Христологічний досвід прочитань шевченкознавчих праць Дмитра Бучинського та Івана Огієнка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Христологічний досвід прочитань шевченкознавчих праць Дмитра Бучинського та Івана Огієнка

Шевченкознавство як одна з чільних галузей українського літературознавства є на межі протистояння між новітніми методологіями і водночас традиційними інтерпретаційними схемами. Така широка парадигма підходів свідчить про великий потенціал творчості Т. Шевченка, який відкритий для різних тенденцій. З іншого боку, не кожна методологія може адекватно масштабові генія тлумачити поезію. У такій широкій методологічній мережі варто не втрачати істину, прагнучи здивувати науковців та суспільство черговим сенсаційним відкриттям про Т. Шевченка. Цілком логічним видається використовувати різні методології, методи та інтерпретаційні стратегії, узгоджуючи їх з основними іманентними домінантами художнього Тексту Кобзаря.

Думки про а/релігійність Т. Шевченка досить довго були приводом для літературознавчих дискусій, свідченням чого може бути поема «Марія» [22]. Інколи такі суперечки мали виразно забарвлений політичний відтінок. Однак на сьогодні питання про християнство Т. Шевченка вирішено. Численні монографії, статті у наукових виданнях підтверджують релігійність Кобзаря [9; 12; 29]. Але варто зазначити, що в діаспорному шевченкознавстві питання про християнську спрямованість поезії Т. Шевченка не викликало сумнівів. Серед мистецтвознавчих праць, критичних розвідок, однією з основних тем «було розкриття релігійних поглядів поета» [23, с. 55]. Така чітка тенденція в еміграційному шевченкознавтві була спровокована «опозицією до пропагованого радянською владою образу поета-атеїста» [23, с. 55]. Згодом же такий напрям отримав активний розвиток.

У радянський час шевченкознавчі праці вчених з діаспори, зокрема, П. Зайцева, Є. Маланюка, І. Брика, Д. Антоновича, О. Лотоцького, В. Дорошенка, Д. Дорошенка, Д. Бучинського, Л. Білецького, М. Рудницького, С. Смаль-Стоцького, М. Кордуби, Б. Лепкого, Д. Чижевського, Т Пасічника, І. Огієнка, Р. Бжеського, Ю. Бойка (Блохина) та інших були піддані остракізму, про що свідчить відсутність майже всіх цих імен в академічному «Шевченківському словнику» у 2-т (Київ, Т 1. - 1976, Т 2. - 1978). Тепер варто долучити праці закордонних українців до загальної спадщини літературознавства як невід'ємну частину і «творити єдину науку під назвою шевченкознавство» [15, с. 15]. Безумовно, що залучення потужної шевченкіани еміграції сприятиме пожвавленню наукового дискурсу навколо творчості поета, доповнюватиме образ Кобзаря, поглиблюватиме відомі істини.

Актуальність дослідження полягає в актуалізації літературознавчого доробку в галузі шевченкознавства Д. Бучинського та І. Огієнка. Критичні розмисли дослідників відзначаються оригінальністю на тлі шевченкознавчих праць в еміграції. Виразний акцент поставлено на розгляді релігійних мотивів поета, що особливо важливо у час «великого повернення» [10] релігії у всі сфери життя людини.

Звернення українських науковців до праць дослідників з еміграції продиктоване бажанням творити цілісну науку України, незважаючи, що частина вчених змушена була перебувати за межами материкової Батьківщини. Дослідниця Л. Скорина зробила вдалу спробу осмислити феномен виникнення і розвитку художньої літератури та літературознавства української діаспори [25]. Тут дослідниця побіжно проаналізувала чотири етапи еміграції, зупиняючись детально на творчості окремих поетів, прозаїків, літературно-мистецьких угруповань, літературознавців. У сфері шевченкознавства варто відзначити напрацювання М. Ільницького [14; 15; 16], І. Братуся [4], О. Астаф'єва [1]. Варто відзначити дисертацію з філософії О. Кулєшова «Відношення “людина і світ” у творчості Т Г. Шевченка (на матеріалах західної української діаспори)» [18], у якій глибоко проаналізовано філософські спостереження діаспорних шевченкознавців. На матеріалі американської періодики дослідниці Р. Зорівчак вдалося з'ясувати місце Т Шевченка для громадян США, в тім числі емігрантів з України [11]. Детально про діяльність УВАН у сфері шевченкознавства пише О. Федорук [32].

Попри значні успіхи у дослідженні діаспорного шевченкознавства і досі залишається не до кінця опрацьованою і поцінованою критична спадщина І. Огієнка та Д. Бучинського . Є певні кроки на шляху актуалізації праць науковців. Зокрема, доцільно згадати імена М. Тимошика [30; 31] та Є. Сохацької [27]. Варто наголосити на важливості перевиданої праці «Релігійність Тараса Шевченка» (2012) із ґрунтовною передмовою М. Тимошика. Літературознавці наголошують на новаторському стилі дослідження І. Огієнка. Зроблено спробу коротко ознайомити українського читача з шевченкознавчими працями І. Огієнка [21], а також порівняти доробок ученого у контексті діаспорної шевченкіани [24; 33]. Однак комплексного дослідження, що стосувалося б цілісного висвітлення праць ученого про Кобзаря немає. Крім того, відсутні праці, в яких особливий акцент поставлено на висвітленні христологічного аспекту.

Що ж стосується досліджень про шевченкознавчий доробок Д. Бучинського, то мусимо констатувати певну неувагу з боку науковців. Окремої розвідки про відому працю «Християнсько-філософська думка Тараса Шевченка» (1962) не вдалося знайти. Деякі спостереження над книгою викладено в контексті досліджень релігійних поглядів поета [2; 3; 28] та ін. Тому цілком логічним видається розглянути працю Д. Бучинського в контексті діаспорного шевченкознавства, наголосивши на христологічному аспекті.

Митрополит Іларіон уважав справою національної честі та гідності написати розвідку про релігійну спрямованість поезії Т Шевченка. Справді, шевченкознавець був церковним ієрархом і тому міг канонічно ствердити чи заперечити цю думку. До вивчення творчості Кобзаря дослідник звертався з молодих років, навчаючись ще на факультеті журналістики університету св. Володимира. Тоді за дорученням редактора газети «Рада» студент-Огієнко написав низку статей під загальною назвою «Шевченко на селі». Незважаючи на те, що назва була a la soveticus, дослідження, за словами М. Тимошика, виявилося «проблемним, доказовим, емоційним» [30, с. 12]. Потім були ще праці, які розвивали попередні ідеї і відкривали нові [21, с. 299]. Гадаю ці ж слова можна сказати і про цілісну монографію «Релігійність Тараса Шевчека» (1964), однак значно поглибивши їхній сенс.

Літературознавець Дмитро Бучинський 1962 року видав цілісне монографічне дослідження «Християнсько-філософська думка Тараса Г. Шевченка» (1962), в якому наголосив не лише на глибокій релігійності поета, але й обґрунтував наявність власної філософської позиції Т. Шевченка. Відомо, що раніше були спроби вивчення творчості поета [5], а також пізніше дослідник звертався до Т Шевченка [6].

На початку свого дослідження митрополит Іларіон поставив собі конкретну мету, а саме: показати, що «релігійний стиль у Шевченкових творах дуже сильний, що він - душа його мови й загального його стилю, що він ознака Шевченкового думання від початку його писань до могили [...]. Завдання цієї праці показати, що “Кобзар” високо релігійний твір» [19, с. 7]. Праця виразно структурована у 17 розділів, у кожному з яких поступово вирішується поставлена мета. Цілком логічним видається підхід автора, коли він починає з'ясовувати джерела Шевченкового світогляду, наголошуючи що саме в дитинстві заклалися базові етичні та християнські цінності. Внаслідок такого глибокого розуміння суті національної духовності у майбутньому творчість Кобзаря стала адекватною відповіддю на ментальні, інтелектуальні та духовні потреби нації, і лишається такою й дотепер.

Часто дослідник, як духовна особа, що розуміє силу і красу Слова-Logos, наголошує на мові Шевченка, називаючи її «богобійною, лагідною, тихою», а інколи його мова «постільки чесното релігійна, що переходить у мову святу та науку церковну» [19, с. 9]. Мабуть, Т. Шевченко під час написання поезії не задумувався спеціально створювати таку «науку церковну», а це сталося інтуїтивно, внаслідок взаємного поєднання геніальності поетичної та глибокої релігійності. Тому, очевидно, щоб правдиво науково інтерпретувати творчість Кобзаря, в якій яскраво поєдналися християнство і національне буття на різних рівнях, треба набути той «історичний горизонт передання» [8, с. 281], що забезпечить глибоке відчитання сенсу поезії. В інакшому випадку «годі збагнути в його дійсному значенні дійсний зміст передання» [8, с. 281].

Таким «горизонтом передання» для розуміння поезії Т Шевченка є іманентна нашому народові глибока релігійність, що зауважив свого часу М. Костомаров: «Українець у своєму релігійному житті ніколи не звертає уваги на зверхні прикмети, а намагається увійти в глибину, збагнути суть і вагу віри... Універсальність, повага до кожного глибоко відчутого вияву релігійности, увага, скерована на зміст, а не на форму, - такі характеристичні риси української ментальности, які мусіли найти відображення у філософічній творчості» [Цит. за: 20, с. 180]. Бачимо, що така глибока закоріненість у національний ґрунт є важливою умовою розуміння суті нашого генія. Можна сказати, що на рівні глибокого колективного несвідомого (як сказав би К. Юнг) рівень духовності інтерпретатора детермінує рівень осмислення поезії Кобзаря. Думка І. Канта, повторена Г.-Ґ. Гадамером про те, що «геніальність творення дорівнює геніальності розуміння» [8, с. 60-61] є тому підтвердженням.

Таке положення цілком узгоджується з принципом христологічної інтерпретації: «христологічне пізнання мусить бути просвітлене вірою, тобто дослідник мусить (бодай неусвідомлено) бути християнином або принаймні глибоко поважати християнську традицію» [13, с. 198]. Така позиція була цілком очевидною для дослідників з діаспори, крім того, що в умовах еміграції почуття національної емпатії та християнської ідентифікації зростало [23, с. 56]. Іманентність христологічного підходу літературознавців до творчості поета визначається глибокою духовністю «Кобзаря». Загальновідома теза Аристотеля, що «проблема методу повністю визначається через предмет» [Цит. за: 8, с. 291], тут отримала своє чергове підтвердження.

Для І. Огієнка така позиція була органічною і не викликала сумнівів чи додаткових пояснень, адже таке ставлення до творчості Т. Шевченка пояснювалося його духовним саном. І для нього очевидним фактом є те, що «Шевченко був релігійний, віруючий від молодости аж до могили» [19, с. 99]. На підставі аналізу творів поета дослідник зробив такі висновки.

З іншого боку, Дмитро Бучинський підійшов до аналізу творів поета, залучаючи дослідження інших науковців, зокрема, В. Шаяна, С. Смаль-Стоцького. У контексті аналізу вдається до критичного діалогу з працями І. Канта, Г. Спенсера, св. Т. Аквінського, що надає студії об'єктивності. Однак і тут простежується деяка суб'єктивність. Наше ж завдання полягає у з'ясуванні тієї «субстанційності, що її визначає» [8, с. 281]. І бачимо, що та основа є виразно християнською, адже свої спостереження над поезією Кобзаря дослідник верифікує зі Святим Письмом, що надає висновкам літературознавця вагомості та авторитету. Для дослідника «Кобзар» - це книга цілого українського народу, де найкраще зібрано християнські і національні цінності нації, а поета названо «великим християнином і великим націоналістом» [7, с. 85]. Учений вкотре акцентував на взаємопов'язаності двох складових української ментальності - національному мисленні та глибокій духовності. Отже, «ми завжди перебуваємо усередині передання» [8, с. 262], що свідомо чи несвідомо визначає наш спосіб думання в національних категоріях.

Розмірковуючи про важливість «Кобзаря» в житті української нації, дослідник називав його то букварем, то національним Євангелієм. Яка ж думка є правильною? А справа в тому, що для одного це буквар, звідки він пізнає основи національної свідомості, а для іншого, що вже більш зрілий, - це національне Євангеліє: «Кобзар» спрямовує до пізнання християнської віри, до боротьби за християнські цінності і за втілення їх у життя [7, с. 80]. Тому деякі спроби перекласти поезію Кобзаря зазнають фіаско: дослідники просто не мають того глибоко зв'язку з Україною, бо виховалися в інших культурних середовищах.

У праці «Релігійність Тараса Шевченка» І. Огієнко здебільшого старається зробити наголос на духовності поезії Т. Шевченка, що він і поставив основним завданням дослідження. Однак часто автор представляє Т. Шевченка саме як українського генія, який був глибоко віруючою людиною. «Глибока й світла релігійність “Кобзаря”, - на думку дослідника, - це велика реальна ознака його. Релігійний стиль - це стиль щиро народній, всеукраїнський» [19, с. 10]. «Шевченко - наш великий всеукраїнський поет» [19, с. 13]. Важливим для дослідника є «виправдати» поета у його виразній християнській спрямованості, як у поезії, так і в побуті, - від народження до останніх днів, довести світові, що «Шевченко - не атеїст, що в «“Кобзарі” - релігійний стиль - величезний і авторові істотний!» [19, с. 13]. Дослідник прагне очистити ім'я поета від ідеологічних нашарувань радянського шевченкознавства, тому інколи яскравим є полемічність розвідки.

У християнстві Слово-Logos має одне з основоположних значень. Євангеліє від Івана пише: «На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог. Воно на початку було в Бога. Все через Нього постало, і без Нього не постало нічого з того, що постало. У Ньому було життя, - і життя було Світлом людей» (Йо. 1, 1-3). Митрополит Іларіон, усвідомлюючи вагомість цих слів, стверджував, що поезія Т. Шевченка повна глибоко християнського спрямування до тієї міри, що «більшість Шевченкової науки можна повторювати в церкві на проповідях, так ніби цитати з якого церковного твору» [19, с. 47]. Такий висновок робить дослідник унаслідок довгого роздумування над словами поета. А в іншому місці митрополит прирівняв поезію Т. Шевченка до Святого Писання, коли навів фрагмент з поезії:

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос, - більш нічого,

А серце б'ється, ожива,

Як їх почує. Знать од Бога І голос той, і ті слова Ідуть меж люди! [35, с. 94]

Схожі спостереження щодо вагомості слова поета знаходимо на сторінках праці Д. Бучинського. На думку дослідника, скарбом народного слова володів поет якнайкраще. І воно є запорукою існування самої нації. «Шевченкове СЛОВО - це найсильніша фортеця нашого народу. Слово нашої правди і нашої справедливости, твердиня нашої всенародної душі» [7, с. 52]. Шевченкові заповіти автор дорівнює до заповітів Божих. І той, хто навіть сповнив Божі закони, але оминув Шевченкові, той не може спастися. Отже, шлях до вічного життя, до успадкування Царства Божого лежить через виконання поетових законів.

Розуміння ролі поета для української нації приводить Д. Бучинського до цікавої аналогії: порівнюючи страждання поета і долю українського народу, він пояснив, що поет, ніби Ісус Христос взяв на себе весь тягар гріхів свого народу і власним стражданням відкупив їх. Для самого поета було очевидним самоприниження українства, і його рабська покора, і продажність, і зневажання християнськими цінностями. Однак цього не розумів сам народ. Треба було нагадати людям про існування Бога, його любов і милосердя [7, с. 147]. Тут підходимо до розуміння творчості поета як голосу народу, як національного пророка і месії.

У своїх міркуваннях до цієї думки підходить і митрополит Іларіон, стверджуючи, що Т Шевченка можна назвати пророком «через релігійну та національну науку» [19, с. 47]. І для українського народу в той час поет був пророком у тому розумінні, що спонукав до духовного пробудження, відкинення рабської покори, а осягнення християнської свободи, що є передумовою до націотворення та заснування власної держави, ставив ключовим етапом національного самовизначення, був тим, що «здатний вказати шлях цивілізаційного розвитку» [26, с. 157]. У цьому полягає глибинне фундаментальне значення духовності Слова для України.

Мабуть, і для розуміння важливості голосу Т. Шевченка варто навести слова англійського письменника і поета Олдоса Гакслі щодо значення містиків для суспільства: «Містики - це канали, якими хоч якесь знання про реальність просочується до людського всесвіту невігластва та ілюзій. Остаточно позбавлений містиків світ буде світом остаточно сліпим і божевільним» [Цит. за: 26, с. 120]. Свого роду таким містиком був Т. Шевченко для нашого народу. І Т. Шевченко був почутий, бо писав рідною мовою.

Звідси випливає те глибоке розуміння сутності мови, яка є «універсальним середовищем, в якому здійснюється саме розуміння» [8, с. 360]. А зрозуміти - це означає витлумачити [8, с. 285] для себе і донести до інших. Д. Бучинський пише, що ніхто після Шевченка так глибоко не «проник в українське питання» [7, с. 248]. Вагомість розуміння слова у Т. Шевченка виникло внаслідок проникливого читання Святого Письма, зокрема Книги Псалмів, Книг старозавітніх пророків. Власне через Слово Бог об'являє себе людині. Поет опирався на Євангеліє, а його глибока поезія брала своїм натхненням із «його великого християнського й національного духа» [7, с. 246].

Бог-Слово об'являє Себе світові через другу Божу особу - Бога-Сина Ісуса Христа. Святе Письмо пише: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Йо. 3, 16). Віддати своє життя - найвищий вияв любові. І Д. Бучинський проводить цікаву паралель із Т. Шевченком: поет віддав Батьківщині своє життя, що є виявом найбільшої жертви, яка невіддільна від любові. Завжди він робив так, «як наказувало йому його християнське й національне сумління» [7, с. 58]. І в любові до своєї Батьківщини поет був безкомпромісний, вірний.

Коментуючи поезію «Заповіт», автор торкається таких дражливих слів, що часто були приводом до спекуляцій щодо звинувачення поета в атеїзмі.

Як понесе з України У синєє море Кров ворожу... отойді я І лани, і гори - Все покину і полину До самого бога Молитися... а до того Я не знаю бога [34, с. 750].

Автор навпаки стверджує, що поет наскільки сильно любить свою Батьківщину, що «не може покинути України, не може навіть відійти до Божої Справедливости до того часу, доки Україна буде вільною». Він готовий пожертвувати спасінням власної душі задля встановлення справедливості на світі - створення незалежної України. І це ніяке не заперечення Бога, а «тільки відклик до Божої Справедливости і вияв найбільшої людської жертви “доброго пастиря, що душу свою кладе за вівці свої”» [7, с. 44]. Такий найвищий - національний - вияв любові поета до рідного народу.

Для більшої об'єктивності літературознавець наводить слова англійського філософа Герберта Спенсера: «Ніхто розумний не буде почувати себе щасливим тоді, коли другі будуть нещасливі» [Цит. за: 7, с. 132]. І вважає, що ці слова з упевненістю можна перенести на поета. Адже справді, Т Шевченко думав про підневільне становище України і це було великим тягарем для поета, але тягарем добровільно взятим з любові до України. «Своє щастя і свою долю передусім зв'язав він нерозривно з долею нашого народу так далеко, що зрікався свого щастя тут, на землі, і зрікався щастя вічного, як про це свідчить його «Заповіт» [7, с. 132]. Бачимо, отже, що Кобзар любив Україну жертовно, а тому - по-справжньому. І жертва поета не була марною. Як винагорода, «з німих рабів народилася нація, що розпочала свій славний похід за волю й державну незалежність». Поет своїм життям пожертвував для спасіння народу. Тому і назвав дослідник поета «християнським філософом і українським національним пророком» [7, с. 148].

Якщо Д. Бучинський розвивав мотиви любові, прощення, смирення на матеріалі поезії Т Шевченка, то для митрополита Іларіона важливо ствердити релігійність творчості митця. Для цього літературознавець порівняно менше вдається до літературознавчого аналізу, а швидше підходить лінгвістично. Тобто він наводить конкретні уривки з «Кобзаря», де повторюються слова Бог, Христос, Богородиця, молитва, де описано церковні обряди, святкування християнських свят. І з цього видно, що «серце й душа Шевченкова були переповнені Святощами» [19, с. 26], а сам Т. Шевченко спершу пильнував зміст, а потім форму [19, с. 47]. Також І. Огієнко наголосив, що в поета багато вжито різних біблійних висловів, приказок [19, с. 17]. Відчувається, що дослідник підходить до розуміння творчості поета буквально. А з іншого боку, «митрополит Іларіон пише про поезію Т. Шевченка як про вираження духовною особою свого молитовного досвіду, однозначно стверджуючи, що для написання таких проникливих рядків віра в Бога повинна бути дуже сильною» [24, с. 212].

Також Д. Бучинський вдався до аналізу конкретних поезій з метою розвинути візію про певну тему в Т Шевченка, як джерело власних міркувань і водночас для підкріплення думки про християнську спрямованість поезії, націософське мислення поета. Літературознавчий почерк митрополита Іларіона характеризується частим посиланням на поезію Кобзаря, чіткими і короткими висновками, а особливо як людині духовній йому важливо наголосити канонічність (відсутність єресі) у Шевченковому способі розуміння Святого Письма.

З цією метою він проаналізував поему «Марія», яка є, за словами дослідника, «найтяжчою зброєю в руках тих, хто робить із Шевченка атеїста» [19, с. 70]. Кілька розділів праці присвячені аналізові цієї поеми. Головне завдання, що поставив собі дослідник - це спростувати думку радянських науковців про нібито небіблійне зображення Непорочного Зачаття. Для І. Огієнка очевидним є той факт, що момент Благовіщення описано нечітко, однак, вважає дослідник, це не є підставою для визнання поета атеїстом. Учений позитивно оцінив, що поет українізує Ісуса і Богородицю, назвав джерела поеми. Автор написав про момент Благовіщення в Біблії, порівняв з акафістом до Богородиці і говорив, що таку «помилку» допустив поет не з власної волі, а тому, що він прочитав це у писаннях Синоду - такий спосіб змалювання моменту Благовіщення [19, с. 89]. Митрополит Іларіон розумів, що, незважаючи на таку неясність зображення моменту Благовіщення, поема є релігійним твором.

Одним із важливих аспектів, на якому часто наголошував І. Огієнко, є релігійний стиль поезії Т Шевченка. Як уважає дослідник, вже сама наявність таких слів, як Бог, Господь, Святий свідчить про виразний християнський стиль творчості поета [19, с. 9]. Такий спосіб аргументації високої духовнотворчої інтенціональності віршів поета використав і Д. Бучинський. Дослідник відзначив саме християнський аспект «Кобзаря»: майже на кожній сторінці трапляється ім'я Господнє, а загалом з цілого «Кобзаря» можна скласти «прекрасний християнський молитовник» [7, с. 199]. І серед багатьох поем Т. Шевченка І. Огієнко виділив «Наймичку» як «перлину релігійного змісту й чеснотного змісту» [19, с. 28].

Варто зауважити те, що обидва дослідники зуміли спостерегти в поезії Т Шевченка високу релігійність, однак відмежувавши при цьому християнську віру і формальність у вірі. Виконання церковних обрядів, читання Біблії не завжди свідчить про духовність особи. Д. Бучинський покликається на слова С. Смаль-Стоцького про розуміння любові та віри у житті поета. За словами останнього, релігійність поета є безперечною. Д. Бу- чинський прагне аргументувати цю думку. Він уважає, що християнськість поета варто відрізняти від звичайної побожності, яка насичена формальністю і зовнішністю. «Глибока релігійність Шевченка - це не є звичайна церковна релігійність з її формалістикою, з її спекуляцією догмами про особистість, смерть і воскресення Ісуса Христа. Не так це, а могутні етичні ідеї Ісуса Христа стали Шевченковою релігією» [7, с. 197]. Хоча поет інколи «критикував недосягнення Духовенства» [19, с. 101], однак був віруючим християнином.

Шевченкознавчі студії Д. Бучинського та І. Огієнка якісно доповнюють і розширюють напрацювання шевченкознавців діаспори. Важливим для нас є те, що, як з'ясувалося, їхні наукові напрацювання володіють виразним христологічним потенціалом. Однією із основних тем, на яких наголошують дослідники, є думка про тісне переплетення в творчості Кобзаря двох первнів - національного та християнського. Залучаючи праці інших дослідників, науковці своїми роботами посідають чільне місце в контексті діаспорного шевченкознавства. Зі сторінок розвідок Т Шевченко постає національним генієм, віруючим християнином, пророком народу. Окресливши головні христологічні домінанти шевченкознавчих праць, доречно наголосити, що дослідження науковців містять імпліцитно та експліцитно виражені ідеї для майбутніх - ширших - розвідок у цій царині літературознавства.

Список використаної літератури

християнський шевченкознавчий бучинський огієнко

1. Астаф 'єв О. Образ і знак. Українська емігрантська поезія у структурно-семіотичній перспективі : монографія / О. Астаф'єв. - Київ : Наукова думка, 2000. - 269 с. - (Б-ка журн. «Сіверян. Літопис»).

2. Банера А. Шевченкова віра [Електронний ресурс] / А. Банера. - Режим доступу : esnuir.eenu.edu.ua/bitstream/123456789/ 7102/1/12.pdf.

3. Бігун О. Поетика любові [Електронний ресурс] / О. Бігун. - Режим доступу : bdpu.org/ sites/bdpu.org/files/konferencii/1/бігун.doc.

4. Братусь І. Вшанування Шевченка на еміграції / І. Братусь // Братусь І. В дзеркалі слова. - Київ, 2013. - С. 145-234.

5. Бучинський Д. Етичні вартості в житті Т. Шевченка / Д. Бучинський // Визвольний шлях. - 1955. - Кн. 3. - С. 23-33; Кн. 4. - С. 16-28.

6. Бучинський Д. Наші шевченківські зобов'язання / Д. Бучинський // Визвольний шлях. - 1986. - Кн. 3. - С. 259-270.

7. Бучинський Д. Християнсько-філософська думка Тараса Г. Шевченка / Д. Бучинський. - Мадрид ; Лондон : Союз українців у Великій Британії, 1962. - 256 с.

8. ҐадамерГ.-Ґ. Істина і метод : пер. з нім. / Г.-Ґ. Ґадамер. - Київ : Юніверс, 2000. - Т. 1. Герменевтика І: Основи філософської герменевтики. - 464 с.

9. Дзюба І. Тарас Шевченко / І. Дзюба. - Київ : Вид. дім: «Києво-Могилянська академія», 2008. - 720 с.

10. Єленський В. Велике повернення: релігія у глобальній політиці та міжнародних відносинах кінця ХХ - початку ХХІ століття / В. Єленський. - Львів : Видавництво Українського католицького університету, 2013. - 504 с.

11. Зорівчак Р. Творчість і особистість Тараса Шевченка як символ України в Сполучених Штатах Америки [Електронний ресурс] / Р. Зорівчак. - Режим доступу : http:// kameniar.lnu.edu.ua/?p=4400.

12. Іванишин П. Національний спосіб розуміння в поезії Т. Шевченка, Є. Маланюка, Л. Костенко : монографія / П. Іванишин. - Київ : Академвидав, 2008. - 392 с. - (Серія «Монограф»).

13. Іванишин П. Національно-екзистенціальна інтерпретація (основні теоретичні та прагматичні аспекти) : монографія / П. Іванишин. - Дрогобич : ВФ «Відродження», 2005. - 308 с.

14. ІльницькийМ. Еміграційне шевченкознавство: спектр інтерпретацій / М. Ільницький // Слово і час. - 2012. - № 3. - С. 47-59.

15. ІльницькийМ. Еміграційне шевченкознавство: спектр інтерпретацій / М. Ільницький // Слово і час. - 2012. - №4. - С. 3-16.

16. Ільницький М. Сторінки замовчуваного шевченкознавства / М. Ільницький // Вісник НТШ: інформаційне видання / Світова рада Наукових товариств імені Шевченка. - Львів, 2013. - № 49. - С. 20-23.

17. Кралюк П. Релігійність Т Шевченка [Електронний ресурс] / П. Кралюк. - Режим доступу : http: // www.simya.com.ua / artides/45/8113/.

18. Кулєшов О. Відношення «людина і світ» у творчості Т Г. Шевченка (на матеріалах західної української діаспори) : автореф. дис. ... канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 / О. Кулєшов. - Київ, 2002. - 15 с.

19. Митрополит Іларіон. Релігійність Тараса Шевченка / Іларіон, митрополит. - Вінніпег, 1964. - 104 с.

20. Релігія в житті українського народу : збірник матеріалів Наукової Конференції у Рокка ді Папа / 18-20.Х.1963 /: на пошану Блаженнійшого Вер. Архієпископа Кардинала Йосипа Сліпого / за ред. В. Янева. - Мюнхен ; Рим ; Париж, 1966. - 222 ст. - (Записки НТШ. Т 181).

21. Сенета М. Іван Огієнко як шевченкознавець діаспори / М. Сенета, П. Іванишин // Сучасний стан та перспективи розвитку освітнього простору: глобальний вимір. Матеріали міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції 25 листопада 2016 р. Україна, м. Запоріжжя. - Запоріжжя, 2016. - С. 299-302.

22. Сенета М. Межа різночитань поеми Марія Тараса Шевченка: текст і мета текст / М. Сенета // Spheres oh culture. - Lublin, 2016. - Vol. 13. - P. 80-90.

23. Сенета М. Феномен виникнення і особливості розвитку діаспорного шевченкознавства / М. Сенета // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Франка: Філологічні науки. - Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2016. - Вип. 41. - С. 50-57.

24. Сенета М. Христологічний аспект шевченкознавчих праць Л. Білецького та І. Огієнка / М. Сенета // Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського. філологічні науки (літературознавство): збірник наукових праць / за ред. проф. Оксани Філатової. - Миколаїв : МНУ ім. В. О. Сухомлинського, 2016. - № 2 (18). - С. 211-215.

25. Скорина Л. Література та літературознавство української діаспори : курс лекцій / Л. Скорина. - 2-ге, доповн. - Черкаси : Брама-Україна, 2005. - 284 с.

26. Слободян О. Інтенсив Тараса Шевченка: Герменевтичний об'єм / О. Слободян, О. Яковина. - Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2016. - 288 с.

27. Сохацька Є. Шевченкіана Івана Огієнка / Є. Сохацька // «Молюся за ввесь Рідний Край.» Штрихи до життєпису Івана Огієнка та його культурологічної діяльності. - Кам'янець-Подільський : ПП Мошак М. І., 2007. - С. 132-145.

28. Степовик Д. Віра Тараса Шевченка: деякі контроверсії / Д. Степовик // Народна творчість та етнологія. - 2013. - № 3 (343). - С. 21-33.

29. Степовик Д. Християнство Тараса Шевченка / Д. Степовик. - Жовква : Місіонер, 2014. - 392 с.; іл.

30. ТимошикМ. Канадська шевченкіана митрополита Іларіона / М. Тимошик // Митрополит Іларіон. Тарас Шевченко / упоряд., автор передмови і комент. Микола Тимошик. - Київ : Наша культура і наука, 2002. - С. 7-40.

31. ТимошикМ. Шевченкіана Івана Огієнка / М. Тимошик // Дивослово. - 2007. - №3. - С. 33-37.

32. Федорук О. Шевченкознавство в УВАН [Текст] / О. Федорук // Хроніка-2000. Український культурологічний альманах. - 2011. - Вип. 3 (85): Зарубіжне шевченкознавство: Частина 1. - С. 326-353.

33. Фесенко В. Шевченкіана Леоніда Білецького та Івана Огієнка. Усний журнал / В. Фе- сенко // Вивчаємо українську мову та літературу: науково-методичний журнал. - 2011. - № 6. - С. 11-20.

34. Шевченко Т. Повне зібрання творів : у 12 т. / редкол.: М. Г. Жулинський (голова) та ін. - Київ : Наукова думка, 2001. - Т 1: Поезія 1837-1847. - 784 с.: портр.

35. Шевченко Т. Повне зібрання творів : у 12 т. / редкол.: М. Г. Жулинський (голова) та ін. - Київ : Наукова думка, 2001. - Т 2: Поезія 1847-1861. - 784 с.: портр.

Размещено на Allbest.ru