Національно-патріотичний дискурс малої прози Дмитра Тягнигоре

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національно-патріотичний дискурс малої прози Дмитра Тягнигоре

Ірина Жиленко

Анотації

Розглянуто еміграційну творчість письменника-патріота Дмитра Тягнигоре. З'ясовано активну громадянську позицію автора, проаналізовано твори малої прози з погляду проблемно-тематичного спрямування та жанрово-стильової домінанти. Наголошено, що письменник тяжіє до народно-фольклорних традицій в літературі.

Тема козацтва й боротьба за державність є головними у його творчості. Сильна, вольова жінка, яка виступає в ролі народної месниці - зразковий образ героїні, що існує в українській літературі з минулих часів. Дидактичні висновки і казкові елементи роблять прозу Дмитра Тягнигоре цікавою, змістовною та корисною для молоді сучасної України.

Ключові слова: воля, козацтво, жінка-месник, фольклор, оповідання.

NATIONAL-PATRIOTIC DISCOURSE IN THE SHORT STORIES BY DMITRO TYAHNIGORE

Iryna ZHYLENKO

KamMnets-Podilsky Ivan Ohienko National University,

Department of Germanic Languages and Foreign Literature,

61, Ohienko Str., Kamrnnets-Podilsky, 32300, Ukraine,

e-mail: аriadna_365@mail.ru

The article centers on the creative legacy of a little known writer of the interwar period Dmytro Tyahnigore (real name Sidletskyi, approximately 1880-1945). It reveals the basis of the national-patriotic discourse of his short stories which is presented in the collections "Cossack's heart and other stories" (1927), "Brigand Ivan Pushkar and other stories (1936)" and "The Queen of brigands and other stories" (1938). The author took on an active civil role, and hence his short stories are being analysed through the lens of this ideational-thematic as well as genre-stylistic dominants. письменник еміграційний творчість

It is stated that Dmytro Tyahnigore's appeal to the historical material is an attempt to comprehend Ukraine's past in a qualitatively new spiritual context. In almost all the fast fiction works one can feel deep love for Ukraine and a wish to tell about its glorious past. The theme of the Cossacks is essential in Dmytro Tyahnigore's work. The writer was well-aware of the Ukrainian folklore, Cossacks chronicles, Ukrainian history and works of prominent artists of the 19th century. The depiction of female avengers plays an important role in the writer's oeuvre. The type of a strong and resolute woman is an exemplary image of the heroine existing in the Ukrainian literature. Dmytro Tyahnigore's short stories are characterized by folklore traditions, the dominance of the dialogic type of writing, deep symbolism and bright artistic devices of painting. The works' structure and composition are similar to the fairy-tales with introductory and closing summary conclusions, which are often of didactic content.

The article concludes that Dmytro Tyahnigore's work is one of the interesting phenomena in the important process of national literature's revival and formation. The theme of Cossacks, which has become the leading one in the writer's emigration prose, as well as the theme of Ukraine's liberation from any authority in the 20th century manifest patriotic feelings of the writer. His work in the emigration during the Cossacks revival was full of hope to keep Ukrainian traditions, which is indicated by the national-patriotic discourse of his works, which are especially necessary for the youth since the struggle for the statehood continues, and the picture of the Ukrainian literary process cannot be complete without studying the patriot-writer's heritage.

Keywords: Ukraine, short stories, flash fiction, patriotism, Cossacks, freedom, female avenger, folklore.

За час існування України як незалежної держави у літературознавство повернулося багато імен письменників, які внаслідок Жовтневого перевороту й національно-визвольних змагань опинилися поза межами батьківщини. Про них складають антології та словники, видають їхні твори окремими виданнями, тобто усіляко популяризують їхню творчість. Діяльність письменників-емігрантів знаходиться на вістрі дослідження багатьох науковців, серед яких О. Астаф'єв, О. Баган, Н. Буркалець, І. Бурлакова, І. Василишин, І. Воронюк, Н. Мафтин, Ф. Погребняк, М. Ткачук, О. Рарицький, О. Харлан та інші.

Там, на чужині, продовжуючи традиції української літератури, митці діаспори зверталися до тематики славних часів козаччини, істотної частини героїчного минулого народу. Розуміючи унікальність українців, автори прагнули відтворити волелюбний дух предків. Серед творів, написаних в еміграції - роман Юрія Липи "Козаки в Московії", повісті " Орли" і "Крутіж" Богдана Лепкого, оповідання Антіна Чекмановського зі збірки "Віки пливуть над Києвом" та інші, яким приділено певну увагу з боку дослідників.

Однак ще багато імен залишаються невідомими в українському культурному просторі. Серед них - Дмитро Тягнигоре, природне почуття любові до України якого є важливим компонентом громадянського духу письменника. Національно-патріотичний дискурс його прози варто розглянути з погляду боротьби за незалежність, у чому й виявляється актуальність дослідження.

Мета роботи - виявити засади національно-патріотичного дискурсу в малій прозі Дмитра Тягнигоре, звернення якого до історичного матеріалу є намаганням осмислити минуле України в якісно новому духовному контексті, спрямованому на виховання в молоді духа козаччини.

Для реалізації мети необхідно виконати такі завдання: окреслити біографічні дані митця; виявити тематичні вектори спрямування у його малій прозі; визначити деякі художні особливості оповідань.

Про Дмитра Тягнигоре (справжнє прізвище Сідлецький) маємо небагато відомостей, проте нам вдалося з'ясувати дещо нове стосовно життя й творчості. Народився приблизно у 1880-ті роки на Київщині. Був православним священиком. У часи Визвольних змагань - старшина Армії УНР. Під час еміграції перебував у Польщі, на Кубі й у США (1924-1930) [7]. Писав публіцистику, драматичні твори, малу художню прозу. Перші твори з'явилися 1924 року, спочатку в часопису "Дніпро" (Трентон, США), потім в "Українському Голосі" (Вінніпег, Канада) [4, с. 6]. Видав три збірки оповідань, що вийшли друком у Вінніпезі: "Козацьке серце і інші оповідання" (1927), "Розбійник Іван Пушкар і інші оповідання" (1936), "Королева розбійників і інші оповідання" (1938). Окремі твори друкував у виданнях "Календар Українського Голосу", "Сіяч: Вісник Української автокефальної православної церкви в ЗДА" тощо. Інформацію про вистави за творами Дмитра Тягнигоре - водевіль "Землетрус", жарт "Жид сватом", драми "Жертви целібату", "Сотничиха Ґандзя", "Пімста", "Татарка" та інші - містили оголошення в газеті "Свобода" у 1929-1930-х роках. У виставах, що відбувалися при Українській Православній Церкві, грали члени організації "Молодого Козацтва". У 1931 році Дмитро Тягнигоре на доручення архиєпископа Теодоровича виїхав до Бразилії для організації УАП Церкви. Помер у колонії Ірасема (Ірапутан) 1945 року [7].

Деякі відомості про життя письменника знаходимо в його творах. Так, із оповідання "Як я отаманував на Січі" дізнаємося, що Дмитро - це ім'я, яке він отримав при святому Хрещенні, а Тягнигоре - "прибране з того часу", коли у 1896 році був отаманом "січового товариства на острові Хортиця на ріці Буг, недалеко від Брацлава" [4, с. 109]. Письменник з великим зацікавленням слухав оповідання свого дідуся про запорізьких козаків, добре знав історію рідного краю, добре навчався в гімназії, багато читав і сам почав писати вірші російською й українською: "Слово рідне, скатоване, під червоне сукно сховане...". Вчитель, що прихильно ставився до учня, зацікавився його творчістю й попередив, щоб той не носив "вогонь у кишені". Але трапилося так, що за твір Кониського, який москвич Іванов назвав "глупой хахлацкой литературой", його відрахували з навчального закладу. І тоді разом із друзями він вирішив організувати Запорізьку Січ: "Неньку-Україну визволяти, слави добувати" [4, с. 116]. Романтично налаштовані юнаки почали свою діяльність: оселилися на острові, підняли прапор, склали присягу перед образом Покрови Пресвятої Богородиці, виготовили універсал, почали рибалити на зразок своїх предків і залучати до свого гурту нових козаків. Однак недовго козакували, їх вислідив агент таємної поліції, тож молоді "запорожці" змушені були повернути додому. Дмитро Тягнигоре сховав на острові прапор, булаву, печатку, зброю, одяг, сто двадцять срібних рублів і універсал. Юнак вирішив, що на те була "Божа воля. Значить, ще не наспіла пора Україні вільною бути" [4, с. 125-126].