"Змістоформна Одіссея" Василя Махна у збірці "Cornelia street cafe: нові та вибрані вірші"

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Київський університет імені Бориса Грінченка

«Змістоформна Одіссея» Василя Махна

у збірці «Cornelia street cafe: нові та вибрані вірші»

Оксана Плющик

За мету статті обрано аналіз форми віршів Василя Махна - знаного поета, есеїста, літературного критика, перекладача та вченого - в її єдності зі змістом на прикладі збірки «Cornelia Street Cafe: нові та вибрані вірші» (2007).

Василь Махно захоплюється новими образами, трансформуючи власні, уже давно набуті. Зокрема в текстах поета головними містами були зазвичай ті, в яких він проживав, але з мандрами світом і часом географія його міст та місць розширювалася - так й у віршах автор плавно переходить від класичних зразків до верлібру.

Митець не зациклюється на строгій витриманості римування - серед певної кількості строф з'являються одна-дві-три, які не повторюють одна одну, а змінюють у рядках жіночі-чоловічі-дактилічні рими. Графічна форма запису віршів у В. Махна, ніби мандруючи, може наближатися до переміщення, руху, дії: більшість рядків поезій містять тире - як зміну декорацій, теми, простору, плану тощо.

Василь Махно не прагне прив'язуватися до рими - у нього завжди виникає бажання «поборотися» з традицією. Власне, для поета існує внутрішня боротьба з віршовими формами при виборі головного формального інструментарію - йому завжди цікаво експериментувати, досягаючи заглиблення у саму сутність поезії.

Зокрема, створюючи умовно-асоціативні образи, В. Махно користується парономазією (звуковою метафорою); заримовування українських слів з англійськими надає несподіване розгортання неточній римі; звуковий ефект навіть вплетений у строфічний перенос, який зустрічається майже в усіх ритмічних строфічних віршах; почасти в збірці зустрічаються анафора та епіфора, які також створюють звукове інструментування (як обрамлення).

Аналізуючи збірку на предмет інструментарію для втілення змісту через образи та форму, автор статті доводить, що В. Махно - неперевершений майстер слова, який міцно тримає його (слово) у руці й вправно втілює на папері словообразність, не боячись експериментувати з формою (фонікою, строфікою, римою, римуванням, віршорядками).

Ключові слова: Василь Махно; поетика; римування; поезія; віршорядок.

Василь Махно - поет, есеїст, літературний критик, перекладач та вчений - добре відомий і в Україні, і на зарубіжжі. Більше 15 років живе в Америці, називає себе «ньюйоркером» [8], водночас постійно наголошуючи, що він - поет український, оскільки пише рідною, українською мовою. Автор поетичних збірок, прози, есеїстики, драматургії, перекладів весь час на слуху вітчизняного читача: мандруючи різними країнами, живучи в Нью-Йорку, він завжди повертається на батьківщину і власною персоною, і власними текстами.

Наразі постать Василя Махна, попри значну кількість його інтерв'ю, критичних рецензій, статей (І. Андрусяка [1], Є. Барана [2], Ю. Ємець- Доброносової [4], О. Калинюшко [5], Ю. Починок [12] та ін.), не стала (поки що!) окремим дослідженням для науковців. Отже, заглиблення в будь-яку складову поетики творчості цього непересічного автора, «поета для поетів» (І. Андрусяк), є актуальним; саме у цих межах за мету статті обрано аналіз форми віршів у її єдності зі змістом на прикладі збірки «Cornelia Street Cafe: нові та вибрані вірші» (2007) [10].

Поставлена мета передбачає аналіз збірки Василя Махна у віршознавчому аспекті; віднаходження інструментів, які б унаочнили зв'язок змісту й форми поетичних текстів автора; простеження, як метрико-ритмічний рисунок та звукопис безпосередньо задіяні у формозмістовій єдності творів.

Василя Махна можна метафорично назвати мандрованим поетом: митець, який повсякчас рухається континентами, захоплюється новими образами (а простір для цього широкий), трансформуючи власні, уже давно набуті. І якщо раніше в його текстах головними містами були ті, у яких проживав (Чортків, Кривий Ріг, Тернопіль, Нью-Йорк), то з часом географія міст і місць розширювалася: від Кракова, Любліна, Женеви, Парижа до Стамбула, Одеси, Львова тощо. Така «непосидючість», певного роду «одіссея», змушує рухатися, не застоюватися й у формальному аспекті його поезії - як і стверджує Б. Рубчак у передмові до збірки: «Що, мабуть, найцікавіше в Махна - це його мандри всередині власних поезій. Зміни в образності й стилі, що їх ці тексти зазнають із моментом переселення автора, а при тому збереження в них основного передособового імпульсу <...> - служать як блискучі приклади такої нині модної теорії еміграційної літератури - прийняття нового місця поселення й одночасно запеклої боротьби з ним. Махно ж бо - передусім поет місця, поет простору, що різьблений часом, - поет часопростору» [13, 7].

Класична побудова вірша поета-філолога з часом, а це безпосередньо унаочнює, власне, збірка поезій, змінюється «.від вибагливих строфічних структур з розкішними римами до домежно звільнених верлібрів» [13, 22]. Так, канонізованість строфи 1998-2002 рр. м'яко й логічно увіходить у верлібр. Наприклад, розбивка строфи на рядки (1+4 та 5 рядків) у вірші «ти починаєш від плодів цитрин» [10, 170] - фактично спроба «розхитати» канон п'ятивірша. За римуванням, на слух, - це пентина (аВВаа - три строфи, АввАА - остання, четверта, строфа), але у графічному записі перша та третя строфи - з виокремленим першим рядком:

ти починаєш від плодів цитрин

знаходити вдоволення: ти пишеш вмокаючи перо у морфій тиші із перснем берега і кульчиком гори човном - галерником - фонетикою риб.

Власне, і сама ритміка ямба у строфах ненав'язливо рухається стійким п'ятистопником від чотиристопного («плодів які ти звідав») до шестистопного («човном - галерником - фонетикою риб»).

Серед уживаних форм римування цього періоду, початкового й далі, фактично, переломного, слід назвати АВАВ («усе забуваєш - дрібнішає вушко голки» [10, 171], ааа («ріг буйвола затвердне наче бинт» [10, 172], «часи в повітрі плинні мов ріка» [10, 177]), авав («елегії - зернами сумніву, розмисли снами» [10, 180]), АвАвв («серп тяжкий і сніп - уже й селяни» [10, 186], «із вічності плинного дива» [10, 201]), ааВ ссВ («сніг летить з останніх століть» [10, 191]) та под. Але автор не зациклюється на строгій витриманості римування - серед певної кількості строф з'являються одна-дві-три, які не повторюють одна одну, а змінюють у рядках жіночі-чоловічі-дактилічні рими, наприклад: «ти починаєш від плодів цитрин» [10, 170] - аВВаа та АввАА; «стоячи в ямі світла - бачити порох Риму» [10, 179] - АА та А'А'; «суху печаль потовчену на шкло» [10, 182] - аВВаВ та АввАв; «спитаєш сни - не вірші: хоч вони» [10, 185] - аВааВ та АвААв; «І на їхні голови поклавши» [10, 193] - АвАв, А'ВА'В та АВАВ і т. д.

Поет зізнається, що переїзд до Америки безпосередньо вплинув на зміну віршів; він «бунтує супроти себе, щоби увиразнити, або упорядкувати структуру своєї мови, поетичної форми etc. Звичайно, що творчість взагалі, а поетична зокрема, - це поєднання раціональних та ірраціональних елементів у різних комбінаціях» [9]. Таким чином, В. Махно здійснює як літературознавчі, так і культурологічні мандри, зокрема наголошуючи в одному з інтерв'ю (мова йшла про правила гри при переході поета з поезії на прозу), що «намагався зреалізувати поетичні структури мови через міфологізм урбаністики і конкретику місця навіть в оповіданнях» - як акцент на постійно вірному для себе мотиві мандр, але завжди залишаючи точкою відліку, точкою початку дім, оскільки «...головним простором життя завжди є дім, принаймні для мене, того, хто у зв'язку з переїздами, змінював його часто» [11].

Мандруючи відкритим простором, автор створює для себе образи, які безпосередньо пов'язані з переміщенням (зміною), і постає таким собі пілігримом (Б. Рубчак). Із цим згідні й критики його творчості, виводячи найчастіше уживані та найулюбленіші типажі образів риб, дому, міст і місць (та їхніх краєвидів), відомих і невідомих особистостей і постатей тощо. Навіть так часто вживаний образ вірша теж уміло вплітається в канву мотиву, наприклад: «і те / що звичкою записувати слова - вірші назвеш - яким корабель гомер / влаштував одіссею» [10, 92] (слова, як корабель, змінюючи форму, мандрують у вірші); «впереміш із днями і віршами смикаєш сітку води» [10, 104] (вода, як і дні, плинна, а надрукований вірш незмінний); «тканина вірша / виткана з подиху слів» [10, 122] (повітря від подиху завжди рухливе) тощо.

Графічна форма запису віршів, ніби мандруючи, у В. Махна може наближатися до переміщення, руху, дії: більшість рядків поезій містять тире - як зміну декорацій, теми, простору, плану тощо. Тире виникають у різних місцях віршорядків:

в імператорськім саді - погашених свіч -

і телячої шкіри - він книжник і миш -

влада пахне книжками і мудрій сові

вірші теж - мов пісок - хтось нашіптує звиш [10, 209]

Інколи «зупинками» тире поет навіює мотив хокку, звісно, без підрахунку складів, лишень образами та манерою читання, як-от:

бо вони розтанули у білій млі - у молоці повітря -

наздоганяй тінь - і дивися на цвіт сливи -

складай свої пісні - в яких кожен звук - криниця смутку -[10, 199]

Сучасні поети зазвичай не оформлюють вірші пунктуаційно, вважаючи, що вільність авторських думок реципієнт може сформувати на власний розсуд - завдяки інтонаційно-декламаційній манері викладу: «Вільне від знаків письмове мовлення дозволяє читачеві довільно, без будь-якого упередження, по-своєму, на своє сприйняття і розуміння інтерпретувати явлений текст. Тобто текст без розділових знаків володіє ширшою інтерпретаційною спроможністю, відкривається для читача як своєрідний словесний хаос, який він може впорядковувати як йому заманеться. А поет і творець такого тексту звільняє себе від вигаданих смислів, доручає їх у вільній формі читачеві, котрий не завжди здатний відгадати замисел поета. Та поет цього і не домагається» [3, 174], - стверджує автор монографії «Технологія літературної творчості» (2017) П. Білоус. І на підтвердження слів науковця вірш автора збірки:

у будь-який спосіб записана

поезія ставала кольором і звуком [10, 30].

В одному з інтерв'ю В. Махно наголошує, що в кожній літературі при існуванні усталених поетичних форм завжди виникає бажання «поборотися» з традицією. Він вважає, що поезія, наповнюючись глибоким змістом, тонкою гамою емоцій та винахідливістю віршової структури, не потребує звіту, чи є в ній рима, чи її немає (маючи форму верлібру) - наразі не так уже й важливо. І вже як науковець припускає, що структура мови шукає в новому часі нові форми вираження, які митці відчувають і вводять у національну традицію, видозмінюючи її. Власне, для В. Махна існує внутрішня боротьба з віршовими формами при виборі головного формального інструментарію - йому завжди цікаво експериментувати в такому «різнополюсному магнітному полі» кількох форм, досягаючи заглиблення в саму сутність поезії [6].

Інтерв'юер певен, що «процес писання - це очищення мови від зайвих слів» [11], і цією фразою, фактично, досягає успіху в умінні змінювати форму не тільки в поетичних текстах, айв есеях, де мінливість проявляє в стилі, уважаючи змінною синтаксичну конструкцію (міста, тексту тощо): «Найголовніше, що робить письменника письменником - це коли відчуваєш, що з матеріалом мови ти можеш зробити все, що захочеш. Тоді, коли ти настільки зрісся з мовою, настільки її відчуваєш, що можеш побудувати будь- яку конструкцію, можеш висловити будь-яку думку, можеш зробити так, можеш зробити сяк» [7]. махно поет вірш

Одним з таких прийомів у формі вірша, створюючи умовно-асоціативні образи, В. Махно користується парономазією, яку часто ще називають звуковою метафорою, наприклад, у вірші «Ґертруда Стайн» [10, 74-75]: «і клей - як цукор - язиком лизати / щоб склеїти ці віддалі - і далі // залишитись у місті що за музу / замурзаною шльондрою - і ружу», «знаку не буде і не буде знаку // на голові підстриженій Ґертруди»; або ж у вірші «До Бориса Щавурського» [10, 34-35]: «те й кажу що зміна і заміна / слів в слова», «батьківщина виставить кошторис / і борги мені мої повторять / - блудний син а чи приблудлий пес», «ці терміти - терміни запізні / щоб порозумітися листом», «ще тримає обід а чи овид»; або ж у вірші «Читання віршів» [10, 83-84]: «і стать і статут», «змете бородою цей бруд і цей бруклін», «і різдва дереворіз» та под.

Подібне використання звуко-семантичного зближення слів у сучасній українській поезії використовується широко. Слова, близькі за звучанням, зазнають поетичної семантизації та створюють асоціативно-узагальнену форму, так звану «паронімічну атракцію», яка може формуватися й на фольклорній семантичній паралелі - таким способом будь-який поет, і власне, досліджуваний нами, задіює в межах традиційного - новотворення власного поетичного світу.

Найцікавішим і найчастішим із засобів звукової організації віршів збірки є рима в розмаїтті можливостей графічного (рядкового та строфічного) поєднання слів. Рима зазвичай у поета різнограматична (на прикладі усього двох віршів «Про ассирійського пса» [10, 32-33] та «Париж» [10, 53-54]): невтішні - вірші, з усюд - бруд, школи - ніколи, щеням - щодня; оригінальна і точна: джазу - заразу, сну - антилопи гну, алкоголь - де Голль, пси - попси, батьківщин - мужчин, весна - тісна; оригінальна й неточна, де остання підкреслює нетрафаретність, мобільність творчої уяви та майстерність у її створенні: коаліцій - у клітці, Нью-Йорк - пісок, мандри - атланти, молюсків - плюскіт, жінками - кави, лорки - кроки, меланхолію - колії, метатекст - пес, фальшивлять - зашиють.

Заримовування українських слів з англійськими теж надає несподіваний рух неточній римі: Salvation Army - ногами [10, 83], CD - стіні [10, 122], Cornelian bar - плат - скла - good luck - плавба - слаба - вола [10, 139] та под.

У створенні звукопису поет застосовує як асонанс:

три відсадки за ним - кілька зон - кілька зим ухиливсь від кастета - та не від коси... однокласник Роман [10, 77],

так й алітерацію:

його тіло зішите зі шкіри віршів [10, 32]; життя що залежить від слів якого і словом вважати не слід а тільки Парижем й жінками [10, 54];

із тиші в тишу прошмигає миш: і сипляться сніги - і в цім столітті [10, 164];

і ти в покоях тиші - чи в снігах - смиренним сном над берегом століття підеш услід за літописцем літа де час пульсує - і тіла комах в повітрі тліють - й дотліває страх [10, 165];

тлумляться трикутних тіл ліси [10, 194] та под.

Звуковий ефект навіть вплетений у строфічний перенос, який зустрічається майже в усіх ритмічних строфічних віршах (виокремлення моє. - О. П.):

віконця Бога ліплені із глини і голос наче дим над пустирем - і три особи Божі - книга як години дописана була час витікав витримував ріку і тінь її спасенну [10, 205].

Слово «витримував» задля рими розділене на склади, але, як варіант, при декламації можна прочитати таким чином: «книга, як години, дописана була. Час витікав. Витри (або ж: Ви - три). Витримував ріку і тінь її спасенну».

Інколи строфічний перенос охоплює весь вірш, наприклад, «І на їхні голови поклавши» [10, 193], «Дерево в тонкій одежі» [10, 194], «Темний ієрогліф відмикав» [10, 196] тощо:

Дерево в тонкій одежі світла кола мітить. І трикутна вежа тіла розсипається. Самітня трійця повертається з безмежжя

лиць. Стебло втрачає здатність мислити. Ввійти в дев'яте коло, втримати тепло й порядок хатніх зречень уречевлених. Навколо

золотистий сад в одній особі [10, 194].

Почасти у збірці зустрічаються анафора та епіфора, які також створюють звукове інструментування (як обрамлення), наприклад, епіфора строф «однокласник Роман» в однойменному вірші [10, 77], ефект якої підсилюється повтором, що змінюється змістовим наповненням у шести строфах: 1, 2 строфи - «я не знаю - братан», 3 - «це я знаю - братан», 4, 5 - «що я знаю - братан» і 6 - «невідомо - братан» й відсилає читача в час домінування «блатних», з відповідним антуражем, поведінкою і «братанами».

Отже, аналізуючи збірку на предмет інструментарію для втілення змісту через образи та форму, можна сказати, що В. Махно - неперевершений майстер слова, який міцно тримає його (слово) в руці й вправно втілює на папері словообразність, не боячись експериментувати з формою (фонікою, строфікою, римою, римуванням, віршорядками). Відкритим лишається питання щодо видозміни певних формальних чинників протягом творчого шляху поета.

Список використаних джерел

Андрусяк І. «Рибою пливи, Свідзинським, кавою...»: (архетипні знаки в поезії В. Махна) / Іван Андрусяк // Слово і час. - 1998. - № 2. - С. 22-23.

Баран Є. Божих слів нерозгадані коди... [Рец. на кн. Махно В. Лютневі елегії та інші вірші] / Євген Баран // Кальміюс. - 2000. - № 3-4. - C. 59-60.

Білоус П. Технологія літературної творчості : монографія / Петро Білоус. - Житомир : ПП «Рута», 2017. - 216 с.

Ємець-Доброносова Ю. Василь Махно. Дім у Бейтінґ Голлов. Оповідання [рецензія] [Електронний ресурс] / Юлія Ємець-Доброносова. - Режим доступу: https://krytyka.com/ua/reviews/dim-u-beyting-hollov-opovidannya.

Калинюшко О. Мандри як еміграція: літературний персонаж у пошуках самоідентичності (збірка оповідань Василя Махна «Дім у Бейтінґ Голлов») / О. Калинюшко // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. Літературознавство. - 2016. - № 1. - С. 127-132.

Кацов Г. Василь Махно: «Ориентация на Запад придала украинской литературе особый статус» [інтерв'ю] [Електронний ресурс] / Геннадий Кацов http ://www.runyweb.com/articles/culture/literature/vasyl-makhno-interview.html.

Кінь О. Василь Махно: Українська література ніколи не буде такою, як англійська чи французька [інтерв'ю] [Електронний ресурс] / Остап Кінь. - Режим доступу: http://life.pravda.com.ua/person/2011/10/4/86902.

Козирєва Т. Нью-Йорк-Чортків: зустріч непоєднуваних міст у книзі

Василя Махна [інтерв'ю] [Електронний ресурс] / Тетяна Козирєва. - Режим доступу: http://www.tenews.org.ua/post/view/n_yu-york_-_chortkiv_zustrich_

nepoednuvanih_mist_u_knizi_vasilya_mahna.

Любка А. Василь Махно: «Нью-Йорк - світ, але все ж не Всесвіт» [інтерв'ю] [Електронний ресурс] / Андрій Любка. - Режим доступу: http://sumno.com/article/vasyl-mahno-nyu-jork-svit-ale-vse-zh-ne-vsesvit.

Махно В. Cornelia Street Cafe: нові та вибрані вірші / Василь Махно. - Київ : Факт, 2007. - 224 с.

Павлова О. «Писання - це очищення мови від зайвих слів» - Василь Махно [інтерв'ю] [Електронний ресурс] / Олена Павлова. - Режим доступу: http://gazeta.ua/articles/culture/_pisannya-ce-ochischennya-movi-vid-zajvih-sliv-vasil- mahno/666053.

Починок Ю. Мовно-семантичні експерименти Юрія Тарнавського (Нью- Йоркська група) та Василя Махна («Західний вітер» Тернопіль / Нью-Йорк) / Юлія Починок // Українське літературознавство. - 2013. - Вип. 77. - С. 110-124.

Рубчак Б. Мандрівник, іноді Риба [Вступна стаття] / Богдан Рубчак // Василь Махно. Cornelia Street Cafe: нові та вибрані вірші. - Київ : Факт, 2007. - С. 7-22.

Размещено на Allbest.ru