Аналіз теоретичних засад китайських драматургів ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз теоретичних засад китайських драматургів ХХ століття

Аліна Акімова

Постановка наукової проблеми та її значення. Аналізуючи китайську драматургію ХХ століття, варто згадати про тогочасні історичні події, що мали вплив на її становлення. Протягом останніх десятиліть було проведено низку реформ (й економічних, і політичних), які мали на меті пожвавити мистецьку діяльність. Хвиля репресій, що прокотилася Китаєм упродовж «культурної революції», позбавила новітню літературу великої кількості митців. Заангажоване бачення дійсності, вказівки писати виключно на окреслені теми, зведена до мінімуму критика позбавили оновлювану китайську літературу жаданого експериментаторства та бажання бути зрозумілою зарубіжним читачам.

Аналіз досліджень цієї проблеми. На сучасному європейському просторі дослідженням класичної та новітньої китайської драматургії присвячено чимало наукових розвідок вітчизняних та зарубіжних учених, зокрема В. Аджимамудової, В. Алексєєва, І. Гайди, О. Желоховцева, О. Кобзєва, Ю. Лемешка, В. Малявіна, Л. Меньшикова, Л. Нікольської, А. Радіонова, С. Сєрової, В. Сорокіна, М. Спєшнєва, М. Федоренка, Є. Шалунової, Я. Щербакова та ін. У контексті літературного процесу в Китаї видано праці Ван Говея, Лі Сушена, Мен Яо, Чжоу І-бая, Чжуан І-фу, Хун Шена та ін.

Мета і завдання статті - проаналізувати та поглибити знання про китайську драматургію; розкрити специфіку синтезу візуального та вербального у сучасних китайських драмах; дослідити тексти китайських драматургів та окреслити їх проблематику.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. На художню динаміку китайської драматургії ХХ ст. вплинули і загальносвітові літературні процеси, і прагнення митців до реформування їхнього національного репертуару через написання п'єс оновленої форми та змісту. Тогочасні митці (зокрема, Ся Яня, Цао Юя, Лао Ше, Сун Чжи-ді й інші) не мали змоги розкрити свою творчість, адже цілком залежали від політичної волі тодішніх лідерів. Провідною у першій половині ХХ ст. стала думка про те, що література, зокрема і драма, - це твори, написані виключно для народних мас, а отже, є агітаційним засобом показу картин життя [26]. Наприклад: написане Хе Цзін-чжі та Діном Ні в січні-квітні 1945 року лібрето до народної легенди про селянську дівчину Сі-ер (що була поширена в північній частині провінції Шеньсі); п'єса Ся Яня «Під дахами Шанхаю» (1937), у якій декорація - це лише натяк, що має викликати певні асоціації. Упродовж усього драматичного твору Ся Яня використано внутрішнє оформлення двоповерхової будівлі, детально виписаної у вступних ремарках, коли «розріз будинку дає змогу одночасно бачити все, що відбувається у вітальні, задній кімнаті, кімнаті над вітальнею і на сходовій клітці. Мешканців кухні можна побачити через двері та вікно, мешканців мансарди - лише через вікно» [21, 16]. Задля посилення нагнітання подій, їх перебігу, акцентів на настроях персонажів Ся Янь постійно підкреслює, що йде дощ.

На нашу думку, на тематику драматургії ХХ століття суттєво вплинули внутрішньо - територіальні зміни, що сталися у цей час у Китаї. До проголошення у 1949 р. Китайської Народної Республіки, задля поліпшення життя акторів і створення театрів у великих містах у 1930 р. було сформовано Лігу лівих театральних колективів (у 1931 р. перейменовано у Лігу лівих театральних діячів країни). Сцена стає потужним засобом пропаганди, підняття свідомості, закликом до боротьби проти японської агресії та з численними внутрішніми ворогами [30].

На естетичні пошуки китайських митців ХХ ст., за словами А. Радіонова [14], вплинув поділ літератури на чотири течії: ідеологія Гоміньдану, у витоків якої стояв Сунь Ятсен [ШШ.ШІ ?^ШШ], коли було розпочато не лише реформу літературної мови, а й оформлення нових зразків літератури, що тяжіли до європейських (наприклад, твори Лю Бай-юя - §І]ЙЗЗ). Діячі, які творили на території, що перебувала під контролем Мао Цзедуна, тяжіли до соціалістичних ідей, проголошення «культурної революції», першопочатком якої було цькування історичної драми У Ханя «Розжалування Хай Жуя» (1961). А далі - творів про частину Китаю, що була частково окупована Японією (Ма Фін і Сі Жук «В горах Люйляну»), «літератури іноземних концесій у Шанхаї» (твори Оуян Шаню, Му Шіїна, Ши Чжецуна, Е Лінфена) [14].

На жаль, нетривалим із погляду експериментаторства у драматургії був і «курс ста квітів» - своєрідна реформа, що розпочалася наприкінці 50-х рр. ХХ ст. і була штучно згорнута в 1960 р. через ідеологічні та політичні міркування. Але курс, проголошений партією Мао Цзедуна, допоміг виявити всіх неблагонадійних митців.

Кінець 40-70 років минулого століття (кінець правління Мао Цзедуна) позначився боротьбою з китайською культурною інтелігенцією, що не найкраще вплинуло й на драматургію. Так, С. Грінблат, американський дослідник-синолог, нарахував 63 політико- ідеологічні кампанії за період з 1949 по 1965 рр. [4, 308]. Саме в ті часи розпочалося тотальне впровадження ідеології підпорядкування ідеям комуністичної партії Китаю, розроблення ідеологічних стандартів, тем, образів, усе інше було визнано як небезпечне та вороже.

Спорадичне, здебільшого ідеологічно вивірене бачення розвитку новітньої китайської драматургії, створило потребу системного та цілісного її вивчення. Саме тому окреслений період у статті представлено іменами ідеологічно вивіреного драматурга Діна Ні, поета Хе Цзін-Чжі, класика Тянь Ханя, експериментаторів-авангардистів Лю Шугана, Лі Ваньфена, Лань Іньхая, Цзинь Юня, Ван Пейгуна. Новим у дослідженні новітньої китайської драматургії стане аналіз п'єс задекларованих авторів з погляду поєднання вербального та візуального.

Безсумнівно, увага на творчий процес, який триває у Китаї й сьогодні, відкриває ширші можливості ґрунтовного осмислення самобутності та своєрідності китайських драм. Так, про необхідність змін у новітній китайській літературі одними із перших сказали й теоретично обґрунтували Ху Ши та Чень Дусю. А відомий китайський учений, поет, філософ Ху Ши (ЭДЖ) (який на початку ХХ століття здобув освіту у Сполучених Штатах Америки, захоплювався вченням Джона Дьюї), очолив видавництво прогресивного на той час у Китаї журналу «Нова молодь». У статті («Попередні пропозиції з реформи літератури»), надрукованій 1 січня 1917 року, автор слушно зауважив, що зміни в літературі необхідно розпочати із виконання 8 пунктів, а саме: писати зі змістом (Шш^ШШ); не наслідувати давнє (^^tt^A); дотримуватися граматичних норм (ШІ#-^^/й); не впадати в меланхолію відмовитися від набридлих літературних кліше (^і^ІМІЙІи); не використовувати туманних літературних натяків (^fflft); відмовитися від ритміко-мелодійної парності побудови тексту (^1#7^1І); не позбуватися просторіччя та популярних висловлювань (^Ж{§^{§Іп) [25]. Крім того, у пункті «Писати зі змістом» Ху Ши точно підкреслив, що текст - це не лише слова, і нема в цьому нічого складного; але навіщо література без суті?.. Тому, коли я кажу «зміст», я маю на увазі вислів давніх: «Література - носій високих ідеалів» [25].

Щодо стану драматургії, то, як зазначає Ху Ши, його країна має досить багато драматичних творів (особливо ханьцев) і завжди була багата літературними талантами. Ху Ши з гордістю зауважує, що саме його покоління багате на нові літературні досягнення [25].

Своєю чергою, Чень Дусю у статті «Х^^^Ій» («Роздуми про літературну революцію»), що вийшла друком 1 лютого 1917 року (через місяць після друку Ху Ши), наголосив на тому, що оновлення - необхідна умова розвитку китайської літератури у нові часи. Крім того, п'єси, написані за часів династій Юань та Мін, так само, як і Мін та Цін, є чудовими літературними прикладами з недалекої історії. На жаль, як далі продовжує автор, ці жанри були загублені й не змогли розвиватися далі. Сучасна література, на думку Чень Дусю, - вульгарна та банальна, яка і поруч не стоїть із літературою європейською [28].

За оновлення національної драматургії, проти засилля в ній масок, співу, а не розмовної мови, виступав і Цянь Сюаньтун, який, як і попередні автори, відстоював думку про те, що необхідно брати найкраще із західних драматургів, а не спиратися виключно на китайських авторів [27].

Зобразити життя таким, як воно є, спробував і відомий китайський митець Лао Ше (^^), який загинув наглою смертю у серпні 1966 року. На жаль, драматургу не вдалося віднайти себе ні у 40-х роках минулого століття, коли вийшла друком його перша п'єса «Повернемось», комедія «Клапті туману», ні у драматичному творі «Канава “Драконячий вус”», написаному в 1950 році [10].

Попри жваві дискусії, китайська драматургія 20-х рр. ХХ ст. не дала яскравих зразків. Лише згодом новаторство з'явилось із появою п'єс Тянь Ханя. А вже сучасні дослідники, зокрема В. Аджимамудова та М. Спешнєв, аналізуючи драматургію 60-80-х років минулого століття, віднесли п'єси Тянь Ханя до авангардних [18].

У післяслові до видання «Сучасна китайська драма» (1990) В. Аджимамудова та М. Спєшнєв не лише проаналізували п'єси новітніх китайських драматургів, а й наголосили на тому, що з середини 80-х років минулого століття Китай охопив театральний бум: «у Шанхаї в останньому кварталі 1985 року було поставлено 50 нових п'єс. Звертає на себе увагу і цікавість до зарубіжної класики та сучасної драматургії» [ 18, 434]. Надалі автори зауважують, що пошуки та експерименти у царині розмовної драми зводяться до такого: звертання до злободенної, актуальної тематики з використанням нових форм художнього вирішення спектаклів; активного залучення для постановки в театрі і зарубіжної класики, і творів сучасних авторів. На підтвердження думок щодо подальшого експериментального розвитку новітнього китайського театру, а відтак і оновленого в ньому репертуару, науковці наводять слова відомого китайського актора Ін Жочена, який порівняв сучасний китайський драматичний театр із рікою, в яку впадає безліч струмочків. «Глядач бачить багато з того, що можна віднести до традиційної музичної драми. Але водночас можна відчути і вплив шекспірівського театру, і елементів системи Станіславського, і принципів Брехта» [18, 434]. На нашу думку, не лише згадка про Б. Брехта, а й наповнення репертуару осучасненим змістом, є свідченням боротьби за глядача, що виникла наприкінці ХХ ст. між театром і кіно.

Вивченню та розширенню академічних меж класичної китайської літератури присвячено розвідки В. Алексєєва «Китайська поема про поета. Станси Сикун Ту (837-908)» (2008), «Китайська література. Вибрані праці» (1978), «Праці з китайської літератури: у 2 кн.» (2002-2003). У них синолог слушно окреслив думку про безумовний взаємозв'язок між естетикою традиційної культури Китаю та її впливом на твори художньої літератури [1].

Аналізу стану літератури нового Китаю присвячено наукову розвідку О. Желоховцева «Сучасна література», вміщену у 3 томі енциклопедії «Духовна культура Китаю» (2008). Автор послідовно розкриває передумови написання літературних текстів та беззаперечний політичний вплив на зміст і форму творів. Літературу материкового Китаю вчений розглядає паралельно з літературою Тайваню та Сянганя. На думку автора, серед драматургів заслуговують на увагу п'єси Лао Ше «Рів “Драконів вус”» (1950) та комедія «Дивлюсь на захід, на Чаньань» (1955), що невдовзі була визнана як «змовлена» [7, 168]. Крім того, науковець у статті «Питання періодизації китайської літератури у світлі вивчення середньовічної повісті хуабень» подав бачення того, що періодизація китайської літератури не є виключенням серед інших східних літератур і цілком залежить від змін правлячих династій та провідних літературних жанрів [6, 167-175].

Тема підтвердження політичного тиску на твори китайської літератури другої половини ХХ ст. є провідною у монографії Ю. Лемешка «Сучасна література Китаю» (2012). У ній, зокрема, автор слушно наголошує на тому, що, починаючи з 1949 року, література материкової частини Китаю «багато в чому була віддзеркаленням політичної кампанії та ідеологічної лінії» [11]. Надалі автор аналізує негативний вплив на розвиток нової та новітньої літератур Мао Цзедуна, який у 1942 р. під час виступу на Нараді з питань літератури та мистецтва в Яньані говорив, що література повинна служити політиці, вона має бути популяризована на тлі постійного підвищення рівня запитів населення. Саме в той час і утворився концепт пролетарської літератури для певного соціального прошарку: робітників, селян, солдат. Із метою встановлення контролю партії над літературною діяльністю у 1949 році під час Першого Всекитайського з'їзду робітників літератури та мистецтва була заснована Всекитайська асоціація робітників літератури та мистецтва. Першим, хто її очолив, був Го Можо.

Отже, попри політичний та ідеологічний тиск, уже в новітній китайській драматургії автори, наскільки це можливо, намагалися відійти від теми класової боротьби. На жаль, експерименти залишилися лише у формі авангардних п'єс, а у змісті текстів усе одно звучить тема провідної лінії партії.

На необхідність змін не лише в авангардній, а й класичній драмі вказував відомий синолог Л. Меншиков у монографії «Реформа китайської класичної драми» (1959). Науковець зупинився на особливостях, що підштовхнули до змін класичної драми у Китаї. На його думку, рух за реформи має три різні сторони. Перша - оцінка та переробка (у разі потреби) старих п'єс, адже саме на них ґрунтується складова частина класичної спадщини. Друга - вивчення народного театру, сюжети якого «живили застарілі форми китайського театру» [13, 38]. Третя - створення нових п'єс, які повинні не лише зберегти особливості національної форми, але й наповнити її новим змістом. Автор переконаний, що актуальності не втрачають навіть ті твори (їх налічувалося близько 500), які були написані шість століть тому. Учений вважає, що зміни мають торкнутися історичної, побутової та філософської драми. І вже у статті «Питання про автора “Західного флігеля”» (1961) порушує низку теорій щодо суперечливого написання п'єси Ван Ши-фуєм чи Гуань Хань-цинем. Наприкінці роботи Л. Меншиков зауважив, що «Західний флігель» як новаторський твір не одразу отримав визнання, так само, як і ім'я Ван Ши-фу довго не вносили до списку «чотирьох великих драматургів» [13].

О. Кобзєв та С. Сєрова розглядають сучасні китайські вистави з огляду на поєднання в них балетного та циркового мистецтв, сучасних стилів танцю [3, 385]. Аналізуючи театральне мистецтво, С. Сєрова вказує на те, що відродження театру сицюй неможливе без появи нової якісної драматургії, оновлення сценічної мови. Вже «на межі ХХ-ХХІ століть традиційний театр сицюй вийшов із серйозними новаціями. Процес відновлення відбувався у двох напрямах - постанови за рахунок коштів національного театру сицюй на ґрунті вистав вітчизняної драматургії та за мотивами зарубіжної класики» [ 5, 374]. Новим поштовхом до розуміння сучасного театрального мистецтва, на думку дослідниці, стали дві вагомі роботи початку ХХІ ст. - «Сценічне мистецтво театру куньцюй Китаю» Хан Чена, Лю Хоушена, Ляо Беня, Ду Го-ліна (2004) та «Історія лялькового театру провінції Фуцзянь: у 2 томах» Е Мін- шена (2004).

Важливе дослідження витоків китайської літератури, особливостей її періодизації, впливу соціально-політичних процесів на новітні художні твори зроблено в колективній роботі «Довідник з історії літератури Китаю (ХІІ ст. до н. е. - поч. ХХІ ст. ), Е. Серебрякова, А. Радіонова, О. Радіонової (2005). Книга містить не лише критичний огляд літератури, а й знайомить із творчістю видатних митців. У ній уперше були вказані прізвища Тянь Ханя, Лю Шугана, Лі Ваньфеня, Лань Іньхая, Цзинь Юня, Ван Пейгуна. Так, якщо життєвий і творчий шлях Тянь Ханя було проаналізовано досить широко, то творців авангардної драми представлено виключно доробками, вміщеними у видання 1990 р. Окрім того, до кінця не з'ясованим залишився і час написання окремих п'єс. (Наприклад, сумнів викликає датованість 1985 р. драми Ван Пейгуна «Ми». У китайськомовних джерелах указано 1988 р.). На думку вчених, експериментальна драма - закономірне продовження руху реформ, що охопив новітню китайську літературу. Наслідком «стала поява великої кількості довідників і збірників, що віддзеркалюють найкращі досягнення китайських поетів, прозаїків, драматургів, публіцистів за сто років». Автори переконані, що «у ХХІ століття китайська література йде із великим художнім досвідом, який увібрав у себе кращі національні традиції із творчими досягненнями західної культури» [16, 243].

Осмисленню драматургії Китаю від її заснування і до нової форми її функціонування присвячено дослідження В. Сорокіна. Так, у статті «Класична драматургія» до 3 тому енциклопедії «Духовна культура Китаю» (2008) автор вказує на те, що п'єси Тянь Ханя були «дієвим чинником політичного впливу на маси» [3, 156] і надалі стали поштовхом до розвитку драматургії 30-х років. Крім того, експерименти зі змістом і формою у поезії та прозі 20-х років минулого століття найменше торкнулися власне драматургії. У праці «Китайська література. Короткий нарис» (1962) автори констатували, що упродовж віків театр був «не лише засобом естетичної насолоди, а й джерелом просвіти. У театрі глядачі дізнавалися про події з національної історії, про волелюбних героїв та жорстоких тиранів, про персонажів із легенд та літературних творів» [19, 90].

Серед багатьох наукових досліджень М. Федоренка китайська драма виокремлюється у вагомий доробок. У передмові до творів Го Можо (1981), автор підкреслював, що самобутність китайської драми пов'язана, насамперед, із філософією культури цієї країни, ключовим розумінням до якої є китайський афоризм: «Коли малюєш дерево, необхідно відчувати, як воно росте» [22, 154].

Власне розуміння та вибірковий аналіз п'єс новітньої китайської літератури здійснено у кількох статтях Н. Ісаєвої. Зокрема, у розвідці «Експериментальна сутність драматургії Ґао Сінцзяня» (2013) авторка небезпідставно наголошує на появі позитивних рис в ідеологічному кліматі сучасного Китаю, що «розвивається у руслі авангардизму та постмодернізму» із наявним «плюралізмом думок літературознавчої критики» [8, 57]. Науковець підкреслює, що п'єса «Автобусна зупинка» варта особливої уваги як така, де «художній експеримент автора проявився у досить радикальній формі» [8, 58]. А у статті «Класичні теорії драми в Китаї та Європі: компаративний аспект» (2012) автори висновують, що європейський глядач сприймав китайську драматургію як східну екзотику (хоча на початку ХХ століття і театр, і драматургія Китаю мали чималий вплив на розвиток європейської драми, наприклад, у творах Б. Брехта). На заваді глибшого сприйняття європейським глядачем творів китайських драматургів стала замкненість соціуму, в якому вони творили [9, 59-62].

Ґрунтовне дослідження китайської драматургії здійснено у дисертаційній роботі О. Воробей «Творчість Лао Ше та китайська розмовна драма першої половини ХХ ст.» (2013). Розроблена концепція розвитку китайської драми зазначеного періоду тісно пов'язана з експериментами та новим прочитанням поетизованої драми Цао Юя, історичної драми Тянь Ханя, епізованої драми Лао Ше. На нашу думку, авторкою було створено один логічний ряд творів відомих китайських драматургів, що дозволило впровадити ідеї щодо формувань цілком нової розмовної драми: поетизованої драми у стилі поетичного реалізму зі злободенністю питань; п'єс розмовної драми, в основі яких - традиційний історичний сюжет; епізованої драми Лао Ше у зіставленні з епічним театром Бертольда Брехта.

У статті «Особливості “поетизованих” п'єс Цао Юя як нової форми китайської драми 30-50-х років ХХ століття» (2012) О. Воробей подала крізь призму поетичного реалізму західноєвропейських літературних течій, що своєрідно поєдналися з китайською культурою. У публікації «Особливості епізованої драми Лоа Ше у зіставленні з епічним театром Бертольда Брехта» (2013) науковець осмислила не лише естетику творчості відомого китайського драматурга середини ХХ століття, а й порівняла її з теоретичними положеннями Бертольда Брехта про відкидання усіляких пережитків традиційного театру.

Осмислення переважно художніх текстів китайської літератури 80-90-х років минулого століття подано у статті С. Семенюк та В. Урусова «Китайська література ХХ століття і творчість Ґао Сінцзяня) (2012). Автори акцентують увагу на експериментаторстві текстів Лу Сіня, Шень Цунвеня, Чжан Айлін [15].

Новою та актуальною є стаття Я. Щербакова «Вплив індо-буддійської культури на ґенезу драми цзацзюй та мотивів у фабулі драми» (2012), у якій зіставлено амплуа китайської та санскритської драми та засвідчено їх спорідненість. Я. Щербаков переконаний, що на розвиток китайського національного та далекосхідного театру безпосередній вплив мала індо - буддійська культура, зокрема культово-ритуальні дійства [29].

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, становлення китайської драматургії від часу її зародження і до постмодернізму відбувалося поступово. Специфічною особливістю перших зразків китайської драми була безумовна тяглість до міфів, народних переказів та оповідей, що вплинули на подальшу її структуру та зміст. Поєднання в текстах розповіді та музики стало визначальним для структури, основних елементів змістової, зовнішньої та внутрішньої організації драми. Крім того, у більшості драматичних творів довгий час був відсутній розподіл на жанри (комедію, трагедію та власне драму). Експерименти у новітній драмі торкнулися і її змісту, і форми. Динаміку, з огляду на китайський соціум, простежуємо у підході до вирішення нагальних питань. Однак поза увагою науковців залишилося поєднання у змісті та формі новітньої авангардної драми візуального та вербального, зокрема у п'єсах Лю Шугана «Візит мертвого до живих», Ван Пейгуна «Ми», Лі Ваньфена та Лань Іньхая «Ранкові прогулянки», Цзинь Юня «Нірвана «Пса», Тянь Ханя «Жінка-інспектор Се Яохуань», Хе Цзин-чжі та Діном Ні у «Сивій дівчині».

Джерела та література

жанровий драма розмовний

1. Алєксєєв В. Современная литература Китая: учеб. пособие [Электронный ресурс] / В. Алєксєєв. - Благовещенск: Амур. гос. ун-т, 2012. - 146 с. - Режим доступу: http://irbis.amursu.ru/Digital Library/AmurSU_Edition.

2. Гайда И.В. Китайский традиционный театр сицюй / И.В. Гайда. - М.: Наука, 1971. -126 с.

3. Духовная культура Китая: энцикл.: в 5 т. Т. 3: Литература. Язык и письменность / гл. ред. М.Л. Титаренко. - М.: Восточ. л-ра, 2008. - 855 с.

4. Духовная культура Китая: энцикл.: в 5 т. Т. 4: Историческая мысль. Политическая и правовая культура / гл. ред. М.Л. Титаренко. - М.: Восточ. л-ра, 2009. - 935 с. - (Сер. «Рос. акад. наук. Ин-т Дальнего Востока»).

5. Духовная культура Китая: энцикл.: в 5 т. Т. 6 (дополнительный): Искусство / гл. ред. М.Л. Титаренко. - М.: Восточ. л-ра, 2010. - 1031 с. - (Сер. «Рос. акад. наук. Ин-т Дальнего Востока»).

6. Желоховцев А.Н. Проблемы периодизации истории литератур народов Востоке / А.Н. Желоховцев. - М.: Наука, 1968. - С. 109-119.

7. Желоховцев А.Н. Современная литература / А.Н. Желоховцев // Духовная культура Китая: энциклопедия: в 5 т. Т. 3: Литература. Язык и письменность / ред. М.Л. Титаренко и др. - М.: Восточ. л-ра, 2008. - С. 167-175.

8. Ісаєва Н. Експериментальна сутність драматургії Ґао Сінцзяня / Н. Ісаєва // Вісник Київ. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка. - 2013. - Вип. 1 (19). - С. 57-60.

9. Ісаєва Н. Класичні теорії драми в Китаї та Європі: компаративний аспект / Н. Ісаєва, А. Акімова // Вісник Київ. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка. Сер. «Східні мови та літератури». - 2012. - Вип. 18. - С. 59-62.

10. Лао Ше. Біографія [Електронний ресурс] / Лао Ше. - Режим доступу: http://www.ukrcenter.com/Література/41497/-Лао-Ше/Біографія.

11. Лемешко Ю. Современная литература Китая: учеб. пособие / [Электронный ресурс]. - Благовещенск: Амур. гос. ун-т. - 2012. - 146 с. - Режим доступа: http://irbis.amursu.ru/DigitalLibrary/AmurSU_Edition.

12. Меньшиков Л.М. К вопросу об авторе «Западного флигеля» [Электронный ресурс] / Л.Н. Меньшиков // Проблемы востоковедения. - 1961. - № 1. - С. 149-151. - Режим доступа: htpp://www/ orientalstudies.ru.

13. Меньшиков Л.М. Реформа китайской классической драмы / Л.Н. Меньшиков; отв. ред. О.Л. Фишман; АН СССР. Ин-т востоковедения. - М.: ИВЛ, 1959. - 241 с.

14. Родіонов О.А. Китайська література нового й новітнього часу [Електронний ресурс] / О.А. Рoдіонов // Всесвіт: укр. журн. іноз. л-ри. - Режим доступу: www.vsesvit-journal.com/old/content/view/727/41/.

15. Семенюк С. Китайська література ХХ століття і творчість Гао Сінцзяня [Електронний ресурс] / С. Семенюк, В. Урусов. - Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/31236/11-Semenyuk.pdf?sequence= 1.

16. Серебряков Е.А. Справочник по истории литературы Китая (ХІІ в. до н.е.-нач. ХХІ в). / Е.А. Серебряков, А.А. Рoдионов, О.П. Рoдионова. - М.: АСТ: Восток-Запад, 2005. - 333 с.

17. Серова С.А. Китайский театр и традиционное китайское общество (XVT-XVTI вв.) [Электронный ресурс] / С.А. Серова. - М.: Наука, 1990. - С. 71-77. - Режим доступа: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/31236/11 -Semenyuk.pdf?sequence= 1.

18. Современная китайская драма: сборник / сост. и послесл. В. Аджимамудовой, Н. Спешнева; пер. с кит. - М.: Радуга, 1990. - 445 с.

19. Сорокин В.Ф. Китайская литература: краткий очерк / В.Ф. Сорокин, Л.З. Эйдлин. - М.: Изд-во восточ. лит, 1962. - 252 с.

20. Сорокин В.Ф. Литература Нового Китая (1917-1949) [Электронный ресурс] / В.Ф. Сорокин // Духовная культура Китая: энциклопедия: в 5 т. Т. 3: Литература. Язык и письменность / гл. ред. М.Л. Титаренко; Ин-т Дальнего Востока. - М.: Восточ. л-ра, 2008. - С. 152-166. - Режим доступа: http://www. synologia.ru.

21. Ся Янь. Под крышами Шанхая / Ся Янь. - М.: Искусство, 1961. - 116 с.

22. Федоренко Н.Т. Китайское литературное наследие и современность / Н.Т. Федоренко. - М.: Художеств. л-ра, 1981. - 398 с.

23. Федоренко Н.Т. Проблемы исследования китайской литературы / Н.Т. Федоренко. - М.: Художеств. л-ра, 1974. - 463 с.

24. Хан Чэн. Чжунго куньцюй ишу (Сценическое искусство китайского театра куньцюй) / Хан Чэн, Лю Хоушэн, Ляо Бэнь, Ду Голин. - Нанкин, 2004.

25. Ху Ши. Предварительные предложения по литературной реформе [Электронный ресурс] / Ши Ху // San Wen: соврем. лит. Китая. - Режим доступа: http://sanwen.ru/2012/02/02/predvaritelnye-predlozheniya-po- literaturnojj -reforme-khu-shi/.

26. Цзе-Дун М. Выступления на Совещании по вопросам литературы и искусства в Яньани (май 1942 г.) [Электронный ресурс] / Мао Цзе-Дун // Избранные произведения: в 4 т. Т. 3. - М.: Изд-во иностр. л-ры, 1953. - Режим доступа: Шір://ИЬгагу.таокт.т/1іїегаШге_аМ_аЬ5.Ьтю.

27. Цянь Сюаньтун [Електронний ресурс]. - 2016. - Режим доступу: https://www.livelib.ru/tag/.

28. Чень Дусю. Рассуждение о литературной революции [Електронний ресурс] / Чень Дусю // San Wen: соврем. лит. Китая. - Режим доступу: http://sanwen.ru/2012/03/23/chehn-dusyu-rassuzhdenie-o-literaturnojj-revolyucii/.

29. Щербаков Я. Вплив індо-буддійської культури на ґенезу драми Цзацзюй та мотивів у фабулі драми [Електронний ресурс] / Я. Щербаков // Вісник Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Сер. «Східні мови та література». - 2012. - Вип. 18. - С. 79-81. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKNU_Sm_2012_18_25.

Размещено на Allbest.ru