Комеморація як елемент сюжету роману У. Еко "Маятник Фуко"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комеморація як елемент сюжету роману У. Еко "Маятник Фуко"

І.С. Рибалка

Анотація

У статті викладені результати аналізу сюжету роману відомого італійського письменника У. Еко "Маятник Фуко". У якості ключової методології використані "Memory Studies", які є популярним вектором сучасних міждисциплінарних досліджень. Комеморативні можливості художнього тесту викликали найбільшу зацікавленість.

Ключові слова: "Memory Studies", комеморація, сюжет, художній текст, "місце пам'яті".

Одним з найактуальніших напрямків міждисциплінарних досліджень на сьогодні є "Memory Studies". Основна мета таких досліджень є вивчення колективної та культурної пам'яті соціуму. Колективна пам'ять, проявом якої є традиції, вірування та міфи, задіяні у суспільстві, до недавнього часу цікавила істориків, соціологів, культурологів, антропологів та психологів. Сьогодні, коли зв'язок між дисциплінами стає більш щільним, цей феномен зацікавив також літературознавців та теоретиків літератури. Ми спробуємо проаналізувати роман відомого італійського письменника У. Еко "Маятник Фуко" з позиції культурної пам'яті, з метою виявлення комеморативних елементів у сюжетній структурі роману.

Методологічна основа таких досліджень була розроблена французьким соціологом М. Хальбваксом. Результати його праці стали відомі широкому загалу під назвою "Соціальні рамки пам'яті" у 1925 році. На його думку, історична пам'ять - це сукупність донаукових, наукових, квазінаукових та позанаукових знань та колективних уявлень про суспільне минуле. У цьому дослідженні колективна пам'ять виділяється як важливий фактор соціальної, етнічної, національної самоідентифікації групи, її не можна дорівнювати до офіційної версії історії, метою якої є маніпуляція масовим підсвідомим [7]. Основним для такої інтерпретації поняття колективної пам'яті є розуміння того, що кожне окреме покоління "переробляє" історію згідно настановам його сучасності, що сприяє кращому розумінню як минулого, так і теперішнього [5, с. 4]. О. Клейтман у роботі "Епоха комеморації: мнемонічні основи соціокультурної ідентичності", підкреслює, що інституціонально культурну пам'ять слід розглядати як "дзеркало нашої ідентичності та архів правди про нас" [3, с. 33].

Отже, зацікавленість минулим є невід'ємною частиною самосвідомості сучасного суспільства. Феномен комеморації (тобто процес запам'ятовування / пригадування за допомогою актуалізації події, образу та персонажів минулого в контексті сучасних поглядів і потреб) розуміється як важливий елемент соціальних процесів у сучасній культурі, як одна з форм зберігання та передачі історичної пам'яті [1]. Створення пам'ятників, музеїв, проведення масових заходів є комеморативними діями. Французький дослідник П. Нора вказує, що своєрідним механізмом реактуалізації досвіду минулого є "місця пам'яті": сакральні предмети, архітектурні споруди, події, явища, асоціації і т.д. [1].

Створення будь-якого тексту сміливо можна вважати комеморативною дією. Текст можна вважати свідком попередньої епохи, яка пов'язує людину з минулим, займає певне місце не тільки у фізичному, але віртуальному просторі культури, тому його можна розуміти як своєрідне "місце пам'яті". Однак, чи можна вважати художній текст такою дією? Щоб відшукати правильну відповідь на це питання, слід детальніше пригадати дослідження М. Хальбвакс. Так, однією з найважливіших форм комеморативної репрезентації він називає сукупність історичних подій і дат, які певним чином відбиваються в колективній пам'яті нації. "Історія розділяє низку століть на періоди, як сюжет трагедії розподіляється на декілька актів. Але в той час як у п'єсі від одного акту до іншого триває одна і та ж дія, з одними і тими ж персонажами, які залишаються аж до розв'язки вірними своїм характерам <...> у разі історії виникає враження, що від одного періоду до іншого оновлюється все: інтереси, напрям думки, способи оцінки людей і подій, а також традиції та перспективи на майбутнє" [7, с. 9]. Тому, для колективної пам'яті, важливим є не хронологія, а все те, що відрізняє один період від іншого. Оскільки спогади про знакові події минулого завжди сприймаються крізь призму особистого досвіду та сучасну автору дійсність, то вони носять вибірковий характер, що і це є демонстрація актуальних потреб суспільства на кожному такому етапі.

Тож, на нашу думку, художній текст також можна вважити однією з форм репрезентації колективної та культурної пам'яті, оскільки він несе на собі відбиток свого часу. Окремі дослідники навіть трактують художній текст як своєрідний історичний документ [2]. Однак слід зауважити, що комеморація у такому творі набуває художньої інтерпретації, тому він відбиває колективну пам'ять на ірраціональному рівні. Письменника-художника цікавить не тільки хронологія подій (а іноді вона зовсім не приймається до уваги), а відчуття та емоції його персонажів у той чи інший момент існування суспільства. роман пам'ять текст

Аналіз роману У. Еко "Маятник Фуко" з метою верифікації історичних фактів життя Італії ХХ ст. дозволить зрозуміти комеморативні функції художнього тексту. Нагадаємо, що унікальність творчості У. Еко полягає в тому, що, з одного боку, за його творами можливо відтворити загальну картину еволюції західної гуманітаристики останніх п'ятдесяти років, оскільки він завжди опиняється в епіцентрі інтелектуальних подій. З другого ж боку, він є одним з тих небагатьох теоретиків, хто зважився не тільки в теорії, але й на практиці здолати табуйований кордон, який роз'єднує сферу академічних досліджень та культурну реальність.

Так, значна частина подій у романі відбувається наприкінці 60-их років, коли в Італії загострюється протистояння народу (здебільшого молоді) з владою, коли країна поринає в ідеї соціалізму, а молодь бажає революційних змін та знищення застарілої капіталістичної системи. Тоді багато молоді виходить на вулиці, влаштовує масові протести, вимагаючи соціальних змін та покращення життя. Однак період Другої світової війни, що майже на 25 років передує цим подіям, відбивається у спогадах одного з героїв роману - Якобо Бельбо. Час від часу він, герой, згадує своє дитинство серед німецьких фашистів та італійських партизанів, серед смертельної небезпеки, яка стала щоденним явищем у житті звичайних селян.

Загальна фабула роману є досить заплутаною: три редактори міланського видавництва "Гарамон" - Бельбо, Діотавеллі і Казобон зацікавились окультизмом та вирішили вивчати його історичне коріння. Вони спілкуються із його послідовниками і, врешті-решт, переконуються, що окремі епізоди історії розвитку людства, які зовні ніби й не пов'язані між собою, насправді є єдиним причинно-наслідковим ланцюжком, керованим таємними окультними силами. Дослідники реконструюють цей ланцюг, але не ставляться до нього з належною серйозністю аж до того моменту, коли розповідають цей план одному із сучасних окультистів, після чого якась таємна організація починає їх переслідувати і одного за одним вбивати.

Ось як цей роман характеризує дослідник творчості письменника С. Рейнгольд: "600-сторінковий роман є захоплюючою історією народження та зміни релігійних орденів у Європі, які кардинальним чином вплинули на всі ідеї, цінності та витвори людських рук - від Моцарта й Ейнштейна до Наполеона, російської таємної поліції, Сталіна та Гітлера, від знарядь допитів до Ейфелевої вежі і комп'ютерів IBM" [6].

Текст роману включає в себе не лише розповідь, але й електронні файли, написані Бельбо, у яких він згадує своє дитинство, що припало на Другу світову війну. Зокрема, його спогади стосуються того, як ця війна вплинула на життя мирного населення. Наприклад, дитячі радощі відповідали тогочасним подіям: "Найулюбленішим спортом молоді з окраїн було колекціонування відстріляних гільз та інших археологічних радощів, за якими не треба було далеко ходити. Складалися зібрання касок, планшетів, підсумків. Високо цінувалися незаймані пулі. Гарний колекціонер мав велику кількість гільз та розташовував їх за кольором, матеріалом, формою та висоті" [8, с. 155] (тут і далі переклад наш - І. Р.). Виявляється, що зброя та боєприпаси були для дітей найбажанішими іграшками. Таким чином, навіть у важкі військові будні діти шукали розваги та намагалися зробили з цього гру.

Поринаючи у спогади Бельбо, ми дізнаємося, що жінки прилаштовувалися до небезпеки, яка чекала на них повсюди. В одній з розмов зі своїм колегою Казобоном Бельбо згадує історію, що трапилася з його бабусею: "Моя бабуся під час одного бою між партизанами та фашистами, перестрілка велась у кукурудзі, опинилася на стежині у цьому самому полі та вчинила цілком чудово, вона лягла на землю на лінії бою - на саме безпечне місце. Так вона пролежала з десяток хвилин, притиснувшись носом до землі, сподіваючись, що жодна зі сторін не почне занадто сильно перемагати" [8 с. 149] (пер. наш - І. Р.). Розповівши цю історію онуку, бабуся тим самим врятувала його у подібній ситуації: коли малий потрапив під обстріл, він згадав про бабусю та учинив так само: "Коли подібні приклади засвоюються з пелюшок, формуються безумовні рефлекси" [8, с. 149] (пер. наш - І. Р.).

Згадуючи про своє воєнне дитинство Бельбо корив себе за те, що ніяк не відмітився під час війни, не зробив нічого хороброго. Весь наступний період свого життя він вважав себе трусом. Іноді потайки дорікав на свою долю, а саме на те, що в роки війни був ще малий задля того, щоб брати в руки зброю та хоробро битися з фашистами, щоб піти до партизанів. Таким чином у пам'яті дитини не викарбувалися жахіття війни, а лише дух піднесення, гідності та героїзму, може саме у цьому слід шукати відповіді про причини повстання у 1968 році - молодь прагнула героїчних вчинків, що могли змінити історію.

Ситуація в країні змінювалася швидко, воєнні роки - найбільш нестабільні, хто при владі - кожного дня загадка. Бельбо це розповідає так: "Десь між сорок третім та сорок пятим - період переходу від фашизму до демократії, а потім звідти до нової диктатури Республіки Сало та до партизанської війни проти цієї республіки <...>" [8, с. 383] (пер. наш - І. Р.). Люди не знали, чого чекати, за роки війни та безладу вони зрозуміли, що очікувати на біду можна з будь-якого боку: "Одного разу ці партизани з'явилися у нашому селі. Вони збігли з гір до нас у долину та заповнили собою всі вулички. Вони стріляли з автоматів кудись у небо, щоб показати, які вони" [8, с. 386] (пер. наш - І. Р.). Цивільному населенню довелося вивчати особливості взаємовідносин фашистів та партизан, щоб якось вижити посеред цього безладу й смертельної небезпеки: "Два літа поспіль партизани захоплювали місцевість, і фашисти їх не намагалися вигнати. Фашисти були чужі у цій місцевості, а партизани - місцеві хлопці. У разі сутичок вони знали куди бігти" [8, с. 425] (пер. наш - І. Р.). Згадував він також і відомих на весь світ гарібальдійських партизан, існування яких є історичним фактом, але в романі вони згадуються у зв'язку з загальним зібранням партизан в селищі Бельбо як живі люди, що викликало у малого певні емоції [8, с. 809].

У. Еко дуже яскраво та детально зображає події, читач ніби поринає в ті страшні часи та відчуває емоції головних героїв. Відповідь на запитання, як письменнику вдалося так майстерно переповісти почуття та спогади малого хлопця, є досить простою: народився видатний письменник у 1932 році в Александрії (невеличке містечко в П'ємонті, поблизу Турину), тобто час його дитинства припадає саме на роки війни. За часів Другої світової війни письменник та його мати переїхали в невеличке село у горах П'ємонта. Коли розпочалася війна У. Еко був ще дитиною, він відчув на власному досвіді всі тяготи дитинства під час війни, тому письменник ділиться з нами правдивими історіями, що були майже у кожній родині: люди жили кожен день, кожен час та кожну хвилину з думкою, що це може бути остання мить їхнього життя. Саме завдяки цьому майстерному відтворенню тієї атмосфери у читача з'являється відчуття присутності, бо емоції героїв провокує співчуття та розуміння їх вчинків.

Значна частина роману присвячена подіям кінця 60-х років. У цей час в Італії загострюється протистояння молоді з владою. Голову піднімає здебільшого та частина населення країни, чиї дитячі та юнацькі роки були згублені війною та фашизмом. Країна поринає в ідеї соціалізму, молодь бажає революційних змін та знищення застарілої капіталістичної системи. У. Еко висвітлює цей сплеск соціалістичних настроїв надзвичайно яскраво, згадує він і "Паризький травень" 1968 року. Тоді багато молоді виходить на вулиці, влаштовує масові протести, вимагаючи соціальних змін та покращення життя. Це ще один історичний факт, що згадується в книзі. Вустами Казобона У. Еко демонструє нам типові думки молодої людини того періоду: "Я опинився в самій середині революції (скоріше це була чудова симуляція революції) саме тому, що шукав собі пристойну віру. Я вважав, що порядна людина не може не ходити на збори, не брати участь у вуличних ходах і маніфестаціях" [8, с. 73](пер. наш - І. Р.). Ці слова відображають думку вже старшого на п'ятнадцять років Казобона, який зрозумів ціну тим подіям та не був вже тим наївним романтиком в пошуках ідеального світу і всеохоплюючої справедливості. Свою скептичність до подій того часу, здається У. Еко довірив теж Казобону: "Я, як і всі, вважав, що світ стоїть на порозі справедливого суспільства, але при цьому вважав, що у справедливому суспільстві повинні будуть працювати (і ефективніше, ніж у попередньому), наприклад, залізниці. Однак оточуючі мене санкюлоти зовсім не вчилися завантажувати вугілля в топку, підсовувати черевики і погоджувати розклад. Кого вони збиралися приставляти до поїздів - незрозуміло" [8, с. 75] (пер. наш - І. Р.).

В другій половині 60-х років посилився студентський рух. Студенти проводили страйки, робили маніфестації, займали університети, вимагали вдосконалення системи вищої освіти [4, с. 98]. Це також згадує Казобон: "У країні захоплювали аудиторії, нападали на професорів та вимагали, щоб вони брали участь у пролетарській науці" [8, с. 74] (пер. наш - І. Р.). У. Еко наводить приклад того, що скандували протестувальники: "Фашистські гади, буржуям нема порятунку" [8, с. 73]. Він детально розповідає про одну з таких демонстрацій, - студентську. Вона починалася як звичайна акція протесту та проходила мирно. Але коли наблизилася поліція, студенти почали проявляти агресію, в результаті чого поліція перемогла, а студенти розбіглися [8, с. 73].

Такі події дійсно були типовими для Італії кінця 60-х років. Тоді величезним впливом в житті італійського суспільства користувалася італійська компартія. Згідно з офіційними даними, в 1968 році за неї проголосувало 26,9% виборців, а кількість її членів складала 1,8 млн. чоловік. Італійська компартія була наймасовішою та найвпливовішою комуністичною партією в західному світі. В масовому русі приймали участь різні прошарки населення. Активно підключалася до боротьби інтелігенція та міська дрібна буржуазія. Спільні акції всіх великих профоб'єднань Італії додали страйковій боротьбі нечуваного розмаху. Так, у 1968-1969 роках майже 8 млн. чоловік приймали участь у страйках, вимагаючи реформи пенсійного забезпечення, демократичної житлової політики.

В романі "Маятник Фуко" описується таке виняткове єднання на прикладі бару "Пілад", де "усі на світі" відпочивали після робочого дня. Це був старий бар-таверна, в якому збиралися люди різних професій, студенти, викладачі, робочі та інші верстви населення. Вони випивали, розмовляли про політику. В часи об'єднання італійського суспільства під соціалістичними лозунгами, це місце виглядало наступним чином: "У шістдесят восьмому і в наступні роки "Пілад" перетворився на те місце, де активіст студради грав у карти з журналістом, прислужником жовтої преси, у "Пиладі" чомусь всі акули пера оголошували себе експлуатованими пролетаріями, виробниками додаткової вартості, прикутими до ідеологічного конвеєру. Від одинадцяти до двох ночі був час видавничих працівників, архітекторів, хронікерів, художників, писак і дипломантів. Художники з трамвайниками грали в кеглі" [8, с. 78] (пер. наш - І. Р.). Час від часу вся ця публіка виходила з бару разом, щоб вчинити бійку з "новими" фашистами: "Товариші! Біля каналу з'явилися фашисти з ціпами, йдемо з нами, товариші! - і всі швиденько вийшли" [8, с. 95] (пер. наш - І. Р.).

Майже всі вимоги страйкарів були задовільнені. Але, як і інші капіталістичні країни, Італія увійшла у 70-ті роки в умовах різко зміненої економічної кон'юнктури. У 1974 році її також вразила глибока економічна криза. Майже зупинилося зростання виробництва, збільшилась кількість безробітних, збільшився дефіцит зовнішньої торгівлі. Ціни різко почали зростати. Все це лягло тягарем на плечі робітничого класу [4, с. 99]. Допоки становище було тяжким, соціалістичні прагнення народу не вгасали, бути соціалістом дорівнювало бути соціально активним, боротися за майбутнє своєї країни. Страйки переставали бути мирними: "Через кілька місяців студенти перейшли до збройного тероризму. Епоха вуличних походів під відкритим небом закінчувалася" [8, с. 210] (пер. наш - І. Р.).

Неймовірну політизацію суспільства добре ілюструє образ дівчини Казобона Ампаро. Вона була аргентинкою за походженням і знаходилася в Італії саме в розпалі соціалістичних протестів. ЇЇ образ є типовим для того часу: "Її політичний і моральний кодекс, незламний як її краса і майже як і її гординя, стверджував, що "Пилад" є оплотом демократичного дендінізму, а демократичний дендінізм в її очах виступав однією з прихованих, значить і найпідступніших, личин капіталістичної ідеології" [8, с. 158] (пер. наш - І. Р.). Ампаро промовляла цікаві думки, які люди з фанатичною вірою в що-небудь видають з абсолютною впевненістю за аргументи власної правоти: "Танці - теж тваринне, теж відьомське зілля, - вигукувала вона з революційним гнівом, - і та ж отрута, що і футбол, яким обманюють нижчі класи населення, що відбирають бойову енергію і відсилають її в безпечне русло" [8, с. 217] (пер. наш - І. Р.).

Порушення усталеної аксіологічної системи головних героїв роману Бельбо, Діотавеллі і Казобон призводить до величезної психоемоційної напруги: колишні цінності втрачають свою загальність, - виявляються всі події їх життя, зумовлені чиїмось рішеннями та бажаннями, власна воля - це лише ілюзія, вони тільки заручники чиїхось низьких амбіцій! Героїчна символіка минулого втрачає своє семантичне навантаження, оскільки герої переосмислюють природу тієї "піднесеності" і "моральної досконалості". Все це відбувається одночасно з усвідомленням відсутності ціннісних ідеалів сучасності. Таким чином нам пояснюють причини своєрідного "захворювання" суспільства.

Елементи змісту роману, що розуміються нами як комеморація, є сюжетноутворювальними, але вони не впливають на загальну фабулу твору. Однак вони відіграють одну з домінуючих функцій у романі, бо саме ці елементи дозволяють змістити центр розповіді з фантастично-пригодницького на майже реалістично-мемуарний. Комеморативний потенціал роману добре простежується на всіх етапах розповіді, наведені приклади лише дозволяють окреслити атмосферу того часу, відчути емоції, сподівання та розчарування героїв.

Варто ще раз підкреслити, що на "розважальному матеріалі" У. Еко вдалося пояснити причини певної моральної деградації описуваного ним суспільства. Комеморація як структурний елемент художнього тексту дозволила автору створити своєрідні "місця пам'яті" і тим самим збільшити художню та ідейну цінність твору.

Список використаної літератури

1. Васильева Е.О. Роль практик коммеморации в процессах организации социального пространства современного искусства / Е.О. Васильева // Власть. - 2009.- № 6.- С. 40-43; Vasyleva E. O. Rol praktyk kommemoratsyy v protsessakh orhanyzatsyy sotsyalnoho prostranstva sovremennoho yskusstva / E. O. Vasyleva // Vlast. - 2009.- № 6.- S. 40-43

2. Зверев В.В. Новые подходы к художественной литературе как историческому источнику / В.В. Зверев // Вопросы истории. - 2003. - №4 - С. 161-166; Zverev V. V. Novye podkhody k khudozhestvennoi literature kak ystorycheskomu ystochnyku / V. V. Zverev // Voprosyystoryy. - 2003. - № 4 - S. 161-166

3. Клейтман А.Ю. "Эпоха коммеморации": мнемонические основания социокультурной идентичности. / А.Ю. Клейтман // Память и памятники: матер.семин. Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2012. - С.29-46; KleytmanA. Yu."Epokha kommemoratsii": mnemonicheskie osnovaniya sotsiokulturnoy identichnosti. / A. Yu. Kleytman // Pamyat i pamyatniki : mater. semin. - Volgograd : Izd-vo VolGU, 2012. - S. 29-46

4. Космач Г.А. Всемирная история новейшего времени 1945-2005 гг. / Г.А. Космач. - Минск: Изд. Центр БГУ, 2006. - 369 с.; Kosmach G. A. Vsemirnaya istoriya noveyshego vremeni 1945-2005 gg. / G. A. Kosmach. - Minsk : Izd. tsentr BGU, 2006. - 369 s.

5. Курилла И.И. Историческая память и публичная коммеморация / И.И. Курилла // Память и памятники: матер. семин. - Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2012. С.4-12; Kurilla I. I. Istoricheskaya pamyat i publichnaya kommemoratsiya / I. I. Kurilla // Pamyat i pamyatniki : mater. semin. - Volgograd : Izd-vo VolGU, 2012. - S. 4-12

6. Рейнгольд С. Отравить монаха, или человеческие ценности по Умберто Эко [Электронный ресурс] / С. Рейнгольд.- Режим достvпа:http://www.ecoumberto.net.ru/md- ar-autor-167/; Reyngold S. Otravit monakha, ili chelovecheskie tsennosti po Umberto Eko [Elektronnyy resurs] / S. Reyngold. - Rezhim dostupa: http://www.ecoumberto.net.ru/md-ar- autor-167/.

7. Хальбвакс М. Коллективная память / М. Хальбвакс // Неприкосновенный запас. 2005. - № 2-3. - С. 8 - 27; Khalbvaks M. Kollektivnaya pamyat / M. Khalbvaks // Neprikosnovennyy zapas. - 2005. - № 2-3. - S. 8 - 27

8. Эко У. Маятник Фуко / У. Эко; пер. с итал. Е. Костюкович. - Москва: Астрель: CORPUS, 2012. - 832с.; Eko U. Mayatnik Fuko / U. Eko; per. sital. Ye. Kostyukovich. - Moskva : Astrel : CORPUS, 2012. - 832 s.

Размещено на Allbest.ru