Бестіарій "Фантастичні звірі і де їх шукати" Джоан Кетлін Ролінґ: зв’язок із традицією та особливості художнього світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Бестіарій «Фантастичні звірі і де їх шукати» Джоан Кетлін Ролінґ: зв'язок із традицією та особливості художнього світу

Розпочнемо з аналізу паратексту: на обкладинці книжки, попід гербом Гоґвортсу, вказано ім'я автора - Ньют Скамандер. Ця дрібна деталь насправді є важливою: вона вказує на належність «Фантастичних звірів...» до художнього світу «Гаррі Поттера», адже ім'я магізоолога (себто магічного зоолога) Ньюта Скамандера, колишнього працівника Відділу нагляду й контролю за магічними істотами Міністерства магії, згадується в серії книг про хлопця-чарівника. Фактично, реальним автором аналізованої книжки є Дж. Ролінґ, проте її ймення подано лише у відомостях про права власності. Підміна реального автора вигаданим - художній прийом, використаний письменницею, аби створити навколо видання ореол автентичності, ратифікувати його як частину магічного світу. До майстерних прийомів Ролінґ і проблеми справжності у фентезійному творі ми звернемося пізніше, а наразі окреслимо зв'язок тексту «Фантастичні звірі...» із традицією та побіжно розкажемо про головні його риси.

Отже, книга «Фантастичні звірі...» Дж. Ро- лінґ (не випадково вказуємо тут реального автора, а не фіктивного) - це підручник, за яким вчаться юні маги Гоґвортсу. Але «Фантастичні звірі...» - це ще й неповторний бестіарій (зві- рослов) Дж. Ролінґ, бо з-поміж сімдесяти п'яти фантастичних тварин, окрім уже наявних у попередній літературі та назагал письменницею не модифікованих образів кентаврів (centaurs), єдинорогів (unicorns), мантикор (manticores) etc., є ще й такі витворені фантазією Дж. Ролінґ істоти, як стрілери (streelers) (здатні змінювати колір слимаки, чиї слизові посліди є вкрай отруйними) [4, с. 113], вогнекраби (fire crabs) (подібні до черепах істоти, що захищаються від нападників струменями вогню і панцири яких інкрустовані коштовним камінням) [4, с. 50], клаберти (clabberts) («істота, що мешкає на дереві й нагадує своїм виглядом щось середнє між мавпою та жабою» [4, с. 79]) та інші, яких ми не маємо змоги згадати, зважаючи на обсяг статті та її мету.

На появі нових істот у звірослові Дж. Ролінґ зупинимося детальніше: як зазначає О. Белова в праці «Слов'янський бестіарій: словник назв та символіки», зооморфних персонажів бестіарію поділяють на три групи: реальні тварини, міфологічні тварини, антропозооморфні істоти [1, с. 27]. Наклавши на цей трискладниковий поділ систему персонажів книжки Дж. Ролінґ, бачимо, що в категорії «міфологічні тварини» опиняються фенікс (phoenix), грифон (griffin), василіск (basilisk), мантикор та інші; у категорії «антропозооморфні істоти» знаходимо кентаврів, вовкулак (werewolves), леприконів (leprechauns), фей (fairies), гномів (gnomes); а от у категорії «реальні тварини» немає нікого. Проте немає лише з погляду емпіричної дійсності, в якій перебуваємо ми, реципієнти, котрі за законами чарівного світу Дж. Ролінґ є «маґлами» (не-магами), чужаками, що їх не допущено до магічного. У випадку з «реальними тваринами» використання нашої емпіричної дійсності як шкали, до якої прикладається наявне у «Фантастичних звірах...» буття, було б теоретичною помилкою. Тому, якщо дивитися на категорію «реальні звірі», перебуваючи під небесним склепінням саме художнього світу Дж. Ролінґ, помітимо, що створених письменницею тварин якраз і належить зараховувати до «реальних звірів». Така, на перший погляд, плутанина є неодмінною, органічною супровідницею аналізу «реального»в будь-якому фентезійному тексті. Тому всі ці ролінґські горколумпи (horklumps) (подібні до м'ясистих рожевих грибів тварини) [4, с. 53], порлоки (porlocks) (полохливі, невисокі, кошла- тошерстні охоронці коней) [4, с. 99] та козолокс (billywigs) (сапфірово-сині комахи з довгим жалом) [4, с. 83] є цілком справжніми в її затишному вигаданому світі.

Книга «Фантастичні звірі...» Дж. Ролінґ не є в повній мірі наслідуванням тих бестіаріїв, що так полюбилися нашим предкам у проминулі віки. Говорячи про появу в Дж. Ролінґ нових, вигаданих нею, істот як про одну з особливостей художнього світу «Фантастичних звірів...», треба зважати на те, що культурно-історична доба індивідуалізму, в якій перебувала авторка в момент написання книжки, суттєво відрізняється від доби традиціоналізму, в часи котрої, власне, й були створені найпопулярніші бестіарії. У нинішню добу індивідуалізму ці сміливі ролінґські експерименти з жанрами та формами не те що бажані, а й того більше - необхідні. Аби підтвердити нашу думку, скажемо, що О. Слі- пушко зазначала, що бестіарії завжди були чутливими до змін домінантних ідей та настроїв своїх культурно-історичних епох [5, с. 8].

Власне зі змін епох, у які народжуються тексти, виводимо й другу відмінність бестіарію Дж. Ролінґ від середньовічних текстів: у «Фантастичних звірах...» відсутнє втілене через алегорії моралізаторство - явище, котре неодмінно супроводжувало звірослови, що їх писали 800-900 років тому [7, с. 21]. Також не знайти й ось такої фундаментальної ознаки латиномов- них бестіаріїв: опису звіра не як живої істоти, а як християнського символу [7, с. 22]. Припускаємо, що будь-яка експліцитна повчальність у книжці «Фантастичні звірі...» радше відбила б зацікавлення в потенційних читачів, аніж стала б доброю принадою: сучасний реципієнт бажає бути здивованим новизною та фантазійністю, а часи, коли головна функція художньої книжки була дидактичною, вже минули. В аналізованому тексті Дж. Ролінґ також немає (на превеликий жаль!) ілюстрацій, без яких не обходилися майже всі латиномовні бестіарії. У середньовічних звірословах істоти були позбавлені дару говорити. Зовсім інша ситуація в бестіарії Дж. Ролінґ: тут є звірі, котрі опанували людську мову (деякі з них ще й напрочуд балакливі). Наприклад, джарви (jarveys) (кожен з яких «вміє говорити, але ... здебільшого обмежується короткими (незрідка вульгарними) фразами, що фонтанують з нього безперервно») [4, с. 57]; леприкони («єдині представники “маленького народу”, які вміють говорити») [4, с. 86]; акромантули (acromantulas) (потворні шестиокі павучихи, котрі вміють розмовляти людською мовою) [4, с. 43] тощо. Не має дивувати, що істоти середньовічних бестіаріїв були безмовні: їхня головна функція полягала в тому, аби тільки через свою зовнішність та вчинки унаочнювати певну ваду чи християнську чесноту [7, с. 2]. З проминанням епохи традиціоналізму відпала потреба наслідувати латиномовні тексти про звірів без змін. Вочевидь, саме через це Дж. Ролінґ не вдалася до дидактики, а також подарувала істотам зі свого чарівного світу здатність розмовляти. Але також можна припустити, що Дж. Ролінґ, навпаки, якраз і повернулася до первнів традиції, адже грекомовний «Фізіолог», основа основ усіх подальших бестіаріїв, був написаний у Александрії в ІІ-Ш століттях невідомим автором без моралізаторських коментарів, і тільки вже подальші переписувачі додали до описів істот, камінців та рослин глибоко занурені в християнство алегоричні повчання [7, с. 8].

Між «Фантастичними звірами...» та канонічними бестіаріями є й подібності. Передусім, в описах тварин у авторському звірослові англійської письменниці палімпсестно проступають способи опису тварин із латиномовних бестіаріїв. Так, у «Фантастичних звірах...» подано назви істот, які стилізовані під латинські, приділено увагу морфології тварин, розказано про країни їхнього походження, звички та території проживання. Розділи звірослова Дж. Ро- лінґ, як і розділи середньовічних манускриптів про тварин, невеликі за розміром [7, с. 22].

По-друге, треба згадати, що від самого початку бестіарії всотали в себе твори отців церкви, природні нариси, міфи, народні казки, легенди й забобони. Зважаючи на таку багату спадщину, автори звірословів не описували тварин на основі власних спостережень, а використовували сформовані попередніми століттями уявлення [7, с. 8]. Так, як вище зазначено, в бестіарії Дж. Ролінґ, як і в текстах середньовічних авторів, використовуються немодифіковані образи звірів, узяті з культур різних народів (хоча є й цікава низка нових істот, котрі живуть тільки у всесвіті «Гаррі Поттера»).

Деяких чудернацьких істот, що наявні у світовій культурі, але відсутні в бестіаріях Середніх віків, авторка внесла до книги «Фантастичні звірі і де їх шукати». Це і феї (невеличкі декоративні створіння, не наділені інтелектом) [4, с. 118]; і тролі (trolls) (нерозумні чудовиська зростом до трьох-чотирьох метрів та з великою вагою) [4, с. 114]; і вовкулаки (які мисляться як хворі люди, що отримали «прокляття Місяця» після того, як їх вкусив інший перевертень, себто бачимо, що, на противагу деяким традиційним уявленням, народитися вервульфом у світі «Гаррі Поттера» не можна) [4, с. 49]; і гноми (маленькі садові шкідники, що мають велику голову та кістляві ступні) [4, с. 53]; і йєті (yetis) (антропоморфні родичі тролів, чиє тіло покрито білою шерстю) [4, с. 73]. Таку невідповідність між медієвістичними текстами й авторським бестіарієм Дж. Ролінґ можна пояснювати тим, що перші тексти, хоча й містили на своїх сторінках описи химерних тварин, апелювали до нашої реальності, а от текст Дж. Ролінґ апелює до чарівного світу «Гаррі Поттера». Саме тому ми фіксуємо цю відмінність, але не маємо права накидати їй флеру похибки, адже тексти належать до різних дійсностей (нашої завікон- ної та магічної ролінґської) і однакове мірило до них застосовуватися не повинно.

Перед тим як перейти до аналізу особливостей художнього світу Дж. Ролінґ, підсумуємо наші компаративні здобутки. «Фантастичні звірі і де їх шукати» є сучасною варіацією звіросло- ва - цікавою, довільною та експериментальною. Авторка зберегла традиційний спосіб опису тварин: у стислому вигляді вказано їхні найсуттєвіші ознаки, але відсутній символізм (звірі в тексті Дж. Ролінґ - не емблематичні втілення певних ідей, а саме живі істоти) та, відповідно, немає алегоричних повчань. Деякі істоти з книжки «Фантастичні звірі...» трапляються в культурних пам'ятках ще до моменту написання Дж. Ролінґ свого тексту (це келпі (kelpies), каппи (kappas), грифони, дракони (dragons), гіпогрифи (hippogriffs) та інші, вже перелічені вище), а є й такі, яких вигадала сама письменниця (квінто- лап (quintaped) («небезпечний хижак, що має особливу пристрасть до людей») [4, с. 75]; бунді- мунка (bundimun) (істота, що «нагадує зеленувату плісняву з очима» та виділяє слиз, через який руйнується фундамент будинку) [4, с. 46]; міль- заджміль (glumbumble) («сіра волохата летюча комаха, здатна виробляти патоку, яка спричинює меланхолію») [4, с. 88] тощо).

Тепер звернемо увагу на особливості художнього світу Дж. Ролінґ. Тут нам стане в пригоді термін, використаний у 1817 році поетом та естетичним філософом С. Колріджем - «the suspension of disbelief», що дослівно можна перекласти як «призупинення підозри» [8]. Призупинення підозри - це свідома віра в неможливе; жертовне покладання реалістичності та логіки на камінний вівтар заради отримуваної натомість насолоди від твору. Думку С. Колріджа згодом розвинув та модифікував Дж. Толкін у есеї «Про казки» (1947). Дж. Толкін вважав, що при рецепції фентезійних творів набуває прав так звана віра у «вторинний світ» (в оригіналі - «The Secondary World»), часопростір, у який «і творець, і глядач можуть потрапити, й там знайти задоволення власних почуттів, хоча в основі своїй він [вторинний світ] художній і за задумом, і за метою створення» (переклад наш. - К. Т.) [9]. Вважаємо, що й сприйняття «Фантастичних звірів...» відбувається зі свідомим призупиненням підозри: ми знаємо, що, наприклад, у нашій емпіричній дійсності в Конго та Заїрі тебана (tebo) (за Дж. Ролінґ - небезпечного африканського кабана попелястого кольору, який вміє ставати невидимим) [4, с. 114] не знайти, але, читаючи звірослов англійської авторки, ми свідомо відкидаємо вбік усі жмутки своїх сумнівів та віримо, хоч би як нераціонально це було, що десь там у спекотній Африці попелястий тебан бігає і зараз.

Для того щоб художній світ був переконливим, явища та події в ньому мають бути послідовними та між собою узгодженими. Про неможливість створення художнього світу без внутрішньої цілісності писали і Д. Лихачов у статті «Внутрішній світ художнього твору» [3], і Дж. Толкін у вже цитованому вище есеї [9]. Художній світ книжки Дж. Ролінґ є гармонійним та несуперечливим, а також таким, що викликає невмисну довіру. Ми виокремили дві чільні риси, за допомогою яких вибудований магічний світ «Фантастичних звірів...»: друга наразі залишиться під таємничою завісою, а от першу вже можна витягти на світло - це та сама цілісність, про яку писали відомі теоретики літератури.

Аналізований звірослов малий за обсягом, тому говорити про значну кількість художніх деталей не випадає, проте ті, що є, вповні демонструють майстерність Дж. Ролінґ. Так, перед безпосередніми описами фантастичних істот, ще у вступі, знаходимо написані «Ньютом Скаман- дером» зауваги: «Про цю книжку», «Що таке звір?», «Коротка історія маґлівських зіткнень з фантастичними звірами», «Втаємничені магічні звірі». У цих текстах письменниця використовує низку прийомів, які покликані створювати ілюзію достовірності світу «Гаррі Поттера». Наприклад, у «Фантастичних звірах...» зауважуємо прийом конструювання історичного процесу магічного світу. В одному з підрозділів вступу про те, кого вважати звіром, а кого - людською істотою, розказано, що ще в XIV столітті голова Чаклунської ради Бердок Малдун видав декрет (як згодом виявилося - недоречний), котрий постановляв, що статус «людської істоти» мають ті тварини, які ходять на двох ногах [4, с. 17]. У Бердока Малдуна була послідовниця - Ель- фріда Клеґ, яка також переймалася проблемою розмежування звірів та людських істот (на її думку, до других слід зараховувати тих, хто вміє говорити людською мовою) [4, с. 18]. А ще «Фантастичні звірі...» оповідають про магічний конгрес 1811 року, на якому чаклуни вирішили, що людиноподібною істотою є той, хто володіє достатнім інтелектом для розуміння законів та може нести відповідальність за їх дотримання [4, с. 20]. Ми також можемо знайти деталізовані згадки про напади на людей магічних звірів (вказано і дату, і обставини події); роки, коли востаннє бачили ту чи іншу істоту; магічні конгреси й проблеми, що на них вирішувалися. Цю докладність та структурованість Дж. Ролінґ використовує задля розгортання та подальшого утвердження в часі витвореного нею художнього світу. Чарівний світ читач сприймає як такий, що є усталеним, має свої історичні віхи та живе за визначеними законами. Ця узгодженість, власне, й долає, немов олень змія в середньовічних бестіаріях, будь-який натяк на руйнівний для сприйняття художнього світу хаос.

Можна тепер сказати й про другу рису «Фантастичних звірів...», покликану створювати цілісність, - перелічення видавництв магічного світу. Про них ми дізнаємося зі вступу з посторінкових покликань на різноманітні тексти ма- гів-авторів. Ми свідомо розділили перелік видавництв та згаданих нами під час розкриття першої риси («конструювання історичного процесу») історичних постатей і подій магічного світу. Хоч за поетологічною природою обидві риси й подібні (скріплюють воєдино вигаданий світ), але за ефектом відмінні: якщо про віхи історії чарівного світу ми можемо знайти деталізовані описи, то про видавництва - ні, бо вони мисляться як такі, що, самоочевидно для кожного студента Гоґвортсу (у світі Дж. Ролінґ - потенційного читача цього підручника), давно існують, усім відомі, а отже - не потребують роз'яснень; також перша риса мислиться як динамічна, а друга - статична. Ми, звичайно, нічого про ці видавництва не знаємо, але вдаємося до призупинення підозри і віримо, що десь у магічному світі вони є, як десь у реальній іноземній країні є певні свої видавництва, нам не відомі, але назви яких ми можемо почути і не будемо ставити під сумнів їхнє існування. У світі «Гаррі Поттера» є книжкові видавництва з такими чудернацькими назвами: «Маленькі червоні книжечки», «Цвіль і Порох» та «Чак і Лун книга».

Один використаний Дж. Ролінґ прийом конструювання художнього світу (цілісність) ми вже розглянули, тому тепер перейдемо до другого - проведення паралелей з реальним, емпіричним світом. Взагалі, уникнути звернень до дійсності при написанні будь-якого художнього тексту не вдасться, бо світ твору не автономний. Ось що про це писав Д. Лихачов: «матеріали для побудови внутрішнього світу художнього твору беруться з навколишньої дійсності художника, але він творить свій світ відповідно до власних уявлень» (переклад наш. - К. Т.) [3].

У Дж. Ролінґ загравання з дійсним світом відбувається повсякчас. Найчастіше воно проступає через такий прийом: у розділі про певного фантастичного звіра, який схожий на звіра з нашого завіконного світу, вказується, що маґли інколи випадково (через недогляд Міністерства магії!) взаємодіють із цією твариною або зіштовхуються з наслідками її діяльності, але, оскільки вони не допущені до сакральних знань чарівного світу, зрозуміти, що перед ними фантастичне, - не здатні. Так, побачивши крупа (crap), «зовні подібного на тер'єра Джека Рассела, за винятком роздвоєного хвоста», який цуценятам, щоправда, відтинають, маґли не здогадаються, що перед ними пес незвичайний [4, с. 85]. Так само вони не збагнуть, що агресивне порося, котре ссе свиноматку разом з іншими, спокійнішими поросятами, насправді - клинохвіст (nogtail), чорноокий демон, який нищить домашнє господарство [4, с. 80]. А «їжак», що розбив садові прикраси, - кнарл (knarl), який у магічному світі відомий своїм поривчастим характером [4, с. 81]. А трохи більший, ніж звичайно, «тхір» (а насправді - магічний джарв) може сильно налякати маґла, заговоривши з ним [4, с. 57]. «Ньют Скамандер» у вступі навіть наводить уцілілий фрагмент манускрипту брата Бенедикта, ченця-францискан- ця із Вустершира, який мав нещастя зустрітися з балакливим джарвом у саду і потім довго переживав, чи бува не втратив він глузд. Тут ми наголосимо на тому, що в емпіричній читацькій реальності ніякого манускрипту ченця Бенедикта не існує. Це тому, що наша дійсність не є паралельною світові «Гаррі Поттера»: за законами наратології, той «реальний», протиставлений магічному, світ не є світом, у якому перебувають реципієнти, хоча за всіма ознаками він до нього й подібний. Деякі літературознавці з цією думкою не погоджуються, проте ми розділяємо позицію В. Шміда, який стверджує, що так званий «реальний світ» у художньому творі автори не відображають, а зображають [6]. Тому «реальна дійсність» Дж. Ролінґ не збігається з тими «реальними дійсностями», які знайдемо у творах будь-яких інших авторів.

Зараз же простежмо, як закони побудови художнього світу, про котрі писали Дж. Толкін і Д. Лихачов, реалізуються у «Фантастичних звірах...». Так, Дж. Ролінґ бере за основу емпіричну дійсність і в тексті її модифікує. У результаті таких старань затишною тихою вуличкою англійської провінції може бігати схожий на тер'єра Джека Рассела круп. А недалеко від мегаполіса, у лісі, кордони якого захищені чарами (яка прикметна данина фольклорній традиції - відмежувати світ «свій» та «чужий» / «профанований» і «сакральний» за допомогою гори, річки чи, як у Дж. Ролінґ, - лісу!), котрі не пропускають маґлів, мешкають кентаври. Реципієнти, знаючи, що написане вище - неправда, супроти всього раціонального в собі справді можуть у це магічне вірити - і тут знову спрацює описане С. Колріджем явище свідомого призупинення підозри.

Наостанок зазначимо, як Дж. Ролінґ пов'язала «Фантастичних звірів...» із канонічними книгами про хлопчика зі шрамом-блискавкою на лобі. Передусім, впізнавання читачем магічного світу «Гаррі Поттера» відбувається тоді, коли він натрапляє на знайомі ймення: передмову до шкільного підручника, яким користуються учні Гоґвортсу, написав директор цієї школи - Албус Дамблдор; серед істориків, на яких покликається «Ньют Скамандер», є Батільда Беґшот, ім'я котрої відоме реципієнту з канонічної серії книг, власне, як й ім'я самого Скамандера (про нього, як про автора навчального посібника, побіжно згадано ще в першій книзі - «Гаррі Поттер і філософський камінь»).

Узгодження з каноном реалізується ще й за допомогою коментарів на берегах книги. Як сказано у вступі, підручник належав колись Г аррі Поттеру. І ось Г аррі та його друг Рон Візлі нібито залишили на берегах свої малюнки та дописи. Коли ми звернулися до класифікації транстекстуальності Ж. Женетта [2], то дійшли висновку, що ці саркастичні коментарі можуть розглядатися і як паратекст (у цьому випадку - як відношення «Фантастичних звірів...» до пер- шотексту - книг про Гаррі Поттера), і як метатекст, оскільки в коментарях хлопці висміюють те, що написано в підручнику, і ця їхня сатира влучає в ціль та є дотепною лише в тому разі, якщо реципієнтові заздалегідь знайомий гіпо- текст. В іншому ж разі комічного ефекту досягнуто не буде.

Ось інший промовистий приклад розмиття межі між паратекстом та метатекстом: у розділі про леприконів написано, що ці істоти «створюють реальну золотоподібну речовину, яка щезає протягом кількох годин, і це їх надзвичайно потішає». Герой зі світу «Гаррі Поттера» написав: «А мене - ні. Р. В.» і провів стрілочку до слова «потішає» [4, с. 87].

Зважаючи на сказане вище, підсумуємо таке: перед Дж. Ролінґ постала потреба показати читачам, що «Фантастичні звірі і де їх шукати» - текст, пов'язаний з уже дбайливо вибудованим нею магічним світом. Тому авторка вживила у звірослов різноманітні інтертекстуальні реляції до гіпотексту. Серед них найбільш чільні дві: повторення власних назв та дописи на берегах книги, зроблені Гаррі Поттером і Роном Візлі (а вже ці рукописні коментарі, своєю чергою, викликають цілу низку асоціацій із подіями, зображеними в канонічних текстах!).

Отже, сучасний бестіарій «Фантастичні звірі і де їх шукати» - це майстерно зроблений твір, який, з одного боку, увібрав та переосмислив фрагменти старої традиції, а з другого - став прихистком для авторського експерименту Дж. Ролінґ, чиї задуми і втілилися в цьому тексті.

Список літератури

бестіарій ролінг художній

1. Женетт Ж. Палимпсесты : Литература во второй степени / Жерар Женетт // Фигуры : Работы по поэтике : в 2 т. / Жерар Женетт. - Т. 1-2. - Москва : Изд-во им. Сабашниковых, 1998. - 944 с.

2. Лихачев Д. С. Внутренний мир художественного произведения / Д. С. Лихачев // Вопросы литературы. - 1968. - № 8. - С. 74-87.

3. Ролінґ Дж. К. Фантастичні звірі і де їх шукати : спец. вид. з передм. Албуса Дамблдора / Дж. К. Ролінґ (Ньют Скаман- дер) ; пер. з англ. В. Морозов. - Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА- МА-ГА, 2016. - 125 с.

4. Сліпушко О. М. Давньоукраїнський бестіарій: генезис і система : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук / О. М. Сліпушко. - Київ, 1998. - 17 с.

5. Шмид В. Нарратология / Вольф Шмид. - Москва : Языки славянской культуры, 2003. - 311 с. - (Studia philologica).

6. Clark W. A Medieval Book of Beasts : The Second-Family Bestiary. Commentary, Art, Text and Translation [Electronic resource] / W. Clark. - Boydell Press, 2006. - 344 р..

7. Coleridge S. T. Verse and Prose : Poems. From biographia literaria ; From Shakespearean criticism ; Letters / S. T. Coleridge. - Progress Publishers, 1981. - 447 p.

Размещено на Allbest.ru