Австрійська регіональна література 1930-40-х рр.: між літературою "крові та землі" й "асфальтною літературою"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

АВСТРІЙСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА 1930-40-Х РР.: МІЖ ЛІТЕРАТУРОЮ „КРОВІ ТА ЗЕМЛІ" Й „АСФАЛЬТНОЮ ЛІТЕРАТУРОЮ"

Юлія Вікторівна Ісапчук

Кандидат філологічних наук, асистент

Кафедра зарубіжної літератури,

теорії літератури та слов'янської філології

Анотація

Досліджуються основні етапи становлення австрійської регіональної літератури першої половини ХХ ст. Акцентується увага на зміні конотації зазначеного напряму у дотику до суспільно-політичного розвитку країни 1930-40-х рр. Наголошується на спільних і відмінних рисах „гайматкунст” в кайзерівській Німеччині та „провінцкунст” у габсбурзькій Австро- Угорщині, де назва останнього додатково підкреслює основоположну просторову спрямованість та відстороненість від культури великих міст. Простежується перехід німецькомовної регіональної літератури після першої світової війни у бік народно- патріотичного спрямування як підготовки до літератури „крові та землі” („Blut-und-Boden-Literatur”). Підкреслюється сприйняття та інтерпретація терміна „асфальтна література” („Asphaltliteratur”) адептами націонал-соціалістичної естетики. Звертається увага на успадкування культурної традиції регіонального мистецтва після завершення другої світової війни. австрійський регіональний література асфальтний

Ключові слова: австрійська регіональна література (Heimatliteratur), „гайматкунст”, „провінцкунст”, регіональний роман (Heimatroman), література „крові та землі”, „асфальтна література”.

Аннотация

АВСТРИЙСКАЯ РЕГИОНАЛЬНАЯ ЛИТЕРАТУРА 1930-40-х ГГ.: МЕЖДУ ЛИТЕРАТУРОЙ „КРОВИ И ЗЕМЛИ” И „АСФАЛЬТНОЙ ЛИТЕРАТУРОЙ”

Юлия Викторовна Исапчук Кандидат филологических наук, ассистент Кафедра зарубежной литературы, теории литературы и славянской филологии

Исследуются основные этапы становления австрийской региональной литературы первой половины ХХ века. Акцентируется внимание на изменении коннотации данного направления в контексте общественно-политического развития страны 1930-40-х гг. Определяются общие и отличительные черты „гайматкунст” в кайзеровской Германии и „провинцкунст” в габсбургской Австро-Венгрии, где название последнего дополнительно подчеркивает основополагающую пространственную направленность и отстраненность от культуры крупных городов. Прослеживается переход немецкоязычной региональной литературы после первой мировой войны в сторону народно-патриотического направления как подготовки к литературе „крови и земли” („Blut-und-Boden-Literatur”). Подчеркивается восприятия и интерпретация термина „асфальтная литература” („Asphaltliteratur”) адептами национал-социалистической эстетики. Обращается внимание на наследовании культурной традиции регионального искусства после окончания второй мировой войны.

Ключевые слова: австрийская региональная литература (Heimatliteratur), „гайматкунст”, „провинцкунст”, региональный роман (Heimatroman), литература „крови и земли”, „асфальтная литература”.

Annotation

AUSTRIAN REGIONAL LITERATURE OF THE 1930-40'S: BETWEEN “BLOOD AND SOIL LITERATURE” AND “ASPHALT LITERATURE”

Yulia Isapchuk Department of World Literature, Theory of Literature and Slavic Philology Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University

The study analyzes the main formation's phases of the Austrian regional literature (Heimatliteratur) in the first half of the 20^th century. The attention is paid to the connotation's changes of this direction in the context of the sociopolitical development of the country in the 1930-40's. The investigation stresses the similar and distinctive features of the “Heimatkust” in Germany and “Provinzkunst” in the Habsburg Monarchy. The article observes the shift of German-speaking regional literature after the First World War to the folksy patriotic direction as a preparation for the “Blood and Soil Literature” (“Blut-und-Boden-Literatur”). The regional literature, which was focused on the village not the city, became closer to the Nazi doctrine: especially by the praise of the soil (Scholle), in the connection to a family and by depictions of problems of an origin (Stamm). The attention is also turned to the inheritance of the cultural tradition of the regional art after the end of the Second World War. The reception and interpretation of the term “asphalt literature” (“Asphaltliteratur”) is emphasized by adherents of the Hitler's ideology. That's why the texts that did not correspond to the canon of National Socialist aesthetics were called “asphalt literature”. This term exists in parallel to the term “degenerate art” (“entartete Kunst”). The quite neutral phrase “asphalt literature” of the 1890's was borrowed by the Nazis and turned into a completely negative term (based on the antithesis to the soil) in the 1930's. Nowadays it is used in Germanspeaking literary criticism with such distorted meaning.

Key words: Austrian Regional Literature (Heimatliteratur), “Heimatkunst”, “Provinzkunst”, Regional Novel (Heimatroman), Blood and Soil Literature, Asphalt Literature.

Виклад основного матеріалу

Австрійське словесне мистецтво кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. характеризується розквітом літератур окремих регіонів, в основі яких лежить ідеалізована оповідь із локальним хронотопом.

Мається на увазі напрям Heimatliteratur (дослівно - література про батьківщину), тобто регіональна чи обласницька література, або література „рідного кута”. Даний термін введено у літературознавчий дискурс лише у 1970-х рр. Ця література вважається тривіальною, розрахованою на масового читача, авторами виступають письменники з австрійської провінції, які часто використовують місцевий діалект.

Саме поняття „батьківщина” (Heimat), особливо у німецькомовній культурі, полісемантичне за своєю суттю. Воно асоціюються з територією, ідентичністю, а також несе емоційне навантаження. За Г.-Ґ. Ґадамером, споконвічність батьківщини проявляється, насамперед, у (рідній) мові [2, с. 188-189]. Зрозуміло, що й сприймається це поняття неоднозначно (див. дет. [7, с. 65-70; 15, с. 21-35, 51-60; 18, с. 63-97; 28, с. 15-21, 207-256]), недаремно його навіть порівнюють із хамелеоном [14, с. 14]. Німецький літературознавець А. Шуман пропонує розглядати батьківщину та регіоналізм як способи мислення [25, с. 1-2]. До того ж у західній германістиці останніх десятиліть дедалі активніше вживають термін “регіональна література” [9, с. 19], що звільняє цю літературу від надмірної заідеологізованості [12, с. 58]. Тому й ми будемо послуговуватися цим відповідником з метою адекватнішого опису зазначеного феномену у вітчизняній науці.

Австрійську регіональну літературу можна поділити на такі етапи розвитку: 1) формування у контексті т. зв. „гайматкунс”; 2) міжвоєнний період і література „крові та землі”; 3) еволюція напряму від регіональної до антирегіональної літератури. Щодо останнього пункту, то цей етап кардинально відрізняється від попередніх у негативному ставленні до об'єкта зображення (це помітно навіть з назви), однак використовує аналогічні кліше тільки під відповідним кутом зору.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. у німецькомовному середовищі активно розвивається літературно-мистецький рух, відомий під назвою Heimatkunstbewegung („гайматкунст”), що, крім літератури, залучає інші види мистецтва (музика, живопис, театр). Він пов'язаний із загальними процесами стрімкого технічного розвитку суспільства, індустріалізацією та швидким ростом західноєвропейських міст у ХІХ ст., що відображає початок нової доби - Модерну. Австрійський германіст К. Росбахер дає влучну характеристику „гайматкунст”, визначаючи її як „антимодерністську, народно-націоналістичну, частково антиклерикальну течію культури” [23, с. 109]. Програмні положення „гайматкунст” проголошують опозицію до життя у великому місті (девіз „Геть з Берліна!”), вимагають створення альтернативи до індустріальної літератури, супроводжуються агресивними закидами по відношенню до берлінського натуралізму та Е. Золя [23, с. 21, 31-34].

Зауважимо, що „гайматкунст” у кайзерівській Німеччині та в габсбурзькій Австро-Угорщині, незважаючи на подібні тенденції у своєму розвиткові, має ряд відмінностей, особливо на початках. Причини цього полягають у відмінних соціально-економічних умовах даних країн, у неоднаковому ставленні до католицизму та до інших народів, у різному ступені (анти)лібералізму [23, с. 24-25].

Австрійський варіант даного напряму має свій відповідник Provinzkunst („провінцкунст”, буквально - провінційне мистецтво чи мистецтво провінції), що його вводить К. Росбахер [22]. Отож відмінна назва цього руху додатково підкреслює свою конститутивну просторову спрямованість і відстороненість від культури великих міст. Австрійське „провінцкунст” зберігає дистанцію до німецького „гайматкунст”, прагне не ототожнюватися з ним, будучи не настільки заангажованим ідеологією та не засвоївши так ґрунтовно форм літературної індустрії [23, с. 22-23], як його німецький аналог.

Крім того, дані національні літератури відрізняються особливостями розвитку в жанрово-естетичному зрізі. По-перше, натуралізм вважається фактично відсутнім в австрійській літературі, яка не переривала свою художню традицію і тому зберегла барокові риси й у ХІХ ст. (хіба що Л. Анценґрубера можна розглядати в контексті цього напряму). Як наслідок, на відміну від німецьких однодумців-письменників, австрійські колеги не могли так активно виступати проти засилля натуралізму як методу в рідному словесному мистецтві. По-друге, австрійська література другої половини ХІХ ст. відома своїми селянськими оповідями (Dorfgeschichte). Вони зустрічаються у творчості А. Штіфтера, М. фон Ебнер-Ешенбах, П. Розеґґера, тексти яких італійський германіст К. Маґріс називає навіть „габсбурзькою регіональною літературою” [19, с. 163-199]. На цей період припадає розквіт австрійської провінційної літератури. На переконання російського науковця О. Міхайлова, ця література близька до землі, виступає звуженням традиції, намагаючись повернути літературі відчуття конкретно-життєвого на фоні художньо-естетичної кризи, коли висока ідейність, інтелектуальна сконцентрованість, ліричний підйом уже не в змозі були співіснувати з відтворенням життя, емпіричним образом дійсності [5, с. 393-394]. Тому натхненники даного руху розглядають австрійську провінційну літературу як свою складову, прагнучи звести докупи старі й нові принципи. Отож про німецьке „гайматкунст” необхідно говорити як про програмний рух, тоді як про австрійське „провінцкунст” - як про продовження австрійської літературної традиції.

Найпоширенішим жанровим різновидом регіональної літератури виступає Heimatroman, або роман про батьківщину, регіональний чи селянський роман. Часто він являється ще й синонім усієї регіональної літератури. Як і у випадку з Heimatliteratur, ми використовуємо варіант „регіональний роман”, відповідно до практики інших зарубіжних науковців, на чому ще на початку 1980-х рр. наголошував германіст Н. Мекленбурґ [20, с. 12], намагаючись увести цей більш нейтральний термін у німецькомовне літературознавство.

Загалом дослідники (А. Кунне, Н. Мекленбурґ, К. Росбахер) виокремлюють такі ознаки регіонального роману: провінція (містечко, село або двір) є невід'ємною ознакою соціальної моделі та простору роману, відповідно місто іманентно виступає ворожим, зрідка анонімним топосом (мотив повернення додому на фоні негативного впливу міста на людей, хвала своїй малій батьківщині з обов'язковими компонентами: любов до землі та природи), поєднання часто ідеалізованого минулого з теперішнім в наративній структурі роману як оприроднення часу або прийом ретроспекції, узагальнені персонажі (група “своїх” та “чужих”) та ін. (див. дет.: [17, с. 23-40; 20, с. 71-110; 23, с. 137-156]).

До типових австрійських регіональних романів зараховують: „Якоб останній. Історія лісівника наших днів” („Jakob der Letzte. Eine Waldbauerngeschichte aus unseren Tagen”, 1888) П. Розеґґера, найпопулярнішого письменника „провінцкунст”, на якого згодом орієнтувалися молодші австрійські колеги-співвітчизники; „Ґріммінґтор. Літературні обробки легенд навколо Ґріммінґа” („Das

Grimmingtor. Literarische Aufarbeitung der Sagen rund um den Grimming”, 1926) авторки П. Ґроґґер та „Хліб” („Brot”, 1930) К.Г. Ваґґерля, тексти якого користувалися неабияким попитом серед читачів навіть у середині 1980-х рр.

Ще після першої світової війни в німецькомовній регіональній літературі спостерігається навернення в бік народно-патріотичного спрямування, де на головну сцену виходить фігура героїзованого селянина. Наприклад, роман Г. Льонса „Вервольф” („Der Wehrwolf”, 1910) демонструє можливість розвитку регіональної літератури як підготовки до літератури „крові та землі” („Blut- und- Boden-Literatur”), перетворившись у „класику” літератури націонал - соціалістичного спрямування. Не дивно, що орієнтована не на місто, а на село регіональна література виявилася близькою за духом гітлерівській доктрині, особливо у прославлянні землі (Scholle), зв'язку із сім'єю та проблематикою походження (Stamm).

Це стосується й Австрії, де дана естетика найґрунтовніше розкрилася у словесному мистецтві, оскільки письменнику надавалась роль активного учасника суспільних змін, свого роду поводиря народу [6, с. 81-83]. Це вже була радикалізована форма регіональної літератури, спрямована проти всього чужого з параноїдально спрощеною схемою друг - ворог [6, с. 65], політично й ідеологічно заангажована. Вона поєднувала „бароковий католицизм з язичницькими уявленнями про кров та землю” [23, с. 25], на відміну від Німеччини, де релігія не відігравала такої істотної ролі. Регіональну літературу перетворили в ще один вдалий спосіб пропаганди власних антигуманних ідей, у такий спосіб її повністю зневаживши та спотворивши.

Автори, які в першій третині ХХ ст. творять у межах австрійської регіональної літератури (К. Г. Ваґґерль, П. Ґроґґер, Р. Біллінґер, І. Тойффенбах, М. Мелл, Ф. Шрейфогель та ін.), уже на початку 1930-х рр. проявляють інтерес до націонал-соціалістичних віянь про силу провінції з її письменниками, здатними врятувати честь Відня у боротьбі зі столичними літераторами Ф. Верфелем, Ф. Зальтеном та Г. Засманном [6, с. 69; 10, с. 112]. У 1936 р. виходить друком антологія за редакцією каринтійського письменника Й. Ф. Перконіґа під назвою „Німецька Остмарк. Десять поетів та сотні картин складають хвалу Австрії” („Deutsche Ostmark. Zehn Dichter und hundert Bilder lobpreisen Osterreich”), а у 1939 р. з'являється величезна антологія „Повернення додому в Рейх. Великонімецька література з Остмарка та Судетської області 1866-1938” („Heimkehr ins Reich. GroBdeutsche Dichtung aus Ostmark und Sudetenland 1866-1938”), яку упорядковує австрійський літературознавець Г. Кіндерманн, з добіркою відповідних текстів, демонструючи зв'язок між поколіннями. В останній антології, у вступі зокрема, зазначається бачення специфічних завдань регіональної літератури, яка асоціюється із „селянським надбанням” як дієвим засобом проти „надмірної інтелектуалізації, механізації, матеріалізації, поширення єврейства” [10, с. 113].

Літературний процес 1933-1945 рр. в Австрії можна охарактеризувати так: система якостей малої батьківщини перетворюється на міф для дрібного міщанства, налаштованого на расизм, помітно обмежений набір формальних можливостей, стилістичне епігонство письменників, при цьому селянський роман (Bauernroman) перетворюється в типовий та популярний жанр у дусі вираження внутрішньої сили народу, відіграючи роль компенсатора та водночас обмежувача у сприйнятті дійсності (останнє важливе, особливо коли фашизм набирає своїх обертів у відвертих злочинах проти людства) [10, с. 113-117]. Поряд із літературою „крові та землі” влада сприяє розвитку австрійської воєнної літератури (osterreichische Kriegsliteratur) і заохочує до написання історичних романів (historische Romane).

До репрезентативних зразків австрійської регіональної літератури відповідного спрямування, що прославляють батьківщину, германіст К. Мюллер зараховує роман „Безглузде місто” („Sinnlose Stadt”, 1934) Г. Цернатто, оповідання „Ваґрайнський щоденник” („Wagrainer Tagebuch”, 1936) та вже згадуваний роман „Хліб” К. Г. Ваґґерля, поетичний текст „Батьківщина” („Heimat”) М. Мелля, романи „Ріг бика” („Stierhorn”, 1938) та „Заповідний ліс” („Der Bannwald”, 1939) Й. Г. Оберкофлера [10, с. 119-121]. Звичайно, цей список можна продовжити, додаючи сюди імена різноманітних авторів [3, с. 197-198; 6, с. 65-66, 69], чия творчість вдало вписується в рамки літератури „крові та землі”, воднораз існує ймовірність затаврувати того чи іншого письменника. Так, П. Розеґґер, постать вельми шанована і в роки Третього Рейху, і нині, але водночас не „коричневий” провінційний літератор (див. дет.: [27]).

Тексти, які не відповідали канону націонал-соціалістичної естетики, іменувалися „асфальтною літературою” (Asphaltliteratur). Це не лише посилювало опозицію міста і села, але й призводило до незворотного розриву між представниками регіональної літератури й письменниками-емігрантами. Термін „асфальтна література” у літературознавстві не надто поширений і фактично табуйований, оскільки асоціюється, завперш, із нацизмом. Він існує паралельно до терміна „вироджене”, або „дегенеративне мистецтво” („entartete Kunst”), позначаючи твори образотворчого мистецтва, які були не до вподоби гітлерівцям. „Вироджене мистецтво” пов'язане з однойменною виставкою в Мюнхені 1937 р., де було показано „такі” зразки (роботи В. Ван-Гога, П. Пікассо, А. Матісса та багатьох інших). Дослідниця К. Шмітц-Бернінґ окреслює дотичні поняття з лексики націонал-соціалізму: „асфальтна” демократія, культура, преса та „асфальтний” інтелектуалізм, яких об'єднує принцип зневажливого ставлення до здобутків міської цивілізації [24, с. 72, 561]. Окрім того, щоб додатково підкреслити опозицію до „асфальтної літератури”, на позначення словесного мистецтва вживають ширше поняття Schrifttum, що перекладається і як письменство.

Особливо відомий своєю активною пропагандою та виступами проти „асфальтної” культури П. Й. Геббельс. У 1933 р. прибічники його партії починають оприлюднювати так звані чорні списки книг, які іменують „асфальтною літературою”, а 10 травня того ж року в Берліні влаштовують їхнє перше публічне спалення. До цієї категорії зараховують як різноманітні тексти художньої літератури (Г. Манна, Е. Кестнера, Е. М. Ремарка та ін.), так і праці з інших галузей знань (історія, політологія, педагогіка тощо) [11, с. 103-226].

Неодмінними атрибутами „асфальтної літератури”, з точки зору націонал-соціалістів, виступають космополітизм, еротизм, марксизм або комунізм, нігілізм, інтелектуалізм, єврейське начало тощо. Цей термін перетворюється для них у ключову метафору в боротьбі з великим містом як символом цивілізаторського модерну ХХ ст. [21, с. 66, 72], позаяк саме городянину властиві вищеперелічені ознаки, на відміну від мешканця села. Монографія німецького дослідника Т. Шумана [26] репрезентує частину текстів (45 зразків), які тодішньою владою іменувалися „асфальтною літературою”.

Знищення забороненої літератури здійснюється й заради підтримки власної „правильної” літератури „крові та землі”, про що не без іронії згадують переслідуваний нацистським режимом німецький автор К. Тухольські [11, с. 279-280] та австрійські письменники Г. фон Додерер і Л. Перуц [10, с. 118]. Принагідно зауважимо, що німецький літературний архів, розташований у місті Марбах, у черговому номері журналу „Марбахер Маґацін” („Marbacher Magazin”, 1985) за редакцією Й. Маєра, присвяченому протистоянню Берліна та провінції, публікує цікавий аналіз доволі гострих дискусій між авторами „асфальтної” та регіональної літератури (див дет.: [8]).

Власне вислів „асфальтна література” вважався досить нейтральним, допоки його не запозичили нацисти. Первинно метафора асфальту асоціювалася з натуралізмом 1890-х рр., що намагався описати життя маленької людини робітничої професії [16, с. 255]. Німецький літературознавець М. Окрой простежує історію семантичної трансформації цього тропу. Так, асфальт активно входить у слововжиток ранніх експресіоністів як неодмінний реквізит великого міста, щоправда, перетворюється в амбівалентний поетичний засіб. Його використовують також для позначення модернізму в цілому. До даної метафори звертаються й автори „нової діловитості” (Neue Sachlichkeit), приміром, К. Тухольські, А. Дьоблін, а також Й. Рот, навіть К. Краус. Водночас зміна конотації у негативний бік спостерігається вже у 1910 -х рр. з боку консервативно налаштованих мислителів, які сприймають „асфальтну літературу” як словесне мистецтво великих міст у дотику до декадансу на зламі століть. У 1930-ті рр. асфальт перетворюється в цілком негативну метафору на основі антитези до землі, а отже, поняття „асфальтна література” вважається вже не просто політико-ідеологічним знаряддям, воно служить лайливим словосполученням у нацистській ідеології [21, с. 68-70].

Фактично з цим тавром термін „асфальтна література” зустрічається і в сучасному німецькомовному літературознавстві, хоча Б. Брехт ще у 1934 р. у своєму листі до Л. Фейхтвангера закликає ставитися до нього адекватно [1, с. 478]. Як і у випадку з регіональною літературою, „асфальтна література” неодмінно асоціюється з фашистською диктатурою, викликаючи наперед зневажливу рецепцію та негативну інтерпретацію.

Цілком логічно припустити, що після завершення другої світової війни регіональна література в німецькомовних країнах, спаплюжена політикою та ідеологією, повинна перебувати за лаштунками літературного процесу. Однак у Австрії ситуація виглядає дещо по- іншому. Германіст Й. Донненберґ наголошує на потребі денацифікувати регіональну літературу, що, на його думку, розпочинається в середині 1950-х р., після визнання нейтрального статусу держави [12, с. 62-63]. Підтвердженням цьому є постать К. Г. Ваґґерля, одного з найпопулярніших австрійських авторів упродовж 1930-80-х рр. Хоча він уже і не отримує державних нагород, як у період аншлюсу, проте в опитуванні 1972 р. займає перше місце серед улюблених австрійських письменників, а тираж його книг у 1984 р. сягає накладу до 7 млн екземплярів [4, с. 381-382].

Одначе ми не говоримо про масштабне продукування нових текстів регіональної літератури, що було характерніше для кіномистецтва. Вважається, що регіональна література відроджується саме в регіональних фільмах (Heimatfilm), що активно знімаються в Німеччині та Австрії починаючи з 1950-х рр., зберігши довоєнні традиційні мотиви та стереотипні образи (див. дет.: [ 13]). Необхідно підкреслити, що регіональну літературу цінують передусім широкі маси населення. Представники інтелектуального письменства після завершення другої світової війни захоплюються авангардним мистецтвом, перерваним гітлерівським режимом. Ми схильні до визнання успадкування культурної традиції регіонального мистецтва в цілому, яке переходить з 1930-х рр. аж у 1960-ті рр., перебуваючи все ж довгий час у тіні націонал-соціалізму.

Отож регіональна література в Австрії першої половини ХХ ст. розвивається в тісному взаємозв'язку із соціально-економічними та суспільно-історичними подіями в державі. Вона продовжує традицію австрійської провінційної літератури середини ХІХ ст., розвивається в контексті до „гайматкунст”, однак виокремлює власний національний варіант - „провінцкунст”. Якщо модернізм у німецькомовній літературі наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. починають пов'язувати з великим містом як об'єктом поетичного простору, то регіональна література знаходить своє місце як пристановище антимодерністської ідеології у провінції. У міжвоєнний період цей напрям набуває ознак радикалізму й поступово переходить у заангажовану та пропагандистську літературу „крові та землі”. Як опозиція до неї окреслюється „асфальтна література” - термін, так само запозичений і спотворений прихильниками націонал-соціалізму.

Література

1. Брехт Б. Современники: друзья и враги / Б. Брехт // Театр. Пьесы. Статьи: в 5 т. / пер. И. Млечиной ; комент. И. Фрадкина. Москва: Искусство, 1965. Т. 1. 527 с.

2. Ґадамер Г. Ґ. Герменевтика і поетика. Вибрані твори: пер. з нім. / Г.-Ґ. Ґадамер. Київ: Юніверс, 2001. 288 с.

3. Зимомря І. М. Тематично-стильові тенденції австрійського літературного процесу ХХ століття: рецептивні оцінки / І. М. Зимомря // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філологічні науки. Луганськ, 2009. № 3 (166). С. 195-204.

4. История австрийской литературы ХХ века: в 2 т. / отв. ред. В.Д. Седельник. Т. ІІ. 1945-2000. Москва: ИМЛИ им. А.М. Горького РАН, 2010. 576 с.

5. Михайлов А. В. Традиционное и новое в австрийской литературе второй половины XIX в. / А. В. Михайлов // История всемирной литературы: в 8 т. / АН СССР; Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. Москва: Наука, 1983-1994. Т. 7. 1991. С. 393-395.

6. Amann K. Der Anschluss osterreichischer Schriftsteller an das Dritte Reich: institutionelle und bewuBtseinsgeschichtliche Aspekte / Klaus Amann. Frankfurt am Main: Athenaum, 1988. 253 S.

7. Aspetsberger F. UnmaBgebliche Anmerkungen zur Einschrankung des literaturwissenschaftlichen „Heimat”-Begriffs / Friedbert Aspetsberger // „...[...] als hatte die Erde ein wenig die Lippen geoffnet [...]”: Topoi der Heimat und Identitat / [Hrsg. von Peter Plener und Peter Zalan]. Budapest: ELTE, Germanistisches Inst., 1997. S. 53-85.

8. Berlin - Provinz. Literarische Kontroversen um 1930 ; fur die Ausstellung im August / September 1985 zum VII. KongreB der Internationalen Vereinigung fur Germanische Sprach- und Literaturwissenschaft in Gottingen sowie fur die Kabinett-Ausstellung von Oktober bis Dezember 1985 im Schiller-Nationalmuseum Marbach am Neckar / [Bearb. von Jochen Meyer ; Hrsg. von Bernhard Zeller]. Marbach am Neckar: Deutsche Schillergesellschaft, 1985. 127 S. (Marbacher Magazin: 35).

9. Charbon R. Heimatliteratur / Remy Charbon // Reallexikon der deutschen Literaturwissenschaft / [Hrsg. Harald Fricke]. 3., von Grund auf neu erarb. Aufl. Berlin ; New York: de Gruyter, 2007. Bd. 2. S. 19-21.

10. Die „osterreichische” nationalsozialistische Asthetik / [Hrsg. Ilija Durhammer; Pia Janke]. Wien ; Koln ; Weimar: Bohlau Verl., 2003. 226 S. (Edition Die Angewandte - University Press).

11. Die Bucherverbrennung: zum 10. Mai 1933 / [hrsg. von Gerhard Sauder]. Munchen ; Wien: Hanser, 1983. 339 S.

12. Donnenberg J. Heimatliteratur in Osterreich nach 1945 - rehabilitiert oder antiquiert? / Josef Donnenberg // Das notwendige Befremden der Literatur: Aufsatze von Kafka bis Aichinger, von Grillparzer bis Jelinek. Stuttgart: Heinz, 2007. S. 53-87. (Stuttgarter Arbeiten zur Germanistik: Unterreihe Salzburger Beitrage; 46).

13. Esterhammer R. Heimatfilm in Osterreich: Einblicke in ein facettenreiches Genres / Ruth Esterhammer // Literatur im Film: Beispiele einer Medienbeziehung / [Hrsg. von Stefan Neuhaus]. Wurzburg: Konigshausen & Neumann, 2007. S. 17-198. (Film - Medien - Diskurs ; 22).

14. GornerR. Einfuhrendes. Oder: Verstandigung uber Heimat / Rudiger Gorner // Symposium „Heimat - zu einem Kulturideologischen Begriff des 19. und 20. Jahrhunderts”, 1990, London: Heimat im Wort: die Problematik eines Begriffs im 19. und 20. Jahrhundert ; [die Beitrage dieses Bandes beruhen auf Vortragen, die anlasslich des Frau Professor Irina Frowen gewidmeten Symposiums „Heimat - zu einem Kulturideologischen Begriff des 19. und 20. Jahrhunderts” im Londoner Institute of Germanic Studies im Oktober 1990 gehalten wurden] / [hrsg. von Rudiger Gorner]. Munchen: Iudicium- Verl., 1992. S. 11-14.

15. Heimat als Chance und Herausforderung: Reprasentationen der verlorenen Heimat / [Hrsg. Carme Bescansa ; Ilse Nagelschmidt]. Berlin: Frank & Timme, 2014. 333 S. (Literaturwissenschaft ; 44).

16. Klemperer V. LTI: Notizbuch eines Philologen / Victor Klemperer. 15. Aufl. Leipzig: Reclam, 1996. 300 S. (Reclam-Bibliothek ; 278).

17. KunneA. Heimat im Roman: Last oder Lust?: Transformationen eines Genres in der osterreichischen Nachkriegsliteratur / Andrea Kunne. Amsterdam ; Atlanta, GA: Rodopi, 1991. VIII, 342 S. (Amsterdamer Publikationen zur Sprache und Literatur ; 95).

18. Lobensommer A. Die Suche nach „Heimat”: Heimatkonzeptionsversuche in Prosatexten zwischen 1989 und 2001 / Andrea Lobensommer. Frankfurt am Main ; Berlin ; Bern ; Bruxelles ; New York ; Oxford ; Wien: Lang, 2010. 281 S. (Europaische Hochschulschriften: Reihe 1, Deutsche Sprache und Literatur ; 2003).

19. Magris C. Der habsburgische Mythos in der modernen osterreichischen Literatur / Claudio Magris ; [ubersetzt aus dem Ital. ; Vorw. von R. Lunzer]. Wien: Paul Zsolnay Verl., 2000. 414 S.

20. Mecklenburg N. Erzahlte Provinz: Regionalismus und Moderne im Roman / Norbert Mecklenburg. Konigstein / Taunus: Athenaum, 1982. 309 S.

21. Okroy M. Ich bin fur Asphalt. Anmerkungen zur Geschichte eines ungeliebten Begriffs / Michael Okroy // Geschichte in Wuppertal. Wuppertal: Bergischer Geschichtsverein, Abt. Wuppertal e.V., 2002.

11. Jg. S. 65-73.

22. Rossbacher K. Die Literatur der Heimatkunstbewegung um 1900 / Karlheinz Rossbacher // „...[...] als hatte die Erde ein wenig die Lippen geoffnet [...]”: Topoi der Heimat und Identitat / [hrsg. von Peter Plener und Peter Zalan]. Budapest: ELTE, Germanistisches Inst., 1997. S. 109-120.

23. Rossbacher K. Heimatkunstbewegung und Heimatroman: zu einer

Literatursoziologie der Jahrhundertwende / Karlheinz Rossbacher. 1. Aufl. Stuttgart: Klett, 1975. 280 S.

24. Schmitz-Berning C. Vokabular des Nationalsozialismus / Cornelia Schmitz- Berning. 2., durchges. und uberarb. Aufl. Berlin ; New York: de Gruyter, 2007. XLV, 717 S.

25. Schumann A. Heimat denken: regionales BewuBtsein in der

deutschsprachigen Literatur zwischen 1815 und 1914 / Andreas Schumann. Koln ; Weimar ; Wien: Bohlau Verl., 2002. VIII, 316 S.

26. Schumann Th. B. Asphaltliteratur: 45 Aufsatze und Hinweise zu im 3. Reich verfemten und verfolgten Autoren / Thomas B. Schumann. Berlin: Guhl, 1983. 228 S. (Bibliothek Anpassung und Widerstand ; 9).

27. Wagner K. Heimat- und Provinz in den dreiBiger Jahren. Am Beispiel der Rezeption Peter Roseggers / Karl Wagner // Osterreichische Literatur der dreiBiger Jahre: ideologische Verhaltnisse, institutionelle Voraussetzungen, Fallstudien / [Hrsg. Klaus Amann, Albert Berger]. 2., unverand. Aufl. Wien ; Koln: Bohlau, 1990. S. 215-246.

28. Wesen und Wandel der Heimatliteratur: am Beispiel der osterreichischen Literatur seit 1945: ein Bonner Symposion / [hrsg. von Karl Konrad Polheim]. Bern ; Frankfurt am Main ; New York ; Paris: Lang, 1989. 263 S.

Размещено на Allbest.ru