Експресія та психологізм соціальних новел Василя Стефаника

Размещено на http://www.allbest.ru/

Експресія та психологізм соціальних новел Василя Стефаника

Ірина Кузьміна

Анотація

У статті подано аналіз новелістичної творчості Василя Стефаника, розкрито її психологізм, експресіонізм, акцентовано, зокрема, на соціальному тлі новел із сільського життя. Вказано на майстерність зображення письменником важкої праці селян у ІІ пол. ХІХ - на поч. ХХ ст. Акцентовано на тому, що експресіонізм В. Стефаника зростав на зображенні болючих, стражденних, навіть апокаліптично-катастрофічних ситуацій у межових обставинах буття, а жанр новели був найсприятливішим ґрунтом для вираження душевних трагедій його героїв.

Ключові слова: експресіонізм; новела; психологізм; сільське життя; важка праця; Василь Стефаник; соціальне тло.

Головна розбіжність між імпресіонізмом та експресіонізмом - у світогляді. Перший перебував ще значною мірою в силовому полі реалістичної настанови (раціоцентризм, позитивізм, емпіризм, об'єктивізм). Як і реалісти, імпресіоністи намагалися об'єктивно пізнати світ, - лише не через типізацію чи розкриття спадкових та соціальних причин явищ, а через відтворення моментальних і скороминущих вражень від дійсності, через її анатомінізацію. І. Франко писав про них, що переважно хлопські сини з походження, соціалісти з переконання, молоді письменники взялися малювати те життя, яке найбільше знали - сільське життя. Соціалістична критика суспільного ладу давала їм вказівки, де шукати в тім життю контрастів і конфліктів. творчисть новелістичний письменник

Ці шукачі нового, маючи за взірець І. Франка, прагнули знайти відповідь на питання як полегшити долю нужденних братів-гречкосіїв. Значний вплив на розвиток літератури окресленого періоду мали передові віяння світової літератури, а саме "дух часу" - дух свободи та бажання перемін.

Уся творчість Василя Стефаника насичена психологізмом, відчуттям неминучості людського життя на землі. Переживання героїв Стефаникових новел - переживання самого автора. Це можна простежити на прикладі автобіографічної дилогії "Виводили з села", "Стратився". Подія, зображена в цих оповіданнях, - реальний факт. 1887 року покінчив життя самогубством двоюрідний брат Стефаника Лука. Це приголомшило письменника. А згодом він відгукнувся на родинне горе щемливим оповіданням "Стратився".

І знову наприкінці цього ж року доля наносить удар - помирає перша любов Василя - Євгенія Бачинська. Туберкульоз знищив її. А 1890 рік почався надзвичайно трагічно - 1 січня померла мати. Боляче вдарилося синове серце об мамину могилу.

Після смерті матері, письменник переживав депресію. "Я тепер нічого не роблю, цілий день і половину ночі я пригадую маму Я знаходжу у цих спогадах стільки гарного і пречудного, стільки великого і глибокого, що мені ні науки, ні людей, ані цілого світу не треба. Бо до кінця мого життя є чим жити. Наробилася коло мене, набідилася. А тепер я для неї працюю. Мої чувства і моя фантазія лишень на її послузі. Я так довго буду працювати, аж її гріб замкну у своїй голові та й тогди вона буде мати найкращу могилу" [11].

Про Стефаника та його новелістичну майстерність написано чимало. Вагоме місце займають літературно-критичні праці І. Франка, що вийшли ще за життя письменника, у яких, зокрема, наголошено: "Що визначає всі його оповідання, сильніші і слабші, довгі і коротші, обік сильного, як океан глибокого чуття, що тремтить у кожнім слові, чується у кожній рисочці, то се власне той несхибний артистичний такт, який велить все і всюди задержати міру. Стефаник абсолютний пан форми". Окрім того, слід назвати також статті Лесі Українки, Івана Труша, художньо-меморіальну повість В. Костащука [5]. Однак проблема психологізму в новелістичній спадщині Василя Стефаника потребує Грунтовного опрацювання. Цим питанням свого часу займалися С. Крижанівський [6], В. Лесин [9], І. Ковалик [4].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У

післявоєнний час творчість В. Стефаника досліджували І. Ковалик [3], С. Крижанівський [5], В. Лесина [6; 7; 8; 9], М. Зубрицька [2]. Серед розвідок стефаникознавства варто виокремити дослідження Н. Жук "Василь Стефаник. Літературний портрет" [1], у якому Василь Стефаник постає як митець психологічної новели. Мова його творів проаналізована у статті І. Ковалика й І. Ощипко "Художнє слово Василя Стефаника. Матеріали до словопокажчика до новел В. Стефаника" [3]. Не можна оминути увагою й дослідження В. Костащука "Володар дум селянських" [4], де новеліста зображено передусім як людину- громадянина, патріота рідного краю, люблячого батька. У публікаціях В. Лесина [6; 7; 8; 9] усебічно схарактеризовано його творчу лабораторію й визначено місце в українській літературі кінця ХІХ - поч. ХХ ст. Аналізу онтологізації смерті у творчості В. Стефаника присвячена стаття М. Зубрицької [2], у якій наголошено, що поняття "смерть" для нього було не тільки природнім, але й соціальним фактором, котрий поглиблював трагедію не лише його персонажів, але і його як людини.

Видатний український художник Іван Труш високо цінував новелістику Василя Стефаника. Особливо йому імпонувала надзвичайна живописність мови письменника, його блискуча майстерність, вміння скупими лаконічними фразами досягати вишуканості образу, художнього колориту.

Мета статті - осмислити психологізм творів Василя Стефаника, розкрити їх трагізм, художню експресію; відзначити вплив творчості новеліста на українську літературу загалом.

Виклад основного матеріалу. Писати В. Стефаник почав дуже рано, ще в гімназії. Спочатку це були сатиричні оповідання (їх Стефаник писав разом із Лесем Мартовичем), а потім - і публіцистичні твори, і прозові мініатюри-поезії в прозі. У чернівецькій газеті "Праця" 1897 р. з'явилися його перші новели. Вони й принесли Стефаникові повагу сучасників і заслужену славу талановитого письменника. Протягом 1899 - 1901 рр. він видав три збірки новел, а саме: "Синя книжечка" (1899), "Камінний хрест" (1900), "Дорога" (1901). На цьому, власне, і закінчується перший період творчості В. Стефаника.

Як згадувалося, смерть матері важко вплинула на молодого письменника, він на п'ятнадцять років відійшов від літературної творчості через важкий депресивний стан. 1916 р. Стефаник відновлює літературну діяльність.

Війна, розруха, смерть дорогої дружини важким тягарем лягла на плечі письменника. Якщо взяти усе це до уваги, можна ствердити, що у його творах постійно домінують мінорні трагічні тони, мотиви смерті. Так, стара Митриха з новели "Осінь" звертається до Бога з проханням: "Боже, Боже, не тримай мі більше на світі, бо видиш, що нема як жити".

Герої Стефаникових новел двояко сприймають феномен смерті, їх умовно можна поділити на два типи: на тих, хто безпосередньо зазнає впливу смерті, відчуває її наближення, і тих, хто спостерігає за процесом вмирання. Спільним для обох типів є те, що смерть залишається таємницею, чимось незнаним. Для Стефаника, як експресіоніста, характерна віталізація смерті, тобто зображення смертіщо постійно перетворюється на життя, підкреслення руху, зусиль волі в момент кончини.

Тема рекрутчини, з якої почав свою новелістичну творчість В. Стефаник, в українській усній народній творчості та літературі була не новою і завжди актуальною. "Загальновизнано, що новаторство Стефаника насамперед виявилось не у виборі тем, а в методі розкриття їх" [7, 69].

Перша новела своєрідної дилогії про рекрутчину "Виводити з села" починається зловісним пейзажем. Письменник знаходить надзвичайно точні слова, вирази, які з вражаючою силою передають настрій батьків, які проводжають свого єдиного сина до війська. У всіх настрій похмурий, наче на похоронах. Усі впевнені, що якщо Николай Чорний і повернеться, то - калікою.

Наприкінці ХІХ ст. на Західній Україні, а також у деяких інших країнах селяни у пошуках заробітків змушені були покидати рідні краї та шукати кращої долі за кордоном. Щороку багато сімей виїжджало до Канади, США, Аргентини, Бразилії. Передові уми того часу виступали зі спеціальними дослідженнями про причини, характер і розміри еміграції. На цю тему писали українці Леся Українка, І. Франко, М. Павлик, поляки Г. Сєнкевич, Марія Конопніцька.

У цей час Стефаник виступає з новелою "Камінний хрест" (1899), якою й акумулює глибину тих переживань, які переживала Галичина наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст. Варто відзначити, що у героя цієї новели був прототип. Це - Стефан Дідух, котрий жив у рідному селі Стефаника. Але герой "Камінного хреста" - не фотографія чи копія людини, це типовий образ селянина-емігранта.

Іван Дідух має найгірший у селі клаптик поля на високому горбі, але наполегливо працює: удобрює, копає, засіває та збирає урожай. Він дбайливо доглядає своє поле: "Іван бив палі, бив кілля, виносив на ньому тверді клуки трави і обкладав свою частку довкола, аби осінній і весняний дощі не споліскували гною і не заносили його в яруги. Вік свій збув на тім горбі".

У другому розділі Стефаник зображає прощальне гуляння Івана перед від'їздом до Канади. Він усе продав і запросив односельчан до себе. Це найбільш трагічний момент у житті Дідуха. Важкий психологічний стан селянина письменник передає за допомогою порівняння з каменем, якого вода викотила на берег. Вона довго гнітила камінь, але тепер він (камінь) дивиться на живу воду та сумує, що не гнітить його тягар води, як гнітив від віків. "Глядить із берега на воду, як на утрачене щастя".

Особливе місце у творчості Стефаника займають діти. Їм він присвятив свої найліричніші твори: "Кленові листки", "Лан", "Новина", "Похорон", "Катруся" тощо.

Діти завжди приносили у сім'ю радість, щастя. День народження дитини - свято для батьків. Але коли нема що їсти, у що вдягнутися, то поява ще одного рота в сім'ї сільських злидарів приносить лише горе. Батьки проклинають дитину, шкодують, що хвороби обминають їхню хату та діти не вмирають. У "Кленових листках" (1900) письменник надзвичайно сильно передає настрій заробітчанина Івана, якому жінка в самі жнива народила ще одну дитину, а сама важко захворіла.

Новела нагадує маленьку психологічну драму на чотири дії, де все розставлено на свої місця.

Іван скликав кумів на хрестини, частував їх сякою-такою горілкою та скаржився на свою долю та на своїх дітей. Він з ранку до вечора працює на багатих, а вночі йде молотити собі, доки втома не звалить. А зранку - знову робота у багатих. Він чітко уявляє собі майбутнє своїх дітей. Вони підуть у найми до багатих, будуть страждати, щось украдуть і потраплять до "арешту". "Очі його запалились, і в них появилася страшна любов до дітей..."

Своєрідним продовженням "Кленових листків" є новела "Новина" (1899). У її основі - дійсний факт, що стався восени 1898 р. у селі Трійця. Бідняк - удовець Михайло, жахливо бідуючи з дітьми, вирішує їх утопити: меншу втопив, а старша - Катруся - випросилася.

"Новина" - це не зовсім газетна замітка про конкретну подію, яка трапилася у конкретному місці. Це майстерний соціально-психологічний твір мистецтва. Факт лише примусив письменника звернути увагу на цей бік людського життя. Зміна імен батька та дівчинки, місця події надає написаному узагальненого значення.

Стефаник-новеліст ніколи не ставив собі за мету підготувати читача до події, яка відбудеться, розв'язки твору Він не розгортає подій у строгій часово-причинній послідовності, а зразу ж, з перших рядків уводить читача в курс подій. Новеліст часто починає свою оповідь з кульмінації чи розв'язки.

У його новелах виразно простежується фольклорна стихія, деякі з них ("Катруся", "Похорон", "Межа") за своєю структурою нагадують голосіння. На Покутті збереглося багато фольклорних традицій, де смерть і народження пов'язані в один цикл. Досить згадати новелу М. Черемшини "Грушка", у якій яскраво зображено сцену забави молоді коло мертвого тіла Ілашки. З одного боку - жалоба та сум у хаті, а з іншого - сміх і забава в сінях. У Стефаникових творах наявні циклічні елементи космосу: народження, розвиток, вмирання, у яких присутнє єднання світла та темряви, миттєвості й вічності, трагізму і життєрадісності. Стефаникові герої не бояться смерті, вона є буденним елементом їхнього життя. Діти бідняків, трохи підрісши, йшли у найми. Долю такої дівчини-наймита Стефаник змалював у новелі "Катруся".

Зубожіння селян ставало все більшим. Воно перетворювало їх із дрібних власників у людей, що немають нічого, крім своєї робочої сили, тобто у нуждарів.

Доля селянина Антона з "Синьої книжечки" нагадує долю Миколи Трача з оповідання І. Франка "Сам собі винен". Тут маємо змогу порівняти двох письменників, дві манери писання. І. Франко досить докладно описує людей, обстановку, розгортає події в часовій послідовності. Для Стефаника основна не сама подія, а ті переживання, що нею викликаються.

Новеліст зразу ж знайомить читача з головним персонажем твору, причому робить це дуже стисло, за допомогою прямої мови Антона. Із того часу, коли в нього померла жінка та двоє хлопців, він почав пити. Антон усе пропив, а тепер продав і хату, щоб назавжди піти з села "на край світа". Письменника найбільше цікавить саме оцей болісний момент повного й остаточного розриву селянина зі своїм класом і перехід у пролетарі.

Новела дуже схожа на драму, у якій лише одна діюча особа. Це своєрідна новела-монолог, що починається після короткого авторського вступу. Цей монолог п'яного Антона зрідка переривається вказівками на ті жести, котрими супроводжуються слова. Це своєрідні прозові ремарки.

У висновках важливо наголосити, що творчі пошуки Василя Стефаника були органічно суголосними тенденціям розвитку європейського літературного процесу зламу ХІХ і ХХ століть. Стильова домінанта його новел - синтез художніх напрямів реалізму та модернізму Зокрема його індивідуальний авторський стиль сформувався під впливом психологізму, натуралізму, а найбільше

- експресіонізму як течії в руслі модерністської літератури. Новеліст здебільшого малює подію чи переживання персонажів у момент найвищого психологічного напруження. При цьому письменник зовсім не вживає довгих описів п обуту, з ов н іш н ьої обс т ан овк и. У ц ьом у - лаконізм новел Стефаника.

Новели В. Стефаника - народний біль, плач над власною долею. Як слушно відзначає Дмитро Павличко, твори письменника - "це монологи з прикметами голосінь. Все відбувається так, ніби той, хто вмер, або той, хто чує в собі печать смерті, своєї дитини чи матері, оскаржує одночасно соціальну кривду, людську слабість і минущість. Слова, порівняння, синтаксис - усе тут мусить бути правдиве, а мірою правди виступає життя і сама образна мова народу" [10, 42].Література

1. Жук Н. Василь Стефаник. Літературний портрет / Н. Жук. - Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1960. - 96 с.

2. Зубрицька М. Онтологізація смерті у творчості Василя Стефаника / М.Зубрицька // Незнайома антологія української "жіночої" прози та есеїстики другої половини ХХ - поч. ХХІ ст.

3. Ковалик І.Художнє слово Василя Стефаника [Текст]: матеріали до словопокажчика новел В. Стефаника / І. Ковалик, І. Ощипко. - Львів: Видавництво Львівського університету, 1972. - 103 с.

4. КосгашукВ. Володар дум селянських/В. Костащук.

5. Крижанівський С. Життя і творчість Василя Стефаника: стенограма лекцій / С. Крижанівський.

6. Лесин В. Василь Стефаник - майстер новели / В. Лесин. - Київ: Дніпро, 1970. - 331 с.

7. Лесин В. Василь Стефаник і українська проза кінця ХІХ ст.: конспект лекцій спецкурсу / В. Лесин. - Чернівці, 1965. - 85 с.

8. Лесин В. Післявоєнна творчість Василя Стефаника.: конспект лекцій спецкурсу / В. Лесин.

9. Лесин В. Творчість Василя Стефаника / В. Лесин.

10. Павличко Д. Слово про Василя Стефаника / Д. Павличко / Співець знедоленого селянства. - К.: Дніпро, 1974. - С. 42 - 47.

11. Стефаник В. Повне зібрання творів [Текст]: автобіографічні твори, поезії в прозі, публіцистика, незакінчені твори і переклади: у 3 т. Т ІІ / В. Стефаник. - К., 1953. - 223 с.

References

1. Zhuk, N. (1960). Vasyl Stefanyk. Literaturnyi portret [Vasyl Stefanyk. A Literature portrait]. Kyiv: The national redaction of fiction, 96 p. [in Ukrainian].

2. Zubrytska, M. (2005). Ontolohizatsiia smertiu tvorchosti Vasylia Stefanyka [Ontologization of the deathinthe V. Stefanyk's works]. Theun familliaranthology of Ukrainian "female" proseandessays of the second halfofthetwentieth century - thebeginningsof XXI century. Lviv: Literaturnaahentsiia "Piramida", 600 p. [in Ukrainian].

3. Kovalyk, I. & Oshchypko, I. (1972). Khudozhnie slovo Vasylia Stefanyka. Materialy do slovopokazhchyka novel V. Stefanyka [Artistic word of Vasyl Stefanyk. Materials for word pointer of Vasyl Stefanyk's works]. Lviv: Vydavnytstvo Lvivskoho universytetu, 103 p. [in Ukrainian].

4. Kostashchuk, V (1959). Volodardumselianskykh [The lord of peasants' thoughts]. Lviv: Knyzhkovo- zhurnalne vydavnytstvo, 184 p. [in Ukrainian].

5. Kryzhanivskyi, S. (1950). Zhyttia i tvorchist Vasylia Stefanyka. Stenohramalektsii [The life and creativity of Vasyl Stefanyk]. Kyiv: Znannia, 31 p. [in Ukrainian].

6. Lesyn, V. (1970). Vasyl Stefanyk - maisternovely [Vasyl Stefanyk - master of novel]. Kyiv: Dnipro, 331 p. [in Ukrainian].

7. Lesyn, V. (1965). Vasyl Stefanyk i ukrainska proza kintsia ХІХ st. Konspekt lektsii spetskursu [Vasyl Stefanyk and Ukrainian prose in the end of the XIX century]. Chernivtsi, 85 p. [in Ukrainian].

8. Lesyn, V. (1965). Pisliavoienna tvorchist Vasylia Stefanyka. Konspekt lektsi ispetskursu [Postmillitary creativity of Vasyl Stefanyk. The lecture notes of special course]. Chernivtsi, 53 p. [in Ukrainian].

9. Lesyn, V. (1965). Tvorchist Vasylia Stefanyka [The creativity of Vasyl Stefanyk]. Lviv, Vydavnytstvo Lvivskoho universytetu, 14 p. [in Ukrainian].

10. Pavlychko, D. (1974). Slovo pro Vasylia Stefanyka [The word about Vasyl Stefanyk]. Spivets znedolenoho selianstva. Kyiv: Dnipro, pp. 42 - 47. [in Ukrainian].

11. Stefanyk, V. (1953). Povne zibrannia tvoriv: u 3-kh t. T. II Avtobiohrafichn itvory, poezii vprozi, publitsystyka, nezakinchenitvory i pereklady [The collective works: in 3 volumes. V. II Autobiographical works, poems in prose, journalism, unfinished compositions and translations]. Kyiv, 223 p. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru