Тема "Шевченко і театр" у дослідженнях П. Руліна

THE THEME «SHEVCHENKO AND THEATER» IN THE STUDIES OF P. RULIN

Shevchenko studies by P. Rulin were included in the journal «Shevchenko and his time» (1925, 1926). The thematic dominants and the range of scientific interests of the researcher were determined, which made a significant contribution to the substantiation of the thesis about the erudition, the intelligence of Shevchenko. Peculiarities of P. Rulin's articles about Shevchenko are revealed.

Key words: collection «Shevchenko and his time», drama theater, play, dramaturgy, correspondence, biography

Постановка проблеми

У радянські часи шевченкознавство перебувало під впливом комуністичної ідеології, що спровокувало табуювання та заборону значного наукового доробку талановитих учених, серед яких був і П. Рулін. Він став одним із авторів збірника «Шевченко та його доба» (1925, 1926), звернувшись до маловивченої на той час теми «Шевченко і театр». Шевченкознавчий доробок П. Руліна залишається малодослідженим.

Аналіз останніх досліджень

Життєвий та науковий шлях П. Руліна лише починає вивчатись. У статтях Л. Іващук, А. Сапьолкіної описується біографія та наукова діяльність П. Руліна - першого директора Музею театрального, музичного та кіномистецтва. Про внесок ученого в справу створення джерельної бази для вивчення історії театру та становлення театрознавства говориться в роботі І. Рудавіної. Завдяки цим та іншим дослідженням сформовано уявлення про життєвий та науковий шлях П. Руліна, вплив на становлення Музею театрального мистецтва.

Мета статті. Спираючись на наукові розвідки П. Руліна, опубліковані в збірнику «Шевченко та його доба» (1925, 1926), окреслити внесок ученого в шевченкознавство.

Основний матеріал дослідження

У межах полеміки щодо «народності» Шевченка провідне місце належало доведенню авторами збірника «Шевченко та його доба» (1925, 1926) інтелігентності поета. У цей комплекс входить і його зацікавлення драматичними формами мистецтва - театром, оперою. Саме зв'язкам поета з театром присвячено статтю П. Руліна «Шевченко і театр». Дослідник зазначає на початку: «дуже важливо з'ясувати відношення його [Шевченка] до культури його часу і окремих галузів мистецтва зокрема» [6, с. 109].

Джерелами інформації про зацікавлення драматичним театром й оперою, зокрема про відвідання вистав і знайомства з акторами, постають Щоденник, «який писав він по десятьох роках заслання, коли далеко стояв од культурного життя», «нечисленні рядки в листуванні», «деякі спогади приятелів та знайомих», та «дещо і в повістях Шевченка» [6, с. 109, 110], які також мають переважно автобіографічний характер і де не лише надаються фактичні відомості про відвідання театру, а й елементарний аналіз вистав. Також чинником виявлення інтересу Шевченка до театру є його власні спроби у драматургії, зрештою п'єса «Назар Стодоля», що реалізована була на сцені. За таким обмеженим матеріалом П. Рулін зробив спробу проаналізувати концептуальне питання «Шевченко і театр».

Особливістю статті П. Руліна є те, що він, як фахівець, подає фрагменти суто мистецтвознавчого аналізу. Це, наприклад, характеристика балерини Тальоні через відгуки в пресі та самого балету, що виховує естетичні почуття навіть у найбільш прагматичних осіб - на прикладі Карла Брюллова. Цю локальну характеристику дослідник розгортає в опис театрального життя Петербурга - з постановками «Ревізора», «Горе от ума» у переважній масі різноманітних розважальних водевілів і мелодрам. Зрештою підсумовує: «із зовнішнього боку становище театру в Петербурзі було блискучим: драма російська та французька, опера російська та німецька, балет, гостинні виступи найкращих світових знаменитостей - от що можна було побачити в Петербурзі за ті роки, що перебував там Шевченко» [6, с. 113].

Таким чином, автор статті подав характеристику умов для культурного розвитку молодого українця, який «відчувши себе вільною людиною», мав змогу «з захватом накинутися на все, що могла дати йому столиця». Зрештою той і «накидається», однак переважно на розважальні вистави - водевілі («наплачешься - насмеешься»), пізніше - бенефіси, що також доволі примітивно в їх концертній сутності. Далі П. Рулін спостерігає еволюцію поглядів Шевченка (через героя «Художника»), який «утратил уже тот непритворный смех и искренние слезы, но мне их не жаль» [цит. за: 6, с. 114], тобто від аматора театрального «райка» до «театрала, що має вже свій певний смак, уміє володіти емоціями, що їх викликає вистава» [6, с. 114]. Цей театрал уже здатний до аналізу театрального дійства, що дослідник Рулін проводить за своєрідною схемою: уривок з рецензії В. Бєлінського на виставу - прив'язка до автобіографічного «Художника» - вихід на самого Шевченка. Ця прив'язка реалізується за допомогою модальних маркерів «очевидно», «можна думати» тощо, тобто автор лише виводить вірогідність подій, документально не підтверджених, - реконструює їх.

Цю еволюцію П. Рулін навіть спостерігає за самими Шевченковими п'єсами: якщо «Никита Гайдай» створено за традиціями мелодрами, то «Назар Стодоля» отримує ще й етнографічне забарвлення, що «бувши таким характерним для дальшої української драматургії, з ім'ям автора сприяло разом цій пієсі втриматися в репертуарі побутового театру» [6, с. 115].

Як наступний чинник зв'язку Шевченка з театром П. Руліним подається дружба з видатним актором М. Щепкіним, що вже має реальний характер - через особисте листування та численні спогади сучасників. Цей зв'язок («ще ближче став Шевченко до театру») більше зміцнюється «дякуючи виступам його [Щепкіна] в українських ролях» [6, с. 115].

За вже означеною схемою дослідник дає коротку характеристику Щепкіну - як актору та «збудителю національної свідомості» у «колах української колонії в Петербурзі», що призводить до зацікавленості останніх українським театром і навіть аматорських постановок, серед яких був і Шевченків «Назар Стодоля». Тут автор статті шкодує, що жодних відомостей про ці постановки немає, а дуже можливо, що й сам Шевченко в них міг брати участь - настільки гарячим було його зацікавлення в тому [6, с. 116].

З часів заслання Шевченка в оренбурзькі степи П. Рулін визначає навіть прохання надіслати йому твори Шекспіра й отримання їх як ознаку зацікавленості драматургією. По звільненні поет відвідує театр у Нижньому Новгороді, і Рулін традиційно характеризує його й, узагалі, - театральне життя в Росії, зокрема тогочасну критику, де на зміну Бєлінському прийшли Писемський, Львов та ін. Головним досягненням за час відлучення Шевченка від культурного життя дослідник визначає новий стиль у мистецтві: гучність виголошення монологів поступово «затирається», утворюється достатньо «русский репертуар» без потреби підсилювати голос, що дає можливість спостерігати й думати. А найголовніше - збільшився попит на сам театр, до того ж і в провінції [6, с. 123].

Однак, характеризуючи з таких позицій провінційний театр, мистецтвознавець зауважує, що його репертуар, на відміну від столичного, відзначався строкатістю, залежав від публіки, був орієнтований «на касу». Далі він описує й саму публіку - таку ж строкату. У цьому колі Шевченко бував, записавши окремі назви вистав у Щоденник і відзначивши, що вони тільки-но були показані в Москві. Тобто він знайомився з театральними досягненнями за час свого відлучення від вільного суспільства [6, с. 124].

П. Рулін наводить короткі характеристики гри різних акторів, висловлені Шевченком у Щоденнику. Так, закоханість у Піунову зумовлює й відповідні присуди (наприклад, «естественны и грациозны»), однак бувають і критичні зауваження (наприклад, про «необробленість дикції», що пізніше помітять й інші критики) [6, с. 135].

Автор статті досліджує дружні стосунки з англійським митцем А. Олдриджем. Причина швидкого знайомства ілюструється словами С. Юнге, доньки гр. Ф. Толстого, яка виконувала роль тлумача в їхньому спілкуванні. Перекладаючи розповідь кожного з них про свою долю, дівчина робить висновок, що їх зблизили однакові колишні злидні й гірка доля - так вони емоційно сприймали ті розповіді («оба они были расстроганы»), а наодинці розуміли один одного з жестів і міміки («у обоих были выразительные лица») [6, с. 139].

Таким чином, до предметного обсягу шевченкознавства П. Рулін уводить інтерес поета до театрального мистецтва, що «знаходило значний, характерний для тієї доби відгук у душі поетовій, складаючи одну з галузів багатосторонньої і широкої його вдачі» [6, с. 140], тобто складовий елемент загального образу Шевченка.

Театрознавець П. Рулін також продовжує свою загальну розвідку щодо зв'язків Шевченка з театром й у другому збірнику, однак у дещо іншій предметній площині, звузивши її в більш біографічному напрямку - безпосередніх стосунків Шевченка зі Щепкіним.

На початку статті «Шевченко і Щепкін» П. Рулін називає основні джерела дослідження - листування між цими діячами (7 листів першого та 10 - другого) та Шевченків Щоденник. Як хронологічні межі листування визначено час від перебування поета в Нижньому Новгороді й надалі у Петербурзі, а взагалі їх приятелювання тривало з 1843 року, перериваючись на період заслання Шевченка. З кола дослідників цих стосунків автор статті виокремлює М. Мочульського, який докладно їх вивчав «на підставі всенького матеріалу». Попри такий щедрий дослідницький матеріал, П. Рулін метою розвідки визначає «де-що додати, а також скорегувати в тому, що на цю тему написано» [5, с. 101, 102].

У питанні з'ясування часу знайомства Шевченка та Щепкіна дослідник надає хронологічне зіставлення щодо перебування кожного з них у Петербурзі - за роками (починаючи з 30-х років), з чого видно, коли могли пересіктися їхні шляхи. Однак робить зауваження, що Шевченко лише з 43-го року став помітною постаттю в Москві, де жив Щепкін, і сам актор пропагував поета, читаючи його «Думи мої...». Актор же був відомим у «широких колах московської інтелігенції» через свою гостинність, а тому знайомство з ним було цілком можливим і в Москві, де бував Шевченко [5, с. 103].

Далі П. Рулін, спираючись на логічні викладки, вираховує місце й час означеного знайомства - у Москві чи Києві, 1844 року (рік написання поезії «Чигирин») чи дещо раніше. Тобто в цьому питанні він дотримується усталеної орієнтації дослідників на дату написання названої поезії, адже її було присвячено саме Щепкіну. Місце ж знайомства театрознавець піддає сумніву, вважаючи, що можуть і не збігатися «обидва моменти - зустріч із Щепкіним і написання присвяченого йому віршу». Виходячи з таких міркувань, П. Рулін доходить ймовірного висновку («єдине, що стверджувати можна»): знайомство «сталося між 11 листопаду 1843 року (коли був Шевченко ще в Яготині) та 19 лютого 1844 року (дата присвяти Щепкінові «Чигирина») [5, с. 104].

Періодом найбільш плідного спілкування поета з актором визначаються півтора місяця гастролей Щепкіна в Петербурзі, за час яких він 13 разів зіграв Чупруна в «Москалі -чарівнику» - роль, яка захоплювала Шевченка. Надалі, проїжджаючи Москвою, «бачив він Щепкіна і через багато років після того згадував він про цю зустріч», і цей спогад Рулін зіставляє з останньою зустріччю перед засланням поета в азійські степи. Така аргументація бере участь у дискусії з цього питання між Мочульським, Стороженком і автором статті, який підсумовує: «Маємо, таким чином, відомості про три певні зустрічі Шевченка з Щепкіним: наприкінці 1843 року, або на початку 1844, в Москві, 1844 восени в Петербурзі і знов-таки в Москві на весні 1845 року» [5, с. 104, 105].

По звільненні Шевченка й приїзді до Нижнього Новгорода він пише до Щепкіна дуже теплі дружні листи, що відзначаються неповторимим стилем і лексикою. З дописів же Щепкіна можемо відзначити деякою мірою повчальний нахил стосовно Шевченка. Спершу це теза про сподівану зустріч: «не для того только, чтобы повидаться, а поговорить бы о многом нужно. Может быть, моя старая голова навела бы и твою на добрую мысль». Тобто актор, як більш зріла людина, бажав у чомусь повчати поета. А наступна повчальна репліка вже без натяків безпосередньо («одверто») повчає Шевченка за якийсь загул: «Никакая пощечина меня бы так не оскорбила... Погано, дуже погано. Не набрасывай этого на свою натуру и характер. Я этого не допущаю: человек тем и отличается от животных, что у него есть воля» [цит. за: 5, с. 106, 107].

Як проміжний підсумок, П. Рулін наводить статистику комунікації Щепкіна й Шевченка: у Нижньому - 6 днів, у Москві - 16, у Петербурзі - 6, а також не надто частого листування. Далі він переходить до аналізу тих стосунків, залучаючи думки інших дослідників - М. Стороженка, А. Ярцева, М. Мочульського - щодо визначення впливу досвідченої в житті людини, порадника, утішальника, яким був Щепкін, а також і навпаки - щодо впливу на нього самого поета, який виявлявся передусім у любові до українського слова [5, с. 108, 109].

Щоб дослідити постать актора глибше, у діахронії та синхронії, П. Рулін надає біографічні відомості, з яких дізнаємося про походження Щепкіна з Курщини, де довкола були українські села, з дитинства він чув українську мову, бачив народний побут, надалі грав ролі українців у театрі, був знайомий з І. Котляревським і Г. Квіткою-Основ'яненком, і в листах до Шевченка вживає деякі слова та словосполучення української мови. Однак такі тимчасові мовленнєві вкраплення не переконують Руліна: це почуття «не виходить поза рямці провінціяльного патріотизму» [5, с. 110]. Поезія ж Шевченка й він особисто справляли на Щепкіна більшою мірою естетичне враження, а не соціальне.

Зважаючи на наведене вище, теза про революційний вплив поета на актора спростовується вже сама собою. Дослідник щодо цього ще й аргументує тим, що Щепкін цікавився «всім, що життя давало» і був добре знайомий з представниками різних ідеологічних таборів, проте мав свої сталі погляди, що не могли змінитися під впливом фрагментарного знайомства. Зрештою П. Рулін робить висновок, що не можна говорити про якийсь значний вплив на світогляд ні Шевченка з боку Щепкіна, ні навпаки.

рулін шевченкознавчий

Висновки

П. Рулін одним із перших дослідників творчості Шевченка торкнувся актуального аспекту шевченкознавства - питання широкої обізнаності поета у галузі театрального мистецтва, тим самим задекларував новий вектор пошуків. Разом з тим, П. Рулін навів беззаперечні факти, що говорять про високий інтелектуальний рівень та ерудованість Т. Шевченка.

Перспективи подальших розвідок ми вбачаємо у поглибленому вивченні низки актуальних питань, зокрема, участі П. Руліна у підготовці академічного чотиритомного видання творів Т. Шевченка під редакцією С. Єфремова.

Література

1. Драматургія Шевченка [Електронний ресурс] // Шевченківська енциклопедія. - Режим доступу: http://www.shevchcycl.kiev.ua/statt-pro-lteraturnu- ta-malyarsku-tvorchst/94-dramaturgya-shevchenka.html

2. Іващук Л. А. Петро Іванович Рулін - перший директор музею театрального, музичного та кіномистецтва України / Л. А. Іващук // Українська біографістика: Зб. наук. пр. - К., 2010. - Вип. 7 - С. 180-191.

3. Коломієць В. На театральних стежках: Тарас Шевченко-драматург [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://yandex.fr/clck/jsredir?from=yandex.fr%3Bsearch%2F%3Bweb%3B%3B&text=& etext=1510.BHARK7bw1 sPtbTrLN77Tl-3EfGBhyE5t4TZywQvlCq

4. Рулін П. [Електронний ресурс] // Українці в світі. - Режим доступу: http://www.ukrainians-world.org.ua/peoples/831ad8da0eae14fe/

5. Рулін П. Шевченко і Щепкін / П. Рулін // Шевченківський збірник. Збірник другий / під ред. С. Єфремова, М. Новицького, П. Филиповича. - К.: Вид-во КНИГОСПІЛКА, 1926. - С. 101-113.

6. Рулін П. І. Шевченко і театр / Петро Іванович Рулін // Шевченко та його доба. Збірник перший / під ред. акад. С. О. Єфремова, М. М. Новицького і П. П. Филиповича. - К.: ДВУ, 1925. - С. 109-140.

7. Скорина Л. Енергетика жанрової форми п'єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля» / Л. Скорина // Шевченків світ: наук. щорічник. - Черкаси: Чабаненко Ю., 2010. - Вип. 3. - С. 82-90.

Размещено на Allbest.ru