Топонім Сибір в українській поезії крізь призму діахронії
Семантико-стилістичні й інші функції власної назви Сибір у поетичних творах. Дослідження топонім Сибір в українській поезії як прецедентний культурний знак із широким набором негативно-оцінних сем з домінантою "неволя"’(тюрма, каторга, заслання, мука).
| Рубрика | Литература |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.10.2018 |
| Размер файла | 34,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Топонім Сибір в українській поезії крізь призму діахронії
сибір культурний поетичний топонім
Ю.І. Браїлко
У статті зроблено спробу визначити діахронічну реалізацію прагматичного потенціалу топоніма Сибір в українському поетичному дискурсі від початку ХІХ століття до сьогодні. Проведене дослідження засвідчило, що топонім Сибір функціює в українській поезії як прецедентний культурний знак із широким набором негативно-оцінних сем з домінантою `неволя'(`тюрма', `каторга', `заслання', `мука', `смерть' тощо). Він має настільки сильне пейоративне забарвлення, що фактично не потребує увиразнення традиційними тропеїчними та іншими засобами. У поетичному дискурсіХХ століття зафіксовані, проте, численні приклади плюралізації хороніма Сибір з метою перетворення його на багатозначний символ.
Ключові слова: онім, топонім, хоронім, семантика, прагматика, поетичний дискурс, Сибір.
The analysis of literary onyms through the prospective of diachrony opens up new scientific aspects since it not only enables the establishment of text-creating, stylistic functions of proper names, but allows to grasp the depth of their semantic-pragmatic evolution in artistic discourse. The diachronic attempt is made to determine the realization of the pragmatic potential of the Siberia toponym in Ukrainian poetry from the beginning of the nineteenth century to the present day (the operation of the Siberia lexeme has not been documented in the ancient author's and folk poetry). Thus a broad factual material is involved in the analysis.
The research shows that Siberia toponym functions in Ukrainian poetry as a precedent cultural sign with a wide range of negative-evaluative connotative semas with the dominant `captivity' (`prison', `hard labor on exile', `exile', `torment', `death', etc.). It contains extensive encyclopedic information about the historic situations known to the native Ukrainian speakers, which relates to the facts of exile to Siberia, the presence of various leaders and entire human communities in the exile.
The greatest functional activity of the proper name Siberia is expressed in the poetry of Ivan Bahrianyi (27 uses), Yar Slavutych (17 uses), Taras Shevchenko (15 uses) and Vasyl Stus (13 uses), which gives grounds for expressing an argumentated statement about its remarkable significance for these writers.
The analyzed toponym has strong pejorative connotation, it actually does not require the expression of traditional tropical and other means. We fix, however, numerous examples of pluralization of Siberia horonym in poetic discourse of the twentieth century in order to transform it into a multi-valued symbol.
Key words: onym, toponym, horonym, semantics, pragmatics, poetic discourse, Siberia.
Вітчизняна літературна ономастика перебуває на етапі активного розвитку. Але, незважаючи на значну теоретичну базу, їй бракує діахронних досліджень, тоді як саме такий аспект тривалий час був пріоритетним у загальноономастичних роботах. Аналіз літературних пропріативів крізь призму діахронії відкриває нові наукові перспективи, оскільки не лише вможливлює встановлення текстотвірних, стилістичних функцій власних назв, а й дозволяє осягнути глибину їхньої семантико-прагматичної еволюції.
Обравши предметом спостережень топонім Сибір, ми спробували визначити його ґенезу та реалізацію прагматичного потенціалу в українському поетичному дискурсі. Це й стало метою нашої розвідки.
Семантико-стилістичні й інші функції власної назви Сибір у поетичних творах різних авторів побіжно описані Г. Аркушиним, А. Лупол, Т. Можаровою, Л. Пустовіт, О. Тараненком, М. Торчинським, О. Шумейко тощо. У пропонованому дослідженні для вироблення цілісного бачення прагматичної динаміки топоніма залучено до аналізу широкий фактологічний матеріал, який репрезентує національний художній дискурс від початку ХІХ століття до сьогодні (функціювання лексеми Сибір у давній авторській та народній поезії не зафіксоване).
Результати спостережень свідчать, що географічна семантика хороніма Сибір («частина азіатської території Росії, від Уралу -- на Зх. до гірських пасм тихоокеанського узбережжя -- на Сх., і від Пн. Льодовитого океану -- на Пн. до кордонів Казахстану і Монголії -- на Пд.» [2, с. 669]) не є пріоритетною для української поезії. Натомість вагомий його конотативний потенціал. Уже перше зафіксоване в аналізованому матеріалі вживання назви Сибір (у поемі «Енеїда» І. Котляревського) виявляє актуалізацію фонового значення `місце відбування покарання за злочин': Суддя там признавався сміло, /Що з ґудзиками за мундир / Таке переоначив діло, /Що, може б, навістив Сибір.
Т. Шевченко, реалізуючи в поетичних текстах такий же семантичний компонент топоніма (І каже: «Я зробив, / Я генерала отруїв, / А ви не знаєте нічого!» / <...> /1 поволік Петрусь кайдани / Аж у Сибір...; Ганнуся на Сибір пішла. / До панича, бачиш, ходила, / Поки дитину привела /Та у криниці й затопила; А один, / Щонаймолодший, озирнувшись, / Та вилами пана /1 просадив, мов ту жабу. / <...> / Той самий єдиний / Її месник безталанний -- / Несе з України / Аж у Сибір ланцюг-пута...; А я пішов у гайдамаки / Та на Сибірі опинивсь), удається й до інших інтерпретацій. Зокрема, фіксуємо трансформацію значення оніма в напрямі часткової антонімії: `місце відбування покарання за злочин' `місце [відбування] покарання ' (Що розлили з річку крові /Та в Сибір загнали / Свою шляхту, то вже й годі, / Уже й запишались) ^ `місце [відбування] покарання невинних' (Така, як ти, колись лілея /На Іордані процвіла / І воплотила, пронесла / Святеє слово над землею. / Якби-то й ти, Дністровий цвіте... /Ні, ні!Крий Боже!Розіпнуть. /В Сибір в кайданах поведуть; А ти, Всевидящеє око!/ Чи Ти дивилося звисока, /Як сотнями в кайданах гнали /В Сибір невольників святих, /Як мордовали, розпинали /1 вішали?..; <...>А я полину на Сибір, /Аж за Байкал; загляну в гори, / <...>, і вас -- / Споборники святої волі -- / Із тьми, із смрада, із неволі / Царям і людям напоказ /На світ вас виведу надалі/Рядами довгими в кайданах...) (пор.: Утікши ж під Москву, московськими руками /Правдивих земляків зсилали на Сибір <...>; Як на Сибір колись ви засилали /Правдивих земляків московськими руками, / Так і мене сюди запакували <...> (П. Куліш); <...> здавна йшли найкращі до Сибіру -- / Ті, що в людину зберігали віру (Яр Славутич)).
«Важливим стилістичним засобом з арсеналу езопової мови» [4, с. 192] визначає А. Мойсієнко своєрідне просторово-часове зміщення топоніма Сибір у Шевченковій поемі «Неофіти»: описуючи подорож матері Алкіда за сином-вигнанцем у Скіфію (відділену провінцію Римської імперії), «поет мовби припускається обмовки: “Ідеш шукать його в Сибір Чи теє ... в Скіфію”. <...> “Досвід” Сибіру, що постає з вертикального контексту (суворий край заслання, каторги -- вже не в Римській, а Російській імперії) стає визначальним у аперцепційній системі перенесення подієвості на сучасний поетові ґрунт» [там само]. Зауважимо, що екстраполяцію подій римської історії знаходимо й у письменників ІІ половини ХХ століття, які вказуть Сибір місцем вигнання Овідія, узагальнюючи в образі давньоримського поета закатованих у російському краю українських митців слова: Так-таки -- Сибір!.. /Щоб не ті сержанти, догадатись, /Що Овідій тут, ніхто б не міг. / <...>/ Як і в багатьох, на формулярі / Темно-синім по діагоналі: / «ОВІДІЙ НАЗОН-- ШПІОН» (М. Самійленко); Хто може знищити закон метаморфоз?/ Десь там на півночі, у глибині Сибіру, / Овідій вийде знов босоніж на мороз. / Його зашлють туди за Україну й віру, /1він своє життя за волю дасть в офіру, /1ще за те, щоб цвів над ним одеський боз (Д. Павличко).
Для Тараса Шевченка значущою стає і просторова семантика хороні- ма Сибір, зокрема розмір території, означений прикметником неісходима. Проте позитивне забарвлення семи `велика' відразу обертає на негативне подальший контекст, який знову актуалізує значення `місце покарання/ ув'язнення' (узагалі, за спостереженнями А. Мойсієнка, у поезії Шевченка «безкраїсть <...> чужинської землі асоціюється насамперед з неволею» [4, с. 169]): Унас же й світа, як на те -- / Одна Сибір неісходима,/А тюрм! а люду!.. Що й лічить! Схожий прийом також застосовують І. Франко (На полях не- зміримих Сибіри/Всемогуча панує зима, /<...>/безконечна, заклята дорога, / по снігах в ланцюгах якомога /нею тисячі люда спішать), Ю. Клен (Очами ще не міряний Сибір / Тепер я криком радісно вітаю. / Усіх, хто йшов шляхами ясних зір, / В дрімуче лоно радо він приймає: / Тут нації краса і гордий квіт / З уламків корабельних творить міт) та В. Стус (О краю мій, великий, як Сибір, /хай шир твоя не для Сибіру
Замислений же Шевченком як сатиричний образ «Сибирі несходимої» «з її каторгою та великою кількістю тюрем» -- основними знаками «Російської поліцейської держави, що тримала в страху не тільки власних громадян, а й кидала важку погрозливу тінь на всю Європу» [3, с. 122], зберігши географічну «якірну» семантику, виріс до символу неволі, величезної в'язниці, що спочатку влучно характеризував царську, а згодом -- і радянську репресивну політику. Уходження цього символу в узуальний простір засвідчують його прямі ремінісценції й цитування в різностильовому дискурсі, як-от художньому (прозовому: <...> послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір несходиму, а чи впадуть од морозу. («Сибір неісходиму» було нерішучою рукою закреслено густим чорним чорнилом, а вгорі тою ж рукою написано знову: «Сибір неісходиму».) (Гр. Тютюнник); поетичному: В снігах несходимих
Сибіру, /Де темні бори лише мрілись, / В тайзі, на етапнім привалі, / Вони несподівано стрілись (М. Старицький); А брат мою державну корогву / Під ноги кинув і спалив очима. /Катівня і Сибір неісходима/Мені судилась за любов живу (Д. Павличко)), публіцистичному (Бориса Корженевського, брата Ольжиного, який теж переїхав на Подніпров'я і був директором школи в Кременчуці, червона мітла заганяє в «Сибір несходиму». Навіки... (Г. Дениско); Найпевніше, він репатріювався і, як майже всі репатріянти, склав свої кістки десь у Сибіру неісходимому (Ю. Шевельов)), навіть науковому (Юрій Клен подає Україну, її долю в просторі й часі. Простір цей широкий: це й українські міста (Київ, Кіровоград, Кременчук, Полтава), це й «Сибір несходима» з її ріками, поселеннями, копальнями -- весь Архіпелаг Гулаг (Волхов, Печора, Лена, Камчатка, Соловки, Колима, Біле море, Лухтонга, Кандалакша, Муксольма, Анзер, Таймир, Колар- гон, Хатанга, Індігірка, приїск Ортукан та ін.) (В. Русанівський)).
Зауважимо, що найбільшого художнього узагальнення зазнає Шевчен- ковий образ у поемі Івана Багряного «Антон Біда -- герой труда», у якій Сибір «неісходимий», уживаний 5 разів, вивищується до символу страждань кількох поколінь українців: За волю й правду, як завжди / В юдолі нелюдимій, / Пройшли діди сюди й туди / Сибір «несходимий»; Ой, затужили матері, / Що деспот несудимий... /1 потягнулись трударі / В Сибір «несходимий»; І затужив малий з тих пір, / Що деспот не судимий!!. /Та й міряти пішов Сибір -- / Сибір «несходимий». / Затявся серцем він з тих пір, /Що деспот не судимий, /Йдучи у сталінський Сибір -- / Сибір «несходимий»!; Етапи дужче загули /В юдолі нелюдимій; /1 знов Антона повезли / В Сибір неісходимий.
Загалом у поетичних творах І. Багряного зафіксовано найбільше вживань власної назви Сибір -- 27, що дає ваговиті аргументи твердити про її неабияку значущість для письменника. За ознакою частотності топоніма Сибір вирізняється також поезія Яра Славутича, Тараса Шевченка й Василя Стуса, хоча за кількістю вживань (відповідно 17, 15 і 13) вона помітно поступається поезії Івана Багряного.
Водночас Т. Шевченко став першим (і одним з небагатьох) українських поетів, який знайшов у хоронімі Сибір меліоративні конотації, актуалізувши їх семою `прихисток' -- супровідною до конкретизувально-географічного значення: Великолітні, мов трава/В покоси стелеться, а з яру /Встає пожар, і диму хмара / Святеє сонце покрива, /1 стала тьма, і од Уралу / Та до Тингиза, до Аралу /Кипіла в озерах вода, /Палають села, города, /Ридають люди, виють звірі/1 за Тоболом у Сибірі/В снігах ховаються.
Натомість у численних творах інших письменників онім Сибір інтерпретовано як місце смерті, наприклад: Хоч ми шлемо в Сибір голоту, Де всім наділи дасть чума, / Зате в нас менше тут клопоту /1 конституції нема; Повернути всіх повстанців/ (Що в Сибіру вже померли) (В. Самійленко); Наші друзі по тюрмах гниють, /Наші друзі в Сибіру конають, /Ми назад їм про- ложимо путь; Продавай чужинцю хату, /1 вітряк, і двір... / Сам іди кудись на страту / В проклятий Сибір... (О. Олесь); Гримить Сибір скелетами борців <...>; Найшляхетніші люди /Помирали в Сибіру, / Серед чвар та облуди /Не втрачаючи віру (Яр Славутич); Землі на гріб дала йому Сибір (А. Малишко); А тих, кого в Сибір, на Колиму, /Як в прірву гнали, хто поліг костями. / Тих пом'янути не було кому (І. Світличний); -- Згноїли в Сибіру, -- відповів небіжчик; В Сибір летимо. Я і пару Кирил. / Летим у Сибір. <...>. / Смішно -- що там зима. / <...>. /Вже трагедій нема, / коли навіть з власною смертю змирились (В. Стус). У Д. Павличка спостерігаємо створену на основі спільної семи `смерть' асоціативну топонімну паралель Сибір -- Україна: Під снігами Сибіру / видно сотні УПА, / Під полями Вкраїни -- /мільйони людей, / Що від голоду спухли / й обернулися в глей. (Тут наявна й інша (символічна) паралель -- Сибір -- голод, яка відображає найбільші страждання українців, й у вірші прямо вказано на їхнього винуватця -- російську тристалітню шлею. Порівняймо в інших поетів: Твоє майбутнє, на віки віків, /Ще за Петра призначене Москвою -- /В Сибір на згин чи в голод головою! (Яр Славутич); Ми вічні жертви голоду й Сибіру, / Без імені, без долі й булави, /Розіпнуті за волю і за віру, / Запобігаєм ласки у Москви (І. Гнатюк)).
Прагматика смерті може доповнюватися, увиразнюватися біблійними алюзіями -- відсиланням до міфу про Христові страждання й загибель, вербалізованого відповідними власними назвами: І скільки загинуло в лісах Сибіру, /По тундрах, тюрмах... без кінця!.. / <...>/Це справді хресний путь Голготи / На смерть... без сліз, без каяття (О. Олесь); Чом же ми, раби-пігмеї, Кидаєм її [Україну] в зневірі, / Чом же Людський син на неї/Має вмерти на Сибщ?; Торкнеться до морів і зір, /До падолів облудства;/Вона [вулиця Джохара Дудаєва у Львові] пройде через Сибір, / Через Голгофу людства (Д. Павличко).
Оскільки дискурсивний підхід визначає істотними ознаками преце- дентності власних назв 1) відомість усім (або принаймні більшості) членам мовної спільноти, 2) регулярну відтворюваність, повторюваність у текстах і 3) метафоричне використання без спеціального пояснення першоджерел образності (див., наприклад, [5]), то маємо всі підстави трактувати топонім Сибір як прецедентний культурний знак. У ньому акумульована широка енциклопедична інформація про відомі історичні ситуації, які стосуються передусім фактів заслання в цей регіон, перебування на каторзі різних діячів і цілих спільнот. Така інформація і спричинила появу в слові Сибір набору конотативних сем із домінантою `неволя' (`тюрма', `каторга', `заслання', `мука', `смерть' тощо). Його прецедентність експлікована конкретними (і численними) прецедентними ситуаціями, які неодноразово зазнавали й художнього осмислення. Згадаймо створену в ХІХ столітті народну історичну пісню «За Сибіром сонце сходить», де прецедентна семантика топоніма вможливлює творення метафори для образного позначення повернення з каторги ватажка селянських повстанців Устима Кармалюка (За Сибіром сонце сходить, / Хлопці, не зівайте, / Ви на мене, Кармалюка, / Всю надію майте.), зміст якої прямо передано в подальшому контексті: Повернувся я з Сибіру <...>. У поемі «Кармалюк» А. Малишка подибуємо таку ремінісценцію: Що красне сонце світить за Сибїром,/А на Вкраїну сокіл заліта. Загалом антропо - нім Кармалюк та його варіанти неодноразово постають в українській поезії як засіб вияву «ситуативної» (пов'язаної зі значущою подією в житті соціуму й визначуваної за допомогою інших лексичних ресурсів) прецедентності хо- роніма Сибір, наприклад: Ах, осінь, осінь, юнь багряносльоза, / Виходь сестрою в голубі поля, / Де в кайданах, прикутого до воза, / Ведуть в Сибїр Устима
Кармаля! (А. Малишко); Виходив з бору хмарний Кармалюк. /В крутих бровах жахтіла засторога, /1 панство, налягаючи на ноги. /Давно йому напитувало сук. / -- Таки попавсь, злодюга. У Сибір! (Б. Олійник); <...> Ірота солдатиків, гей, муштрованих, /Дивилася на Сибір, на схід сонечка. /1 стер Кармалюк свою першу сльозу <...> (І. Драч).
У поезії актуалізовані й інші «ситуативні» прецедентні значення топоніма Сибір, пов'язані з увагою письменників до відомих постатей та/або певних історичних подій, які обов'язково стосуються Росії. Більшість таких уживань об'єднані семантичним компонентом `місце покарання/ув'язнення': Я оце літала / Аж у Сибір та в одного / Декабриста вкрала / Тро[хи] жовчі (Т. Шевченко); А Біронів потримали / В тюрмі цілу зиму /Та й післали до Сибіру До міста Пелиму; Царя, маму й його батька/В тюрму відіслала, /А Мініха до Пелиму / На Сибір послала (С. Руданський); І краще вже читати власний твір в розбиті вікна тій холодній пустці, / з якої всіх господарів в Сибір /Чека везла врозхряпаній теплушці:/і сови з вивода, з цеглових нір, /з пеньків гукнуть не зрубаній ще грушці, / що супроводила колись така /луна і Полуботка й Пав- люка (Т. Осьмачка); Ні, не забуть/Нам Войнаровського ніколи!/В Сибїру згас він, одстраждав / Під плач тайги і рев негоди... (В. Сосюра); Здоровий глузд в Сибір не занесе. /Дурних немає!Хай на ті спокуси Клюють наївні Калинці та Стуси (І. Світличний); Він [Джохар Дудаєв] народився у вагоні, /В тюремнім темнім ешелоні, /Що віз народ його в Сибір; Були ж вони разом у бандерівській сотні, / Разом рубали ліси на Сибірі (Д. Павличко); Отак взяли живцем на ґак -- / Геть розкуркулили отак: / Забрали хату, сад і двір. /1 -- прямим ходом н а С и б ір (І. Багряний). Василь Стус дещо приховано репрезентує прецедент- ну «ситуативну» інформацію топоніма Сибір. Залучаючи інші топонімні, відтопонімні й темпоральні контекстуальні ресурси, поет натякає читачеві на ув'язнення останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Кални- шевського: Сто років, як сконала Січ. Сибір. І соловецькі келії...
Спостерігаємо також оприявнення за допомогою антропоніма Єрмак прецедентної ситуації завоювання Сибіру Московією: Сибір -- то край неволі, де від крові/Ісліз земля скипається внутрі, -- /Напевно, й сном не снилось Єрмакові, /У що його обернуть владарі (І. Гнатюк).
Для розгортання фонової семантики топоніма Сибір `місце покарання/ ув'язнення' в радіусі посилення експресивності поети ІІ половини ХІХ століття застосовують прагматичний потенціал аугментативної суфіксації. Зокрема, у сатиричній поезії В. Самійленка «Ельдорадо» топонім набуває форми Сибіряка, і до негативного забарвлення семантики твірної основи додається відтінок саркастичності та зневажливості: Там письменникам за працю / Сам уряд складає дяку /1 з тріумфом їх провадить -- / В Сибіряку, в Сибіряку. Повторення лексеми в останньому рядкові катрена стає узагальненням сказаного в перших трьох рядках. Такий прийом застосовується й у всій поезії, унаслідок чого останні рядки катренів (відповідно, і повтор топоніма Сибіряка) вступають у своєрідну мовну гру між собою, вибудовуючись в оригінальний семантичний ланцюг, що творить виразний образ імперської Росії, а топонім Сибіряка, крім того, зазнає нових експресивних прирощень змісту, римуючись зі словом собака -- традиційною українською (і не лише) зооморфною інвективою: Держиморда, держиморда -- У острозі, у острозі -- Батогами, батогами -- Та не вголос, та не вголос -- Тільки бідних, тільки бідних -- Без сорочки, без сорочки -- Для багатих, для багатих -- Та горілку, та горілку -- Язиками, язиками -- Все черкає, все черкає -- В Сибіряку, в Сибіряку -- Крім своєї, крім своєї -- Як собаки, як собаки -- Русь єдина, Русь єдина.
Слідом за В. Самійленком таку ж форму оніма Сибір уживає Б. Грінченко, причому теж із сатиричною метою -- для викриття псевдопатріотів: Та се просто, скажуть, вже/Анархізм, та й годі!/А як скажуть: гине все, -- /Просто в Сибіряку!/ Тільки здумаю -- трусюсь/ Зараз з переляку.
Поезія ІІ половини ХХ століття засвідчує новий підхід до підвищення експресивності оніма Сибір -- плюралізацію, що здебільшого спричинює апелятивацію та вможливлює ширші художні узагальнення. Описуючи трагічну долю українського народу, «формою множини -- сибіри -- письменники замінюють такі поняття, як тюрма, заслання, каторга, страждання, муки, смерть...» [1, с. 79]. Функційна активність плюральної форми переконує, що це, вочевидь, найоптимальніший шлях до перетворення аналізованого топоніма на багатозначний символ: Москва не жаліла казни: / Одним -- каземати й сибіри, / А другим -- клейноди й чини; Московський набрід вилізе зі шкіри, / Щоб вигубити плем'я бунтівне, / -- Кого минули розстріли й сибіри, / Тих репресивний голод -- не мине (І. Гнатюк), <...> і вічно для тої віри / на палі на сибіри / месіїв офіруємо / віро найсліпіша <...> (І. Калинець); А по тій траві / За діла криві / На відплату в повну міру/Півсела везуть в сибіри <...> (Б. Олійник); Коли ж віднімуть у людей і мову, / коли в сибірах закатруплять їх, / душа Богдана в розпачі німому / нестиме неспокутуваний гріх (Л. Костенко). Примітно, що в більшості спостережених прикладів реалізація у множинній формі супроводжена встановленням контекстуальних синонімічних відносин з іншими топонімами, як-от: Судна доля гримить. Відкриваються рани, / Давні стигми віків на робучих руках, / По сибірах, уралах іде нездоланний, / Вибухає могутній, мов красні вулкани, Рвійний спротив когорт -- у нагих кістяках! (Яр Славутич); Ти вже не згинеш, ти двожилава, /земля, рабована віками, / і не скарать тебе душителям сибірами і соловками; О краю мій, коли тобі проститься / крик передсмертний і важка сльоза /розстріляних, замучених, забитих/ по соловках, сибірах, магаданах? (В. Стус); Хоч їх [синів України] женуть підозра й недовіра, /Вони грядуть у силі і сназі, /1 їх -- по соловках і по сибірах, / В колимській тундрі і глухій тайзі (М. Негода); І будуть глузи, глум, погорда -- / Тобі найвища нагорода, -- /Іти, на проби й гарт готов, Крізь всі Мордовії й Сибіри / Нестимеш гордо світло віри / В свою незраджену любов (І. Світличний); Народе Пушкіна, не йму я віри, / Що вбивцею зробився розум твій, /Що ти забув Гулаги і Сибіри, /Де в душу вив арктичний буревій <...> (Д. Павличко); По Соловках та по Сибірах/ Собі на ланці наша віра /Руду довбала з-під землі (М. Данько).
В українському поетичному дискурсі топонім Сибір реалізує й семантику чужини, далекого краю, як-от: Та недаремно, ні, пригнав його сюди/Цей біль/З далекого Сибіру; ... Чорні шахти чужого Сибіру (І. Багряний); І тільки як у спогадах зайшло / В краї, де в заполярній чужанині / У вічній мерзлоті ховав дружину, -- / Така в очах заплакала тужбина. / Що аж сюди Сибіром потягло (Б. Олійник). Василь Стус визначає Сибір як крайню межу чужини, що підкреслює складною тавтологією чужаниця, чужба-чужина, і до того ж конкретизує цей хоронім ойконімами Магадан і Ухта, які не тільки репрезентують дуже віддалені один від одного міста, розташовані на сході й на заході цього регіону, а й увиразнюють семантику неволі, тюрми, каторги (поблизу них були радянські концтабори), холоду, смерті, акумульовану в топонімові Сибір: Сюди ми йшли -- займанщину обсісти, / козацькими кістками облягти. /Живцем, як кажуть, в землю ж не залізти -- / Сибіру, Магадану чи Ухти. / Кигикнуло -- і далі полетіло. / А, може, все причулося мені?/1 вже болить душа, на дуб здубіла, / в цій чужаниці, чужбі-чужині!
Але в І. Багряного фіксуємо процес певного нівелювання «чужої» семантики аналізованого хороніма, щоправда, це стосується не стільки його аксіології, скільки локумного значення: Серед слов'янської рівнини, / Межи Сибіром і хребтом / Карпатських гір -- крутим хребтом -- / Пливе під сонцем Україна: /Лице в зеніт.
Поети ХХ століття виразно заманіфестовують у топонімові Сибір і конотативні семи `випробування' (І той здійснявши заповіт, / Ось я (Біда на ймення) / Пройшов Сибір і «Крим і Рим» / Із тим благословенням, / Не щез, не згинув в тім краю; Пройшла Сибір, пройшла «вогонь і воду», /1 ще збираєшся пройти... <...> (І. Багряний)) та `холод' (І заревло із жил моїх/ Чуття жорстоке, ніби звір, /1 знов мене турнуло в сніг, / Ще холодніший за Сибір... (Т. Осьмачка); Носив навік єдину віру, /Що знову казка задзвенить, / Та зимним подувом Сибіру /Життя скарало без вини (Є. Маланюк); Не один запроторений /У холодний Сибір (Яр Славутич); Хапаються сльози за колючі дроти: / У Сибіру морози -- на Вкраїні -- хрести (Т. Мельничук); Усе, що думалось, минеться, /морози, острах і [Сибір] (В. Стус); І їдуть вчені поліглоти / в Сибір, у царство холодів -- / у краї вічної мерзлоти / шукати мамута слідів (Д. Білоус)), що стають домінантними здебільшого на тлі сем `неволя', `покарання', `мука', `смерть'.
Проведене дослідження виявило й таку закономірність: фонові пейо- ративні конотації топоніма Сибір настільки сильні, що поети фактично не відчувають потреби увиразнювати їх традиційним тропеїчним ресурсом. Лише в поодиноких випадках удаються до емоційно забарвлених епітетів (проклятий Сибір (О. Олесь), дикий Сибір (І. Багряний)), іронії (Як він хвалив Сибір! Чого ж вернувсь до хати / Своєї вбогої? Звичайно, вчинок цей / Усім він пояснив причиною одною: /Несила, мов, було боротись з мошкарою (М. Рильський); Пручався я ж, мов звір. /Як ворога народу, / Блаженствувать в Сибір! (М. Данько)) або прямих метафоричних дефінувань (край неволі; край засуджених на муки, Страховисько, що й мертвих потряса (І. Гнатюк); мертва пустеля, семигори горя, цвинтар велій, пекельний край (В. Стус) (зауважимо, що Стусовим попередником у поетичному тлумаченні Сибіру як пекла був Ю. Федькович: Одних веде у райський край, / А других у Сибір <***>).
Подеколи також спостерігаємо створювану з метою увиразнення конотативного навантаження власних назв контекстуальну онімну взаємодію, що втілена в стилістичних фігурах 1) перелічення, зокрема акумуляції (Месопотамія... Едем / На тихих водах Іордану... / Строкатий клин земель
Корану... / Обличчя Індії руде... /1 чорний жмут кряжів Паміру... / Рівнин слов'янських сиза шкіра.../Країна пагод... Мла Сибіру... (І. Багряний)) й ампліфікації (<...>Прийдіть, мої брати й мої діди, / Опришки, запорожці, галайди, / Залізняки, і Гонти, й Морозенки, /Вкраїнського народу окоренки, Порубані й побиті на тріски, /Прийдіть і ви, моїКармелюки, /З кого сатрапи царські дерли шкіру / На Соловках та в нетрощах Сибіру; /1 ви прийдіть крізь всенародний страх, /Хто в сталінських загинув таборах, /Кого кати новітні й кривозорі/ Скидали під крижини в Білім морі, / Хто впав од кулі в Київській тюрмі /Чи з голоду закляк на Колимі! (Д. Павличко); Дуднить Сибір, колотяться урали, / Гойдає гнівом прастарий Байкал -- /1 жахом плеще смертоносний вал, / Кого всі кривди за вождя обрали (Яр Славутич); Концтабори Печори, / і тюрми з тортурами, /1 пекло холодне страшної Колими, /1 каторгу Сибіру, і муки /за мурами, /1 сльози -- усе взнали ми (І. Багряний)); 2) антитези (На світі є співучий Лангедок, / Цвіте Шампанню Франція весела, / Де в сонці тане кожен городок /1 в виноградах утопають села. / Десь є Марсель і з моря дух п'яний; / Десь є Париж, дух генія й гамена;/Десь жив Доде, гарячий і ясний;/Десь полювали милі Тартарени. /Десь острів є, що осіяв Шекспір, /Де Діккенс усміхався крізь тумани, /1 десь в Сибіру виє дикий звір, /1 по Сахарі плинуть каравани (М. Рильський)).
Отже, дослідження українського поетичного дискурсу дає підстави виснувати, що топонім Сибір функціює в ньому як прецедентний культурний знак із широким набором негативно-оцінних сем з домінантою `неволя' (`тюрма', `каторга', `заслання', `мука', `смерть' тощо). Ця власна назва має настільки сильне пейоративне забарвлення, що фактично не потребує його увиразнення традиційними тропеїчними та іншими засобами. У поезії ХХ століття фіксуємо, проте, численні приклади плюралізації хороніма Сибір з метою перетворення його на багатозначний символ.
Література
1. Аркушин Г. «Всі України» і «кожна Росія» (про топоніми з узагальнюючим значенням). Культура слова. Київ, 1996. Вип. 46--47. С. 79--82.
2. Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. 5-те вид., перероб. і доп. Київ : Знання, 2008. 839 с.
3. Клочек Г. Шевченкове Слово: спроби наближення. Кіровоград : Імекс- ЛТД, 2014. 416 с.
4. Мойсієнко А. Слово в системі Шевченкового тексту : поетика декодування монографія. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2013. 255 с.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Поняття абстрактної лексики та основні аспекти її дослідження в українській мові. Класифікація абстрактних слів. Категорія абстрактності та проблеми її визначення. Абстрактне слово у поетичних творах Василя Стуса як ознака індивідуально-авторського стилю.
курсовая работа [40,5 K], добавлен 21.06.2015Характеристика напрямків символізму і причин його виникнення. Символічні засади в українській літературі. Вивчення ознак символізму в поезії Тичини і визначення їх у контексті його творчості. Особливості поезії Тичини в контексті світового розвитку.
реферат [82,9 K], добавлен 26.12.2010Вивчення онімів як історичного джерела. Антропоніми, теоніми, хрононіми, ергоніми топоніми та космоніми у поезії О. Забужко. Метафоричне вживання фітонімів в українській мові. Проблеми встановлення етимології давніх онімів, стандартизації нових назв.
курсовая работа [55,9 K], добавлен 21.04.2014Специфіка літературного руху "Буря і натиск" в німецькій літературі 70-80 рр. XVIII ст. Естетична і культурна основа руху та його видатні представники. Головні мотиви в поетичних творах Й.В. Гете. Образна та жанрова природа поезії Фрідріха Шиллера.
курсовая работа [47,3 K], добавлен 30.03.2015Дослідження рівня впливу античної культури на поезію Середньовіччя. Характеристика жанру лірики вагантів: тематичні та стилістичні копіювання, метричні особливості, розміри і строфіка. Особливості настрою, пафосу віршів, любовна тема і викривальна сатира.
курсовая работа [37,1 K], добавлен 14.12.2013Лінгвістична характеристика поетичної мови як основного середовища виникнення й розвитку епітетів. Дослідження найхарактерніших семантико-функціональних груп епітетів у поезії В. Симоненка. Роль кольоративів у формуванні індивідуального авторського стилю.
курсовая работа [35,5 K], добавлен 06.10.2015Специфіка поетичної мови. Розвиток британського силабо-тонічного віршування. Характеристика поезії британських письменників. Форми і семантика рими у віршах сучасних британських поетів. Концептуальна образність сучасної британської поезії XX - XXI ст.
дипломная работа [73,7 K], добавлен 07.04.2014Види та функції неологізмів, способи їх творення у сучасній українській мові. Загальна характеристика новотворів в творчості Василя Стуса, причини переважання складних утворень. Вдавання автором до власного словотворення для влучнішого розкриття думки.
курсовая работа [55,0 K], добавлен 05.10.2012Участь Ю. Тарнавського в Нью-Йоркській групі. Функціональна роль художніх засобів у поезії "Автопортрет" Юрія Тарнавського. Особливості художньої самопрезентації поета в жанрі сюрреалістичного автопортрета через призму самопізнання ліричного героя.
статья [26,7 K], добавлен 07.02.2018Образність, образний лад та емоційність поезії. Представники сучасної поезії. Тенденції, характерні для словесної творчості нинішньої доби. Засоби вираження змісту способом нового поетичного мовлення, спрямованого не до кожного, а до елітарного читача.
презентация [334,7 K], добавлен 18.01.2014Гнівне й нещадне викриття суспільства в сатиричній поемі Р. Бернса "Два собаки". Антирелігійна тема в творчості Р. Бернса. Балада "Джон Ячмінне зерно" як полум’яний патріотичний гімн. Розкриття завдання поета та поезії в алегоричній поемі "Видіння".
контрольная работа [30,1 K], добавлен 07.11.2016Філософське, мистецьке та релігійне розуміння символу. Дослідження символіки у працях сучасних мовознавців. Особливості календарно-обрядових традицій і поезії українського народу. Значення рослинної символіки у віруваннях та її використання у фольклорі.
курсовая работа [71,0 K], добавлен 25.01.2014Розвиток української поезії в останній третині XX ст. Мотиви і образи в жіночій поезії. Жанрова специфіка поетичного доробку Ганни Чубач. Засоби художньої виразності (поетика, тропіка, колористика). Специфіка художнього світобачення в поезії Ганни Чубач.
магистерская работа [105,2 K], добавлен 19.02.2011Становлення поезії вільного вірша. Поети-новатори Іраку. Роль Назік аль-Малаіки у становленні жанру. Переклади західної поезії та її вплив на творчість поетеси. Аналіз художніх особливостей та головних мотивів її віршів в світлі традицій арабської поезії.
курсовая работа [47,1 K], добавлен 07.02.2011Загадка особистості Шекспіра в працях літературознавців. Міфи біографії поета. Періодизація творчості драматурга. Сонет в українській поезії. Таємниця Голуба і Фенікса у працях Іллі Гілілова. Жанрові особливості сонета, його форми. Образ Смаглявої Леді.
реферат [2,7 M], добавлен 09.11.2014Причини й передумови актуалізації образу Григорія Сковороди в українській літературі кінця ХХ ст. Образ видатного філософа й письменника в українській прозі 70-80-х років. Літературознавчий аналіз художніх творів, в яких було створено образ Г. Сковороди.
курсовая работа [46,6 K], добавлен 25.08.2010Постать Павла Тичини в українській літературі. Творчий здобуток поета. Фольклорні джерела ранніх творів Павла Тичини. Явище кларнетизму в літературі. Рання лірика П. Тичини як неповторний скарб творчості поета. Аналіз музичних тропів "Сонячних кларнетів".
курсовая работа [49,5 K], добавлен 24.05.2010Самобутність міфотворчої поезії Б.-І. Антонича. Множинність змістів поезії та багатовимірність її світів. Новаторство у драматургії І. Кочерги ("Свіччине весілля"). Життєвий і творчий шлях П. Филиповича. Український футуризм: М. Семенко та Ш. Гео.
курсовая работа [129,3 K], добавлен 27.07.2009Представники футуризму в Россії: "Гілея", "Асоціація егофутуристів", "Мезонін поезії", "Центрифуга". Творчість Маяковського як сполучна ланка між "срібним століттям" російської поезії та радянською епохою. Вихід альманаху "Ляпас громадському смакові".
презентация [7,3 M], добавлен 13.02.2014Творчість як можливість власної свободи: особливості авторського самовираження Василя Стуса. Найважливіші етапи життєвого шляху поета. Ліричний герой і його існування в ворожих умовах, дослідження вияву духовної міці та його протидії тоталітарній системі.
дипломная работа [64,6 K], добавлен 31.10.2014
