Роман Лубківський та Дмитро Павличко як перекладачі словацької поезії

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОМАН ЛУБКІВСЬКИЙ ТА ДМИТРО ПАВЛИЧКО ЯК ПЕРЕКЛАДАЧІ СЛОВАЦЬКОЇ ПОЕЗІЇ

Т. ЛІХТЕЙ

Словацька поезія завжди перебувала в полі зору двох визначних українських митців - Дмитра Павличка та Романа Лубківського. Випускники філфаку Львівського університету, не просто колеги по цеху, а справжні друзі, вони обоє неодноразово бували у Словаччині, зналися з багатьма словацькими поетами особисто, виконували там у різний час важливу дипломатичну місію: Роман Лубківський був Надзвичайним і Повноважним Послом України у Чехословач- чині, а Дмитро Павличко - Послом України у вже незалежній Словаччині. Про свої враження від країни-сусідки, про творчість багатьох словацьких письменників писали у статтях і нарисах, у власних поетичних збірках. І, звичайно ж, багато перекладали, за що справедливо й заслужено стали лауреатами премії ім. П. Гвєздо- слава, яка щорічно присуджується Словацьким літературним фондом за популяризацію словацької поезії у світі.

Так, у нарисі ”Моя Словаччина” Д. Павличко зізнається, що вперше почув про словаків од свого батька, який йому, ще малому, співав рекрутські пісні, а серед них - і знану пісню ”Кедь ми пришла карта нароковать...”. Згодом з книжки Ореста Зілинського ”Slovenskв l'щdovв balada v interetnickom kontexte” митець довідався, як тісно переплетені словацькі пісні з лемківськими, якою невичерпною є скарбниця нашого спільного фольклору.

В період університетських студій Д. Павличко знайомиться з творчістю визначних словацьких авторів - поемою ” Донька Слави” Яна Коллара, поемою ”Марина” Андрея Сладко- вича, ”Кривавими сонетами” Гвєздослава. Тоді ж з'явилися й перші перекладацькі плани.

Восени 1958 р. на Пряшівщині та Закарпатті проходили літературні свята. Там Д. Павличко познайомився з багатьма словацькими письменниками, серед яких - Павол Горов, Войтєх Мигалік та ін. ”Вони зачарували мене широкими характерами і, зрозуміло, своєю творчістю. Вони навчили мене співати словацькі пісні-балади, та, на подив моїх друзів, я вже знав дещо від Михайла Мольнара. Здавалося, це на новому рівні мислення до мене знов прийшла батькова співанка, і через те моє захоплення баладами, почутими з уст Войтєха Мигаліка, можна порівняти з дивиною приходу найтрепетнішої і досмертної любові” [5, с. 237].

З того часу на сторінках українських газет та журналів, на шпальтах української періодики Словаччини з'являються переклади словацької поезії з-під пера Д. Павличка. Навіть відома антологія словацької поезії (К., 1964) вже презентує доробок Дмитра Павличка - перекладача [6].

І все ж є кілька окремих видань, успішних проектів, які піднесли Д. Павличка до вершин перекладацького Олімпу. Це, передусім, ''Світовий сонет” (1983), де, серед іншого, знаходимо й перлини сонетного жанру авторства Яна Коллара, Гвєздослава, Войтєха Мигаліка, Яна Бузаші та Любомира Фелдека, а також 'Антологія словацької поезії ХХ століття” (1997), де презентовано вибрані вірші знакових словацьких митців минулого століття. Відкривають антологію, зрозуміло, Гвєздославові 'Криваві сорнети”. До речі, ця “антивоєнна поема в сонетах” була видана ще й білінґвально, окремою книжкою, у видавництві ''Карпати” з ґрунтовною передмовою Романа Лубківського [4].

Варто наголосити, що Д. Павличко ставився до Гвєздослава з особливою любов'ю. Його твори, написані понад століття тому, виявилися гіркою, пророчою візією з огляду на те, що переживає нині український народ, українська нація. Гвєздослав ”чи не перший із словаків збагнув, що слов'янська ідея розсипається в прах, як тільки до неї доторкається великодержавний російський шовінізм. Саме тому Гвєздослав наважився розпочати дискусію з Пушкіним, який вважав, що всі слов' янські ріки повинні злитися в одному російському морі” [1, с. 11]. Ось як звучить оригінал та переклад ”пушкінського” сонету:

Nie, Puskine mцj, mysl'ou vysoky, ty mylil si sa, podrazdemm chory:

Vraj, musejU sa stiect'-zliat' v ruskom mori tie nase bystre slavian-potoky, alebo ono - vyschne raztoky.

Uz priroda, vid'lsama s tebou spori: ma osve ich, vzdy cerstve bytia vzory; no trva aj ich pot'ah hlboky...

Ja myslim: duch sa rovna vode, hore co parou stUpa, prsi navratom; tak, vzajomstva prud, teka po priestore, zhrdajUc lienou v bahne stojatom...

Nuz, vyschnut' nemusi ni ducha more, ni potoky zajst ducha v mori toml [9, с. 404-405].

Мій Пушкіне, думок височино, ти помилився, мовивши у гніві, що мусять всіх слов'ян річки бурхливі в російське море злитись, бо воно - в притоках пересохне аж по дно.

Дивись, природа образи мінливі показує в буття щоденнім диві - тим видивам зникати не дано l

Дух - як вода. Ніщо її не зборе: то парою, то йде дощем вона, навзаємністю з'єднує простори, гордуючи лінивістю багна...

Ні, висхнути не може духу море, і в ручаях є вічна глибина! [1, с. 25]. поезія павличко переклад нарис

Актуальність "Кривавих сонетів” вражає, адже потвора імперського егоїзму й зараз знищує людство. Гвєздослав "молиться за всіх слов'ян, щоб вони вийшли переможцями з війни, і, звісно, має на увазі насамперед ті народи, які страждають під кормигою австро-угорської та російської імперій (...). Його слов'янофільська ідея вже перебуває в конфлікті з фальшивим слов'янофільством царської Москви" [1, с.11].

Загалом в антології словацької поезії ХХ століття вміщено доробок чотирнадцяти митців, серед яких, крім Гвєздослава, Іван Краско, Ян Смрек, Лацо Новомеський, Павол Горов, Владімір Райсел, Войтєх Мигалік, Мирослав Валек, Мілан Руфус, Йозеф Мігалкович, Ян Бузаші, Любомир Фелдек, Штефан Отражай і Ян Замбор. Усі разом вони творять цілісний образ своєрідної і глибокої національної поетичної культури, що завдяки місії Д. Павличка стала вже й українським надбанням.

Узяти, хоча б, доробок найвидатнішого представника словацького модернізму Івана Краска. "Він знав таємниці геніальної простоти. Писав мало, але те, що написав, несе знак невмирущості, пориву і трагічної довершеності” [1, с. 29].

Д. Павличкові вдалося проникнути у глибини душі ліричного суб'єкта, відтворити своєрідну ритміко- інтонаційну структуру його віршів, їх евфонічну наповненість:

Гей, ті горді, височезні тополі!

Їхній образ, як дух мій, зникає із віч... Вгору?.. Вниз?.. У нірвану?.. - Як обшарпаний ворон - у ніч...[1, с. 33].

Інший репрезентант - віталіст Ян Смрек - творить цілу епоху сяйливої, життєлюбної поезії у словацькій літературі. На шпальтах редагованого ним часопису ”Елан” він у міжвоєнний період популяризував творчість українських письменників, писав правду про голодомор в Україні та нищення української еліти, друкував статті заборонених авторів тощо. А в поезії залишався вічним оптимістом. ''Легкість, з якою він писав, ціложит- тєва захопленість темою кохання, весняний, ”че- решневий” настрій його балад - все нагадує в ньому для нас молодого Володимира Сосюру...” - підсумовує Д. Павличко [1, с. 41]. Підтвердження цьому знаходимо в кожній Смрековій строфі:

Чисте вино, чисті рими, жіночки, як херувими, чисте серце на вітрах, я веселий, наче птах![1, с. 52].

Багатолітня дружба пов'язувала Дмитра Павличка з Павлом Горовом. Справжнє ім'я та прізвище митця - Павло Горовчак, що, як вважає український перекладач, підкреслює його східнословацьке, можливо, русько-українське, походження. П. Горов знав українську мову, любив співати українські пісні, в його доробку є вірші про Україну (”Балада про сон”, ”Вірш, знайдений на військовому кладовищі десь в Україні”). Трепетним ліричним шедевром є й поезія "Береза”, яку Д. Павличко відтворює як глибокий знавець химерних станів людської душі:

Зненацька вже й береза догоріла.

Як вітер з неї все зняв догола, вона всією наготою тіла в його руках сміятись почала.

Стоїть, як свічка пристрасті, і сяє з чагарників у ночі темну хлань.

То лиш любов безрадно погасає від рук жорстких, студених доторкань [1, с. 87]. Мирослав Валек, визначний словацький поет і перекладач, презентується на сторінках антології своїми знаковими творами, нині вже хрестоматійними у словацькій літературі (''Сірники”, ”Шахи”, ”По буквах”, ”Сумний ранішній трамвай.”), у яких - розхристана, розіп'ята душа тривожного мрійника, яка не вміє лицемірити і пристосовува- *- тись у нашому жорстокому й цинічному світі, а тому страждає:

Сумний ранішній трамвай, а я в ньому, а я в ньому, вже везуть мене, везуть, наче в гробівці скляному... [1, с. 138].

На окрему розмову заслуговують і чудові переклади з Руфусового доробку. Йдеться про вірші ”Твоя сльоза”, ”Світ із матір'ю”, ''Мовчки”, ''Зморшки”, ”Мікеланджело”... Ось як звучить оригінал та переклад Руфусового вірша ”Vjaskynkepamдti...” (”В печері пам'яті”): Vjaskynkepamдtisvieti vecne svetlo. Azpovalytampada hviezdny prach.

Ismrt' ma zlate vlasy, jakznejvychadza, odrazu omladnuta ako dievcatko.

A takmer pekna.

Krajina ako organ vecerny tam ticho hrmi.

Tenke klavesy roliciek svietia.

A choral, stary choral pada na lesy.

Dobra noc, moji mrtvi[10, c. 80].

В печері пам'яті одвічне світло світить.

Пил зоряний спадає там згори.

Виходить з неї смерть, і златокудрою стає, і молоденькою, немов дівчатко.

І майже гарною.

Земля, немов орган вечірній, там тихо грає.

Тоненькі клавіші полів і нивок сяють.

А хорал, старий хорал спадає на ліси.

Добраніч, мої мертві[1, с. 163-164]. Переклад цього філософсько-медитативного вірша є, поза сумнівом, блискучим. Передано не тільки емоційно-суґестивний стан ліричного суб' єкта, але й витримано весь арсенал виражальних засобів у формозмістовій єдності (увиразню- вальні тавтології, інверсії, повтори; друга строфа перекладу дуже вдало підсилена ґрадацією та анафорою тощо). Відрадно, що більшість Павличко- вих перекладів Руфусових поезій виконані справді бездоганно.

Варто наголосити також на таких унікальних постатях у дискурсі словацько-українських взаємин, як Любомир Фелдек та Ян Замбор, які досі активно творять і перекладають. За чудову інтерпретацію своїх віршів солов'їною обоє зробили щедрі віддарунки українській літературі, переклавши таких яскравих митців, як Павло Тичина, Василь Симоненко, поезію українських шістдесятників... Ян Замбор 1981 року опублікував у Братиславі збірку вибраних віршів Д. Павличка ”Tajomstvo tvojej tvare” / ''Таємниця твого обличчя”, а Л. Фелдек спричинився до появи антології молодої української поезії ”Cistymi rukami” / ''Чистими руками” (1980).

Оцінюючи внесок словацьких митців у справу популяризації на рідних теренах українського поетичного слова, Д Павличко, зокрема, зауважує: ''Любо- мирові Фелдеку належиться велика шана й подяка з боку української поезії як одному з її найвидатніших перекладачів у Словаччині. Чи маємо ми тепер в Україні подібного знавця та інтерпретатора словацького поетичного слова? Маємо. Це - Роман Лубківсь- кий...” [5, с. 238].

Роман Лубківський, як і Дмитро Павличко, презентувався як молодий перекладач вже на сторінках антології словацької поезії (К., 1964). Однак його знакові добірки перекладів зі словацької літератури з'явилися дещо пізніше. Йдеться, передусім, про відомі перекладацькі збірники "Слов'янське небо” (1972) та 'Слов'янська ліра” (1983).

У 'Слов'янському небі” у циклі 'Дорогами Словаччини” Р. Лубківський, як і Д. Павличко, звертається до творчості Гвєздослава, презентуючи його поему ”2000”. Серед інших авторів - Еміл-Болеслав Лукач, Ян Понічан, Лацо Новомеський, Андрей Плавка^ Костра, а також Мирослав Валек та Мілан Руфус.

Набагато щільнішою є добірка словацької поезії в пізнішому збірнику - ''Слов'янська ліра” - з фаховою передмовою Д Павличка “Мотив поступу й життя”: ”Слов'янська ліра” не могла створитися за кілька років, не могла бути й не була епізодом у житті перекладача. Це - частина його ціложиттєвого труду, який почався давно...” [7, с. 8].

На сторінках видання зустрінемося навіть з класиками словацької літератури. Відкривають добірку поезії штурівця Яна Ботта. Відрадно, що є між ними і його відомий "Відгомін української думки” - вірш про славне українське козацтво:

Ой не тужіть, запорожці, що гетьман в могилі, його дума гуля з вами по донському схилі!

На могилі дуб зелений - й він колись зів'яне, але слава запорозька жить не перестане! [7, с. 253].

Знаходимо тут і поезії Боттового побратима Янка Краля, який теж дуже прихильно ставився до України та її багатої культурної спадщини,вірші Гвєз- дослава, а також поетичні в'язанки авторства сучасних словацьких митців. Є серед них і справжні поціновуючі української літератури, її історичної минувшини. Ось як звучить зачин до поеми Войтєха Мигаліка ”Сила Землі”:

То вітер степу звився в небо рвійно, і осінь соняхів тебе сповила в золото сяйне.

Так стрів тебе я в сонці, Україно, і так ти прийняла мене... [7, с. 282].

Завдяки зусиллям Р. Лубківського узріла світ знакова в контексті словацько-українських взаємин книга ''Веселка Татр: молода словацька поезія” (1982) з передмовою Л. Фелдека. На її сторінках Р. Лубківський презентувався як перекладач віршів Петера Ґреґора, Яна Замбора, Власті- мила Ковальчика, Мікулаша Ковача, Йозефа Ми- галковича, Штєфана Отражая, Любомира Фелдека. Разом з Д. Павличком та іншими нашими перекладачами Р. Лубківський спричинився до видання вибраного Лаца Новомеського "Відчинені вікна” (1982). А ще десятки його перекладів словацької лірики розпорошені на сторінках українських газет та часописів і чекають на вдумливого інтерпретатора.

Діяльність Р. Лубківського на ниві словацько- українських взаємин, однак, не обмежилася тільки художніми перекладами. Виявом щирої любові до Словаччини стала поетична збірка Р. Лубківського "Словацьке літо" (1985), яка згодом вийшла також словацькою мовою в перекладі Юрая Андрічика під назвою "81оуешке шаДопу" (1988).

Отже, визначні українські поети

Р. Лубківський та Д Павличко чимало зробили для популяризації словацької поезії в Україні. В дискурсі українсько-словацьких взаємин Д. Павличко прописався передусім як автор "Світового сонету" (з ґрунтовною добіркою доробку знакових словацьких постатей - Яна Коллара, Гвєздослава, Войтєха Мигаліка, Яна Бузаші, Любомира Фелдека) та "Антології словацької поезії ХХ століття" (1997). Натомість його побратим Р. Лубківський переклав вибрані поезії багатьох словацьких митців (від класиків до сучасників), що засвідчують авторські збірники "Слов'янське небо" (1972) та "Слов'янська ліра" (1983), а також упорядкована ним антологія словацької поезії "Веселка Татр" (1982). Д. Павличко та Р. Лубківський є лауреатами премії ім. П. Гвєздослава.

1. Антологія словацької поезії ХХ століття / [перекл., передм., комент. Д. Павличка; ред. О. Зелик]. - К. : Основи, 1997. - 254 с.

2. Веселка Татр : молода словацька поезія / [упор. та ред. Р. Лубківський, передм. Л. Фелдек]. - К. : Видавництво ЦК ЛКСМУ “Молодь”, 1982. - 239 с.

3. Між Карпатами і Татрами: Цикл ''Постаті: Дмитро Павличко. Вип. 9 / Упор. Т. Ліхтей. - Ужгород: ”Ліра”, 2009. - 52 с.

4. Орсаг-Гвєздослав П. Криваві сонети / Павол Орсаг-Гвєздослав ; [пер. із словац. Д. Павличко; передм. Р. Лубківський; ред. О. Логвиненко]. - Ужгород-Кошіце: Ордена дружби народів видавництво “Карпати” - Східнословацьке видавництво, 1986. - 93, [3] с.: словац., укр.

5. Павличко Д. Біля мужнього світла: Літ.-крит. статті, спогади, виступи / Дмитро Васильович Павличко. - К.: ''Радянський письменник”, 1988. - С. 236-239.

6. Словацька поезія: антологія / [ред. Г. Кочур, Л. Первомайський, М. Рильський; вст. ст. М. Пішут; прим. Г. Коновалов]. - К. : Державне видавництво художньої літератури, 1964. - 416 с.

7. Слов'янська ліра : Збірник / [упоряд. та перекл. Р. Лубківський; передм. Д. Павличко]. - К.: Видавництво “Дніпро”, 1983. - 421 с.

8. Слов'янське небо : Вірші російських, білоруських, польських, чеських, словацьких, серболужицьких, югославських, болгарських поетів у перекл. Романа Лубківського / [ред. В. Колодій]. - Львів : Видавництво “Каменяр”, 1972. - 264 с.

9. Hviezdoslav. Dielo II / Pavol Orszagh Hviezdoslav. - Bratislava : Slovensky tatran, 1996. - 560 s.

10. Rdfus M. Stol chudobnych / Milan Rdfus ; [zodp. red. J. Gerboc]. - Bratislava : Smena, 1972. - 84 s.

Анотація

У статті висвітлюється діяльність Дмитра Павличка та Романа Лубківського як перекладачів словацької поезії. Розглядаються переклади з доробку знакових словацьких поетів Яна Коллара, Гвєздослава, Яна Ботта, Івана Краска, Яна Смрека та ін.

Ключові слова: Р. Лубківський, Д. Павличко, словацька поезія, художній переклад, словацько-український літературний дискурс.

В статье исследуется деятельность Р.Лубкивского и Д.Павлычка как переводчиков словацкой поэзии. Рассматриваются переводы знаковых словацких поэтов - Яна Коллара, Яна Ботто, Гвездослава, Ивана Краско, Яна Смрека и др.