Опозиція "своє / чуже" в автобіографічній повісті Наталени Королевої "Без коріння" та автобіографічному романі Ірен Немировськи "Вино самотності"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОПОЗИЦІЯ «СВОЄ / ЧУЖЕ» В АВТОБІОГРАФІЧНІЙ ПОВІСТІ НАТАЛЕНИ КОРОЛЕВОЇ «БЕЗ КОРІННЯ» ТА АВТОБІОГРАФІЧНОМУ РОМАНІ ІРЕН НЕМИРОВСЬКИ «ВИНО САМОТНОСТІ»

Тетяна Смушак

Бінарна опозиція «своє / чуже» неодноразово потрапляла в поле зору науковців. Зацікавленість пояснюється тим, що уявлення про своє і чуже закладено у свідомості людини онтологічно та може проявлятися в усіх сферах дійсності. «Використовуючи порівняльний метод, людина краще усвідомлює, що рівновага на нашій планеті завжди забезпечується існуванням двох - плюсового (+) і мінусового (-) - полюсів, що все в світі ґрунтується на протилежностях...» [9, с. 259]. На думку Ю. Лотмана, «в основі внутрішньої організації елементів тексту зазвичай є принцип бінарної семантичної опозиції...» [8, с. 227]. У літературі ця опозиція досліджується в різних аспектах, на різних рівнях. Найчастіше її супроводжують парні теми «душа / тіло», «природа / цивілізація», «село / місто», «батьківщина / чужина».

Протиставлення «батьківщина / чужина» особливо актуалізується у творчості письменників-емігрантів. Г. Грицик зазначає: «Антонімічне протиставлення батьківщина-чужина є одним із вагомих елементів світосприйняття авторів в еміграції, зумовленого як особистими, так і суспільно-політичними чинниками. У такому контексті простежується чітка градація епітетів та мікрохарактеристик на позначення компонентів названої антитези: рідне - позитивне, чуже - негативне, вороже, небезпечне» [4]. «Реконструюючи біографії „людей без батьківщини” - вигнанців, біженців, скитальців, література ставить не лише соціальну проблему експатріації і безпритульності, асиміляції і збереження ідентичності, а й ментальні проблеми інакшості, втрати центру, діалогу між тотожністю та відмінністю» [2, с. 374].

За К. Обергом, коли особистість потрапляє до нової культури, то зазнає «культурного шоку» - постійне відчуття тривоги, роздратованість, несприйняття місцевих страв, страх перед контактами з іншими людьми, невпевненість у собі, безсоння, зловживання алкоголем, психосоматичні захворювання, депресія, суїцидальні наміри, агресивність, ворожість щодо представників країни перебування [див.: 11]. Психологи схильні до думки про те, що входження індивіда в нову для нього культуру супроводжується зміною його ціннісних орієнтацій, рольової поведінки, соціальних установок. «Найважче процес міжкультурної адаптації відбувається в переселенців, яким потрібно повністю інтегруватися в іншу культуру, стати повноцінним громадянином певної країни й навіть трансформувати свою соціальну ідентичність» [1, с. 191].

Художня опозиція «своє / чуже» (огляду на парну тему «батьківщина / чужина») не випадково простежується в автобіографічній творчості української письменниці Наталени Королевої та французької романістки Ірен Немировськи. Дається взнаки особистий досвід письменниць, маркований входженням у «чужий» (іноземний) простір - український та французький відповідно. Цілком логічно, що творчі особистості, які пережили тугу за батьківщиною, що виявилась наслідком відриву їх від рідних місць, від своєї країни, вдалися до художнього зображення психологічного образу «іншого», що «вирізняється з-поміж розмаїтого імагологічного літературного арсеналу здатністю наблизити читача до внутрішнього світу людини іншої національності» [2, с. 370].

Туга головної героїні автобіографічної повісті Наталени Королевої «Без коріння» - Ноель, яка після дванадцяти років монастирського виховання у французьких Піренеях, вирушає назустріч новому, такому чужому й незрозумілому їй життю в Україні («Від цього непривітного вестибюлю київського двірця починається нове, цілком інакше життя, таке чуже й незрозуміле...» [6, с. 48]), не лише вплітається в ностальгійні мотиви («Серце стиснулося солодким сумом, мов давно забуті милі істоти несподівано ласкавою рукою діткнулися душі» [6, с. 74]), але й переходить у двочленну форму «батьківщина - чужина», де обидва елементи перебувають у чітко виявленій опозиції один до одного («Справді контраст між її усміхненим Півднем і тим, що бачила тут, сильно вражав...» [6, с. 52]).

Тужливий настрій домінує у викладі нелегких життєвих деструкцій мадемуазель Рози (гувернантки-француженки, яка виховувала Елен) в автобіографічному романі Ірен Немировськи «Вино самотності». «Ніколи, ніколи я не звикну до цієї країни...» [10, с. 16], - із сумом зітхала мадемуазель Роза. Причини, які спонукали француженку Розу покинути батьківщину, приїхати до Російської імперії та няньчити Елен, невідомі. «Чи кохала вона? Чи втратила коханого? Чи була щасливою? Чому вона приїхала до Росії й пішла няньчити чужих дітей? Цього Елен ніколи не дізнається» [10, с. 26]. Розпал Першої світової війни остаточно згасив її сподівання на повернення додому («Але ми все одно не змогли б поїхати до Парижа, бідолашна моя Елен, бо зараз війна, - сумно відказала мадемуазель Роза» [10, с. 60]).

Опозиція «батьківщина / чужина», згідно з твердженням Я. Розумного, - це «протиставлення світів: світу свого, що в пам'яті, пережитого в родинному колі, під крилом батьків, серед краси природи..., й світу, що в книгах, звичаях і легендах, - світові новому, дійсному, але чужому, ще не збагненному, який нічим йому не нагадує його втраченого світу» [12, с. 83]. Два світи («там» і «тут»), що співіснують у свідомості Ноель, постійно порівнюються, протиставляються, а отже, спричиняють складну психологічну «дуалістичність» її душі: «Там віра, справді, перепліталася дуже тісно з усім життям, так що неможливо було уявити собі одне без другого. Але ж і тут віра була в усіх формах життя, тільки ж вона була накинена кимсь згори, примусова, „наказана” під страхом неминучої кари» [6, с. 86]. Ноель прожила свій монастирський період оточена «найбільшою приязню та теплою опікою всіх цих „своїх”, але не кревних. <...> А тут про це не було й згадки» [6, с. 54].

«Свій світ» мадемуазель Рози - поміж близьких людей, знайомих місць і ситуацій («Мадемуазель Роза тим часом розповідала про своє дитинство, про сестер і брата, про їхні ігри, про монастир урсулінок...» [10, с. 25]), - є таким не подібним до її нового (теперішнього) світу - у чужій країні та чужому родинному колі («В повітрі ширяли кажани, й щоразу, коли якийсь із них безгучно пролітав просто над головами, мадемуазель Роза, француженка-гувернантка, скрикувала й сміялася» [10, с. 11]; «Все її життя було зосереджене на добробуті Елен, та Елен виросла... <...>. Їх об'єднував страх, який жодна з них не сміла озвучити - що мадемуазель Розу проженуть» [10, с. 79]).

Особистість, яка соціально й психологічно інтегрується із чужою культурою, мусить, згідно з висновками психологів, пам'ятати про особливості рідної культури, традиції та звичаї свого народу. Тільки в такому випадку можна говорити про адекватну міжкультурну адаптацію [3, с. 153]. Входження Ноель у нове суспільство супроводжувалось активними виявами нею поваги та шани до європейських культурних традицій (французьких, іспанських). Почувши в Київському інституті шляхетних дівчат знайому мелодію, дівчина пригадала слова улюбленої пісні, ще там, у минулому, теплому оточенні монастиря, не втрималась і завела іспанський танок. «Відбивала дрібно й чітко такт танку, а черепочки в призвичаєвих пальцях цокотіли радісно, мов сміялися переливчастим сміхом із дійсности, що ніколи не може згасити іскристих барв приємної згадки ані заслонити спогаду» [6, с. 75].

Мадемуазель Роза співала часто, голос у неї був слабкий, але чистий і ясний. Вона співала: «Мальбрук іде на війну», «Кохання втіха живе не більше миті». Французькі пісні у виконанні улюбленої гувернантки дуже припадали до душі Елен. Дівчинка наполегливо просила: «Будь ласка, заспівайте, мадемуазель Розо. Заспівайте „Марсельєзу”. Знаєте дитячий куплет: „Вийдемо на прю..” Ой, як би я хотіла бути француженкою! - Ти маєш рацію, Лілі! Це найліпша країна у світі...» [10, с. 27].

Індекс культурної дистанції включає в себе мову, релігію, структуру сім'ї, рівень освіченості, матеріальний комфорт, клімат, одяг тощо [13, с. 287]. Процес адаптації Ноель до нової культури міг би, очевидно, бути менш болісним, якби вона володіла чужою їй московською мовою. «Романських мов, - як казали інститутки, „мов католицьких” - знала кілька, а слов'янських - жодної. В інституті могла розмовитися свобідно в різних мовах, лише не в московській» [6, с. 73]. Мадемуазель Роза теж «не розуміла мови цієї країни, де жила вже майже п'ятнадцять років» [10, с. 79].

Рівень культурного шоку в індивідів усе ж може мінімізуватись, якщо вони намагаються налагодити контакти з новим суспільством [1, с. 192]. Ноель, проте, не мала дружелюбних відносин з інститутками, не знайшла порозуміння й із класовими дамами, що могло полегшити її психологічну інтеграцію в чужу культуру. Вона була «ворог», «особливо ж тому, що мовчала, мала зовсім спокійний вигляд і не показувала своїх душевних переживань» [6, с. 126]. Лікар Артур Шефер впевнено ставить діагноз: Ноель помре не від туберкульозу, а від того, що вона тут без коріння, вирвана зі свого ґрунту й пересаджена в чужий. Бо вона із сонячного Провансу, де «звикла не тільки до сонячного тепла, але ж і до теплого усміху, до ласкавих облич черниць... І от, цю дівчину привозять у холодну, сіру казарму, вчать... товаришувати з людьми, що вважають за ідеал пристойности „тільки те, що трохи нудне”...» [6, с. 105].

Нестача товариського спілкування в умовах нової культури виявилась основною причиною хворобливого фізичного та психологічного стану мадемуазель Рози. «Мадемуазель Роза так зістарилася за час війни... За три роки не мала звісток від родичів... У Санкт-Петербурзі друзів у неї не було. <...> Її все дратувало» [10, с. 79]. На думку К. Оберга, кожна культура містить багато символів соціального оточення, вербальних і невербальних засобів спілкування, які допомагають мігрантові в ситуаціях повсякденного життя й багато з яких він навіть не усвідомлює. Коли ця незрима система вільної орієнтації у світі стає неадекватною в умовах нової культури, мігрант відчуває глибоке нервове потрясіння [11].

Спостереження психологів підтверджують зокрема, що відчуження особистості може приймати форму аутизації. «У найзагальнішому вигляді це відхід особистості в свій внутрішній світ. <...> Для осіб з високим рівнем аутизації характерна орієнтація головним чином на внутрішні критерії, втрата здатності до інтуїтивного розуміння оточуючих, у зв'язку з цим порушення адекватного емоційного реагування» [7, с. 227]. Думки Ноель про власну «чужість» в осередку інститутських товаришок, своєї родини переходили часом у сонні марева: «Зненацька побачила в уяві, що перед нею ввесь світ - як безмежна рівнина. По ній зриваються вихори й крутять гарячим піском. <...> Вона, Ноель, скаче на вороному, блискучому, як шовк, коні» [6, с. 131-132].

Ослаблення соціальних зв'язків, брак комунікації в Петербурзі призвели до того, що висловлювання мадемуазель Рози стали неясними і сприймались як геть позбавлені адекватного реагування. «Інколи мадемуазель Роза з подивом оглядалася навкруги, ніби збудившись від сну. Іноді нерозбірливо бурмотіла якісь слова, а коли Елен нетерпляче вигукувала: „Що ви там кажете?”, вона здригалася, її великі запалі очі поверталися, й вона тихо відповідала: - Та нічого, Елен» [10, с. 80].

Добровільно людина адаптується в тому випадку, коли нові способи соціальної дії не суперечать її цінностям, її особистісним якостям [1, с. 193]. «Витягла Ноель із кишені чотки, згадавши, що псалмопівець наказує хвалити Господа „на кожному місці”, хвилину побожно роздумувала, потім почала молитву» [6, с. 124]. Для вихованки французького монастиря-пансіону побожність - це синонім справжньої релігійності, дитинної близькості з Богом. «Але для тутешніх так само самозрозуміле, що в неділю треба спати до півдня, зрештою... як і в будні. <...> А до церкви... Та це ж „банально”...» [6, с. 122]. За зневагу своєї католицької віри інституткою Катрею Ноель змушена навіть вдарити її. «Катря кинула чотки на підлогу й уже піднесла ногу, щоб наступити на них. Та ж у ту мить сталося щось зовсім небувале в інститутських стінах: Ноель скочила, в повітрі майнула піднесена рука з тремтячими пальцями, й ляснув дзвінкий удар по Катриній щоці» [6, с. 125]. Від образливої критики - через прояви власної побожності (відвідини церковних богослужінь) - потерпала й мадемуазель Роза, вихована в дусі європейських католицьких традицій. «Вдома Белла, знизавши плечима, зауважила: - Тепер твоя мадемуазель стає святенницею... Цього лише бракувало...» [10, с. 79].

Не слід, як стверджує В. Ліщинський, вважати, що люди і соціальні групи завжди усвідомлено сприймаються самим індивідом як протилежні йому [6, с. 227]. Ноель і не замислювалася про свою «інакшість», коли почула від мачухи перші контрастні зауваги у свою адресу. «Мачуха враз стала поважна: - Дивно мені, чого ж там вас вчили? <...> - Танцювати не вчать, до товариської поведінки не призвичаюють...» [6, с. 57]. Тепер, коли мачуха вирішила, що Ноель черницею не буде, «в тутешньому товаристві дівчина була б цілком неможлива, коли б залишилась такою, як є нині» [6, с. 59].

На усвідомленому рівні - своїм зовнішнім виглядом, одягом, манерами - протиставляла себе іншим, «тутешнім» мадемуазель Роза, що могло свідчити про її прагнення повернутись назад, у звичне для себе середовище. «Ніколи вона не ходила зі скуйовдженим волоссям, у недбало стягненому пеньюарі, в безформних спідницях, які носили товсті росіянки. Мадемуазель Роза була акуратною, точною, старанною, француженкою до кінчиків нігтів, трохи зверхньою, трохи глузливою. Ніколи не почуєш від неї грубих слів» [10, с. 29].

Безперечно, вагомий вплив на процес адаптації здійснюють і ситуаційні фактори - «рівень політичної та економічної стабільності в країні, рівень злочинності, соціальна політика держави тощо» [1, с. 94]. «Ноель загорнулась у м'яку, пушисту намітку, підійшла до полиці та простягла руку на томик Гонгори „Поліфем і Галатея”. Вірші цього автора були б якнайсуворіше викляті в інституті, якби хтось міг їх прочитати. Читаючи кожну друковану сторінку тільки „з других рук”, провірену й процензуровану, мала Ноель раз-у-раз таке почуття, ніби її примушують їсти з тарілки, що з неї вже хтось їв перед нею» [6, с. 148]. Тому героїня намагалась у всякий можливий спосіб обійти цей нестерпний звичай. Єдиною радою було для неї читати мовою, якої в інституті не знають. З таких мов дуже підходила їй іспанська.

Політичні та соціальні катаклізми початку ХХ століття в Російській імперії («Війна... Хто тут про це думав, окрім неї й мадемуазель Рози?..» [10, с. 68]; «Відбулася лютнева революція, потім - жовтнева. Місто безлюдне, засипане снігом» [10, с. 82]) спровокували перелом життєвих стереотипів мадемуазель Рози, призвели до повної її соціальної та психологічної дезадаптації. «Вона ховалася за найбуденнішими, най- дріб'язковішими справами, однак у ній з'явилась якась нервозність, гарячкова озлобленість, що дивувала Елен. Вона змінилась відтоді, як почалася війна» [10, с. 67].

Крізь призму сюжетної дії Ноель віднаходить, хоч і з гірким досвідом, особливе почуття спільності з Україною та українством. Молода «гаряча» кров, підкріплена силою волі й духу, допомагає їй здолати рубіж між «своїм» і «чужим», щоб остаточно «вкорінитись» на нерідній землі. В пам'яті героїні закарбовуються слова ровесниці-українки: «Чому б і вам не бути в купі з нами? Адже ще ж питання: чи „ваші” Піренеї, чи може „ваша” Україна?..» [6, с. 195].

Інша, уже трагічна, розв'язка полегшує страждання мадемуазель Рози. Беззмістовне існування в чужій країні привело її, як не прикро, до загибелі. Одного туманного вечора на вулиці в неї стався приступ божевілля («Вже пізно, та дім тут поруч. Чому ніхто не засвітив лампу? Мама ніколи не забуває поставити лампу на підвіконня, коли приходить увечері. <...> Ти знаєш, що Марсель приїхав? - спитала мадемуазель Роза, обернувшись до Елен» [10, с. 91]), а потім, відпустивши руку вихованки, вона зникла в тумані. Мадемуазель Роза померла того самого вечора в шпиталі, куди доставили її ополченці, після того, як вона впала непритомна на розі вулиці. Її впізнали за листом у кишені пальта, останнім отриманим нею листом із Франції.

Підсумовуючи, можемо зазначити, що в автобіографічній повісті Наталени Королевої «Без коріння» та автобіографічному романі Ірен Немировськи «Вино самотності» проблема «свого / чужого» розглядається крізь призму складного психологічного процесу адаптації героїнь- емігранток до нового середовища. Великий інтерес являє собою комплекс подібних художніх елементів творів, які детермінують етапи входження героїнь у нові спільноти. Ноель та мадемуазель Роза зазнали культурного шоку, що вилився обопільно у відчуття ними тривоги, небажання контактів із місцевими людьми, ворожість щодо представників країни перебування, переживання депресії, аутизації, психосоматичних захворювань, що переходили у фізичні нездужання. Героїні в думках протиставляли своє життя «там» і «тут», виявляли назовні свою прихильність до рідних для них культурних норм та традицій (співом, танцями). На рівень їх культурної дистанції впливали відмінності між «своєю» та «чужою» спільнотами, а саме в мові, релігії, правилах поведінки, одязі тощо, а також у політичних та соціальних умовах проживання. Різниться результат складного пройденого шляху асиміляції Ноель та мадемуазель Рози з новими культурами. Акцент робимо на юному віці Ноель, адже процес інтеграції молодих людей до нового середовища проходить швидше і менш болісно. Похилий вік француженки мадемуазель Рози став перешкодою до адаптації в чужому середовищі. Негативні переживання спровокували смерть у Санкт-Петербурзі.

Доведено аналогічність обраних авторками художніх сюжетів, образів, поетикальних засобів, що загалом дає підстави для проведення українсько-французьких міжлітературних паралелей у період першої половини ХХ ст.

художній опозиція королевий Немировськи

ЛІТЕРАТУРА

1. Бойко С. М. Психологічні особливості міжкультурної адаптації особистості до нового етнічного середовища / С. М. Бойко // Зб. наук. праць: Філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ, 2008. - Вип. 13. - Ч. 2. - С. 190-197.

2. Будний В. Порівняльне літературознавство: підручн. / В. Будний, М. Ільницький. - Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. - 430 с.

3. Фрейнкман-Хрусталева Н. С. Эмиграция и эмигранты: история и психология / Н. С. Фрейнкман- Хрусталева, А. И. Новиков. - Санкт-Петербург: Государственная академия культуры!, 1995. - 153 с.

4. Грицик Г. Наснилась мені Україна (про мову діаспорної поезії) [Електрон. ресурс] / Г. Грицик. - Режим доступу: http://kulturamovyuniv.kievua/KMpdfsMagazme46-47-12.pdf

5. Іванченко О. І. Психологічні особливості адаптації особистості в іноетнічному середовищі / О. І. Іванченко // Зб. наук. праць: Філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ, 2008. - Вип. 13. - Ч. 1. - С. 275-282.

6. Королева Н. Без коріння; Во дні они; Quid est Veritas?: [повість, роман, новели, оповідання, спогади] / Наталена Королева. - Дрогобич: Відродження, 2007. - 672 c.

7. Ліщинський В. І. Психологічні наслідки відчуження як специфічного сприйняття навколишнього світу / В. І. Ліщинський // Зб. наук. праць: Філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ, 2007. - Вип. 12 - Ч. 1. - С. 225-231.

8. Лотман Ю. М. Структура художественного теста / Ю. М. Лотман. - Москва: Радуга, 1970. - 271 с.

9. Наливайко Д. Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі ХІ-ХУШ ст. / Дмитро Наливайко. - Київ: Основи, 1998. - 448 с.

10. Немировськи І. Вино самотності: [роман] ; [з фр. пер. Г. Малець]. / Ірен Немировськи. - Київ: Унів. вид-во Пульсари, 2010. - 192 с.

11. Oberg K Culture shock: Adjustments to New Cultural Environments / К. Oberg // Practical Anthropology. - 1960. - N 7. - P. 177-182, 277-302.

12. Розумний Я. Батьківщина в поезії Яра Славутича / Я. Розумний. - Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. - 179 с.

13. Стефаненко Т. Г. Этнопсихология / Т. Г. Стефаненко. - Москва: Институт психологии РАН, Академический проект, 1999. - 320 с.

Размещено на Allbest.ru