Мікроконтекст за власним іменем як засіб творення образу (за спогадами Уласа Самчука "На білому коні")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мікроконтекст за власним іменем як засіб творення образу (за спогадами Уласа Самчука "На білому коні")

Іменування героїв займають особливе місце серед усіх мовних засобів, які автор використовує для художнього оформлення свого твору. Власні назви є носіями ідейно-художніх думок письменника, допомагають втіленню авторського задуму в художньому тексті. Антропоніми, замінники імені, безіменна названість та апелятиви, які використовує письменник у своєму творі, утворюють його антропонімійну систему.

Постановка наукової проблеми. Серед усіх компонентів літературного тексту власні назви виступають важливими та необхідними складовими і займають неабияке місце у структурі та композиції художнього твору. Вони мають цілеспрямоване ідейно-художнє значення. Вдалий вибір письменником власної назви не лише надає образу завершеності, конкретності, а й безпосередньо характеризує його.

Специфіка та особливості літературної антропонімії проявляються у її відмінності від народної. Адже перш за все літературно-художній антропонім виражає ідею, авторський задум, а вже після - називає персонаж. Проте антропоніми у публіцистичному стилі виконують номінативну функцію мови, що полягає у звертанні до адресата з бажанням увести його в коло певних подій, людей, поінформувати про щось, викликати почуття, співзвучні з емоційною настроєністю автора. У літературно-художніх текстах власні імена, зберігаючи своє первинне значення, служать засобом характеристики героїв, а в текстах публіцистичного стилю емоційне навантаження носить насамперед мікроконтекст біля власного імені, що виконує тільки номінативну функцію.

У літературно-художньому творі для іменування персонажів можуть використовуватись не лише власні назви: імена, прізвища та прізвиська. О. Ф. Немировська та Т. В. Немировська відзначають, що «номінаційне поле» будь-якого літературного тексту включає в себе 5 складових: 1) власні імена, що складають ономастикой твору; 2) мікроконтекст з власною назвою, що складає безпосереднє оточення оніма; 3) замінники імені; 4) безіменна названість; 5) апелятивні назви й конструкції [Немировська, Немировська: 19]. Р. Салімова у статті «Индивидуализация шимени собственного в художественомтескте» виділяє три основні типи індивідуалізації онімів: 1) ідентифікація власної назви відповідно до родинних відношень особи; 2) ідентифікація відповідно до вікової характеристики персонажа та 3) ідентифікація власної назви відповідно до професійної характеристики особи тощо. [Салимова 1992: 152- 153].

Метою нашої статті є дослідити роль мікроконтексту з власним іменем на прикладі книги спогадів Уласа Самчука «На білому коні». Завдання дослідження полягає в семантично-структурному аналізі груп лексики, що супроводжують власне ім'я.

Актуальність дослідження зумовлюється постійною потребою знати і розуміти історію життя і виховання визнаних українців. Сам Улас Самчуку названих спогадах принагідно зауважує, що недостатнє знання життєпису відомих українців є «культурним примітивізмом»: «Цим ми відрізняємося від європейців взагалі, які люблять біографії, які їх мають і з яких часто роблять добрий вжиток для свого інтелектуального розвитку. Ми ж не маємо біографій взагалі. Що ми знаємо про особисте життя Петлюри, Винниченка, Донцова, Маланюка. Нічого... Коли читаємо Андре Моруа про Байрона, - знаємо його до подробиць, коли ж хочемо подати кілька дат про Олеся, сперечаємося, де і коли він народився. Ситуація обурлива» [Самчук 1999: 20].

У спогадах Уласа Самчука «На білому коні» мікроконтекст з власним іменем дає широку додаткову характеристику історичним чи сучасним персонажам, констатує різного виду конотації ( родинності, дружби, шанобливості, іронічності та под.) оцінного характеру стосовно діяльності людей, їхньої поведінки, індивідуальних рис, ставлення автора до них. Найчастіше мікроконтекст з власним іменем у роздіді «Нарешті Дермань» становлять назви ( вони можуть знаходитися як у препозиції, так і в постпозиції) на позначення родинних стосунків: дядько Омелько, ДУліян, баба Євдокія по материній лінії, дід Антон, баба Лукія по батьковій, мали чотири сини - Ялисей, Олексій, Омелько, Парфен, дочка Лукія, прадід по батьковій лінії Кирило, прапрадід Иосафат, прабабуся Євдокія, по материній лінії прадід Михайло Рудий- Мартинюк, прабабуся - ще одна Євдокія, дочка ще одного Кирила, батько мій Олексій Данильчук-Самчук, жінка його Марія з села Мизочина,могутній найкращий в селі господар, дід Федор,двоє сиріт Катерина і Василь,жінка його, моя мати, Настасія з роду Руда-Мартинюк, п'ятеро дітей - Петро, Пилип, Улас, Федот, дівчина Васса, один з давніх предків Данила Туца, двоюрідний брат по материній лінії Андрій Рудий,Мотря, дочка відомого в Дермані Михайла Мартинюка, найстарший його син Іван, дядько Ялисей, брат-мужик Антон, Олексій, молодший син дядька Омелька, дядько Япжеікз наймолодшим братом Парфеном (ми вимовляли Пархвен) «молодий ще син Василь, дядько Парфен з жінкою Вівдею і двома дітьми Віктором і дівчиною, ім'я якої вже не пригадую.

Як бачимо, детальна вказівка на родинні стосунки допоможе дослідникам біографії Уласа Самчука скласти його розлоге родинне дерево. Оскільки розділ «Нарешті Дермань» присвячений спогадам про родину насамперед, тоінші назви у мікроконтексті з власним іменем трапляються вкрай рідко: Григорій, доцент Львівського університету, мої старі знайомі Шевчуки, нащадки - Бухали, Бал аби, Середи та л/о/Гуци, молодший Федір, мій однокласник, її син, мій колишній товариш Мефод, моїспівпастухи, співшколярі, спіпарубки Макари та Архипи, колишній власник Трихои, дружина Христя, велетенського рос ту о. К у л ь ч и ц ь к и й, один з учителів Іван Мартинюк, моя хлоп'яча любов Ніна, доктор Мартинюк, з інших наших сусідів тут жили ще Корній Андрущук, Антін Андрущук (Антін Мотрин: по матері Мотрі) і ціла серія Андрущуків, як також залишки родини Серед, архієпископ Антоній Храповицький - всемогутній член Святійшого Синоду Православної церкви. Звертає на себе увагу мікроконтекст з вказівкою на місце проживання - «по-вуличному» Семен Андрущук аж «із-за рову».

Згадує Улас Самчук і відомого українського першодрукаря Федорова. Досить часто автор нашаровує мікроконтекст з власним іменем, що дає розлогу характеристику близької людини: найближчий нащадок нашого роду, наймолодший брат мого батька, кривий дядько Парфен, що живе тут поблизу, за гаєм на нашій прадідівщину моя найдорожча двоюрідна сестра Палажка, жінка Семена, матір двох дітей, дівчини Антоні ни і хлопця Тараса. Така детальна характеристика близьких йому людей говорить про те, що Улас Самчук їх дуже любив і цінував: «Постають в уяві батьки, діди, рід, покоління, у цій землі їх коріння, у цьому повітрі їх дух, а тим самим і моє коріння, і мій дух. Я вирвався звідсіль і пішов у світ, але я тут побачив світ і пізнав його. Це та точка планети, що дола мені перше опертя з ембріону моєї матері і мого батька, з атома їх духа і тіла, щоб пізніше я став частиною великого, видимого космосу, буття. І саме тому ця точка планети для мене така дорога» «[Самчук 1999: 150]».

Дуже цікавим і насиченим є мікроконтекст біля імен і прізвищ відомих нам письменників: поет, компадр, давній друг, колега і брат (бо одного разу ми «побраталися»), добрий, розумний гросмейстер цієї штуки (кав'ярні), симбіозно-апостольська постать юного Олега Ольжича з його кам'яною романтикою в археології і віршах і тихою поезією, в революції і політиці, могутній монументальний рустикальний наш князь на катедрі Празького університету Степан Смаль-Стоцький - по-своєму поет, мовознавець, науковець, посол і професор, мій добрий батьківський друг, учитель і добродій. Дем'ян Бєдний з його блюзнірською «євангелією», за яку йому заслужено дісталось від Сергія Єсеніна, достойний професор Володимир Кубійович, Богдан Лепкий, професор, поет, письменник, вчений, посол, промовець. Аристократ виглядом і душею. Останній могікан цього роду культури, стилю і форми, автор книжок «Стилос і стилет», «Земля і залізо», «Земна Мадонна», великий князь нашої поезії, «імператор строф», прекрасний друг і кумир, «дух степу» Євген Маланюк, мімозний поет Олександр Олесь, нейтральний статик, здавалося, вже упокорений бунтівник - Спиридон Черкасенко з його вічною «Казкою старого млина», давно зломаного драпіжною волею цивілізації, серафимічна дівчина Оксана Лятуринська - поетка слова, барви і матерії з її невситимою тугою по минувшині і жадобою знайти своє місце і справжнє слово «не такого» вислову, Олена Теліга. Поетка, фантастка, реалістка й ідеалістка в одній подобі та ін.

Отже, апелятивні найменування функціонують у творі поряд із антропонімами, доповнюючи інформацію, отриману читачем із тексту.

Така різноманітність найменувань дозволяє письменнику більш вичерпно, влучно та яскраво охарактеризовувати персонажів. Серед мікроконтексту з власним іменем виділяються як нейтрально-стилістичні апелятиви (батько, брат, мати, сестра, дівчина, отець, земляк, полковник), так і експресивні, емоційно-забарвлені (блискучий, бурхливий, найдорожчий, непереможний), що використовуються автором твору для додаткового означення близьких йому людей. Письменник вживає розлогу характеристику біля власного імені з метою допомогти читачеві скласти певне враження про походження,характер, індивідуальні особливості власника, зрозуміти ставлення до нього автора тощо. Зважаючи на це, мікроконтекст з власним іменем поруч із безіменною та апелятивною номінацією людей як у художньому, так і в публіцистичному творі та їх функції заслуговують детального вивчення і дослідження.

Література

літературний антропонімія мікроконтекст

1.Немировська: Немировська Т.В. 1992.

2.Немировська О. Ф.,Немировська Т. В. Українська літературна ономастика: взаємозв'язки і паралелі поетики І Літературна ономастика української та російської мов: взаємодія, взаємозв'язки: 36. наук, праць / Ред. кол.: Ю. О. Карпенко / відп. ред. / та ін. - К.: НМК ВО, 1992. - С.18 - 25.; Салимова 1992.

3.Салимова Р. X. Индивидуализация имени собственного в художественном тексте ( на материале украинско- русских переводов ) // Літературна ономастика української та російськоїмов: взаємодія, взаємозв'язки: 36. наук, праць / Ред. кол.

4.Ю. О. Карпенко / відп. ред. / та ін. - К.: НМК ВО, 1992. - С.151 - 157.; Самчук 1999: Самчук Улас. На білому коні. - Львів, 1999. - 286с.

Размещено на Allbest.ru