Функціонування антропонімів у художній мові поетів Київської школи

У статті проаналізовано особливості функціонування і стилістична роль антропонімів у творах поетів Київської школи, зокрема В. Голобородька, В. Кордуна, М. Воробйова, висвітлено роль поетонімів у побудові художнього тексту.

Ключові слова: власна назва, онім, антропонім, антропонімічна лексика, поетонім, міфоантропонім.

Key words: proper name, onym, anthroponym, anthroponimical vocabulary, poetonym, mythological anthroponym.

Київська школа є невід'ємною ланкою літературного процесу другої половини ХХ століття, свідченням зрілого модернізму українського письменства.

Започаткована в середовищі поліморфного “шістдесятництва”, вона, як і поети-дисиденти, віднайшла свій шлях творчого самоствердження. Київська школа «спростувала псевдохудожні настанови панівного “соцреалізму”, виробила свою естетичну концепцію, в якій поєднувалися неперебутні традиції фольклорної та літературної класики й набутки модернізму, зокрема було переосмислено досвід “Молодої Музи”, “Української хати”, “кларнетизму” П. Тичини, формально-змістових експериментів доби “розстріляного відродження” та Б.-І. Антонича, історіософії “Празької школи”» [9:5].

Тема Київської школи поки що розглядалася критиками спорадично, та й то лише в літературознавчому аспекті, зокрема Т. Пастухом [12] та Л. Дударенко [9].

Л. Дударенко відзначає оригінальність творчого проекту Київської школи в контексті досвіду попередніх етапів українського модернізму, нову якість художнього мислення, нове світовідчуття. Визначальними смислотвірними прийомами у творчому доробку Київської школи стали метафора, симфора, міфологема. «Ускладненість тропів та міфологем увиразнюють комплекс естетичних чинників: творчий синтез, зорієнтованість на саморефлективність, алюзійність, пов'язаність зі сферою ірраціонального та емоційно-духовного» [9: 18 - 19].

Узагальнюючи спільність ідейної платформи представників Київської школи, Т. Пастух визначив такі основні риси: 1) свобода поетичного творення, що найбільше стосувалося форми; 2) трансформація давнього міфологічного мислення в образах новітньої поезії; 3) повернення до першооснов слова, до коренів його значення; 4) відсутність дискурсивної мови, тобто створення поетичним словом широких асоціативних полів; 5) недомовленість, розрахована на компетентного читача, його уяву; 6) активне використання метафори, завдяки якій витворювався новий художній світ; 7) форма верлібру, що якнайкраще дозволяє розширити можливості метафори; 8) «творення своєрідного метафізичного часопростору», який давав можливість вийти за рамки реальності; 9) інтелектуалізм образності на противагу емоційності; 10) складна асоціативність для організації тропів та художньої оповіді; 11) відкидання риторичності, виявлення ідей на підтекстовому рівні [12: 74 - 76].

Усі названі риси стильового спрямування поетів Київської школи дають підстави завернутися до вивчення мовних особливостей їхньої творчості, зокрема вживання онімії. Тому темою нашої статті є саме аналіз однієї з груп онімної лексики - антропонімії - у творах поетів Київської школи В. Голобородька, В. Кордуна, М. Воробйова.

Завданнями дослідження є виділити основні групи антропонімів у творах поетів, дослідити їхнє змістове наповнення, зокрема й конотативне, з'ясувати стилістичну роль антропонімії у досліджуваних поетичних текстах.

Імена відомих історичних осіб є досить значущими у творчому доробку поетів, оскільки допомагають їм осмислити історичний шлях України. Так, імена українських можновладців різних епох можуть слугувати для показу етапів української історії, як у вірші В. Голобородька «Що читати». Вплетені в метафоричний сюжет, поетоніми набувають надзвичайної експресивності у творі, суха історична інформація, втілюючись у форму казки, стає не просто спробою адаптувати сповнену трагізму українську історію для дитячого сприйняття, а й посланням до дорослих: Синку, не читай книжок з нашої історії... /Ніхто з наших національних героїв в усій нашій історії / у своїх прагненнях здобути волю України / не дійшов до звершення своїх змагань <...> / Упала у візантійську криницю, / викопану печенігами біля Дніпровських порогів, / киця Святослав; /упала у переяславську криницю, / викопану православним єдиновірцем Олексієм, / киця Хмельницький; /упала у полтавську криницю, / викопану зрадником на користь Москви Носом, / киця Мазепа; / упала у петербурзьку криницю, / викопану московським імператором Петром, / киця Полуботок...[8: 6 - 7]; у цьому контексті історичні імена українських діячів Святослав, Хмельницький, Мазепа, Полуботок виступають в опозиції до інших антропонімів, які уособлюють трагічну долю України, поневоленої Російською імперією.

Ім'я історичного діяча може актуалізувати певні його якості, як-от онім Сагайдачний уживається як уособлення патріотизму, честі, що перегукується з фольклорними мотивами: Того дня, / виходячи з хати, / підійдеш до дверей / і на порозі зустрінеш Сагайдачного / з розпростертими обіймами, як батька: / вирушаєш у далекий світ, / там чекає тебе ганьба і слава [7: 303].

Яскравим прийомом є уведення імені відомої особи у метафоричний чи алегоричний сюжет, нерідко саркастичний, як-от: Цар Петро любив усякі колекції: / їздив по німцях і скуповував різні картини і старі книжки. / забаглося йому зробити таку колекцію, якої ще ніхто не бачив по всьому світі. / і попросив він у гетьмана Полуботка кілька козаків для того, щоб засушити їх для колекції. /гетьман: ні, і вдруге: ні. <...> Поглянув Полуботок на козаків своїх, а вони самі / по приштрикували себе до стіни і сушаться [7: 183].

Імена історичних осіб можуть вводитися в сюжет-ремінісценцію або обігруватися метафорично: Ой, Рогнідо! Ой, Рогнідо! / твою долю наскрізь видно: / будеш в Києві княгиня / та зі смутку вродиш сина. / Як без нитки гола голка, / скнітимеш без Ярополка, - / на мечах вознісши брата, / Володимир вислав свата, / щоб жоною тебе взяти, / ставши Рогволоду зятем /ще йубивцею завзятим! <...> йде зі смертю Володимир, а весь Полоцьк от як вимер... [11: 91]; Та князь Володимир навів пастухів з Віфлеєма, / що дев 'ять віків несли вість палестинську про диво. / Народ у Дніпрі похрестили з плачем... [10: 38].

Уведені в алегоричний сюжет, імена осіб, значущих для історії України, уособлюють найкращу частину українського народу: ...ми - не народ, / ми - розвітрений кущ вогню <...> Поспліталися пломені в гострому герці / і вирують довкруг вогнянистою грою: / тут Байди Вишневецького вольниця вольна, / плинуть в небі, розлитому скрізь понад нами, / байдаки отамана Сірка та Івана Підкови, / і кіннота Богдана Хмельницького / скаче рвійно у хмарах багряних [10: 76]; Так от і дивиться вічним поглядом в наші душі, / що линуть по білому світу, козак Мамай [10: 43]; Прихилений на підлозі до ніжки стола, / портрет не то усміхався, не то ображався, / пильно вдивляючись у нового власника. / І хто тут зображений? - Марко Кропивницький, / Микола Садовський чи Тарас Бульба? / А може, раптом, Пантелеймон Куліш чи сам Винниченко? / Ото, на біду, ще й посадять за цю личину... [11: 26].

Імена історичних осіб можуть використовуватися і для хронологічної конкретизації подій: Львівська старезна бруківка і дощ... / блукає завулками від часів Костянтина Корнякта / а може й давніших - коли короновано / Юрія Першого сина Лева... [10: 56].

Імена відомих письменників, зокрема українських, становить значний пласт антропонімічної лексики у поезії авторів Київської школи, особливо В. Голобородька. Ім'я Тараса Шевченка як автора непроминущих шедеврів української літератури включається у контекст саркастичної тональності: Подякуймо усі разом - / три, чотири: / «Спасибі Миколі І / за те, що ув'язнив Шевченка в казематі, /бо там він створив /«Садок вишневий коло хати». [5: 174].

Ім'я Сковороди у поетичному дискурсі викликає асоціації, пов'язані з вільнолюбним життям українського поета-філософа: Можливо, метою життя / було побачити веселку - / а потім умирати, як Сковорода: / перед далекою дорогою / до кринички прийшов, / аж на місці кринички - / сувенірна крамничка [7: 222]. антропонім поет київська школа

Вживають поети імена опозиційних письменників різних періодів і стильових течій: Вівчарок випускаю по слідах Семенка, / хочу відшукати у цьому далекому місті / поета, який легковажив словами / і якому цього не пробачили ті, хто легковажив життям в ім 'ям світлого майбутнього [7: 191]; Поціновувач поезії, / щоб краще довідатися про мою творчу лабораторію, / періодично, з міліціонером і понятими, / законно, на підставі санкції прокурора, / на моєму помешканні влаштовує обшуки. / першого разу він вигріб із книжкової полиці / переписані на друкарській машинці / ранні вірші Тичини, невидані вірші Симоненка [7: 197].

Іменування українських митців слова в одному контексті може поєднуватися з зарубіжними: Дідом-баштанником / сидить Світличний / стереже своїх книжок / у руці тримає корінці кавунів / Корінець Анрі Мішо малює ручкою на папері / піднімає зі столу / книжку ставляє на полицю / корінець тримає у руці / і усім хвалиться кавуном [7: 207]; переосмислення імені українського поета як турботливого землероба.

У вірші «Калина об Різдві», присвяченому Василеві Стусу, іменування поета у формі особового імені свідчить про дружні почуття ліричного героя (автора) до уявного адресата твору: Калиною, розквітлою об Різдві, / ти повернувся, Василю, на Україну: / тут сьогодні справджуються твої слова... [5: 23]. Калина, розквітла на Різдво, - оксиморон, що виражає щось неможливе і разом з тим прекрасне.

У поетичних текстах поетів, зокрема В. Голобородька, бачимо і антропоніми, що є іменами зарубіжних режисерів - справжніх майстрів кінематографу: Режисере Фелліні, / смішні твої янголи / із паперовими крилам за спиною! [7: 395]; Клод Лелюш / веде чоловіка і жінку піщаним берегом моря / за руку, / виводить із кадру, / натомість лишаються сліди на піску, / які поволі злизує хвиля <...> з легким серцем даруєш два квитки /на перегляд фільму друзям, /впевнений у можливості у майбутньому зустрічі / з Клодом Лелюшем - / без перешкод зможеш побувати в Парижі [7: 341]; в останньому уривку онім Клод Лелюш у поєднанні з топонімом Париж виступає втіленням Франції.

У творах поетів Київської школи біблійні антропоніми виступають здебільшого ядром у метафоричному чи алегоричному сюжеті, що дозволяє накласти проекцію минулого на сучасність: І застигла бджола не летить на суцвіття нічне, / не сідає бджола Магдалена Марія / на тривожне суцвіття полудня <...> прожиття натікає в мох із пробитої цвяхом десниці: / і бджола Магдалена із неї (10:61); Щось біле і сумовите / блукає між яблунями. - /Це знову ти? / І в якій подобі тепер? /Еврідіка? Марія із Магди? Еос? [11: 22]; Якщо рай Іуди у кожному з нас, /то єднання Вчителя і мас / іще не закінчено... (1: 11); Через тисячоліття /зворухнулись вуста / голови Іоанна Предтечі / на срібному блюді, / наче вітер зітхнув: /- Саломея... [10: 71]; Цілу ніч я просидів мовчки наодинці з Еклезіастом... [10: 62].

Кількісно великою групою є імена представників простого народу. Ці поетоніми мають форму особового імені чи прізвиська або андроніма (іменуваннями дружини за іменуванням чоловіка): в дворі сто різних квітів / поміж вогню доріжка / Михайло з погреба виносить / іскристе молоде вино [2: 23]; ... про гніздо червоних білок подумає той / хто не залишає слідів/ дев'яносторічна Марія розказує що він зустрічав її / коло криниці... [1: 123]; Батько Семен стояв на гарбі / з головою / у сонці, / а ми - сини-соколи - подавали з копиці [7: 29]; Нас у ланці працює семеро. / Сьомий - то Петро, / я з ним проробив не один рік обушок в обушок [7: 80]; Бабу Вакумиху і бабу Численчиху / бачили люди востаннє у яру під Тирлом, / де вони натрапили на джерело / і баба Вакумиха самими руками вигребла криничку, / а баба Численчиха принесла камінь, виклала криничку [7: 227].

Для творчості В. Голобородька знаковим є ім'я Катерина. Так, тема Батьківщини звучить передусім у поемі «Катерина», зміст якої зводиться до процесу пізнання ліричним героєм своєї Батьківщини. В. Голобородько вдається до своєрідної езопівської мови, втілюючи емоційні думки в явища і предмети повсякденного життя. Процес становлення громадянина, патріота подано як історію взаємин ліричного героя з жінкою на ім'я Катерина. Звичайно, вибір імені закономірний. У шевченкознавстві з ХІХ ст. існує традиція сприймати поему Т. Г. Шевченка «Катерина» як алегоричне зображення долі України. Те саме бачимо у В. Голобородька: Катерино, ти приходиш, щоб будити мене діяти / своїми високими дзвонами, / Катерино, ти приходиш, щоб розкривати /мої кров'яні судини в обмілілі ріки, /Катерино, ти приходиш звати мене іти / на маленький кружечок сонця в високості” [6: 18]. Урочистість антропоніма досягається анафорою, зокрема повтором звертання до Батьківщини і низкою метафор небуденного змісту. Цей же онім уживається і у вірші «Україна на сцені»: А потім на сцену прийшла Катерина, / синьою річечкою притекла, / а над нею червона калина / опустила на плечі два крила [7: 57].

Особові імена людей можуть уживатися і з малої літери як засіб створення ситуації смерті у творах М. Воробйова: - хто там? - свої... / - та хто? - микола дома? /- який микола? / брат мій /- а ви хіба не знаєте? /- а що? /- його ж убили... [2: 165]; - іване ти де? /- я тут /- та де ж ти? / - тут.а ти біля мене./- біля тебе? <...> а що ж мене давить? / - корінь <.>у старого клена дуже товсте коріння /розрослося на весь окоп... [2: 170].

Почуття симпатії до об'єкта зображення передається через демінутивні форми імен: Сестричко Ганнусю, то ти так причепурила піч? [7: 30]; Он Миколці тато купив велосипеда, <...> а мій тато чомусь не купує [7: 32]; «Тепер, чую, Івасик ворушить ручками під копою, / а тут вітер як повіє, як повіє з-за гори, / а я знай все серпом, серпом за пшеницю, / та часто не вдержуся і лечу до Івасика» [3: 97].

Яскравим прикладом обігрування власних назв є текст вірша «Світ без луни» В. Голобородька, де українські імена, перегукуючись із народними назвами цілющих рослин, інтерпретуються як символ, частка національного багатства, духовних надбань народу: Здавна у цьому селі / голосно звучали наші імена: / кликала мати сина - Грицю! / кликала мати сина - Миколко! / кликала мати сина - Васильку! / і трав 'яні грицики, / і трав 'яні миколайчики, / і трав 'яні васильки / першими чули своє ім 'я / і передавали голос матері... / від рослини до рослини /а нам здавалося, що це луна, /і доносили голос матері до сина... /і повертався син додому, /де б він у світі не знаходився [8: 16].

Щодо міфоантропонімів, то серед них можна виділити вживані в казках, у міфах та народних епосах. Перша група вкючає переважно українські: «Давайте гратися у Телесика: / я - буду Зміючкою Оленкою, / ви - дітки мої ріднесенькі - Телесиками» [4: 26]. Ім'я Телесик не тільки проводить паралель із сюжетом народної казки, а й стає в основі сюжету вірша. Казкові імена тут ще більше підкреслюють трагізм реалій українського села під час Голодомору 1933 року. Казковий міфонім Зміючка Оленка, як і в казці, уособлює зло: Плавай, / плавай, Телесику, / не відгукуйся на тонкий голос своєї матінки <...> не відгукуйся не товстий голос Зміюки - / за ним очевидна смерть [7: 392].

Поодиноким є вживання античних міфоантропонімів. Це здебільшого випадки актуалізації певних конотацій у їхній семантиці, як-от Ікар - `той, хто має крила': Знаємо про трьох / які живуть під однією яблунею / і схожі на Ікарів з метеликовими крильцями / Коли стежимо за їхнім літанням / бачимо як з'являється [7: 143].

Таким чином, бачимо, що антропонімікон художніх текстів поетів Київської школи досить широкий і різноплановий, проте глибина переосмислень цих онімів ще більш різноманітна. Антропоніми не лише приносять у контексти творів свою «історію», а й обростають новими нашаруваннями змісту, прочитати й розпізнати які має читач.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Воробйов М.П. Іскри в слідах: Поезії / М.П. Воробйов. - К.: Укр. письменник, 1993. - 159 с.

2. Воробйов М.П. Слуга півонії: Поезії / М.П. Воробйов. - К.: Видавничий центр «Просвіта», 2003. - 344 с.

3. Голобородько В. Зелен день / В.І. Голобородько. - К., 1988. - 168 с.

4. Голобородько В. Ікар на метеликових крилах / В.І. Голобородько. - К., 1990.

5. Голобородько В. Калина об Різдві / В.І. Голобородько. - К., 1992. 200 с.

6. Голобородько В. Летюче віконце / В.І. Голобородько. - Париж-Балтімор. - 1970. - 233 с.

7. Голобородько В.І. Летюче віконце: Вибрані поезії / В.І. Голобородько / Вступ. ст. І.М. Дзюби. - К.: Укр.письменник, 2005. - 463 с.

8. Голобородько В. Слова у вишиваних сорочках / В.І. Голобородько. - К., 1999. - 110 с.

9. Дударенко Л. Поетична Київська школа: ідейні та естетичні параметри / Л. В. Дударенко. - К.: Неопалима купина, 2009. - 240 с.

10. Кордун В.М. Кущ вогню: Поезії / В.М. Кордун. - К.: Молодь, 1990. - 112 с.

11. Кордун В. Трава над травою: Поезії / В.М. Кордун. - К.: Неопалима купина, 2005. - 176 с.

12. Пастух Т. Модерна пропозиція поетів Київської школи / Т. Пастух// Вісник Львівського ун-ту. Серія філологія. Вип. 33. Ч.1. - Львів, 2004. - С. 72 - 76.

Размещено на Allbest.ru