Ефект високої башти

Зрозуміло, що в маніфестах зламу ХІХ - ХХ ст. “правда серця” протиставлена голому раціоналізмові позитивізму; звісно, повернення метафізики виявляє себе в низці знаменних стильових новацій і змін. Нам наразі важить інше: коли “чиста поезія” не є чистою суб'єктивністю та обмеженням поля обсервації до власних траєкторій між спальнею, працею, бібліотекою, ярмарком і клозетом, то чим тоді вона є?

“Жага (польською - jazn; вживається у бергсонівському значенні elan vital (життєва сила). - В. М.) - це, безумовно, справжній суб'єкт молодопольської лірики. Зрештою “я”, що тут з'являється, це не “ я” особисте, інтимне, а “я”, що було на початку. Звісно, у конкретних творах ця вселюдська “ жага”, або також, може, ліпше сказати, надлюдська, більшою або меншою мірою “заражена” особистістю автора. Однак ідея лишається та ж, принаймні як теоретичне припущення: їх суттю є переступання за межі (przekroczenie, перевершення) власного “я”, огортання ним і в ньому цілокупності людського досвіду й перенесення його в майбуття” (Л. Шаруга) [21,61-62].

Ось як цікаво виходить: занурення в особисте здійснюється заради перевершення особистісного й виходу у простір загальносуспільного, загальнолюдського. Суб'єктивізація раннього модернізму - це тільки засіб досягти максимально глибокої, об'ємної, багатосторонньої, зваженої, міродайної візії людського світу!

Інакше кажучи, “мистецтво для мистецтва” й “чисту поезію” польської літератури, а так само загалом європейської та американської, вочевидь живлять надлітературні амбіції, як це переконливо й доводить дослідник. “Саме в цьому сенсі, гадаю, і треба прочитувати програми “чистої поезії”, поезії, що мала писатися “ голосівками серця” і в якій також, якщо скористатися точним висловом Ґадамера, “виповнюється/здійснюється сама присутність духу” [21, 60]. Себто непрямо висловлена, але істинна сутність “мистецтва для мистецтва” - це не втеча від світу у простір довільних особистісних символізацій і метафоризацій, а, навпаки, такий особистісний художній акт, потуга якого дає митцеві змогу вирватися за межі особистого, за межі позірностей і приторкнутися до правдивих абсолютних сутностей цього людського буття.

Хоч як учитуйся в “Гімни” Яна Каспровича, у “Луку” Б. Лесьмяна, в імпресії Т. Міцинського, у “Пастелі” чи “Енгармонійне” П. Тичини, скрізь ідеться “не про якусь реальну, конкретну особу, про поета з крові і кості, а про проявлену поетичною картиною жагу, яка огортає всі доступні думці людські існування” [21,63].

У своєму прагненні до фундаментальних начал, основ сущого, зокрема й людини, ця література кладе на себе небачені подосі завдання, фактично й немислимі, і непосильні. Таке цілепокладання виводить нас на простір Одкровень, Абсолютного відання, вираженням якого в людському світі є священна Книга кожної світової релігії, для Європи - Біблія. Цілком слушно підсумовує цей розмисел Л. Шаруга: “по суті тут не про літературу йдеться, а про вихід за межі літератури. Бо література не спроможна дати нової Книги, а власне Книга видається метою творчих зусиль усієї епохи” [21,64].

Ось так відкриваються гуманістичні і глибоко моральні інтенції мистецтва для мистецтва. Ця література прагне неможливого - Абсолюту, прагне торкнутися до сутностей і надихнутися сутностями, прихованими від людини плинною природою речей. Це і є ота фундаментальна телічна спрямованість, яку ранній модернізм передає у спадок своєму наступникові - високому європейському модернізмові. У високому модернізмі булгаковський Понтій Пілат уже не уникне вибору й не “ вмиє руки”, заявляючи, що розп'яття Христа - це вибір єврейських ієрархів, а він - тут “ні при чому”. Ні, він каратиметься і страждатиме, аж поки не обере собі любого супутника місячним шляхом і аж поки його на тому шляху за врешті-решт здійснений вибір не простять... Тичинівське “ я” на верхів'ях поетового духовного злету перестане соромитися навіть власної імперсональності й заявить про себе на повний голос:

За всіх скажу, за всіх переболію, я

кожен час на звіт іду, на суд.

Глибинами не втану, не змілію,

верхів'ями розкрилено росту.

Ніколи так душа ще не мужала!

Ніколи так ще дух не безумів!

дух ясний - без яду і без жала - давно

ти снив? - а вже сучасний дій всього мене

обняв, здавив, напружив,

я встаю, нову вдихаю міць.

Мистецтво для мистецтва - це формула творчого максималізму, суголосна моральному максималізмові європейського неоромантизму. “Мистецтво, - писав іще 1911 р. А. Бєлий, - є мистецтвом жити. Так я визначаю мистецтво. <.> Соціальна, естетична й пізнавальна форми життя поєдналися у творчості” [4, 238, 241]. “Чиста поезія” - одкровення щонайглибше причетної до життя людини стосовно буття і світу, а не байдужа зневага до всього, що виходить за межі суто особистих зацікавлень і потерпань, як було показано вище. В остаточному підсумку духовний досвідом і здобуток мистецтва для мистецтва, чистої поезії - вихід і за межі літератури, і за межі суто особистих переживань у безмірний простір абсолютних сутностей загальнолюдської ваги. Хай навіть тільки у вигляді телосу, мети - але й цього вже більш ніж достатньо.

Література

1. Аверинцев С. Софія-Логос. Словник. -- К.: Дух і Літера, 2007. -- 650 с.

2. Бауман З., Донскіс Л. Моральна сліпота. Втрата чутливості у плинній сучасності / Перекл. з англ. О. Буценка. - К.: Дух і Літера, 2014. - 280 с.

3. Башня из слоновой кости. [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/ Башня_из_ слоновой_кости

4. Белый А. Символизм как миропонимание. -- М.: Республика, 1994. -- 528 с.

5. Гадамер Г.-Г. Мистецтво і наслідування // Гадамер Г.- Г. Герменевтика і поетика. -- К.: Юніверс, 2001. -- С. 16-27.

6. Гайденко П. П. Прорыв к трансцендентному. Новая онтология ХХ века. -- Москва: Республика, 1997. -- 495 с.

7. Масловська Т. Соціальна заангажованість літератури (міра свободи та обов'язку) // Слово і Час. -- 1998. -- № 9--10. -- С. 33--43.

8. Мітосек З. Теорія літературних досліджень / Пер. з польської В. Гуменюк, наук. редактор В. І. Іванюк. -- Сімферополь: Таврія, 2003. -- 408 с.

9. Моренець В. Народництво -- позитивізм -- модернізм // Слово і Час. -- 2000. -- № 1. -- С. 35-39.

10. Моренець В. Поезія. 80--90-ті роки // Історія української літератури ХХ століття : У 2 кн. / За ред. В. Г. Дончика : підручник. -- Кн. 2 : Друга половина ХХ ст. -- К. : Либідь, 1998.

11. Моренець В. Tertium non datur // Tertium non datur: проблема культурної ідентичності в літературно- філософському дискурсі ХІХ--ХХІ ст.: колективна монографія / Наук. ред. та упоряд. В. П. Моренець. -- К.: НаУКМА, 2014. -- С. 9-39. [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://litakcent.com/2014/10/24/ tertium-non-datur.

12. Рубчак Б. Пробний лет // Остап Луцький -- молодомузець. -- Нью-Йорк: Слово, 1968.

13. Тарнавський Ю. Література і мова // Сучасність. -- 1972. -- № 2.

14. Тарнавський Ю. Література і мова // Сучасність. -- 1972. -- № 3.

15. Тейлор Ч. Джерела себе: творення новочасної ідентичності / Пер. з англ. -- К.: Дух і Літера, 2005. -- 696 с.

16. Тихолаз А. Платон і платонізм в російській релігійній філософії другої половини ХІХ -- початку ХХ століть. -- К.: Парапан, 2002. -- 320 с.

17. Фізер І. Український Фуко чи французький Петров? Разюча схожість двох історіософів // Наукові записки НаУКМА. -- 1999. -- Т. 17: Філологія. -- С. 42-44.

18. Яковенко С. М. “Романтики, естети, ніцшеанці”. -- К.: Критика, 2006. -- 296 с.

19. Giowinski Michai. Poetyka Tuwima a polska tradycja literacka. -- Warszawa, 1962. -- 274 s.

20. Programy i dyskusje literackie okresu Mlodej Polski / opracowarn Maria Podraza-Kwiatkowska. -- Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk, 1973.

21. Szaruga Leszek. Milczenie i krzyk. Prnc esejуw z powodu Mtodej Polski. -- Lublin: Wydawnictwo UMCS, 1997. -- 107 s.

22. Zyczynski Juzef. Bog postmodernistow. -- Lublin: KUL, 2001.

23. Columbia University Libraries. Manuscript Collections. Bakhmeteff Archive. New York Group Collection. Tarnavsky Y. Correspondence. -- Box I. A -- O. Folder: Emma Andijevska, letter from 20/09/66.

Размещено на Allbest.ru