Національні аспекти виховання молоді в працях Івана Франка

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 821.161.2.09(092):37(477)(09)

DOI: 10.24919/2522-4557.2017.40.117688

Національні аспекти виховання молоді в працях Івана Франка

Михайло Зубрицький

Стаття присвячена актуальним проблемам національного виховання у працях Івана Франка. На основі аналізу праць Івана Франка, як от: «Ученицька бібліотека в Дрогобичі», «Наші народні школи і їх потреби», «Чого хоче галицька робітнича громада» зроблено висновок, що письменник іще із сту-дентських років головне завдання школи бачив у вихованні національно свідо-мого молодого покоління. Звернено увагу, що й у поетичній творчості україн-ського Мойсея активно пропагується національний характер виховання («Вес-нянки», «Не пора»). Актуалізується думка на подальшому науковому вивченні програмних праць Івана Франка про виховання і школу.

Ключові слова: національний характер, спектр наукового бачення, на-ціональна ідея, рідна школа, наукове вивчення.

Статья посвящена актуальным проблемам национального воспитания в трудах Ивана Франко. На материале анализа сочинений Ивана Франко, в частности: «Ученическая библиотека в Дрогобыче», «Наши народные школы и их потребности», «Чего хочет галицкоерабочее общество?» сделано вывод, что писатель еще со студенческих лет главное задание школы видел в воспитании национально сознательного подрастающего поколения. Обращено внимание, что и в поэтическом творчестве украинского Моисея активно пропагандируется национальный характер воспитания («Веснянки», «Не пора»). Актуализируется мнение о дальнейшем научном изучении программных сочинений Ивана Франко о воспитании и школе.

Ключевые слова: национальный характер, спектр научного видения, национальная идея, родная школа, научное изучение.

Постановка проблеми. Питання вивчення педагогічної спадщини Івана Франка особливо актуальне в наш час час творення національної за змістом, європейської за формою педагогіки. Аналізуючи Франкове бачення української школи можна констатувати, що письменник наскрізним питанням ви-ховання підростаючого покоління бачив не лише національний характер, а професійну підготовку як учнів, так і вчителів. Перш за все погляд Каменяра був спрямований на молоде покоління, бо «яка молодь, таке й майбутнє нашого народу» («Громадські права студентів») [6, 138].

Питання інтерпретації Франкових постулатів у нашому сьогоденні вра-ховує не лише реалії часу, а й завдання на перспективу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед останніх публікацій важливе місце займає праця Омеляна Вишневського «Педагогічні погляди Івана Франка на тлі реформ сучасної української освіти» [2], де автор, ведучи мову про бачення Франком проблеми освіти українського народу, наголошує, що вони актуальні й сьогодні, коли ми, прагнучи будувати нове громадянське суспільство «з чистого аркуша», маємо, звертатися до спадщини українського Мойсея. франко національний виховання

Дещо контроверсійним поглядом у питанні франкознавства є праця Тамари Гундорової «Франко не Каменяр» [1], у якій дослідниця дуже часто зачіпаючи давно актуальні й наболілі питання Франкової спадщини, часто ставить несподівані й незвичні проблеми.

Переломний новаторський характер епохи «останніх десятиліть ХІХ віку» усвідомлював не лише Іван Франко, але й його сучасники. Тому з погляду ХХІ століття ми можемо з певністю констатувати, що ідеї українського Мойсея не застаріли, ба, вони актуальні й сьогодні.

Тому мав свого часу рацію Микола Євшан, який відзначав: «Вся белет-ристика і поезія Франка була сильно залежна від теорії, від тих думок та пог-лядів, які виробив собі серед нових обставин і під впливом нових ідей» [4].

Пізніше усвідомлюючи своє призначення для українського народу, Франко констатував: «Будь русином і хлопським сином!» [1, 434].

Важливим не лише в науковому плані, а й у питанні бібліографічного огляду є збірник «Іван Франко. Збірник вибраних праць і матеріалів. Бібліо-графічна спадщина» [6].

Мета статті окреслити образ Франкової публіцистики, вказати на її значення для сьогоднішньої розбудови Української держави, актуалізувати проблему національної мови, культурного оточення, яке і в часи І. Франка, і сьогодні має велике значення.

Як і в часи Івана Франка, так і в наш час існує проблема білінгвізму, коли письменник змушений творити мовою національної меншини, популяризуючи проблеми літератури в цілому для широкого загалу. Згадуючи Валуєвський цир-куляр, варто виокремити проблеми творення літератури на східних теренах, а також проблему карпаторусинства, що існує на Закарпатті.

Час, на який припадає наукова й літературознавча діяльність Івана Франка, дослідники (зокрема Т. Гундорова) окреслюють як перелом різних епох: доби романтизму, позитивізму й модернізму [1].

Іван Франко, передбачаючи наше непросте теперішнє життя, передав візію минулого, сучасного й майбутнього не лише своєю творчістю, але й власним прикладом праці й самопожертви для України.

У поемі «Мойсей», яку за влучним визначенням Ю. Шевельова можна назвати «Другим заповітом», поет устами Мойсея попередив свій народ:

Та прийде колись час і для вас,

В життєвому пориві Появиться вам кущ огняний,

Як мені на Хориві [7 І, 643].

Поет відчуває, що його народові потрібна не лише свобода декларативна, а й свобода справжня, бо тільки вільна людина може творити, жити, працювати. І тому як ніколи актуально звучать слова Франка, який малює в неприкрашених тонах тему «соціальної сліпоти» частини народу, що виходить з неволі в образі сліпця Оріона, яким керує малий шахрай, що сидить у нього на шиї. Оріон прямує до сонця, але не знає, як до нього дійти. Тому Іван Франко, відчуваючи внутрішній біль і гіркий жаль, щиро вболіває за прийдешнє життя свого народу:

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізніх

Палитиме, заснути я не можу [7 І, 616].

Аналізуючи епоху Івана Франка, ми вражаємося, які разючі аналогії можна побачити у нашому сьогоденні. Як у часи Франка, так і тепер, коли Україна творить своє «будуще» «на розпуттях веж людних» історії, актуально звучить його заклик «витворити з величезної етнічної маси народу українську націю (підкреслення наше -М. З.) [2 ІІІ, 570].

Торкаючись проблем освіти, Іван Франко завжди вважав, що чинна (тодішня) система освіти неначе навмисно побудована так, «щоб в головах молодих людей убивати всяку живу здорову мисль, звертати її до предметів мертвих і пустих, відвертати від життя і чесної праці, деморалізувати їх рабським поклонництвом перед сильними й багатими, нищити всяку іскорку критики і власної ініціативи, одним словом, робити чоловіка бездушною машиною в руках начальства» [8, 27]. Аналогічні міркування висловлює Іван Франко у статті «Чого хоче галицька робітнича громада?» (1881): «Науку подають в теперішніх школах не для того, щоб образовати і навчити робітника потрібному людському знанню, але тільки на те, щоб виховати в нього підданого, щоби вмовити в нього покірність теперішнім несправедливим порядкам і утвердити його в темноті» [6, 162].

Надзвичайно гострою є критика Франком системи тодішньої освіти у статті «Ученицька бібліотека в Дрогобичі», де письменник показує, як вчителі (а таких було багато) вважали учня бездушним знаряддям, призначеним тільки для того, «щоби дав спокійно набивати свою голову всякими «премудростями»... І найбільше цінують професори того учня, «у котрого їм удалось найдосконаліше затерти всі живі, чоловічі черти, знищити всякий зав'язок самостійного характеру, прогнати всяку охоту до самостійного мислення» [7, 20 21].

Чи не аналогічною є система освіти тепер, коли всілякі горе-реформатори нашого часу прагнуть нівелювати не лише систему освіти, а й зруйнувати ініціативу доброго вчителя, який прагне навчити дитину «живої мислі», вона змушує учня захоплюватися усім чужим, копіювати все чуже. Чи не разюче подібною є ситуація, коли школа має виступати як «справа громади», бо не лише держава, а сама громада (підкреслення наше М. З.), спільнота має вболівати за свою школу, інакше розчиниться «на розпуттях велелюдних». Цей обов'язок і право громади Іван Франко обґрунтовує, посилаючись на чинні конституційні норми свого часу, а також і тим, що збоку громада може побачити «дещо і таке», чого адміністратори, «стоячи всередині, не видять» [8, 191].

І тому зараз, коли Україна, борючись із північним агресором, будує власну державу, дуже актуально звучать слова українського Мойсея: «Здобувайте знання, теоретичне і практичне, гартуйте свою волю, виробляйте себе на сер-йозних, свідомих і статечних мужів, повних любові до свого народу і здібних виявити ту любов не потоками шумних фраз, а невтомною тихою працею. Таких мужів потребує кожна нація й кожна історична доба, коли всій нашій Україні перший раз у її історичному житті усміхається хоч трохи повна горожанська і політична свобода» [9 ІІІ, 576].

Сучасні думки звучать у постулатах Івана Франка, коли мова заходить про реформи: «Кілька разів у нас підносилась ідея про реформу гімназії в дусі новіших вимог. Ця ідея досі не могла в Австрії здобути собі ґрунту через те, що розгляд її завжди доручався людям нібито «фаховим», тобто педагогамрутинерам, які виросли і зашкарубіли у вірі в якусь таємничу виховну силу класичної філології» [8, 187].

Іван Франко також часто відчував сумнів у своїй місії, що мала покра-щувати становище народу шляхом реформ, шляхом змін: «Мені самому зда-ється, що я будую піраміду з болота, що «общество» се не піднесеться на висоту свого завдання.» [9, 201].

Франкова концепція національної літератури, його система поглядів на її самобутність і розвій, її оригінальність як одного із чинників національного виховання підростаючого покоління, безперечно, становлять не лише історичний інтерес, а й дотепер не втратили своєї методологічної вартості. Сучасні франкознавці (зокрема, І. Денисюк), високо оцінюють Франкову концепцію національної літератури: «У ній найголовніше виявилося пізніше гасло Є. Мальтока національного генія треба оцінювати з національних позицій, тобто студіювати й оцінювати літературу з точки зору її специфіки, яке скристалі зувалося в певних умовах і яка виконує свою національну місію» [3, 286].

В «Одвертому листі до галицької української молодежі» (1908) І. Франко писав про небезпеку для розвитку української ідентичності не лише в заборонах з боку царського уряду Росії, а й передусім у тому, що велика частина українців вихована в ідеях автократичного доктринерства, «сама ігнорувала свій український партикуляризм, у душі вступалася його, в душі признавала gente Ukraini, natione Russi, в душі й явно дорожила й дорожить фантомом «великої, неподільної Росії» [9 XLV, 404]. «Значить, констатує Франко, перед інтелігенцією стояло завдання: витворити з величезної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй, відки б вони не йшли, то при тім податний на присвоювання собі в якнайширшій мірі в якнайшвидшім темпі загальнолюдських культурних здо-бутків, без яких сьогодні жодна нація і жодна хоч і як сильна держава не може остоятися» [9 XLV, 404]. Отже, українській інтелігенції, на переконання І. Фран-ка, потрібно було відчути себе «українцями без офіційних кордонів». Франкове розуміння національної ідеї, як слушно помітила О. Забужко, було етикоантропологічним, а характер його філософського пошуку «екзестиційнохудожнім», що засвідчує типовий шлях «фастівської культури» [5, 60].

Свої мрії про добру систему освіти Іван Франко виклав у виступі на Снятинському вічі, де наголосив: «...говорячи о тім, що треба нашим школам, я би на перше місце поставив таке жадання: щоб над учителем було менше старшин. Громада повинна презентувати вчителя; для заряду (управління М. З.) маєтком шкільним і дозору над ним має бути місцевий комітет шкільний, а для дозору над наукою інспектор окружний; і сего досить. Ані сама громада, ані інспектор сам не повинні мати права віддалити, ані перенести учителя; можуть се робити тільки за обопільною згодою, а в разі незгоди повинен рішати інспектор крайовий. Се дало би учителеві певну незалежність, без котрої робота дуже часто буває тільки тяжкою панщиною, без замилування і без пожитку» [8, 194 195].

І найголовніше, І. Франко прагнув «щоби навчання і виховання молодого покоління було ділом громадським не забороняючи, однако ж, і родичам, коли вони до того самі охочі і спосібні, навчати самим своїх дітей, і «щоби школа розвивала всі, тілесні і духовні спосібності учеників, щоб не виводила заниділих і слабосилих учених, не спосібних до ручної праці, але щоби виводила вчених розумних і розвинених робітників [9, 163].

Найважливіше Іван Франко вбачав у тому, щоб народ любив не лише свою минувшину, а й боровся за майбутнє. І в тому головне національне виховання підростаючого покоління:

Не пора, не пора москалеві й ляхові служить.

Довершилась України кривда стара,

Нам пора для України жить.

Висновки. Іван Франко повсякчас дбав про виховання національного характеру української молоді. Спектр наукового бачення Каменяра осягав не лише проблеми національної школи, а й потреби національної держави, яка тоді формувалася у працях й умах відомих українських мислителів (Т. Шевченко, О. Кониський, Леся Українка, Софія Русова, П. Юркевич та ін.). І. Франко вбачав поняття «рідна школа» не лише у побуті, а й в освіті, культурі. Він наголошував, що ніхто не збудує народові школи, лиш він сам своїми зусиллями.

Розвідка передбачає подальше наукове вивчення не лише педагогічних праць Івана Франка, але його публікацій на педагогічну тему в тогочасній пресі.

І. Франко вірив, що прийде час і його народ «засяде у народів вольних колі» і зможе сам творити власну історію. А головне це національна школа й вільна держава, без якої неможливий поступ уперед. Своїми «Веснянками» й іншими патріотичними творами український Мойсей висловлював упевненість, що прийде не лише весна як пробудження природи, а весна відродження, весна нового життя.

Література

1. Гундорова Т. Франко не Каменяр / Тамара Гундорова. К. : Критика, 2008. -352 с.

2. Вишневський О. Педагогічні погляди Івана Франка на тлі реформи сучасної української освіти / О. Вишневський. Дрогобич : ТзОВ «Грех-ЛТД», 2016. 45 с.

3. Денисюк І. Франкова концепція національної літератури / І. Денисюк // Другий міжнародний конгрес україністів. Доповіді і повідомлення. Літературознавство. Львів, 1993.

4. Євшан М. «Іван Франко (Нарис його літературної діяльності)» / Микола Євшан // Критика. Літературознавсто. Естетика / упорядкув., передм. та прим. Наталії Шумило. К. : Основи, 1998. С. 139.

5. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період / Оксана Забужко. К., 1993.

6. Франко І. Бібліографічна спадщина : збірник вибраних праць і матеріалів / Іван Франко ; [упоряд., передм., комент. та прим. М.А. Вальо ; наук. ред. М.Ф. Нечиталюк]. Львів : НАН України. Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника, 2008. 730 с.

7. Франко І. Вибрані твори : у 3-х т. / Іван Франко. Дрогобич : Коло, 2004.

8. Франко І. Педагогічні статті і висловлювання / Іван Франко. К., 1960.

9. Франко І. Зібрання творів : у 50-ти т. / Іван Франко. К., 1986. Т. 45.

References

1. Hundorova, T. (2008). Franko ne Kameniar [Franko is no Kamenyar]. Kyiv: Krytyka [in Ukrainian].

2. Vyshnevskyi, O. (2016). Pedahohichnipohliady Ivana Franka na tli reformy suchasnoi ukrainskoi osvity [Ivan Franko's pedagogical views at the background of reforms in contemporary Ukrainian education]. Drohobych: TzOV «Hrekh-LTD» [in Ukrainian].

3. Denysiuk, I. (1993). Frankova kontseptsiia natsionalnoi literatury [Franko's conception of national literature]. Druhyi mizhnarodnyi konhres ukrainistiv. Dopovidi i povidomlennia. Literaturoznavstvo The second international congress of specialists in Ukrainian studies. Reports and announcements. Literature study. Lviv [in Ukrainian].

4. Yevshan, M. (1998). «Ivan Franko (Narys yoho literaturnoi diialnosti)» [Ivan Franko (A sketch of his literary activity)]. N. Shumylo (Ed.), Krytyka. Literaturoznavsto. EstetykaThe critigne. Literature study. Aesthetics. Kyiv: Osnovy [in Ukrainian].

5. Zabuzhko, O. (1993). Filosofiia ukrainskoi idei tayevropeiskyi kontekst: frankivskyi period [Philosophy of Ukrainian idea and European context: Franko's period]. Kyiv [in Ukrainian].

6. Franko, I. (2008). Bibliohrafichna spadshchyna: zbirnyk vybranykhprats i materialiv [Bibliographic heritage: a collection of selected works and materials]. M.A. Valo, M.F. Nechytaliuk (Eds.). Lviv: NAN Ukrainy. Lvivska naukova biblioteka imeni V. Stefanyka [in Ukrainian].

7. Franko, I. (2004). Vybrani tvory [Selected works] (Vols. 1-3). Drohobych: Kolo [in Ukrainian].

8. Franko, І. (1960). Pedahohichni statti i vyslovliuvannia [Pedagogical works and expressions]. Kyiv [in Ukrainian].

9. Franko, І. (1986). Zibrannia tvoriv [The Collection of works] (Vols. 1-50; Vol. 45). Kyiv [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru