У статті досліджено риси символізму у творчості В.Б.Єйтса. Проаналізовано ориґінальність Єйтсового символізму в світовому контексті. 

Ключові слова: символізм, світогляд, поетика, суґестивність, міфологія.

Вільям Баталер Єйтс -- визначний митець кінця XIX- початку XX століть та визначний представник символізму в англомовній літературі. Однак розмаїття літературних практик в середині цього напрямку спонукає дослідити джерела символістського світобачення та поетики митця. Окрім того, літературна спадщина В. Б. Єйтса становить надзвичайно цікаве поле для літературознавчих досліджень. Втім, праць такого плану в українському літературознавстві наразі є не вельми багато: зустрічаємо лише поодинокі статті, наприклад, публікація В. В. Хорольского “Символізм У. В. Йітса (спроба системного аналізу вірша “Троянда Світу”), А. Г. Шпиталь “Вільям Батлер Єйтс”. Не оминула увагою творчість В. Б. Єйтса і дослідниця українського модернізму Соломія Павличко, авторка передмови, ще донедавна єдиної, перекладеної українською мовою, збірки поезії Вільяма Баталера Єйтса. Вартою уваги є дисертація Н. В. Авраменко “Поезія українських символістів перших десятиліть ХХ століття в типологічних відповідностях з англо-американською символістською лірикою”, в якій дослідниця вивчала специфіку художнього світу українських символістів, аналізувала їх твори у зіставленні з репрезентативними зразками англомовної поезії, беручи до уваги й лірику В.Б.Єйтса. Драматургія, ж Вільяма Батлера Єйтса залишилася поки що недослідженою, а творчість В. Б. Єйтса, загалом, маловідома для українського читача та досліджувалася переважно англійськими літературознавцями, які писали про “своє” і для “своїх”.

Відаємо належне перекладацькій діяльності О. М. Мокровольського, завдяки якій український читач міг ознайомитися з лірикою ірландського письменника (Єйтс В.Б. Лірика.- К., 1990.). А у 2004 році з`явилася книга - Вільям Батлер Єйтс // Вибрані твори, - у перекладі О. М. Мокровольського, куди увійшли деякі п`єси В.Б.Єйтса. Російська література вже відкрила для себе лауреата Нобелівської премії 1923 року В. Б. Єйтса -- більшість його творів перекладені російською мовою та в російській критиці є чималий доробок (доцільно відзначити праці К. Голубович [1], В. Ряполової [4] та Н. Тишуниної [5] ).

Зауважимо, що В. Б. Єйтс - поет поступу, а не позиції. Його переконання й особливості поетики у процесі творчої еволюції зазнавали значних змін. Тому маємо на меті простежити комплекс основних світоглядних ідей лише в період становлення і розвитку власне символістського світобачення митця, не торкаючись пізніших творчих змін.

Своєрідною підказкою в дослідженні філософсько-естетичної системи письменника можуть виступати факти його біографії. Тут має значення життєпис автора, його національна ідентифікація та етичні уподобання, культурно-духовна традиція тієї доби, до якої він належить, бо саме ці аспекти відкривають перед нами ширші смислові горизонти творчості.

Молодий Єйтс особисто знав багатьох французьких поетів-декадантів і цей “французький” вплив, до якого В. Б. Єйтс впродовж життя ставився по-різному, уточнюючи його “ступінь”, багато в чому визначив творчу манеру раннього Єйтса-драматурга. Ймовірно, вирішальний вплив на молодого поета справила п`єса французького символіста Віллє де Ліль-Адана “Аксель”, яку В. Б. Єйтс бачив в Парижі 1894 року і назвав її своєю Священною Книгою [8: с.320]. Саме тоді поет відчув (саме відчув, бо не знав французької мови і тому не міг вловити точний зміст п'єси) те, що прагнув конкретизувати у власній душі. Ця обставина стала поштовхом до розвитку та вкорінення його поетики суґестивності - як в драматургії, так і в поезії. Сам Єйтс згадує у своїх статтях про символізм про цю особливість, що перегукується з принципами імпресіонізму, з естетикою В. Пейтера, з маніфестами французьких символістів, також з поезією С. Малларме, яку він добре знав завдяки перекладам Артура Саймонса, і якій, за його словами, багато чим завдячує [8: с.319-320].

Ключем для розуміння суґестивного впливу поетичного слова і здатності естетичного досвіду викликати у сприймаючій свідомості певні спогади чи виняткові емоції є теорія Пейтера, в центрі якої - твердження, що людські знання визначаються й обмежуються почуттями. Ці ж погляди поділяв і Єйтс, який вважав сильні почуття, правду життя й уяву основою ліричної поезії. Деякі думки праці В. Пейтера “ Marius the Epicurean” (“Марій епікурієць”) знаходимо й у статті В. Б. Єйтса “In Stratford upon Avon”(“В Стратфорді на Ейвоні”) 1901 року [9: c.96]. Проте, письменник завжди був самостійним, не в усьому погоджувався з Пейтером, але вважав його поняття “високої реальності” і “сильних почуттів” справжнім досягненням мистецтва, однак виступав проти індивідуалістської ізольованості. Думка Пейтера про те, що об'єктивна реальність - різновид індивідуальної мрії і людина є полонянкою власного уявлення про світ, видалась йому хибною. Згодом В. Пейтер вже не приваблював Єйтса у філософському сенсі, хоч його проза залишалася “кращим зразком” в сучасній йому англійській літературі [8: с.302]. поетика єйтс сугестивний творчий

Єйтс прагнув змусити поетичне слово лунати з особливим внутрішнім драматизмом, зробити ліричну мову символічною, непобутовою, декламаційною, але не співом. Тому багато своїх віршів і ранні п'єси В. Б. Єйтс створював вголос і мріяв про музичну декламацію і поезій, і драм.

Інтерес Єйтса до традиції поезії “що наводить на роздуми” має ще й інше підґрунтя. Як стверджує К. Голубович, “життя в Ірландії - відкрите буття риторичного, зіткане з дій, що говорять та слів, що наводять на роздуми...” [1: с.vi]. Виявляється суґестивність властива стародавній кельтській культурі, де все дихає поезією і навіть вітер приносить поетичні флюїди . Кельтський поетичний арсенал засобів художнього зображення в творчості поета органічно поєднаний з символістським. У національній традиції він побачив її потенційну суґестивність, а самі образи, що переходять з леґенди в леґенду, відповідали ідеї повторюваності й універсальності, яка так приваблювала символістів та була сумірною з символістською поетикою лейтмотивів. Слід зауважити, що для Єйтса суґестивний вплив - це і чудовий засіб, що повернувся в поезію: “зараз письменники почали використовувати припущення, внутрішній поклик, суґестію” [9: c.155]. Ця особливість поетичної техніки стає у В. Б. Єйтса характеристикою символізму. Ірландський митець радо вітав нову літературну течію, яка “повернулась” до привабливих для нього “емоційних символів”. Він писав: “... уявлення світу готове до нового сп'яніння - так було в момент виникнення леґенд про Артура і святого Грааля. Реакція проти раціоналізму 18-го століття злилась з реакцією проти матеріалізму 19-го століття, і символістський рух, найяскравішим представниками якого в Німеччині є Вагнер, в Англії - прерафаеліти, у Франції - Віллє де Ліль-Адан та Малларме, а в Бельгії - Метерлінк, <…> - без сумніву, єдиний рух, що говорить щось нове ” [1: с.34].

Всупереч поширеній думці, що символізм - це мистецтво, яке віддаляється “від життя”, щоб зануритись вглиб особистості і замкнути це коло, митцеві-символістові притаманне прагнення до злиття з істиною, явленою в потойбічному світі. Зазирнути за межі видимого - прагнення Вільяма Баталера Єйтса. Н. Тишунина доречно зауважує, що у свідомості багатьох митців того часу (кінця ХІХ- початку ХХ століть) відбувся “цілком симптоматичний поділ людського існування на життя “істинне” та “неістинне”. Поняття “істинності” й “неістинності” почали трактувати як “глибина” і “поверховість” життя [5: с.5]. Пафос творчості ірландського письменника був спрямований на те, щоб привернути увагу людини до “глибини”, тобто, до того, що непідвласне нищівній силі Часу і що властиве людській душі незалежно від часу і місця. Не відхід від життя, а відсторонення від його раціоналістичної поверховості - ось істинне прагнення В. Б. Єйтса в контексті символістського шляху.

Опозиція “життя внутрішнє”/ “життя зовнішнє” - одна з найважливіших в творчості Вільяма Баталера Єйтса і особливо показова в його драматургії, де за зримою одноплановістю зовнішньої дії суттєвою виступає саме “прихована” дія, яка стосується сфери людської душі. Звідси антитеза “зовнішнього” і “внутрішнього” конфлікту в його драмах, якщо враховувати особливу природу цього конфлікту.

Як митець-символіст, Єйтс гостро відчував опозицію між тимчасовим і вічним, побутом і буттям, переживанням і виразністю. Глибинне і суттєве, на його думку, “виходячи” в зовнішній світ, випаровується, профанується. Сам плин часу теж працює проти людини, нагадуючи їй про полон тілом і смертністю, “відсторонюючи” таким чином душу і змушуючи турбуватись про тимчасове. Ця тема є основною в творчості В. Б. Єйтса. Так, показовим є мотив старості в ранній ліриці В. Б. Єйтса. Він з'являється вже в першому поетичному циклі “Перехрестя” в образі Старого Рибалки з “розбитим серцем” і розвивається в наступних збірках, де поет продовжує сповнену гіркою іронією і трагізмом тему старості. Притаманне В. Б. Єйтсові відчуття “полону” душі перегукується з характерним для його епохи загостреним почуттям “конечності” й “ненадійності” земного буття. Можливо, саме тому такими близькими Єйтсу були кельтські перекази. Своєрідна “відносність” часу - властивість міфів та стародавніх леґенд, де герой живе в іншому, космічному часі. “Інший” світ ірландських легенд влаштований так, що дозволяє людині, яка потрапила туди, забути про старість і плинність часу. Ойсин, який провів там, як йому здалось, три роки, дінається, що на землі минуло три століття (поема “Мандри Ойсина”( The Wandering of Oison)).

В. Б. Єйтс, як й інші символісти були першими представниками “неоміфологічного” мистецтва. Сучасна людина втратила здатність синтетично сприймати світ, властиву міфологічній свідомості. Тому міфологічний спосіб мислення був викликом прагматично-раціоналістичному духові доби. Багато літературознавців стверджують, що на зламі ХІХ-ХХ віків міф набуває статусу філософського дослідження, перестає бути казковим оповіданням і стає філософським поняттям. Має рацію Н. Тишунина, коли твердить, що “звертання до міфу стало засобом символізації життя, тобто прагненням пояснити її за допомогою масштабних, універсальних категорій. Тому сама філософсько-естетична думка кінця ХІХ століття орґанічно підходила до проблеми міфологічного мислення, в якій міф був вже не просто сюжетом, а моделлю дійсності” [5: с.9].

Міфопоетизм Вільяма Баталера Єйтса - особлива, складна тема і потребує детального дослідження. Важливо відзначити лише загальні універсалії в міфопоетичній свідомості Єйтса. Авторові властива чітка індивідуалізація образів, які не поглинаються міфопоетичною стихією, а, принаймні, своєрідно співіснують з нею. Первинним для нього було не створення власного міфу, а прискіплива цікавість до національного історичного ґрунту і тих рис міфологічного мислення, які він зберігає в собі, та особиста приналежність великій традиції. Єйтс огорнув народні перекази і леґенди своєрідним містичний серпанком, що цілком відповідало традиціям символізму. Однак, творчість В. Б. Єйтса, як кожного великого митця, неможливо окреслити одним літературним напрямком. Оперуючи образами ірландської історії та епосу, які виражали трагічний героїзм, страждання колонізованого народу, Єйтс намагався пробудити самосвідомість нації, дати імпульс народові до усвідомлення себе як спадкоємця найдавнішої і великої культури. Сам поет писав: “Для великих поетів все, що вони бачать, пов'язане з національним життям, а через нього із загальнолюдським та божественним життям: жоден художній момент не ізольований; у всьому є єдність; у кожного предмета є ціль окрім його власної; кожна градинка служить Богу; кожна травинка несе на своєму кінчику всесвіт. Але дійти до розуміння цієї всезагальності, єдності, що існує в усьому, можна лише через те, що поряд, через вашу націю, а якщо ви не любите подорожувати, через ваше село чи павутинку на ваших стінах” [1: с.174].

Як частину загального зацікавлення світової культури міфами слід розглядати значний інтерес багатьох дослідників до відомого “практичного” містицизму Єйтса, який почасти провокував спекулятивні висновки щодо першорядності окультно-містичного первня в творчості поета. Неможливо й недоречно зводити весь світогляд В. Б. Єйтса до містицизму. Доцільно говорити про складне поєднання багатьох релігійно-філософських, літературних традицій, які органічно акумулювались в домінуючий символістський тип світобачення. Містичні зацікавлення Єйтса співзвучні з теорією платонізму, з ідеєю двох світів. Коли поет говорить про Світову Душу у своїх трактатах чи творах, то часто, на підтвердження думки, пронизує свою розповідь різноманітними оповідями про матеріалізацію й “ефект бумерангу” думок, переселення душ, події, що відбувалися з мертвими.

Все сказане вище дає можливість виділити ще одну рису, властиву символістському типу мислення - налагодження зв'язків та взаємовідносин “всього” зі “всім” у світі. Оперування явищами, які не стосуються зовнішньої реальності, а відносяться до сфери “духу” героїв, росту їх душі - це власне те, що можна назвати домінуючим “змістом” світогляду і творчості В. Б. Єйтса. В цьому контексті символізм дійсно певною мірою є “спорідненим” з містицизмом.

Основна відмінність символізму Єйтса від французького символізму - тісний зв'язок його творчості з національними проблемами. Як доречно зазначає І. Мокровольська : “Малларме і близько не припускав думки, що символістська поезія може якимось чином бути близькою до політики, реальних проблем соціуму і нації. <…> Тоді як Єйтс ніколи не поділяв ідеї мистецтва заради мистецтва і своїми символами прагнув пробудити свідомість ірландців, об'єднати їх.” [2: с.530-531]

Оригінальність творчого шляху В.Б.Єйтса - спроба автора в новій формі відродити синтетичну основу мистецтва, яка була властива йому ще на етапі зародження людської культури. Правомірним буде твердження про складне поєднання містичної, кельтської і власне символістської складових у світогляді В. Б.Єйтса. Всі ці компоненти здатні встановлювати зв'язки і взаємовідношення між зовнішньо розрізненими явищами і складали своєрідну духовну основу творчості митця. Хоча загалом у доробку В. Б. Єйтса (особливо у ранній період) як кожного багатогранного майстра є й досить чисті, канонічні зразки певного літературного напряму -- символізму.

Література

1. Йейтс У.Б. Видение: поэтическое, драматическое, магическое //Вступ. статья и коммент. К.О. Голубович. - М.: Логос, 2000. - 717с.

2.Мокровольська І. Міфологічна драматургія Єйтса // Вільям Батлер Єйтс Вибрані твори. - К.: ВП “Юніверс”, 2004. - С.569-585.

3.Поэзия французского символизма. Лотреамон. Песни Мальдорора // Под. ред. Г.К. Косикова. - М., 1993. - С.440-502.

4.Ряполова В.А. У.Б.Йейтс и ирландская художественная культура. - М.: Наука, 1985. - 267с.

5.Тишунина Н.В. Западноевропейский символизм и проблема взаимодействия искусств: опыт интермедиального анализа // Монография - СПб., 1998. - 157с.

6. Ellmann R. Yeats: The Man and the Masks.-N.Y.: Norton, 1979.- 336p.

7. Senior J. The Way Down and Out: The Occult in Symbolist Literature. - Cornell University Press, Ithaca, N.Y., 1959. - 296p.

8.Yeats W.B. Autobiographies. - London, 1955. - 892p.

9. Yeats W.B. Essays and Introductions. - London, 1961. - 529p.

Размещено на Allbest.ru