Героїка опришківства в літературі українського романтизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Героїка опришківства в літературі українського романтизму

Лілія Гулевич, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури та теорії літератури Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

У статті проаналізовано засоби зображення героїки опришків та Олекси Довбуша у прозових творах письменників-романтиків Галичини Маркіяна Шашкевича і Миколи Устияновича, в поезії Юрія Федьковича та ранній повісті Івана Франка "Петрії і Довбущуки ”, висвітлено новаторство кожного письменника у зображенні опришківського руху.

Ключові слова: література українського романтизму в Галичині, опришки, Олекса Довбуш.

Героика движения опришков в литературе украинского романтизма. Лилия Гулевич

В статье проанализированы способы изображения героики опришков и Алексея Довбуша в произведениях писателей-романтиков Галичины Маркияна Шашкевича и Николая Устыяновича, в поэзии Юрия Федьковича и ранней повести Ивана Франко "Петрии и Довбущуки”, раскрыто новаторство каждого писателя в изображении движения опришков.

Ключевые слова: литература украинского романтизма в Галичине, опришки, Алексей Довбуш.

Heroism of “oprushkivstvo” in the ukrainian literature romanticism. Liliya Hulevych

The article analyzes the image of heroics such as Oleksa Dovbush in the prose works of writers in Galicia: Shashkevych and in the poetry by Ustyyanovych, and in the early novels by Ivan Franko "Petriyi and Dovbuschukyo” highlights the innovation in the image of the outlaw movement.

Keywords: literature romanticism in Ukrainian, Galicia rebels, Oleksa Dovbush.

Постановка проблеми та аналіз основних досліджень. Тема опришківського руху завжди була актуальною, оскільки опришки та їх ватажок Олекса Довбуш виступали проти соціального та національного гніту українців. Образ Довбуша як народного героя втілено у великій кількості мистецьких творів: художня література, театр, живопис, кіно. Літературній Довбушуані присвячено чимало наукових досліджень, у яких докладно аналізуються фольклорно-літературні аспекти художніх творів про опришків, здійснюються спроби історичної конкретизації в зображенні опришківського руху. У цих аспектах образ народного ватажка та його ватаги розглядали вітчизняні та зарубіжні дослідники Ю. Целевич, В. Грабовецький, П. Будівський, B. Тищенко, М. Сиротюк, В. Поль, Ю. Туровський, C. Баронч, З. Гузар, М. Шалата та ін. Однак про героїку опришківства говорилося здебільшого побіжно. Тому метою дослідження є аналіз художніх засобів висвітлення героїки опришківства і осмислення внеску українських письменників-романтиків Галичини в зображення опришків та їх ватажка Олекси Довбуша.

Виклад основного матеріалу. Першими в українській літературі взялися розробляти тему опришківського руху письменники-романтики Галичини. У “Русалці Дністровій” було вміщено один із варіантів народної пісні про Довбуша, романтичну поему І. Вагилевича про боротьбу верховинців проти угорських загарбників “Мадей”, “казку” М. Шашкевича “Олена”.

Першим прозовим твором на опришківську тему в новій українській літературі Г аличини було оповідання Маркіяна Шашкевича “Олена”. Із цензурних міркувань автор назвав свій твір “казкою”. З цієї ж причини ватажок опришків у нього не Олекса Довбуш, а Медведюк. Зміст оповідання не складний. Герой твору сільський парубок Семен запросив пана на своє весілля. Та виявилось, що пан-розпусник мав намір поглумитися з нареченої, красуні Оленки. Семенові допомогли опришки. Їх ватажок Медведюк убив пана, який викрав Оленку, і повернув її щасливому Семенові. Опришки вернулись до лісу, а молоді відгуляли весілля.

Погляди Маркіяна Шашкевича на опришківський рух не співпадають із офіційною точкою зору У часи письменника офіційні кола вважали опришків за ватагу грабіжників та розбійників. Автор же “Олени” змалював їх як захисників простих людей від панів-кривдників і таким чином не лише реабілітував рух цих народних месників, а й героїзував їх.

Маркіян Шашкевич у своєму творі звернувся до теми не такого вже й далекого йому історичного минулого і зобразив його крізь призму народного бачення. Твір побудований на фольклорній основі: в “Олені” знайшли свій відгомін народні розповіді та пісні про подвиги опришків. Сюжет оповідання відзначається напруженістю, у творі багато таємничого, інтригуючого, конфлікт побудований на зіткненні контрастних характерів, герої діють в незвичайних обставинах. Типово романтичними у творі є картини природи: відважний Семен пробирається серед чорної пітьми непрохідними хащами, де лише “звір шелепотів чагарями ” і “вовк, голодом пертий, дивими завив голосами”. В уяві Семена оживають страшні, почуті ще в дитинстві розповіді про “заклятих дівиць ”, “скаменілих лицарів” і “многих інших лихих духів” [4, 134]. Такі незвичайні обставини підкреслюють винятковість характеру героя.

Новаторством у творі М. Шашкевича є уже те, що основна увага письменника зосереджена не на етнографічних описах, а на прагненні “не миритися із сваволею дідичів, нещадно карати панську бутність, . . . карати панів за їхню сваволю” [10, 446].

Оповіданням Маркіяна Шашкевича “Олена” розпочалася нова художня проза в Галичині. Звернення до теми опришків, фольклорна їх інтерпретація, нетрадиційне зображення як месників і героїв, описи карпатської природи - все це дає підстави вважати твір кращим зразком ранньої української романтичної прози.

Тема опришківства продовжив друг Маркіяна Миколи Устияновича (1811 - 1885). У повісті “Страсний четвер” (1852) він уперше в українській літературі створив романтичний образ Алексея Добоша. Джерелом цієї повісті, як і “казки” Маркіяна Шашкевича, є народні легенди та пісні про відомого опришка Олекси Довбуша та його ватагу, які автор інтерпретував своєрідно. Дія відбувалася “...серед найвищих полонин Бескидів Стрийської округи, припирающої до Опоровоїріки” [5, 195]. Сюжет повісті складний і заплутаний. Тут відбувається ряд незвичайних загадкових пригод. Головний герой повісті Алексей Добош викрав молоду дівчину Зіню - прийомну доньку сільського посадника Івана Задільського. Після кількох років поневіряння з ватагою опришків нещасна Зіня опинилася біля рідного села і з вершини гори у німому розпачі побачила похорон свого названого батька. Тим часом стара жінка Гафа Зубаня, що все шукала способу помститися дівчині за свого сина розбійника (кілька років тому, захищаючись, Зіня вбила його), підпалила сухий ліс навколо верха. Напівмертву Зіню виніс із пожарища сільський хлопець, який випадково там опинився. Проте врятувати дівчину не вдалося. Алексея Добоша після її смерті ніхто “не видав уже над Опоровою рікою, а конець його ізвістен із народної пісні, котора по днешний день жиє в устах сельського люду” [5, 277].

Микола Устиянович дає своєму персонажу яскраву портретну характеристику: “.в цілій тій подобі знаходилося щось непринадного, дикого; ...з очей ясних сверкало часто іскрами, мов головнями з розжареної безодні. На устах ... появлялось щось ніби ненависть, а в глибоких проломах твари гаряча пристрасть і завзяття. Однак осідало часами на тих-то устах і на чолі щось так м'якого і тужливого, а в очах така якась задумчива скука і болізнь, що в тій хвилі тяжко хто не прихиливби ся цілим серцем к нему ” [5, 196].

Портрет Добоша позначений романтичними рисами. У кількох мазках портретної характеристики автор підкреслив складну й суперечливу вдачу ватажка опришків, його душевне сум'яття, внутрішню боротьбу Він постає перед нами то жорстоким і хижим, наче дикий звір, то добросердним і м'яким, гідним співчуття. Все це чинить його образ “новаторським, психологічно неоднозначним” [1, 312].

Ставлення М. Устияновича до опришківського руху не однозначне. Віддаючи данину офіційному поглядові, він зобразив опришків як ватагу грабіжників і розбишак, назвав Добоша “кервавим ізвергомлюдства,розбійником”. З іншого ж боку письменник героїзував їх, засвідчивши широку підтримку опришків “свобідними синами Бескидів”, які ніяк не могли звикнути до тягарів, покладених на них “жидами-корчмарями, що розп 'яничили Верховину незнаною тут ще горілкоо ”, та польською шляхтою, яка, крім звичайної плати, встановила “рогове, карби, чопове, якусь там москальщину і інші подібні данио [5, 258]. Тому “піти в опришки було принадою для бутнього або оскорбленого молодця”. Соціальні причини появи опришків органічно переплелися з національними, і в творі червоною ниткою прослідковується думка, що визискувачі, за словами М. Гузара, - “зайди” [1,317].

З іншого ж боку побожний верховинець у творах М. Устияновича має милосердя навіть до свого визискувача і ворога: “...християни... бігли що мога на ратунок” [5, 241] із святині Божої, коли дізналися, що горить корчма. А коли шайка опришків у Болехові напала на єврея-пекаря, “ударили в звони, рушило все місто і гнали цілий день горами за опришками ” [5, 243]. Таким чином, письменник намагався на конкретних прикладах проілюструвати християнську любов горян до ближнього: у вирішальні, критичні хвилини непокірний бойко стає добросердним - він, ревний християнин, забуваючи заподіяні кривди, проймається співчуттям до кривдника- визискувача.

Микола Устиянович одним із перших серед письменників-романтиків Галичини змалював реально існуючі картини карпатської природи. На відміну від описів природи в “оповіданні-казці” М. Шашкевича “Олена”, де пейзаж не конкретизований і служить лише тлом для увиразнення драматичних подій, пейзажі в М. Устияновича позначені густим локальним колоритом. Як правило, в романтичній літературі природа сприймається крізь призму суб'єктивних емоційних почуттів людини, підпорядкована і співзвучна їм. Величаві, часом казково-прекрасні, часом моторошно-грізні гори і долини, гірські верхи Писана Керниця, Остра Кичерка, дороги і стежки між верховинськими селами, так докладно описані автором, є конкретною батьківщиною героїв, тим середовищем, у якому розкривається героїко-романтична натура верховинців і складний, загадково-суперечливий характер Олекси Довбуша.

Повість Миколи Устияновича “Страсний четвер” є найбільшим за обсягом і найцікавішим гостросюжетним твором нової української прози у Галичині. Новаторський підхід письменника до зображення Олекси Довбуша та його ватаги, безумовно, викликав велике зацікавлення серед читацьких кіл.

Тема романтичного зображення опришківського руху знайшла своє продовження у творах Юрія Федьковича та ранній повісті Івана Франка “Петрії і Довбущуки”.

Юрій Федькович (1834 - 1888) у своїй творчості еволюціонував від фольклорноромантичного до реалістичного зображення життя, - написав на основі народних казок, легенд, пісень драму “Довбуш” та декілька поетичних творів, присвячених “підгірському мстителю” (“Довбуш”, “Дзвінка”, “Сам”, “Доля”, “Убогий леґінь”, “Сонні мари”, “Недуг”). Особливо популярною була балада “Добуш” (1861). В її основі лежать народні перекази та пісні про смерть ватажка опришків, що загинув від руки космацького глитая Степана Дзвінчука - чоловіка зрадливої коханки Довбуша Дзвінки.

У баладі “Довбуш” письменник найбільше уваги приділив поетичному коханню Олекси до Дзвінки. Закоханий опришок “ходить сумн ”, / чось му серце в грудях млієо, квапить своїх побратимів йти до Дзвінчука, бо “красна, красна Дзвінка/на вечірки запросила” [6, 93]. Опришки застерігають Олексу від нерозважливого вчинку і передбачають трагічний фінал цієї любовної драми, бо похід Довбуша супроводжує лиховісне знамення: “сова десь затужила, /Що аж серце в грудях мліє”, по смерті Олекси знову “.в скалі там, десь глибоко, / Там сова десь плаче, стоне” [6, 96]. Нічний крик сови, за народними переказами, віщує нещастя. Проте Довбуша ніщо не може зупинити:

“Аби-сь дав ми тілько злота, що наповню сю долину,

Аби-сь дав ми вдвоє більше,

То я Дзвінку не покину ' [6, 94].

Образ Довбуша постає у цьому творі, зазначає М. Шалата, “не в усій повноті своєї народної слави, бо увага зосереджується лише на любовній історії, через яку герой, власне, безглуздо й загинув”. Натомість у творах, де Олекса Довбуш згадується лише принагідно, - а їх у поезії і прозі Федьковича найменше зо три десятки, - “відважний опришок характеризується, як правило, вагомими штрихами” [9, 158].

Епічний фольклор про Довбушеві подвиги та скарби ліг в основу першої повісті Івана Франка “Петрії і Довбущуки” (1875 - 1876). У передмові до другої редакції твору письменник назвав її “документом молодечого романтизму”, бо написана вона “під впливом лектури польських романтиків: Міцкевича, Словацького та Красінського, а також польських белетристів трохи пізнішої доби, .. .що в своїх оповіданнях дуже часто оброблювали в напівромантичнім, а напівреалістичнім дусі українські теми” [7, 329].

І. Франко зазначав, що у повісті “Петрії й Довбущуки” “найдуться ремінісценції моєї гімназіальної лектури, особливо фантастичних оповідань Ернста-Амадея Гофмана, далі оповідання пок[ійного] Лімбаха про селянина Петрія (recte - Патрія), який збагатився найденим скарбом, і нарешті деяких народних оповідань про пригоди різних розбійників, а спеціально Олекси Довбуша” [7, 328].

В основі сюжету повісті - ворогування родин Петріїв і Довбущуків із приводу легендарних Довбушевих скарбів. Кирило, старший у роді Петріїв, пильно стеріг довірений йому скарб, щоб у майбутньому передати “тії грішнії, кровавії гроші” своєму синові Андрію, в руках якого вони “мають послужити для великої цілі двигнення нашого народу ”. Довбущуки ж добиваються скарбу лише заради власного збагачення.

У творі зображено представників різних прошарків суспільства, розмаїту й динамічну картину життя, де химерно переплелися фантастика і ре альність, сучасне і минуле з просвітницькими ідеями, з ідеалами народного самоусвідомлення. Повість відзначається стилістичною й тематичною різнорідністю. У передмові до другого видання повісті І. Франко “на карб недозрілості того молодечого твору” поклав ще “його досить фантастичну топографію та не досить продуману композицію” [7, 328 - 329].

В образі Олекси Довбуша уособлено благородство, незвичайна сила. Він усвідомлює свою велику відповідальність за скоєні “переступки і злодіяння”, і готовий нести покуту: “цілим останком свого життя... приготовити поле, на котрім мали пізнішії покоління мали збирати добрі плоди із моїх злих діл” [8, 42]. Метою останніх днів свого життя Довбуш бачить “ підняти і просвітити той народ, показати му, хто він, кому він служит і служив і чим він колись був!” [8, 43]. Автор вдається “до вільної часової й біографічної інтерпретації цієї постаті” [2, 302]: герой живе більше ста літ, має незвичайно високий ріст, здатність непомітно з'являтися у найпотрібніші моменти (коли, наприклад, рятує Андрія від ведмедя чи виносить його із палаючого будинку).

На Івана Франка велике враження справили карпатські пейзажі у повістях Миколи Устияновича. Про це говорить сам автор у розділі повісті “Внучка воєводи”: “Серед гір, за місточком Сколем, в околиці, званій Тухольщиною, котру так гарно з її мешканцями описав наш Устиянович, зноситься до значної висоти гора Зелемін' [8, 123]. Романтичні описи природи у творах М. Устияновича, без сумніву, знайшли свої ремінісценції в “Петріях і Довбущуках”. Це виявилося у змалюванні гірських краєвидів із дрімучими лісами, скелями, непрохідними дикими нетрями. У повістях “Петрії й Довбущуки” та “Страсний четвер” є подібні мотиви, подібні подробиці. Наприклад, обидві повісті починаються зображенням орла, що ширяє понад горами. Дослідники творчості І. Франка відзначають навіть подібну характеристику персонажів в обох творах (Зубаня - Горпина, Зубаня - Олекса Довбущук) [3, 160].

“Петрії й Довбущуки” - твір пізньоромантичний з елементами готичного роману жахів і таємниць, “позначений елементами романтичного натуралізму, які співіснують з розлогими реалістичними описами середовища, де відбувається дія, пейзажів, пластичністю та об'ємністю описів, увагою до психофізіологічної характеристики, конкретністю розмов, деталей” [2, 303]. героїка опришки література український

Устами свого героя Ісаака Бляйберга І. Франко стверджує, що гроші, набуті сльозами, вбивством, грабунками не можуть бути використані для “так святої, великої цілі, як двигнення бідного народу ”. Бляйберг, цей останній нащадок Довбушевої родини, говорить: “Не Довбушевим грішми..., но власними силами, власним пожертвованєм, власною працею треба двигати нам той народ, і лиш таке діло поблагословит Бог!” [8, 242].

Народні поводирі вбачають своє завдання у поширенні просвітницьких ідей серед народу: “Не спочинем, сли Бог житя продовжит, аж заложених буде тисяча читалень, зав 'язаних тисяча товариств стремезливості, збудованих тисяча шкіл і шпихлірів громадських, аж тисяча жидів-лихварів та орендарів опустит наш край” [8, 244].

Уже перший прозовий твір Івана Франка засвідчив його глибокий інтерес до проблеми образу народного ватажка, який жертвує всім заради народного поступу. У такому трактування цей образ супроводжуватиме його все життя, пройде глибоку творчу еволюцію і в майбутньому викристалізується в могутнього захисника національної ідеї - Мойсея.

Висновки. У художній спадщині письменників-романтиків Галичини знайшла відображення героїка опришківського руху та його ватажка Олекси Довбуша. Перші спроби відтворення цього руху побудовані на фольклорних модифікаціях, у пізніших творах спостерігається тенденція до олітературнення усної народної творчості. Попри офіційну негативну точку зору на опришків, неоднозначність і складність цього руху, суперечливість образу Олекси Довбуша ці народні повстанці у творах письменників-романтиків Галичини еволюціонували від месників за народні кривди (М. Шашкевич, М. Устичнович) до ціленаправленого руху, ватажок якого далекосяжною метою має просвіту і поступ усього народу (І. Франко). У такому річищі варто продовжувати дослідження художніх творів про опришків, написаних у пізніші часи. Це, зокрема, стосується літературної творчості Д. Вінцковського, М. Старицького, А. Кучурака, С. Васильченка, П. Костецького, І. Козаченка, В. Щурата, Г. Хоткевича, В. Гжицького, Р. Федоріва, Г. Смольського, Р. Єндика, І. Єрофеєва, Л. Первомайського, Л. Дмитерка, Ю. Шкрумеляка, Я. Яроша, В. Босовича, В. Волкова, С. Пушика та ін.

Література

1. Гузар З. Повість Миколи Устияновича “Страстний четвер ”//Шашкевичіана. -- Вип. 1

2. -- Львів -- Броди -- Вінніпег, 1996. -- С. 311 -- 317.

2. Гундорова Т. Іван Франко // Історія української літератури ХІХ століття. / За редакцією М. Яценка. -- Кн. 3. -- Київ: Либідь, 1997. -- С. 298 -- 363.

3. Радзикевич В. Повість Франка “Петрії і Довбущуки” // Записки НТШ. -- Т. CLXI / Збірник Філологічної Секції. -- Т. 24. -- Нью-Йорк--Париж, 1953. -- С. 143 -- 169.

4. Русалка Дністровая. -- Київ: Дніпро, 1987. -- 205 с.

5. Устиянович М. Страстний четвер //Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького. -- Львів, 1913. -- С. 195 -- 277.

6. Федькович Ю. Твори. -- Київ, 1974.

7. Франко І. Передмова до другої редакції повісті “Петрії й Довбущуки ” // Франко І. Зібрання творів: У 50-ти томах. -- Київ: Наукова думка, 1979. -- Т. 22. -- С. 32 -- 328.

8. Франко І. Петрії й Довбущуки -- // Франко І. Зібрання творів: У 50-ти томах. -- Київ: Наукова думка, 1978. -- Т. 14. -- С. 7 -- 244.

9. ШалатаМ. Юрій Федькович. --Київ: Дніпро, 1984.

10. Шашкевич М. Повне зібрання творів / упоряд. М. Шалата. -- Дрогобич: Коло, 2012. -- 559 с.

Размещено на Allbest.ru