Мотив спокути у чарівних казках Закарпаття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мотив спокути у чарівних казках Закарпаття

Оксана Тиховська

Зміст

Найвагоміші результати виявлення елементів поетичної специфіки української народної казки належать таким видатним ученим, як О. Потебня, М. Драгоманов, М. Сумцов, В. Пропп, В. Гнатюк, Є. Мелетинський, Л. Дунаєвська, В. Давидюк. У розрізі психоаналізу чарівну казку розглядають К.-Г. Юнг, М.-Л. фон Франц, К.-П. Естес, Х. Дікман та ін.

Як зазначає Л. Дунаєвська "Найдавніший тип архетипу легенди, казки, повір'я сформувався в міфі про тотемного предка, зародження якого учені вбачають в період раннього родового суспільства (приблизно - середній палеоліт)" [2:12]. Часто в чарівних казках зустрічається мотив метаморфози або "спокути" (М.-Л. фон Франц), який полягає в перетворенні героя в тварину через прокляття або чари і порятунку внаслідок певного розвитку подій або збігу випадковостей. "…Для чарівної казки характерні явища функціонування тотемного персонажа" і "до найпоширеніших, найдавніших тотемічних персонажів-праобразів належать хтонічні: вуж, змій, гадина (змія)" [2:13].

На думку Л. Дунаєвської, герої чарівних казок, на яких накладено прокляття, є переосмисленими образами неофітів, що проходять через обряд ініціації: "Функціонування хтонічних образів у казках та легендах відображає еволюцію народного світогляду. В чарівній казці наречений вуж, наречена змія (як, до речі, і наречена-жаба) - це компонент ініціації. Персонаж повертається в людську подобу після ритуального перебування в подобі хтонічній (земне освячення)" [2:13]. Подібно трактує зооморфні образи чарівних казок В. Давидюк: "Мотив чарівної зооморфної дружини контекстуально й типологічно належить до елементарних сюжетів, пов'язаних з родом і рідною землею, і спонукає сприймати чарівну дружину в них не інакше як ініціальну партнерку, життя з якою не може бути довготривалим" [1:67]. Однак ініціація є одним з етапів становлення особистості, є умовою процесу ідивідуації, а тому, на нашу думку, можна погодитися з вченими-юнгіанцями, які проводять паралель між обрядом ініціації, відображеним в багатьох чарівних казках, та психічним станом особистості.

Так, М.-Л. фон Франц вважає, що є всі підстави порівняти людину в невротичному стані із зачарованим персонажем казки, бо "люди, які опинилися в полоні неврозу, схильні до постійного розладу з собою та до руйнівних тенденцій стосовно себе та інших. Якась сила примушує їх бути у своїх словах та вчинках набагато гіршими, ніж вони є насправді, вони діють і говорять ніби всупереч власному бажанню. Чарівні казки, в яких розповідається про подібних істот, як правило, особливо не затримуються на моменті прокляття, зате набагато більше уваги приділяють способу звільнення від нього…Є багато спільного між способом звільнення від прокляття в чарівних казках і психотерапевтичними процедурами…" [8:197].

У чарівних казках ми бачимо зачарованих персонажів, котрі повинні скупатися у воді або в молоці, щоб знову стати людиною. В інших варіантах герої просять, щоб їм відрубали голову, щоб їх полюбили чи поцілували, або ж їм необхідно з'їсти якісь фрукти чи квіти. Наприклад, герою треба скинути з себе те, що нібито стало його шкірою, або, навпаки, одягти на себе шкіру тварини. Саме на цих мотивах ми зосередимо увагу у цій статті.

Символізм перетворення героїв чарівної казки в тварин М.-Л фон Франц з'ясовує так: "Бути перетвореним у тварину означає тільки те, що людина замість того, щоб жити у згоді зі всіма своїми інстинктами, свідомо стає заручником спрямованого в один бік інстинктивного потягу, що призводить до розладу в людині створеної інстинктами рівноваги. Ну, а взагалі, труднощі виникають, коли - як це часто трапляється в чарівних казках - перетворений у тварину й повинен бути звільнений героєм від чар якийсь інший персонаж, зовсім не героїчного амплуа, наприклад аніма" [8: 227].

Так, у казці "Жених - жаба" (СУС - 440) йдеться про одруження дівчини з тотемною твариною. Наймолодша з трьох бабиних доньок, щоб зачерпнути води з колодязя, змушена поцілувати жабу, яка надалі ні на крок не відступає від дівчини: "Сіла дівчина за стіл, а жаба за нею. Постелила постіль і лягла спати, а жаба з нею…" [4:417].

Згодом дівчина зізнається матері, що це не жаба, а прекрасний легінь, який вночі звільняється від тваринної шкіри і показує свою справжню сутність. "Мати дорадилася, що як молоді засплють, спалить жаб'ячу шкуру… Напалила увечері піч і кинула шкуру в огонь…" [4:417]. Хлопець почув запах спаленої шкіри, зрозумів, що сталося, й зник безслідно, сказавши дружині: "Коби ти була ще три дні потерпіла, моє закляття кінчилося б, і я сам скинув би жаб'ячу шкуру… А відтепер ніде мене не увидиш!" [4:417]. Спалюючи шкіру хлопця-жаби, мати дівчини, сама того не підозрюючи, чинить з ним як з ворогом, спалення жаб'ячої шкіри стає причиною великих страждань героїні, що втратила свого незвичайного чоловіка.

І виходить, що те, що зробив хтось невідомий з хлопцем, надягнувши на нього шкіру жаби, і те, що зробила мати дівчини (зняла цю шкіру з метою визволення від закляття), при нібито зовнішній відмінності - одне й те ж. Подібну сюжетну ситуацію у казці "Царевна-лягушка" коментує Е. Нєйолов: "У сцені спалення шкіри, таким чином, остаточно розвінчується позиція "здорового глузду", котра обертається прямим насиллям" [6:65]. І це дійсно насильство, оскільки сам зооморфний герой ще не готовий до нового етапу життя, ще не виконані всі необхідні передумови для його вдалого перетворення. Спалення тваринної шкіри не виконує функції спокути, для того, щоб герой позбувся прокляття, необхідними є співчуття й страждання люблячого серця. українська казка тварина спокута

"Вогонь у переважній більшості випадків вказує на емоційне збудження, - зазначає М.-Л. фон Франц. - Прикладів такої інтерпретації вогню можна навести безліч; коли хтось закохується, в його грудях "палає вогонь"; гнів уподібнюється до "вируючого полум'я" і т. д. У меншому масштабі, тобто, якщо вогонь не має руйнівного характеру, а використовується для домашніх потреб, то він може стати атрибутом люблячого, дбайливого оточення, емоційної співучасті в тому, що складає проблеми іншої людини. Відповідно, момент, коли тваринна шкіра спалюється або знищується, можна назвати моментом енергетичної атаки - на емоційному рівні - на несвідомий психічний комплекс. Кожного разу, коли здійснюється емоційна атака на несвідоме іншої особи - чи відбувається це під час аналітичного сеансу, чи в з'ясуванні стосунків між подружжям, чи, нарешті, в нашій власній душі, - щоразу під час цього горить тваринна шкіра" [8:250]

Так, щоб повернути собі чоловіка, героїня разом з немовлям, вирушає в далеку дорогу. Під час пошуків зниклого коханого потрапляє до осель Сонця, Місяця й Вітра. Її зустрічають матері антропоморфних світил і самі розпитують в синів про те, де знайти жінці свого судженого. Але тільки Вітер знав, де перебуває чоловік-жаба, й допоміг дівчині знайти його. Переніс її за скляну гору й полетів студити вечерю молодому цареві та принагідно сказав: "Тебе чекає жона з золотоволосим хлопчиком" [4:418]. Цар згадав свою дружину й зустрівся з нею.

Героїня змушена пройти важкий шлях випробувань, щоб у такий спосіб засвідчити свою любов до втраченого чоловіка. Отже, недостатньо просто спалити шкіру тварини, необхідні - до або після спалення - якісь додаткові людські зусилля, щоб остаточно подолати злі чари. Так, цар, усвідомивши жертовну любов своєї дружини, повертається до неї. "Вітер їх відніс знову через скляну гору в їх державу, додому" [4:418].

В цьому варіанті відсутній образ другої дружини, суперниці, дівчині не треба купувати в неї ночей, щоб змусити чоловіка згадати про неї (хоча такий розвиток подій властивий багатьом слов'янським казкам). Він відразу згадує про свою дружину й сина, коли чує про їх прихід від Вітра, й радіє їх приходові. Сама поява жінки з дитиною в іншому царстві, за скляною горою, знімає з чоловіка закляття, що змушувало його жити далеко від сім'ї й компенсує злочин порушення табу - тобто завчасне спалення жаб'ячої шкіри.

Подібний сюжет записано від А. Калина - казка "Жених-вуж і наречена-жаба". Починається казка з того, що мати проклинає неслухняного сина й він перетворюється у великого вужа. Далі події розвиваються подібно до першого варіанту: три сестри по черзі йдуть до криниці з чарівною водою, що може сліпого зробити зрячим, і до них з дна криниці долинає дивний голос, що, як з'ясовується пізніше, належав хтонічній істоті - вужу. Перші дві сестри налякалися голосу і втекли. А молодша все-таки набрала потрібної батькові води (котрий втратив зір і потребував допомоги), наперед пообіцявши невидимій істоті, що буде його жінкою.

Цар помив очі водою і знову почав бачити, а дівчина одяглася в усе чорне й стала чекати на невідомого жениха. Через якийсь час у царський двір заповз довжелезний вуж, потрапив до кімнати молодшої принцеси й, вимкнувши світло, перетворився на прекрасного юнака із золотим волоссям. Чоловік-вуж попередив дружину, щоб не зрадила його таємницю, однак вона розповідає родичам правду про нього. І вночі рідні принцеси спалюють шкіру вужа. "Встав рано чоловік, бачить - шкіри нема, й каже:

- Бодай ти, жоно, породинилася, коли на тебе покладу свої два персти" [3:143].

Як і в попередній казці, жінка йде шукати чоловіка, але без дитини (героїня вагітна й не може народити, доки не зустрінеться зі своїм чоловіком). Вона потрапляє до домівки трьох Вітрів, яких на той час вдома нема, а тільки їх батько або мати. Перші два Вітри дарують їй золоту квочку із золотими курчатами, золотий кужіль із золотим веретеном (дарує баба, теща другого Вітра), але про її коханого нічого не знають. Третій Вітер знаходить загубленого чоловіка, який вже одружений з іншою жінкою, й краде в цієї жінки праник, на якому вона "прала сорочку від крові з носа" [3:145]. Цей праник він віддає мандрівниці й радить повернути його цариці, якщо та дозволить їй спати ніч з її чоловіком. Все так і відбувається: дівчина вимінює спочатку праник, а потім квочку із золотими курчатами та золотий кужіль із золотим веретеном на три ночі зі своїм чоловіком. І аж на третю ніч чоловік чує те, що йому говорить жінка, оскільки снодійне вариво за порадою слуги вилив під ліжко. Чоловік кладе два пальці на живіт жінки, й вона народжує двох хлопчиків: "один чотирьох літ з золотим волоссям, а один звичайний" [3:146]. Так, своїм стражданням й довготривалою вагітністю героїня спокутує порушене нею табу та водночас остаточно звільняє від чар чоловіка-вужа, який тепер назавжди став людиною.

Другий хід казки розповідає історію золотоволосого сина чоловіка-вужа й царівни. Батько, що раніше сам мав подобу тварини, наказує двом своїм синам одружитися, а старший не може знайти собі пари серед звичайних дівчат. Згодом відбувається зустріч хлопця з дивною нареченою: "Йде він раз дорогою, і перестрічає його груба жаба й не пускає його далі" [3:146]. Хлопець погрожує їй смертю, якщо та не відступить з його дороги, тоді "Жаба налякалася, почала втікати, айбо за собою невидимо тягне хлопця. Зайшли вони у нору, а там велика хижа. Сів хлопець коло стола й журиться, що не може вийти, а жаба сидить у цебрі у воді. За малий час жаба скинула з себе шкіру, стала красною дівкою…" [3:146]. Дівчина сказала Іванкові, що вона його наречена й що їм треба йти разом до його батька на весілля та застерегла його, щоб він не виказав, що його жінка - жаба. Але хлопець не слухає поради, розповідає таємницю дівчини, й батько з рушницею біжить у хлів, однак жаби вже там нема. Хлопець йде шукати свою суджену й знаходить в полоні у змія з дванадцятьма головами. Він робить дві спроби врятувати її. Спочатку за порадою повітруль дає дівчині попіл з чарівного кужеля, який мав би отруїти змія, але змій викриває їх задум. Тоді самі повітрулі знищують змія, закрутивши його у танці. Але після смерті демона дівчина знову обернулася жабою. Прокляття не втрачає своєї сили, отже, злотворець, що його наклав ще живий. і, очевидно, ним є батько її нареченого, котрий намагається вбити дівчину.

Після звільнення з полону змія дівчина-жаба наказала хлопцеві, щоб вів її на весілля до свого батька і не виказав її таємниці. Однак юнак вдруге порушує заборону, й розсерджений батько, не знайшовши в хліві незвичайної нареченої, вбиває сина. І, як не дивно, смерть хлопця знімає прокляття з дівчини-жаби, вона вже назавжди набуває людської подоби. Далі героїня бере у старого дідуся цілющої й живущої води й оживляє свого чоловіка, а тоді вони разом покидають домівку його батька: "через вікно вони втікли так, що отець і не бачив. Коли поверталися, зустріли діда, вернули йому живущу й цілющу воду, дуже красно подякували й пішли далі" [3:148].

У другій частині казки мотив спокути розвивається своєрідно: хлопець не спалює шкіри своєї нареченої-жаби, а порушує інше табу - викриває її таємницю батькові, який відчуває невмотивовану неприязнь до дівчини. Батько хлопця, що в минулому сам був під дією прокляття, не хоче, щоб наречена сина звільнилася від чар. Можна припустити, що переродження жаби у дівчину загрожує його життю чи спокою. Не зумівши вбити дівчини-жаби, цар вбиває власного сина. І тільки смерть хлопця, а не спалення тваринної шкіри, звільняє героїню від прокляття. Так, ціною власного життя герой дарує людське життя своїй чарівній дружині - її тваринна сутність безслідно зникає.

Доля хлопця чимось нагадує долю його матері - шляхом найвищого вияву страждання, і навіть через тимчасову смерть, він доводить відданість нареченій-жабі. Замість спалення шкіри "згорає" життя юнака, яке є жертвою невідомому злу. Водночас тимчасову смерть героя можна трактувати як елемент обряду ініціації, адже неофіт під час цього ритуалу нібито помирав і народжувався знову вже іншою людиною. Коли обряд ініціації був завершений, хлопець отримував право одружитися. (Саме таким є розвиток подій в аналізованій нами казці).

На глибокому символізмі ритуалу ініціації наголошував Мірча Еліаде: "…страждання, як фізичні, так і психічні, прирівнюються до тортур, необхідних для всіх ініціацій; хвороба сприймалася примітивними народами як наслідок надприродного покликання, отже, вважалася ініціаційним випробуванням - треба було "вмерти" для чогось, щоб мати змогу відродитися, тобто одужати; вмирали для того, що було раніше, вмирали для мирського буття; той, хто одужав, мав бути іншим, новонародженим…" [5:284]. Незаперечним є твердження дослідника про те, що "смерть вважається найвищою ініціацією, початком нового, духовного буття" [5:300]. Саме тому в чарівних казках, які є символічним відображенням обряду ініціації, дуже часто зустрічається мотив смерті й оживлення головного героя.

Що ж означає спалення тваринної шкіри? Слід її спалювати чи ні? На думку М.-Л. фон Франц: "Коли людська істота змушена жити в шкірі тварини, то це означає, що на ній лежить якесь прокляття і в її житті щось не так, як мало б бути. Якщо провести паралель з психологічними фактами, то це могло б означати, що певний комплекс (який міг би функціонувати у властивій людській свідомості формі) мимовільно витіснений і тому змушений виявляти себе у викривленій, тваринній формі" [8:249]. Однак у згаданих вище чарівних казках попри негативний і руйнівний аспект тваринної шкіри її спалювати не можна. Героїні, спаливши шкіру жаби й вужа, не досягли бажаної мети, чоловіки покидають їх. Дівчата змушені шляхом випробувань і страждань засвідчити свою любов і відданість, здійснити своєрідний подвиг, і лише тоді прокляття втрачає свою силу. "Очевидно, не можна просто скинути з себе цю тваринну шкіру, від свідомості вимагається тривале зусилля, котре дає можливість даному комплексу продовжувати функціонувати, але вже у властивий людині спосіб. Я б сказала, що в кінцевому результаті все залежить від зрілості свідомої установки. Якщо остання здатна інтегрувати комплекс, то тваринну шкіру можна спалити, якщо не здатна, то не можна. Фактично, причиною прокляття, що висить над людиною, є певний стереотип, який не вдається подолати. До тих пір поки свідома установка не досягне необхідної зрілості і не змінить свого ставлення до цього комплексу, саме по собі спалення тваринної шкіри нічого не дасть" [8:250]. М.-Л. фон Франц наголошує, що зміна свідомої установки завжди досягається в першу чергу завдяки зусиллям людини і її самовідданому коханню. В інакший спосіб причина прокляття не буде усунена і завжди може про себе нагадати.

По-іншому пояснює мотив спокути у чарівних казках дослідник Є. Нєйолов, аналізуючи російську казку "Царівна-жаба": "Древній міф одруження з тотемною істотою трактував як смерть людини в цьому шлюбі, а наша казка розповідає про перемогу життя. Іншими словами, древня ситуація переосмислюється в дусі родинності…" [6:38]Розглядаючи соціологічне трактування "царівни-жаби" В.П. Анікіним, Є. Нєйолов сперечається з ним і пропонує певні загальні тези, які є ключовими з його точки зору:

"а) царівна-жаба належить "чужому" світу, вона - нелюдська істота, тому не можна (в рамках самої казки) довільно навантажувати її різними сучасними мелодраматичними "психологізованими" значеннями, трактувати казку як умовне зображення цілком реальних побутових і соціальних життєвих ситуацій;

б) історичне коріння сюжету казки пов'язане з міфом про шлюб з тотемною дружиною, однак казка принципово змінила зміст цього шлюбу (не "смерть", а "життя") і в цій зміні проявилася власне художня переробка древніх міфологічних уявлень у те, що можна назвати ідейно-художнім (а не міфологічним) змістом "Царівни-жаби" [6:38].

На нашу думку, варто поглибити ритуально-міфологічний підхід Є. Нєйолова психоаналітичним аналізом казок такого типу.

У казці "Дівчина-пташка" (СУС - 465А) теж знаходимо мотив одруження з тотемною твариною й мотив спокути, що реалізується через відрубування голови. Герой (Іванко) несподівано знаходить собі наречену: йде на полювання й підстрелює прекрасну пташку, яку планує продати й отримати хороші гроші. Однак раптом пташка заговорила до нього людським голосом й попросила, щоб він відкрутив їй голову, тоді, мовляв, вона стане йому жінкою. "Хлопець з сльозами на очах відкрутив потяті голову. І вчинилася така прекрасна дівка, що не можна і здумати та згадати, хіба у казці сказати" [4:471]. У цьому творі вбивство пташки є умовою її переродження у людину й відбувається з її ініціативи. Зооморфна героїня просить вбити її, знаючи, що це врятує її від прокляття. Можна припустити також, що дівчина-пташка є персоніфікованим образом аніми героя, яка перебуває під владою інстинктів й потребує звільнення від їх тиску. А відділення голови від пташиного тулуба символізує відокремлення раціональної та інстинктивної сфер, а, отже, й звільнення свідомості з-під влади інстинктів.

Птахи часто є символами фантазії або духовного змісту психіки, саме тому існує уявлення, що душі померлих мають крила й можуть з'являтися у вигляді птахів. Відповідно, якщо казкова героїня трансформувалася в пташку, то є підстави стверджувати, що якийсь потяг в ній реалізується лише у вигляді ідеї або фантазії, тоді як повинен бути цілісним людським переживанням. У казці "Дівчина-пташка" звільнена від прокляття героїня-аніма надалі стає порадником й помічником хлопця. Зокрема, вона причетна до магії ткацтва. "Зробила собі такі кросна, що самі ткали. Лиш вповісти їм:

- Витчіть се та й се!" [4:471].

Дівчина за допомогою чарівних кросен виготовила дивовижної краси килими, які її чоловік продав цареві і котрі стали причиною його гонінь. Так, дивовижна дружина зробила чоловіка багатим і водночас накликала на нього ненависть царя. Можновладець дає Іванкові важкі завдання, які він виконує тільки завдяки дівчині-пташці, котра водночас є принцесою лісу й має владу над дикими тваринами. Зв'язок з лісом (що є символом несвідомого), влада над тваринами (персоніфікованими образами інстинктів) ще раз підкреслює архетипність образу героїні й доцільність її трактування як аніми героя.

В багатьох чарівних казках розповідається про зачарованих людей, і їх перебування в зооморфній формі свідчить про те, що бути тваринами вони більше не в змозі й потребують звільнення. Звільнення до героїв приходить в образі персонажів протилежної статі, які своїм коханням, відданістю, саможертовністю розвіюють чари зла. Так, мотив спокути реалізується через скидання зачарованими персонажами тваринної шкіри або ж через реінкарнацію. І він є дуже подібним до психотерапевтичного процесу, що спрямований на приборкування певних руйнівних інстинктів.

Література

1. Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. - Луцьк, 1997.

2. Дунаєвська Л.Ф. Українська народна проза (легенда, казка). Еволюція епічних традицій /Автореферат дисертації на здобуття наук. ступеня доктора філолог. наук. - К.: Київський університет імені Тараса Шевченка, 1998.

3. Закарпатські казки Андрія Калина. - Ужгород, 1955.

4. Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П.В. Лінтура. - Ужгород, 1984.

5. Еліаде Мірча Священне й мирське; Міфи, сновидіння і містерії; Мефістофель і андрогін; Окультизм, ворожбитство та культурні уподобання. - К., 2001.

6. Неёлов Е.М. Натурфилософия русской волшебной сказки: Учебное пособие. - Петрозаводск, 1989.

7. Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. - Л., 1979.

8. Фон Франц М. -Л. Психология сказки. Толкование волшебных сказок. - СПб, 1998.

Размещено на Allbest.ru