Структурно-семіотична конвергенція міфу та емблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Структурно-семіотична конвергенція міфу та емблеми

О.М. Солецький

У статті вивчаються функції емблематичних механізмів у формуванні первісного досвіду, визначається їхня роль в утвердженні координаційних сенсостимулювальних систем, синкретичних зумовленостей. Якщо в структурі класичної емблеми міфологічний матеріал відігравав роль вторинної візуальної репрезентативності, то у давній свідомості візуально конкретизовані сенси були частиною первинного процесу утвердження досвіду.

Ключові слова: міф, емблема, структура, конвергенція, семіозис, синкретизм.

Серед джерел, що вплинули на формування класичної європейської емблематики, Пітер М. Дейлі окремо виділяє давньогрецьку міфологію. На думку дослідника, фігури Тантала, Ікара, Медеї, Геркулеса, Кадма, Париса, Прометея «парадигматично відсилають до конкретних чеснот, вад і ліній поведінки» [14, с. 12], що позначають типові форми людського досвіду і через те є добрим зразком для дидактичного моралізаторства. Інтерпретуючи 103 (СІІІ) емблему з книги Андре Алціато із зображенням Прометея та абстрактним девізом «Quae supra nos, nihil ad nos» («Що над нами, нас не стосується») [13, с. 426], учений наголошує, що саме відомість та знаність сюжету про Прометея дозволяє сформувати «резонансне повідомлення». Його структура передбачає реконструкцію візуалізації процесу покарання героя за переступ волі богів і перенесення її у сферу абстрактного узагальнення про недосяжність та таємничість окремих Божих законів, непідвладність навіть для розуму мудреців їхніх глибоких основ. Загальний моралізаторський висновок емблеми, сформований під впливом наочного констатування конкретної долі загальнознаного персонажа, демонструє як три компоненти (motto, picture, epigram) «взаємодіють у відтворенні складного поняття, повнота якого не розкривається у жодній з окремих його частин» [14, с. 14].

Пітер М. Дейлі, насамперед, констатує значимість міфологічного матеріалу для утворення дидактичних сенсів у емблематичних книгах XVI-XVII століть у Європі. Його інтерпретації торкаються трансформацій та модифікацій давніх сюжетів в компонентну організацію емблеми, визначення їхньої ролі у сенсовираженні барокового духу. Такі міркування спонукають до поглиблення окремих положень про структурну організацію самого міфу, його формальну та парадигматичну організованість. Якщо в структурі емблеми міфологічний матеріал відігравав роль вторинної візуальної репрезентативності, то у давній свідомості візуально конкретизовані сенси були частиною первинного процесу утвердження досвіду. Натуралістичні образи, що відокремлювались із загального зримого потоку, ставали об'єктом ритуально-обрядових маніпуляцій, номінацій, входили в конвергенційну систему з'єднання візуального і вербального маркування, про що ми писали в попередніх дослідженнях [9; 10]. Цікавим і доречним видається спостереження за функцією емблематичних механізмів у формуванні первісного досвіду, визначення їхньої ролі в утвердженні координаційних сенсостимулювальних систем, синкретичних зумовленостей. Така проекція насамперед вимагає огляду наукової парадигми трактування міфу, констатування тих ознак, форм і критеріїв, що визначають його категоріальність, типовість, змістовність.

Міф належить до тих понять, що мають поліфункціональний, розмитий багатьма спробами ідентифікації та редукції статус. З численних підходів увиразнення його значення можна зробити висновок, що дослідники вкладають власні пресупозиційні навіювання в опис параметрів «давності» та «первинності». Ця диференційна поняттєва ужитковість акцентує на перетині у ньому багатьох ознак, що мають різногалузеву прикладну типовість. Доречним видається погляд на міф як систему, що презентує світоглядну, метафізичну (Д. Віко) форму специфічно структурованого висловлювання.

У такому руслі розглядав міф Ролан Барт, наголошуючи на прикметі комунікативної системності: «Міф не може бути річчю, концептом або ідеєю;

він представляє собою один зі способів означування; міф - це форма» [2, с. 72]. Для визначення міфу не так важливим є тема і предмет його оповідності, як спосіб її організованості. Відзначаючи однакову вагомість зображальних та мовних «повідомлень», французький структураліст стверджує, що і схема, і копія, і малюнок, слово чи знак мають лише практичну цінність: «Міфічне повідомлення формується з матеріалу, який уже оброблений для завдань конкретної комунікації; так як будь-які матеріальні носії міфу, зображальні чи графічні, передбачають наявність свідомості, яка наділяє їх значеннями» [2, с. 73-74]. Міф, таким чином, нагадує семіологічний конструктор, елементи якого кристалізовані свідомістю та складені у смисловий алгоритм. У міфі Р. Барт виділяє трьохелементну систему (означник, означуване і знак) [2, с. 78], що співмірна трьохкомпонентній схемі емблеми (mscriptio pictura, subscriptio) у площині структурування та сигніфікації.

Використовуючи формулювання «вторинна семіологічна система», учений визнає присутність дворівневих мовних систем, з яких перша - «мова-об'єкт» вбудована в сам міф - «метамову». «Текст» і «зображення», з позиції семіології, «є знаками, які готові для побудови міфу; обидва наділені функцією означування, один і другий представляють собою мову-об'єкт» [2, с. 79]. Суттю міфа, на думку Р. Барта, є перетворення, перенесення «історії в природу» [2, с. 96], де візуальні образи є частиною семіотичного процесу продукування концептів, нероздільної єдності форми і смислу.

Проте не лише семіологічні інтерпретації дозволяють відзначити внутрішньоструктурну вагомість іконічно-конвенційних сигніфікацій, які формують систему смислоорієнтувальних меморіатів і корелятів міфу. Єлеазар Мелетинський свою теорію узгоджує з різночасовими трактуваннями попередників, відзначаючи, що розвиток античної філософії розпочався з раціонального переосмислення міфологічного матеріалу, а усі наступні етапи були сильно залежні від алегоричних та символічних тлумачень. На думку вченого, першу «серйозну філософію міту» [7, с. 13] створив Джамбатисто Віко. Особлива цінність його коментарів полягає в тому, відзначав Е. Мелетинський, що він констатував походження міфу з тропів. «Поети створювали з тіл міфи, і кожна метафора виявляється маленьким міфом» [3, с. 146]. Значення багатьох слів, стверджує Д. Віко, сформовані через перенесення уявлень і назв частин людського тіла на предмети навколишнього світу - «“м'ясо”, “кістки” плодів; “жила” каменя або руди; “кров життя” - вино; “нутро” землі» [3, с. 147]. Такі формулювання виникли на основі візуальних аналогій та асоціацій, де розуміння конкретної просторової, формальної, типової наочної подібності ставало основою (ілюструванням) для утвердження семантичних відтінків у нових поняттях.

Виникнення міфічної творчості пов'язане з первісними когнітивними акціями «проникнення» у природу, процес її смислового констатування реалізується через різні наочні зіставлення та зумовлені асоціативною аналогічністю номінування. Архетипні міфологічні моделі співвідносні міфологічній свідомості. У них простежується, як специфічно утворені зв'язки між різними предметами та явищами, діями та циклами формують систему іконічно-конвенційних кореляцій, регулюють утвердження орієнтаційних, мнемонічних, класифікаційних схем, як візуальний досвід стає основою для імітативної вербальності. Структурально та функціонально міф презентує перший вияв натуралістичного емблематизму. І це не лише ознака міту як первісної світоглядної системи, а презумпція можливого підходу до його розуміння та інтерпретації.

Етнологія та міфокритика ХХ століття засвідчила залежність трактувань міфологічного світогляду від «емблематичної» опосередкованості, постійну потребу в уточненні та конкретизуванні, розширенні вербальних комбінацій, пошук поняттєвих еквівалентів для означення його своєрідності. Отож, у визначення цієї категорії вкладались відповідні інтерпретаційним горизонтам дослідників логічні пояснення. З-посеред досягнень етнологічних студій минулого віку Е. Мелетинський відзначає узагальнення: «міфотворчість є давньою формою, свого роду символічною “мовою”, в термінах якої людина моделювала, класифікувала та інтерпретувала світ, соціум і саму себе» [7, с. 153]. Таким чином, для міфу характерне своєрідне впорядкування досвіду, він представляє собою модель та спосіб осягнення дійсності. Прикметно, що його «своєрідні риси [...] мають відомі аналоги в предметах фантазії людини не лише глибокої давнини, але й інших історичних епох» [7, с. 153]. Міф вперше утверджує ту когнітивну модель, яка, зберігаючи загальні механізми увиразнення сенсів, буде слугувати засобом раціонально-логічної деталізації та всепроникливої диференціації надалі.

Люс'єн Леві-Брюль конкретизував наявність логічної зумовленості міфології, описав її функціональність крізь призму закону «партиципації», вкотре відзначаючи вагомість переходів від конкретного до загального за посередності різних знаків у паралогічному мисленні. У численних прикладах, що наводить дослідник, увиразнюється теза, що навіть суб'єктивно, алогічно зінтерпретовані візуальні знаки утворюють смислові структури, що дозволяють пояснити конкретні процеси чи явища. «У Пандані посуха одного разу була приписана саме тій обставині, що місіонери під час богослужіння одягали особливий головний убір. Тубільці говорили, що це заважає впасти дощу» [6, с. 58]. Вагомим тут є не фактор реалістичного, раціонально-обґрунтованого тлумачення, а когнітивна потреба створення іконічно- конвенційної моделі, штучної смислової емблеми, що пояснює недосяжну для первісного мислення природну закономірність. Елен Сполскі номінує такі явища іконотропізмом, яке являє собою «гігантське узагальнення того, що люди харчуються зображеннями, метаболізують їх - перетворюють їх у харч - бо нам потрібні знання, які вони представляють» [15, с. 16]. Візуальні знаки («головні убори місіонерів»), «принесені» чужим контекстом, втрутились у обжитий семіотичний простір тубільців та спричинили моделювання нової смислової еквіваленції за старими схемами. Візуальний образ не міг існувати сам по собі, без семантичних аналогій, тож потенційно потребував смисломоделюючого пояснення. Новий іконічний образ під впливом ситуативної зумовленості набуває вмотивованого конвенційного узгодження. Він має й свої темпоральні екзистенційні обґрунтування, адже «асоціація виявляється в містичному зв'язку між попереднім і наступним, яку уявляє собі первісна людина і в якій вона впевнена, як тільки вона собі її уявила: попереднє, за уявленнями первісної людини, має здатність викликати з'яву наступного» [6, с. 60]. Умовно кажучи, емблематичні стягнення були невід'ємною частиною хронотопної логіки, закон партиципації Л. Леві-Брюля акцентує на тому, що будь які предмети, явища, процеси в первісному мисленні сприймаються не лише як самостійні об'єкти, а дотичні своєю суттю до інших перехідні утворення.

Про перехідність як закономірність жанрової модифікативності пише Цвєтан Тодоров: «новий жанр завжди є трансформацією одного чи кількох старих жанрів: через інверсію, через переміщення, через комбінування» [11, с. 25]. Тяглість формотворчих традицій позначилась і на проекції міфологія / емблематика, яка основоположно пов'язана з діахронічною вертикаллю зародження та історичного розвитку самої мови. Ідентичність міфу в окремих випадках ототожнюється з актом мовлення, тобто первиною розповіддю, що фіксує та пояснює окремі буттєві домінанти. Трансформація цієї початкової вербалізованості утвердила жанр міфу, адже «не існує прірви між літературою і тим, що не є нею, що джерела літературних жанрів - і це так очевидно - у людському дискурсі» [11, с. 39].

Складність відстеження і точного реконструювання первинного витоку, стану, складових прамови є перешкодою, що сприяє багатозначності та поліваріативності визначень та інтерпретацій міфу й міфологічної свідомості. Проте структуральні елементи, що визначають смислову організованість та ідентичність міту, як правило, збережені доволі виразно. Зрештою, це підтверджують поліваріантні записи одного й того ж тексту, що попри певні відмінності сюжетно-композиційної організації, оповідного викладу, все ж мають спільну структурно-образну схему, семіотичний кістяк. Тож, ідентичність значень міфу окреслюється структуральною парадигмою, яка умовно взаємоузгоджує візуально образні представлення і вербальні коментарі. міфічна творчість сенсостимулювальний

Міфологічній свідомості властиве творення та конфігурування смислу, що репрезентує схожість до принципу «емблематичності». Механізм смислотворення регулюється тут його структурою та «філософією». Трансформовані у міфологічні архетипи і сюжети, первісні образи знаходять своє адекватне смисловираження в емблематично структурованій інтерпретації. Емблематична форма не без підстав трактується як «мнемонічний механізм», «генератор колективних смислів» [4, с. 13], що функціонує як прагматична модель. Структура і форма емблеми найбільш адекватно відображає структуру, принцип і модель когнітивного смислоконструювання у міфологічному форматі.

Визначаючи вагомі константи в зовнішньому просторі, первісна людина вдавалась до їхнього семіотичного копіювання та номінування, нормуючи метафізичну аксіологію. Семіотичне маркування буттєвої реальності реалізовувалось через регулювальний та мнемонічний механізм, що взаємоузгоджував візуально-евристичні спостереження та їхню первісну вербальну репрезентативність. Номінування конкретного явища, стихії, природного образу було лише зовнішнім артикульованим акцентом, що вказував і відсилав на / до його унаочнено-функціональнальної значущості.

Олександр Потебня, вивчаючи первісні «семантичні» координати, в площині яких формувались значення слів, відзначав особливу вагомість взаємодії візуального та поняттєвого досвіду у міфомовленні. Порівняння та аналогія, первісний мисленнєвий синкретизм - визначально вплинули на формулювання та звукову фіксацію (виразову оформленість) первісних лексем. Відтак, «поезія та міфологія розвивають сполучення представлень, які віднаходять у мові [...]. В окремих випадках не завжди зрозуміло, чи розвинуте порівняння народилося з одного слова, чи, навпаки, слово створене під впливом розвинутого поетичного образу. Проте причинний зв'язок поміж першим і другим у період безособової творчості не підлягає сумніву; правильно також, що слово як найпростіша форма поетичного порівняння першочергово передує цьому останньому» [8, с. 330]. Таким чином, учений підкреслює зв'язність первісної візуально-поняттєвої виражальності досвіду. Цей синкретизм утверджує переконання, що мовоформа первісного світу функціонувала за своєрідними законами «емблематичності», себто значення формулювались через взаємоузгодження слова (звукове позначення) - його візуального відповідника (образу) - ознаки чи функції, що визначалась як домінантна «семантизації», внутрішньої форми та первісної етимології. Відтак, усі види архаїчної народної творчості (міф, ритуал, обряд) по-різному опиралися на структуру взаємодії візуального та поняттєвого.

Еміль Дюркгайм був чи не єдиним серед дослідників первісних форм релігійного життя, хто вдався до ототожнення міфічних уявлень з емблематичними механізмами. Зосереджуючись на описі тотемічних практик, він безапеляційно зазначив: «тотем не тільки назва; це - емблема, справжня геральдика, аналогії якої зі справжньою геральдикою часто помічалися» [5, с. 106]. Тотемні зображення, що відтворювались на стінах осень, могилах, сакральних місцях, на людських тілах, були частиною світоглядного уподібнення, опосередкованого символічного ототожнення та ідентифікації, що формували орієнтаційні буттєві закони. «Це під час релігійних відправ він є тотемом і водночас тим, що він є колективною етикеткою, він має релігійний характер. І справді, саме стосовно нього інші речі класифікуються на священні та мирські» [5, с. 113]. Універсальні емблематичні механізми коригували алгоритмічні реакції, впливали на ритуально-обрядові дії, визначали світоглядні ідентифікації / відчуження, ототожнення / розрізнення.

Автори монографії «Міф у слові: нариси з психолінгвістики» С. Агранович та Є. Стефанский вважають, що логіка культурного прогресу має лінійний характер: «біологічні функції організму - соціальна форма стадної комунікації - тваринна сигнально-моторна система знаків (жести і протомова) - ритуально-міфологічна діяльність - мовний знаковий код як вербалізація сенсомоторного коду (членована мова)» [1, с. 4]. Внутрішньою причиною вербалізації, психофізіологічних та психосоціальних змін індивіда є наслідування та імітування, що значною мірою прив'язане до візуального досвіду, а зовнішньо - природних умов проживання та соціального співіснування. Тож «зорова реальність» формувала і «нав'язувала» виразові форми первісної комунікації, визначаючи смислові домінанти мисленнєвої аксіології та утворюючи ґрунт для народження первісної знакової символіки. Спроби інтерпретації міфу та міфологічної свідомості, відтак міфологічного наративу, можуть бути успішними лише за об'єднання лінгвістичного, культурологічного та психоаналітичного підходів.

Уже в дослідницьких визначеннях функціональності міфу проглядається тенденція трактування його як моделі, що узагальнено та метафорично презентує первісний досвід і в різний спосіб модифікує його інваріантні схеми в наступних історичних формаціях. Впродовж століть міфи «трансформувалися і збагачувалися під впливом більш сильних культур або ж завдяки творчому генію виключно обдарованих індивідів» [12, с. 14]. Предметом такого модифікування та трансформування власне була структурно-семіотична схема, яка переходила від однієї культури до іншої. Її емблематичність окреслюється через єдність візуального образу (надістоти, божества, конкретного топосу, рослини, тварини), що стоїть в центрі сюжету та оповідної історії, яка розкриває, пояснює та увиразнює (інтерпретує) особливість / сакральність іконообразу.

Список використаної літератури

1. Агранович С. Миф в слове : продолжение жизни : Очерки по мифолингвистике / С. З. Агранович, Е. Е. Стефанский. - Самара : Изд-во Самар. гуманитар. акад., 2003. - 168 с. ; Agranovich S. Mif v slove : prodolzhenie zhizni : Ocherki po mifolingvistike / S. Z. Agranovich, Ye. Ye. Stefanskiy. - Samara : Izd-vo Samar. gumanitar. akad., 2003. - 168 s.

2. Барт Р. Избранные работы : Семиотика : Поэтика : пер. с фр. / Р. Барт ; сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова. - Москва : Прогресс, 1989. - 616 с. ; Bart R. Izbrannye raboty : Semiotika : Poetika : per. s fr. / R. Bart ; sost., obshch. red. i vstup. st. G. K. Kosikova. - Moskva : Progress, 1989. - 616 s.

3. Вико Д. Основания новой науки об общей природе наций / Д. Вико ; пер. с итал. А. А. Губера. - Москва-Киев : REFL-book-ИСА, 1994. - 656 с. ; Viko D. Osnovaniya novoy nauki ob obshchey prirode natsiy / D. Viko ; per. s ital. A. A. Gubera. - Moskva-Kiev : REFL-book-ISA, 1994. - 656 s.

4. Григорьева Е. Эмблема : Очерки по теории и прагматике регулярных механизмов культуры / Е. Григорьева. - Москва : Водолей Publishers, 2005. - 232 с. ; Grigoreva Ye. Emblema : Ocherki po teorii i pragmatike regulyarnykh mekhanizmov kultury / Ye. Grigoreva. - Moskva : Vodoley Publishers, 2005. - 232 s.

5. Дюркгайм Е. Первісні форми релігійного життя : Тотемна система в Австралії / Е. Дюркгайм ; пер. з фр. Г. Філіпчука, З. Борисюк. - Київ : Юніверс, 2002. - 424 с. ; Diurkhaim E. Pervisni formy relihiinoho zhyttia : Totemna systema v Avstralii / E. Diurkhaim ; per. z fr. H. Filipchuka, Z. Borysiuk. - Kyiv : Yunivers, 2002. - 424 s.

6. Леви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном мышлении / Л. Леви-

7. Брюль. - Москва : Педагогика-Пресс, 1994. - 608 с. ; Levi-Bryul L.

8. Sverkhestestvennoe v pervobytnom myshlenii / L. Levi-Bryul. - Moskva : Pedagogika-Press, 1994. - 608 s.

9. Мелетинский Б. М. Поэтика мифа / Б. М. Мелетинский. - 3-е изд., репринт. - Москва : Восточная литература, 2000. - 407 с. ; Meletinskiy B. М. Poetika mifa / B. M. Meletinskiy. - 3-e izd., reprint. - Moskva : Vostochnaya literatura, 2000. - 407 s.

10. Потебня А. О связи некоторых представлений в языке // Потебня А. Символ и миф в народной культуре / А. Потебня ; сост., подг. текстов, ст. и коммент. А. Л. Топоркова. - Москва : Лабиринт, 2000. - С. 329-356 ; Potebnya A. O svyazi nekotorykh predstavleniy v yazyke // Potebnya A. Simvol i mif v narodnoy kulture / A. Potebnya ; sost., podg. tekstov, st. i komment. A. L. Toporkova. - Moskva : Labirint, 2000. - S. 329-356.

11. Солецький О. Емблематичний код міфу (синкретичні форми первісних культово-релігійних відображень) / О. Солецький // Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського. Серія : Філологічні науки. - 2015. - № 2. - С. 265-271 ; Soletskyi O. Emblematychnyi kod mifu (synkretychni formy pervisnykh kultovo-relihiinykh vidobrazhen) / O. Soletskyi // Naukovyi visnyk Mykolaivskoho derzhavnoho universytetu imeni V. O. Sukhomlynskoho. Seriia : Filolohichni nauky. - 2015. - № 2. - S. 265-271.

12. Солецький О. Синкретизм первісних образно-словесних репрезентацій (генезис емблематичних форм) / О. Солецький // Прикарпатський вісник НТШ : Слово. - 2014. - № 2. - С. 150-159 ; Soletskyi O. Synkretyzm pervisnykh obrazno-slovesnykh reprezentatsii (henezys emblematychnykh form) / O. Soletskyi // Prykarpatskyi visnyk NTSh : Slovo. - 2014. - № 2. - S. 150-159.

13. Тодоров Ц. Походження жанрів // Тодоров Ц. Поняття літератури та інші есе / Ц. Тодоров ; перекл. з франц. Є. Марічева. - Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. - С. 22-39 ; Todorov Ts. Pokhodzhennia zhanriv // Todorov Ts. Poniattia literatury ta inshi ese / Ts. Todorov ; perekl. z frants. Ye. Maricheva. - Kyiv : Vyd. dim «Kyievo-Mohylianska akademiia», 2006. - S. 22-39.

14. Элиаде М. Аспекты мифа / М. Элиаде ; пер. с фр. В. Большакова. - Москва : Инвест-ППП, 1996 - 240 с. ; Eliade M. Aspekty mifa / M. Eliade ; per. s fr. V. Bolshakova. - Moskva : Invest-PPP, 1996 - 240 s.

15. Alciati Andres Еmblemata cum commentariis Clavdii Minois : & notis Lavrentii

16. Pignorii Patavini [Electronic resource] / Andres Alciati. - Patauij : Apud Petrum Paulum Tozzium, 1621. - 1005 p. - Mode of access :

17. https://babel.hathitrust.org/cgi/pt?id=uc1.b4930806;q1=%D0%95mblemata%20cum%20com mentariis%20Cl avdii%20Minois

18. Peter M. Daly Literature in the light of the emblem : structural parallels between the emblem and literature in the sixteenth and seventeenth centuries / M. Peter. - Toronto : University of Toronto Press, 1998. - 283 p.

19. Spolsky E. Introduction: Iconotropism or Turning toward pictures / E. Spolsky // Iconotropism : turning toward pictures / edited by E. Spolsky. - Lewisburg, PA. Bucknell University Press, 2004. - Р. 11-19.

Размещено на Allbest.ru