"Безодня" смертей у романі Є. Пашковського

— мотиви завершення старої Епохи, незбагненність нового, яке викликає тривогу і страх смерті.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. А тому у статті плануємо детально розглянути такі смертоносні мотиви роману Є. Пашковського «Безодня»: подія смерті, ставлення до смерті, смерть у структурі національної традиції, суїцид -- як найбільший гріх людини.

Мета статті. Якщо визначити місце смерті в прозописі Є. Пашковського, то можна побачити певну закономірність нарощування смертей для концентрації вираження «страхітливого». Адже «страхітливе» -- це те, що приховується. Смерть ніколи не може бути розкритою до кінця, вона завжди приховує свій смисл для живого суб'єкта. Простежимо, як за допомогою зображення смерті Є. Пашковський у романі «Безодня» збуджує враження страхітливого смислу, тобто, такого смислу, який викликає жах. А страхітливе враження від смерті породжує бунтівний опір, де бунт несе семантику активного творчого життя.

Викладення основного матеріалу. Центральною подією «Безодні» є смерть художника Ігоря у божевільні. Ще задовго до загибелі в його історії життя назріває фатальний кінець. Смерть стає відчутною в його тривожних переживаннях, коли він вперше спостерігатиме за помиранням звичайних мурах у майонезному слоїку з чаєм. Подія смерті Ігоря виразно поділяється на два етапи: поранення та «штучний» кінець у лікарні. За збігом обставин художник стає об'єктом для помсти з боку Сави. Детально змальовується сцена нападу та поранення. Ігор до приїзду швидкої допомоги зберігає свідомість, а тому читач має можливість простежити всі відтінки почувань людини, що помирає. Процесуальність болю Ігоря передається через повтор дієслова «сікло»: смертоносне лезо «...сікло виріз благенької сорочки, сікло груди, сікло зсудомлені над чуприною руки...» [6, с. 255].

Усі герої роману «Безодня» є приреченими на смерть. Однак кожна смерть додає до абсурдного буття нового несподіваного відтінку. Так, абсурдної трагічності сповнені в романі поминальні голосіння. Дізнавшись про смерть брата Миколи, Андрій болісно переживає його втрату, хоча не може навіть пригадати часу останньої зустрічі з ним. Щоб передати гостру тугу брата від несподіваної втрати, у творі лунають уривки його плачів, у яких «...за кожним зітханням серце розпухало на повні груди, росло, завмирало й тремтіло...» [6; 154]. Однак смерть Миколи і для доньки, і для його дружини Лариси стає звільненням від абсурдного існування. Тривожна згадка Лариси про свого чоловіка описується лише в її листі до матері покійного: «...поховала весною і сниться, і сниться, гадаю не перед добром, благає, щоб рідні по-християнському запечатали могилу, то думаю, напишу, пом'яніть за упокій, може відісниться...» [6, с. 154].

Рефлексії над смертю у Є. Пашковського прямо пов'язані з сільською магією смерті. Так, у романі втілюються народні вірування про можливість «насилати» смерть на небажану людину. Це, наприклад, історія, в якій містична ворожка позбавила життя свого коханця. Щоб зберегти страхітливий та вражаючий колорит оповіді, вона передається простою мовою свідка: «...таки дала дання: обприщило чоловіка, горлав, аж до Бога чути, насилу преставився...» [6, с. 144].

Для того, щоб передати смерть як закономірне явище, вона описується почасти скупими словами: «сеї зими домовину прислали з армії», «мама померла». У таких коротеньких висловах часто вкладено набагато більше трагічності та болю, ніж у розгорнутих описах. Хоча в той же час, вони здатні виражати в творі й сільську мудрість: «Бог дав, Бог взяв».

У романі досліджуються різні форми смертоносної безодні -- безодні свідомості, почуттів, національної мови, космополітичного світу, людського життя, українського села, історії України. Основою для безодні-смерті постає людська душа, її амбівалентне джерело, яке зіткане зі світла і тьми. Історії головних героїв-чоловіків «Безодні» розгортаються як повільна руйнація мужніх життєдайних сил та втрата вітального бажання. Описи хвороб, самотньої старості фіксують страчене чоловіче життя, яке, спустошуючись, прямує у містичну безодню.

У романі «Вовча зоря» мотив самогубства вказує на тотальність смертельного потягу в українському селі. Письменник вказує на «цілі вулиці вішальників», на те, що потяг до самогубства є виявом хворобливого суспільства: «...така сказот- нява напала на селян...». Суїцидологія виявляє, що мешканці міста, як правило, покінчують із життям значно частіше, ніж селяни. У романах Є. Пашковського спостерігаємо зворотнє явище, яке вказує на стан сучасного українського суспільства. Так, наприклад, він звертає увагу на той факт, що за сім літ у селі покінчило життя самогубством «рахуй зо три десятки душ». І тут же наводить п'ять найтиповших прикладів само- згуб. Лише один раз, щоб показати важкі муки свого героя, який тяжко переживає смерть збитої мотоциклом дитини, розповідач підсвідомо виправдовує його самогубство. А вислів «йдуть баби наряджати» вказує на те, що поминальний обряд призначений звільнити обтяженого гріховною провиною небіжчика. роман пашковський безодня смерть

Причини самострат, як правило, не з'ясовуються, адже самогубство стає звичним явищем, хоча й незрозумілим багатьом людям. Повішався від образи, чи від того, що «мара напосіла» -- такі пояснення вже нікого не хвилюють, адже мова йде про суїцидний невроз, який зрештою веде до смерті.

Потяг до смерті у несвідомої людини проявляється через потяг до вбивства, яким розв'язується нестерпний психологічний конфлікт. У романі «Безодня» Рита, збираючи замовлення на фотомедальйони для пам'ятників, стає свідком незвичайної історії чоловіка, який зарубав коханця своєї дружини. Його душевні муки та фізичні страждання постають через розповіді матері. Дружина своєї провини за зраду не відчуває. Знову історія демонструє нерозвинену чуттєвість жінки-коханки, якій протиставляються материнські страждання.

Символом мужності, яскраво зображеної в романах Є. Пашковського, стає «здатність людини вистояти». Але не тільки в тому сенсі вистояти, щоб не померти, але й бути гідним «померти як людина». Через те, особливим трагізмом сповнене намагання героїв жити «нормальним життям», бо жодному з героїв-чоловіків, як правило, не вдається втілити це бажання. Марні спроби українського чоловіка влаштувати особисте життя, знайти цікаву роботу, навіть відтворитись у нащадках. «Свято» задумів і сподівань з роками переростає на «Безодню» туги, відчаю, смутку та безнадії.

Так, найголовніша «безодня» роману -- це моральна та духовна катастрофа нечутливого часу. Це -- «безодня» людської душі, яку гостро відчуває чоловік як складніша суспільна істота, ніж жінка.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальшого розвитку в цьому напрямку. Нав'язливість смерті в Є. Пашковського є не просто символічним способом помножити і збільшити «страхітливе». Рефлексії над смертю, з якою у більшості людей пов'язаний ніколи до кінця нездоланний інфантильний страх, позначають суб'єктивні пошуки письменника, у яких емоційне, експресивне ставлення до смерті дає змогу охарактеризувати його як метафізичного бунтівника. Виявлення трансформацій, які відбуваються у феномені смерті в колективному підсвідомому (суїцид тотально руйнує українське село, за Є. Пашковським), дає змогу побачити не тільки деформовану структуру сільської української індивідуальності, яка не в змозі прийняти динамічний темп сучасної міської культури, а й загальний об'єктивний стан світу як апокаліптичний.

Життя і смерть у «Безодні» становлять цілісну людську драму. Так, Миколу впродовж роману поводирює дідова душа, ще з дитинства він відчував його «незриму присутність». А на початку роману описується загибель прадіда від «велетенської, завбільшки з небо» смерті.

Список літератури

1. Жулинський М. Післямова до оповідання Є. Пашковського «Закрита палата» / Микола Жулинський // Пра¬пор. - 1990. - № 2. - С. 98-100.

2. Зборовська Н. Про романи Євгена Пашковського / Ніла Зборовська // Фенімістичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків / Н. Зборовська, М. Ільницька. - Львів, 1999. - С. 144-159.

3. Зборовська Н. В. Психоісторія новітньої української літератури: Проблеми психосемантики і психопоетики: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук: спец. 10.01.01 «Українська література», 10.01.06 «Теорія літератури» / Н. В. Зборовська. - К., 2007. - 40 с.

4. Зборовська Н. Романи Євгена Пашковського (поступ художнього пошуку) / Ніла Зборовська // Слово і час. - 1993. - № 7. - С. 12-18.

5. Павлишин М. Два «художні тіла» сучасної прози / Марко Павлишин // Світовид: літературно-мистецький зб. - К.; Нью-Йорк, 1997. - № ІІІ (28). - С. 103-110.

6. Пашковський Є. Безодня: романи / Євген Пашковський. - Львів: Л А «Піраміда», 2005. - 268 с.

7. Пашковський Є. Вовча зоря: роман / Євген Пашковський. - К.: Молодь, 1991. - 216 с.

8. Сулима М. Житомирська прозова школа у дзеркалі давньої української літератури / Микола Сулима // Літературна Україна. - 1998. - 11 червня. - С. 6.

9. Сулима М. На порозі авангардизму / Микола Сулима // Слово і час. - 1992. - № 7. - С. 74-76.

Анотація

У статті розглядаються смертоносні мотиви у романі Є. Пашковського «Безодня». І хоча усі герої є приреченими на смерть, однак кожна нова загибель додає до абсурдного буття нового несподіваного відтінку. Автори досліджують різні форми смертоносної безодні, основою якої постає людська душа, її амбівалентне джерело, яке зіткане зі світла і тьми.

Ключові слова: безпритульність, приреченість, страх смерті, байдужість.

В статье рассматриваются смертоносные мотивы в романе Е. Пашковского «Безодня». И хотя все герои обречены на гибель, однако каждая новая смерть добавляет к абсурдности бытия новые неожиданные оттенки. Авторы исследуют различные смертоносные бездны, основой которых выступает человеческая душа, ее амбивалентный источник, сотканный из света и тьмы.

Ключевые слова: беспризорность, обреченность, страх смерти, равнодушие.

In this article deadliness motifs in the novel E. Pashkovsky «The Abyss» are discussed. And though all the characters are doomed to failure, however, each new death adds to the absurdity of life basis of unexpected shades. The authors explore various deadly abyss, the basis of which stands the human soul, its ambivalent source, woven of light and darkness.

Keywords: homelessness, hopelessness, fear of death, indifference.

Размещено на Allbest.ru