Експлікація гумору як складника духовного світу особистості у творчості В. Нестайка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Експлікація гумору як складника духовного світу особистості у творчості В. Нестайка

Вірич Наталя Володимирівна,

викладач Одеської державної академії технічного регулювання та якості.

У статті здійснюється спроба художньо осмислити сміхову культуру у прозі В. Нестайка та з'ясувати, як через гумор у творчості письменника вияскравлюється духовна суть особистості.

Ключові слова: особистість, духовність, художній світ, гумор.

Культурні коди, що сприяють входженню людини в соціум, значною, а, можливо, й найзначнішою мірою передаються через книги - витвори красного письменства. Як зазначав Іван Огієнко: «У мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання...» [2, с. 15]. Якщо враховувати, що найбільш сталими з найглибше закоріненими світоглядними позиціями і духовними імпульсами, які зумовлюють життєві цінності людини, є ті, що сформувались у дитячому віці, скоріше на емоційному, ніж на свідомо осмисленому рівні, то роль дитячої книги у формуванні життєво активного, духовно багатого члена соціуму стає очевидною.

Твори Всеволода Зіновійовича Нестайка однозначно входять у ряд найчитабельніших і найулюбленіших книг для дітей та юнацтва. Будь-яка дитяча книжка, якщо можна так висловитись, апріорі гумористична, навіть у тих письменників, які не ставили собі за мету писати гумористичний твір (найбільш близький у часі і переконливий приклад - казки Юрія Ярмиша). «По-моєму, жарти в житті - найголовніше. Життя, по-моєму, не може бути без жартів. Я от, наприклад, боюся поважних дорослих людей, які не розуміють і не люблять жартів. По-моєму, це лихі, негарні люди <...>. А веселі, дотепні люди дуже, по-моєму, потрібні для життя, потрібніші за серйозних, поважних і суворих. Бо серйозні й поважні лише наказують та покрикують. А якийсь жартун скаже дотепне слово - і одразу легше працювати людям, і робота ладиться, коли серед людей веселий чоловік» [5, с. 415-416], - словами одного із улюблених персонажів В. З. Нестайка ретранслюється міркування над місцем гумору в житті людини.

Більшість досліджень (Д. Білецького, Ю. Ярмиша, Н. Сидоренко та ін.), в яких осмислюються окремі аспекти творчості В. Нестайка, не оминає й згадки про гумористичний складник його творів.

Утім природа нестайківського сміху, комплекс засобів і прийомів, якими користується автор для створення гумористичного ефекту, ще не були предметом детального вивчення. Без розгляду цього яскравого складника дослідження творчості письменника залишається далеко не повним.

Мета нашої розвідки - з'ясувати, як через гумор у творчості письменника вияскравлюється духовна суть особистості.

Досягнення даної мети потребує вирішення таких завдань: виявити саму природу нестайківського сміху, його об'єкти, причини та характер сміху, викликаного тим чи іншим об'єктом і причиною, а також засоби і прийоми, з допомогою яких письменник досягає того чи іншого гумористичного ефекту. книга нестайка художній твір

Природа гумору, характер сміху, засоби і прийоми створення комічних ситуацій привертали увагу дослідників ще з античних часів. Так, виділивши комедію як окремий вид мистецтва, Арістотель у своїй «Поетиці» підкреслив, що різниця між трагедією й комедією полягає в тому, що «остання воліє відтворювати образи людей гірших, ніж наші сучасники, а перша - кращих» [1, с. 41]. Разом з тим, приписуючи Гомерові одну із перших грецьких комедій невідомого автора («Маргіт»), філософ вказує, що саме в цьому творі його автор (Гомер, за Арістотелем…) «намітив і основні форми комедії, відтворивши в драматичній дії не ганебне, а смішне» [1, с. 44].

Як бачимо, вже тут є певний натяк на розмежування комічного за суттю висміюваного. «Комедія, - уточнює далі Арістотель, - є зображення всього порівняно поганого в людині, але вади відтворюються не у всій повноті, а лише в тій мірі, в якій смішне є частиною неподобного: бо смішне - це яка-небудь помилка або неподобство, тільки не шкідливе й не згубне…» [1, с. 46]. Тобто, притаманним комедії античний філософ вважав той вид комічного, який ми сьогодні називаємо гумором.

У наші дні проблема гумору стала міжгалузевою проблемою. Природу сміху, вплив на людину, засоби його формування досліджують психологи й соціологи, мистецтвознавці й літературознавці, мовознавці й фольклористи-етнографи.

Цікавими є роботи загально-естетичного змісту, присвячені цій проблемі, Ю. Борєва, О. Лука, Б. Мінчина, польського дослідника Б. Дземидока. Дослідженню комічного в кіномистецтві присвячена робота Л. Тауберга; специфіка комічного в літературі досліджується в працях М. Бахтіна, В. Проппа, Ю. Безхутрого, С. Кравченка, Р. Семківа та ін.; народній сміховій культурі присвячені роботи С. Сотникова, О. Назаренко, О. Мороз та ін.

Не дивлячись на певний різнобій в поглядах ряду дослідників на принципи класифікації різновидів комічного (що зрештою цілком обумовлено різногалузевими підходами до даного явища), як також і на певну неузгодженість думок окремих літературознавців у визначенні жанрової специфіки цих різновидів, більшість учених сходяться на думці, що в основі «природи смішного» лежить певна невідповідність:

- між внутрішньою суттю об'єкта (явища, особи) та зовнішньою формою.

- між наміром, з яким виконується певна дія, і її наслідком;

- між сподіваним, очікуваним - і дійсним результатом контактів між особами чи між особою і соціумом;

- між задумом і способами його реалізації;

- між думкою, почуттям чи ситуацією і словесною формою їх вираження і т.д.

Сміх може викликати також відхилення від загальновизнаних норм: поведінкових, моральних чи мовленнєвих; невідповідністю цінностей, сповідуваних людиною, соціально-значимим, що часто породжує різноманітні абсурди, безглуздя, недоречності й парадокси.

Звідси випливає ще одна закономірність, яка нерозривно пов'язує проблему комічного з проблемами духовності: для того, щоб творити комічне й навіть просто сприймати його, людина повинна бачити й розуміти ці невідповідності та причини, що їх породжують, повинна знати суспільно визнані норми, сповідувати ті суспільно значимі цінності, відхилення від яких висміюється - тобто повинна мати певний духовний потенціал.

В. Я. Пропп пише, що однією із головних умов комізму є те, що у того, хто сміється «є певні уявлення про належне, моральне, правильне чи, вірніше, певний несвідомий інстинкт того, що з точки зору вимог моралі чи навіть просто здорової людської природи розуміється як належне і правильне … Цим пояснюється, що люди, які не мають моральних переконань, - люди холодні, черстві, тупі не можуть сміятись» [8, с. 144]. В. С. Манаков говорить про «наявність ідеалу, з позицій якого висміюється дійсність» [4, с. 8]. Саме цей ідеал, як стверджує дослідник, лежить в основі «ідейно-емоційного ставлення художника до зображуваного» і є критерієм оцінки «цінності, значимості явища в системі певних цінностей (політичних, моральних, естетичних і т. д.) …» [4, с. 8 ].

Тобто, комічне, створене митцем, завжди пов'язане з духовністю, її наявністю в того, хто сміється, й відсутністю в того, над ким сміються, бо, як твердить В. Пропп, в кінцевому вислові висміювані недоліки «завжди зводяться до недоліків духовного або морального порядку … » [8, с. 144].

Найпоширенішим різновидом комічного, найохочіше й найширше використовуваним у творчості В. Нестайка, є гумор, тобто той вид комічного, що використовується для висміювання часткових недоліків у людях чи явищах, загалом цілком позитивних.

Найкраще, мабуть, про гумор сказав В. Пропп, назвавши його «добрим сміхом», який не містить глумління: «На загальному тлі позитивної оцінки схвалення, незначний недолік не тільки не викликає осуду, але може навіть посилити наше почуття любові й симпатії» [8, с. 125-126].

Саме такий характер сміху є превалюючим у досліджуваного автора.

Особливо багато гумористичних рис набувають ситуації в трилогії «Тореадори з Васюківки». Гумор посилюється ще й тим, що ситуація висвітлюється одним із її учасників, чим забезпечується безпосередність, яскравість розповіді. До того ж часто для актуалізації гумористичного ефекту одноструктурні утворення базуються на стильовоконтрастній лексиці чи використанні лексики, невідповідної описуваній ситуації, як, наприклад, в епізоді спасіння цуценяти в «Тореадорах з Васюківки»: «Я кинувся до зрубу:

- Галльоу! Криниценавт Ява? Як себе почуваєте?

- Атлічно! Пульс нормальний. Невагомості нема. Тиск триста атмосфер. Прийняв на борт потерпілого товариша Собакевича. Ой-йо-йой! Що ж ти одпустив! Тут дуже грязько! Засмоктує! Тягни швидше!» [5, с. 18].

Сміх викликає, по-перше, саме слово «криниценавт», цілком правильно утворене за принципом складання основ (космонавт, астронавт), але самі слова, основи яких взяті для утворення нового слова, є не сполучувані ні за стилем, ні за походженням, як і елементи наукової, професійної та навіть офіційно-партійної лексики ніяк не відповідають ні буденності ситуації, ні стилю, в якому закінчується Явине висловлювання.

До речі, у даному випадку нестайківський гумор не грає самодостатньої ролі, а служить також і поглибленню уявлень читача про внутрішній світ героїв.

Іноді гумор посилюється контрастом між антропонімом, утвореним від іменника (загальної назви поняття), що викликає негативні емоції, і характером персонажа, ним названого. Так учителька лісової школи зі страшним іменем Пантера Ягуарівна виявляється досить доброю, навіть сентиментальною особою, здатною просльозитися при кожній нагоді. А грубий, «товстошкірий» і неестетичний бегемот, ставши в Нестайка Бегемотом Гіпопотамовичем, перетворюється в тонкого естета: «Часто в самотині він ходив лісом, замріяний, з квіточкою в зубах і прислухався до лісових звуків. А потім грав на золотому тромбоні щось невимовно гарне і мелодійне. Або лежав у траві і, наставивши вухо, слухав, як гуде у квітці джміль чи якась інша комаха, й усміхався блаженно, немов слухав симфонію» [6, с. 178].

Ясна річ, що такі неспівпадання «форми» і «змісту» мають за мету не тільки створення комічного ефекту, а і, як у багатьох інших випадках, донесення до юного читача думки, що суть людини не в її зовнішності, а в її внутрішньому наповненні, в її духовному світі (головного не побачиш очима).

Такого ж ефекту досягає письменник і створенням образу «страшного» дракона Жахоб'яка (від двох слів, кожне з яких має негативне забарвлення: жах і б'яка), який живе у вулкані Петекатепопль, і якого навіть сам шакал Бацила боїться («Енелолик, Уфа і Жахоб'як»). «Страшний» дракон виявляється добрим, сором'язливим дракончиком, що сумує без товариства. І навіть його батько Дракон Вулканович, як виявилося, «був сучасним прогресивним драконом і пересувався під землею за допомогою ракетної техніки» [6, с. 266]. Звернімо увагу й на ім'я шакала - Бацила - рознощик зарази. Саме таку роль виконує цей персонаж у казці, намагаючись заразити звірят-школярів своїми асоціальними «хворобами».

Слід відзначити напрочуд багату й виразно сміхову ономастику письменника. Для творення сатирично-іронічних онімів він використовує найрізноманітніші засоби. Це й імена та прізвища, що дають сконцентровану характеристику персонажа або називають певну (як правило, негативну) його рису: ЛедарилоДурундас, Хропулія, Гицельцап та інші.

Викликають й добру усмішку імена казкових істот: Трататоля-сміюнець, Грайлик, Сяйвик, Льоль, Ясь та контрастне до них «солідне» Терентій, цілком несподіване в ряді пестливих імен сонячних зайчиків.

Не менш плідною у В. Нестайка є гра у словоутворення і при створенні топонімів: назви казкових країн творяться письменником за загальноприйнятими в українській мові матрицями, але від незвичних слів, що створює гумористичний ефект: Павутинія, Страхолюндія, Зландія тощо.

Ефективним прийомом створення сміхової модальності в Нестайкових творах є прийом стильової невідповідності, яким письменник особливо часто користується в казках. Так герої казки «Загадковий Яшка» (Дід Мороз, Баба Морозиха, Дюдя та Снігуронька) влаштовують «демонстрацію-маніфестацію протесту проти порушення звірячих прав» [6, с. 283].

«- Ми, депутація зимового лісу, висловлюємо своє обурення протиправними діями адміністрації панства Крижанства і вимагаємо негайного звільнення їжачка і зайчика! - вимахуючи руками, говорив Дід Мороз.

- Замовкни! Припини негайно! - заверещав пан Крижан» [6, с. 284].

На що Баба Морозиха спокійно, ледь не голосом колишнього голови Верховної Ради, відповідає: « - Вимкнути другий мікрофон! Продовжуйте, депутате Мороз!» [6, с. 284]. Казкові персонажі вільно вживають такі слова, як корпорація, комерсант, бюрократ, асортимент, а керівні особи Вражого лісу (Водяник, Бульк, Лісовик Трісь та польовикУу) просять громаГургура і Блискавку відігнати від лісу сову і пугача, обіцяючи хабаря («В Країні Місячних Зайчиків»). « - Завжди обіцяєте, а тоді ходи до вас і вибивай по півроку обіцяне. Бюрократи! - буркнув Гургур Петрович <...>

- Чесне гемонське. <...> - бухнув себе кулаком у груди польовикУу.

- … Значить, так … По-перше, - почала загинати свої кістляві іскристі пальці блискавиця. - Водяник Бульк дає нам з рибного асортименту: іскру, баличок, осетринку <...> Список додається. По-друге, лісовик Трісь дає нам <...> Список додається. По-третє, ….» [6, с. 145].

З огляду на зміст наведених цитат, що містять аж надто прозорі натяки на актуальні проблеми нашого суспільного життя недавнього (та й теперішнього …) часу, осмілюсь висловити думку про двопластову адресацію гумору в казках В. Нестайка: один його пласт (поверхневий) адресовано дітям, а другий (більш глибокий, сатирично забарвлений) - дорослим читачам.

Надто вже асоціюється його Канцелярія Нічних Кошмарів та ті «темники-таємники», що сидять під кожним кущем, виконуючи завдання начальника цієї канцелярії Пана Морока та Королева Глупої Ночі, із відомою кошмарною й всюдисущою організацією минулих часів.

Безперечно, на старшого читача розраховані й дотепи, вкладені в уста юного васюківського «тореадора» про «аварійне бароко» [5, с. 244] чи про привидів, які водяться лише в капіталістичних країнах, де «і ку-клукс-клан, і гангстери, і негрів убивають; і привиди, звичайно… А у нас - наука, космонавти і зарядка по радіо» [5, с. 179].

Дитина в наведених вище висловлюваннях не відчує всієї глибини іронії, що межує із сарказмом. Уявивши Діда Мороза й Снігову Бабу з транспарантами, вона, безперечно, посміється, але цей сміх не буде повноцінним відлунням на почуття, вкладені письменником в наведені епізоди.

Такі моменти, в яких елементи комізму може відчути лише дорослий, до того ж мислячий, читач, у творах В. З. Нестайка непоодинокі.

Гумористична палітра письменника настільки багата й барвиста, що розкрити її у всій повноті неможливо в одній розвідці.

Утім можемо відзначити, що немає жодного із прийомів створення комічного, визначеним ученими-дослідниками цього явища, який би з більшою чи меншою частотою не зустрічався у прозі В. З. Нестайка.

Сміх у художніх творах Всеволода Зіновійовича, зазвичай, життєрадісний, добрий, оптимістичний. Лише зрідка, змальовуючи портрети чи характери завідомих негідників - «вражої сили» - хоч казкової, а хоч реальної (як Книши із Книшихою чи Бурмило, наприклад), письменник вдається до іронії, сатири чи гротеску. «До самісінького вечора Книші у два голоси оглушливо, з перебоями хропли в садку, і завдяки «денатурчику» від них тхнуло таким бензиновим перегаром, ніби то спали не люди, а два трактори» [5, с. 90]. Гротескно виписані й портрети Книшів, і навіть корзини, які щоранку тягає на базар Книшиха, мають непривабливий, погрозливий вигляд: «… Сулії з молоком витикалися з тих корзин, як гармати з танкової башти» [5, с. 91].

Зрештою у творах Нестайка й реальний світ населений здебільшого добрими і порядними людьми, хоч іноді, з точки зору дітей, трохи й смішнуватими. Адже пише він про дітей і для дітей, які повинні повірити в те, що світ прекрасний, і відчути цю красу і в довкіллі, і в людських стосунках.

Бо завдання, яке ставить перед собою письменник-гуманіст і життєлюб, як свідчить аналіз його творчості, - висвітлювати, вияскравлювати дитячі душі, збагачувати їх радістю, добром і любов'ю до життя, до світу, вчити відрізняти добро від зла, істинну красу від потворності та від краси позірної.

Отже, гумор у творчості В.З. Нестайка містить значний пізнавально-виховний потенціал, сприяє формуванню духовної особистості.

Література

1. Арістотель. Поетика. - К.: «Мистецтво», 1967. - 81с.

2. Іван Огієнко (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови / Упоряд., авт. Передмови і коментарів М.С. Тимошик. - 2-ге вид., випр.- К.: Наша культура і наука, 2004. - 436 с.

3. Лук А. Н. О чувстве юмора и остроумии / А. Н. Лук. - М., 1968. - 192 с.

4. Манаков В. С. Сатирико-юмористическая проза. Проблемы жанра и стиля: Учебное пособие по спецкурсу / В. С. Манаков. - Пермь:Сыктывкар, 1986. - 87с.

5. Нестайко В. З. Тореадори з Васюківки / В. З. Нестайко. - К.: «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2008. - 543 с.

6. Нестайко В. З. Казкові пригоди і таємниці: Повісті-казки: Для мол. шк. віку / В. З. Нестайко. - К., 2008. - 447с.

7. Пахаренко В. Українська поетика / Василь Пахаренко. - Черкаси: Відлуння-Плюс, 2002. - 320 с.

8. Пропп В. Я. Проблемы комизма и смеха / В. Я. Пропп. - М.: «Искусство», 1986. - 183 с.

9. Усі українські письменники / Упоряд. Ю. І. Хізова, В. В. Щоголева. - Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2007. - 384 с.

10. Ярмыш Ю. Детская литератураУкраины: [очерки истори и укр. Советской детской лит.] / ЮрийЯрмыш. - Москва: Детская литература, 1982. - 336 с.

Размещено на Allbest.ru