Перекладознавчий статус поняття "жанр" у сучасних транслятологічних студіях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перекладознавчий статус поняття "жанр" у сучасних транслятологічних студіях

У статті досліджуються різні підходи до вивчення поняття «жанр» у сучасному перекладознавстві. Основна увага зосереджується на різних потрактуваннях досліджуваного поняття як у вітчизняному, так і в зарубіжному перекладознавстві, а також на виявленні ключових особливостей означеного феномена. Дослідження визначає зміщення акцентів із розуміння жанру як структуралістської ієрархії, натомість вказуючи на його когнітивну природу.

Будь-яке жанрове утворення не є монолітним, а являє собою пов'язану та взаємозалежну ієрархічну систему, за умови повноцінного функціонування якої уможливлюється функціонування самого жанру.

Поняття жанру містилося вже в працях Аристотеля(384-322рр. до н. е.), однак у понятійному апараті літературознавства, лінгвістики й перекладознавства воно вкорінилося лише протягом останніх століть (М. Бахтін [1], Ю. Тиньянов [21], Т. Бовсунівська [4; 5], Н. Копистянська [10], Т. Некряч [14], М. Новикова [15], Г. Стен [29], І. Шама [23], А. Раті [16], І. Струк [20]).

Вивчення жанру з перекладознавчих позицій є однією з нагальних потреб сучасних філологічних студій. Така нагальність зумовлена не тільки відсутністю однозначної дефініції жанру, попри досить велику кількість досліджень у царині жанрології, а й насамперед нечисленними розвідками в площині перекладознавства [8; 17; 18; 22].

Найбільш фундаментальний огляд поняття жанру в радянській науковій літературі здійснив М. Бахтін у статті «Проблема речевых жанров». На думку дослідника, жанр - це основа, базовий складник текстового полотна, адже розуміння жанру є конче необхідним у процесі творення тексту. Ключовим поняттям у науковця є поняття жанру як цілісного утворення, що налічує у своєму арсеналі смислотвірний потенціал (тематичний зміст, стиль) та архітектонічну стійкість (композиційну структуру) [1, с. 238]. Контроверсійними до ідей М. Бахтіна були ідеї Ю. Тиньянова, який відстоював поняття жанру як непостійної системи, зміни системи жанрів у процесі зміни історичних епох, відзначав індивідуальність жанрових структур у творчості різних письменників [20].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розглянемо подальший розвиток жанру та жанрових теорій у річищі сучасних філологічних розвідок і окреслимо вектори жанрових студій у сучасному перекладознавстві.

Найширше тлумачення жанру бачимо в Дж. Рейхерта: «будь-яка група творів, які були обрані на основі спільних рис» [28, с. 57]. «Жанр - це динамічна структурна модель, яка може реалізовуватися в певній кількості конкретних творів» -у М. Брандес [6, с. 40]; «універсальна модель літературної побудови» - у А. Маріно [27, с. 46], «модель розв'язання проблем на рівні форми» - у К. Гільєна [26, с. 120]; «основа, що уможливлює літературну композицію» - в А. Фаулера [25, с. 36]; «тематичні та стилістичні умови, що визначають сутність конкретних творів і межі, у яких ці твори інтерпретуються» - в О. Левінтової [12, с. 23]; «сукупність текстів, у яких реалізується певний спосіб або образ» - у С. Гайдн [7, с. 31]; «жанр, який ґрунтується на спадкоємності сприйняття: читач, знаходячи у творі певні особливості сюжету, місця дії, поведінки героїв, відносить його до якого-небудь відомого йому жанру, згадуючи прочитане й впізнаючи в новому знайоме» - у Т. Бовсунівської [5, с. 8].

Мета статті - проаналізувати наявні дефініції поняття «жанр» та окреслити подальший вектор розвитку означеного феномена.

Виклад основного матеріалу. Як бачимо, спільним знаменником для всіх дослідників є розуміння жанру як моделі, певного комплексу умов, які уможливлюють існування жанру як такого. Усі ці витлумачення жанру тісно взаємопов'язані і, доповнюючи та розкриваючи одне одного, фіксують складну й багатогранну природу жанру на основі базової структуралістської жанрової концепції, що передбачає зв'язок елементів тексту й жанру на основі формально-логічних зв'язків [2; 4; 5; 29].

Однак в умовах когнітивного дисонансу сьогодення [29], коли людина існує на тлі суперечностей та кардинальних змін, сучасна філологічна наука поповнюється новими ідеями. Дедалі більшої популярності набуває, зокрема, когнітивна жанрова концепція [4; 5; 29], яка полягає, на нашу думку, не в тотальному руйнуванні структуралістської, а в її вдосконаленні й доповненні. Базова категорія ієрархічної стійкості структуралістів переосмислюється на користь так званої «дифузної природи жанру», яка передбачає постійний розвиток та нові ідеї, не відкидаючи основного набору стійких характеристик, що детермінують кістяк жанру.

У подібному руслі висловлюється в монографії «Когнітивна жанрологія та поетика» Т. Бовсунівська: «Відмінність когнітивної теорії жанру полягає в тому, що вона орієнтує на пізнання не тільки стійких, але й плинних характеристик жанру з метою більш повного його представлення» [4, с. 18]. Дослідниця зазначає, що в процесі створення когнітивної теорії жанру змінилися не стільки самі жанрові форми, скільки їх розуміння крізь призму сучасних наукових концепцій, і наголошує на тому, що «когнітивний підхід дає можливість урахувати плинні ознаки жанру, адже ними сповнені сучасні романи, проте це не означає, що такі плинні ознаки не є повторюваними, не є певного закономірністю тексту. Плинні ознаки жанру також становлять усталену схему» [4, с. 24].

Отже, окресливши основні жанрові концепції, що детермінують жанр у сучасних філологічних студіях, ми, опираючись на визначення Н. Бернадської та Т. Яхонтової, дефінуємо жанр як художнє ціле, у якому взаємодіють домінантні та змінні ознаки, що знаходять своє вербальне оформлення за допомогою системи засобів мови [2, с. 4; 24, с. 2].

Відповідно до запропонованої дефініції вважаємо за доцільне навести класифікацію перекладів В. Комісарова за жанрово-стилістичними особливостями: «Жанрово-стилістична класифікація перекладів залежно від жанрово-стилістичних особливостей оригіналу зумовлює виокремлення двох функціональних видів перекладу: художнього (літературного) перекладу й інформативного (спеціального) перекладу» [9, с. 95]. Дослідник убачає в художньому перекладі одну з комунікативних функцій - художньо-естетичну, що полягає у створенні певного художнього образу, відбитка жанру оригіналу в перекладі [9,с. 95].

У вітчизняному перекладознавстві проблема відтворення жанрових особливостей пов'язана з іменами таких науковців, як Н. Бідненко [3], О. Дзера [8], О. Лебідь [11], М. Лукінова [13], Н. Романюга [17], Р. Ситар [18], С. Скороходько [19], О. Хан [22] та ін.

На сучасному етапі розвитку наукової перекладознавчої думки в Україні перекладознавчі дослідження, що прямо чи опосередковано пов'язані з жанром як художнім цілим, мають фрагментарний характер. Особливості перекладу фразеологічних одиниць з урахуванням жанрових характеристик оригіналу були досліджені О. Лебідь, яка зазначає, що закони жанру істотно впливають на вибір способу перекладу фразеологічного відповідника [11, с. 2]. Дослідниця констатує наявність двох груп головних чинників, що впливають на процес перекладу: мовних і позамовних. Кореляцію першотвору та перекладу в лексичному, граматичному й стилістичному аспектах авторка відносить до мовних чинників, а кореляцію тексту оригіналу й тексту перекладу з культурою та національними особливостями - до позамовних. Отже, О. Лебідь доходить висновку, що саме мовні та позамовні чинники уможливлюють утворення жанру [11, с. 6-7].

Жанрові особливості драми в перекладі стали предметом дисертаційних досліджень М. Лукінової та Н. Бідненко. М. Лукінова в роботі «Жанрова специфіка перекладу класичної драматургії» виокремлює жанрово-стилістичні особливості драми, які становлять підґрунтя жанру, та досліджує їх адекватне й еквівалентне відтворення в перекладі [13, с. 1, 4]. Ураховуючи особливості перекладу драми для читача та для глядача, М. Лукінова розподіляє між ними домінантні риси: для читача - еквівалентності, для глядача - адекватності, однак наголошує на їхній взаємній функціональності й обов'язковій наявності в тексті перекладу [13, с. 1,14]. На основі зіставлення першоджерела та його перекладу дослідниця випрацьовує основні критерії й стратегії в процесі перекладу драми.

Якщо М. Лукінова розглядає переклад драми на матеріалі російських перекладів драм В. Шекспіра, то матеріалом дисертаційної праці Н. Бідненко є російський переклад п'єси Б. Шоу «Учень Диявола». Дослідниця зауважує, що відповідь на запитання про специфіку перекладу драми слід шукати за допомогою виявлення головних родових ознак драматичного твору [3, с. 195]. Н. Бідненко торкається також проблеми цілісності перекладацької інтерпретації драматичного тексту та вказує на головне завдання перекладача - відтворити в повному обсязі всі складники моделі іншої культури, зберегти національно-історичну своєрідність першотвору. Дослідниця відзначає вагому роль творчої індивідуальності перекладача в процесі відтворення жанрових особливостей, зауважуючи, що перекладач є посередником міждвома культурами.

З'ясування перекладознавчого статусу реалій і окреслення жанрових особливостей казки визначили тему дисертаційної праці С. Скороходько. Дослідниця виокремлює жанрово-стилістичні домінанти казки, розглядає реалії як національно-культурні компоненти казки та надає їм перекладознавчого статусу. С. Скороходько систематизує ключові проблеми перекладу реалій, указує на труднощі відтворення національно-культурної лексики та наголошує на потребі збереження національного колориту першоджерела [19].

Вагомий внесок у жанрову теорію перекладу зробила О. Дзера в статті «Жанри художнього перекладу». Дослідниця розглядає переклад як сукупність усіх літературних систем певної культури, що корелює з поняттям жанру, та вивчає жанр перекладу з позицій критеріїв історично-часової зумовленості [8, с. 21]. Авторка класифікує жанри художнього перекладу за первинними (інноваційними) та вторинними (наявними) елементами; ґрунтуючись на перевазі тих чи інших елементів, відносить переклад до конкретного жанру [8, с. 22-23]. В українському перекладознавстві дослідниця виділяє переспів як домінантний жанр, який містить вторинні, уже наявні елементи. О. Дзера співвідносить переспів із терміном «одомашнення», що набув чималої популярності останнім часом і означає сприйняття читачем перекладеного твору як частини власного світогляду. Дослідниця апелює до жанру перекладу як до одомашнення жанрово-стилістичної домінанти, що може зберігатися або змінюватися з урахуванням історично зумовлених особливостей першоджерела. Авторка статті доходить висновку, що коливання лінгвістичної моделі перекладу між культурою-джерелом та цільовою культурою і є жанром перекладу [8, с. 26].

Концепцію жанрової теорії перекладу О. Дзери широко використала в дисертаційній праці «Жанрово-стилістичні особливості епічних поем Середньовіччя в перекладі» Р. Ситар, метою якої було вивчити жанрові особливості героїчного епосу Середньовіччя та вказати на труднощі, які постають перед перекладачем у процесі відтворення віддалених у часі творів. Дослідниця наголошує: «Адекватне відтворення хронологічно віддаленого твору можливе лише тоді, коли перекладачі цілісно сприймуть жанрові риси оригіналу як вторинні утворення та вербалізують їх засобами цільової мови, долаючи проблеми часопростору й сприяючи культурній адаптації перекладу» [18, с. 195]. Р. Ситар звертає увагу на часовий чинник у перекладі, розглядає множинність перекладів як перекладознавчу проблему й виокремлює лексичні, семантичні та синтаксичні особливості «Словініани». Авторка вивчає перекладацькі трансформації та називає найчастотніші з них (калькування й описовий переклад), що використані перекладачами в процесі відтворення жанрово-стилістичних характеристик героїчного епосу [18, с. 193].

У дослідженні О. Хан «Детектив як тип тексту: перекладознавчий аспект» авторка, залучаючи комплексний підхід до аналізу тексту першотвору і його перекладу, установлює інваріантні та варіативні текст-типологічні ознаки класичного й hard-boiled детективів на текстовому та гіпотекстовому рівнях [22, с. 16] із позицій хронотопного, характерологічного та композиційного контекстів текстового рівня, обґрунтовує диверсифікацію підтипів детективного тексту з позицій перекладознавства. Дослідниця наголошує саме на тих контекстах, що стають текстотвірними та жанротвірними для такого типу тексту й вимагають адекватного втілення в тексті перекладу. О. Хан указує на детектив як на жорстко регламентований тип тексту, який вимагає чіткого відтворення своїх текст-типологічних ознак, оскільки вони несуть важливе інформативне та ідіостилістичне навантаження [22, с. 6]. Крім варіанта та інваріанта жанру, дослідниця вивчає ще й символіку, що виконує прогностичну функцію в матеріалі дослідження, збереження якої впливає на якість перекладу [22, с. 5].

Найсучаснішим дослідженням у царині перекладознавства, дотичним до поняття жанру, є робота Н. Романюги «Лінгвостилістичний та семіологічний виміри відтворення художнього світу автора». У цьому дослідженні на матеріалі української малої прози розглянуто особливості відтворення лінгвостилістичних (портретні характеристики героїнь, діалектизми та соматичні фразеологізми, інтермедіальність, психологічне портретування жінки) та семіологічних (символіка гір / лісу, води, небесних тіл) особливостей творів української малої прози в англійському перекладі. Дослідниця наголошує на істотній різниці між жанрами прози малих та великих форм, на що перекладач повинен звернути увагу, оскільки твори зазначених жанрів мають свою специфіку [17, с. 15]. Н. Романюга характеризує основні риси, притаманні українській малій прозі як жанру, та зауважує, що перекладач повинен мати їх на увазі, якщо прагне наблизитися до ідіостилю автора [17, с. 21]. Дослідниця вказує на труднощі, які постають перед перекладачами в процесі відтворення індивідуально-авторських ідей письменників малої прози, акцентує увагу на поняттях адекватності й еквівалентності тексту перекладу задля максимально точного віддзеркалення в перекладі художнього світу автора першотвору.

Висновки. Згадані наукові розвідки з проблематики жанру в різних його аспектах засвідчують науковий інтерес перекладознавчих студій до жанрової теорії перекладу. У науковій літературі існують різні визначення поняття «жанр», що зумовлює варіативність напрямів його аналізу. Загальна концепція, яка усталилася в радянських студіях, є структуралістською, проте в сучасних наукових розвідках спостерігається її трансформація в когнітиену, спрямовану на дослідження не лише сталих, але й змінних ознак жанру, які загалом і детермінують означене поняття.

Перспективи подальших розвідок убачаємо в дослідженні специфіки відтворення жанрових елементів різних літературних творів.

жанр філологічний перекладознавство

Література

жанр філологічний перекладознавство

1.Бахтин М. Проблема речевых жанров / М. Бахтин II Эстетика словесного творчества. - М. : Искусство, 1979. - С. 237-280.

2.Бернадська Н. Теорія роману як жанру в українському літературознавстві : автореф. дис. ... д-рафілол. наук : спец. 10.01.06 /Н. Бернадська. - Київ, 2005. - 36 с.

3.Бідненко Н. Драма в аспекті художнього перекладу (на матеріалі українських і російських перекладів п'єси Б. Шоу «Учень Диявола») : дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.01.05 /Н. Бідненко. - Київ, 2000. - 234 с.

4.Бовсунівська Т. Когнітивна жанрологія і поетика : [монографія] / Т. Бовсунівська. - К. : ВПЦ «Київський університет», 2010. -- 180 с.

5.Бовсунівська Т. Теорія літературних жанрів: жанрова парадигма сучасного зарубіжного роману / Т. Бовсунівська. - К. : КНХ 2009. - 520 с.

6.Брандес М. Стилистика текста. Теоретический курс : [учебник] / М. Брандес. -М. : Прогресс-Традиция, 2004. - 416 с.

7.Гайда С. Стилистика и генология / С. Гайда II Статус стилистики в современном языкознании : Межвуз. сб. науч. трудов. - Пермь, 1992. - С. 26-33.

Размещено на Allbest.ru