Лексико-фразеологічні засоби переконання в академічному дискурсі Івана Огієнка

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

Лексико-фразеологічні засоби переконання в академічному дискурсі Івана Огієнка

С. Поворознюк

У статті охарактеризовано особливості академічного дискурсу; визначено найбільш продуктивні лексико-фразеологічні засоби, що виступають у ролі експлікантів переконання в академічному дискурсі Івана Огієнка, зокрема, це тематична лексика, лексичні та контекстуальні синоніми, тропеїчні засоби, а також народно-розмовні та книжні фразеологічні одиниці, зафіксовані в академічній промові «Українська культура».

Ключові слова: дискурс, академічний дискурс, науковий дискурс, переконання, лексико-фразеологічні засоби переконання.

переконання академічний дискурс огієнко

На кожному етапі історичного розвитку будь-якого суспільства особлива увага звертається на формування свідомості майбутнього покоління, на виховання в молодої особистості таких характеролорогічних і поведінкових рис, які б дозволяли продовжувати розвиток як конкретної людини, так і суспільства, держави, в якій вона виконує певну соціальну роль. Основним методом такого виховного впливу є переконання, що сприяє коригуванню світоглядної системи молодого покоління, формуванню власної індивідуально та соціально зумовленої системи цінностей і норм, які репрезентуються через експресивні мовні засоби, зокрема, одиниці лексичного та фразеологічного рівнів. Досить ефективно лексико-фразеологічні одиниці як засоби переконання функціонують в академічному дискурсі, що характеризується науковою глибиною повідомлюваного матеріалу, точністю, аргументованістю, спрямованістю на популяризацію наукових даних суспільству та досягнення розвиваючого та виховного ефекту в процесі навчальних бесід, дискусій, наукових доповідей у колі викладацько-студентської аудиторії. У сучасній лінгвістичній науці існує ряд наукових розробок, присвячених визначенню сутності академічного дискурсу, зокрема, цей тип дискурсу розглядали такі вчені, як Бєлова А. Д. [1], Ільченко О.М. [4], Варенко Т.К. [2], Ветрова О.Г [3], Шпенюк І.Є. [13], Шепітько С.В. [12]. Однак, ґрунтовного дослідження специфіки академічного дискурсу на матеріалі доробок українських науковців досі не було. Тому актуальність запропонованого дослідження полягає в необхідності дослідження мовного інвентаря українського академічного дискурсу, а отже, й у поглибленні наявних знань про характеристики аналізованого типу дискурсу.

Метою статті є окреслити межі академічного дискурсу, визначити найбільш продуктивні мовні засоби переконання в цьому різновиді дискурсу та дослідити особливості лексичних і фразеологічних засобів переконання в академічній промові Івана Огієнка «Українська культура».

Мета дослідження зумовлює виконання таких завдань: 1) з'ясувати сутність поняття «академічний дискурс»; 2) визначити аргументативно-експресивний потенціал лексичних і фразеологічних мовних одиниць, зафіксованих у академічному дискурсі Івана Огієнка (на матеріалі академічної промови «Українська культура»).

Проблема виокремлення академічного дискурсу з-поміж інших форм мовленнєвої взаємодії досить актуальна у сучасній лінгвістиці. Дослідники визначають академічний дискурс як «складне утворення, певний соціокультурний тип мовленнєвої взаємодії, при якому проходить живе спілкування в рамках вищого навчального закладу між учасниками, які мають певні соціальні ролі (лектор, викладач, студент), та метою якого є передати інформацію, знання, необхідні для отримання вищої освіти» [10, с.97]. Основними рисами цього дискурсивного різновиду є такі: «висловлення учасників академічного дискурсу, зумовлені статусною, представницькою функцією комуніканта; специфічні обставини спілкування (університетське заняття); хронотопом академічного дискурсу є університет (аудиторії, лабораторії, кабінети вишів); інтерактивність (викладач - студент); інтердискурсивність (застосування попередньо отриманих знань)» [10, с.97]. Поняття академічного дискурсу «враховує ступінь відмінностей у комунікативній поведінці, мовних правилах, перевагах, способах говоріння та виборі дискурсивних стратегій певного соціального, культурного та мовного колективу, контингент якого складають студенти, вчені, викладачі, аспіранти, дослідники, науковці. Зміст дискурсу в умовах конференційного спілкування включає пресупозиції та фонові знання, усвідомлення і розуміння яких нейтралізує можливі міжкультурні бар'єри у спілкуванні, обумовлені кодуванням та декодуванням змісту академічного дискурсу» [3]. Таке академічне публічне мовлення реалізується в кількох різновидах: 1) власне наукові, теоретичні виступи: лекції, наукові доповіді та повідомлення, що містять теоретичні положення з теми певної актуальної проблеми чи питання, докази і факти, ілюстративний матеріал; 2) науково-методичні виступи: навчальні лекції, розраховані на подачу навчального матеріалу з метою підвищення професійного рівня майбутніх фахівців; 3) науково-популярні виступи: лекція-огляд, лекція екскурсія, кіно- чи телелекція тощо, в яких поєднується логічно викладений об'єктивний зміст з емоційно-експресивними доповненнями, щоб задіяти всі психічні можливості сприйняття у реципієнтів [6, с.200].

Яскравим зразком українського академічного дискурсу є промова «Українська культура» видатного політичного, громадського і церковного діяча, митрополита Української автокефальної православної церкви, мовознавця, лексикографа, історика церкви та педагога Івана Огієнка, виголошена 5 жовтня 1917 року на відкритті Українського народного університету в м. Києві. Основною метою промови науковця було як повідомлення важливих фактів з історії культури України, так і вплив на свідомість тогочасного молодого покоління, переконання його у високій вартісності та самоідентичності українського народу, виховання національно свідомих особистостей у колі викладацько-студентської аудиторії. Автор вдається до високого ступеня переконування, аргументативності дискурсу. «Переконання має складну структуру і спирається як на знання, культуру і компетенцію співрозмовника, так і на його емоції, а ефективність залежить від вибору аргументів, доцільності використання слова, звороту й певної конструкції, тембру й ритму мовлення, жесту, міміки, емоційно-вольових станів комуніканта і, навіть, графічного знака, світла і кольору наочного засобу» [12, с.96].

Найбільш продуктивними засобами переконання в академічному дискурсі Івана Огієнка є лексико-фразеологічні одиниці, які виконують насамперед емоційно- впливову функцію, сприяючи формуванню в реципієнта емоційного, експресивного образу повідомлюваного й викликаючи відповідні психологічні та дієві реакції.

Важливим лексичним засобом переконання є тематична лексика, що охоплює лексико-тематичне поле «Культура українського народу», градуюючись на етнокультурні сегменти: 1) лексеми на позначення частин української оселі: Пишна природа чарівного краю нашого сама нахиляє наших мешканців до замилування у великім мистецтві, і ми бачимо орнамент на кожному кроці життя селянського: малюнки криють сволоки й комини, містяться над дверима та вікнами, по стінах хат, оздоблюють дерев 'яний посуд, широко розкинулись по скринях, мисниках, на річах свіцьких та церковних [7, с.26]; 2) лексеми- найменування українського народного одягу: ... наші вишивки, що оздоблюють все: сорочки, очіпки, каптурі, хустки, рушники, фартухи, навіть задки на чоботях, наші плахти та килими, - все це свідчить про талановитий народ, який і тут утворив оригінальну культуру [7, с.26]; 3) лексеми, що називають українські традиційні обрядодії: Народ український утворив свої звичаї, як от родини, хрестини, похорон, свої вірування й переконання, утворив свої обставини життя, зачісування кіс («хохол», «оселедець»), свій музичний інструмент, свої страви, свій танок, - і все таке, що надає йому оригінальності і одріжняє од інших народів [7, с.26]; 4) лексеми-власні назви видатних діячів української науки та культури: а) українські драматурги: Наша драматична література, що завше і в давніші віки була у нас поважною, набула собі великої ваги. Тут ми маємо твори Старицького, Кропивницького, Карпенка-Карого, Грінченка і силу інших [7, с.31]; б) українські театральні діячі: І не дивлячись на всякі заборони і погроми, театр український придбав собі почесне місце серед театрів Європи, маючи такі славні прізвище, як от Кропивницький, Саксаганський, Карпенко-Карий, Садовський, Заньковецька [7, с.31]; в) українські науковці: За ХІХ вік український народ дав велику низку славних дослідників наукових. І зараз українська наука може сміло ставати поруч з західною наукою. Нагадаю славні прізвища українців-професорів: Гулак-Артемовський, Метлинський, Костомарів, Головацький, Максимович, Бодянський, Потебня, Драгоманів, Антонович, Пильчиків, Чубинський, Житецький, Огоновський, Багалій, Франко, Кримський, Грушевський, Сумцов, Вовк, Студинський, Петров, Мордовець і велике число інших [7, с.31].

Академічний дискурс Івана Огієнка послуговується різноплановими засобами переконання, зокрема, досить продуктивними є синоніми, як власне мовні, так і контекстуальні. Характерною особливістю аналізованого матеріалу є майстерний авторський добір одного компонента з певного синонімічного ряду. Так, для переконання реципієнтів у важливості відкриття Українського народного університету автор добирає з компонентів синонімічного ряду вогнище - осередок на позначення певного місця виникнення, джерела поширення чи розповсюдження чогось найбільш виразний компонент - лексему вогнище (огнище), що є експресемою-характеристикою установи, яка повинна давати знання майбутнім поколінням: Закладаються в нас нові огнища, що боронять рідну культуру і старо-батьківську віру од унії... [7, с.27]; В той же час, ще з самого початку XVII віку (1615 р.) - у Київі постає велике наукове огнище, - славна Могилянська Академія, і до нас у науку посилають своїх кращих синів всі православні слов 'янські і неслов'янські землі, - їдуть серби, болгари, їдуть румуни, їдуть з Москви [7, с.28]; Нехай же нове огнище наше освітить нам і тепер ще тернистий наш шлях, нехай світить нам більше, бо край цього шляху вже видно... [7, с.31]. Функцію взаємної конкретизації, уточнення виконує літературна лексема вбрання та її розмовний синонім одіж: Подивіться на одіж нашу, - на вбрання дівоче чи парубоче, на вбрання жіноче та чоловіче; скільки там своєрідної краси, теї краси, що йде поруч з нашими пишними ланами та привабливою піснею... [7, с.27 ].

Одним із засобів емоційного підсилення переконування, акцентування уваги аудиторії на повідомлюваному є лексичний повтор, який актуалізує в аналізованому матеріалі семантичне навантаження лексем, що перебувають у постпозиції щодо нього: В день великого нашого національного свята, в той день, коли в старому столичному місті закладається наукове огнище, те огнище, що освітить нове наше життя... [7, с.25]; І можна тільки дивуватись, дивуватись і благоговіти, як ие наш народ незвичайно тернистим шляхом досяг такої великої культури [7, с.25]; Скрізь, на всьому поклав цей народ свою ознаку, ознаку багатої культури й яскравої талановитості [7, с.25].

Для підсилення емоційно-психологічного впливу академічної промови на аудиторію в аналізованому дискурсі використано тропеїчні засоби мови: епітети, порівняння, метафори, перифрази, оксюморон.

Так, одним із засобів експлікації переконування аудиторії у промові Івана Огієнка «Українська культура» є епітети, що в аналізованому контексті виступають словесними формами відображення національного світогляду: А наша мова вкраїнська, чарівна наша мова, всім світом вже признана за одну з найзвучніших, наймелодійніших мов [7, с.26]; І такою ж солодкою, чарівною та привабливою зосталась пісня наша, ще й досі [7, с.26].

Виклад наукових фактів у аналізованому дискурсі майстерно поєднано автором із емоційно-експресивними засобами, що базуються на співвіднесеності предмета думки та реалії, подібної до нього. Такі порівняння репрезентують авторське переконання у величі українського народу, талановитості та майстерності українців, бажання виховати національносвідоме майбутнє молоде покоління. Слово-порівняння в таких конструкціях, зафіксованих у аналізованому дискурсі, переважно є знаком-символом української культури: орел - символ відваги, сміливості, гордості (Якраз тоді, коли заклалась була велика держава, коли сподіватись було кращого життя, татари вкрили наш край і підрізали крила народу-орлу [7, с.25]); велетень - символ могутності, незламності (Проте ж земля ця дала родючі соки народу-велетню, тому народові, що виріс тут своєрідним, великим та дужим, талановитим та тямучим [7, с.25]); соловей - символ весни, волі, високого натхнення і неперевершеного таланту (Зосталась такою [українська пісня], хоч останніми часами забороняли нам співати, гнали пісню нашу із школи, гнали із життя, а солов'ю України, Миколі Лисенкові, не дозволяли під нотами ставити слів, - дозволялось видавати самі тільки ноти... [7, с.26]). Пропагування ідеї визначальної ролі столиці в науковому та суспільному житті українського народу есплікується у порівняльній конструкції зі словом-порівнянням у формі орудного відмінка: Київ зробився центром української науки, став нашим Парижем, «розумною головою» як писав тоді про нього Лазар Баранович [7, с.27].

Високо були оцінені Іваном Огієнком і культурні надбання українського народу, зокрема, його пісенна творчість, мистецька краса яких підкреслюється завдяки порівнянню лексем пісні і рай, чари: Наші пісні - це тихий рай, це привабливі чари, ті чари, які всім світом признано за ними [7, с.26]. А для відображення надзвичайно складного шляху української пісні протягом історії української держави для того, щоб спонукати реципієнтів до глибокого осмислення почутого, автор вдається до такого стилістичного засобу, як оксюморон: Проте голосно лунала і німа оця пісня [7, с.26].

В академічному дискурсі Івана Огієнка широкого застосування набули й тропи метафоричного типу як засоби емоційно-експресивного аргументативного впливу на аудиторію, домінуючими з-поміж яких є розгорнуті метафори. Розгорнуті метафори є складними єдностями, утвореними з декількох органічно пов'язаних мікрообразів. Такі єдності, відображаючи змістовий бік мікротеми, входять подібно до інших стилістичних прийомів у арсенал засобів ідеологічного впливу [5, с.145]. Переконувальний вплив таких метафор досягається завдяки максимальній інформативності та асоціативності: А там за татарами пішла Литва, а за Литвою Польща, а за Польщею Москва - так Україна спадала з обіймів в обійми, йшла без спочинку, йшла без змоги спинитись і утворити собі по серці вільне життя... [7, с.25].

Ефективним стилістичним засобом увиразнення дійсності в промові Івана Огієнка «Українська культура» є і перифраза, що акцентує увагу реципієнтів на основних характеристиках Києва як столиці України, таким чином вказуючи на вагомість і часу, і місця, обраного для відкриття нового навчального закладу: В день великого нашого національного свята, в той день, коли в старому столичному місті закладається наукове огнище, те огнище, що освітить нове наше життя... [7, с.25].

Одним із ефективних мовних засобів переконання є зафіксовані в аналізованому академічному дискурсі фразеологізми, що відображають систему світоглядних норм і цінностей не тільки Івана Огієнка як вченого та викладача, а й національно- культурну картину світу всього українського народу. Так, емоційно-експресивне втілення образу України в академічному дискурсі Івана Огієнка репрезентується за допомогою фразеологізма обітована земля, що сприяє максимальній виразності та впливовості академічного мовлення Івана Огієнка: обітована земля - благодатний край, де панує повний достаток; місце заповітної мрії, пристанище [8, с.263] (Нехай же нове огнище наше освітить нам і тепер ще тернистий наш шлях, нехай світить нам більше, бо край цього шляху вже видно, вже благословило на день, вже видно обітовану землю, про яку віки марили кращі сини України... [7, с .31]).

До найбільш продуктивних фразеологічних засобів переконання слід також віднести розмовно-побутові та книжні фразеологічні одиниці, утворені шляхом нарощування вихідного слова дорога, а також його синонімів шлях і путь. «Дорога, як і стежка, стежина, путь, шлях, - і «працюючі концепти» в площині «людина - простір», і важливі фразеотворчі феномени, що єднають уявлення людини з видимими чи невидимими, уявними чи дійсними просторовими й життєвими сферами» [11, с.307]. Такі фразеологізми вжито для максимального акцентування уваги реципієнтів на складному шляху українського народу до своєї державності та незалежності, на перешкодах, які заважали успішному розвитку всіх сфер життєдіяльності українців, в тому числі й української культури. Наприклад, заступити дорогу (перешкоджати кому-небудь здійснити якийсь намір [8, с.489]), хресна путь (нести тяжкий хрест - терпляче зносити труднощі, все, що судилось і стало неминучим у чиємусь житті [9, с.433]), тернистий шлях (шлях заріс терном - неможливо досягти чогось бажаного [8, с.778]): Така була наша культура за давніх віків, такою ж вона дойшла і доХІХ-го віку. Але культуру нашу було перервано, її розвитку заступили дорогу. Ані оден народ не знає в своїм житті такого тернистого шляху, якого зазнали українці... [7, с.30]; Шлях той не йшов тихим гаєм, не вів квітчастими лугами - шлях нашого народу завше був тернистим шляхом, важкою хресною путтю, тим шляхом, що вів окривджений народ на Голгофу [7, с.25]. З аналогічною метою вжито і фразеологізм ставати горою, який традиційно має значення «невідступно, всіма силами захищати, відстоювати кого-, що-небудь» [8, с.696], але в аналізованому контексті набуває антонімічного значення «перешкоджати здійсненню поставленої мети, виконанню певного наміру»: І не дивлячись на всі перешкоди, що завше горою ставали йому на дорозі, народ український утворив своє власне життя, утворив велику своєрідну культуру [7, с.25].

Впливовим мовним засобом формування в аудиторії негативної оцінки історичних подій, що наклали незворотній відбиток на розвиток української культури, є фраземи, базовими компонентами яких є лексеми тягар і тавро (тягар лягає на плечі - хто-небудь відчуває обтяжливість якихось обов'язків [9, с.728], накласти тавро - впливати, діяти на кого-, що-небудь, позначатися на комусь, чомусь [9, с.420]), експресивно увиразнені в академічній промові Івана Огієнка епітетами: І ця татарська неволя навіки важким тягарем лягла нашому народові, навіки наклала йому болюче тавро... [7, с.25].

Отже, академічний дискурс Івана Огієнка органічно поєднує наукову точність, інформативність та експресивну виразність мовлення, що забезпечує ефективний переконувальний вплив на інституційно визначену аудиторію. Основними мовними засобами переконання в промові «Українська культура» є лексичні та фразеологічні одиниці, що виконують як інформаційну, так і прагматичну функції. Перспективність подальших досліджень полягає у необхідності детальнішого обґрунтування поняття «академічний дискурс» у лінгвістиці та виявлення особливостей індивідуального стилю Івана Огієнка як майстра академічного слова.

Список використаних джерел

Бєлова А.Д. Поняття «стиль», «жанр», «дискурс», «текст» у сучасній лінгвістиці / А.Д. Бєлова // Іноземна філологія. - К. : КНУ імені Т. Шевченка, 2002. - Вип. 32. - С. 11-14.

Варенко Т.К. Особливості академічного дискурсу в англійській та українській мовах (на базі контенту веб-сайтів внз України та англомовних країн) [Електронний ресурс] / Т.К. Варенко. - Харків, 2013. - Режим доступу: http://naub.oa.edu.ua/2013/osoblyvosti-akademichnoho-dyskursu-v-anhlijskij-ta- ukrajinskij-movah-na-bazi-kontentu-veb-sajtiv-vnz-ukrajiny-ta-anhlomovnyh-krajin.

Ветрова О.Г. Культура научного общения: хеджинг в академическом дискурсе [Електронный ресурс] / О.Г. Ветрова // International Scientific Analitical Project. - Режим доступа: http://gisap.eu/ru/node/5638.

Ільченко О.М. Етикет англомовного наукового дискурсу : [монографія] / О.М. Ільченко. - К. : Політехніка, 2002. - 288 с.

Лузина Л.Г. Язык как средство идеологического воздействия: лингвопрагматический аспект / Л.Г. Лузина. - М. : ИНИОН, 1983. - 250 с.

Мацько Л.І. Риторика : навчальний посібник / Л.І. Мацько, О.М. Мацько. - К. : Вища школа, 2003. - 311 с.

Огієнко І. Українська культура: академічна промова на одкритті Українського Народного Університету в Київі (5.Х.1917) / І. Огієнко // Наука і суспільство. - 1990. - №11. - С. 25-31.

Словник синонімів української мови : в 2 т. / [А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк, С.І. Головащук та ін.]. - К. : Наукова думка, 1999-2000. - Т. 1. А - Н. - 1040 с.

Словник синонімів української мови : в 2 т. / [А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк, С.І. Головащук та ін.]. - К. : Наукова думка, 1999-2000. - Т. 2. О - Я. - 960 с.

Сушкова Н. Усний англомовний академічний дискурс: структура, семантика та прагматика / Н. Сушкова // Humanities & Social Sciences 2009. - Lviv, 2009. - 1416 May. - P. 97-98.

Ужченко В.Д. Фразеологія сучасної української мови : навчальний посібник / В.Д. Ужченко, Д.В. Ужченко. - К. : Знання, 2007. - 494 с.

Халчанська О. Мовні засоби ефективності переконання під час спілкування / О. Халчанська // Філологічні науки. - 2013. - №15. - С. 95-101.

Шепітько С.В. Науковий via академічний дискурс: питання типології / С.В. Шепітько // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Сер.: Романо-германська філологія. Методика викладання іноземних мов. - 2014. - №1102. - Вип. 77. - С. 76-80.

Размещено на Allbest.ru