Відображення галицько-буковинських діалектних фонетичних рис у компонентному складі фразеологічних одиниць (на матеріалі художніх творів західноукраїнських письменників кінця XIX – початку XX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відображення галицько-буковинських діалектних фонетичних рис у компонентному складі фразеологічних одиниць (на матеріалі художніх творів західноукраїнських письменників кінця XIX - початку XX ст.)

Дехтярьова Олена Віталіївна

Кримський федеральний університет імені В.І. Вернадського, Таврійська академія (структурний підрозділ), РФ, м. Сімферополь

Аннотация: Кримський федеральний університет імені В.І. Вернадського, Таврійська академія (структурний підрозділ), РФ, м. Сімферополь

Ключевые слова: галицько-буковинські говірки, фонетична риса, діалектна фразеологічна одиниця, художній текст

Розвиток літератури кінця XIX і початку XX ст. характерний тим, що частина письменників з особливою увагою ставилась до слова, вживаного в народі, зокрема до діалектної форми слова. Письменники прагнули відтворити діалектні риси у мові героїв із максимальною точністю. Вивчення діалектного мовлення завжди актуальне, оскільки надає творам національного колориту.

У статті “Літературна мова і діалекти”, що була вміщена у другій книзі “Літературно-наукового вісника” за 1907 рік і мала б стати передмовою до колекції оповідань молодих авторів, що писали галицькими “людовими говорами” (бойківським, лемківським, гуцульським, покутським), І. Франко згадує В. Стефаника, Л. Мартовича та Марка Черемшину, що писали “на ґрунті діалекту, дуже зближеного з гуцульським, так званого покутського”, [9, с. 210].

Значне місце серед складників мовної тканини твору художньої літератури посідає фразеологія. Кожний із згаданих письменників широко використовує у художніх текстах діалектні фонетичні одиниці (далі ДФО), які ілюструють говіркові особливості на різних мовних рівнях.

Оскільки об'єктом дослідження є ДФО, що функціонують у художніх текстах Л. Мартовича, В. Стефаника, М. Черемшини, то необхідно зазначити, що зафіксовані у компонентному складі фразеологічних одиниць діалектизми належать до галицько-буковинської групи говорів, яка поширена на території історичної Буковини й Галичини. У свою чергу, в цій групі виділяються й досліджувані нами покутсько-буковинські та східнокарпатські (гуцульські) говірки.

Характерною особливістю використання галицько-буковинських діалектних рис у художніх творах згаданих письменників став їх репертуар і спосіб уведення у мовну канву твору. При цьому різні автори неоднаково послуговувалися гуцульським та покутським діалектами.

Марко Черемшина мовлення персонажів новел максимально наближував до гуцульської говірки, відбиваючи в ньому не тільки лексичні діалектизми, а й усі фонетичні, морфологічні, синтаксичні діалектизми, які можна передати звичайними правописними засобами. “До того ж діалектними засобами Черемшина відтворює народнопоетичний світ, збагачує емоційну підоснову своїх новел, домагається певного, завжди оригінального тону для кожного із своїх творів” [3, с. 21]. Черемшина прагнув відтворити всі найважливіші риси гуцульських говірок.

У мові оповідань Леся Мартовича чимало покутських діалектизмів: лексичних, морфологічних, синтаксичних. Діалектизми, народно-розмовні форми він вживав в переважній більшості свідомо, з характеристичною метою. “У листі до В. Гнатюка, посилаючи йому повість “Забобон”, Л. Мартович підкреслює: “Я старався писати літературною мовою. Відступав від неї лиш для характеристики місця, осіб і ситуації” [1, с. 121]. Письменник також дбав і про розвиток та удосконалення української літературної мови за рахунок “народної мови”, багатства якої вважав невичерпними. Тому він і вживав такі слова, форми, які не зустрічались у мові провідних письменників, але які чув по різних місцевостях Західної України.

Як показує літературно-мовна практика В. Стефаника, - він дивився на діалект як на один із основних мовних засобів, потрібний не тільки для створення необхідних образів, але й для відтворення специфічно-мовними засобами типових обставин. В. Стефаник виразно збагатив українську літературну мову елементами покутського говору. Письменник підсвідомо використовує не тільки лексико-семантичні покутські діалектизми, а й діалектні елементи всіх мовних рівнів: фразеологічні, словотвірні, морфологічні, фонетичні.

Б.В. Кобилянський зазначає, що “по-перше, не випадково названі письменники “зберігають місцеву діалектну лексику” у своїх творах, а звичайно нею користуються як своєю щоденною лексикою; по-друге, діалектні елементи тут не тільки в мові персонажів, але й у мові авторів; по-третє, у творах Стефаника і Черемшини не самі лише лексичні, а багато і фонетичних, і морфологічних, і синтаксичних діалектизмів”[4, с. 40].

Мета статті - розглянути відбиття говіркових фонетичних рис у компонентному складі фразеологізмів, зафіксованих у художніх творах.

Джерельною базою послугували твори західноукраїнських письменників кінця XIX - початку XX ст., а саме: Л. Мартовича, В. Стефаника, Марка Черемшини.

Серед фонетичних діалектних особливостей, зафіксованих у творах згаданих письменників, можна вказати на такі:

1. Давні етимологічні [о], [е] в новозакритих складах як у наголошеній, так і в ненаголошеній позиції переходять в [і]: діал. дав біг - літ. Бог дав “Хтось має щось, володіє чим-небудь (про вдачу, хист та т. ін)” [8, с. 36]: Тобі дав біг таку долю, шо учьиєшси у школах та й будеш великий розум мати, будеш тим паном (Черемш., с. 38);

діал. біг забрав - літ. Бог прибрав “Хто-небудь помер” [8, с. 38]: Я привела на світ дитину, - говорила Броня ще тихішим голосом, як досі. - Пан біг її забрав. Але пляма лишилася на мені, це не перечу (Март., с. 404).

1. Звук [а] незалежно від походження після м'яких приголосних і шиплячих внаслідок пересунення артикуляції в напрямку до переднього ряду і середньо-високого піднесення переходить у голосні переднього ряду [е], [и], що відбулося під впливом попереднього м'якого приголосного: діал. мати в тємці - літ. мати у тямці “Знати, пам'ятати що-небудь” [8, с. 476]: Не бійтеси, ми йго добре шкробнули, дві гарматі відобрали-сми, буде нас мати в тємці, - гордувались вояки (Черемш., с. 140);

діал. світ зав'єзати - літ. світ зав'язати “Зробити кого-небудь нещасним, позбавити радості і т. ін.” [8, с. 301]: Мамко, мамко, то-с ні дала за кальвіна, тото-с ми світ зав'єзала (Стеф., с. 35);

діал. дай боже здоров'є - літ. дай Боже здоров'я “Уживається для вираження побажання добра, благополуччя кому-небудь з приводу подяки” [8, 219]: Я маю вам сказати, що дотепер бродив лісами й дебрами, аж оцес чоловік вивів мене на гладке, - дай вам, боже здоров'є, бо не знаю, як вас називати (Март., с. 91).

1. Зафіксовано вживання голосного [і] замість [у] в корені слова: Мой, жиде, ти, вчена голова, та тому з нас шкіру лупиш; скажи мині, ци є такий паруграф, аби жінка чоловіка била? (Стеф., с. 21) - пор.: лупити шкуру “2. Нещадно бити когось” [8, с. 331];

- [і] замість [е]: Причепиться, як ріп'ях кожуха (Март., с. 61) - пор.: як реп'ях до кожуха “Настирливо, настійно” [8, с. 734];

- [и] замість [о]: - Один одного в лижці води втопив би (Черемш., с. 135) - пор.: втопити в ложці води “Завдати великих прикростей кому-небудь чи згубити когось з ненависті, викликаної дрібницями” [8, с. 159];

- [а] замість [е]: - А проше, газди, а озміт же без царамонії та будьте вібачні, бо ми вже подорожні (Стеф., с. 66) - пор.: без церемонії “Не дотримуючись етикету, прийнятих правил поведінки, поводження з іншими людьми” [8, с. 940];

- [е] замість [о]: - То до семого коліна буде їх так душити, а як семе коліно мине та й нема моці вже. То кара, люде, сему кістку аж карати! (Стеф., с. 150) - пор.: до сьомого коліна “Дуже сильно, гостро, нестримно” [8, с. 386]; Аді, хоть мні медом масти, хоть дегтем чорни, а хоть мні бери та на шкамутки порубай, то єк кажу, шо ми ті жєль, то жєль (Черемш., с. 47) - ДФО хоть дегтем чорни не зафіксовано у відомих нам словниках, тому значення витлумачуємо за семантичним відповідником, зафіксованим у словнику: хоч медом масти “Як не догоджай комусь, як не задовольняй чиїсь бажання (а результат буде протилежний)” [8, с. 466].

1. Фіксуємо в досліджуваних фразеологізмах ствердіння [с], [ц] у кінці слів: діал. єк палец - літ. як палець “Без сім'ї, без рідних, без близьких”: [8, с. 604]: Тепер поплачете, а потім лишите старого голого, єк палец, так, єк мене мої лишили (Черемш., с. 66);

діал. на увес світ - літ. на весь світ з сл. розносити, розголошувати, розтрубити “Усім” [8, с. 783]: Мой, та же це покаяніє на увес світ, аби жінка лупила чоловіка як коня (Стеф., с. 20);

діал. поки світа та й сонца - літ. поки світа та сонця “2. Довіку, весь час; вічно” [8, с. 788]: - Та жий, поки світа та й сонца (Стеф., с. 34).

Ствердіння може відбуватися й у середині слова: діал. по всему світу - літ. по всьому світу “Скрізь” [8, с. 786]: А діти нібито нічого не кажуть, обминють, що я кості їх дітий порозкидав по всему світу (Стеф., с. 218).

1. Зафіксовано випадки збереження колишньої м'якості [р'] як у кінці, так і в середині слів: діал. в ярем запрьигали - літ. запрягти / запрягати в ярмо кого “Поневолити, примусити працювати на себе” [8, с. 316]: Били та катували наших татів та в ярем запрьигали, а нам уже кусня хліба не дают прожерти (Стеф., с. 70);

діал. давати рєд - літ. давати ряд “Порядкувати, розпоряджатися де-небудь, у чому-небудь”: Най буде п'янюга, най жінці ребра місить, най тіски до лавиці в'яже, - то він однако газда, всему рєд дає (Черемш., с. 245).

1. Спостерігаємо відсутність подовження м'яких приголосних внаслідок історичної асиміляції [j] м'якими [л'], [н'], [д'],[т'], [з'], [с'], [ч'], [ж'], [ц'], [ш'] у звукосполученнях, що виникли після занепаду редукованого ь. У південно-західних говорах відбулося стягнення цих приголосних між голосними в іменниках середнього роду: діал. нема житя - літ. нема життя “1. Хто-небудь багато переживає у зв'язку з чиїмись вчинками, зазнає великих неприємностей від кого-небудь” [8, с. 544]: То такої не йде, брачіку Юсипку, ні! Єк у хаті пекло, то єке тото житє? - Ой нема житя, душко Лукинку, лиш мука та й мука! - застогнав Юсип (Черемш., с. 48);

діал. сумлінє точить - літ. совість мучить “Кому-небудь дуже соромно, хто-небудь уже страждає за свою провину, несправедливість” [8, с. 259]: То так сумлінє точить з рода в рід (Стеф., 155). Діал. сумлінє - совість [5, с. 228].

1. Відсутність протетичного приголосного перед голосним [о]: діал. озме в руки - літ. взяти в руки “Захоплювати що-небудь, оволодівати чимсь” [8,с. 55]: Бувало, шо озме в руки, та й горит му у тих руках (Стеф., с. 18).

2. Спостерігаємо продуктивність ДФО з компонентами, що мають фонетичні риси певного діалекту і від нормативних відрізняються одним приголосним звуком, як-от: [л] замість [й]: - Та коби могли вібороти! От дай боже здоровлє, Насте, та й не кричи на нас, бо небого, вже-м на розході (Стеф., с. 214); Та що я вам кажу, дай боже і вам здоровля, лиш не загрійте голови, як котрих зелених свєт: люди йдут до церкви, село обмаєне, а ви лежите, як дубє під любистком (Стеф., с. 214) - літ. дай Боже здоров'я “Уживається для вираження побажання добра, благополуччя кому-небудь з приводу подяки” [8, с. 219];

- [х] замість [хв] (діал. хороба, хорувати - літ. хвороба, хворіти [2, с. 202]): - А цить же, Аничко! Та-бо не плач!… А бодай того попа хороба втяла! Не міг отам до своєї грубої попаді причепитися, але він хору жінку перепудив(Март., с. 151); То, - каже, - крамар, бодай його хороба напала, наймив мене, щоби-м пригнав йому цю біду на торговицю (Март., с. 157) - ДФО бодай хороба втяла (напала) “Уживається як побажання нещастя” [6, с. 614]; - Дай госпідку спасувати та не хорувати, - кажу (Черемш., с. 253); Дай боже спасувати та не хорувати, - вмішується дід і пригадує їмостям, що час їхати, бо сонце вже високо і по дорозі буде їх личко скоботати(Черемш., с. 196) - діал. спасувати - літ. жартувати [6, с. 510]. Подана ДФО “Уживається для вираження побажання добра, благополуччя кому-небудь” [8, с. 219];

- [ф] замість [кв] (діал. фасоля - літ. квасоля [6, 584]): - З тобою говорити, то вперед би фасолі наїстися, - відповідав Семен, але зовсім не злобно (Март., с. 74) - літ. наїстися гороху “Витратити багато сил, енергії, щоб переконати когось у чому-небудь, довести щось” [8, с. 525];

- [в] замість [л] у кінці складів: Багачі плакали, синам у руки сороківці тицькали, в коршмі у горівці купалися, дітей на смерть виряджали (Черемш., с. 116) - літ. полоскатися в горілці “Надмірно пити спиртне” [8, с. 670]; - Аби я тобі копилюка ерстив? Аби я з тобов за стів сідав? (Черемш., с. 192) - літ. за один стіл сідати “Нехтуючи соціальну нерівність ставитися як до рівного” [7, с. 713].

1. Звукосполучення [ер] на місці давнього ръ поряд із літературним [ри]: Ану, беріте та голубіте його, ану, пестіть та обіймайте! Лиш варуйте серце, бо воно вам серце покервавить, глибоко покарбує (Черемш., с. 32) - літ. кривавити серце “Завдавати кому-небудь тяжких душевних мук, страждань” [8, с. 396].

2. Продуктивною є асиміляція за способом творення, коли носовий [м] асимілює наступний [j] у носовий [н]: Добре набили, але хто вбив? - Я не тямлю. - Памнєть коротка якас (Стеф., с. 185) - літ. коротка пам'ять “Хто-небудь має здатність дуже швидко забувати” [8, с. 606]; Я косю ваші лани та й забуваю не лиш за діти, але за себе не памньитаю (Стеф., с. 139) - літ. не пам'ятати себе “Діяти несвідомо” [8, с. 907]. Після фонеми /м/ у досліджуваних ДФО виступає двофонемна сполука /мн/. Ствердіння губних, яке відбулося свого часу на всій території поширення української мови, спричинило появу перед [а], що виник з давнього носового [е], двофонемних сполук губних з /j/, але в галицько-буковинських говірках на місці двофонемної сполуки губний + /j/, виступає двофонемна сполука /мн/.

Частина з досліджених ДФО не має відповідників у літературній мові, однак вони, відбиваючи галицько-буковинські говірки, сприяють як практичному вивченню, так і теоретичному опрацюванню проблем функціонування ДФО в художніх текстах.

Отже, галицько-буковинські діалектні фонетичні риси виконують важливі художні функції, зокрема образотворення, створення національного колориту, пізнання духовної й матеріальної культури людей, розбудови й збагачення тропіки й стилістичних фігур, етнографічного ототожнення героїв творів та етнографічної локалізації подій.

Цілеспрямоване використання ДФО в художньому тексті - це ще й розбудова й збагачення лексикону літературної мови.

галицький буковинський діалектний фразеологічний

Библиографический список

1. Григорук О. П. Українська літературна і діалектна мова у творчій практиці Л. Мартовича / О. П. Григорук // Питання взаємодії української літературної мови і територіальних діалектів : тези доповідей і повідомлень - К. : Наук. думка, 1972. - С. 120-122.

2. Гуцульські говірки: Короткий словник / НАН України. Інститут українознавства імені І. Крип'якевича ; [уклад. Г. Гузар, Я. Закревська та ін.]. - Львів, 1997. - 230 с.

3. Жилко Ф. Т. Мова новел М. Черемшини / Ф. Т. Жилко // Українська мова в школі. - 1954. - № 6. - С. 20-31.

4. Кобилянський Б. В. Діалект і літературна мова / Б. В. Кобилянський.- К. : Радянська школа, 1960. - 277 с.

5. Словарь української мови / [упор. Б. Грінченко] : в 4 т. - К., 1907 - 1909.

6. Словник буковинських говірок / за заг. ред. Н. В. Гуйванюк. - Чернівці : Рута, 2005. - 688 с.

7. Словник української мови : в 11 т. / [ред. кол. І. К. Білодід та ін.]. - К. : Наук. думка, 1970-1980.

8. Фразеологічний словник української мови : [у 2-х кн.] / [упоряд. В. М. Білоноженко та ін.]. - К. : Наук. думка, 1993. - 984 с.

9. Франко І. Я. Зібр. творів : у 50-ти тт. / І. Я. Франко. - К. : Наука, 1982. - Т. 37. - 487 с.

Джерела ілюстративного матеріалу

Март. - Лесь Мартович Твори / Лесь Мартович. - К. : Дніпро, 1976. - 428 с.

Стеф. - Стефаник В. Повне зібр. творів : у 3-х т. / Василь Стефаник. - К., 1949. - Т. 1. - 377 с.

Черемш. - Черемшина М. Твори в двох томах / Марко Черемшина. - К. : Наук. думка, 1974. - Т. 1. - 336 с.

Размещено на Allbest.ru