Іспанські виміри художнього світу поетичної збірки "Zywoty swietych" Лазаря Барановича

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іспанські виміри художнього світу поетичної збірки «Zywoty swietych» Лазаря Барановича

Епоха Бароко була багата на духовні пошуки. На думку Пурра, починаючи з Відродження, можна простежити «прагнення кожної нації обрати свій шлях, який би відповідав її духу, мові та релігії» [цит. за 11]. У цьому контексті цікавими є спостереження деяких дослідників (В. Вздульської, С. Журавльової, архієпископа Ігоря Ісіченка) над впливом іспанської містики на українське літературне бароко, а також над спорідненістю іспанської та української духовності цього періоду.

Так, архієпископ Ігор Ісіченко простежує схожість між медитативними вправами о. Ігнатія Лойоли та східним досвідом «розумової молитви», а також між реформами св. Терези Авільської, її прагненням повернутись до джерел кармелітської духовності, та відновою монашества в православних країнах Східної Європи і Близького Сходу в XVI-XVII ст. [Ісіченко, 6]. Світлана Журавльова виявляє ознаки впливу іспанського містицизму в поезії свт. Іоана Максимовича, спираючись на ймовірність безпосереднього знайомства поета - агіографа зі спадщиною містиків, а також з книгою «Zywoty swietych» отця-єзуїта Петра Скарги [3]. Валентина Вздульська, аналізуючи спільні мотиви української та іспанської містичної поезії XVI-XVII ст., доходить висновків, що йдеться не про літературні взаємовпливи, а «про незалежне одне від одного виникнення подібних явищ на певних етапах розвитку культур, обумовлене спільними витоками» - Святим Письмом і містичним богослов'ям [Вздульська, 8].

Метою нашої статті є компаративний аналіз творів іспанських містиків («Духовні вправи» св. Ігнатія Лойоли [Лойла 2006], «Внутрішній замок» св. Терези Авільської [Тереза 2014], «Сходження на гору Кармель» і «Темна ніч» св. Иона від Хреста [Иоан від Хреста 2012]) та поетичної збірки українського поета-агіографа Лазаря Барановича «Zywoty swietych» [Baranowicz 1670] на мотивному і структурному рівнях.

«Духовні вправи» св. Ігнатія Лойоли увібрали в себе чималий досвід попередників. Зокрема, можна говорити про твори «Наслідування Христа» Томи Кемпійського, «Життя Христа» Лудольфа Саксонського, «Книга вправ» абата Сіснероса Монтсератського як про джерельну базу книги св. Ігнатія Лойоли. Штефан Кіхле, автор біографічного нарису про святого, наголошує на тому, що головною метою духовних вправ слід вважати поглиблення стосунків людини з Богом через роздуми, споглядання і молитву [Літанія: 87]. Книга вправ побудована як практичний посібник для духівників і реколектантів. Як зауважує Віллі Ламберт SJ, «під час читання книги складається враження про сухі та схематичні реколекції. Іноді її порівнюють з книгою рецептів, оскільки і там, і там ситими стаємо не від прочитання порад, а від приготованого» [Lambent 1670: 32 - 33].

Схематизм виявляється насамперед в однаковому розташуванні етапів кожної духовної вправи: прийняття пози, молитва перед початком, читання відповідного певному тижню реколекцій уривка зі Св. Письма, уявлення біблійної сцени, ототожнення себе з дійовими особами, прикінцева молитва, записи спостережень над собою.

Аналіз композиції окремих агіографічних віршів Лазаря Барановича зі збірки «Zywoty swi^tych» дає підстави говорити про їхню спорідненість з побудовою духовних вправ. Звісно, на відміну від св. Ігнатія Лойоли, Лазар Баранович керується насамперед особливостями канону східного типікону: біблійні події в межах поетичного циклу про земне життя Ісуса Христа він розташовує не за євангельським розвитком подій, як це робить св. Ігнатій Лойола, а відповідно до церковного календаря.

Однак вірші об'єднуються між собою в цикл не тільки за тематичною схожістю, але й за композиційною. Для прикладу розглянемо побудову кількох агіографічних поезій із циклу «О pierwszym zywocie Swi^tym nad Swi^tych, Ktory о Sobie: Ja jestem zywot». Так, поезія «О Obrezaniu Panskim» побудована на основі двох біблійних подій (обрізанні Христа та наданні Йому імені Ісус), коротко описаних євангелістом Лукою: «Коли ж виповнились вісім день, щоб обрізати Його, то Ісусом назвали Його, як був ангел назвав, перше ніж Він в утробі зачався» [1: Лк. 2:21]. Показово, що Лазар Баранович спирається саме на цей стих як матеріал для поезії, а не на зачало, яке читається в день Обрізання Господнього і яке містить, крім цього, сюжет про юного Христа в Єрусалимському храмі, а також Заповіді Блаженства.

Натомість поет пропонує читачеві зосередитись лише на спасительному сенсі обрізання Господнього та імені Ісуса. Такий відбір матеріалу повністю збігається з деякими настановами св. Ігнатія Лойоли, які стосуються четвертого тижня духовних вправ. Пропонуючи серед інших тем сюжет про обрізанім, святий Ігнатій виділяє три пункти для споглядання і розважання під час реколекцій: «Пункт перший. Дитя Ісуса обрізали. Пункт другий. «Назвали Його Ісус - ім'я, що надав був ангел, перше, ніж Він зачався в лоні». Пункт третій. Дитя повернули матері, яка страждала, побачивши кров, що текла з ран її Сина» [Лойла 2006: 101].

Перший і третій пункти, запропоновані святим Ігнатієм, суголосні першому віршеві поезії «О Obrezaniu Panskim», побудованому довкола концепту крові: кров, яку Христос проливає на восьмий день від народження під час обряду обрізання, поет трактує як початок заколення Агнця і вказує на те, що цей процес жертвопринесення завершиться також кров'ю, яку символічно уособлюють образи саду, стовпа і хреста. Об'єднує Христове кровопролиття в дитячому і в дорослому віці їхнє спасительне призначення: Христос «для нас, людей, і для нашого спасіння зійшов з небес, і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком» (четвертий член Символу віри) [3 вірою і любов'ю. Молитовник 20104: 7].

Тема другого пункту ігнатіанських роздумів дослівно взята з Євангелія та розгорнута в наступних двох віршах поезії Лазаря Барановича «О Obrezaniu Panskim» («Imie IEZVS zbawienne» та «Do imienia Zbawiciela»). Проте поет у цій частині не розмірковує над біблійними словами, а одразу пропонує читачеві надійний шлях до спасіння - Ісусову молитву. Парадоксальним чином Лазарю Барановичу вдається поєднати роздуми про спасительний зміст Ісусового імені, характерні для східної духовності, літанію до Ісусового імені, поширену в західному християнстві, та навіть античний образ Фенікса. Переважають, проте, у цих віршах молитовні звернення до Господа з проханням про спасіння як від імені всіх людей, так і від власного імені.

Коротка літанія, якою завершується вірш «Imie IEZVS zbawienne» («Jmie te IEZVS Pokarmem Gtodnemu, / IEZVS Napoiem Jlodkim Pragnqcemu./IEZVS Choremu pewne Vzdrowienie, / IEZVS Snupnemu pewne Pociefzene. / IEZVS Umarlym od grobu Powftanie, / Vmrzemy wfzyfcy, wfzytkich WJkrzes nets Panie» [13: арк. 20] [тут і далі в посиланнях на збірку «Zywoty swigtych» збережено особливості авторського правопису, - О. і5.]), перегукується як з традиційною Літанією до Пресвятого Імені Ісусового (для порівняння: «Сину, Відкупителю світу, Боже, помилуй нас!» [9] та «…IEZVS Umartym odgrobu Powftanie, Vmrzemy w/zy/cy, wfzytkich WJkrzes nas Panie» [Baranowicz 1670: 13: арк. 20]), так і з одним із житій, написаних о. Петром Скаргою, «Zywot Swi^tego Swi^tych Рапа naszego Jezu Chrysta a zwlaszcza о Jego obrezaniu і oktawie narodzenia, і о nowem Іесіе». Вплив книги «Zywoty Swi^tych» о. Петра Скарги на поетичну збірку Лазаря Барановича з однойменною назвою заслуговує на окреме дослідження, проте принагідно зауважимо, що автор-єзуїт в статті до свята Обрізання Господнього, як і Лазар Баранович, зупиняється на спасительному сенсі Ісусового імені: «B^dzie tobie JEZUS… w smutku pocieszeniem, w ucisku wybawieniem, na wojnie zamkiem, w pogonieniu ucieczk^, w nocy straz^, w drodze bl^dnej wodzem, w potopie portem, we wszystkich przygodach оЬгопд, a nakoniec przy smierci росіесИд, і przy ostatniej godzinie wieczn^ zaplat^» [15: 22]. Окрім цього, цілком імовірно, що саме через запозичення з книги о. Петра Скарги, який належав до ордену єзуїтів, поет переймає і характерний автору досвід ігнатіанської духовності.

Останній вірш «Zbawicielowi to kozdy niech mowi» в поезії «О Obrezaniu Panskim» Лазаря Барановича взагалі побудований як особиста молитва про власне спасіння з короткими роздумами про неможливість спастись без Христа і Його імені. На противагу образові Агнця, призначеного на заколення, яким розпочиналась поезія, наприкінці з'являється образ Пастиря, якого поет просить про турботу за всіх, хто шукає Господа. Зауважмо, що поєднання роздумів і молитви - характерна риса духовних вправ св. Ігнатія Лойоли, на яку поет орієнтується в більшості агіографічних віршів.

Ще одна поезія з циклу про земне життя Христа - «О Krzszeniu Panskim» - розвивається на основі біблійної події («Krzscicsie przychodzi do Swigtego Jana, Pan Christus nago v Rrzeki Jordand» [13: арк. 22]) через детальний опис місця дії (річки Йордану) і біблійної особи (Йоана Хрестителя) до узагальнених роздумів про значення Христового хрещення. Така композиція суголосна настановам св. Ігнатія Лойоли щодо основних етапів духовних вправ. Зокрема, для розважання (дискурсивної мисленної молитви, яка побудована на використанні розумових здібностей) святий Ігнатій часто пропонує витворювати в уяві певне місце: «…таке витворення полягатиме у тому, що ясно і чітко уявимо собі місце, де відбулася подія, яку хочемо споглядати, приміром, храм або гору, де перебуває Ісус Христос чи Пресвята Діва, відповідно до теми розважання» [10: 46]. Після відтворення місця святий Ігнатій радить звернутись до Господа з проханням, відповідним для теми розважання. Під час відтворення в уяві певних біблійних осіб, слід «дивитися на них, споглядати їх і з усією можливою пошаною та благоволінням прислуговувати їм у їхніх потребах так, наче ми там справді присутні. Опісля ж заглибитись у роздуми, щоби почерпнути з цього якусь користь» [Лойла 2006: 63].

Лазар Баранович в поезії «О Krzszeniu Panskim» використовує (свідомо або під впливом інших творів) духовні настанови св. Ігнатія Лойоли, часто, але меншою мірою, ніж зазвичай вдаючись до принципів консептивної поезії. Так, річка Йордан уявляється поету гостиною, яка з вдячністю приймає в собі Христа, а Голос з Неба повинен спонукати до більшої старанності в поведінці з Гостем: «Jordan Wielkiego Goscia та v siebie. Zayzrzq Jordanu tego fzczgscia w Niebie.

Aby go Jordan z ochotq prziymowal, Cziy Syn? Bog Ociec z Nieba intonowal» [Baranowicz 1670: арк. 22]. Розважаючи над особою Йоана Хрестителя, Лазар Баранович зосереджується насамперед на його смиренні, підсумовуючи: «Ze іука do Nog Panskich sic; znizyla, Przeto nad Gtowc; Panskq wywyjzjzylci» [13: арк. 23]. Якщо для Йоана Хрестителя Йорданська вода стала втамуванням спраги («Jan sic; w Pustyni bawil suchotami, Na Jordanie sic; odwilza wodami» [Baranowicz 1670: 3: арк. 23]), то для самого поета вона - очищення від гріхів: «Jordanskq wodc; gdy Pan na miq leie, Czarny grzechami nad sniegwybieleie» [Baranowicz 1670: арк. 23].

Другу частину вірша під назвою «Iordan rzeka omyla Czlowieka» на противагу першій поет повністю будує на основі концепту води, використовуючи як художній матеріал не лише образну систему свята Хрещення Господнього (образи Йордану, Івана Хрестителя), але й інші євангельські образи, пов'язані з концептом води (крові, сліз тощо). Серед останніх, зокрема, кров немовлят, які загинули з наказу Ірода, ловецькі сіті учнів, сльози Марії Магдалени.

Загалом можемо резюмувати, що віршовий цикл Лазаря Барановича «О pierwszym zywocie Swi^tym nad Swi^tych, Ktory о Sobie: Ja jestem zywot» своєрідно поєднує в собі як засади духовних вправ св. Ігнатія Лойоли, так і особливості консептивної поезії. Такий формально-змістовий синтез дозволяє автору досягнути подвійної мети: надати книзі душепастирського характеру та водночас не позбавити її естетичної виразності. Цю тезу підтверджують також слова зі збірки: «Со do Czytania tylo fig podalo, / Coby Zbawieniu Dufz nafzych przyftalo» («Do czytelnika») [Baranowicz 1670: арк. 6] та «Моу Jgzyk piorem prgdkiego pifarza,/ Co raz tym wincey mqdrofci przyfparza» («О Spotkaniv Panskim od Symeona Sprawiedliwego») [Baranowicz 1670: арк. 28].

При. Тереза Авільська відома як реформаторка Кармелю та Вчитель Західної Церкви. Ё вчення викладене у творах «Книга мого життя», «Шлях до досконалості» та «Внутрішній замок». Як зауважує Дж. Омен, «праці св. Терези мають практичний і описовий, а не теоретичний і пояснювальний характер. В них містяться цінні психологічні інтуїції, взяті з особистого досвіду та зі спостережень за поведінкою інших» [Омэн 1994]. Показово, що головні тези Терезиних творів близькі традиціям східного монашества. Архієпископ Ігор (Ісіченко) пояснює таку суголосність особливостями аскетичного пошуку при. Терези, її прагненням повернутись «до джерел кармелітської духовності, до первісної суворості уставу. А отже - до близькосхідних витоків ордену, так тісно пов'язаних із візантійською та сирійською традицією» [Ісіченко 1999: 5]. Дослідник також висловлює впевненість у тому, що твори прп. Терези читались у колах митрополита Петра Могили та єпископа Лазаря Барановича.

Цю тезу підтверджує і порівняльний аналіз творів при. Терези та поетичної збірки «Zywoty swi^tych» чернігівського владики. Позаяк кармелітська духовність, яку відроджувала при. Тереза, за своєю суворістю та принципами досягнення досконалості схожа зі східним монашеством, то це створює труднощі у відокремленні духовних джерел тих агіографічних віршів Лазаря Барановича, в яких йдеться про пустельників і монахів. Проте з огляду на чисельність видань творів прп. Терези Авільської польською мовою та латиною протягом XVII ст. (243 видання) та в цей же час брак популярних видань про східне монашество можемо припустити, що увага поета до аскетичного шляху святих, їхнього молитовного життя перейнята насамперед з творів прп. Терези. Крім цього, звісно, незмінним орієнтиром у багатьох віршах залишається однойменна книга о. Петра Скарги, хоча життєписи східних монахів у ній представлені меншою мірою, ніж інших святих.

Найбільшою чеснотою, на думку прп. Терези, слід вважати послух. Навіть написання книги про молитву вона визначає як «завдання, покладене на мене силою послуху» [Тереза 2014: 29]. В агіографічному циклі Лазаря Барановича «О swi^tych pvstelnikach у zakonnikach wyznawcach у innych sprawiedliwych» послух стає не лише характерною рисою багатьох образів, але й частиною консептивної гри. Так, вустами прп. Антонія Великого поет висловлює думку, що диявола може перемогти лише покірна людина: «Widzial Antoni, ze szatan па swiecie / To tylo czynim na lud sieci plecie; / Pytal fig: коти siec czarta nie fzkodzi? / Odpowiedzid.no, kto Pokornie chodzi» [Baranowicz 1670: 13: арк. 332].

He менш важливим для досягнення досконалості, переходу з однією оселі в іншу у внутрішньому замку душі є смирення. Прп. Тереза радить «звертати свій погляд на Христа, наше найвище добро, і на його святих» для того, щоб учитись у них справжньому смиренню [Тереза 2014: 41]. Крім цього, реформаторка Кармелю зізнається, що читання книг про святих приносило їй велику втіху та надихало на славослів'я. Схожу позицію простежуємо і в Лазаря Барановича, який навіть за епіграф до поетичної збірки бере слова зі 150-го псалма «Хваліть Бога у святих Його». Переймати чесноти святих автор пропонує і царевичу Федору Олексійовичу, поетичне послання до якого подано на початку книги, і читачам, і навіть самому собі. Особливо поет виділяє святих, які були монахами, називаючи їхнє життя ангельським: «Wielbim was Swigci, zescie Zakonniki, /Zyc nauczyli, iak Anielfkie fzyli» [Baranowicz 1670: арк. 334]. Смиренним проханням святих про вибачення за сміливість у написанні книги завершується поетична збірка «Zywoty swi^tych»: «Dziwny Bog w Swigtych iego Cuda chwale, / Na modly wafze Swigci spufzczam cale. / О tgz tu milosc profze Czytelnika, / Niebylem godzien rozwiqzac rzemyka / Swigtemu: a iaypifalem smiele /Onim, grzefzylem na Dufzyy ciele» [Baranowicz 1670: арк. 408].

Молитву при. Тереза називає брамою внутрішнього замку. Вона зауважує, що мисленна молитва має переважати над усною, незважаючи на потік думок, який може вирувати в голові під час молитви, і в жодному випадку не залишаючи розпочатої духовної справи, щоб не догодити в такий спосіб дияволу. На думку Лазаря Барановича, хрест і молитва - головні елементи духовної боротьби при. Антонія Великого: «Kazdl fi§ Krzyza trzymac у Midlitwy, / Jcik nayoftrzeyfey broni do tey bitwy» [Baranowicz 1670: арк. 332]. Молитву Феодосія-пустельника поет вводить у складну гіперболічну конструкцію, в якій благочестиве життя Феодосія вивищується над природою пустелі: «Nie takwniey lube bylo Ptdfzqt Pienie, / Jako do Boga Swigtego Modlenie» [Baranowicz 1670: арк. ЗЗЗ]. He раз автор звертається до святих про їхню молитву та заступництво перед Богом: «Zmyi Modly twemi Oycze ndfze grzechi, Rdcz spuscic nd nets duchowm pociechi» (до Пахомія Великого) [Baranowicz 1670: арк. 361], «Sprdw to Modlami Jeronimie swemi, Niech у my swiecim z Gwicizddmi wafzemi» (до Єронима Стридонського) [Baranowicz 1670: арк. 365].

Вчення при. Терези Авільської тісно взаємопов'язане з її послідовником св. Иоаном від Хреста, автором трактатів «Сходження на гору Кармель» і «Темна ніч», зосереджених на темі прямуванні душі до Бога. Цікаво, що обидва трактати є своєрідними коментарями до вірша св. Иоана під назвою «Темна ніч», в якому алегорично зображено душу, що тікає вночі до свого Милого - Бога, орієнтуючись у темряві лише на «пломінь в серці» [Иоан 2012: 80]. Фактично головною темою трактатів є відмова від задоволення жадань. Як у прп. Терези зовнішні мури замку уособлюють тіло, а внутрішній замок - душу, так у св. Иоана «перебування душі у тілі нагадує ув'язнення в темному, тісному приміщенні» [Иоан 2012: 93]. Звільнення від тілесного, чуттєвого є одним з етапів на шляху до злуки з Богом.

В агіографічних віршах Лазаря Барановича тема тілесного є однією з найбільш поширених. Так, в поезії «О Narodzeniv Panskim», акцентуючи увагу на двох природах Ісуса Христа - Божій і людській - і використовуючи образну систему різдвяного сюжету, автор створює метафори тіла-худобини і тіла-коня. В першому випадку він наголошує на необхідності покори, в іншому - на потребі слідувати Христу. З проханням дарувати тілесну чистоту поет звертається до Богородиці: «Twoiey Czyftosci vdziel cidlu тети, Jak Cialo dalas Siowu Wcielonemu: Так cielefnego тс тц пі zaleci, Cielefne grzechi b§d§ mial za smieci» [Baranowicz 1670: арк. 11]. В поезії «О Spotkaniv Panskim od Symeona Sprawiedliwego» тілом метонімічно названо людську природу Христа: «…Slowо Boze w swiecie Ciatem ftalo, Z Bozftwa у Gala iak zLiler Jkladalo» [Baranowicz 1670: арк. 28]. Натуралізм у циклі «Snop тек і Krola Bolesci Iezvsa Christvsa (Tragsedi^ Wielkopiatkow^ Wystawiony)» покликаний не лише викликати співпереживання та співчуття читача, але й наголосити на перемозі Христа над смертю.

Отже, однією з характерних ознак художнього світу поетичної збірки Лазаря Барановича «Zywoty swietych» є використання літературної спадщини іспанських містиків, поєднання східних і західних духовних джерел. У віршах, побудованих на біблійному матеріалі, простежуємо структурну схожість з духовними вправами св. Ігнатія Лойоли. Натомість вірші, в центрі яких - життєписи святих, розвиваються довкола тем, характерних для всіх іспанських містиків, - здобуття християнських чеснот, молитовне життя, шлях до досконалості та «злуки з Богом». Перспективним видається глибший компаративний аналіз іспансько-українських літературних зв'язків як в поезії Лазаря Барановича, так і у творчості інших поетів епохи Бароко.

Література

містик поетичний баранович літературний

1. Біблія, або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту: [Із мови давньоєврейської та грецької на українську дослівно наново перекладена проф. І.І. Огієнком - митрополитом Іларіоном]. - К.: Укр. Біблійне т-во, 2002. - 1375 с.

2. Вздульська В.Р. Провідні мотиви європейської містичної поезії XVI-XVII ст. в українській та іспанській літературах / В.Р. Вздульська // Маґістеріум: зб. наук. ст. - К.: Києво-Могилянська академія, 2005. - Вип. 21: Літературознавчі студії. - С. 3 - 8

3. Журавльова С. Із заходу на схід: вплив іспанських містиків на українське поетичне бароко [Електронний ресурс] / Світлана Журавльова // Богословський портал. - Режим доступу: http://theologv.in.ua/ua/bp/theological source/art/50969/

4. Ісіченко І., архієпископ. Духовність Ігнатія Лойоли і релігійна культура України // архієпископ Ігор Ісіченко // День. - 1999. - №234. - 17 грудня. - С. 21.

5. Ісіченко І., архієпископ. Літературна спадщина св. Терези Авільської в рецепції православної книжності / архієпископ Ігор Ісіченко // Наукові записки НаУКМА. - К., 2001. - Т. 124. Філологічні науки (Літературознавство). - С. 3-10

Размещено на Allbest.ru