"Розвіялися сни мої рожеві" (до проблеми модерністської парадигми любовної лірики Богдана Лепкого)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Розвіялися сни мої рожеві» (до проблеми модерністської парадигми любовної лірики Богдана Лепкого)

Андрій Чуй

Здобувач кафедри української літератури Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки (УКРАЇНА)

ABSTRACT

The article investigates love poems of Bohdan Lepkyi, which were included into a cycle of verses "In spring”. A research represents his love lyrics as a specific modern poetry. The paper discovers the leading motives of love lyrics and shows that as usual they are associated with undivided love or dealing with the memories of love that has passed. The investigation finds out that love motives are closely intertwined with the landscape. In article the main images and symbols of love poems are analysed, the most productive ways of their creation are defined and the poetic and stylistic dominants of love lyrics are revealed. It is established that the most notable stylistic feature of the poet's word art, following from his romantic attitude to the world around, is melancholy. It is proved that Bohdan Lepkyi managed to depart from old folklore tradition of the image creation and to develop his own individual style manner, but he couldn't completely break the link with folk poetic art. This research is important for further scientific studies of the genesis of the love poetry of Bohdan Lepkyi.

Key words: love lyrics, modernism, poetic and stylistic dominant, image, symbol, motive.

На матеріалі циклу поезій «Весною» досліджено любовну лірику Богдана Лепкого і зроблено спробу цілісного представлення модерністської її парадигми. Розкрито провідні мотиви любовної лірики й показано, що вони переважно розкривають нерозділене кохання або пов'язані зі спогадами про кохання, що минуло. З'ясовано, що любовні мотиви найтісніше переплітаються з пейзажними. Проаналізовано систему образів та символів поезій про кохання (зокрема, образ серця, квітів, солов'я та образ коханої) і визначено найпродуктивніші засоби їх творення (метафора, персоніфікація, порівняння, паралелізм, повтор та кільце). Виявлено поетико-стильові домінанти любовної лірики. Встановлено, що найпомітніша стильова домінанта поета, яка витікає з його романтичного світосприйняття -- туга. Доведено, що Богдану Лепкому вдалося відійти від фольклорної традиції зображення (поезія набула медитативного характеру, відбувся перехід на внутрішнє самоспоглядання, занурення в думки, спогади, почуття) та виробити власну індивідуально-стильову манеру, хоча повністю розірвати зв'язок із народнопоетичною творчістю він не зміг (фольклорні образи, символи та мінорна емоційна домінанта).

Ключові слова: любовна лірика, модернізм, поетико-стильова домінанта, образ, символ, мотив.

Na materiale cyklu wierszy „Wiosnq” zbadana zostala poezja milosna Bohdana Lepkiego i podjqto probq calosciowej reprezentacji jej paradygmatu modernistycznego. Ujawnione zostaly naczelne motywy milosne i wykazano, ze zwykle ujawniajq niespelnionq milosc lub sq zwiqzane z wspomnieniami o milosci, ktora przeminqla. Stwierdzono, ze motywy milosne najczqsciej sq scisle powiqzane z opisami krajobrazu. Analizie zostal poddany system obrazow i symboli wierszy milosnych (w tym obraz serca, kwiatow, slowika obraz ukochanej) i okreslone najbardziej produktywne sposoby ich tworzenia (metafora, personifikacja, porownanie, paralelizm, powtorzenie i rondo). Zostaly ujawnione poetyckie dominanty tekstow milosnych. Ustalono, ze najbardziej reprezentacyjnq dominantq stylistycznq poety, ktora wynika z jego swiatopoglqdu romantycznego, jest nostalgia. Udowodnia siq, ze Bohdanowi Lepkiemu udalo siq odejsc od ludowej tradycji obrazowania (poezja nabywa medytacyjnego charakteru, poeta dokonuje przejscia do introspekcji, zanurzenia w mysli, wspomnienia, uczucia) oraz opracowac wlasnq metodq stylistycznq, choc calkowicie siq odcina on od tworczosci ludowej (folklorystyczne obrazy, symbole oraz minorowa dominanta emocjonalna).

Slowa kluczowe: poezja milosna, modernizm, dominanta poetycko- stylistyczna, obraz, symbol, motyw.

Про надзвичайно плідну творчу й дослідницьку працю Богдана Лепкого свідчить укладений колективом дослідників (М. Пайонк, О. Сулима, Н. Дирда та ін.) до 140-річчя від дня народження митця бібліографічний покажчик, що налічує майже 180 позицій лише прижиттєвих видань [3]. Проте постать Б. Лепкого стала відома широкому колу читачів вже в незалежній Україні. Пов'язано це не тільки з тим, що майже все своє життя поет провів за межами рідного краю: його творчість не відповідала вимогам соцреалізму, тому в радянській літературознавчій науці була визнана декадентською (занепадницькою), а отже опинилася під забороною.

Серед сучасних досліджень постаті Лепкого-поета найґрунтовнішими є праці М. Ільницького («Розсипані перли: Поети «Молодої Музи», 1991) [10], М. Сивіцького («Богдан Лепкий: життя і творчість», 1993) [11], Ф. Погребенника («Богдан Лепкий», 1993) [9], Н. Білик (Лисої) («Богдан Лепкий у духовному відродженні українського народу», 1999 [2]; «Богдан Лепкий: життя і діяльність», 2001) [1], Н. Дирди («Високе небо Богдана Лепкого: спроба антології у публіцистиці, поезії, пісні», 2001) [4], М. Климишина («Лірика Богдана Лепкого: спроба нової оцінки», 2003) [5] та М. Ткачука («Модерністський дискурс лірики та новел Богдана Лепкого», 2005) [12]. У 2015 році Р Пазюк захистив дисертацію «Поетика віршованих творів Богдана Лепкого (генерика, тропіка, поетичний синтаксис, фоніка, версифікація)» [8]. Поетичній творчості Б. Лепкого присвячені статті Ф. Погребенника, В. Погребенника, Л. Голомб, Н. Шумило Н. Білик (Лисої), О. Нахлік, Л. Бурківської, Р Пазюка, І. Дудар, М. Скорського та ін. Любовна лірика Б. Лепкого теж потрапляла в поле зору дослідників, але так і не стала об'єктом окремого дослідження. Прискіпливого вивчення потребують такі аспекти, як ґенеза провідних мотивів, поетика образів та символів. Мета статті -- вивчення домінантних поетико-стильових особливостей, які репрезентують модерністську парадигму любовної лірики митця. Для цього необхідно виконати такі завдання:

- проаналізувати мотиви любовної лірики Б. Лепкого;

- проаналізувати систему образів та символів поезії кохання і визначити засоби їх творення;

- виявити поетико-стильові домінанти любовної лірики в контексті модернізму.

За спостереженнями Р Пазюка, інтимна лірика Б. Лепкого була написана переважно у ранній період творчості і частка таких поезій у тематичній площині склала 75% [8, с. 78]. Надалі любовна тематика поступилася пейзажній («натуралістичній» за визначенням дослідника) та соціальній, і все більше набирала медитативного характеру (частка медитативних поезій, стверджує Р Пазюк, у всі періоди творчості не опускалася нижче 95%) [8, с. 181]. У площині емоційної тональності відбувся поступовий перехід від ліризму до драматизму [8, с. 181]. «Улюбленими тропами Б. Лепкого були метафора та порівняння у широкому спектрі їх різновидів» [8, с. 181]. Так дослідник коротко окреслив творчу еволюцію поета.

М. Ільницький у вступній статті до найповнішого на той час українського видання поезій Богдана Лепкого (Київ, 1990) [6, с. 5-40] зазначає, що митця «не віднесеш ні до поетів гострого соціального бачення, ні до митців концептуального філософського мислення, натура його радше споглядально-рефлективна, звернена всередину ліричного героя. Туга -- це домінанта поета, яка визначає романтичний тип його почування і мислення, та «перебендівська» основа творчості, що «Заспіває, засміється, А на сльози зверне» [6, с. 19-20]. Джерелом цієї туги, зазначає М. Ільницький, є спогад, в основі якого не лише індивідуальний досвід митця, а й історична пам'ять народу [6, с. 20]. Проте печаль у Ле- пкого-поета -- світла. Попри розуміння плинності і минущості людського життя, митець утверджує невмирущість творчості, поезії, краси [6, с. 27]. У подібному ключі, зазначає М. Ільницький, розгортається й сюжет любовної лірики Б. Лепкого [6, с. 27]. Літературознавець критично оцінює спроби окремих дослідників порівняти цикл поезій про кохання «Весною» Б. Лепкого із «Зів'ялим листям» І. Франка: «Споріднює їх хіба те, що в обох поетів це любов нещаслива. Та коли у Франка розлука з коханою була насильною, її спричинили соціальні, національні чинники, викликавши великі страждання духовно сильної натури, то в Лепкого неможливість єднання веде не до внутрішнього потрясіння, а до тихого смутку, тієї ж туги, яку навіює відхід весни, до туги, що ріднить любовний мотив з іншими мотивами в творчості поета, а найперше -- з пейзажним. Туга веде до умиротвореного спомину, до просвітлення, до ідеалу в його недосяжності» [6, с. 27]. Такою ідейно та настроєво, узагальнює М. Ільницький, була поезія Б. Лепкого до 1914 року. Події Першої світової війни стали переламними для світогляду автора -- внесли в його творчість нові мотиви, кольори й інтонації, наповнили поезію новими символами [6, с. 28].

Любовна тематика не була домінантою поетичної творчості Б. Лепкого і найповніше представлена в ранній її період. Більшість поезій про кохання зібрані в циклі «Весною», поодиноко трапляються в інших циклах («На позиченій скрипці», «Intermezzo», «Сльота») та поза циклами (переважно до 1919 року).

Печальні нотки пронизують усю любовну поезію Б. Лепкого. Джерелом туги ліричного героя найчастіше стає нерозділене кохання або ж спогад про кохання, що минуло. Так, в одній із поезій ліричний герой намагається заспокоїти змучене серце, яке «... кохало /1 раювало, й горювало, /1 настраждалося досить» [6, с. 119], словами про природну минущість усього: минає весна, минає літо -- минає і кохання. Звичний для фольклорної поетики паралелізм почуттів та пір року в поезії Б. Лепкого стає підґрунтям для філософського узагальнення: «Весні кінець. / Пора і нам / Зібрати з поля, / Що присудила божа воля, /Як не гуртом, то сам на сам -- / Пора і нам!» («Цить, серце!» [6, с. 119]). Всі три строфи вірша обрамлені повторами (кільце, або анепіфора): «Цить, серце, цить!», «Весні кінець» та «Пора і нам». Таким чином автор підводить читача до неминучої (і в певній мірі прогнозованої) розв'язки сердечної драми: ліричному героєві лишається тільки «зібрати» все, що залишилось від кохання, і з тим жити далі (очевидно, чекаючи зими). Персоніфікація образу серця теж характерна для народної лірики, хоча в піснях про кохання воно частіше ототожнюється з образом дівчини-обраниці (рідше -- парубка), аніж із «внутрішнім двійником» ліричного героя.

По-інакшому в любовній ліриці Б. Лепкого відтворюється центральний її образ -- образ коханої. Це вже не типізований дівочий образ (що характерно для фольклорної поетики) і не втілення неземної жіночої краси (як, наприклад, в поезії ранніх символістів О. Олеся, Г Чупринки та С. Черкасенка), а прагнення останнього якимось чином передати все те, що він «сказати не вмів». Образ ліричної героїні постає з мозаїки інших метафоричних образів-асоціацій: «Ти -- гармонья красок, / Ти -- мелодія слів, / Ти -- багатство думок, /Джерело вічних снів. / Ти -- криниця туги, / Що в безмежний простір / До добра і краси / Пориває мій зір. / Ти -- підойма стремлінь, / Ти -- підмога для сил, / Відпочинок і тінь/Для знеможених крил» [6, с. 120]). Піднесений настрій вірша змінює остання строфа, в якій звучить мотив нездійсненності мрій, пов'язаних із обраницею: «Ти -- на вічний мій біль /1 отруя і лік, / Ти -- нездійснена ціль, / Будь моєю вовік!» («Все, що тільки я чув» [6, с. 120]).

Єдиний штрих до портрету обраниці, який відкривається читачу -- її сині очі. Мотив цілющого впливу погляду коханої звучить в однойменній поезії:

Бачу очі твої сині.

Мотив туги за втраченим щастям пронизує поезію «Не знаю, де вона». Ліричний герой забув майже все: «де вона і як її назвати, / Який у неї голос, плач і сміх», та все ж таки сумує, а у «вечірнюю годину, / Коли в душі настане тишина», відчуває її присутність і чує майже забуті, але такі дорогі слова:

Здається, ніби синіми очами Вдивляється у душу, ген на дно,

Вірш не перевантажений тропами чи стилістичними фігурами. Атмосферу інтимності та щирості створюють не поодинокі метафори і повтори, а «прості» слова, що звучать, наче сповідь.

Ліричний герой не може забути давно минулі зустрічі, не хоче відпускати почуття, що віджило, тому постійно гортає сторінки пам'яті, повертаючись до найщасливіших моментів свого життя:

Забула ти... А я і нині,