Мовленнєва поведінка ідеалізованого чоловіка в романах британських письменниць: основні зміни у діахронії

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Сучасні дослідники, у т.ч. представники Харківської лінгвістичної школи, надають поняттю мовної особистості велике значення (див., наприклад, роботи І.С. Шевченко, Л.В. Солощук, І.І. Морозової, Г.Г., Гусєвої, О.Г. Звєрєвої). Продовжуючи цю тенденцію мовознавчих розвідок, ми намагаємося дослідити комунікативну поведінку ідеалізованого чоловіка в дискурсі романів британських письменниць у діахронії. Під мовною особистістю в лінгвістиці розуміється «поєднання в особі мовця його мовної компетенції, прагнення до самовираження, вільного, автоматичного здійснення різнобічної мовленнєвої діяльності» [9, с. 65]; «мовна особистість» це поглиблення, розвиток, збагачення і наповнення додатковим змістом поняття «особистість» взагалі. Актуальність обраної теми зумовлюється визначенням ролі ідеалізованого героя британських жіночих романів як одного з їхніх головних антропокомпонентів. Актуальність роботи підсилюється застосуванням новітніх підходів сучасної лінгвістики до аналізу прагматичних аспектів мовлення представників британської лінгвокультури у термінах функціонування стратегій увічливості. Актуальності роботі додає врахування гендерного чинника, який значною мірою впливає на формування комунікативної і, опосередковано, соціальної поведінки об'єкта дослідження. Об'єктом цього дослідження є комунікативний рівень ідеалізованої мовної особистості британця з романів Джейн Остін та Хелен Філдінг першої половини ХІХ ст. та кінця ХХ ст. відповідно, а предметом мікродіахронія стратегій увічливості в дискурсі зазначеної ідеалізованої мовної особистості. Мета роботи полягає у встановленні специфіки використання ідеальним чоловіком ХІХ ст. та ХХ ст. комунікативних стратегій увічливості, що репрезентують його мовну особистість.

Поняття мовної особистості є вельми актуальним терміном з огляду на те, що ця персоналія є носієм національних, групових, індивідуальних рис. На необхідність вивчення індивідуальної мови звертав увагу ще В. фон Гумбольдт, який писав: «Всі люди говорять немовби однією мовою, і в той же час у кожної людини своя окрема мова. Необхідно вивчати живе розмовне мовлення і мовлення окремого індивідуума», оскільки «тільки в мовленні індивіда мова набуває своєї остаточної визначеності» [2, с. 84].

Поняття «мовна особистість» стало предметом філософських, психолінгвістичних, соціолінгвістичних та етнолінгвістичних досліджень, починаючи з ХХ ст. У науковий обіг термін «мовна особистість» було запроваджено В.В. Виноградовим у праці «Про мову художньої прози» (1930). Головним фокусом досліджень ученого була мова художньої літератури та прийоми конструювання «художньо-мовної свідомості». Вивчаючи співвідношення й взаємодію таких категорій художнього твору, як мовна особистість, художній образ і образ автора [1, с. 78], учений розробив два шляхи вивчення мовної особистості особистості автора й особистості персонажу. Сьогодні термін «мовна особистість» набирає все більшого поширення й уточнення, зокрема в працях таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як Г.І. Богін, І.О. Голубовська, В.І. Карасик, Ю.М. Караулов, В.В. Красних, К.Ф. Сєдов, О.Б. Сиротинина, І.С. Шевченко та ін. Аналіз робіт, присвячених цій проблематиці свідчить про активне вивчення лінгвістами способів утілення мовної особистості, визначення її типів, з'ясування мовленнєво-розумових механізмів її реалізації, удосконалення методів та прийомів її опису. Інтерес сучасних учених зосереджено у т.ч. і на описі типізованого, узагальненого образу мовної особистості.

Розглянемо об'єкт нашого дослідження стосовно його тлумачення відомими вченими. В основі поняття мовленнєвої організації людини лежить п'ятиелементне наповнення, яке співвідноситься з поняттям мовленнєвої діяльності як сутність і прояв: 1) мовна здатність як органічно закладена в людині можливість вербального спілкування, зумовлена її психосоматичними особливостями; 2) комунікативна потреба як адресантність, спрямованість на комунікативні умови, учасників спілкування, певний мовний колектив; 3) комунікативна компетенція як набуте вміння здійснювати спілкування у різноманітних регістрах для здійснення своїх комунікативних цілей; 4) мовна свідомість як активне вербальне відображення зовнішнього світу у внутрішньому; 5) мовленнєва поведінка як система свідомих та несвідомих вчинків, через які розкривається характер і спосіб життя людини [4, с. 24].

Ю.М. Караулов розробляє структуру мовної особистості, організовану на трьох рівнях. Він розуміє мовну особистість як «вісь і наскрізну ідею, котра пронизує всі аспекти вивчення мови й одночасно руйнує межі між дисциплінами, що вивчають людину поза її мовою», і виділяє в ній три рівні 1) вербально-семантичний, 2) когнітивний (або тезауруснй) рівень, 3) прагматичний (мотиваційний). Саме така трирівнева модель надає можливість аналізувати мовні, когнітивні та прагматичні характеристики мовної особистості. Мовна особистість формується у своєрідній системі координат, яка задана тими чи іншими цінностями, які існують у народі, зразками соціальної поведінки, особливостями сприйняття світу. Розроблено модель мовної особистості з опорою на художній текст: вона має три структурні рівні [6]. Ідеї Ю.М. Караулова та В.І. Карасика дають нам підґрунтя для аналізу мовної особистості чоловіка, яку знаходимо у творах британських романісток першої половини ХІХ ст. та кінця ХХ ст.

Ідеалізований чоловік як мовна особистість це представник британського соціуму відповідного історичного періоду, що його виражено в текстах, створеними жінками-письменницями; її можна вважати поглибленням, розвитком і насиченням додатковим смислом поняття особистості загалом. Розглядаючи мовну особистість британського чоловіка у діахронії, дослідники вивчають питання розвитку особистості в мовному плані та її емоційні аспекти, тобто духовність у широкому розумінні; мовознавці вирішують питання міжособистісного спілкування [6, с. 3]. Ідеалізація це психічний процес, в результаті якого позитивні якості і переваги обраного об'єкта чоловіка перебільшуються письменницями, а сам він сприймається як щось досконале читацькою аудиторією. Опосередковано підкріплюємо цей аргумент висновками Е.В. Довганюк, яка зазначає, що починаючи з епохи класицизму концепт КРАСА людини, для представників британської лінгвокультурної спільноти збагачується слотом ДОСКОНАЛИЙ / PERFECT [3, с. 4], що дає нам змогу говорити про досконалу, ідеальну мовну особистість чоловіка.

Розуміння комунікації як цілеспрямованого інформаційного обміну між партнерами, спрямованого на здійснення на партнера певного впливу, зумовлює визначення комунікації як стратегічної діяльності. Бажання мовця досягти певних результатів за допомогою комунікативних дій приводить до вибору ним стратегій для того, щоб досягти певної комунікативної мети. Стратегії, у свою чергу, реалізуються в дискурсі. У цій роботі досліджуємо дискурс ідеалізованого чоловіка, як його уявляють британські романістки першої половини ХІХ ст. та кінця ХХ ст. На основі вивчення стратегій позитивної та негативної ввічливості намагаємося встановити специфіку мовленнєвої поведінки ідеалізованої особистості чоловіка та порівняти її у діахронії. Використання ідеальним чоловіком комунікативних стратегій увічливості є складовою частиною його мовної особистості. У якості матеріалу обираємо романи Джейн Остін та Хелен Філдінг; з них виокремлюємо методом суцільної вибірки комунікативні стратегії увічливості, вживані в мовленні головних героїв, ідеалізованих письменницями першої половини ХІХ ст. та кінця ХХ ст.

Комунікативні стратегії реалізуються в дискурсі, який є базовою характеристикою особистості [6] і невід'ємним компонентом при її моделюванні [5]. Дискурс визначаємо, виходячи з положень прагмалінгвістики, підсумовуючи трактовки останніх десятиліть [10], як особливе використання мови для відображення особливої ментальності, як соціальну діяльність у рамках певного соціуму, або мовлення, занурене в життя, цілеспрямовану соціальну дію, компонент, що бере участь у взаємодії людей і механізмах їхньої свідомості. Отже, дискурс ідеального чоловіка це мисленнєво-комунікативний феномен, процес та результат мовленнєвої діяльності британця, який відбиває його соціальний стан і ментальність певного історичного періоду.

Джейн Остін узагальнила уявлення британського суспільства першої половини ХІХ ст. про ідеального чоловіка в своїх творах; романістка представляє його нам як гордого й інколи егоїстичного джентльмена. Якщо ж зрозуміти його думки, переживання і взагалі його образ мислення і підстави для дій, то усі його дії (у т.ч. мовленнєві) стають абсолютно виправданими, правильними вчинками, до яких прискіпатися неможливо. Хелен Філдінг представляє сучасного ідеального чоловіка як освідчену, привабливу, чесну, шляхетну, виховану, спокійну, з гарними манерами людину.

У цій роботі звернемося до аналізу мовленнєвої поведінки ідеалізованого чоловіка у діахронії, залучаючи комунікативні стратегії позитивної та негативної увічливості, вживані в мовленні головних героїв, оскільки комунікативна мета, яку переслідують ідеальні чоловіки різних століть у будьякому випадку підтримувати соціальне обличчя своє і своїх співрозмовників / співрозмовниць, що є традиційною рисою комунікативної поведінки британців [7].

Розглянемо, як стратегії увічливості за П. Браун та С. Левінсоном [11] функціонують у мовленні ідеалізованого чоловіка ХІХ ст., створеного Джейн Остін. За нашими даними стратегія віддалення N2 у мовленнєвій поведінці ідеалізованого чоловіка представлена найбільшою кількістю прикладів (71%).

Так, коли місіс Бінгли питає містера Дарсі про його сестру та порівнює її з собою, містер Дарсі, відповідаючи ухильно, порівнює цю дівчину з міс Елізабет. У наведеному нижче прикладі показана спроба мовця говорити невпевнено (що закладено в ментальності британської лінгвокультурної спільноти), застосовуючи стратегію N2. Таким чином мовець не бере на себе повну відповідальність за правдивість свого висловлення і зберігає соціальне лице адресантки, оскільки його думка суперечить думці співрозмовниці. У нашій вибірці N2 переважно виражається вставним реченням I think (39% усіх наявних прикладів цієї стратегії). Також, наявний в цьому прикладі сполучник-маркер or показує, що мовець зрікається правдивості свого висловлення, протиставляючи факти та демонструючи невизначеність задля збереження соціального лиця співрозмовниці: (1) «Is Miss Darcy much grown since the spring?» said Miss Bingley; «will she be as tall as I am?» ... «I think she will. She is now about Miss Elizabeth Bennet's height, or rather taller.» [J. Austen, p. 32].

Іншими варіантами реалізації у мовленні ідеального чоловіка ХІХ ст. стратегії віддалення N2 є: 1) т.зв. «модератори якості», тобто прислівники perhaps, anyhow та ін., 2) т.зв. «модератори кількості», виражені прислівниками міри та ступеню really, quite, simply, certainly, 3) т.зв. «хеджингцитати», тобто дистанціювання мовця шляхом вказівки на джерело інформації за допомогою вставних речень I hear, they say, I am told та ін. на позначення запозичення думки від інших [8; 11]. У наведених нижче прикладах містер Дарсі веде світську бесіду з Міс Елізабет, не дає прямих відповідей, а висловлюється ухильно, у непрямий спосіб, і таким чином дистанціюється від того, що повідомляє співрозмовниці у бесіді, зберігаючи соціальне обличчя останньої: (2) «Perhaps,» said Darcy, «I should have judged better, had I sought an introduction; but I am ill-qualified to recommend myself to strangers.». (3) «I certainly have not the talent which some people possess,» said Darcy, «of conversing easily with those I have never seen before. I cannot catch their tone of conversation, or appear interested in their concerns, as I often see done». У прикладі (4) розмова йдеться між Едвардом Феррарсом та Еліонор щодо того факту, наче Еліонор передала через Місіс Дженінгс, що хоче бачити його. Чоловік використав тактику «мені сказали», перенесення відповідальності слів на третю сторону, оскільки у ХІХ ст. неодружений молодий чоловік не мав права відвідувати неодружену молоду дівчину без запрошення та схвалення старших за віком, а ідеальний чоловік мав виконувати усі без винятку вимоги законів, за яким жило тогочасне суспільство: (4) «Mrs. Jennings told me,» said he, «that you wished to speak with me, at least I understood her so or I certainly should not have intruded on you in such a manner; though at the same time, I should have been extremely sorry to leave London without seeing you and your sister; especially as it will most likely be some time it is not probable that I should soon have the pleasure of meeting you again. I go to Oxford tomorrow» За результатами проведеного дослідження встановлено, що у дискурсі ідеалізованого чоловіка першої половини ХІХ ст. домінує уживання комунікативних стратегій віддалення, або стратегій негативної увічливості, у переважній більшості випадків представлених стратегією N2 «Запитуй, висловлюйся ухильно». Ця стратегія сигналізує про бажання ідеального мовця уникнути створення припущень щодо потреб слухача або слухачки і про його бажання тримати соціальну дистанцію, не втручаючись у внутрішній світ співбесідників та охороняючи свій власний.

Навпаки, комунікативні стратегії позитивної увічливості домінують у дискурсі ідеального чоловіка ХХ ст., створеного Хелен Філдінг. За нашими даними стратегія Р1 «Звертай увагу на слухача, на його інтереси, бажання, потреби та речі» у мовленнєвій поведінці ідеалізованого чоловіка представлена найбільшою кількістю випадків застосування стратегій увічливості (23%). Наведемо декілька прикладів, щоб детальніше розглянути, як стратегія Р1 проявляє себе в комунікації: (5) `Just take care of yourself, that's all, he said quietly, `and I'd tell your mum to watch out for herself too, ' he said, nodding pointedly in the direction of Julio as Natasha dragged him off. У розмові між Бріджит Джонс, головною героїнею, та головним героєм / ідеальним чоловіком, Марком Дарсі останній переймається та попереджає Бріждит бути обережною. Ця стратегія реалізується словосполученням take care of yourself на позначення турботи у складі наказового речення, яке, в свою чергу, пом'якшується додатковою стратегією хеджування N2 (у вигляді прислівника just). (6) `Will you have dinner with me, Bridget? ' he said. Марк проявляє симпатію до Бріджит, а також виражає розуміння її потреб, хоча й досить прозаїчних, пообідати. (7) He laughed and then said, `Well, don 't do anything too complicated. Remember everyone's coming to see you, not to eat parfaits in sugar cages'.

Мова йдеться про день народження Бріджит, яку заспокоює й підбадьорює Марк щодо страв, які вона збирається готувати для своїх друзів і які не виходять в неї. Ідеальний чоловік постає таким, що завжди готовий підтримати жінку навіть у дрібницях.

За результатами проведеного дослідження встановлено, що у дискурсі ідеалізованого чоловіка ХХ ст. переважає уживання комунікативної стратегій зближення Р1 «Звертай увагу на слухача, на його інтереси, бажання, потреби та речі». Ця стратегія сигналізує про бажання ідеального мовця цікавитися потребами, інтересами слухачки і його бажання піклуватися про неї та виявляти інтерес щодо її внутрішнього світу. Ідеальний чоловік звертає увагу на нематеріальну сферу існування жінки: її хобі, вільний час, здоров'я, робота, відпочинок, родинні відносини.

Таким чином, мовленнєва поведінка ідеалізованого героя романів Джейн Остін початку ХІХ ст. являє його як підкреслено шанобливого, але відстороненого чоловіка, який володіє літературною англійською мовою та обізнаний з правилами увічливої поведінки у світському товаристві, в мовленні якого домінує стратегія N2 «Запитуй, висловлюйся ухильно». Ідеальною для цієї епохи виявляється негативна ввічливість, тобто прагнення триматися осторонь, бути формальним та стриманим, зберегти недоторканість свого внутрішнього світу, одночасно визнаючи за співрозмовницями такі самі права. Мовлення ідеального чоловіка ХХ ст. насичене одиницями стратегії Р1 «Звертай увагу на слухача, на його інтереси, бажання, потреби та речі». Ідеальна мовна особистість уважно ставиться до жінки-співрозмовниці, виражаючи симпатію та зацікавленість саме в її світі, цей чоловік є успішним у суспільстві та близьким до співрозмовниці.

Аналіз мовлення героїв британських романів відповідних історичних часів дає змогу встановити, що жінка ХІХ ст. вбачає свій ідеал у відстороненому, неприступному чоловікові, зануреному у власний внутрішній світ, а ідеалом жінки ХХ ст. є уважний, турботливий чоловік, повністю орієнтований на її власні інтереси. Отже, порівнюючи ці два століття, ми можемо стверджувати про зміни мовленнєвої поведінки ідеалізованого чоловіка та його домінуючих рис.

Перспективою подальших розвідок вважаємо аналіз усіх стратегій увічливості, наявних у дискурсі ідеалізованого чоловіка як його представлено в англійських жіночих романах ХІХ-ХХІ ст.

Література

ідеалізований роман письменниця мовленнєвий

1. Виноградов В.В. Избранные труды: О языке художественной прозы / В.В. Виноградов. М.: Наука, 1980. 360 с.

2. Гумбольдт В. фон. О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человечества / В. фон Гумбольдт // Избранные труды по языкознанию. [Пер. с нем.], под ред. проф. ГВ. Рамишвили. М.: Прогресс, 1984. 297 с.

3. Довганюк Е.В. Еволюція концепту КРАСА в англомовному дискурсі XIV-XXI століть: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 «Германські мови» / Е.В. Довганюк. Харків, 2017. 20 с.

4. Карасик В.И. Речевое поведение и типы языковых личностей // Массовая культура на рубеже ХХ-ХХІ веков: Человек и его дискурс: сб. науч. тр. / под ред. Ю.А. Сорокина, М.Р. Желтухиной. М.: Азбуковник, 2003. 368 с.

5. Карасик В.И. Языковой круг: Личность, концепты, дискурс / В.И. Карасик. Волгоград: Перемена, 2002. 476 с.

6. Караулов Ю.Н. Русская языковая личность и задачи ее изучения / Ю.Н. Караулов // Язык и личность. М.: Наука, 1989. С. 3-8.

7. Ларина Т.В. Категория вежливости и стиль коммуникации / Т.В. Ларина. М.: Рукописные памятники Древней Руси, 2009. 516 с.

8. Морозова И.И. Коммуникативные стратегии вежливости в стереотипном речевом поведении викторианской женщины: дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04 / Морозова Ирина Игоревна. Харьков, 2004. 208 с.

9. Черкаська О. Формування мовної і комунікативної компетенції мовної особистості у вищій школі.

10. Шевченко И.С. Дискурс как мыслекоммуникативное образование / И.С. Шевченко, Е.И. Морозова // Вісник ХНУ. 2003. № 586. С. 33-38.

11. Brown Р. Politeness: Some Universals in Language Use / P Brown, S. Levinson. L., NY, etc.: CUP, 1987. 345 p.

Размещено на Allbest.ru