Проблема осмислення сенсу буття в романі Г. Вдовиченко "Тамдевін"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Філологічний факультет

Кафедра української літератури

КУРСОВА РОБОТА

з історії української літератури

на тему: Проблема осмислення сенсу буття в романі Г. Вдовиченко «Тамдевін»

Студентки ІІ курсу, групи 2334-1

напряму підготовки: 6.020303

професійного спрямування:"Українська мова і література"

Бажан Катерини Анатоліївни

Керівник: доцент, к. філол. н., Горбач Н. В.

Запоріжжя - 2016



Зміст

Вступ

Розділ 1. Проблема пошуку сенсу буття в філософії екзистенціалізму

Розділ 2. Проблема втрати духовного єства людини в урбанізованому світі

Розділ 3. Взаємодія людини і природи в художньому світі роману

3.1 Розкриття досконалості вовчого світу в розділі «Чоловіча половина»

3.2 Взаємодія природного і матеріалістичного світів в розділі «Він та Вона»

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

буття екзистенціалізм духовний світ

Актуальність теми дослідження. Сучасна українська література нині знаходиться на етапі відродження. Радянський період нашої історії, непевність сучасних часів, відсутність зацікавлення держави в популяризації українського книговидавництва призвели до масового поширення неякісної російської і зарубіжної літератури, яка майже повністю витіснила з книгарень і бібліотек твори сучасних українських письменників. Лише останнім часом, під впливом подій сьогодення, українська література викликала зацікавлення у масового читача, даючи тим самим можливість письменникам реалізувати свої можливості більш вільно.

Нині набуває популярності творчість таких письменників, як Ю. Андруховича, Л. Дереша, Я. Дубинянської, М. та С. Дяченків, С. Жадана, О. Забужко, А. Куркова, М. Матіос, І. Роздобудько та багато інших. Повертається зацікавленість до творів шестидесятників - А. Дімарова, П. Загребельного, Л. Костенко, В. Нестайка. В літературі сьогодення порушуються гострі національні питання, поширюється полеміка щодо майбутнього України і збереження її культурних цінностей, акцентується увага на проблематиці пошуку людиною свого «Я» в умовах сучасного світу. Тому літературознавцям варто також дослухатися до потреб сьогодення, щоб мати змогу якомога глибше дослідити проблеми сучасності.

Філософський роман як жанровий різновид у ХХІ ст. набуває статусу одного із провідних текстів культури, в якому віддзеркалилися художньо-естетичні та ідейно-духовні процеси епохи. Набувши значного поширення в літературі постмодернізму, він розкриває проблематику пошуку людиною сенсу свого буття, осмислення неможливості змінити світ і суспільство, намагання протидіяти урбанізації підсвідомості кожного. Прилучившись до маґістрального інтелектуального діалогу ХХІ ст. довкола стрижневих питань епохи, філософський роман відгукнувся зустрічним, раціональним рухом щодо процесу естетизації філософії, взявши курс на філософізацію літератури, на втілення в літературному тексті особистісного типу світогляду з переважанням у ньому соціалізованого, прагматичного дискурсу, в деяких текстових фраґментах геть-чисто позбавленого інтуїтивно-образної художності. Елементи філософського роману притаманні українській лірико-філософський романістиці (О. Гончар -- «Собор», «Циклон», «Твоя зоря»; М. Стельмах -- «Чотири броди», «Правда і кривда»), соціально-політичним, утопічним романам В. Винниченка: «Сонячна машина» (антиутопія), «Нова заповідь», «Вічний імператив». До цього жанрового різновиду звертаються сучасні письменники («Дім на горі», «Три листки за вікном» В. Шевчука та ін.). [1].

Роман Г. Вдовиченко «Тамдевін» - це поєднання філософського роману і роману-дослідження, твір, що поєднав у собі історії про світ тварин і світ людей. Тема заглиблення у психологію вовчого світу і зіставлення його з людським не нова в світовій літературі - до неї зверталися такі зарубіжні письменники, як Ч. Айтматов («Плаха»), Дж. Кервуд («Охотники на волков»), Р. Кіплінг («Мауглі»), Дж. Лондон («White Fang»), Ч. Робертс («Children Of The Wild»), Е. Сетон-Томпсон («Вінніпезький вовк»), але Г. Вдовиченко вдалося поєднати мотив життя в умовах дикої природи з особистісною переоцінкою цінностей, зміною світогляду і пошуку свого «Я» в умовах сучасного світу.

Роман Г. Вдовиченко «Тамдевін» на сьогодні залишається малодослідженим. Наявні лише кілька рецензій Я. Дубинянської [9; 14], В. Горбунової [10], Т. Мельник [13], К. Лисенко [11]. Саме тому актуальність теми дослідження зумовлена назрілою потребою системного, внутрішньо несуперечливого наукового осмислення проблематики сенсу буття в романі Г. Вдовиченко «Тамдевін».

Мета дослідження: з'ясувати специфіку осмислення сенсу буття в романі Г. Вдовиченко «Тамдевін».

У ході написання роботи слід виконати такі завдання:

1. З'ясувати проблематику втрати людиною зв'язку з природою і неможливості чітко осягнути мету свого існування;

2. Розкрити сутність проблеми втрати природної духовності людини в урбанізованому світі;

3. Дослідити розкриття досконалості вовчого світу в порівнянні з людським?

4. Узагальнити суть дослідження.

Об'єкт дослідження: роман Г. Вдовиченко «Тамдевін».

Предмет дослідження: проблема сенсу буття в романі Г. Вдовиченко «Тамдевін».

Методи дослідження. У роботі реалізовано поєднання біографічного, порівняльного та індуктивного методів, застосовано аналітично-описовий метод, який полягає в підборі, описі та аналізі матеріалу.

Наукова новизна роботи полягає у з'ясуванні осмислення сенсу буття в романі Г. Вдовиченко «Тамдевін». Робота значно доповнить уявлення про світоглядно-естетичні позиції, творчу манеру письменниці, розширить коло досліджень про художню та науково-популярну біографію українських творців.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані в подальшій розробці літературознавчих проблем з обраної теми, при читанні спецкурсів і спецсемінарів з історії української літератури ХХІ століття, а також у факультативних курсах з історії української літератури в школах.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків (2 сторінки), списку використаних джерел (15 найменувань, поданих на 2 сторінках).



Розділ 1. Проблема пошуку сенсу буття в філософії екзистенціалізму

Поняття сенсу буття існує у будь-якій розвиненій світоглядній системі, що виправдовує і витлумачує властиві цій системі моральні норми та цінності, демонструючи цілі, що аргументують передбачувану ними діяльність.

Соціальний стан людства, його груп, класів, потреби та інтереси кожного окремого індивіда, прагнення і очікування, принципи і норми поведінки визначають масове уявлення про сенс буття, які при кожному суспільному ладі мають свій специфічний характер, хоча і виявляють відомі моменти повторюваності.

Піддаючи теоретичному аналізу масової свідомості уявлення про сенс буття, багато філософів виходили з визнання якоїсь незмінної «людської природи», конструюючи на цій основі якийсь ідеал людини, в досягненні якого і вбачався сенс життя, основне призначення людської діяльності.

Екзистенціалізм -- філософія існування -- ірраціоналістичний напрям у сучасній світовій філософії, що виник після Першої світової війни -- у Німеччині, у період Другої світової -- у Франції, а після -- в інших країнах, у тому числі і в США, як спроба створення нового світогляду, що відповідає інтересам сучасної інтелігенції. Соціальне джерело, що лежить в основі філософії екзистенціалізму, -- реальні процеси соціально-економічного, політичного і духовного життя Заходу, які знайшли втілення в різних формах відчуження людини.

Ідейні джерела екзистенціалізму -- філософія життя, феноменологія Гуссерля, релігійно-містичне вчення К'єркегора. Відрізняють екзистенціалізм релігійний (Габріель Марсель, Карл Ясперс, Микола Бердяев, Лев Шестов, Михайло Бубер) і атеїстичний (Альбер Камю, Жан-Поль Сартр, Мартін Хайдеггер). В екзистенціалізмі знайшла відображення криза лібералізму з його поверхово оптимістичним світосприйняттям і розумінням, з вірою в прогресивний розвиток сучасного суспільства, що не витримує випробувань бурхливими подіями. Екзистенціалізм виник як світогляд несумісний, що ставить питання: як жити людині, що втратила ліберально-прогресивні ілюзії, перед історичними катастрофами. Екзистенціалізм -- це реакція на націоналізм епохи Просвітництва і німецької класичної філософії, а також на кантіансько-позитивістську філософію, що набула великого поширення в кінці XIX - на початку XX ст. На думку екзистенціалістів, основна риса раціонального мислення полягає в тому, що випливає з принципу протилежності суб'єкта та об'єкта. В результаті вся дійсність, у тому числі і людина, стоїть перед раціоналістом тільки як об'єкт наукового дослідження і практичної маніпуляції, унаслідок чого такий підхід має «не особистісний» характер.

Гносеологічним джерелом екзистенціалізму є проблеми буття, існування людини, взаємодія раціональних та ірраціональних форм самоосягнення людини. На відміну від Іммануїла Канта, який ставив питання «Що таке людина?», екзистенціалісти зосереджуються на питанні «Як стати людиною?», або конкретніше «Чи можливо стати людиною у вік абсурду, а якщо так, то як?». У екзистенціалістів ключовими є категорії екзистенція, тобто існування, буття, ніщо, суть, погранична ситуація тощо. Категорію екзистенція введено в науковий обіг датським філософом Сьореном К'єркегором, що визначає “неповторність, унікальність, суб'єктивність існування окремої людини” [2, с. 420].

Проблемі вибору сенсу життя, зокрема, присвячені роботи філософів-екзистенціалістів XX століття -- Альбера Камю («Міф про Сізіфа»), Жан-Поль Сартра («Нудота»), Мартіна Хайдеггера («Розмова на дорозі»), Карла Ясперса («Сенс і призначення історії»).

Як сказав Жан-Поль Сартр, “існування приходить до сутності, людина насамперед існує, наштовхується на себе, відчуває себе у світі, а потім визначає себе. Немає жодної людської природи, оскільки немає ніякого Бога, щоб мати її задум” [3] -- отже, немає ніякої визначеної людської природи або первинної оцінки крім тієї, що людина привносить у світ; люди можуть бути оцінені або визначені за їхніми діями і вибором -- “життя до того, як ми його проживемо, -- ніщо, але це від вас залежить надати йому сенс” [3].

Говорячи про сенс людського життя і смерті, Сартр писав: “Якщо ми повинні померти, то наше життя не має сенсу, бо його проблеми залишаються невирішеними і залишається невизначеним саме значення проблем… Усе, що існує народжене без причини, продовжується у слабкості і вмирає випадково… Абсурдно, що ми народилися, абсурдно, що помремо” [4].

Екзистенціалізм репрезентує іншу, відмінну від раціоналістичної, лінію гуманістичного філософствування, що обумовлюється відродженням інтересу до людини, здійснює спробу дати аналіз внутрішньої організації дій суб'єкта, розглядаючи логіку свідомості, за допомогою якої індивід щось здійснює. Мова йде про свідомість індивіда, ідеї якого формуються в безпосередньому життєвому досвіді, що торкається таких сфер буття людини, як релігія, культура, етика, споживання, політика. Екзистенціалізм весь цей досвід індивіда художньо та літературно оформлює у вигляді понять буденної свідомості. Для персоналізму особистість - єдина реальність, втілення свободи,

Екзистенціалізм тлумачить сучасний етап розвитку суспільства як період кризи цивілізації, кризи розуму і кризи гуманності. Але він не виступає як захисник й виправдовувач цієї кризи. Навпаки, екзистенціалісти протестують проти капітуляції особистості перед цією кризою. Вони вважають, що катастрофічні події новітньої історії виявили несталість, крихкість не тільки індивідуального, але і всякого людського буття. Індивіду, щоб устояти в цьому світі, необхідно, насамперед, розібратися зі своїм власним внутрішнім світом, оцінити свої можливості і здібності. На передній план вони висунули проблему людини.

У категорiальному апаратi eкзистенцiалiзму ключовими є такi категорiї як: «екзистенцiя», тобто «iснування», «буття», «нiщо», «сутнiсть», «погранична ситуацiя». Категорiя «екзистенцiя» була введена К'єркегором та означає неповторнiсть, унiкальнiсть iснування окремої людини «тут і тепер» на протилежнiсть її загальнiй сутностi - природній або об'єктивно-духовній у дусi Гегеля, з яким вiн проводив полемiку. Екзистенцiя вважається недоступною рацiональному пiзнанню та даною лише безпосередньому переживанню.

Переважним об'єктом філософського осмислення в екзистенціалізмі виступає поняття індивідуальність, сенс життя, цінності, що утворюють «життєвий світ» особистості. Життєвий світ, з позицій екзистенціалістів, - це “не фрагмент предметного матеріального світу, а світ духовності, суб'єктивності” [5].

Екзистенціалісти стверджують, що людина не визначається ніякою сутністю: ні природою, ні суспільством, ні власною сутністю, тому що такої сутності, на їхню думку, не існує. Основна установка екзистенціалізму - існування передує сутності. Це означає, що людина спочатку існує, з'являється у світі, діє в ньому, а вже потім визначається як особистість.

Одна з чільних установок екзистенціалізму - це протиставлення соціального й індивідуального буття, твердження радикальної розірваності цих двох сфер людського буття. Це протиставлення виливається в спосіб рішення проблем людського існування у формі антитез і парадоксів. Розгорнуті в різних площинах: сутності й існування, буття і небуття, пізнання і розуміння - вони відбивають трагізм положення людини у світі, оскiльки, на думку екзистенціалістів, бути вiльним - це бути самим собою. Свобода, на думку Сартра, Камю, - “тяжке ярмо, яке повинна нести людина, оскiльки вона - ocoбистiсть. Вона може вiдмовитися вiд своєї свободи, перестати бути самою собою, стати «як всi», але лише цiною вiдмови вiд себе як особистостi, шляхом «розчинення» у безособовому свiтi” [6].

Слабкість же екзистенціалістського підходу полягає в невмінні чи в небажанні пов'язати суб'єктивні цілі і наміри людей, суб'єктивну позицію з зовнішніми історичними детермінантами, з тим фактом, що “кожна людина, народжуючись на світ, застає готовий, сформований визначений рівень матеріальної і духовної культури, систему соціальних інститутів і т.д. Вона включена у цей світ і їй доводиться діяти в тих рамках, які він диктує” [7; 8].

Отже, вчення екзистенціалізму звертається до тих сторін людського буття, які ніколи не передаються мовою науки. В екзистенціалізмі по-новому і досить продуктивно поставлено та вирішено проблему свободи людини, вибору життєвих шляхів.



Розділ 2. Проблема втрати духовного єства людини в урбанізованому світі

Роман Г. Вдовиченко «Тамдевін» скдадається з трьох розділів: «Жіноча половина», «Чоловіча половина» та «Він та Вона». Кожен з цих розділів є цілісною мікроструктурою, в якій детально розкривається життя і проблематика внутрішнього світосприйняття кожного з героїв роману. Насичені алюзіями та філософськими підтекстами епізоди, діалоги і описи навколишнього світу дають можливіть в повній мірі осягнути зашифровану авторкою ідею твору. Розділ «Жіноча половина» - перша частина роману «Тамдевін». Цей розділ - оповідь про життя львівської художниці Анни, що мешкає і працює у Санкт-Петербурзі. Розповідь, що ведеться від першої особи, розкриває складний соціально-психологічний стан головної героїні, яка, зрозумівши, що не витримує темпу свого життя, купує білет до Львова, тобто, символічно “втікає” від буденності власного існування. Образ жінки, розкритий Г. Вдовиченко в розділі «Жіноча половина» - це образ зурбанізованої людини, бездуховного митця, що перетворює мистецтво на комерцію. Анна - успішна художниця, яка, маючи чудові здібності, підлаштовується під попит ринку художньої справи. Порушуючи загальноважливі питання - як-от, право жінок робити аборти - вона водночас досить цинічно ставиться до таїнства мистецтва. Постійний поспіх, намагання все зробити “в строк”, рух “за модою”, співпраця з модними брендами підштовхнула її на створення спільноти художників, що разом із нею пишуть картини, які потім продаються під її іменем. Попри деяку невідповідність загальноприйнятим нормам високого художнього мистецтва, героїня палко аргументує правильність такого підходу, показуючи тим самим втрачання особистого мистецького дару і підлаштування під стандарти комерційних художників: “Моє творче псевдо - це спiльний бренд, торгова марка. За нею - кiлька художникiв. Є майстер i є пiдмайстри… Часи митцiв-одинакiв, що мiсяцями працюють над однiєю картиною, минули. Сьогоднi художник мусить працювати швидко, оперативно постачаючи на ринок новi твори i навiть новi варiанти одного й того ж твору. Упiймав хвилю - тримайся на гребенi, давай те, у чому є нинi потреба. Бо завтра виникне потреба в iншому” [12, с. 18].

Зіпсованість внутрішнього світу Анни добре простежується в епізоді зустрічі з молодою журналісткою, її доволі цинічні думки щодо колишньої однокласниці-бізнесвумен, яка, по суті, була віддзеркаленням самої Анни, - “про таких жiнок кажуть - «кiнь з яйцями».” [12, с. 16]. Ця вульгарна фраза чітко демонструє духовний занепад головної героїні, її зааґанжованість, перенасиченість сучасним життям у всіх його виявах.

Стосунки з чоловіком - ще одна складова, що демонструє проблему втрати сенсу буття. Два митці, що живуть у безпосередній близькості, змушені конкурувати між собою. Анна і Олег жили у вільному шлюбі, не намагалися змінитися чи зблизитися - чоловік жив з матір'ю, вона в своїй квартирі. Подібні уточнення, легковажно-іронічний тон розповіді про чоловіка головною героїнею дуже яскраво показує занепад романтичних стосунків під гнітом грошей, слави, конкуренції. Псевдоосучаснення сімейства було безнадійною спробою зберегти ілюзію сім'ї, хоча і Анна, і Олег розуміли, що вже давно стали абсолютно чужими один одному людьми. Тому героїня, вирішивши втекти, не намагається попередити чоловіка, бо вже не вважає його близьким собі.

Сама сцена втечі до Львова - це пролог твору. Поява бажання втекти з'являється у Анни посеред довжелезного затору, що символізує її нинішнє життя, постійний поспіх, катастрофічні запізнення. Вона розуміє, що варто зупинитися, адже людина не в змозі постійно підпорядковуватися шаленим вимогам урбаністичного світу без шкоди для власного фізичного і психічного здоров'я: “Iнстинкт самозбереження пiдказав менi: «Стоп! Досить ганяти.

Це не життя -- це якiсь перегони на виживання. Ти не витримаєш. Стоп»” [12, с. 11].

Але, приїхавши до свого рідного міста, Анна розуміє, що все ще не знайшла потрібного місця. Адже Львів також швидкісне місто, хоча й овіяне аурою романтичності. Тут вона все ще скута своєю роллю, все ще знаменита художниця. Відчуття певного розчарування в неможливості насолодитися повноцінним душевним відпочинком в рідному місті змушує героїню знову втікати і цього разу якнайдалі.

Прийнявши запрошення колишньої однокурсниці Марії, Анна їде в Добромиль - містечко на самому заході Львівщини, біля кордону із Польщею. Саме розділи про перебування в гірському селищі становлять філософсько-смисловий стрижень першої частини. Протиставлення урбаністичного і сільського життя тут виявляється найгострішим за рахунок разючого контрасту між байдуже-поспішним життям міста і неквапним, цікавим до всього, що стається довкола, життям селища.

Приїхавши, Анна потрапляє в зовсім інший світ. Сільське життя для неї абсолютно не схоже на те, до якого вона звикла. Неспішне, майже ідилізоване, воно змушує Анну поринути в ностальгічні спогади, що досить розлого висвітлені в романі. Літературознавці відзначили особливу манеру викладу, що дозволяє чітко уявити описані картини побуту: “Окреме задоволення - мова роману. “Смаколики”, “слоїки”, “шубер”, “годованець”, “їзденя”... - слова-коштовні намистинки. Перепинаєшся через них, бо незвичні для ока, катаєш язиком, бо рідковживані чи й зовсім не знані, йдеш далі у передчутті нових. Образність - іще одна приємність. Міська дитина, я ніколи в житті не бачила, як доять корову, а тут не просто уявила - почула звук тугої цівки об оцинковане відро, вдихнула густий аромат, відчула лоскіт піни на губах. Те саме про нахабне кошеня, паданки-ранети, каву, зварену на печі…” [10]. Велика увага до деталей побуту, мови горян, їх звичаїв, легенд несуть в собі закодовану мораль першої частини - людина має жити в гармонії з природою, не намагатися перегнати час.

Марія - подруга Анни - персонаж, який уособлює в собі цю мораль. Її прагнення жити тихо, байдужість до слави розкриває загальну непідпорядкованість сучасним суспільним нормам. Марія любить Добромиль і не бажає ніяких змін ні в суспільстві горян, ні в розміреності власного життя. Її, на відміну від Анни, не зацікавлює думка перетворити свій мистецький дар на комерцію, адже вона розуміє, що там, де владарюють гроші, немає місця справжньому мистецтву: “Рекламуючи свої роботи на всi боки, можна одного дня зробити неприємне вiдкриття, що ти вже давно усе поставив на конвеєр i, по сутi, дуриш споживача, годуючи його вторинним продуктом… Якщо матиму контракт -- доведеться за контрактом щодня, щогодини закривати амбразуру. Не хочу… Менi великих грошей не треба. Занадто багато вони вимагають взамiн” [12, с. 45].

Марія бачить хиткість становища урбанізованих людей, втрату ними людськості, моралі. Простими філософськими сентенціями вона фактично окреслює перед Анною її життя збоку: “Дивлюся на тих, хто видерся нагору, i на тих, хто доповзає, та думаю собi: мовчать їхнi iнстинкти… Грошi вiд головних негараздiв не захистять: iмунна система уся в дiрах, нерви розсипаються на порох, в душi -- неспокiй, у сiм'ях -- корпоративна етика замiсть живих почуттiв. Багатьох тримають разом не почуття, а спiльний бiзнес, спiльнi iнтереси” [12, с. 45-46], чим викликає сум'яття в душі головної героїні і змушує її вишукувати залишки природної духовності в собі і близьких.

Містичні ремарки твору дають нам можливість зрозуміти певну ідею, вкладену паралельно до основної дії роману - людина ніколи не матиме неосяжної влади над стихією. Подібні колізії сюжету з використанням часових петель і протиставленням «теперішнього-минулого» використовували М. і С. Дяченки («Vita Nostra»), Т. Парнюк («Учениця знахарки»). Подібні ремарки у Г. Вдовиченко додають певної містичності твору, відтінку хорору. Зустріч з «вовкулакою» в останньому розділі першої частини роману теж пов'язаний з часово-просторовим стрибком, який мало не призвів до загибелі Анни. Таке закінчення ідейно вплітається в подієву канву, виглядає закономірним.

Отже, перша частина роману «Тамдевін» «Жіноча половина» висвітлює образ зурбанізованої прогресивоної жінки, яка, втрачаючи гармонію свого буття, намагається віднайти його в природному середовищі, серед сільських людей. Анна розуміє, що її внутрішній світ знаходиться в гострій конфронтації з урбанізованим світом, в якому вона живе і творить. Втеча від світу - це відчайдушне намагання головної героїні зберегти свідомість у шаленому темпі життя, в якому вона перебуває.

Проблема комерціальзації мистецтва, розпаду сім'ї, втрати душевної чистоти, погоні за суспільною модою - ось головні проблеми, висвітлені в «Жіночій половині». Різкий контраст між містом і карпатським селищем яскраво демонструє зіпсованість людства, яке відірване від природи, “замуроване” в асфальт і бетон і через це втративше будь-яке співчуття до природи і один до одного.



Розділ 3. Взаємодія людини і природи в художньому світі роману

3.1 Розкриття досконалості вовчого світу в розділі «Чоловіча половина»

Друга частина роману Г. Вдовиченко «Тамдевін» - розділ «Чоловіча половина». У цьому розділі розповідь ведеться Юрієм, науковцем-етологом, який у дикому урочищі Карпат проводить досить екстремальне дослідження. Він вивчає поведінку вовків у природному середовищі, задля чого взяв під опіку трьох новонароджених вовченят, які втратили батьків і утворив «зграю», живучи з ними в лісі, відрізаним від цивілізації.

Із перших сторінок другого розділу відчутна майже кардинальна зміна подієвості і тематики викладу в порівнянні з першим. Незмінним лишається специфіка розповіді - від першої особи - а також особистий конфлікт у житті і стосунках героя. Юрія зраджує дружина, він втрачає найкращого друга і намагається забутись в затіяному ним експерименті. Чим і пояснюється його бажання розірвати будь-які зв'язки зі світом.

Найповніше в психологічному і філософському плані проблему взаємодії людини і напіввовка, звичаї і повадки вовчої зграї розкрив Дж. Лондон в повісті «White Fang». Але Г. Вдовиченко внесла в цей дискурс кардинально нові нотки, поєднавши - чи не вперше серед романів подібного жанру - дослідження законів вовчої зграї з пошуком власного «Я», переоцінкою особистісних цінностей.

Сюжетна лінія цього розділу цілком сконцентрована на подієвості життя молодого науковця-ентузіаста, який вирішує провести незвичайний експеримент - дізнатися про закони вовчої зграї зсередини. Зав'язка цілком буденна - при відстрілі вовків вбивають вовчицю, а її вовченят рятує від смерті єгер Мирон, віддаючи виводок науковцям, але вона стає ключовим фактором у вирішенні головним героєм покинути світ людей, що повністю загруз у нещирості і, натомість, спробувати пожити як вовк.

Головна риса «Чоловічої половини» - цілковите занурення в інший світ. Г. Вдовиченко максимально точно відтворює життя і повадки вовків, досліджує праці етологів, намагаючись не допускати помилок в написанні цього розділу: “Потрібна була серйозна підготовка: увійти в тему вовків. Я дуже зацікавилася вовками, те, за якими законами природи вони живуть. І от я придумала українського дослідника вовків. З'ясувалося, що в світі є кілька науковців-практиків, що жили в дикій природі: з Росії, з Канади, з Британії. Всі вони - прототипи мого дослідника, але мені хотілося, щоб він був наш, український” [15].

Розповідь Юрія повністю сконцентрована на вовках. З неї можна дізнатися не лише про зовнішній вигляд та клички, а й про їх характери. Кожен із вовків несе в собі якусь індивідуальну рису, що вирізняє його з-поміж інших, у кожному зашифроване щось своє, індивідуальне.

Незвичне спочатку, поступово життя в зграї захоплює головного героя, він прив'язується до вовченят всією душею. Детальне зображення авторкою їх життя - сцен полювання, денного і нічного буття має за мету буквально занурити читача в природне середовище диких звірів, відчути цей світ зсередини, осягнути той величезний розрив між людьми і тваринами, що наявний на сьогодні. Навіть висвітлення ненависті вовків до собак несе закодований зміст - Г. Вдовиченко цим намагається показати, наскільки неприйнятним вважається одомашнення тварин у дикому світі, наскільки суворо карається відмова від природного життя і схильність до зміни своєї сутності.

Окремо акцентується увага на вовчій мові. Головний герой сприймає її як іноземну, тренується розуміти і сприймати, але не може осягнути всі нюанси спілкування серед вовків: “Вовча мова, найбагатша у звiрячому свiтi, має безлiч вiдтiнкiв. Чимало з них я вже знав. Часом це нагадувало спiлкування з близькими людьми, якi можуть приховати вiд вас iнформацiю, надавши обличчю байдужого чи веселого виразу, хоча невловнi для чужого обертони, найменша змiна тональностi чи особливостi майже непомiтних деталей розкажуть усе. Голос не бреше. Що у людей, що у вовкiв” [12, с. 68].

Вовча мова ніби уособлює глибинний зв'язок вовків із природою, і сучасній людині не дано зрозуміти її. Юрій починає розуміти окремі деталі мовлення, лише проживши деякий час в лісі і перейнявши в вовків деякі тваринні риси. Тобто, втративши штучний наліт цивілізації, він зміг наблизитись до природи, що, в свою чергу, приводить до усвідомлення певної сентенції: відновити зв'язок із природою на нинішньому етапі можливо лише відмовившись від того способу життя, який веде людина.

Життя серед вовків провокує метаморфози і в самому Юрієві - його фізичний і психологічний стан докорінно змінюються. Складається враження, ніби його організм, перебуваючи в оточенні природи і вовків, втрачає особливості, притаманні зніженій, цивілізованій людині і перебудовується, набуваючи рис, притаманних первісним людям, розкриваючи приховані можливості і резерви, пристосовується до вимог навколишнього середовища. Юрій переймає багато вовчих рис - манеру бігати, манеру спати, стає невибагливим до їжі, отримує залізне здоров'я. В нього загострюються зір і слух, стає дуже чутливим нюх: “Завдяки вовкам я став уважним до запахiв, навчився розрiзняти в повiтряному потоцi не лише сильнi домiнуючi ноти -- теплi хвилi запашного чабрецю чи аромат ялiвцевих гiлок, а також менш виразнi складовi композицiй -- не просто випари торiшнього прiлого листя, а й сумiш запахiв молодих опенькiв, трухлявого пня, сухих чорничних заростей i ще чогось невiдомого” [12, с. 80]. Він навчається контролювати реакції свого тіла, регулювати температуру і обмін речовин, навіть лікуватися по-вовчому - коли його вкусила змія, якимось шостим чуттям розуміє, яку саме траву треба вжити, аби вигнати отруту з тіла. Психологічний стан теж наближається до вовчого: він стає стриманішим, уважнішим, чимбільш ототожнює себе з вовком - особливо яскраво це помітно, коли він, разом з Гаєм, Кумом і Дунканом слідкує за групою туристів. Вони, в усій їх галасливості і шумові, видаються йому абсолютно чужорідними серед лісу і руїн замку. Тобто, він вже протиставляє себе людям. Навіть своє горе за втратою друга Юрій виливає через крик, голосіння, вовче виття: “Коли ввечерi на пiдвищеннi мої стали в коло, пiдняли морди, i над горами попливло пронизливе виття -- у мене за грудиною, бiля серця, луснув нарив, гаряча важка хвиля стрiмко пiшла вгору i хлинула в нiчне небо протяжним розпачем. Стоячи на колiнах, я розхитувався разом iз вовками, захлинаючись, закинувши голову -- i повiтря коливалося вiд нашого багатоголосого реквiєму. Крик виривався, роздираючи горло, поштовхами, вихоплювався назовнi хижим тембром, на який не здатен людський голосовий апарат. Душу трусило й вивертало” [12, с. 93]. Спрацьовує певний природний механізм самозбереження - недарма кажуть, що горе треба викричати, виплакати, не тримати його в собі мертвим тягарем, отруюючись зсередини.

Кінець першої частини дає можливість осягнути, наскільки сильно Юрій змінився зовнішньо - адже Анна всерйоз сприймає його за вовкулаку, її дивує, що той говорить із нею людською мовою.

Філософський підтекст цього розділу можна розкрити через згадки головним героєм побачених ним раніше вовчих звичаїв. Він концентрує основну увагу на їх досконалості і логічності. Наприклад, коли вожак старіє, він має передати правління зграєю молодому вовкові, добровільно. Тоді він зостанеться в пошані і залишатиметься на почесному місці старшого покоління. Якщо ж вожак не бажає поступатися, його вбивають. Жорстокий, на перший погляд, звичай, несе в собі глибокий зміст, адже для зграї важливо, щоб вожак міг захистити її, вберегти молодняк у разі небезпеки. Якщо порівняти з «Білим Іклом» Джека Лондона, помітна певна відмінність у поглядах на закони вовчої зграї. В Дж. Лондона яскраво прописана думка, що вовки з легкістю можуть вбивати один одного, особливо через самиць. Він акцентує увагу на тому, що в лісах півночі суворі закони, тому вбивства серед своїх - не рідкість. Г. Вдовиченко ж обстоює кардинально іншу думку. За романом «Тамдевін», вовки вбивають вовків лише в крайніх випадках: “Для них це надзвичайна подiя -- жорстоке покарання винних, знищення приречених на повiльну смерть, або реакцiя на вiдверту претензiю чужинцiв на територiю. Усi випадки так чи iнакше потрапляли пiд одну з цих категорiй. Та й самi згаданi випадки були рiдкiстю. Однак нiколи вбивство вовка вовком не було безглуздим…” [12, с. 81]. Вовча зграя дотримується заборони на бездумне вбивство, бо це суперечить законам збереження роду. Саме тому вбивства, подібні тим, що їх описав Дж. Лондон неможливі по своїй суті - адже це суперечить природі, біологічному призначенню кожної істоти в світі: збереженню своєї породи. Коли Юрій порівнює людське життя з вовчим, він розуміє недосконалість нинішніх людських законів. І в стосунках «зграї», і в потребах людства, в загальній моралі і цілковитому розриві з природнім середовищем він вбачає занепад людської породи, що призведе до її винищення: “Ми впевнено знищуємо свою домiвку, самi собi копаємо могилу. Люди живуть, втративши природний механiзм збереження роду. Нам здається, що хтось iнший, набагато впливовiший, повинен думати про збереження природи, а кожен з нас змушений лише приймати результат. I ми споживаємо, споживаємо, споживаємо -- без мiри, руйнуючи все довкола” [12, с. 81]. Ці думки перекликаються з нині поширеними загальносвітовими філософсько-етичними проблемами - людство стає байдужим до світу, в якому живе, живе на правах споживача, бездумно витрачаючи природні ресурси, їжу, прісну воду, отруюючи і знищуючи хімікатами і радіацією природу, змінюючи клімат і ландшафт, знищуючи середовище проживання безлічі тварин заради грошей і тим самим підводячи не лише себе, а й увесь природний світ до загибелі, тоді як тварини піклуються насамперед про майбутні покоління, намагаючись користуватися ресурсами ощадливо, не вбиваючи заради примхи, не вимагаючи щось надміру своїх потреб. “Як розумнi iстоти люди мали б поводитися вiдповiдно до вимог усвiдомленої вiдповiдальностi, насправдi ж демонстрували й демонструють цiлком протилежний тип поведiнки… Залишалося услiд за ним пошкодувати, що людство не має натури хижака” [12, с. 81].

Внесений елемент містичності, наявний у першій частині, тут здавався недоладним, що розумілося і головним героєм, і самим створінням з потойбічного світу. Ця ремарка, що видається безглуздою, насправді вказує на те, що над людиною природною ірреальні сили не мають такої влади, як над тими, хто втратив цей зв'язок - бо така людина сильніша, вона має більшу жагу до життя, і, відповідно, може чинити опір незбагненному.

Отже, звернення Г. Вдовиченко до зображення світу дикої природи у зіставленні зі світом цивілізації дає їй можливість розкрити філософську проблематику роману на глибинному, міжприродному рівні в протиставленні людини і тварини. Досконалість вовчого світу в порівнянні з людським пояснюється відходом людини від норм природного життя. Через роздуми головного героя авторка подає нам закодований в цій частині роману підтекст - людина знищує саму себе і світ довкола своїм намаганням жити за власними правилами, відкидаючи світові норми життя.

3.2 Взаємодія природного і матеріалістичного світів в розділі «Він та Вона»

Останній розділ книжки є вельми стислим. Цей розділ, завершальний у романі Г. Вдовиченко «Тамдевін», є симбіозом двох світів - урбаністичного і природного. Два головних героя - Анна і Юрій - зустрічаються серед природи Карпат, намагаючись звести воєдино ці світи.

Конфронтація на рівні природної правильності висвітлює істинно вірні життєві шляхи. Анна докорінно змінює своє єство. Короткий період перебування з Юрієм і вовчою зграєю розкриває ту природну сутність, якої вона прагнула, повною мірою. Всі нашарування цивілізації відходять на задній план, вона відчуває, що знайшла той закодований сенс буття, який шукала, відчуває єднання з природою, пробудження древніх інстинктів, що майже заглушилися в реаліях міського життя. Осягаючи те, що відкрилось Юрію під час життя серед вовків, вона відчуває, що досягла гармонії з собою і світом. Розділ про їхнє перебування в Карпатах виглядає алюзійно-емоційним потоком свідомості, що зумовлений надмірним щастям героїв, їх цілковитим зануренням у світ природи, світ емоцій.

Розповідь про прибуття до Санкт-Петербурга - діаметрально протилежна за настроєвістю першому. Якщо перебування в Карпатах виглядало сплеском неземного щастя, чистою емоцією, то тут вже чітко окреслено промислову міську реальність. Побутові, земні події видаються і читачеві, і Анні дикими, безглуздими, вона гостро відчуває їх дріб'язковість і непотрібність. Її цілковите випадання з земного життя викликає зачудування в колег і знайомих, сама вона розуміє, що той шалений темп життя, в якому вона знаходилась, пішов далеко вперед, несучи за собою безліч подій - зміну колишнього чоловіка, що розкрив свій талант при відсутності гніту жінчиної слави, перебудову студії, яка активно готувала нові проекти.

Анна розуміє, що повернутися до того життя, яке в неї було, вона вже не зможе. Після знаходження своєї істинної сутності цей світ - світ «філістерів» - видається їй недоладним і чужим. Вона починає творити, відчуває відродження і навіть певне переродження свого мистецького таланту, розуміє ту штучність, яку несли за собою її спільні картини, комерційні проекти, і з певною іронічністю ставиться до сприйняття оточуючими її глибинних почуттів у комерційному сенсі: “…На зворотi третьої картини я написала по-українськи «Тамдевiн». Хотiла закреслити. Свiтлана побачила й запитала:

- Це назва лiкiв?…

- Лiкiв? - менi стало весело, вона, мабуть, вирiшила, що ми тепер працюватимемо за пiдтримки якоїсь грошовитої фармацевтичної кампанiї. - Хiба вiд самотностi” [12, с. 111].

Поява Юрія в цьому світі викликає певний дисбаланс, вони відчувають, що та природність, що закодована в них, в їхніх серцях, повинна залишатись інтимною. Виглядаючи ззовні звичайними міськими людьми, вони все ж зберігають ту природну сутність, яку віднайшли в Карпатах. Вона проявляється штрихами, але навіть невеликого натяку вистачає, аби читач зрозумів, що їх нинішній вигляд - лиш маскування, спосіб вижити в такому середовищі.

Оповідь Юрія і його думки щодо зради Дункана виводять на ще одну, останню колізію роману. Коли він зійшовся з Анною, його вовки відчули, що він більше не належить їхній зграї. І Дункан вирішив розірвати їхню єдність - чи то в бажанні лідерства, чи оберігаючи брата. Він відчув відчуженість, вже часткову неналежність Юрія світові вовків, поступового повернення до людства. І, відчуваючи початок розриву і назрівання масштабного конфлікту між світом людей і світом вовків, вирішує зробити так, як зазвичай роблять вовки з уже-не-лідерами, які не можуть збагнути своєї невідповідності інтересам зграї - вбити. Цей епізод показує, що все-таки людині і вовку неможливо іти одним шляхом. Розрив між ними невідворотній, тому варто приймати те, що продиктовують умови життя, не намагаючись з'єднати ці світи воєдино.

Отже, Анна і Юрій знаходять себе, справжній сенс свого буття і розуміють, що закони цивілізованого світу несуть в собі загрозу людству. Вони докорінно змінюються - і докорінно змінюється їх ставлення до життя, вони починають шукати власний шлях, шукати можливості розкритися їхній сутності. Розкриття таланту митця, завершення грандіозного експерименту натураліста-етолога дають поштовх до подальшого розвитку їхньої оновленої свідомості, розкривають жагу до зміни усталеного ритму життя, його перебудови.



Висновки

Проблема пошуку сенсу буття в українській літературі займає гостру нішу філософської проблематики. Поняття сенсу життя включає соціальний, світоглядний, індивідуальний, віковий та інші аспекти - як суспільні, так і особистісні. Багатогранність людської діяльності визначає полікомпонентність феномена сенсу життя, адже життєвий процес людини здійснюється і як діалектична єдність створення умов життя, і як самореалізація особистості в цьому процесі.

Ключовою філософією роману Г. Вдовиченко «Тамдевін» є філософія екзистенціальності. Екзистенціалізм зосереджує свою увагу на духовній витримці людини перед обличчям ворожого йому світу. Його представники відмовляються перетворювати людину в інструмент, яким можна маніпулювати: в інструмент пізнання чи виробництва. Людина, на їх думку не об'єкт, а суб'єкт, вільне, самодіяльне, відповідальне буття. Екзистенціалісти зосереджуються на питанні «Чи можливо стати людиною у вік абсурду, а якщо так, то як?». Це ж питання намагається розкрити і Г. Вдовиченко, звертаючись до тематики пошуку своєї сутності серед природи, серед тварин.

Кожен розділ роману несе в собі конкретний закодований зміст, співзвучний з філософією екзистенціальності: світ Анни - типовий міський суєтний світ, бездуховно-пустий, сповнений цинічності і байдужості, повністю відірваний від справжнього життя, світ Юрія - це світ природи, первісних тваринних звичаїв, що вражають своєю досконалістю і правильністю, буття серед світу гір, знаходження справжньої людської сутності. Поєднання цих двох світів неможливе, але людина природна може подолати ту незриму перепону, що знаходиться між світом і цивілізацією, яка щодня стає все вищою, все міцнішою. Герої знаходяться в процесі пошуку своєї сутності, намаганні осмислити сенс свого буття, знайти все ж-таки відповідь на питання «Як стати людиною?». І знаходять - один в одному.

Якщо розглядати проблему взаємодії людини з природою за романом Г. Вдовиченко «Тамдевін», то світ природи і світ людини вже не зможе поєднатися. Але відчути себе його частиною можливо. Авторка намагається донести читачам думку, що варто замислитись: чи правильно ми живемо? І чи варте таке життя наших сил? Лише життя за законами природи дозволяє жити в гармонії з нею. І справжнє життя можливо знайти лише там, де розумієш істинну суть природного.

Пошук власного життєвого шляху - нагальна проблема сучасного світу, ключова віха самопізнання і самоусвідомлення себе як індивіда. Українська література ХХІ століття уособлює в собі цю гостру соціально-психологічну проблему і якнайповніше розкриває її, беручи до уваги всю різноплановість нинішнього буття людства, а сучасні письменники відчувають і розуміють подібний внутрішньо-особистісний стан читача, обігруючи його в своїй творчості, що доводиться наявністю таких романів, як «Тамдевін» Г. Вдовиченко.

Думається, що й надалі в художній літературі прояви екзистенціального споглядання життя будуть наявні, адже подібна проблематика творчості нині дуже актуальна і в мистецтві, і в психології, і в філософії, а тому - потрібна широкому колу читачів.



Список використаних джерел

1. Літературознавчий словник-довідник [редакційна колегія Р. Гром'як, Ю. Ковалів, В. Теремко]. - К.: Академія, 1997. - 752 с.

2. Новая философская энциклопедия. В 4 томах / упор. В. С. Степин, А. А. Гусейнов, Г. Ю. Семигин, А. П. Огурцов. - Т. 4 - М.: Мысль, 2010. - 736 с.

3. Ж.-П. Сартр Цитаты [Електронний ресурс] / Сартр Ж.-П. - Режим доступу: http://cpsy.ru/cit1183.htm

4. Вальверде К. Философская антропология / Карлос Вальверде. - М., "Полка букиниста" 2000. - 342 с.

5. Основи філософських знань [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://subject.com.ua/philosophy/osnovi/85.html

6. Ирвин Я. Екзистенциальная психотерапия / Ялом Ирвин - М.: Класс, 1999 - 576 с.

7. Проблема сенсу життя в антропологічних концепціях (філософське життя, персоналізм, екзистенціалізм) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.twirpx.com/file/743264/

8. Джіоєв О. І.Про деякі типові постановки проблеми сенсу життя в історії філософії / О. Джоєв // Питання філософії. - 1981. - № 6. - с. 28-35

9. Дубинянська Я. Middle class [Електронний ресурс] / Я. Дубинянська - Режим доступу: http://galynawdowychenko.com/reviews/2011-03-18/middle_class.html

10. Горбунова В. «Тамдевін» інтригує підтекстами... [Електронний ресурс] / В. Горбунова - Режим доступу: http://galynawdowychenko.com/reviews/2011-02-21/tamdevin_intryhuje_pidtekstamy___.html

11. Лисенко К. Він! Де? Там [Електронний ресурс] / К. Лисенко - Режим доступу: http://galynawdowychenko.com/reviews/2009-10-07/vin_de_tam.html

12. Вдовиченко Г. Тамдевін / Г. Вдовиченко. - К.: Нора-Друк, 2009. -- 234 с.

13. Мельник Т. Людина зі зграї [Електронний ресурс] / Т. Мельник - Режим доступу: http://galynawdowychenko.com/reviews/2010-04-28/ljudyna_zi_zhraji.html

30

14. Дубинянська Я. Галина Вдовиченко «Тамдевін», Олесь Ульяненко «Там, де Південь» [Електронний ресурс] / Я. Дубинянська - Режим доступу: http://galynawdowychenko.com/reviews/2010-03-05/halyna_vdovychenko_tamdevin_oles_uljanenko_tam_de_pivden.html

15. Вдовиченко Г. «Тамдевін» - це не таблетки, це три українських слова» [інтерв'ю] [Електронний ресурс] / розмовляла М. Новікова // Коронація слова. - 2009. - 18 липня. - Режим доступу: http://galynawdowychenko.com/interview/2009-07-18/halyna_vdovychenko_tamdevin_-_ce_ne_tabletky_ce_try_ukrajinskykh_slova.html

Размещено на Allbest.ru

...