Маркіян Шашкевич - один із перших діячів національного відродження на західноукраїнських землях, який надавав особливо важливого значення українській мові, розглядаючи її найважливішою зовнішньою і внутрішньою ознакою національної самобутності. Власне з появою "Руської Трійці" було вирішено "йти в народ", краще вивчити життя побут і звичаї простої людини, збирати і записувати фольклор, займатися просвітницькою роботою, а також намагатися вирішити суспільні питання, які виникали в Галичині. Основне, що несла організація, - братерство слов'янських народів, ідея єднання українського народу, розвиток літератури на народній мові. У цій діяльності найпершу роль відіграв саме Маркіян Шашкевич. Саме він розпочав виголошувати проповіді у церквах українською мовою. Цю особливість поета помітив М. Возняк, який констатував: "Шашкевич задумав здобути для рідної мови право горожанства в проповіди й виголосив першу українську проповідь у семинарії перед феріями [шкільними канікулами - Л. К.] 1836р. По феріях того ж року виголосив Шашкевич по українськи проповідь разом із двома своїми товаришами в трьох львівських церквах: Шашкевич у Святоюрській, Юліян Величковський у Волоській, а Микола Устіянович у Пятницькій церкві" [10, с.81]. Та заходячися, щоб українська народня мова здобула собі права на місці польської, й думаючи про народню освіту, молоді ідеалісти почали призадумуватися над тим, що властиво знають вони про свої народні маси, як оповів про це Яків Головацький у своїх споминах: "Ми далі розправляли, розмірковували та, спорили; перебирали всякі теорії й гіпотези, - нарешті переконалися, що про народ ми знаємо тільки те, що чули від інших, а народної мови, народнього побуту цілком не знаємо. Постановлено, що треба йти між народ, досліджувати на місці, збирати з його власних уст пісні, тисячі котрих народ зберігає в памяти, записувати його приповідки й приказки, його повісти й перекази, - словом, нам філософам (ученикам сьогоднішньої сьомої й восьмої кляси) треба йти в народ і вчитися у нього його мудрости. По таких міркуваннях стало на деннім порядку питання про те, хто готовий поконати всі перешкоди й труди такого підприємства, і я перший зважився йти в народ" [10, с.83].

Відзначимо, що особливість "раннього" М. Возняка - пошук предмета дослідження. Перші його роботи присвячувалися не Каменяру, а відомим громадсько-політичним діячам, письменникам, поетам. Пріоритетним напрямом дослідження напередодні Першої світової війни стали постаті М. Шашкевича та Т. Шевченка, що пояснювалося їх ювілеями (у 1911 році виповнювалося сто років від дня народження М. Шашкевича та п'ятдесять років від дня смерті Т. Шевченка). Упродовж 1911-1912 років М. Возняк опублікував значну кількість розвідок у літературному журналі "Неділя". Він взяв на озброєння слова головного редактора цього часопису, який зазначав, що 1911 р. - "рік великих національних ювілеїв", пов'язаних із Т. Шевченком та М. Шашкевичем. Називаючи письменників "нашими великими проповідниками", редактор закликав "не лише до кращого засвоєння їхньої духовної спадщини, а й до розгортання "національної праці", до "індивідуальних і масових подвигів на полі національного самоусвідомлення" [14, с.64].

Першим дослідженням, яке М. Возняк присвятив одному з чільних діячів "Руської трійці", стала розвідка "Маркіян Шашкевич як фольклорист" [11]. У своїй рецензії на цю працю І. Франко згодом писав, що вона "відзначається всіма прикметами совісно виконаної, переважно бібліографічної праці, метою якої було на основі рукописних матеріалів показати працю Маркіяна Шашкевича над збиранням та записуванням галицько-руських народних пісень. Вознякові треба признати найбільшу працьовитість та найліпше вироблений метод точного, скурпулятивного до найменших дрібниць досліду язикових та літературних явищ" [13, с.8].

У дослідженнях над літературною спадщиною М. Шашкевича академік вносить значну кількість раніше невідомого матеріалу про діяча "Руської трійці". У праці "Містерія з одним рукописом Шашкевича" дослідник вивчає Шашкевичів переклад "Слова о полку Ігоревім". Він відзначає, що М. Шашкевич увійшов в історію українського перекладу як автор першого повного українського перекладу "Слова о полку Ігоревім" (тексту досі не знайдено, за винятком уривка - "Плачу Ярославни"). За життя М. Шашкевича були надруковані 7 "пісеньок" із цього твору, зокрема чотири з них - "Китиця", "Олень", "Лишена" та "Зозуля" (у "Русалці Дністровій"); повний текст зберігся у родинному архіві Срезневських і побачив світ у підготовленому М. Возняком виданні "Писання Маркіяна Шашкевича".

Новизною поданого матеріалу відзначається стаття "Писання Маркіяна Шашкевича" [14], в якому засновник франкознавства досліджує ставлення М. Шашкевича до рідної мови. "Є то природно всякому народу і кожному чоловіку, що найраднійший чує бесіду, которую єму ще маленькому леліяльну співала мати пісоньку і солодкії любови проливала слова", - писав М. Шашкевич [12, с.142]. "Головними творами Маркіяна є поезії, бо він правдивий поет із великим талантом. На жаль ми знаємо всього двайцять кілька його поезій, решта розгубила ся по його приятелях і свояках. Зачав працювати Маркіян над словарем нашої мови. Уложив першу гарну читанку для народних шкіл у народній українській мові", - писав М. Возняк [16, с.22]. Незважаючи на те, що засновник "Руської трійці" виступав за використання в шкільництві, державних установах Галичини української мови, сам він у зрілому віці листувався з матір'ю і братами польською, - із сумом зауважив М. Возняк [14, с.291].

У цій же праці М. Возняк розглядає шість проповідей М. Шашкевича, написані руською мовою: "Слово Боже к народу в Святый День Богоявленія", "Проповідь на Вознесїннє", "Проповідь слова Божого в день пре - подобнаго Отца нашого Онуфрія", "Проповідь слова Божого на рождество Пресвятой Богородицы", "Проповідь на празник", "Блажени милосердніи, яко тіи помиловани будут" [14, с.81-92]. Ці проповіді, на думку академіка, - несподівані й новаторські за лінгвістичною формою викладу і характером інтерпретації християнських догм. У його устах догми оживають, "одягаючись у доступні життєві приклади, аби розпочати творення гідного християнського життя" [14, с.83]. Питання походження текстів "Читанки" М. Шашкевича, історію її видання вчений фрагментарно розглянув у статті "Століття "Читанки" Маркіяна Шашкевича" [12, с.25].

М. Возняк чи не вперше в українському літературознавстві намагався відтворити зовнішній вигляд чільного діяча "Руської трійці". У розвідці "В пошуканю за портретом М. Шашкевича" [3, с.4] на основі статей "Пам'ять Маркіяну-Руслану Шашкевичу" Я. Головацького, "Возрожденіє Галицкой Руси і Маркіян Шашкевич", вірша "Згадка за Маркіяна Шашкевича" М. Устияновича, а також листа І. Вагилевича до М. Погодіна від 26 червня 1843 р. академік зумів описати зовнішній вигляд М. Шашкевича. "Маркіян був чоловік середного зросту, щуплий, але меткий, волосє яснорусе, очі сині, тужниї, носик невеличкий, кінчастий, лице худощаве виражало якуюсь тугу і болість, - читаємо у праці. - Сам був мягкого, доброго серця, в товаристві дотепний і забавний, показував себе веселим і шаловливим. Лиш коли розговорився за рущину, народність, за рідний язик, родиму словесність і пр. тоди показалася вся сильна душа єго, котра втім слабовитім тілі жила, очі блискнули живостю

1 якимсь святим вотхновенєм, чоло трохи приморщилося і лице набрало якоїсь грозної поваги, - говорив сердечно, сильно переконував, бо му з серця ішло, він цілий тим духом жив і віддихав" [10, с.99].

В окремих працях М. Возняк не зумів уникнути ідеалізації предмета дослідження. У статті "Слідами Маркіяна" академік констатував, що він здійснив значний вплив не тільки на розвиток української літератури, але й також на політичні події, оскільки українська еліта 40-х років ХХ ст. "у народному напрямі. пронизана думками Маркіяна Шашкевича". Зокрема, перед організаційним оформленням Головної Руської Ради (ГРР) 2 травня 1848 р. М. Устиянович прочитав "Згадку за Маркіяна Шашкевича во вічную єго пам'ять", що піднесло національний дух, а присутні поклонилися йому за те, що "він так горячо полюбив свій народ" [4, с.8].

У тій же статті автор переконував сучасників, що суспільно-політичні орієнтири М. Шашкевича послужили дороговказом для значної кількості тогочасних громадсько-політичних діячів, творчої інтелігенції. З цих причин М. Возняк закликав поглибити вивчення літературної спадщини М. Шашкевича, обурювався на своїх попередників, які "взялися писати дурниці про Шашкевича" [4, с.8-9]. Водночас засновник франкознавства намагався довести, що М. Шашкевич був ініціатором видання альманахів "Галичанка" та "Вінок русинам на обжинки".

У розвідці "Ювілейна бібліотека. Т.1. Русалка Дністрова" М. Возняк критично проаналізував друге видання "Русалки Дністрової" Й. Застирця, вважаючи, що "Передрук "Русалки" досить недбалий, не справлено й не відмічено похибок, які попали в перше видання, а є й нові, які треба приписати видавцеві. Кілька кепсько склеєних напушистих і темних фраз в передмові не покривають недостач видання, що в такім негармонійнім виді розійдеться головно поміж молодіжжю" [5, с.3-4].

Окремі аспекти видавничої діяльності чільного діяча "Руської трійці" досліджені науковцем у статті "До історії альманахів М. Шашкевича" [6]. Водночас академік під іншим кутом зору проаналізував науковий доробок сина М. Шашкевича - Володимира.М. Возняк прийшов до висновку, що його поетичні праці не можна ставити в один ряд із творами його батька.

Громадсько-політичну і письменницьку діяльність видатного громадсько-політичного діяча М. Воз - няк підсумував у праці "Маркіян Шашкевич" [8]. На думку вченого, він [М. Шашкевич] зробив своє ім'я безсмертним тим, що ввів погорджену і висміювань селянську українську мову в літературу, народну мову вживав в церковних проповідях та світських промовах, уклав першу гарну читанку для народних шкіл, вживав фонетичний правопис у своїх творах, підкреслював єдність українського народу на всьому етнографічному просторі, усю свою діяльність опер на своєму народі, що робив для кращого майбутнього своєї землі [8, с.51-52]. Досліджуючи поезію М. Шашкевича ("Гостинець вже інший - от вже думку несе.", "Думки та пісні та ще дещо".) М. Возняк говорить про те, як "українська пісня заквітчає себе при Чорному морі, заграє весело на просторих степах, як умиється у Дніпрі й на легеньких крилах занесеться на Дністер, як вона скрізь літатиме та співатиме про українську славу." [8, с.49, 50]. Академік звертає увагу на те, що М. Шашкевич вважав Галичину близькою до Києва, зокрема в українській мові Галичини і Наддніпрянської України. У нарис "Маркіян Шашкевич", за словами львівського вченого, доктора філологічних наук, професора Т. Салиги, увійшли спостереження та висновки з його статей, опублікованих ще на початку ХХ ст., а саме: "Слідами Маркіяна" (1911); "В пошуках за портретом Маркіяна Шашкевича" (1911); "З фольклорних занять Маркіяна Шашкевича" (1911); "Маркіян Шашкевич - як фольклорист" (1911); "Погляд на культурно - літературні зносини галицької України та російської в першій половині ХІХ ст." (1911); "Писання Маркіяна Шашкевича і кілька слів про видавання Шашкевичевих писань і їх хронольогію" (1912); "До історії альманахів Маркіяна Шашкевича" (1912); "Століття читанки Маркіяна Шашкевича" (1936) [17, с.2].

Розквіт культурного піднесення українського народу М. Возняк вбачав після створення "Руської трійці", серед членів якої "найбільше вибився поміж ними й освітою й розумінєм розпочатої справи Маркіян Шашкевич". Він висказав рішучу думку, що вони [русини - Л. X.] повинні злучитися в гурток, "вправлятися в славянських мовах і українській, впроваджувати в українських кругах розговірну українську мову, підняти народнього духа, просвічати народ, і протиділаючи польонізації, відродити українську літературу в Галичині" [2, с.18]. І саме подібні настрої кращої частини українського освіченого громадянства в Галичині були тією іскрою, з котрої розгорівся вогонь національної свідомости та праці гуртка львівської молоді, головно богословів, що його найвизначнішим членом і духовим провідником був Маркіян Шашкевич. В 1832 р. восени був Шашкевич на другім році філософії (це відповідало сьогоднішній восьмій гимназійній клясі). Він живо займався українською мовою й історією України. Побачивши, що в подібнім напрямку працював і слухач першого року філософії Яків Головацький, Шашкевич заприязнився з ним, відкрив щиро перед ним те, що лежало йому на серці, сказав, що він Українець (Русин), і заявив рішуче, що молоді Українці повинні зєднатися в гурток, оправлятися в церковнославянській і українській мовах, вводити в українських кругах розмовну українську мову, відняти народній дух, просвічувати народ і, борючися з польщиною, відродити українське письменство в Галичині [10, с.85].

У статті "Історичне значення діяльності Маркіяна Шашкевича" М. Возняк, слідуючи за І. Франком, вважав, що "Шашкевич був "свого роду новатором", бо вніс в українську літературу Галичини "нові елементи, яких в ній досі не було і які він черпав почасти з творів українських, з пісень народних, від польських романтиків, із слов'янського відродження, з сучасних літератур європейських" [9, с.125]. Засновник франкознавства доповнив Каменяра, зауваживши, що його значення "не тільки в його літературній спадщині, але ще більше в історичній ролі його виступу", оскільки він "скрізь виступав як новатор, скрізь рвав консервативні традиції" [9, с.128]. М. Возняк показує громадянську позицію М. Шашкевича як людини, що виступила на захист рідного народу та його мови: "Я пробував своїх сил в руській мові, як своїй рідні. і думав покласти підвалину під її дальший розвиток і через це зарадити недостачі руської літератури. При написанні ряду моїх речей моєю головною ціллю було прикластися до культури в цій мові, наскільки дозволили на це мої сили." [9, с.121].

У праці "Як пробудилося українське народне життя в Галичині за Австрії" М. Возняк показав, як зароджувалось українське національне відродження у Галичині на початку ХІХ ст. У цьому відродженні франкознавець найбільшу роль відводить "Руській Трійці": "Подібні настрої кращої частини українського освіченого громадянства в Галичині були тією іскрою, з котрої розгорівся вогонь національної свідомости та праці гуртка львівської молоді, головно богословів, що його найвизначнішим членом і духовим провідником був Маркіян Шашкевич. Найсміливішим із усіх був Маркіян Шашкевич, готовий на всякий подвиг" [2, с.51]. Занепад національно-культурної роботи, на думку М. Возняка, настав у 50-ті роки ХІХ ст., коли "пропав для українців Вагилевич, опинившися в польськім таборі, омертвів Яків Головацький, замотаний у сіти русофільского гуртка з Денисом Зубрицьким і такими його помічниками, як Антін Петрушевич і инші. Русофіли одержали ключ до замороженє усякого народнього руху. Ними було обсажене святоюрське "гніздо шершенів", якому підчинялося народнє шкільництво" [2, с.50].

Отже, М. Возняк у своїх роздумах дійшов до висновку, що "два стани: духовний і учительський, які могли робити просвітню роботу поміж народом, на святоюрську коменду приготовляли той нарід на обєдинєнє, а коли не хотіли би послухати такого зазиву, найболейсніша струна їх єствованя, бо матеріальна підстава ставала загрожена. Таким способом зломили й Антона Могильницького й Миколу Устіяновича, доки не осягнули страшного застою у нашім культурнім життю в 50-х рр. Замість одушевления байдужість, замість поривів безсилє, замість ініціативи й руху гробова тиша, замість довір'я у власні сили повна апатія отсе ті наслідки, які викликала скрізь робота Зубрицького" [2, с.50].

Праці Михайла Возняка про М. Шашкевича поєднували історичні, літературні й фольклористичні сюжети. Проте "вчений не був фольклористом у повному розумінні слова, - зазначав М. Мороз, - немає жодного його запису народної пісні або зразків інших жанрів фольклору, його, здається, мало цікавили теоретичні питання фольклористики. Однак його внесок у вивчення народної поетичної творчості досить помітний" [13, с.33]. Щодо М. Шашкевича, за словами Г. Бурлаки, "дослідник влучно підмітив величезний вплив народних пісень на його власну поетику. Щоправда до глибокої розробки цієї теми він не вдавався; це зробили його сучасники Ф. Колесса (Про віршову форму поезій Маркіяна Шашкевича. - Львів, 1911) та Я. Ярема (Маркіян Шашкевич як лірик-поет. - Тернопіль, 1911)" [1, с.53].

Вивчаючи творчість М. Шашкевича, М. Возняк відмітив, що надзвичайно велику роль ця людина відіграла у пробудженні національної свідомості українців першої половини ХІХ ст. "Величезне значінє Шашкевича й в тому, що він скрізь зазначував національну єдність австрийських та росийських українців", писав франкознавець в одному зі своїх досліджень про Маркіяна Шашкевича [16, с.21]. Досліджуючи діяльність одного із засновників "Руської трійці", М. Возняку не вдалося уникнути ідеалізації постаті М. Шашкевича: "Багато перетерпів Шашкевич із приводу своїх виступів, але зніс терпеливо всі докори, нарікання й насмішки тих, котрі або не розуміли його або не могли піднятися до висоти його гадок. Не перестав служити літературно своїй ідеї" [10, с.100].М. Возняк зосередив увагу на вагомих аспектах, без розуміння яких неможливе повне осмислення мовно-національної концепції М. Шашкевича, зокрема це стосується розкриття народної творчості, його ролі як реформатора правопису. "Маркіян безсмертний тим, що він був у свій час революціонером і поступовцем у нашому народному житті, висуваючи на перший план простий народ з його мовою і піснею", - читаємо у працях академіка [10, с.105].

Висновки і перспективи подальших досліджень у даному напрямі