Функційно-комунікативні вияви звертання в сучасній українській прозі (на матеріалі романів А. Кокотюхи та С. Жадана)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Функційно-комунікативні вияви звертання в сучасній українській прозі (на матеріалі романів А. Кокотюхи та С. Жадана)

Д. М. Дмитрієва

Дослідження функцій звертання з урахуванням комунікативної ситуації є актуальною проблемою сучасної мовознавчої науки. Тексти художніх творів ХХІ століття демонструють різноманітні за своїм мовленнєвим призначенням і стилістичними особливостями вияви звертань, тому вони й стали предметом нашого дослідження.

У статті розглянуто основні підходи в лінгвістиці до вивчення звертання, висвітлено погляди мовознавців на його граматичну природу та статус у реченні, виділено основні функції звертання в структурі речення-висловлення.

Особливу увагу приділено аналізу семантичних, стилістичних та функційних особливостей звертань із романів А. Кокотюхи та С. Жадана. Досліджено вживання кличних комунікатів у номінативно-контактній та етикетній функціях, здійснено аналіз використання вокативних речень у художньому мовленні.

Ключові слова: звертання, кличний комунікат, вокатив, функційно-комунікативний вияв, номінативно-контактна функція, етикетна функція.

звертання комунікативний роман кличний

Однією з основних проблем сучасного синтаксису є цілісне вивчення речення, його граматичної організації у зв'язку з реалізацією комунікативних функцій. Визначення речення як багатоаспектної синтаксичної одиниці, зокрема виділення формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного та функційно-комунікативного рівнів його організації, дозволяє виробити цілісний підхід до дослідження синтаксичних одиниць.

Актуальність роботи вмотивовується необхідністю подальшого вивчення синтаксичної природи речень із звертанням, а також потребою дослідження функційно-комунікативного потенціалу звертання в художньому тексті з урахуванням формальних і семантичних параметрів.

Робота виконана на матеріалі текстів художніх творів сучасної української літератури - романів Андрія Кокотюхи («Таємне джерело», «Живий звук», «Київські бомби») та романів Сергія Жадана («Гімн демократичної молоді», «Депеш Мод», «Ворошиловград»). Під час опрацювання матеріалів було проаналізовано близько тисячі прикладів звертань у складі синтаксичних конструкцій різних рівнів. Вибір матеріалу для дослідження зумовлений такими чинниками: по-перше, усі зазначені романи написані та опубліковані впродовж 2004-2014 років, тобто відбивають особливості вживання звертань у сучасній українській мові; по-друге, стилістичні та граматичні особливості художніх текстів А. Кокотюхи та С. Жадана ще мало досліджені в мовознавстві.

Метою роботи є аналіз функційних виявів звертання в структурі речення та висловлення в художніх текстах творів А. Кокотюхи та С. Жадана.

Об'єктом дослідження є художня проза С. Жадана та А. Кокотюхи як репрезентативний фон для вивчення функційних особливостей синтаксичних конструкцій із звертаннями, відповідно предмет дослідження - синтаксичні та функційні вияви звертань у структурі висловлення і тексту.

Звертання є дуже важливою частиною і речення, і висловлення. Воно є органічним і водночас специфічним елементом структури будь-якої мови, тобто однією з мовних універсалій комунікативно-функційного характеру, адже є обов'язковою частиною комунікативного акту. Категорія звертання активно вивчалася і вивчається у вітчизняному мовознавстві: розглянуто базові поняття, виявлено прагматичний зміст звертань у комунікативній ситуації як в усному спілкуванні, так, зокрема, і в художніх текстах. Разом з тим, не можна не зазначити, що у сучасній лінгвістиці до визначення статусу кличного комуніката та його функціонального навантаження існує кілька підходів.

Питання статусу звертання вже тривалий час перебуває в полі зору лінгвістів. Термін звертання вперше запровадив Ф. І. Буслаєв, розуміючи під ним засіб для вираження відношень між мовцями, і виокремив його зі складу головних та другорядних членів речення [3, с. 277].

Після цього у мовознавстві закріпилася традиція не вважати звертання частиною чи членом речення. Таку позицію підтримували О. М. Пєшковський, Д. М. Овсянико-Куликовський, О. Шахматов. Така категоричність у виключенні звертання зі складу речення базується на твердженні, що іменник у формі кличного відмінка не пов'язаний з членами речення ні сурядним синтаксичним зв'язком, ні підрядним (узгодженням, керуванням чи приляганням). Донині ця думка домінує в більшості підручників і посібників для навчальних закладів, що може бути вмотивоване передусім методичними міркуваннями [6, с 311].

Водночас існує думка, висловлена О. О. Потебнею, що кличний відмінок поряд із називним «стоїть не поза реченням, а в ньому» [13, с. 161]. Ці погляди творчо розвивали і поглиблювали Є. К. Тимченко, І. К. Кучеренко та інші. І. К. Кучеренко стверджує, що вокатив може бути підметом, прикладкою та одночленним спонукальним реченням. Визначення кличного відмінка як звертання, на думку цього мовознавця, не розкриває якісної характеристики цієї форми, при цьому не виявляється його особливість як члена речення, специфіка його граматичної семантики [9, с. 31].

Цікавою щодо визначення граматичної природи звертань є концепція І. Т. Яценка про включення звертання у граматичну будову речення поряд із підметом, присудком, додатком, означенням і обставиною [20, с. 87]. Обґрунтовуючи свою позицію, І. Т. Яценко зауважує, що слова, які вживаються як звертання, не втрачають семантичних і морфологічних ознак частин мови; як складова частина речення пов'язана своїм значенням зі змістом вислову, безпосередньо стосується вираженої думки; може бути поширене тими самими способами, що й інші члени речення [20, с. 89]. Ці ідеї вченого цілком координуються із положеннями семантичного синтаксису та комунікативної лінгвістики, тому знайшли підтримку і подальший розвиток у роботах сучасних мовознавців.

У мовознавстві існує погляд на звертання як одиницю комунікативного рівня: термін «звертання» більш семантичний, ніж граматичний. Твердити, що кличний комунікат є поширюючим членом речення, не можна, бо це одиниця не формально-граматичного рівня речення і її не можна ставити в один ряд з прислівними поширювачами чи детермінантами. Звертання далеко складніша одиниця. Це засіб комунікативного оформлення речення- висловлення. На думку мовознавців, звертання становлять згорнені висловлення і мають потенційну предикативність, міра вияву якої може бути різна, аж до максимальної, чому й можливі «вокативні речення». Вокативні речення - це кличні комунікати, а власне-звертання - кличні модифікації. Назва «звертання» характеризує тільки їх зміст; термін «кличні модифікації» вказує на їх синтаксичну суть - видозміни особливих самостійних одиниць - кличних комунікатів [16, с. 405-406].

А. П. Загнітко стверджує: «Очевидно, що є сенс у визначенні звертання як згорнутого висловлення, яке має потенційну предикативність, міра якої може бути різною» [7, с. 591]. Отже, сучасні дослідники (А. П. Загнітко, К. Ф. Шульжук) також заперечують нечленореченнєвий статус вокативних одиниць, обґрунтовують наявність граматичного зв'язку звертання з реченням та виконання в окремих випадках (у поєднанні з наказовим способом дієслова) кличним відмінком функції підмета [7, с. 592; 19, с. 172-173].

Не можна не звернутися до думки тих мовознавців (насамперед це позиція Р. Вихованця, К. Г. Городенської), які враховують як формально-граматичні, так і семантичні особливості синтаксичних одиниць, зокрема й звертання, що є одним із засобів ускладнення структури простого речення. У своїх дослідженнях І. Р. Вихованець розглядає компоненти в кличному відмінку як складні за семантико-синтаксичною природою субстанційні синтаксеми, які вказують на адресата вольової дії мовця та суб'єкта потенційної дії. На семантико- синтаксичному рівні речення звертання функціонує як вторинна субстанційна синтаксема, що сформувалася в результаті об'єднання двох елементарних із семантико-синтаксичного погляду простих речень в одну ускладнену конструкцію [4, с. 186]. Структурна й функційна багатогранність звертань спонукає до подальших лінгвістичних розвідок у цій царині.

Більшість мовознавців стверджують, що основними інваріантними функціями звертання з позиції мовленнєвої діяльності можна вважати номінативну (функцію називання адресата) та апелятивну (функцію впливу на адресата) [1, с. 15; 7, с. 592].

Н. О. Алексєєва і Н. Г. Толстокора виділяють такі варіативні функції звертання: конотативну, орієнтовану на адресата мовлення; експресивну (оцінно-характеризувальну); фатичну (установлення контакту); метамовну (організувальну та регулювальну) [1, с. 15].

М. С. Скаб у численних дослідженнях здійснив комплексний граматичний та прагматичний аналіз мовних засобів апеляції (привертання уваги адресата мовлення та спонукання його до сприйняття інформації) [15].

Н. І. Формановська розглядає звертання у фатичній функції як засіб встановлення контакту [18, с. 101]. О. А. Мізін і Н. О. Федорченко вбачають смисл вказаної функції в підтримці контакту [10, с. 45; 17, с. 16]. Ширше розуміння фатичної функції подане в працях Л. П. Рижової, яка зазначає, що більш адекватним є її сприйняття як функції організації інтеракції, тобто використання в процесі взаємодії мовних засобів для початку, підтримки і завершення контакту, зумовленого фокусуванням уваги на контактному елементі повідомлення [14, с. 129].

Залежно від того, чи мовець просто виділяє адресата з-поміж інших осіб, чи називає особу з особливою інтонацією, чи хоче підкреслити соціальний статус, вікові особливості або рангові відношення тієї особи, до якої звертається, можна виділити три функції: номінативно- контактну, етикетну, вокативну. Саме цю класифікацію покладено в основу практичної частини нашої роботи.

Окремої уваги заслуговують риторичні звертання - ті, які не розраховані на безпосередню увагу адресатів. Вони стосуються відсутніх осіб, тварин, птахів, неживих предметів. Такі звертання виконують не комунікативну функцію, а певну стилістичну роль.

Функційні вияви звертань можуть бути різноманітними залежно від комунікативної ситуації. Також необхідно враховувати, що звертання як актуальний компонент ситуації в одному вживанні може реалізувати кілька функцій, які актуалізуються залежно від конкретного комунікативного завдання.

Важливою функцією звертання є номінативно-контактна функція, яка може поєднувати в собі емоційно-оцінні, експресивні можливості найменувань адресата мовлення. В її функційний вияв включено не лише виділення адресата мовлення, а й встановлення та утримання контакту з адресатом.

У мовно-комунікативному континуумі звертальна номінація обіймає різні предмети, явища дійсності. Звертання позначають власні назви людей (імена, прізвища, по батькові); назви спорідненості і свояцтва; назви осіб за родинною, соціальною, національно-етнічною ознакою; назви осіб за певними характеристичними ознаками (зовнішніми, внутрішніми, позитивними, негативними). Номінативно-контактна функція є не метою, а способом адресації. За допомогою цієї функції мовець виділяє адресата з-поміж інших осіб.

Чітко визначеної позиції в реченні звертання не має. У препозиції найчастіше виконує функцію встановлення контакту з адресатом: Сонце, Анжелочко, ну де ж ви оце їздите? (А. Кокотюха). Вараво, це у вас там, у столиці, вона ніби «зірка» (А. Кокотюха). Славік, ось ти людина з біографією, так? (С. Жадан).

Для підтримки мовного контакту використовують звертання в складі речення в інтерпозиції і постпозиції: Зараз ви кажете надзвичайно цікаві речі, Григорію Павловичу (А. Кокотюха). Слухай, Буся, я ось що хотів тебе запитати (С. Жадан). Ніколи, Гєр, ніколи. Він назавжди поїхав (С. Жадан).

Звертання в інтерпозиції часто виступає зв'язною ланкою між відомим і новим: Зараз, Левін, ти будеш пояснювати мені, чому вирішив не виконувати мого наказу! (А. Кокотюха). Добре, Ігоре, до вечора (А. Кокотюха). Гаразд, Георгій Давидович, я розумію, до чого ви ведете (С. Жадан).

З позицією номінацій адресата мовлення в реченні часто пов'язане і їхнє особливе інтонаційне виділення. У препозиції до основної частини звертання вимовляються переважно із послабленою закличною інтонацією; в інтерпозиції - без особливого виділення, інтонація наближена до вставної. У кінці питального речення звертання виголошуються підвищеним тоном, відповідним питальній інтонації: Більше нічого не хочете мені сказати, Галино Таназіївно? (А. Кокотюха). Що вам, синочкі? (С. Жадан).

Без сумніву, певну стилістичну роль, часто іронічну, відіграють зменшувально-пестливі форми імен та прізвиськ: Зоєчко, це за сценарієм! (А. Кокотюха). Купите диск і послухаєте. Правда, Бобрику? (А. Кокотюха).

Не можна не звернути увагу на важливу граматичну особливість вживання звертань у художньому мовленні письменників, яка, без сумніву, має ідейно-стилістичне навантаження: Андрій Кокотюха в цілому послідовно вживає звертання у формі кличного відмінка, навіть прізвища вживає у формі кличного відмінка, що допускається лише у розмовному мовленні, у той час, як Сергій Жадан, намагаючись індивідуалізувати мовлення своїх героїв, в основному порушує граматичну норму, утворюючи звертання у формі називного відмінка: Ну для чого ви збрехали, Ігоре Петровичу? (А. Кокотюха). Мені здається, пане Вараво, вам просто треба добре платити (А. Кокотюха). Добрий ти, Хмаро (А. Кокотюха). Карташе, чуєш мене? (А. Кокотюха). Адже маєте нове завдання, Волоху (А. Кокотюха). І головне, Залізняче, всі живі (А. Кокотюха). Павле Андрійовичу, а може, так поговоримо, коли ви вже самі захотіли? (А. Кокотюха). Значить так, Георгій Давидович, з пожежниками все узгоджено, переводимо через їхній рахунок (С. Жадан). Синок, ти в Маріуполі, і я сьогодні - твоя мама (С. Жадан). Льолік, ну як, їдемо? (С. Жадан). Проте при відтворенні комунікативної ситуації, у якій беруть участь представники старшого покоління, або у разі відмови від традиційної іронічно - споглядальної манери розповіді Сергій Жадан утворює нормативно вмотивовані з точки зору граматики форми звертань: Миколо Івановичу, розумієте... Це мій декан (С. Жадан). Що ми тут робимо, Єво? (С. Жадан).

Як і раніше, у сучасній мові художньої літератури у функції звертання активно використовуються назви спорідненості та свояцтва. Причому лексемами цієї термінологічної групи позначаються не тільки споріднені особи, а й однодумці, друзі, близькі духовно люди: Спасибі, сестричко (А. Кокотюха). Ти подумай, братику, подумай... (А. Кокотюха). Знаєш, що мені сказали? Зараз упадеш, братику! (А. Кокотюха). У тому-то й річ, брате (А. Кокотюха). У нас, браток, усякі є (А. Кокотюха). У нас тут, братику, вже років із двадцять п'ять інших злочинів, окрім мордобою, не було (А. Кокотюха). Нормально, брат, давай я тебе додому відвезу (С. Жадан). Ех, синок-синок. Що ж мені з тобою робити? (С. Жадан). Робота, бабусю, робота (С. Жадан). С.Жадан демонструє ще одну конотацію лексеми брат - звертання до чоловіка-ровесника, часто навіть незнайомого, у кримінальних колах: Брат, ти не зрозумів, - знову почав другий, вкладаючи в слово брат всю свою ненависть (С. Жадан). Хто тебе знає, брат? (С. Жадан).

Номени спорідненості тітка (тьотя), дядько (дядя) широко використовуються у звертанні молодих осіб до старших за віком людей, при цьому не завжди зберігають етикетне значення поваги: Що таке у вас, тітонько? (А. Кокотюха). Ну, дядь Гриш, ну дуже треба (С. Жадан). Йдіть, дядьку, на хер (А. Кокотюха).

Необхідно звернути увагу також на звертання, в яких виражені емотивні та соціальні компоненти. Такі лексеми можуть створювати атмосферу довіри, приватності: Слухай, старий, у нас завтра типу бенкет (А. Кокотюха). Давай, старий, дзвони, не пропадай (А. Кокотюха).

У мовленні досить поширені звертання гендерного типу чоловіче, жінко. їх можна кваліфікувати як відносно нейтральні з певним відтінком фамільярності. Не картай себе, чоловіче (А. Кокотюха). Ага, жінко, знайшла мирне - ПВО (А. Кокотюха). Чи ж мороз, дівчино, чи нема-ає (А. Кокотюха). У С. Жадана такі звертання часто є чужомовними: Так, женщіна, телефон давай (С. Жадан).

Але цілком нейтральним є звертання до чоловіків молодий чоловіче. Походження такого найменування очевидне - засвоєне з російської мови в радянський час, коли звертання гендерного типу були особливо популярні. Тут можу погодитися, молодий чоловіче (А. Кокотюха). Разом з тим, треба зауважити, що частотність вживання звертань цього типу в художньому мовленні романів А. Кокотюхи та С. Жадана є доволі низькою. Фактично приклади використання таких назв знаходимо лише в одному з шести досліджених текстів - романі А. Кокотюхи «Таємне джерело», дія якого відбувається у вересні 1981 року. Можна зробити висновок, що частота вживання звертань гендерного типу в сучасному мовному континуумі скорочується. Натомість у творах С. Жадана помічені жаргонні форми звертань гендерного характеру: Спасибі вам, пацани (С. Жадан).

У сучасній українській мові одним із найпоширеніших способів привертання уваги співрозмовника є ввічливе звертання на ім'я та по батькові. Численні приклади засвідчено й у творах А. Кокотюхи та С. Жадана: Германе Сергійовичу? (С. Жадан). Оресте Григоровичу, давай гостеві каву, все розказуй, ти в курсах, людина компетентна (А. Кокотюха). Що вас так потішило, Сергію Івановичу? (А. Кокотюха).

Вживання самого патроніма зменшує ступінь ввічливості: Сплюнь, Іллічу, наврочиш (А. Кокотюха). Не смішіть гусей, Степановичу (А. Кокотюха). Кажу їй: дивись, Василівно, дограєшся... (А. Кокотюха). Ось, Григоровичу, сусіда вам. Аби не нудились (А. Кокотюха). До вас ось тут привела, Таназіївно... (А. Кокотюха). Ми ж усе розуміємо, а, Пантелійовичу? (А. Кокотюха). Санич, будь другом, винеси звідси цю відьму (С. Жадан).

Звертання в етикетній функції вживається як форма мовленнєвого етикету і служить показником соціально типізованих відношень комунікатів. Спостерігати функціональний етикетний вияв можемо тоді, коли мовець не просто називає адресата мовлення, виділяючи його серед інших, а хоче підкреслити його соціальний статус, рангові відношення.

Звертання, адресатами яких є слухачі або читачі, - це необхідний структурний компонент промови. У цьому випадку воно виконує етикетну функцію, сприяє встановленню контакту між мовцем і слухацькою/читацькою аудиторією: Українці! Друзі! Браття! (А. Кокотюха). Послухайте, миряни... (С. Жадан).

Особливо цікавим видається застосування в художньому мовленні етикетної формули любі друзі, активно запровадженої в публічне мовлення Президентом України В.А.Ющенком. Унаслідок цього використання цієї сполуки в ролі звертання часом має іронічну конотацію: Значить, знайомтеся, любі друзі... (А. Кокотюха).

Особливу граматичну та функційну роль мають вокативні речення у художньому мовленні. Їм властива спонукальна інтонація, бо комунікативне завдання їх - привернути чиюсь увагу до мовленого далі. Вокативному реченню притаманна спонукальна модальність, яка відбиває емоційно-вольові стосунки, зумовлені особистісними, соціальними та ситуативними факторами комунікації. Зміст таких речень порівняно із звертанням значно ширший, завжди модально й емоційно забарвлений, передає складніше уявлення про адресата спонукання. Мовленнєвий акт є природним середовищем функціонування автономних вокативних синтаксем, за допомогою яких привертається увага співрозмовника, стимулюється реалізація певної дії, поява додаткової реакції, певних відомостей про предмети реальної дійсності [19, с. 221].

Характерними особливостями вокативних речень є такі: у них вживаються тільки назви осіб у кличному або називному відмінку, при чому переважно власні імена або іменники, що означають осіб, за їх сімейними стосунками; вирішальну роль у вокативному реченні відіграє інтонація, бо з її допомогою передається спонукання та емоційні реакції; вокативні речення з семантико-граматичного боку є нерозкладними; ці речення передають думки і почуття, які при звичайному звертанні передаються реченнями, до якого це звертання прилягає. Вокативному реченню властива комунікативна цілісність: воно передає модальну чи емоційно забарвлену думку, виражену відповідною інтонацією (інтонацією оклику, заклику, прохання, докору, незгоди тощо).

У романах А. Кокотюхи та С. Жадана використання вокативних речень демонструє усі названі вище ознаки: Андрію! - скрикнула так, наче за мертвим чи тяжко хворим, але тут же в голосі почулася непереборна радість. - Андрію, Андрію, Андрію... Живий, Андрійку, живий! (А. Кокотюха). Від вашого чублення наша справа нічого не виграє. Лише втратить. Антоне... Андрію... (А. Кокотюха). Українці! Друзі! Браття! (А. Кокотюха). Вараво! Ігоре! Привіт! (А. Кокотюха). Шура! - крикнув я йому (С. Жадан). Коля! - крикнув водієві, але той його не почув. - Коля, блядь! Вимкни цих фашистів! (С. Жадан). Шура! - зрештою не витримав один із них. - Дай пас! (С. Жадан). Германе! - кричав він мені. - Як ти там? (С. Жадан). Коля! - не витримав Ніколаіч (С. Жадан). В авторському мовленні, яке супроводжує речення-звертання, спостерігаємо широке вживання специфічних дієслівних лексем кричати, не витримувати, що підтверджує високий рівень емоційності.

Вокативні речення становлять експресивні конструкції, що належать до сфери апеляції й зосереджують у собі суб'єктно-об'єктну семантику, а також попереджувальну, заборонну, наказову семантику спонукальності.

Отже, використання звертань у текстах творів сучасної української літератури відображає широту спектра функційно-комунікативних виявів звертання у сучасному мовленні. Перспективу подальшого дослідження вбачаємо в аналізі комунікативно-прагматичних виявів звертання в художніх текстах української літератури початку XXI ст.

Список використаної літератури

1. Алексєєва Н. О., Толстокора Н. Г. Звертання як синтаксична одиниця. Теоретичний і дидактичний аспекти [Текст] / Н. О. Алексєєва, Н. Г. Толстокора // Вивчаємо українську мову та літературу. - 2010. - № 35-36. - С. 14-24.

Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики [Текст] / Ф. С. Бацевич. - К.: Академія, 2009. - 376 с.

Буслаев Ф. И. Историческая граматика русского языка [Текст] / Ф. И. Буслаев. - М.: Учпедгиз, 1959. - 623 с.

Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови [Текст] / І.Р.Вихованець. - К.: Наукова думка, 1992. - 210 с.

Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць [Текст] / К. Г. Городенська. - К.: Наукова думка, 1991. - 192 с.

Дудик П. С. Просте ускладнене речення [Текст] / П. С. Дудик. - Вінниця, 2002. - 382 с.

Загнітко А. П. Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис [Текст] / А. П. Загнітко. - Донецьк: БАО, 2011. - 992 с.

О. М. Миронюк. - К.: Логос, 2006. - 212 с.

Плющ Н. П. Формули ввічливості в системі українського мовного етикету [Текст] / Н. П. Плющ // Українська мова і сучасність. - К.: НМК ВО, 1991. - С. 90-98.

Потебня А. А. Из записок по русской грамматике [Текст] / А. А. Потебня. - М.: Учпедгиз, 1958. - 536 с.

Рыжова Л. И. Коммуникативные особенности обращения [Текст] / Л. И. Рыжова // Содержательные аспекты предложения и текста: Межвуз. темат. сб. - Калинин: Калининский гос. ун-т, 1983. - С. 128-134.

Скаб М. С. Граматика апеляції в українській мові [Текст] / М. С. Скаб. - Чернівці: Місто, 2002. - 272 с.

Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання [Текст] : навч. посіб. / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. - К.: Вища школа, 1994. - 670 с.

Федорченко Н. А. Имена существительные и местоимения в функции обращения и подлежащего в структуре побудительных предложений [Текст] / Н. А. Федорченко // Вопросы изучения русского языка. - Ростов н/Дону, 1960. - С. 14-17.

Формановская Н. И. Речевой етикет и культура общения [Текст] /

Н. И. Формановская. - М.: Высшая школа, 1989. - 159 с.

Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови [Текст] / К. Ф. Шульжук. - К.: Академія, 2004. - 408 с.

Яценко І. Т. Чи є звертання членом речення? [Текст] / І. Т. Яценко // Синтаксична будова української мови. - К., Наукова думка, 1968. - С. 83-92.

Размещено на Allbest.ru