Панегірична поезія як предмет дискусії в сучасній медієвістиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПАНЕГІРИЧНА ПОЕЗІЯ ЯК ПРЕДМЕТ ДИСКУСІЇ В СУЧАСНІЙ МЕДІЄВІСТИЦІ

Журавльова С.С.

Анотація

У статті аналізуються причини виникнення в сучасному українському літературознавстві дискусії довкола доречності вживання терміну “панегірична поезія”. Відзначається, що похвала як змістова домінанта панегірика жодним чином не впливала на вибір форму його викладу - прозу чи вірш. Наголошується на тому, що панегіричну поезію варто розглядати як різновид етикетної літератури.

Ключові слова: панегірик, бароко, поетика, дискусія, медієвістика.

Summary

This article analyzes the causes of modern Ukrainian literary discussion about the appropriateness of using the term “panegyric poetry”. The main reason is a warning of some literary critics as eulogy by definition is a rhetorical genre, so it is mandatory for the prosaic form of presentation. In view of this, according to the researchers, eulogy cannot be a poetic genre. Therefore, the definition of a poem that glorifies particular hero by some feat should be called “encomia”. The author of the article discusses this issue. It is noted that praise as content dominant in panegyric doesn't affect the choice of the form of its presentation - prose or poetic. Since the baroque poetry evolved under the influence of rhetoric and its genre system demanded changes, then it seems logical to borrow themes from prosaic to the poetic genre. So panegyric genre adapts to the new environment and becomes poetic form. To confirm are similar examples of genre diffusion: hagiographic prose - hagiographic drama - hagiographic poetry and more. It is observed that modern scholars in determining the panegyric poetry preceded with the tradition of baroque theorists (Andrew Starnovetskyy, Mitrophan Dovhalevskyy et al.). It is noted that the creation of prose panegyric works from poetic genre varieties is a completely natural process. Panegyric poetry is proposed to consider as a kind of label literature which would reject all questions about the incorrectness of the use of the term “eulogy” to denote the poetic work of medievalists and relieve unnecessary confusion in terminology. A further development of panegyric poetry in this respect will allow classifying clearer its genre modifications and describing their characteristics. It would rejects all questions regarding the incorrectness of the use of the term “eulogy” in the definition of the poetic work.

Key words: panegyric, baroque, poetic, discussion, medieval studies.

літературознавство панегіричний поезія твір

“Панегірична поезія” - термін, витоки формування й культивування якого сягають XVII- XVIII ст., уживався філологами-медієвістами упродовж ХІХ-ХХ ст. як такий, що не викликає ніяких заперечень в його доречності й обґрунтованості. I, здавалося б, завершальну крапку в розробці цього поняття поставив В. Крекотень, визначивши місце віршів-панегіриків у царині етикетної поезії [9, 20] та окресливши класифікацію їх різновидів: “панегірична поезія представлена вітальними, поздоровчими, подячними, похвальними віршами; поетично оформленими “побудками” до доброчинностей, зокрема до меценатства; погребовими й поминальними плачами, уславленнями померлих, у яких окреслюється ідеал громадсько-церковного, військового, політичного, культурно-просвітнього діяча; окремо слід виділити тріумфальні “слави”, так би мовити, панегірики подіям, насамперед воєнних перемогам, і, відповідно, “ляменти”, плачі з приводу тих чи інших подій або ситуацій - воєнних поразок, братовбивчих зіткнень, стихійних лих тощо...” [9, 9]. Хоча варто зауважити, що залишалися до кінця невизначеними принципи зарахування певних жанрових модифікацій барокової поезії до панегіриків, наприклад, геральдичних чи дескриптивних віршів тощо. Сьогодні ж низка праць Л. Шевченко-Савчинської, О. Косянчук, О. Дубровської поставили під сумнів доцільність використання означення “панегірична” до поезії, що має на меті уславлення людини чи її вчинків, і спричинили дискусії довкола цього поняття. Отже, мета нашої розвідки - з'ясувати, наскільки доцільним є заперечення понад двохсотлітньої традиції використання терміну “панегірична поеізя” в українському літературознавстві.

Власне, дискусія розпочалася з того, що Л. Шевченко-Савчинська у своїй статті “Етикетна література України латинською мовою: пам'ятки й пізніша рецепція явища” цілком слушно заперечує як “нежиттєздатну ідею” [17, 46] спробу О. Косянчук підмінити поняття “етикетна поезія” іншим - “одична (похвальна) поезія” [7, 109]. Цілком погоджуючись з Л. Шевченко-Савчинською у визначенні оди як одного “із поетичних видів етикетної літератури” [17, 46], відзначимо залишений поза увагою дослідниці той факт, що О. Косянчук ототожнила оду і вірш-панегірик, пояснивши цю синоніміку “фіксуванням панегірика я різновиду оди” у поетиці Митрофана До- вгалевського [8, 8] та ігноруючи той факт, що бароковий теоретик використовує термін “панегірик” як у сфері епічної, так і ліричної поезії.

Така неувага має своє пояснення: Л. Шевченко-Савчинська вважає панегіричну поезію некоректним “терміном-оксимороном” [18, 74], який слід викорінити з літературознавчого обігу. Свою позицію дослідниця аргументує тим, що “панегірик у переважній більшості давніх теоретико-літературних праць визначається як жанр епідиктичного красномовства, тобто є прозою за визначенням” [18, 74], а отже цей термін неприпустимо уживати на означення поетичного твору. Через це Л. Шевченко-Савчинська, апелюючи до барокових поетик, наполягає “у визначенні віршованої похвали окремому вчинку або чесноті героя” користуватися терміном “енкомій” [17, 47]. Однак не треба забувати, що барокові поетики в нашому літературознавстві були початковою стадією і в них лише окреслювалися шляхи розвитку теорії родо-жанрового поділу творів.

“Корені проблеми коректного терміновживання”, на думку Л. Шевченко-Савчинської, варто шукати у київській поетиці “Fons Castalius” 1700 р., де “у визначенні віршованої похвали окремому вчинку або чесноті героя енкомій замінено на панегірик, термін із галузі риторики, та ще й віднесено цей вид віршів до ліричної поезії” [18, 74]. Утім, це був не перший випадок використання поняття “панегірик” на означення поетичного твору. У “Книзі про поетичне мистецтво” Андрія Старновецького подається термін “епіграма-панегірик”, який вирізняється за принципом поділу епіграм “в залежності від трьох цільових установок” [5, 135], у цьому випадку - похвали. Причому такі епіграми віднесено до епопеї [5, 136]. Митрофан Довгалевський, розробляючи теорію ліричної поезії, використовує як синоніми терміни “панегірик”, “енкомій”, “хвалебна пісня”, “показова ода”: мова йде про поему, “що співається на честь якоїсь людини” [1, 354]. Водночас, термін “енкомій” він використовує на означення третього виду епічної поезії - “хвалебні поеми, в яких прославляється певний герой за якийсь подвиг” [1, 337].

Л. Шевченко-Савчинська наполягає на тому, що панегірик має право на існування лише у прозовому вигляді, оскільки це “термін із галузі риторики” [18, 74] і ще в античні часи була встановлена така форма викладу для цього жанру. Однак це не виключає можливості перетворення панегіричної промови у віршований твір похвального спрямування. Незаперечним є той факт, що барокова поезія, за влучним визначенням Л. Сазонової, розвивалася “під покровом риторики” [13, 113]. Провідні медієвісти одностайні в тому, що характерною рисою барокової літературної теорії є “поєднання поезії з риторикою”, оскільки за тогочасними уявленнями вони “споріднені, у них спільні цілі й завдання, і діяти вони повинні спільно ” [11, 5]. Уявлення ж про риторику як “універсальну науку про слово” [6, 69] спричинює активне поширення її впливу на поетичну сферу.

Окрім цього, відбувається активна перебудова середньовічної жанрової системи. За визначенням Д. Наливайка, цей процес відбувається двома шляхами: “по-перше, у формі поступової відмови від одних традиційних жанрів та жанрових форм і трансформації інших відповідно до потреб і запитань нового часу, і, по-друге, у формі розширення жанрової системи шляхом включення ліричного й драматичного родів, раніше в цій системі відсутніх” [11, 13]. Фактично, у XVII ст. створюються цілком сприятливі умови для жанрових дифузій, трансформацій, модифікацій тощо, оскільки, за спостереженням Л. Софронової, порушується “чітка залежність теми від жанру”, який пристосовується “до нових умов” [15, 34], і відбувається зближення поетичних жанрів “із не-поетичними” [15, 36]. Характерна для бароко постійна потреба у змінах і зумовлює пошук нових жанрових форм у поетичному роді літератури.

Відзначимо і той аспект, що похвала є змістовим чинником і в жодному разі не може бути критерієм визначення форми організації художньої мови, як-то прозової чи віршової, оскільки їх використання зумовлене виключно естетичними завданнями твору. Окрім цього, теоретики літератури наголошують на тому, що не можна ототожнювати поділ на прозу і поезію з поділом літератури за родами. Отже, нічого не заважало авторам барокових поетик використовувати термін “панегірик” для похвальних поетичних текстів, тим паче, що ранні взірці таких творів були, по суті, декламаціями (згадаймо, наприклад, “Просфониму” 1591 р.), що за манерою виголошування наближувало їх до урочистих промов.

В українській генології маємо декілька подібних прикладів, коли з'являються жанрові різновиди як похідні від апріорі прозових жанрів. Наприклад, житіє завжди сприймалося як прозовий жанр, проте використання агіографічних сюжетів у барокових драматичних творах дало підстави дослідникам ХХ-ХХІ ст. (В. Рєзанову, Л. Софроновій, М. Сулимі, Л. Какоєвій, Я. Мишаничу та ін.) оперувати поняттями “агіографічна драма” чи “драматизована легенда агіографічна”, що визначається як різновид шкільної драми [12; 14, 237; 16, 68; 3, 85; 10, 167]. Це ж саме стосується й доцільності використання поняття “агіографічна поезія” [4, 154-155; 2, 25], оскільки за доби Бароко виникає цілий пласт поетичних творів, у яких опрацьовуються сюжети прозових житій. Водночас зауважимо, що сьогодні житія, вже давно втративши функції художньої літератури, знову повернулися до прозового викладу. Цікаво, що в житіях обов'язковим елементом є похвала святим та їх діянням. Утім, це не стає причиною зарахування їх до етикетної літератури, так само, як і не дозволяє назвати панегіриками.

Подібну аналогію можна провести й з історіографією. Якщо йдеться про історіографічні твори давніх часів, то найперше згадуємо києво-руські літописи або козацькі літописи й “Історію Русів”. За формою організації художнього мовлення ці твори є прозовими. Утім, не варто забувати про існування історичних поем і віршованих хронік, джерелом виникнення яких є саме прозові історіографічні твори. Власне, навіть коли йдеться про жанрові визначення, що виникли у літературі кінця XVIII - початку XIX ст., науковці не йдуть проти цієї традиції. Так, називаючи “Енеїду” Івана Котляревського сучасним терміном “бурлескно-травестійна поема”, літературознавці активно оперують і терміном часів класицизму - “ірої-комічна (герої-комічна) поема”.

Отже, дещо необґрунтованими є звинувачення у тому, що “сучасні філологи-давники” безпідставно наслідують анонімного автора київської поетики “Fons Castalius”, використовуючи термін “панегірична поезія” [18, 74]. Адже сучасним науковцям передувала традиція, сформована такими бароковими теоретиками, як Андрій Старновецький, Митрофан Довгалевський та ін. До того ж, не треба забувати, що барокові поетики в нашому літературознавстві були початковим етапом і в них лише окреслювалися шляхи розвитку теорії родо-жанрового поділу творів. До речі, у польському літературознавстві так само припускають можливість існування панегіриків у віршованій формі. Так, С. Яворський відзначає, що “панегіричні елементи можуть з'являтись у різних літературних жанрах (ода, елегія, промова, лист тощо)”, що спричинює створення “певних схем віршованих панегіриків”, зокрема у творчості Яна Кохановського, Яна Анджея Морштина, Станіслава Трембецького та ін. [19, 371].

На наш погляд, не варто відкидати можливість утворення від прозових панегіричних творів віршових жанрових різновидів, спільним змістовим чинником для яких буде похвала на честь видатної людини чи з нагоди якоїсь визначної події. Це цілком природній процес, тим паче, що автори барокових поетик не проводили чіткої межі і часто використовували терміни “енкомій” і “панегірик” як синонімічні, коли йшлося про поетичні твори. Логічніше було би визнати панегіричну поезію різновидом етикетної літератури. З огляду на це, цілком слушною є думка Л. Шевченко-Савчинської щодо того, що “не слід вживати як абсолютний синонім до “етикетна” прикметник “похвальна” чи “хвалебна” література, оскільки це справедливо лише стосовно частини (хоч і вельми значної) етикетних творів, - а саме, тих, які містять похвалу” [18, 75]. Тобто мова йде якраз про панегіричну поезію. Цей пласт похвальних поезій і можна окреслити як окремий жанрово-тематичний різновид етикетної літератури, що відкине усі питання щодо некоректності вживання терміну “панегірик” на означення віршованого твору і позбавить медієвістів зайвої плутанини у термінології. Подальша ж розробка панегіричної поезії у цьому аспекті дозволить чіткіше класифікувати її жанрові модифікації й окреслити їх ознаки.

Список використаних джерел

1. Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний) / Митрофан Довгалевський; пер., прим. і словник імен і назв В. Маслюка. - К.: Мистецтво, 1973. - 435 с.

2. Журавльова С. “Алфавит собранный, рибмами сложенный...” свт. Іоана Максимовича як явище агіографічної культури українського бароко: монографія / Світлана Журавльова ; [Какоєва Л.В. Трансформація сюжетів мартирологічного походження в агіографічній драмі / Л.В. Какоєва // Литературоведческий сборник / [ред. кол.: М.М. Гиршман (отв. ред.) и др.]. - Донецк, 2003. - Вып. 14. - С. 85-93.

3. Качуровський І. Ґенерика і архітектоніка: у 2 кн. / Ігор Качуровський. - К.: Києво- Могилянська академія, 2005. - Кн. І: Література європейського Середньовіччя. - 379, [3] с.

4. Книга про поетичне мистецтво, написана мною, Андрієм Старновецьким, під наглядом М. Котозварського, року божого 1637 [публікація В.І. Крекотня] // Літературна спадщина Київської Русі і українська література ХVІ-ХVШ ст. / [відп. ред. О. Мишанич]. - К.: Наукова думка, 1981. - С. 125-154.

5. Копаниця Л. Літературний твір як модель комунікації: історична семантика драматичного панегірика Феофана Прокоповича “Володимир” / Любов Копаниця // Біблія і культура. - 2008. - № 10. - С. 65-72.

6. Косянчук О. До питання про одичну поезію в давній українській літературі / Ольга Косянчук // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. - К., 2010. - Вип. 17. - С. 107-110.

7. Косянчук О.О. Ґенеза та еволюція жанру оди в українській поезії ХVІ-ХХ століть: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.01 “Українська література” /

О.О. Косянчук. - К., 2011. - 21 с.

8. Крекотень В.І. Становлення поетичних форм в українській літературі XVII ст.: автореф. праць на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук: спец. 10.01.02 “Українська література” /І. Крекотень. - К., 1992. - 68 с.

9. Мишанич Я. Екзистенційні мотиви у драмах Дмитра Туптала / Ярослав Мишанич // Дмитро Туптало у світі українського бароко: зб. наук. пр. / [за ред. Б.С. Криси]. - Львів: Артос- Апріорі, 2007. - С. 167-176. - (львівська медієвістика. Вип. 1).

10. Наливайко Д.С. Українські поетики й риторики епохи Бароко: типологія літературно-критичного мислення та художня практика / Д.С. Наливайко // Наукові записки НаУКМА. Філологічні науки. - 2001. - Т. 48. - С. 3-18.

11. Рєзанов В. Драма українська: 1. Старовинний театр український. Вип. 5: Драматизовані легенди агіографічні / Володимир Рєзанов // ВУАН. Зб. іст.-філолог. відділу. - К., 1928. - № 7 “д”. - 295 с.

12. Сазонова Л.И. Литературная культура России. Раннее Новое время / Лидия Ивановна Сазонова. - М.: Языки славянских культур, 2006. - 894, [1] с. - ^иОіа philologica).

13. Софронова Л. О. Жанрова система київської шкільної драми / Л. О. Софронова // українська література XVІ-XVШ ст. та інші слов'янські літератури / [відп. ред. О. В. Мишанич]. - К.: Наукова думка, 1984. - С. 232-252.

14. Софронова Л.А. Жанровая система поэзии польского барокко / Л.А. Софронова // Поэзия западных и южных славян и их соседей: сб. ст. / [отв. ред. Л.Н. Будагова]. - М.: Индрик, 1996. - С. 27-39. - (Б-ка Ин-та славяноведения и балканистики).

15. Сулима М. Українська драматургія ХVП-XVШ ст. / Микола Сулима. - 3-тє вид. - К.: Сти- лос, 2010. - 367 с.

16. Шевченко-Савчинська Л. Етикетна література України латинською мовою: пам'ятки й пізніша рецепція явища / Людмила Шевченко-Савчинська // Слово і час. - 2011. - № 12. - с.43-52

17. Шевченко-Савчинська Л. Латиномовна українська література. Загальний огляд / Людмила Шевченко-Савчинська. - К.: Медієвіст, 2013. - 217 с.

18. Okresy literackie: praca zbiorowa / pod redakcj Jana Majdy. - wydanie trzecie. - Warszawa: Wydawnictwa Szkolne i Pedagogiczne, 1988. - 381, [2] s.

Размещено на Allbest.ru