Специфіка реалізації ліричного суб'єкта в поезії Павла Вольвача

Виклад основного матеріалу

Поетичний доробок Павла Вольвача розлогий і багатогранний, та найважливішим нюансом є те, що він тісно пов'язаний з пережиттями автора. Ліричний герой його художніх текстів живе, імовірно, одним життям з автором. Цьому є доказом численні інтерв'ю митця, якими рясніє Інтернет і сторінки часописів. Щодо творчого доробку поета, то при його аналізі варто говорити про ліричного суб'єкта.

Спираючись на відповідні дефініції, звернемося до найбільш ґрунтовного й логічно сформульованого окреслення: «Ліричний суб'єкт - це стійка позиція автора щодо предмета опису, єдність точки зору, з якої формується вся фабульна дійсність. Ліричний суб'єкт - це суб'єкт існування, тобто форма буття поета в стані “ліричної концентрації” (Т. Сільман), а не просто суб'єкт свідомості, тобто такий, що має певну свідомість. Ліричний суб'єкт не є суб'єктом цілетвірної діяльності: він не ставить мету і не є носієм переживань (цю функцію виконує персонаж). Але втілення автора в персонажа відбувається тільки завдяки ліричному суб' єктові, який є своєрідним онтологічним посередником між ними. Таким чином, ліричний суб'єкт - це особливий стан, сфера зустрічі автора та героя. Такого суб'єкта, без плоті та свідомості, було би важко уявити, якщо б авторська активність не набувала конкретного персонажного “наповнення”»^, с. 9]. Це розлоге визначення дає нам змогу розкрити сутність ліричного суб'єкта в поетичному доробку Павла Вольвача.

Значна кількість творів митця спрямована на своєрідне прив'язання сутності людини до місця її походження. Така генетична єдність часто стає причиною проявів цілісності чи маргінальності:

Дівчинко, за п'ять хвилин - і Жмеринка,

І тобі в цій Жмеринці виходити [1, с. 7], або

Та диха Маргінес Вселенський (чи пролетарський? чи селянський?) і мої нерви там блищать [1, с. 13].

А от колорит окремих місцевостей уміщується в певні маркери, якими рясніє доробок П. Вольвача: «Гей, «бандери» і мені налляйте!» [1, с. 8]. Тут своєрідний маркер Львова переростає в доброзичливе єднання ліричного персонажа з духом міста, яким він мандрує. Авторський досвід стає відліком для формування ліричного світу творів. Ліричний суб'єкт у цій ситуації постає як своєрідний зв'язок між митцем і ліричним персонажем.

Традиційний для літератури мотив «поета і його творчості» густо наповнює практично всі збірки митця. Відсторонено говорить він про поета в ліричному полотні «Сірий дальній погляд батьків», присвяченій Олегові Солов'ю, уживаючи займенник «він». Відчутна причетність автора до сформульованих бачень світу, у якому поетові некомфортно, бо йде «щоб не буть таким, як ви» [1, с. 9].

Твори з присвятами - традиційні для художнього доробку П. Вольвача. І в кожному з цих текстів подибуємо ліричного суб'єкта, який переймається долею колеги по мистецькому цеху: Вдивляйся в усібіч. І все, як є, прийми, Протятий пізніх піль сурмою золотою. Небесний і земний світ став тобі крильми,

І в безмір ти на них злітаєш над собою [1, с. 15].

«Ліричний суб'єкт - не пасивний “приймач” і “переробник” інформації. Він - саме суб'єкт, тобто - носій та джерело певної активності» [4, с. 11]. Тож цілком зрозуміло, чому здається, що перед реципієнтом відкривається дивовижний духовний простір Надії Степулі (якій присвячено цю поезію), котрий поєднує в собі світи близькі й далекі.

Дещо інакше звучать тексти, у яких відчутна присутність самого автора, митець тут присутній своєю біографією. Так, його рефлексії, пов' язані з життям у столиці розкривають глибоку інтимну сферу:

А я іду по Києву,

Щоб взять і - вишептать тебе,

У чорнім хаосі покинуту [1, с. 10]. Особистісна сфера пронизує й згадки про часи перебування в Празі, де поет працював на радіо «Свобода»:

В мерехкому бео београді Може бути - будуть мені раді.

Адже празька ніч була пахкою І ракія й подушка в помаді [1, с. 22].

Як і в згадуваних текстах, так і загалом у ліриці досить часто постає таємничий чи «розхристаний» образ ночі, яка поглинає ліричного персонажа й світ, який його оточує:

Та що мені? Дожить до півночі,

Коли слова летять опришками - Сідай собі на голос півнячий,

Лети над шпилями паризькими [1, с. 11]. Ліричний персонаж поезій Павла Вольвача постає то як досить емоційна особистість, то як людина, яка на щось очікує або щось шукає:

Отак - без нагляду, без догляду Блукаю й жду, що буде далі.

Черкаюсь поглядом об погляди,

Сную між арок і порталів [1, с. 11].

Часто цей персонаж має чітко окреслені вікові рамки й соціальний статус, так у поезії «37- річний хлопець в напівтемній кімнаті» не лише окреслено вік, ім'я, а й місце помешкання - орендована в господині кімната:

Це я

з кімнати чи кухні дивлюся...

П-е-е-а-а-вєл! - кричить хазяйка

коли дзвонить найкраща жінка у світі [1,

с. 14].

У цій же поезії проявляється й улюблений прийом Павла Вольвача - вводити в художнє полотно через вагомі деталі образи відомих людей:

І ніхто мене тут не бачить крім неї й Бога книжки Еліота? - ну що там Еліот так - якийсь Штонів знайомий [1, с. 14]. Згадки про Штоня (професора Національного університету імені Тараса Шевченка) непоодинокі, адже пригадуються й «брови Штоня», як досить яскрава деталь зовнішності науковця. У такій поезії домінанта зміщується в бік ліричного героя. Якщо ж урахувати, що «категорія “ліричний герой” виявилася теоретично суміжною з поняттями “особистість поета”, “Я поета” як об'єктивованих образів біографічного автора» [4, с. 14], то можемо стверджувати, що такі поезії носять біографічний характер. Прикладом може служити твір «Зажовтіло сонце і країни ласі»:

Вижовклий посріблений день лежить хитається Йти мені так весело десь мене та ждуть Там Поет вінгранний з Миколаєм в головах І розмови кольору неба і тютюну [1, с. 21].

Тут пригадуються відомі з біографії митця добрі стосунки Павла Вольвача з Миколою Він- грановським, згадувані вище поважні оцінки- визнання молодого поета метром.

Ліричний суб'єкт здатен розуміти зміну своїх внутрішніх станів, які реалізуються через часові й просторові модуси. Як уже засвідчують цитування текстів поезій митця, твори рясніють просторовими та часовими модусами. Той простір, який знаходиться в перспективі суджень ліричного суб' єкта, й засвідчує процес зміни його станів:

В дві тисячі не знаю якомусь З родинного жарієш кітчу Всіма простежена кавовість І мною втямлена протічним [...]

Сиджу. Готовий за звичаєм Почати з губ гріхів вервечку Незримої чинби Почаїв Кружля. І справжній - недалечко [1, с.72]. Така форма власного усвідомлення поєднала часовий простір ХХІ століття, місцевість поблизу Почаєва та духовність, яку символізує релігійний центр паломництва. Відчуття власної гріш- ності, віддання почуттям - людська сутність, притаманна ліричному суб'єктові.

Простір і час часто окреслюються за допомогою синекдохи, як, наприклад:

Лункість небес, ніби вранішній брук,

Трохи гойднулися. Ще б і відкрились.

В' яжуться знову смуги напруг На золотоверху намарену прив'язь [1, с. 75].

Інколи топоніміка постає як досить актуальна, цілком реальна й чітко окреслена, але поєднана з інакомовними елементами:

За ріг. Крізь арку. А тоді, невловно міняючись прикметами, напровіща цупкий Поділ лунких рівнин під мінаретами [...]

І хай по витислим світам осінню всотувать агонію - он храм. Он Замкова. А там - питать шляхи на Македонію [1, с.76].

Така єдність суб'єктивного в часовому й просторовому вимірах часто є зв'язкою автор - ліричний суб'єкт - ліричний персонаж.

Висновки

Отже, логіка використання терміна «ліричний суб'єкт» при аналізі творчого доробку митця обумовлена стійкою позицією автора щодо предмета опису, єдність точки зору, з якої формується фабульна дійсність ліричного твору. Часто в поезіях Павла Вольвача спостерігається активна присутність автора, а не виключно емоційна сфера - суб'єктивність переживань. Мотиви маргінальності, поета і його творчості, особистісна лірика та інші, що проявляються у творчому доробку, функціонально залежні від позиції автора, що реалізує творчий задум через небайдужого ліричного суб'єкта.

У подальшій роботі над творчістю Павла Вольвача доцільно було б окремо виділити «рольову поезію» та розглянути в ній «Я суб'єкта», що активно впливає на формування «ліричного персонажа».

Література

1. Вольвач П. Триб. Поезія / Павло Вольвач. К.: Факт, 2009. 124 с.

2. Вольвач П. Вірші на розі. Поезія / Павло Вольвач. К.: Ярославів Вал, 2010. 64 с.

3. Загребельна Н. Ліричний суб'єкт поезії ХХ століття: форми конституювання та репрезента- ції[Текст]: Автореф. дис... кандид. філол. Наук: 10.01.06 / Загребельна Наталія Костянтинівна ; Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. К., 2008. 20 с.

4. Імасова О. Естетичні функції ліричного героя (на матеріалі української поезії початку ХХ сторіччя. [Текст]: Автореф. дис. кандид. філол. Наук: 10.01.06 / Імасова Ольга Геннадіївна ; Донецький національний ун-т. Д., 2007. 20 с.

5. Слабошпицький М. Передмова / Михайло Слабошпицький // Павло Вольвач. Вірші на розі. Поезія / Павло Вольвач. К.: «Ярославів Вал», 2010. С. 2.

6. Стусенко О. Клясика Павла Вольвача. [Електр. ресурс] / Олександр Стусенко. http://litakcent.com/2011/04/18/kljasyka-pavla-volvacha.

Размещено на Allbest.ru