Жанрові аспекти дослідження химерного роману в українському літературознавстві

Размещено на http://www.allbest.ru

ЖАНРОВІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ХИМЕРНОГО РОМАНУ В УКРАЇНСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ

Анотація

У статті окреслюються можливі підходи до вивчення жанрових особливостей химерного роману з урахуванням напрацювань в теорії жанру й роману, зокрема осмислення жанру як системи взаємопов'язаних понятійних сфер, запропоноване Н.Х. Копистянською.

Зазначається, що такий підхід дозволяє розв'язати ряд складних питань, пов'язаних з історичною трансформацією романного жанру в ХХ столітті, специфікою реалізації структуроутворюючих характеристик жанру роману в межах української химерної прози, індивідуально-стильовим різноманіттям творчості письменників, що презентують химерний роман.

Ключові слова: жанр, химерний роман,химерна проза, меніппея.

химерний роман жанр український проза

Постановка проблеми

Питання про химерний роман як жанр, так само як проблема узгодженості пов'язаної з цим художнім явищем термінології, залишається відкритим, що зумовлено, з одного боку, різноманітністю, а іноді й суперечливістю підходів до визначення понять «жанру», «роману», а з іншого боку, полістилістичною природою химерності.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що теоретичний дискурс означеної проблеми на сьогодні залишається калейдоскопічним, оскільки в центрі уваги науковців були або окремі твори й автори, або окремі аспекти жанрової природи химерного роману, що, відповідно, не сприяло створенню цілісного бачення цього специфічного жанру літератури.

Метою статті є окреслення можливих підходів до вивчення химерного роману з урахуванням напрацювань в галузі теорії жанру, зокрема осмислення жанру як системи взаємопов'язаних понятійних сфер (Н.Копистянська).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичною базою дослідження жанрової природи химерного роману стали розвідки М.М.Бахтіна,Ц. Тодорова, О. А. Галича,Н.Х. Копистянської, Н.І. Бернадської та ряду інших науковців, присвячені питанням жанру як такого й роману як літературного жанру. Крім того, було взято до уваги дослідження вітчизняних літературознавців з питань еволюції химерного роману в контексті українського й світового літературного процесу, зокрема Г.Й. Горнятко-Шумилович, М.М. Ільницького,Н.В. Козачук, Т. Кохановської, А.Є. Кравченка, М.Й. Назаренка, В.Т. Чайковської, О.В. Федотенко та ін.

Виклад основного матеріалу

Спроби ретроспективного аналізу формування уявлень про химерний роман (В.Т. Чайковська, О.В. Федотенко, Н.В. Козачук та ін.) доводять, що сам термін почав уживатися в сучасному українському літературознавстві на етапі звільнення від радянських канонів.

Проте оперування усталеним терміном не усунуло проблеми жанрової кваліфікації та належності до химерних українських романів 2-ї половини ХХ ст., починаючи із «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця» (1958) О. Ільченка: «Формально це може бути (псевдо)історичний роман (Пагутяк, Шкляр), міська проза, сільська, іронічна.... а між іншим спорідненість цих текстів очевидна для кожного читача» [6].

У довідкових джерелах також відсутня чіткість та цілісність у тлумаченні поняття «химерний роман», хоча й не заперечується його актуальність, наприклад, у «Літературознавчому словнику-довіднику» (2006) окрема стаття про химерний роман відсутня, проте посилання на нього є в статтях про роман жахів («химерний роман є відновленням роману жахів в ХХ ст. на українському ґрунті») [8, с. 596], магічний реалізм («в українському химерному романі . простежується чимало рис магічного реалізму») [8, с. 428].

У цьому ж словнику-довіднику химерні романи віднесені до фантастичних, уявний світ яких «не відповідає наявному реальному світу або прийнятому, усталеному поняттю можливого», а художній образ якого «виводиться за межі мімезісу» [8, с. 589]. Зокрема, роман В. Дрозда «Самотній вовк» названо фантастичним химерним, а трилогію Є. Гуцала «Позичений чоловік», «Приватне життя феномена», «Парад планет» - «умовно»-фантастичною, химерно-гротескною прозою.

Аналізуючи розвиток жанру роману в українській літературі, Н. І. Бернадська означує химерний роман як популярну форму «осмислення сучасності з позицій вічності, філософської постановки питань людського буття, “народознавчих” проблем», підкреслюючи,що він мав кілька різновидів (іронічно-“коментувальний”, історико-“легендний”, гротесково-фантастичний, притчевий, алегорично-поетичний, казковий, міфологічно-поетичний) [2, с.12].

О.Галич також визначає химерний роман як жанровий різновид роману за формою розповіді і відносить до цієї категорії роман у новелах, роман-хроніку, роман в оповіданнях і роман у нарисах [3, с. 267].

Крім того, в деяких дослідженнях пропонується розглядати твори, об'єднані парадигмою химерності (тобто спільними ознаками, серед яких називають міфлологічність, співіснування побутового й дивовижного, поетичність стилю, що розвивалася у тому числі й під впливом тогочасного кінематографу),як різножанрові [6].

Згідно з таким підходом «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця» О.Ільченка визначається як меніппея (термін М. Бахтіна), тобто жанровий різновид роману, що характеризується поєднанням вимислу, фантастики з постановкою важливих філософських проблем, багатоплановістю розповіді, багатостильністю і багатосюжетністю, зміщеним часопростором, наявністю меніпейних персонажів, а також особливим «сатиризуючим», «карнавалізуючим» підходом до світу й людини в ньому, що постає із усвідомлення людиною «незавершеності недосконалості» світу [8, с. 439; ].

Оскільки в статті неможливо проаналізувати всі напрямки теорії химерного роману, зазначимо, що суперечливі моменти стосуються таких питань, як:

- історична трансформація романного жанру в ХХ ст. і включення химерного роману в цей контекст (наприклад, порівняльне вивчення химерного роману в контексті магічного реалізму);

- специфіка реалізації структуроутворюючих характеристик жанру роману в межах української химерної прози;

- індивідуально-стильове різноманіття творчості письменників, що презентують химерний роман.

Очевидно, що ці розбіжності потребують концепції, яка б дозволила, урахувати жанрову специфіку химерного роману і базувалася на чітких уявленнях, з одного боку, про роман як літературний жанр, а з іншого, жанр як літературознавчу категорію.

В.Т. Чайковська, аналізуючи формування уявлень про химерну прозу й химерний роман в українському літературознавстві, підкреслює необхідність оперування саме такою термінологію, оскільки підґрунтя цього художнього явища є не запозиченим, а цілком національним - «синтез національних фольклорних набутків і літературної традиції» [10, с. 81].

Саме ця ознака яскраво проявилася в першому химерному романі - «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця»» О.Ільченка, адже його новаторство, за влучним визначенням Т. Кохановської та М. Назаренка, полягало у традиційності: фольклорна основа (легенди про козака Мамая, народні апокрифи), «орнаментальна візерунчастість давньокнижної та народної словесності», осмислення глибинних основ культурно-історичного буття України [6].

Звернемо увагу й на той факт, що М. Ільницький пояснював використання О.Ільченком означення «химерний» не потребою «науково-критичної дефініції», а необхідністю уточнити задум, «... характер образності, побудованої на народних легендах, уявленнях, анекдотах тощо, їх переплетення із дійсними історичними фактами.» [4, с. 47]. Проте ця авторська дефініція, по суті, дозволила в образній формі визначити основні характеристики химерності й увести в науковий обіг термін, що вдало їх узагальнював.

Адже «химерний» вживається в українській мові з кількома значеннями, зокрема у значенні «породжений грою фантастикою, важкий для розуміння і пояснення». З цього погляду дефініція «химерний» дозволяє визначити фантастичну основу поетики українського роману цього періоду, особливе співіснування реального й ірреального в художній тканині.

За визначенням А.Є. Кравченка, визначальною рисою художньої структури химерного роману, що стосується і змісту, і форми, а також «способом естетичного узагальнення життєвих явищ» [7, с. 91] є умовність (нежиттєподібність) концептуального характеру, яку «слід трактувати, виходячи з поетики роману, а не фольклору чи будь-якого іншого явища» [7, с. 90].

Через «нежиттєподібність» письменник не тільки розповідає про сучасне життя, але й проводить паралелі з історією окремого народу, людства, створює «загальнолюдське звучання»: «химерна атмосфера твору покликана надати зображуваному глибшого смислу, «загальнолюдського звучання» [7, с. 75].

З іншого боку, правомірність дефініції «химерний роман» здається цілком прийнятною з огляду на положення теорії жанру, що належить Н.Х.Копистянській.

Дослідниця, прагнучи подолати наявне у визначеннях «жанру» протиставлення таких складових як «стале - змінне», «постійне - тимчасове», пропонує розглядати його не як монолітне поняття, а як таке, що утворене взаємозв'язком чотирьох взаємозумовлених понятійних сфер:

- жанр як поняття загальнотеоретичне;

- жанр як історичне поняття, обмежене в часі;

- жанр з урахуванням національної специфіки розвитку літератури;

- жанр неповторно індивідуальний прояв особистості письменника [5, с.32-33].

Такий підхід дозволяє «показати взаємозв'язок всіх понять, перехід одного в інше» [5, с. 33], а в контексті нашого дослідження усунути суперечності у визначенні художніх явищ, що за ознаками можуть бути названі химерним романом.

Отже, з позицій загальнотеоретичних роман як жанр має сталі ознаки, що дозволяють об'єднати «витвори різних епох, різних народів під загальним поняттям і назвою» [5, с. 33].

Друга й третя понятійна сфера «жанру» передбачає урахування його історичного розвитку («у динаміці, у комплексі ідейно-естетичних причин його виникнення, розвитку, видозміни, занепаду, відродження у зв'язку з історико-суспільною ситуацією епохи, у двосторонньому зв'язку з розвитком літературного напряму, течії, із внутрішньолітературним процесом послідовності і заперечення раніше досягнутого, з розвитком критики і теорії») та специфіку його реалізації в національній літературі [5, с. 33].

Із цими понятійними сферами співзвучне уявлення про поліфонічність роману(М.М. Бахтін). Жанр як «історично продуктивний тип висловлювання, що реалізує певну комунікативну стратегію текстопородження» [9, с. 125], з огляду на це роман дозволяє реалізувати «соціальну багатомовність, іноді багатомовність, іноді індивідуальне багатоголосся» [1, с.76].

Роман як жанр, на думку М.М. Бахтіна, має такі специфічні ознаки:

- стилістична тримірність, що зумовлена багатомовністю свідомості, що в ній реалізується;

- докорінна зміна часових координат літературного образу;

- нова зона побудови літературного образу;

- максимальний контакт із теперішнім (сучасністю) в його незавершеності [1, с. 454-455].

З огляду на це химерний роман можна розглядати як різновид романного жанру й унікальне художнє явище, що сформувалося й розвивалося на українському ґрунті в межах соцреалістичної парадигми у 2-й пол. ХХ ст. і є відображенням тогочасної історико-суспільної ситуації, обумовленим досягненнями як національної, так і світової культури, теорії, критики.

Включення до поняття «жанр» четвертої сфери дозволяє аналізувати кожен химерний роман, враховуючи індивідуальність письменника, який, з одного боку, наслідує традиції, усталені норми та правила, жанрові явлення, з іншого, - полемізує, порушує, висміює [5, с. 33], що обумовлює в результаті трансформацію самого поняття «жанр». У контексті цієї понятійної сфери можна визначати окремі різновиди химерного роману, простежуючи його еволюцію протягом 60-80 років ХХ ст.

Висновки

Отже, аналіз жанрових особливостей химерного роману з урахуваннях положень концепції теорії жанру як системи взаємопов'язаних понятійних сфер (Н.Копистянська) дозволяє розв'язати певні проблемні питання жанрової кваліфікації та належності дохимерних українських романів 2-ї половини ХХ ст., проте дослідження в цьому напрямку мають бути продовжені, оскільки актуальні не тільки для української парадигми літературознавства, а й теорії роману в цілому.

Література

1. Бахтин М. М. Эпос и роман (О методологии исследования романа) // Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. - М.: Художественная литература, 1975. -С. 454-455.

2. Бернадська Н. І. Теорія роману як жанру в українському літературознавстві; автореф. дис. на здобуття наук. ступ. д-ра філол. наук: 10.01.06 / Ніна Іванівна Бернадська. - К., 2005. - 36 с.

3. Галич О. та ін. Теорія літератури: Підручник / За науков. ред. Олександра Галич. - 2-ге вид., стереотип. - К.: Либідь, 2005. - 488с.

4. Ильницкий М. Схожесть несхожого / Ильницкий М. // Вопросы литературы. - 1980. - №11. - С. 36-68.

5. Копистянська Н. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства: Монографія. - Львів: ПАІС, 2005. - 368 с. - с.32.

6. Кохановская Т., Назаренко М. Украинский вектор [Електронне джерело] / Новый Мир. -№6. - 2011. - Режим доступу: http://magazines.russ.rU/novyi_mi/2011/6/ko16.html

7. Кравченко А. Є. Художня умовність в українській радянській прозі / А. Є. Кравченко ; відп. ред.: І. О. Дзеверін ; АН Української РСР, Ін-т літератури ім. Т.Г. Шевченка. - К. : Наукова думка, 1988. - 128 с.

8. Літературознавчий словник-довідник/за ред. Р. Громяка, Ю.Коваліва, В.Теремка. - К.: Академія, 2006. - 752 с.

9. Тюпа В.И. Художественный дискурс /В.И. Тюпа. - Тверь: Тверской государственный университет, 2002. - 80 с.

10. Чайковська В.Т. Українська химерна проза: історія народження терміна / В.Т. Чайковська // Вісник Житомирського державного університету ім. І. Франка. - Вип. 26. - 2006. - с. 79-82.

Оксана Журавская. ЖАНРОВЫЕ АСПЕКТЫ ИССЛЕДОВАНИЯ ХИМЕРНОГО РОМАНА В УКРАИНСКОМ ЛИТЕРАТУРОВЕДЕНИИ