Українські переклади "Послання Мисаїла"

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

«Послання Мисаїла до папи Сикста IV», укладене 1476 р., вперше опублікував за списком із Крева київський унійний митрополит Іпатій Потій у червні 1605 р. За кілька тижнів після цієї публікації оригінальною церковнослов'янською мовою митрополит підготував і видав повний польський переклад грамоти [28]. Інший переклад польською було здійснено в 2-й половині XIX ст. на базі ватиканського рукописного списку з церковнослов'янського видання І. Потія 1605 р. [29]. А в 1971 р. вперше опубліковано латинський переклад цілого послання [27, с. 30-55], який постав іще в другій половині XVII ст. [8, с. 174]. Однак досі не існувало жодного повного перекладу Мисаїлового листа українською мовою. Тож напередодні запланованого Українським Католицьким Університетом у рамках серії «Київське християнство» видання критичного тексту «Послання Мисаїла» варто приглянутися ближче до попередніх, хай і фрагментарних, його українських перекладів, щоб визначити їхні переваги й недоліки та врахувати їх при створенні першого повного українського перекладу грамоти, який повинен вийти разом із реконструйованим архетипом.

Перші спроби перекласти грамоту Мисаїла українською мовою з'явилися доволі пізно, допіру в XX ст. Для такого запізнення є кілька причин. Першою, вочевидь, є та, що українці-русини часто віддавали перевагу тексту грамоти в його оригінальній мові, яку, до того ж, доволі часто ідентифікували як«руську». Так її охарактеризував, зокрема, василіянин о. Ігнатій Стебельський послуговуючись як одним із джерел у своїй розвідці про родину Солтанів «Посланням Мисаїла», «do Syxta IV. Papieza pisanym, a za staraniem Hipacyjusza Pocieja metrop. Kijows. і calej Rusi w ruskim і polskim jzyku z druku w Wilnie r. 1605 wydanym» [30, c. 373]. Насправді послання написане, звісно, церковнослов'янською, як зауважував про перше видання оригінальною мовою в передмові до свого польського перекладу І. Потій: «dalem go ро Slowiensku w namnieyszym punkcie nie odmieniaic do druku» [28, арк. не нумерований]. Звісно, в грамоті також наявні сліди староукраїнської мови [10, с. 11] та спорадичні вкраплення іншомовних слів [9], однак їх питома вага невелика, основний же текст написаний церковнослов'янською.

Другою причиною такої затримки з українським перекладом був запізнілий розвиток української мови як мови літературної, мови освіченого загалу, що змушувало полемістів XVII ст. вдаватися до тієї ж польської [23].

Свою негативну лепту внесли також сумніви в автентичності послання, які православна сторона висловлювала аж до кінця XIX ст., вважаючи його підробкою уніатів для доведення давності унії в Київській митрополії [17, с. 229; 24, с. 137]. Зрештою, остаточно ці сумніви були розвіяні лише наприкінці XX ст., коли в Смоленську було відкрито повний список послання, датований 1520-- ми роками [20, ч. З, с. 626], а в Синодальному зібранні Москви - доволі великий його фрагмент із 1550-х років [19, с. 285]. Саме ці останні знахідки, які постали ще задовго до Берестейської унії, стали остаточним доказом автентичності «Послання Мисаїла». Відтак Синодальний фрагмент було надруковано 1992 [20, ч. 5, с. 1071-1074] та 2002 р. [19, с. 291-296], а Смоленський список - 2013 р. [13, с. 410-427].

Відсутність до сьогодні повного українського перекладу грамоти Мисаїла пояснюється й труднощами, пов'язаними з доволі важкою мовою послання. Вже митрополит Іпатій Потій у передмові до польського видання скаржився на те, що лист «написаний претяжкою (церковно)слов'янською, що не кожен би з наших міг легко (його) зрозуміти» [27, арк. ненумерований], що, зрештою, і змусило його взятися до польського перекладу. На важкість мови, якою написано послання, звернув був увагу також М. Грушевський, перекладаючи українською невеликий уривок із нього і зауважуючи при цьому: «Наведу сей доволі вдалий образок у перекладі з важкуватого оригіналу» [7, с. 215, прим. 7].

Врешті-решт, розуміння й без того складного та насиченого незліченними парафразами, цитатами й образами зі Святого Письма тексту грамоти додатково утруднювали помилки, наявні в тексті виданого І. Потієм Кревського списку. Тому тепер, маючи в нашому розпорядженні, крім Кревського, ще два згадані вище списки, а також тексти двох пізніших компіляцій, які постали на базі «Послання Мисаїла» [11; 12], можемо, відштовхуючись від підготованого на їхній основі критичного тексту грамоти, зладити повний український переклад цього «взірця українського риторства» [7, с. 210], в якому «мистецтво «плетенія словес» досягло найвищого розвитку» [15, с. 79].

Наразі ж приглянемося ближче до попередніх спроб перекладу грамоти Мисаїла українською мовою. Саме це, як уже зауважувалося вище, є метою даної статті: проаналізувати вже перекладені українською уривки «Послання Мисаїла». При цьому головну увагу буде звернено на близькість перекладу до вихідного церковнослов'янського тексту, а також на те, наскільки дотеперішні перекладачі змогли розпізнати та відповідно виділити й передати ті численні цитати, парафрази й образи зі Святого Письма, якими рясніє текст послання і які є вельми важливими для належного розуміння того, що хотіли сказати укладачі документа. Недарма сучасна наука наголошує на ролі інтертекстуальності, яка «служить важливим текстотвірним засобом» [16, с. 8]. Звісно, «класичний інтертекст виникає в постмодернізмі, але інтертекстуальні механізми можна виявити всюди, де є сліди «чужого» слова» [16, с. 8]. При цьому важливо відмітити, що «джерелом інтертекстуальності як взаємодії смислопороджувальних структур може бути культурний (у першу чергу літературно-художній) і соціально-історичний контексти. Інтертекстуальність може виявлятись у використані прецедентних текстів - потенційно автономних смислових блоків мовленнєвого твору, які актуалізують значущу для автора фонову інформацію і апелюють до «культурної пам'яті» читача» [16, с. 8]. Все це особливо характерно для «Послання Мисаїла», яке є типовим твором Пізнього Середньовіччя - доби вже наскрізь просякнутої християнством і настільки вписаної в канву біблійних текстів, тем, образів і персонажів, що без належного їх прочитання неможливо адекватно відтворити й усе багатство образно-смислових конотацій та відтінків текстів того періоду. Тому супровідне відсилання до біблійного першоджерела стає у випадку Мисаїлового листа не менш важливим завданням перекладача, ніж достовірний переклад. Ба більше - без ідентифікації запозичень із Біблії правильно перекласти «Послання Мисаїла» навряд чи можливо.

Перші переклади фрагментів послання українською, як уже було зазначено, з'явилися допіру в XX ст. Почин, як виглядає, дав Богдан Бучинський у статті «Змагання до унії руської церкви з Римом в роках 1498-1506», яка побачиласвіт 1909р. в«3аписках Українського Наукового Товариства» [4] вже після смерті автора (помер 1907 р.) і в якій Б. Бучинський намагався приписати «Послання Мисаїла» митрополиту Иосифу Болгариновичу, хоча насправді послання останнього до папи Олександра VI є компіляцією на базі документа 1476 р. [11]. У цій статті молодого науковця надибуємо величенький уривок послання українською [4, с. 9-13], складений з дев'яти долучених один до одного фрагментів із різних місць грамоти [6, с. 204, 205-206, 207, 209, 211, 213, 214-215, 216, 217]. Там же зустрічаємо ще й кілька дрібних цитат із листа українською мовою [4, с. 14].

Що стосується характеристик цього перекладу, то в ньому наявна велика кількість спотворень і недоглядів, уже починаючи з перших слів, де в простому звороті «словесныя овцы тогожъ стада Христова» «тогожъ» замість означальним («того самого») передано вказівним займенником: «розумні вівці того Христового стада» [4, с. 9]. А ось деякі інші приклади: слова «добре пасущеся имы» [6, с. 204] в стосунку до східних патріархів замість потрібного теперішнього часу Б. Бучинський передав минулим: «вони добре нас пасли» [4, с. 10], що викликає враження проунійної заангажованості перекладача (мовляв: раніше патріархи нас пасли, тепер же пасе папа). Слова «на пажитех живоносних» [6, с. 204] перекладено «на пасовищах, що несуть жито» [4, с. 10], хоча може бути, що це наслідок хибного відчитання рукопису Б. Бучинського після його смерті при підготовці до видання: імовірно, там було «житє», яке було неправильно прочитано як «жито». Відомий вираз із Тайни Хрещення (та літургії) «елице во Христа крестистеся, во Христа обликостеся» (в основу якого ліг, знову таки, вислів із послання ап. Павла до Галатів 3,27), який у «Посланні Мисаїла» парафразовано як «во Христа крещеніи, во Христа облекошася», передано перекладачем як «в Христі хрестилися, в Христі прибралися» [4, с. 10], що є богословським нонсенсом (якщо вони вже перебувають у Христі, то нащо їм іще хреститися?). Хибно передано і слово «наслоить» [6, с. 211]: насправді воно означає не «тепер є» [4, с. 11], як переклав Б. Бучинський, а «надходить» [18, с. 336], що важливо для визначення часу постання прототекстів, які передували остаточному укладенню грамоти (про це детальніше в наступній статті).

Не вельми вдалим із богословського погляду є переклад слів «едіномь духновеніемь» [6, с. 214] стосовно походження Святого Духа від Отця і Сина як «одним подувом» [4, с. 12] - відповіднішим у цьому контексті був би переклад «єдиним подихом». Та й взагалі, весь переклад характеристик осіб Пресвятої Трійці доволі сумнівної якості. Наприклад, у зворот «а тако сій имена нерожденіе и рожденіе, и исходное имут» [6, с. 214] додано відсутні в грамоті (й не потрібні для кращого розуміння) слова «ті особи Божі» [4, с. 12]. Зате без будь-якого пояснення цілком викинуто зворот «внемже елико СьшовнГ Духова родства» [6, с. 214], що в ньому (це очевидно для кожного богослова) перед «родства» просто бракує слова «развГ», яке тут якраз треба було при перекладі додати [4, с. 12].

Помилково передано й мову про дві сторони конфлікту, русинів і латинників, про яких ідеться у словах грамоти «не возможна же сима инако быти в соуз мира» [6, с. 216]. Вказівку на дві сторони конфлікту підкреслює, зокрема, використана тут двоїна («сима»). Натомість цей уривок передано так: «Не можливо, щоб обставини ті уложились инакше» [4, с. 13]. Відповідником слів «обоя церькве» [6, с. 216] подано «обох держав» [4, с. 13], а перекладаючи мову про папських легатів, яких просять прислати для вирішення суперечок між русинами та латинниками, Б. Бучинський не спостеріг зміни значення займенника «их» і повернення до мови про дві сторони конфлікту, тож цілком незрозуміло, чому непорушне дотримання папськими посланцями «обряду та установ своєї церкви» має в результаті привести до замирення між русинами та латинниками Великого князівства Литовського: «А як кождий з них буде держатись обряду та установ своєї церкви непорушно, най кождий з них останеть ся при своїм і тим забороло ворогованя, котре є між нами, буде зруйноване і одні та другі заспокоїмо ся в одній любови Христовій» [4, с. 13; 6, с. 217]. І це лише невелика частка тих перекладацьких помилок, якими рясніє розглядуваний переклад.

Також не наведено жодного посилання на численні біблійні цитати, парафрази й алюзії, наявні в перекладених Б. Бучинським уривках. Наприклад, зворот «нГсть бо разньствия о Христе грекомъ и рымляном» [6, с. 205] - це парафраза на Рим. 10, 12: «нГсть бо разньствїя иоудееви же и еллину» [2, зач. 104, арк. 29зв]. Зворот «в немъже кто звань бысть, в томъ да пребываетъ» [6, с. 205] практично дослівно передає слова з 1. Кор. 7, 24: «кожОо въ званій внемже призвань бысть, в том да пребывает» [2, зач. 137, арк. 34зв]. Так само з Біблії походить наступний вислів: «ни едини бо послушницы закона оправдаются якоже нГцыи мнят, но творцы закона оправдаются» [6, с. 205] - це парафраза на Рим. 2,13 (зач. 81): «не послоушници бо закона праведни ю б Па. но творци закона юправдаются» [1, арк. 53зв]. I це приклади лише кількох найупізнавніших біблійних виразів з одного тільки абзацу.

Та й з естетичного погляду переклад Б. Бучинського не особливо надихає. Тут варто поглянути на ще одну статтю цього автора (надруковану 1914 р., вочевидь, у міру розбирання його спадщини), де зустрічаємо невеличкий уривок із мовою про ювілей 1475 р. в Римі [3, с. 34-35], переклад якого майже ідентичний перекладу, опублікованому в статті 1909 р. Серед іншого, в ній, як і в попередній статті, можемо спостерегти такий сумнівної краси неологізм як «булларні листи» [3, с. 34] (чи то пак «булярні листи» [4, с. 11]), яким перекладено словосполучення «булныхъ епистолиі» [6, с. 213], що його можна було б набагато елегантніше передати при допомозі прикладки: «булл-епістолій». Назагал же українська мова в перекладах Б. Бучинського рясніє діалектизмами й застарілими виразами, хоча ставити це в провину перекладачеві було б некоректно, бо вона доволі типова для тогочасної Галичини. Згадуємо тут про це лише для того, щоб звернути увагу на малу придатність цього перекладу для сьогоднішнього читача також і з цієї причини.

Підсумовуючи розбір перекладених Б. Бучинським уривків із грамоти Мисаїла, виділяємо такі недоліки: автор не відчитав і не вказав на біблійні парафрази й алюзії, наявні в уривках листа, що їх він переклав. Ті місця, які для науковця були надто темні, просто пропущено, а інші виправлено чи доповнено без жодного обґрунтування та відповідного маркування. Зрештою, і самі перекладені уривки рясніють перекрученнями, спотвореннями вихідного тексту та помилками, до того ж їх просто долучено один до одного без жодних посилань на джерело чи відповідних розділових знаків. І якщо цю останню хибу ще можна списати на ранню смерть Б. Бучинського, яка завадила йому довести до пуття свою працю, то попередні недоліки вказують радше на його перекладацьку некомпетентність. Окрім того, що це була перша спроба перекладу грамоти Мисаїла українською мовою, навряд чи можна назвати ще якісь позитивні моменти перекладу Б. Бучинського.

Дещо пізніше український переклад невеликого абзацу з грамоти (неповну сторінку, якщо відштовхуватися від видання С. Голубева: від слів «подобаеть бо премудростію любовъною» [6, с. 209] до слів «на небеса предпосылаетъ» [6, с. 210]) з описом злого та доброго пастиря (також перекладений раніше Б. Бучинським) зробив Михайло Возняк: знаходимо його в першому томі «Історії української літератури», який побачив світ 1920 р. [5, с. 274-277]. Переклад цей набагато кращий від попереднього, хоча й тут трапляються деякі неточності.

Так, наприклад, слово «снабдевати» [6, с. 209] передано як «побільшувати» [5, с. 274], тоді як воно означає «берегти, оберігати, спасати» [18, с. 624]. Помилкою є й переклад слова «врази» як «вороги» у словосполученні «ово бо жезль пустив престрашая врази. въ главу и мертвости абіе узрГ» [6, с. 209]. Як виглядає, М. Возняка ввела в оману кома, яка, вочевидь, передає відповідний розділовий знак із Кревського списку. В кожному разі, у Смоленському списку «Послання Мисаїла» на цьому місці теж є розділовий знак (крапка), що відображає, швидше за все, пунктуацію архетипу листа. Як зауважував Б. Осипов, у руських пам'ятках XI- XVII ст. функцією крапки (як і коми, яка є її графічним варіантом), є «позначення меж актуального членування тексту» [14, с. 402]. Проте тогочасна пунктуація аж ніяк не ідентична тому значенню та призначенню, яке розділові знаки несуть сьогодні: «у всіх проявах стародавня пунктуація, по-перше, пов'язана з комунікативним, а не конструктивним синтаксисом, а по-друге, пунктуаційна норма носить «однонапрямлений» характер, себто кінець предикативної одиниці, теми чи реми всередині її, синтагми всередині теми чи реми - все це достатні, однак не необхідні умови для проставлення розділового знаку...» [14, с. 403]. Отож розділові знаки, наявні в пам'ятках давньоруської писемності, в т.ч. й «Посланні Мисаїла», можуть збігатися, а можуть і не збігатися з призначенням сучасних розділових знаків, тому тут доцільніше розглядати зворот у його контексті. Як виглядає, у наведеному уривку з «Послання Мисаїла» кому при перекладі слід ігнорувати й розглядати слово «врази» разом із попереднім зворотом. У цьому випадку воно є не іменником, а дієсловом - це минулий час від староукраїнського «вразити» й означає «поранити» [21, т. 1, с. 199]. Тому переклад зазначеного звороту М. Возняком є хибним: «кинувши палицею, перестрашуючи ворогів, потрапить у голову» [5, с. 275]. Як бачимо, перекладач, фактично, подвоїв слово «врази», переклавши його з одного боку як «вороги», а з іншого додавши на його ж основі й слово «потрапить», якого в церковнослов'янському оригіналі немає. Насправді слід було перекласти: «кинувши палицею задля остраху, в голову поранив...». Подібно переклав був польською й І. Потій: «kiiem rzuci у trafi ро ІЬи» [28, арк. С4зв] (так само подав і перекладач польською XIX ст.: «kijem miota, przestraszajc, і uderzv ро glowie» [29, с. 169]). Не відповідає церковнослов'янському оригіналу й переклад звороту «и хрома на раму нося соделовает не оставляти» [6, с. 209], який перекладач передав як «він навчає не лишати й кривого, але брати його на своє плече» [5, с. 275]. Слово «содГловати» означає не «навчати», як передав М. Возняк, а «призводити, чинити» [18, с. 631]. Тому цілий зворот слід було перекласти «і кульгавого на рамені носячи, вчиняє, щоб він не лишився (покинутим)». Так само хибно перекладено й зворот «и зря сих благочиніе» [6, с. 210] - «бачучи їх добру віру» [5, с. 276], адже слово «благочиніе» означає не «віру», як подає М. Возняк, а «послух» [22, т. 1, с. 233].

Поза названими огріхами переклад М. Возняка справляє добре враження і виконаний набагато ретельніше, ніж праця Б. Бучинського.

Кілька років по тому свій переклад того ж місця подав М. Грушевський [7, с. 215, прим. 7], хоча перекладений ним фрагмент дещо коротший, бо починається пізніше - від слів «многихь бо в нашихь странах видим» [6, с. 209210]. Він виконаний незгірша від перекладу М. Возняка, а в деяких місцях і краще. Зокрема, М. Грушевський правильно переклав «врази» як «поранити», вживши однокореневого українського слова: «вразить у голову» [7, с. 215, прим. 7]. Разом з тим, однаково з М. Возняком хибно перекладено слово «содГловати» як «научати». Оце, здається, й усі зауваження.

Що стосується мови обох останніх перекладів, то вона набагато милозвучніша й ближча до літературної, ніж переклад Б. Бучинського. А щодо співвіднесення зі Святим Письмом, то перекладений М. Возняком, а пізніше й М. Грушевським уривок не містить ані прямих цитат, ані парафраз чи алюзій на біблійні тексти, тому під цим оглядом зауваг немає.

Врешті, п'ять фрагментів із різних місць листа переклав уже наприкінці XX ст. В. Шевчук [25]. Переклад цей перевидано без жодних змін чи виправлень уже в новому тисячолітті [26], хоча він доволі вільний (щоб не сказати приблизний), часом тенденційний і конфесійно заангажований. Уже на початку листа бачимо в перекладача проблеми з правильним переданням часів: слово «послахомь» [6, с. 200] замість потрібного минулого передано теперішнім часом: «посилаємо» [25, с. 42]. Зворот«всесвятому и всенасвегЬйшому» [6, с. 200] перекладено «всесвітлому і всенайсвятішому» [25, с. 42], а в ряд титулів додано відсутнє в оригіналі слово «також», натомість загублено слово «апостольської»: «святыя вселенскія соборъныя апостольскія церкви, вікарію надостоинГйшому» [6, с. 200] - «святої вселенської соборної церкви також вікарію найдостойнішому» [25, с. 42]. І це приклади лише з першого абзацу. А ось кілька прикладів з інших частин: зворот «во Христа крещеніи, во Христа облекошася» [6, с. 205] передано як «у хреста хрещені - у хреста ми одягаємося» [25, с. 43; 26, с. 589], а переклад мови про слов'янський народ («и весь нашъ великородный и многии словеньскии языкь» [6, с. 215]) як «і всі наші великороднії і численнії слов'янськії мови» [25, с. 43; 26, с. 590]. Не кажучи вже про часте некоректне передання однини і множини, як було видно на попередньому прикладі, або як ось у цьому випадку, де іменник «душа», який тут стоїть у знахідному відмінку двоїни, замість потрібної при перекладі українською множини передано одниною: «душа наша обратилъ єсть к собі» [6, с. 204] - «душу нашу повернув Він до себе» [25, с. 43; 26, с. 588].

Конфесійну заангажованість помітно, зокрема, в такому моменті: слова «да будуть вси едино стадо подь единымъ пастыремъ Христовымъ» [6, с. 205], де під тим «єдиним пастирем Христовим», виходячи з контексту, мається на увазі папа римський, В. Шевчук переклав: «Щоб були всі стадо єдине під єдиним Христом- пастирем» [25, с. 43; 26, с. 589], перетворивши мову про папу як єдиного (в сенсі найвищого) поставленого Христом пастиря на мову про Христа яко пастиря.

Окрім доволі слабкого розуміння церковнослов'янської, перекладач виявляє повне незнання Святого Письма й через те не може відчитати відсилання до Біблії в тексті послання. Принаймні, до жодної з численних біблійних цитат, парафраз чи алюзій, наявних у перекладених уривках, не подано вказівки, що це запозичення чи то пак посилання на біблійний текст. І це попри те, що серед перекладеного тексту - ціла величезна цитата з 1 Кор. 12 із мовою про гармонію різних членів у одному тілі в четвертому перекладеному фрагменті [6, с. 205; 25, с. 43-44; 26, с. 590-591].

Доволі тенденційним є також вибір уривків для перекладу, який рівно ж свідчить радше про конфесійну зацікавленість, аніж про бажання передати всю красу поетичної майстерності авторів. Бо з вишуканих похвал папі римському, якими рясніє лист, не перекладено практично нічого, за винятком перших кількох рядків на початку листа: від слів «Все во святых и все святого...» і до слів «викарію надостоин'Ьшому» [6, с. 200; 25, с. 42; 26, с. 587]. Другий перекладений фрагмент - це представлення себе укладачами листа (від слів «Мы вси сущыи зде на страйк далече» і до слів «подь единымъ пастыремъ Христовымъ» [6, с. 204-205; 25, с. 42-43; 26, с. 587-589]). Третій уривок - апологія своєї правовірності (від слів «ність бо разньствия о Христе» і до «и иная таковая много на насъ хулящая» [6, с. 205-206; 25, с. 43; 26, с. 589]). Четвертий перекладений фрагмент наголошує на рівності різних обрядів чи то пак традицій у тілі однієї Церкви (від слів «Единоя главы суще Христа» і до слів «без неяже никтоже внійдеть кь Господу» [6, с. 215-216; 25, с. 43-44; 26, с. 589-591]). Врешті, п'ятий уривок - прохання надіслати двох папських арбітрів для вирішення конфлікту між латинянками й русинами Київської митрополії (від слів «сеже глаголемь едіно» і до слів «разорено будеть» [6, с. 216-217; 25, с. 44; 26, с. 591]).

Тенденційність перекладача впадає у вічі також якщо приглянутися до тих частин, які він пропустив. Так, абзац, пропущений між другим і третім уривком - це визнання папи «пастирем пастирів» (себто пастирем єпископів) та «найвищим пастирем» зі словами «вашей светыни всимъ поручъныхъ отъ Христа пастыремъ, старейшаго пастыра» [6, с. 205]. А між четвертим і п'ятим уривком пропущено, серед іншого, мову про те, що укладачі вимагають надіслати крім «грека» (тобто представника Східної Церкви) ще й латинника (представника Західної) як арбітрів для вирішення суперечок між обома сторонами конфлікту на території Великого князівства Литовського та Корони Польської.

Більше того - оскільки мову про арбітра-латинника викинуто зовсім, з перекладу випливає, що русини просять папу не арбітрів прислати, а залишити їх у спокої, що, серед іншого, підкреслює давальний відмінок іменника замість потрібного знахідного: «Хай би дав гречину східної церкви грецької, Щоб самі закон і устав хоронили» [25, с. 44; 26, с. 591]. Як бачимо, така маніпуляція з пропущенням важливих частин призводить до цілковитого викривлення думки укладачів. Вже не кажучи про те, що не лише латинянин, але й «гречин», якого укладачі послання просять прислати як одного з арбітрів для вирішення суперечок, повинен, за їхніми словами (звичайно ж, пропущеними В. Шевчуком), дотримуватися постанов Флорентійського собору, себто бути уніятом. Та всупереч цьому перекладач зазначив у примітці: «Гречин - тобто сповідник православної віри» [25, с. 44; 26, с. 591, прим. 7], що також свідчить про викривлення змісту послання на догоду своїм конфесійним уподобанням.

Підсумовуючи аналіз наявних на сьогодні фрагментарних перекладів «Послання Мисаїла» українською, мусимо відзначити насамперед численні перекручення та перекладацькі неточності, найбільше характерні для першого (виконаного Б. Бучинським) та останнього (виконаного В. Шевчуком) перекладів. Натомість переклади М. Возняка та М. Грушевського набагато якісніші, виявляють меншу кількість неточностей і перекручень, хоча вони й за розміром набагато менші. При цьому жоден перекладач не подав відсилань до біблійних першоджерел у тих випадках, коли до тексту грамоти було вплетено цитати й парафрази на священні тексти. Усі виявлені хиби, звісно, будуть враховані при виготовленні повного українського перекладу «Послання Мисаїла».

Література

1. Апостол. - Рук. №80 (88). -XV ст. - Науково-дослідницький відділ рукописів Російської Державної Бібліотеки (рос. НИОР РГБ). -Ф.304.І.

2. Библїа сирБч книгы ветхаго и новаго завБта, по языку словенску. - Острог, 1581.

3. Бучинський Б. «Грамота Місаіла» і «Грамота Ніфонта» П Записки історичної і фільольоґічної секції Українського наукового товариства. - Київ, 1914. -Кн. XIII. -С.5-44.

4. Бучинський Б. Змагання до унії руської церкви з Римом в роках 1498-1506 П Записки Українського Наукового Товариства в Києві. - Київ, 1909. - Кн. VI.-C.5-53.

5. Возняк М. Історія української літератури. - Т. 1. - Львів, 1920.

6. Грамота киевскаго митрополита Мисаила к папе Сиксту IV, 1476 г. И Архив Юго-Западной России [видав. Голубев С.]. - К., 1887. -Ч.І.-Т.7.-С.193-231.

7. Грушевський М. Історія української літератури. - Т. V. - Кн. 1. -Київ, 1995.

8. Джурова А., Станчев К., Япунджич М. Опис на славянските ръкописи във Ватиканската библиотеката. - София, 1985.

9. Заторський Н. Іншомовні запозичення в «Посланні Мисаїла» // Гілея. - Київ, 2017. - №125 (10). - С.9-13.

10. Заторський Н. Сліди народної мови в «Посланні Мисаїла» // Гілея. - Київ, 2017. - №124 (9). - С.7-11.

11. Заторський О.Н. Елементи «Послання Мисаїла» в «Посланні митрополита Иосифа до папи Олександра VI» П Готується до видання в: Український археографічний щорічник. - Нова серія. - Вип.21 / Український археографічний збірник. - Т.24.

12. Заторський О.Н. «Послання до Новгородського архиепископа Макарія» - нова редакція «Послання Мисаїла» П Український археографічний щорічник. - Нова серія. - Вип.19-20 / Український археографічний збірник. - Київ, 2015. - Т.22-23. - С.393-400.

13. Заторський о. Н. «Послання Мисаїла» за Смоленським списком П Український археографічний щорічник. - Нова серія. - Вип.18 / Український археографічний збірник. - Київ, 2013. - Т.21. -С.401-428.

14. Осипов Б. К вопросу об орфографии и пунктуации протопопа Аввакума // Труды Отдела древнерусской литературы / Академия наук СССР. Институт русской литературы. - Ленинград, 1985.-Т.39.-С.399-403.

15. Пелешенко Ю. Розвиток української ораторської та агіографічної прози кінця XIV - початку XVI ст. - Київ, 1990.

16. Переломова О. Інтертекстуальність як системотвірна текстово-дискурсивна категорія. // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. -Вип.34. - 07/2008. - С.87-95.

17. Пересторога // Акты, относящиеся к истории Западной России. - СПб., 1851.- Т.4. - №149.

18. Полный церковно-славянский словарь / [уклад. Г. Дьяченко]. -Москва, 1993 [репринтвид. 1900р.].

19. Русина О. Мисаїлове послання Сиксту IV за Синодальним списком // Український археографічний щорічник. - Нова серія. - Вип.7 / Український археографічний збірник. - Київ - Нью-Йорк, 2002.-Т.10.-С.281-296.

20. Русский феодальный архив XIV - первой трети XVI веков: в 5-ти част. - Москва, 1986-1992.

21. Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.: у 2-х томах / [ред. колегія: Д.Г. Гринчишин, Л.Л. Гумецька, I.М. Керницький]; Академія наук Української РСР, Інститут суспільних наук. - Київ: Наукова думка, 1977-1978.

22. Толковый словарь живаго великорускаго языка / [уклад. В. Даль]: в 4-х томах. - С.-Петербург-Москва, 1903-1909.

23. Фаріон І. Унійне духівництво і руська мова (книжна українська) у XVII ст.: тенденції тяжіння і відштовхування // Мова і суспільство. - Львів, 2013. - Вип.4. - С.88-102.

24. Чистович И. Очерк истории западно-русской церкви. - СПб., 1882.-Ч.1.

25. Шевчук В. Іоанн. Посольство до папи Римського Сікста IV від духовенства, і від князів, і від панів руських. З Вільни, року 1476, місяця березня, 14 дня // Антологія української поезії. - Т.1. -Київ, 1984.-С.42-44.

26. Шевчук В. Іоанн. Посольство до папи римського Сікста V від духовенства, і від князів, і панів руських. З Вільни, року 1476, місяця березня, 14 дня // Золоте слово. Хрестоматія літератури України-Русі епохи середньовіччя IX-XV ст. - Кн.2. - Київ, 2002.

27. Litterae synodales ad Sixtum IV P.O.M. ab universo clero et populo Rutheno anno 1476 conscriptae in Vaticana Bibliotheca iam turn asservatae, et nunc primum in latinum idioma ex illyrico versae // Monumenta Ucrainae Historica. - Romae, 1971. - Vol. IX-X: (1075-- 1632).-№4B.-C.30-55.

28. Poselstwo do Papieza Rzymskiego Sixta IIII od Duchowienstwa у od Ksizat у od Panow Ruskich / [пер. і вид. І. Потій]. - Вільно, 1605.

29. Poselstwo do Papieza Rzymskiego Syxtusa IV odDuchowienstwa ksiqzqt у Panow Ruskich, z Wilna, roku 1476 // Przegld Poznanski. - Познань, 1859.-T.27.-C.158-188.

30. Stebelski I. О Przeswietnej Familii JMsc PP. Soltanow // Scriptores rerum polonicarum. - T.4 / Archiwum komisyi historycznej. -T.l.-Krakow, 1878.

Размещено на Allbest.ru