Художній твір як "свідок" історії

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Львівський державний університет безпеки життєдіяльності

Художній твір як «свідок» історії

М.О. Кульчицька

м. Львів (Україна)

Анотація

У статті розглянуті романи В. Барки «Рай» і «Жовтий князь» як тематична антитоталітарна дилогія. Створені в діаспорі, ці твори стали одними з найяскравіших історико-літературних фактів, які свідчать про життя двох основних груп населення радянського тоталітарного суспільства в найважчі моменти історичної дійсності - голод 1932-1933 років, політичні репресії та початок Другої світової війни. Окремо акцентовані основні аспекти творчого мислення автора і складові художньої поетики романів-«свідчень».

Summary

In the article the novels by V. Barka «Paradise» and «The Yellow Prince» as a thematic anti-totalitarian dilogy is researched. These works which was written in the diaspora have become some of the most impressive historical and literary facts that show the lives of two main groups of soviet totalitarian society in the most difficult moments of historical reality - the famine of 1932-1933, political repression and the beginning of World War II. Separately the main aspects of the author's creative thinking and artistic elements of the poetics of novels-«evidence» is highlighted.

Аннотация

В статье рассмотрены романы В. Барки «Рай» и «Желтый князь» как тематическая антитоталитарная дилогия. Созданные в диаспоре, эти произведения стали одними из самых ярких историко-литературных фактов, которые свидетельствуют о жизни двух основных групп населения советского тоталитарного общества в самые тяжелые моменты исторической действительности - голод 1932-1933 годов, политические репрессии и начало Второй мировой войны. Отдельно акцентированы основные аспекты творческого мышления автора и составляющие художественной поэтики романов-«свидетельств».

Романи Василя Барки «Рай» і «Жовтий князь» репрезентують той великий пласт антитоталітарної діаспорної літератури 40-50-х років ХХ ст., що постала як відгук на злочинні дії комуністичного режиму. «Марія» (1933) У. Самчука, твори Д. Гуменної «Діти чумацького шляху» (1948, 1951), Т. Осьмачки «План до двору» (1951) і «Ротонда душогубців» (1955-1956), І. Багряного «Сад Гетсиманський» (1948-1950), В. Винниченка «Слово за тобою, Сталіне!» (1971), О. Мак «Каміння під косою» (1973) - далеко не повний типологічний контекст того періоду. Всі разом і в оригінальній творчій манері кожен зокрема ці письменники беруть на себе виконання вищої місії: розповісти світові правду, зафіксувати «численні факти, диявольські типи, несамовиті трагедії, ситуації і вчинки тієї смертоносної доби в історії українського народу» [5, 458]. Емоційна пам'ять змушувала письменників-емігрантів раз-по-раз повертатися думкою до побаченого й пережитого і осмислювати трагічні події кривавих десятиліть. Це часто зумовлювало політичну загостреність змісту творів, яка починала превалювати над художніми якостями тієї чи іншої літературної форми. Такі розповіді про старанно замовчуване культурно-соціальне нищення української нації, що шквалом мистецько-художніх свідчень увірвалися в загальноєвропейський культурний простір, вже вкотре підкреслили історично обумовлену прикмету української літератури як literature engagйe - літератури соціально заангажованої [6, 7]. Проте подібну тенденцію брати на себе відповідальність за розкриття суспільно-історичної правди не слід вважати задивленістю української душі на свої страждання і не піддавання творчості минулому горю, як характеризував такі прозові твори М. Шлемкевич [9, 124]. Дослідження з психології несвідомого визначають її як органічну внутрішню потребу висловити пережите і все-таки перемогти душевний біль творчістю [7, 549].

Г. Костюк з цього приводу пише: «…Український письменник, опинившись поза межами ефективної влади ЧК-НКВС-МДБ, був, сказати б, одержимий бажанням якнайшвидше і найправдивіше розповісти про страхіття цього часу не тільки західному світові, не тільки нашим нащадкам, але й самому собі та своїм сучасникам…» [5, 458].

Але художні світи романів В. Барки не перетворилися на рупор політичних ідей. Вони постають радше як філософськи осмислені розповіді про реальні події, естетичне узагальнення конкретики історичної дійсності й водночас як спроба застерегти людство від можливого повернення тоталітарного режиму. Відштовхуючись від концепції «національного органічного стилю» (Ю. Шерех) та «великої літератури» (У. Самчук), засвоюючи інновації світової естетичної традиції, В. Барка шукає свої неповторні шляхи художнього текстотворення. Письменник виявляє гнучкість художнього мислення, його відкритість до засвоєння новітніх тенденцій європейського літературного процесу. Засвоївши досвід світового (Данте, Ф. Достоєвський) та українського (Г. Сковорода, Т. Шевченко, П. Тичина) письменства, він створив своєрідні жанрові форми роману, у яких звертається до двох ключових реалій соціального простору України - села й міста. Кожне зокрема, ці два поняття є тими смисловими фокусами «Раю» та «Жовтого князя», які за ідейним задумом і спектром проблематики доречно трактувати як тематичну дилогію.

У контексті художніх творів на подібну тематику «Рай» і «Жовтий князь» постають як глибоко самобутні художні світи, структуровані з безпосередніх фактів життєвої реальності, збагаченої особистим досвідом автора Примітка. Трагічний колорит романів-свідчень В. арки засадничо відрізняється від «трагічного реалізму» антитоталітарних міфічно-метафоричних творів Ф. Кафки та Дж. Оруела і далеко не сумірний з окремими проблисками трагічної правди у творах письменників радянської доби - І. Стаднюка, М. Алєксєєва, М. Стельмаха та інших. Навіть романи А. Дімарова, А. Гудими, І. Кирія, М. Потупейка, які появилися у 80-х - 90-х роках ХХ століття, не досягають тієї вражаючої сили художніх свідчень.. Достовірність творчої візії письменника підсилює і поєднання у одному творі естетичного узагальнення дійсності та її етнопсихологічного та соціологічного «дослідження». Як наслідок, встановлюється взаємозв'язок ідейного змісту творів з художньо-психологічною аналітикою описуваних явищ, що й формує концептуальну єдність усіх рівнів зображення. Найвиразніше це проявляється у жанрово-стильових особливостях та організації системи персонажів романів.

Для комплексу жанрових і стильових прикмет «Раю» і «Жовтого князя» характерне домінування кількох творчих прийомів, а саме:

- розгалуженість сюжетних ліній, стрижнем яких виступають головні герої. Вони виконують функцію об'єднуючого ядра, навколо якого діє велика кількість епізодичних персонажів, котрі додають свої вагомі штрихи до літопису тоталітарної дійсності;

- збагачення тексту різноплановими відступами та ретроспективними вкрапленнями філософського, публіцистичного, побутового, родинного характеру;

- наявність великої кількості нараторів, за допомогою яких автор створює всеохопну панораму життя, а через її позірно відокремлені епізоди подає не лише узагальнені реалії дійсності, а й психологічну мотивацію принципів їхньої організації (наприклад, деталі одягу як початкові формули соціальної характеристики);

- діалогізм як визначальний прийом сюжетної взаємодії героїв та породжені небезпекою відвертого людського спілкування його форми - різноманітні «табу» та гіркі, болючі дотепи;

- котроверсійна організація художніх конфліктів, що становить ідейно-тематичне ядро романів В. Барки, яке урізноманітнюють мікро- та макроконфлікти тотальної війни «всіх проти всіх». Вірогідні причини такої конфронтації письменник пояснює через історіософський конфлікт двох типів світобачення - російського та українського, образно переданий через класичне контрастне протиставлення «чорні/білі хати», яке часто підноситься до образу-символу: «чорні» (вороги Примітка. Поняття «вороги» автор унаочнює асоціативною паралеллю до часів монголо-татарської навали, що в історичному вимірі описуваних подій проявляється у цілковитій узгодженості вчинків героїв-партійців з семантикою їхніх прізвищ.) - «білі» (свої). Проявом найвищого рівня моральноетичної несумісності двох ціннісне різноспрямованих світобачень є поєдинок - візуальний двобій або збройне зіткнення головних героїв. Разом з тим через трагічне протистояння між митцем, вільнолюбною особистістю і владою автор підкреслює неможливість його вирішення без остаточного розриву з ворожою реальністю, виходу поза межі впливу тоталітарних ідеологем; художній філософський антитоталітарний барка

- багатопластовість (соціально-історичний час епохи, індивідуальний час і простір кожного з персонажів, космічний час вічної природної реальності) та полісемантичність романного хронотопу і його наскрізних елементів (зокрема, таких, як Сибір, годинник чи лейтмотивних концептів авторської візії дійсності: дому/оселі, цвинтаря); ущільнено-розлога форма часо-просторової організації, ускладнена ідейно-тематичною прив'язаністю простору романної дії до глибоко емоційних моментів психологічної реакції персонажів на довколишній світ. Спільне трагічне переживання часоплину буття відтворює мотив подорожі, ретрансляція світу через призму свідомості кожного з мандруючих героїв;

- активне вживання таких константних поетичних засобів, як контраст, порівняння, слова-колоративи, прийом сну, що ідейно та естетично збагачує художньо-образне зображення дійсності. Висока частотність вживання, ідейно-естетична поліфункціональність контекстуального та підтекстового значення робить їх провідними прийомами, що організовують художню структуру «Раю» і «Жовтого князя». Така насиченість тексту романів цими прийомами мотивується ідеологічними та предметними реаліями зображуваної дійсності, які через політично санкціонований кольоровжиток червоної, чорної, жовтої й сірої барв формували онтологічні засади світу тотального терору. Утворюючи на рівні рецептивного сприйняття цілі сітки образних асоціацій, вони потрапляють у сферу підсвідомого як В. Барки, так і його героїв, чим психологізують історико-ідеологічну значущість соціально-нашарованої символічної семантики цієї палітри.

Мікрообразні деталі-колоративи, метафоризовані образи-символи (коня, колосків/снопів, жнив) введено й у сновидні візуальні форми: гротескно-фантасмагорійні сни наяву, галюцинаторні видіння. Психологічні індикатори перипетій зовнішньої реальності, вони сприяють цілісному відтворенню монструозної сили й виснажливої глибини проникнення тоталітарної дійсності у людське життя. Крім того, вони окреслюють той умовний, ірреальний рівень, який стереометризує романну дійсність, позбавляє її пласкої описовості логізованого зображення;

- національний релігійно-месіанський світогляд В. Барки, який став метафізичною підосновою концептуальної єдності усіх планів картини тоталітарної дійсності. Визначальний вплив християнських ідей на стиль художнього мислення письменника настільки нетипово сильний, що його образні прояви на всіх рівнях формально-змістової цілісності «Раю» і «Жовтого князя» виокреслюють своєрідну християнську парадигму бачення і одночасно відображення навколишньої дійсності. Вибудований на основоположному для християнства принципі триєдності, цей ракурс бачення дозволяє авторові ввести описувані події до комплексу вічних загальнолюдських цінностей (скарб людської душі, любові, свободи тощо) і, уникаючи відкритих інвективних висновків, показати шокуючу антигуманність (мотив братовбивства) новітньої влади. Продовжуючи традиції Г. Сковороди, В. Барка поєднує поетичний світ Біблії, релігійно-проповідницькі мотиви та їх загальнолюдське звучання і робить аналітично-синтетичний зріз духовного стану української спільноти, спотвореної язичницьким світоглядом російських зайд. Такий підхід уможливлює загальнокультурне розуміння ідейно-естетичного коду художньої дійсності «Раю» і «Жовтого князя» та односпрямовує смислову напругу розглянутого вище комплексу жанрових та стильових домінант цих романів.

Система персонажів «Раю» і «Жовтого князя» характеризується багатоликою множинністю представників практично всіх, найбільш поширених і вагомих у той час, суспільних верств. В історичному контексті описуваної епохи, в аспекті біосоціального, вікового та ґендерного висвітлення визначальних для неї людських типів, усі герої обох творів об'єднуються в психологічно детерміновану соціальну цілісність, що становить специфічно оновлену модель радянської суспільної піраміди (селяни, робітники; вуркагани; наукова і творча інтелігенція; конформісти-пристосуванці та партноменклатурна «еліта»). Змальовуючи типові характеристичні риси представників усіх її рівнів, зокрема етнопсихологічні та морально-етичні, В. Барка розкриває псевдоцінності й матеріальні, деструктивно-антигуманні принципи побудови й правила функціонування цієї системи.

Онтологічний розтин такої структури дозволяє, а разом з тим і якісно доповнює аспект екзистенціальної при-сутності. Розвинуте за століття існування української нації кризове світовідчуття, яке знайшло теоретичне осмислення у працях європейських екзистенціалістів, органічно проявилося на сторінках обох аналізованих творів. Причому окремі його вияви (всеохопна абсурдність існування, протиприродна смерть, спровоковане зовні страждання, різноманітні варіації страху, неперехідна туга, всюдисуща нудьга й скорбота та, як послідовні наслідки, психологічна неврівноваженість і пияцтво), що безперестанно супроводжують життя героїв, не лише виводять автора за межі суто національного усвідомлення трагедії свого народу, а й сполучають зі світовим сприйняттям і розумінням тоталітаризму як духовного та фізичного апокаліпсису ХХ століття.

Таким чином, образ усього суспільства та психологічна мотивація соціальних форм і передумов життєдіяльності його представників стають визначальними факторами для жанрової ідентифікації романів «Рай» і «Жовтий князь». Як концептуальні складові авторської візії тоталітарної дійсності, вони зумовлюють взаємодію всіх рівнів художньої структури обох творів. За характером проблематики, домінантними естетичними категоріями, засадничо соціально детермінованими художніми засобами творення образу тоталітарного світу, особливостями організації сюжетно-композиційної структури «Рай» і «Жовтий князь» є соціально-психологічними романами. Скомпоновані з багатьох планів зображення внутрішньо взаємопов'язаних символічних мікро- та макрообразів, ці твори засвідчили багатогранну художню обдарованість В. Барки - письменника, який майстерно опанував романну форму, по-новаторськи її модифікував і перетворив на ефективний засіб передачі антигуманної сутності однієї з найскладніших в історії людства ідеологічних епох.

У поєднанні з документальною правдивістю твореної автором «другої дійсності» вони синтезуються у - на противагу «соціалістичному» - «трагічному реклізмі» (реалістичному відображенні існуючої трагічної дійсності з переважанням естетичної категорії трагічного). Завдяки цьому і «Рай», і «Жовтий князь» в аспекті суспільно-історичних досліджень набувають статусу літературно-художнього свідчення [4, 12] Свідченням найвищої міри правдивості творів автора є лист до автора Галини Потішко від 31 липня 1964 року, який зберігається в архіві В. Барки (Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, Відділ рукописних фондів і текстології, фонд 204). Ось уривки з нього зі збереженим авторським стилем та орфографією:

(...) Написати цього листа я мушу, бо може тоді мені полегшає. Діло у тому, що вже більше 2 тижнів, як я закінчила читати Вашу книжку «Жовтий князь», а все ще не можу видужати від переживань, які мене охопили при читанні її. От же, перш за все, хочу подякувати Вам сердечно за те, що так, страшенно просто, Ви описали ті кошмарні роки. Ця простота опису, власне, по мойому і бере там за серце. (...)

(...) Я просто відчула те, що кажу, я простий читач можу лише пригадати слова Льва Толстого (зі спогадів А. Толстой) «Одного таланта мало. Нужны правдивость, обработка языка, стиля, знание обстановки, исследовательская работа». По мойому все то у Вас є у Вашому «Князі». Може тому так і вражає? Двоє моїх знайомих, що прочитали її, не зговорювая ся (живуть у різних містах) написали про неї однаково: «страшна книжка». Отож і радію, що нарешті знайшовся у нас письменник, який про ті страшні події написав «страшну» книжку. І, ось чому: сама я знала багатьох письменників періоду наз. «Відродження». Пам'ятаю, як ті «сковані прометеї» пробували вирватися з тих оков, що на них міцніше, тисніше накладала тоді влада. Як їм хотілося написати хоч трохи вільніше слово правди! Добре я ще пам'ятаю їх розмови, дискусії на ці теми. Але ... вони ж були, вже, заковані. І за те, що написали, де які, поплатилися життям. Ви знаєте це ви... Отже, після виїзду на еміграцію, на волю, чекали ми, читачі, що письменники яки тут мають всі можливости писати про те і так, як «там» було неможливо - зразу ж заговорят, закричать, «возопіют». Чекали ми всі ці роки, що просто польється водоспад творів про те прокляте життя, про тих людей, письменників, героїв боротьби, тайної і явної, про ті мілліони жертв, того сатанінського режиму. Написані деякі спогади. Написав Багряний «Звіролови» (підроблюване, більше на американський смак) Тодось Осьмачка «Плян до двору» (багато «пози» і зайвих слів. Нема, власне, тої простоти і правдивости), Самчук же у «Темнота» страшно оклеветав українців. За що і про що. Сам то він був там? (...)

(...) Може цей твір Ваш прояснить деяки голови. Дозвольте подякувати, головне, за тих всіх «катранників», що про них згадується під час панахід, що імена їх «Господі, ти Сам знаєш!»., сприймаються як «достовірні моделі життя» [8, 11], як матеріал для вивчення і можливе джерельне підґрунтя наукових праць із соціології та психології, стають документом епохи тоталітаризму, який міг би бути використаний навіть на міжнародному суді над більшовизмом [3, 204] Промовистим підтвердженням цієї думки є слова самого В. Барки, написані у передмові до першого вітчизняного видання «Жовтого князя»: «Автор у своєму творі - не суддя, але… свідок для суду: розповідати, що сталося в житті» [1, 26]..

Література

Барка В. Жовтий князь: Роман. - К.: Дніпро, 1991. - 266 с.

Барка В. Рай: Роман. - Джерзі Ситі - Нью-Йорк: Свобода, 1953. - 309 с.

Гринів О.С. Україна і Росія: партнерство чи протистояння? (Етнопсихологічний аналіз). - Львів: Ін-т народознавства НАН України, 1997. - 384 с.

Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор. - К.: Либідь, 1993. - 384 с.

Костюк Г. З літопису літературного життя в діаспорі // Костюк Г.У світі ідей та образів. Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми 1930-80. - Б.М.: Сучасність, 1983. - С. 440-490.

Рудницький Л. Література з місією // Слово і час. - 1999. - №9. - С. 41-45.

Слитинская Л.И. Бессознательное и художественная фантазия // Бессознательное: природа, функции, методы исследования. - Тбилиси: Мецширеба,1978. - Т. 2. - С. 549-560.

Фролова К.П. Аналіз художнього твору. - К.: Рад. школа, 1975. - 174 с.

Шлемкевич М. Загублена українська людина. Нью-Йорк: Б. в., 1954. 158 с.

Размещено на Allbest.ru