Категоризація символів у збірці "Хвала життю" Макса Ельскампа

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 821.133.1-1'04

Категоризація символів у збірці «Хвала життю» Макса Ельскампа

Новак Є.Г.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Стаття присвячена категоризації символів у збірці «Хвала життю». А саме в частині «Недільний» бельгійського символіста Макса Ельскампа. Категорії, за якими аналізується поезія даної збірки, взяті з праць середньовічних філософів. Зокрема святого Бонавентури та святого Фоми Аквінського. Вони проаналізовані в контексті символістської «наївної» поезії. ельскамп поезія символістський

Ключові слова: символ, лінгвопоетика, бельгійський символізм, середньовічна естетика, середньовічні категорії.

Аннотация

Статья посвящена категоризации символов в сборнике «Хвала жизни». В части «Воскресный» бельгийского символиста Макса Эльскампа. Категории, по которым анализируется поэзия данного сборника, взяты из работ средневековых философов. Среди них святой Бонавентура и Фома Аквинский. Их теории проанализированы в контексте символистской «наивной» поэзии.

Ключевые слова: символ, лингвопоэтика, бельгийский символизм, средневековая эстетика, средневековые категории.

Summary

The article is devoted to the categorization of the symbols in the collection of poems «Praise of life». Exactly, in the part «Dominical» by Belgian symbolist Max Elskamp. The categories, by which we are going to analyse the poetry, are taken from the works of medieval philosophers. Such as St. Bonaventure and St. Thomas Aquinas. These categories are analyzed in the context of symbolistic «naive» poetry. Keywords: symbol, poetics, Belgian symbolism, medieval aesthetics, medieval categories.

Актуальність дослідження символу як способу алегоричної вербалізаціїі поетичної інтерпретації образу та ідеї полягає у наявності великої кількості досліджень та аналізів поетичних текстів, що беруть свій початок ще в Середньовіччі, і проявляються в особливому способі образно-символічного вираження, притаманному кожній народній літературі, що починає своє формування саме в епоху Середньовіччя.

Теоретична цінність пов'язана із аналізом та співтавленням середньовічних категорій і категорій, використаних бельгійським поетом кінця ХІХ століття, що демонструє і підтверджує зв'язок лінгво-філософських та лінгвопоетичних засад епохи Середньовіччя та бельгійського символізму, зокрема, якщо ми говоримо про прийом «ефекту наїву».

Практична цінність полягає у структуру- ванні та зіставленні обраних для аналізу середньовічних категорій із макросимволами і мікро- символами, знайденими у віршах збірки Макса Ельскампа «Хвала життю», частини «Недільний».

Метою статті виступає категоризація символів та виведення певної закономірності у розгалуженій системі макро- і мікросимволів обраної збірки, їхній аналіз та співвідношення із середньовічними категоріями світла та кольору.

Предметом дослідження є встановлення зв'язку категорій світла і кольору із обраними та виведеними макро- і мікросимволами в поезії бельгійського автора Макса Ельскампа, а об'єктом -- поезії збірки «Хвала життю», а саме її частини «Недільний». Наукова новизна полягає у першому лінгвопоетичному зіставленні та аналізі середньовічних категорій із системою символів ранньої творчості Макса Ельскампа, хоча подібні дослідження, присвячені загальному аналізу символу та його вербалізації в творчості данного бельгійського символіста, зустрічаються в дослі-дженнях М. Оттена, Д. Чистяка [6; 7], і також в критичних статях таких авторів, як А. Жіро [9], В. Жіль [14], Т. Браун [10], Ш. Бронн [9].

Виклад основного матеріалу. Творчість Макса Ельскампа (1862--1931), бельгійського поета- символіста припадає на період кінця ХІХ -- початку ХХ століття. Його поезія, просякнута бельгійським фольклором, несе у собі «прадавню душу, що була колись законсервована» [9, 75] і є «екстрактом справжньої народної пісні» [9, 75]. Вірші, які відносимо до ранньої творчості цього автора, зазнали вагомої критики саме через надмірну середньовічність. Серед авторів, які ви словлювалися з приводу перших збірок Макса Ельскампа, були як прихильники середньовіч- ності його ранньої творчості, так і критики та противники. В. Жіль зазначав з іронічністю, що вважає М. Ельскампа малим дитям, адже писати в середньовічному стилі надто просто: треба лише почати вірш із фрази «Це було одного разу...» (Il etait une fois...) [14, 256], проте, були і прибічники його стилю, які говорять, що в поезії М. Ельскампа живе народна душа [10, 447].

Символізм Макса Ельскампа межує із глибинною народною алегорією, де простежуються численні підсистеми у великій авторській системі категорій та символів, що поєднує абсолютно усі частини збірки, а в них відповідно -- всі поезії, завдяки чому після прочитання створюється ефект закінченої нарації. Народність в даному випадку має пряме посилання на епоху Середньовіччя, адже ранні збірки Ельскампа відносяться саме до стилізації середньовічного народного мистецтва (le pastiche du moyen age et de l'art populaire) [9, 73]. Для інтерпретації поезій даного автора потрібно мати чітке уявлення про епоху, яка слугує стилістичним прототипом його своєрідного символізму та вікодавньої алегоричності. Поняття категорії розглядається як філософське поняття, проте, у творі «Категорії» Арістотель розглядав це поняття не просто як відображення об'єктивної дійсності, а як аспект лінгвістичний, який він розкриває через предмет або дію та їхній вербальний спосіб вираження [1]. Йдеться про номіналізацію, адже розглядається найменування та значення, адже мова йде про сутність, яка має відповідати найменуванню того, про що йдеться. За цим твором чітко простежу-ється лінія походження таких середньовічних категорій, як кількість-якість. Пізніше, філософи активно пишуть коментарі до цього твору, наприклад, Порфірій підводить підсумок, що, спираючись на «Категорії» Арістотеля, важливо осягнути поняття роду і виду, як відрізняючих понять [5]. Боецій зазначає, що існує тільки один рід, рід людський, який може давати імена речам [3]. Проте, в категоризації епохи Середньовіччя категорії набувають більш широкого та розгалу- женного значення. Тобто, від номіналізації та її співвідношення із об'єктивною дійсністю та уяв-ленням про предмет чи поняття середньовічні філософи переходять до їхнього розподілення на поняття більш абстрактні, а саме на такі категорії. які сприймаються достатньо суб'єктивно. Це, наприклад, категорії прекрасного. Категорії, через які естетична цінність виражалася в епоху Середньовіччя і в яких вона вкорінилася, варіюються та різняться, проте, беручи до уваги загальний розподіл на естетику кількості та якості [8, 31] та аналізуючи категорії прекрасного, можна встановити їхній прямий вплив на поезію Макса Ельскампа. Серед категорій знаходимо варіативні поняття та трактування красивого у середньовічній естетиці, де існує різниця між красою (pulchrum) та благом (bonum) [8, 51], відчуттям художньої краси, яка в себе включає чотири форми буття за теорією святого Бонавентури (unum -- єдине, erum -- істин-не, bonum -- благе, pulchrum -- красиве) [8, 53] і, також, предикатами форми (modus -- міра, species -- вид, ordo -- порядок, numerus -- число, pondus -- вага, mensura -- розмір) [8, 55]. Все це складає поняття середньовічної естетики прекрасного, проте, цікавим є аналіз саме вузької та конкретної категорії; в даному випадку була обрана категорія світла та кольору. Алегоричність та символічність кольоро- і світлопередачі була категоризована та проаналізована у Середні віки різними філософами на lux -- світло, що проникає та створює, lumen -- світлоносну сут-ність, color -- колір земних тіл, splendor -- колір та світло небесних тіл у святого Бонавентури [8, 109]; і claritas (або чистота) як основна категорія прекрасного у святого Фоми Аквінського [18, 346], що також доповнюється наступними аспектами: легкість (світло, що пронизує непрозорий предмет моментально), проникність (світло, що проходить крізь прозорі предмети) та неза- плямованність. Святий Фома Аквінський формує визначення світла як діяльної якості, що походить від субстанційної природи сонця (qualitas activa consequens formam substantialem solis) [8, 109--110], тобто як субстанції, яка є опосередкованою і проявляється найкраще саме у взаємодії із предметом. Томістська теорія здається більш складною та фундаментальною, адже вона як характеризує та категоризує поняття світла, так і охоплює фізичну точку зору світлопередачі. Проте, не зважаючи на різноплановість цих двох теорій, обидві стали базою даного дослідження ранніх віршів Макса Ельскампа, і вони були обрані через те, що категорія світла та кольору є одним з найголовніших середньовічних аспектів прекрасного, бо світло, як першопочаток будь- якої краси [8, 108], стало прямим синонімом Бога у середньовічній традиції [8, 107], що можна вважати за макросимвол, який знаходимо у серед-ньовічних витворах мистецтва.

Алегорична вербалізація та символічно-образний спосіб мислення, притаманний епосі Середньовіччя, лягає в основу інтерпретації будь-якого тексту [4, 231]. Взагалі, символ як лінгвопоетич- на та філософська одиниця набуває сакрального змісту та представляє собою концептосферу тієї епохи, до якої відноситься той чи інший твір. Говорячи про творчість М. Ельскампа як представника символістської течії, варто зазначити, що в його ранній творчості можливо віднайти «низку лінг- воментальних структур, що дозволяють сформу-лювати комплексну концептосферу символічного» [7, 238], що проявляється у співвідношенні символу та категорії, з якою цей бесзпосередній символ пов'язаний. Загалом, трактування символу набувало різних значень із плином часу; наприклад, Цветан Тодоров, аналізуючи теорію Арістотеля, пише про символ як про висловлення душевного стану, яке вкладається в широкий, іноді прихований сенс слова і також вживається як синонім знака (signe) [17, 14]. Дискусія природності (signes naturels) та загальноприйнятості (signification ou noms conventionnels) розгортається на сторінках платонівського «Кратила» [17, 15] і врешті резуль- тує у середньовічні теорії, що розглядають сенси слова, власне, в залежності від прямого значення і походження, та прихованого, алегоричного або духовного значення (теорії святого Августина та святого Фоми Аквінського) [17, 51]. Також, варто зазначити середньовічне поняття навіювання (або інспірації), яке за словами Е.Р. Курціуса напряму пов'язується із тдпод (або топосом) [4, 86], що в подальшому розвитку і символу, і символізму в цілому трансформується у поняття сугестії або сугестивності. Це поняття, відоме з маніфесту символізму Жана Мореаса, написаного у 1885 році [16, 52], несе в собі певний онірис- тичний компонент та супроводжується неясними, навіяними образами [6, 84]. Тож, символ в своєму глибинному сенсі співвідноситься із топосом. Таким чином, топос, що ототожнюється із колективним підсвідомим [4, 123], представляє у зв'язку із символом моноліт глибоко схованої картини світу, яка є вкоріненою у репрезентативні твори кожної епохи. Алегоричність твору є своєрідним кодом, що допомогає вивести та категоризувати макро- та мікросимволи. За О.О. Бистровою в творі функціонують образи, які стають домінантними, фігурують з власними сателітамі, створюють семантичне гніздо, (...) створюють власний мікро- контекст, у якому займають чільне місце. Це і є системою макросимволів, що поділяються відпо-відно на мікросимволи [2].

Система макросимволів збірки «Хвала життю», частини «Недільний», яку також було розподілено на мікросимволи (далі -- на групи і підгрупи), є достатньо розгалуженою. Макросимвол dimanche, має дві підгрупи -- це joie та lumiere (між ними в цьому контексті можна поставити знак дорівнює). Дані макросимволи слід пов'язати саме із символічною концепцією образу Бога та всього божественного як синоніму категорії світла. Формується макросимвол з поняття радості та світла (iI fait dimanche..., C'est le bonheur a mes coulers... A la ville quendimachent.), яка повільно переходить у сум та темряву (J'ai triste dune ville en bois..., Mes robes ont change de ton., ...au dimanche froid...), що закінчується символічною смертю (Tout est fini, les dimanche sont morts, Mes pauvres petits dimanches sont morts..., Le dimache est bas dune maladie, ... Le vieux dimanche.) [13, 11--26]. Така своєрідна ци-клічність притаманна ранньому Середньовіччю, адже успадковується ця традиція від античного часу [20, 620], проте, в ранній творчості Ельскам- па вона простежується і проявляється у перенесенні конкретного на загальне: день починається і згодом добігає кінця, в чому простежується алегорія на саме людське життя. Від даного макросимволу походять наступні групи мікросим- волів: chemin (Bon voyage, les trains vont vite.), maison (Mais j'ai construit une petite maison dans les lointains dimanches ou je fus seul.) та ame (.ma pauvre ame.) [13, 11--26].

Усі ці мікросимволи уміщуються у сприйняття неділі як макросимвола; автор представляє читачеві асоціативний рядок, який породжує цей образ. Кожна з даних трьох групп утворює також окремі підгрупи: chemin = voyage (Et sen vont du port blanches..., mes enfants qui vont vers les anges..., ...et mes yeux voyagent..., Les anges- voyageurs..., Les plus petits anges se trompent de chemin., C'est la fin d'aimer, car Vous partez..., En chemin de senteur vers Vos cheveux bruns...); maison = chateau, ville, paradis (Au for d'une petite ville..., Et ma ville, dormez-vous?., Mais dans un chateau du paradis est mon ame., dans un beau chateau., Mais les anges des toits des maisons de l'Aimee.., C'est au pays du bleu paradis.); ame = yeux, eau (. du paradis est mon ame, mon coeur cause avec mon ame., des yeux ronds., aux yeux enfantines et blanches., ma pauvre ame., Mais les yeux, faites-les joyeux., Avec des yeux gros dans des ronds., Siffle dans les eaux de mes doutes.; ...le boire-aux-yeux me glace comme d'un bain a des fontaines., Et Vos yeux qui semblent des ronds dans l'eau., Votre voix qui me dira comme de l'eau.) [13, 11--26], де перший образ дороги є традиційним для Середньовіччя, адже подорож характеризується як символічне переосмислення життя та дорога до власної суті, пошук сенсу буття. Біблія говорить словами Іісуса: «Я є Дорога, Істина і Життя» (Євангелія від Івана 14,6) [19]; другий образ будинку є середньовічним, адже він означає і Храм Божий, і Всесвіт як такий, а також внутрішній світ людини, який вона вибудовує упродовж всього життя. Символічний образ будинку був названий відображенням людського життя, (...) соціального статусу та рівня розвитку [12, 9-10] і, також, центром світу, який організовує довкола себе всі речі так, ніби є маленьким централізованим всесвітом [15, 8], саме тому було обрано замок, місто і рай в якості підгруп цього образа. Третій образ душі також стосується епохи Середньовіччя. Він грає чи не найвагомішу роль у середньовічних медитативних пошуках філософів-неоплатоників [11, 211]. У даній збірці М. Ельскампа образ душі представлений у метафорах, пов'язаних із очима (дзеркалом душі) та водою, що зустрічається в багатьох метафорах, які стосуються вираження духовного начала.

Звертаючись до середньовічної категорії світла та кольору через макросимвол dimanche та похідні від нього мікросимволи в обраній поезії, ми взяли за основу теорію Бонавентури та теорію Фоми Аквінського, проте, вузько розлядався саме аспект color-splendor (за Бонавентурою) [8, 109], який співідноситься із claritas (за теорією Фоми Аквінського) [18, 346], що надає змогу розглядати колір та світло як одну категорію. Кольорові метафори, знайдені в тексті, було поділено на чисті кольори та кольори-символи, де з чистих перераховуємо blanc, rouge, jaune, azur, d'or, noir. Описовий чистий колір впливає на колір-символ, гіперболізуючи його, наприклад, blanc зустрічається в метафорах, що здебільшого стосуються світла (d'une lune blanche, aux ames enfantines et blanches, de chaume blond, la blanche grace), те ж саме jaune та d'or (la lampe iaune/ jaune, beau ciel d'or, leurs robes jaunes-hyacinthe), rouge перетинається із темою крові та вогню (особливо у кольорах-символах), azur співвідноситься із водною та морською тематикою (les mains bleues de leurs jours de navires, du bleu paradis, des cormorans d'azur clament), noir - зі смертю (les vaisseaux noirs de la mort, les douces soeurs-noires qui pleurent, dans le noir des maisons mauvaises), і відповідно до цього висновком слугує світло-кольорове навіювання, яке відбувається через символічну передачу кольорів та спрацьовує за до-помогою кольоросприйняття, що утворює систему кольорів-символів. Серед них знаходимо наступні образи: bleu: l'eau, la mer, le ciel, maritime, la fontaine; jaune / d'or: il fait chaude joie, clochers, le jour, les lampes solaire, de chaume blond ainsi quun miel, des lampes mangent la lumiere, le soleil, la lampe iaune (le variant de moyen frangais), викривлення кольорів -- ciel d'or; blanc: immacule, la voile,...froidit (pour que se fasse blanche), l'hiver, le verglas, le gel, le colombier, викривлення кольорів -- la mer blanche; rouge: le feu,...les robes qui brmlent, le c^ur,...et soit la ville feue, le sang, les veines; noir: la mort, le soir, l'abysse [13, 11-26].

Висновки. Проведений нами аналіз символів збірки «Хвала життю», частини «Недільний» бельгійського символіста Макса Ельскампа за-свідчив використання даним автором середньовічних категорій прекрасного в ранній творчості, що проявляється як у категоризації макро- і мікросимволів, так і в аналізі категорій світла та кольору на базі віршів даної збірки. Новаторство цього автора полягає в алегоричності стилю, який базується на складній лінгвопоетичній системі образів та символів, запозичених із філософських теорій епохи Середньовіччя. Перспективним вважаємо простежити вплив інших середньовічних категорій на творчість даного бельгійського символіста.

Литература

1. Чистяк Д.О. Концепт символ у теоріях бельгійських символістів / Д.О. Чистяк // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». - Сер.: Філологічна. 2015. - Вип. 59. - С. 237-239.

2. Эко У. Эволюция средневековой эстетики / Умберто Эко. - СПб.: «Азбука-классика», 2004. - 286 с.

3. Braet H. L'accueil fait au Symbolisme en Belgique / Herman Braet. - Bruxelles: Palais des Academies, 1967. - 205 p.

4. Braun T. Max Elskamp / Thomas Braun // Durendal. - 1898. - № 5. - P. 447-449.

5. Breton S. Ame spinoziste, Ame neo-platonicienne / S. Breton // Revue Philosophique de Louvain. - 1973. - № 10. Volume 71. - P. 210-224.

6. Deffontaines P. L'homme est sa maison / Pierre Deffontaines. - Paris: Gallimard, 1972. - 256 p.

7. Elskamp M. ftuvre complete / Max Elskamp. - Bruxelles: Le Cri edition, 2001. - 751 p.

8. Gille V. Chronique litteraire / Valere Gille // La Jeune Belgique. - 1895 - № XIV. - P. 256.

9. Moles A., Rohmer E. Psychologie de l'espace / Abraham Moles, Elisabeth Rohmer. - Paris: Casterman, 1972. - 158 p.

10. Moreas J. Les premieres armes du symbolisme / Jean Moreas. - Paris: Vanier, 1889. - 52 p.

11. Todorov T. Theories du symbole / Tzvetan Todorov. - Paris: Editions du seuil, 1977. - 371 p.

12. Wulf M. Les Theories Esthetiques propres a Saint Thomas / M. Wulf // Revue neo-scolastique. - 1895. - Numero 8. Volume 2. - P. 341-357.

13. Delaunay, «Chemin, symbolisme», Encyclop:»dia Universalis - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.universalis.fr/encyclopedie/chemin-symbolisme/

14. Мифы народов мира: Энциклопедия. - М., 1980. - Т. 2. - 620 с.

Размещено на Allbest.ru