П. Тичина і М. Цвєтаєва: інтертекстуальний і компаративний аспекти

Аналіз художніх текстів Павла Тичини та Марини Цвєтаєвої крізь оптику компаративістського та інтертекстуального дискурсів. Зображення почуття випереджаючої свідомості у творчості Тичини та Цвєтаєвої. Типологічні сходження у текстах двох поетів.

Рубрика Литература
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 05.03.2018
Размер файла 40,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

П. Тичина і М. Цвєтаєва: інтертекстуальний і компаративний аспекти

Олена Бистрова, проф. (Дрогобич)

Анотація

У статті аналізуються художні тексти крізь оптику компаративістського та інтертекстуального дискурсів. Об'єктом дослідження стали тексти Павла Тичини і Марини Цвєтаєвої.

Ключові слова: текст, компаративістики, інтертекстуальність. дискурс, мотив, образ.

Аннотация

В статье анализирются художественные тексты сквозь призму компаративистсического и интертекстуального дискурсов. Объектом исследования стали тексты Павла Тычины и Марины Цветаевой.

Ключевые слова: текст, компаративистика, интертекстуальность, дискурс, мотив, образ.

Annotation

Olena Bystrova. Р. Tychynct and М. Tsvetayevci: intertextucd and comparative aspects.

Literary texts are viewed through the optics of comparative and intertextucd discourse in the article. Works of Pavlo Tychynct and Marina Tsvetaveva became a research object.

Виклад основного матеріалу

Якщо довіритись думкам Діонізія Дюришина, «об'єктом порівняльного дослідження можуть бути лише ті явища, які за своїми характерними ознаками й сутністю адекватні одне до одного в сенсі органічної приналежності до тієї ж самої структури більш високого порядку» [Дюришин 1979: 203]. Обрані для порівняльного аналізу тексти - поема Павла Тичини «Похорон друга» та цикл поезій Марини Цвєтаєвої «Стихи к Чехии» тяжіють до такої структури. Структурою високого порядку, на наш погляд, є слов'янська література на рівні історично точного часу - Друга світова війна, в окресі 1938 - 1942 років. Мета зіставлення - осягнення синтезу, узагальнень насамперед теоретичного характеру при дослідженні розгалуженої системи типологічних сходжень (у плані порівняльної типології), «...типологічні аналогії передбачають більш свобідні стосунки, які не зумовлені прямим зв'язком, генетично» [Дюришин 1979: 173].

Обом поетам було притаманне почуття випереджаючої свідомості. Поруч ці дві постаті в колі слов'янських літератур не розглядалися, хоча в окресі тематики митці однієї доби, майже ровесники (роки народження - 1891 і 1892), представники двох слов'янських літератур не могли не мати певних перегуків. Створенню митцями зазначених текстів передували певні події в біографії обох поетів. П. Тичина був делегатом від України на паризькому конгресі оборони культури 21-25 червня 1935 року. Тут відбулася зустріч поета з Мариною Цвєтаєвою. Ця зустіч відгукнулася в поемі «Зустріч з Мариною», яка була надрукована в збірці «В серці у моїм» (1967) [Лисенко 2002: 4-5].

Створюючи поему-спогад про Марину, Тичина переклав її «Сад», який був написаний напередодні конгресу в Парижі. Поведінка Марини, її схвильованість від зустрічі з Пастернаком й іншими делегатами від країни, куди вона намагалася повернутись - «додому», набирають в поемі Тичини звучання трагічного передчуття: «Знаю: не любите мою музу - Я ж утікач...» У своєму страшному збудженні від зустрічі, гірко нарікаючи на емігрантську долю, Цветаева вже не просто читала власні вірші, вона виплескувала свій біль. Тичина згадує: «І ми всі од несподіванки аж притихли. Бо ж чули, що горе велике у Марини» («Зустріч з Мариною»).

Для системного зіставлення ми відібрали ті явища текстів («Похорон друга» і «Стихи к Чехии»), які зближають цих митців у їх однозначному ставленні до таких світоглядно- філософських категорій, як батьківщина, свобода, народ, його незалежність, агресія та окупація та як, яким чином, якими художньо-естетичними шляхами досягається висвітлення модальності авторів. Наше завдання можна б було спростити, якби для порівняння взяти з боку Тичини лише його поезію 1945 р. - «Чехії». Типологічні сходження, адекватність щодо циклу Цвєтаєвої настільки очевидні, що така близькість значно звузила б наші спостереження. Але ж нас цікавлять віддалені сенси, а не лише те, що лежить на поверхні. Заклик до спротиву фашистам ніби калькований з цвєтаєвського: «Стань, Словакіє, на чати! / Годі, Чехіє, мовчати! / Буде свято в Братиславі, / І у Празі, у Градчанах...» [Тичина 1984: 482]

Для 1945 року ці заклики дещо спізнилися. Цветаева сплеск своїх почуттів висловила 9 -10 квітня 1939 р. (друга частина циклу), коли після Мюнхенської змови й розчленування Чехословаччини 1938 р. гітлерівці повністю захопили країну. Ніби те саме, ті самі думки й почуття, але й не зовсім ті на психологічному рівні висловлювань: Тичина - дорікає («Годі, Чехіє, мовчати!»), ніби всі роки війни чехи не чинили спротиву. Дещо спрощено звучить його віра у майбутнє свято (хіба ж воно вже не наступило в 45-му році?). Логіка віршової інтонації суперечить логіці звертання і посвяти «Чехії» у заголовку. Навіть не читаючи поезії, реципієнт вже знає її стратегію: поет буде звертатися до слов'янської країни зі словами любові, співчуття, віри в її щасливе майбуття. І помилиться. Бо інтонація заголовку, дуже прозорого і промовистого як до 1945 року, не збігає з монологічною інтонацією тексту - говорять самі чехи («Одняли у нас Судети»), Дещо сентиментальний пафос інтонації, якщо мати на увазі адресата. Звучить навіть наївно: «...справедливосте, - о, де ти?.. Лишенько!» Колективне «ми» раптом перетворюється на голос ніби ліричного героя або скоріше на голос суб'єкта-протагоніста, уособлення цілого народу: «Чути голос по Дунаю: «Потоплю фашизм у світі! / Сили що мої не зможуть - / Волга і Дніпро поможуть. / Перемога буде - знаю! - / Чи весною, а чи в літі - / Розцвітем у цвіті».

У підтексті так і випинається до болі знайоме «чуття єдиної родини». Ось, якби б цей твір та з'явився б у 1942-му тоді, коли й «Похорон друга»... Заголовки обох текстів не відбивають їхню концептуальну цілісність. Окрім об'єктів, які напряму обумовлені заголовками (Чехія - друг), у творах є й інші. І насамперед це Німеччина. Ставлення до неї в обох поетів однозначно негативне. Проте Німеччина у Тичини - це лише втілення зла, фашизму, у Цвєтаєвої ж - це країна непередбаченого зла, амбівалентне утворення: «Полкарты прикарманила / Астральная душа! / Встарь - сказками туманила, / Днесь - танками пошла! / У Тичини: «Тобі в крадіжечках -як/ Злодію ведеться».

Третій і четвертий рядки М. Цвєтаєвої вимагають запитальної інтонації, їх так і треба вимовляти, як перед судом совісті. Неоднозначність сприйняття реципієнтом країни з боку іноземця відзначив і А. Діма, убачаючи в цьому можливий напрям розвитку світової компаративістики («можливість оновлення компаративізму»): «Насамперед зазначимо, що уява про ту чи ту країну не може бути, і це закономірно, однаковою... Німеччина початку XIX ст. - це батьківщина не лише Гете, але й інших митців слова... соціальний підхід відіграє тут першочергову роль. Чим і пояснюється наявність образів «двох Німеччин» [Дима 1977: 149, 153].

В обох текстах незримо вітає тема гибелі. Тичина - геніальний поет, заангажованість його творчості 30-х років скоріше горе митця, ніж провина, він не міг назавше відійти від злетів ранніх поезій. І ця стримувана щирість і біль від необхідності стримувати свій справжній голос таки прорвались і нагадали нам справжнього співця сонячних кларнетів, але на новому витку часу й думок. Єднає два тексти оголена совість їхніх авторів, їх почуття справедливості й ненависті до зла. Легко було б додати: і любові до власної країни, до власного народу. Але тут позиції обох поетів не співпадають. Модальність автора «Похорону друга» і конотації тексту навіяні насамперед любов'ю до України («Воздвигне Вкраїна свого Мойсея...»), пафос і конотації цвєтаєвських рядків обумовлені любов'ю до чужого народу, який став своїм (хоча поетеса прожила в Чехословаччині лише три роки, саме тут її серце вперше заспокоїлося до певної міри після втрати батьківщини). У Тичини також була причина саме до Чехії ставитися з особливою щирістю. Тичина був у Чехії ще 1923 р., зустрічався із земляками, які були там на навчанні. У 1927 р., коли почали перекладати його твори, то другим після російського був переклад чеською - в Празі [Новиченко 1983: 33].

Наш підхід до типологічних сходжень у текстах двох геніальних поетів однієї і тієї ж епохи, свідків тих самих подій - інтуїтивно-творчий, але який спирається на конкретні факти. Такі поети не могли по-різному ставитись до свого часу з його катаклізмами. Ця близькість проявила себе не лише в світоглядних засадах, але й в мистецьких. Це й гідний подиву та захоплення прояв високої духовності художників. Типологічні сходження зумовлені конкретним історичним часом, близькістю світосприйняття, демократичним талантом, неодмінною шляхетністю, благородством Поетів. Типологічних сходжень могло б й не бути, якщо розуміти їх у суто теоретичних аспектах. Але вони є. Один з відомих європейських компаративістів з Нідерландів стверджує, що, поведінка людини, хоча б до певної міри, може бути охарактеризована за допомогою деяких припущень або умовностей. Без системи умовностей не можливе існування ні сфери культури, ні суспільства як такого... Це поняття (умовність - О.Б.) неодмінно включає в себе відтінок випадковості, довільності, і якщо даний момент відсутній, умовність поступається перед жорсткою регламентацією [Фоккема 1989: 461].

Митці одного покоління, але різних літератур і напрямів, які були свідками страшних катаклізмів XX століття, не могли не відгукнутися на них. Вони написали про події, які хвилювали всіх. На той час Тичина вочевидь перебував у полоні соціалістичного реалізму, але це ніяк не позначилося на поемі «Похорон друга», швидше, навпаки. Вважається, що Цветаева належала модернізму, можливо краще сказати - авангардизму. Як і Тичина, вона великий самобутній поет. Обидва - представники «близьких» літератур, слов'янських. Випереджувальна свідомість, провіденційність Цвєтаєвої як поета виявила себе миттєво як реакція на події 1938-1939 років. Хто в світі з поетів, прозаїків, журналістів так пристрасно й гнівно, з такою вірою, ні, впевненістю передрік ганьбу й поразку Німеччини саме в цей час, у 1935 році.

Тоді, коли Цветаева вже страждала й передбачала загибель фашистської Німеччини, СРСР сподівався на мир для себе (було укладено в 39-му р. мирний договір Рібентроп - Молотов). Хто тоді у переможній ході гітлертвців по Європі бачив їхній ганебний кінець? Цветаева бачила: «О мания! О мумия / Величия! / Сгоришь, / Германия! / Безумие, / Безумие / Творишь!»

Вона бачила й те,що Гітлер не зупиниться на маленькій Чехії й піде далі. тичина цвєтаєва поет художній

Чи страждав в ці роки Тичина, дома, в Україні? Саме за Україною своєї молодості тужив. Тому і в евакуації він дуже стримано говорить про Україну й згадує її в ореолі суму й страждань: «Сумно грають / в оркестрі, / - а мені здається: плач / це з України...Сурми хай ридають!» За плечима обох поетів - мара зради, у Цвєтаєвої - країни, у Тичини - ідеалів. Цей біль додає гіркоти до тональностей обох текстів. Обидва тексти мають глибинний підтекст - особистісний і загально-культурний та історичний. Цвєтаєвський підтекст більш прозорий і має реальний коментар, наприклад, образ Мартовських Ід (перегук історико-символічний: у березні німці захопили Чехі - 15 березня 44 р.до н.е. за давньоримським календарем був забитий Юлій Цезар). Це стає підставою для передбачення загибелі фюрера.

Якщо Цветаева, створюючи свій цикл віршів до Чехії, відмовилась від притаманної їй ускладненості поетичних форм, щоб відверто та зрозуміло для всіх висловити свій гнів і ненависть до фашизму і віру, навіть упевненість в його знищенні, то Тичина, навпаки, обрав для своєї поеми, її сповідального характеру нові, не властиві його поезії останніх років форми й інтонації. Можна сказати, що нова манера митця - це романтизована філософічність, яка сприяє імпліцитному висловлюванню думок. Ця манера покликана відвернути увагу прискіпливих поціновувачів поезії провідного радянського поета, увінчаного неаби-якою славою від думок підтексту. Ліричний герой підкреслено наближений до автора та до екзистансу, до конкретного, реального життя у конкретній ситуації: «Я синій сніг од хати відкидав». Це відволікаючий увагу спосіб приховати інший план, інший плин думок, подій і ставлення до них, - рецепції їх.

Поетеса випробовує різні поетичні ходи, різні засоби, які є в арсеналі кожного митця. Як і в Тичини є у неї алітеровані рядки, еліптичні конструкції, численні риторичні фігури, анжанбемани (їх менше, ніж у Тичини), але є й такі форми, які ніби запозичені у Павла Григоровича. Типологічні сходження поетичної форми чи випадково знайдене співзвуччя для висловлення (передачі?) горя, безвиході, відчаю.

Наші зіставлення впритул підходять до проблем інтертекстуальності,а саме до одного з її проявів - архітекстуальності або паратекстуальності за шкалою М. Гловінського (трансінтертекстуальність, автоінтертекстуальність, паратекстуальність, метатекстуальність, гіпертекстуальність, автоінтертекстуальність, архітекстуальність, деконтекстуалізація, реконтекстуалізація) [Glowinsky 1986]. Якщо взяти за основний нерв зіставлення Чехію в обох поетів, то і ставлення до неї не просто позитивне (меліоративне), воно інтимно-меліоративне: у

Цвєтаєвої воно обумовлене ставленням матері до місця народження сина (доля йому, як і матері, приготує страшний фінал), а в Тичини його думкам про долю слов'янських народів й про загиблого друга в боротьбі з тим самим ворогом, який розтоптав незалежність маленької країни («Триста лет неволи./Двадцать лет свободы»). Загибель Ярослава зливається з загибеллю Степана, якого хоронять, і це вже реквієм по всіх, хто віддав своє життя за свободу: «...і реквієм душа співала хором».

Для передачі гіркого пафосу поети вдаються до ситуативно організованої мови, лексики небуденної. У Тичини це підкреслено книжні слова, у Цвєтаєвої - архаїчна лексика, слов'янізми, оказіоналізми: «Тичина Цветаева рентген, заридав, процесія, зоря орел, тур, лани, фазаны, сокира, рукоплеск, слов'янства, реквієм, безсмертя, оны дни, гунны, дева, днесь, скульптор,знамена,меч,тиран, вежды, мумия, безумие, творец, Бедлам, катафалк, орди, свячені ножі, вещий, бес, инок, глашатай, благодать, аероплан, сатанинська арена, скрижаль,со святыми упокой.

Анімаліетика представлена й у Тичини: кінь, вовк, собака, змії, як і в Цвєтаєвої, і в Тичини є тут свої антиподи: кінь баский - вовк.

Повністю поділяємо думку про те, що «Сучасна літературна наука базується на розумінні художніх процесів як поєднання та взаємодії «свого» й «чужого», національних і наднаціональних елементів та структур... «Сучасні дискурси літературного процесу виходять з того, що національні літератури не розвиваються самі по собі, а існують в певних контекстах і системах (регіональних, зональних, європейських тощо), у зв'язках і взаємообміні з іншими літературами. Що їм притаманні спільні закономірності й структури їхнього руху» [Наливайко 2002: 25 - 26]. І порівняльна типологія, яка зосереджується на вивченні аналогій і спільностей літературних явищ, їхніх контекстів і систем, є найбільш продуктивним напрямом сучасного порівняльного літературознавства.

Визначним фактором, який обумовив можливість зіставлення типологічних сходжень у текстах Тичини й Цвєтаєвої, є їхня «індивідуальна свідомість» [Кассирер 2002: 79] та її проекція на спостереження тих самих явищ у єдності часу й простору. М. Бахтін, досліджуючи поетику Достоєвського, дійшов до думки, що «жодні людські події не розгортаються у межах однієї свідомості... Свідомість, по суті, множинна. Він (Достоєвський - О.Б.) просунув естетичне бачення в глибину, в нові глибинні шари, але не в глибину несвідомого, а в глибину - висоту свідомості» [Бахтин 1977: 301].

Важлива думка: глибинні шари свідомості митця охоплюють дійсність у різних її проявах, і в решті-решт таким чином просувають віддалену свідомість до розуміння буття або якогось певного його прояву у часі та просторі як цілість, як синтез проявів духовності. В якійсь мірі індивідуальна свідомість у певному часі є розщеплення свідомості індивідууму на різні шари. У Тичини часу творення поеми це трагічне сприйняття похорон як таких, тужіння за другом і Україною, гордість за народ, що бореться, віра в перемогу, ненависть до ворога і в глибинах свідомості відчуття провини перед власним талантом та ідеалами молодості. У Цвєтаєвої це одночасне розщепленім свідомості на рівнях гніву до гітлерівської Німеччини, болі за долю Чехії і її народу, віри в його перемогу, любові до сина і в глибинах свідомості - острах: як прийме її повернення вітчизина. «Похорон друга» притягує своєю загадковістю, неможливістю повного проникнення у текстові глибини, «Стихи к Чехии» хвилюють оголеністю сенсів, безпощадною щирістю почуттів поета, а спостереження ж за близкістю обох вражають своїми перегуками і співпадіннями майже на всіх рівнях літературознавчої теорії.

Література

1. Бахтин 1977: Бахтин М. План доработки книги. Проблемы поэтики Достоевского / Михаил Бахтин // Контекст. 1976. М.: Наука, 1977. С. 293-316.

2. Дима 1977: Дима А. Принципи сравнительного литературоведения. Пер. з румунської. / А. Дима. М.: Прогрес, 1977.

3. Дюришин 1979: Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы. Пер. со славацкого / Д. Дюришин. М.: Прогресс, 1979. Кассирер 2002.

4. Кассирер Э. Философия символических форм. Феноменология познания. / Э. Кассирер. М. СПб, 2002. Т.З. 280 с.

5. Лисенко 2002: Лисенко Н. Зустріч з Мариною Цвєтаєвою. / Н. Лисенко // Марина Цветаева. Вибране. Вірші, поетм, драма у перекладах Валерії Богуславської. К.: Надруковано в ТОВ „Клякса”, 2002.

6. Наливайко 2002: Наливайко Д. Літературознавча компаративістика: Стан, Проблеми. / Дмитро Наливайко // Слово і час, 2002, №2. С. 25-26.

7. В поколіннях я озвуся” (Творчість Павла Тичини) / Л. Новиченко // Павло Тичина. Зібрання творів у дванадцяти томах. Том перший. К.: Наукова думка, 1983. С. 2-35.

8. Тичина 1984: Тичина П. Зібрання творів у дванадцяти томах. / Павло Тичина. К.: Наукова думка, 1984. Том другий.

9. Фоккема 1989: Фоккема Д. Проблемы сравнительного изучения литератур. / Д. Фоккема // Известия АН СССР, серия литературы и языка. Т. 48, 1989, №5. С. 461.

10. Glowinskу 1986: Glowinsky М. О intertekstualnosti / Glowinsky М // Pamietnik literacki. Rocznik IXXVII, zeszyt4.Вид.Польської AH.I986.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Постать Павла Тичини в українській літературі. Творчий здобуток поета. Фольклорні джерела ранніх творів Павла Тичини. Явище кларнетизму в літературі. Рання лірика П. Тичини як неповторний скарб творчості поета. Аналіз музичних тропів "Сонячних кларнетів".

    курсовая работа [49,5 K], добавлен 24.05.2010

  • Павло Тичина – один з найвидатніших українських поетів. Аналіз віршів "підготовчого періоду" автора та творів, які увійшли до його першої збірки – "Сонячні кларнети". Творче становлення Павла Тичини. Зв’язок його творів з народнопісенною лірикою.

    реферат [21,4 K], добавлен 15.07.2009

  • Дослідження біографії та творчості Павла Тичини – українського поета, публіциста та громадського діяча. Ранні роки, період навчання, становлення особистості. Особливості поетичної збірки "Сонячні кларнети". "Кларнетизм" - власний поетичний стиль Тичини.

    презентация [318,8 K], добавлен 05.12.2011

  • Навчання Павла Тичини у Чернігівській духовній семінарії. Його робота співредактором журналу "Червоний шлях". Заснування у 1923 р. Спілки пролетарських письменників України "Гарт". Перша збірки віршів П. Тичини: "Сонячні кларнети", "Плуг" та "Чернігів".

    презентация [835,0 K], добавлен 19.10.2012

  • Характеристика напрямків символізму і причин його виникнення. Символічні засади в українській літературі. Вивчення ознак символізму в поезії Тичини і визначення їх у контексті його творчості. Особливості поезії Тичини в контексті світового розвитку.

    реферат [82,9 K], добавлен 26.12.2010

  • Аналіз образу літературної героїні у вибраних текстах поетів Нью-Йоркської групи. Розгляд іпостасі фатальної жінки та архетипу Великої Матері. Задіяння архаїчних балад у компаративному ключі. Висвітлення проблематики на прикладі маловідомих текстів.

    статья [48,2 K], добавлен 24.11.2017

  • Історія написання роману М. Хвильового "Вальдшнепи". Інтертекстуальне прочитання роману крізь призму творчості Ф. Достоєвського. Проблеми перегуків між романами "Вальдшнепи", "Брати Карамазови", "Ідіот". Антикомуністичне спрямування творчості письменника.

    реферат [30,0 K], добавлен 14.03.2010

  • Історія вивчення творчого доробку С. Руданського. Інтертекстуальний та компаративний підходи до вивчення співомовок письменника. Тематична розмаїтість, художні особливості гуморесок. Ліричний суб’єкт і жанрово-композиційна специфіка лірики С. Руданського.

    дипломная работа [77,4 K], добавлен 10.06.2012

  • Короткий нарис життя та творчості деяких вдатних українських поетів різних епох: І. Величковського, В. Герасим'юка, В. Забіли, І. Котляревського, Г. Сковороди, Т. Шевченка. аналіз відомих творів даних літературних діячів, етапи формування їх світогляду.

    контрольная работа [379,2 K], добавлен 04.03.2013

  • Зображення теми кохання у творах Льва Толстого та Гюстава Флобера, суспільно-політичні особливості епохи їх творчості. Причини та умови трагедій почуттів Емми та Анни, аналіз дій та вчинків героїв романів, вплив суспільної моралі на розвиток особистості.

    реферат [46,0 K], добавлен 07.06.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.