Своєрідність трансформації біблійного сюжетно-образного матеріалу у драматичних творах О. Олеся та В.Б. Єйтса

Размещено на http://www.allbest.ru/

Своєрідність трансформації біблійного сюжетно-образного матеріалу у драматичних творах О. Олеся та В.Б. Єйтса

О.В. Блашків

У статті досліджується значення та роль біблійних сюжетів, мотивів, символів у структурі драматичних творів О. Олеся та В. Б. Єйтса.

Ключові слова: міф, символи, структура, міфологічне мислення, образи.

In the article the meaning and the function of Bible plots and images, symbols in the structure of O. Oles`s and W. B. Yeats`s dramas are investigated.

Key words: myth, symbols, structure, mythological thinking, images.

Простежуючи певну суміжність філософсько-естетичних систем О. Олеся та В. Б. Єйтса (попри неодмінні розбіжності), спостерігаємо багато в чому типологічно подібну організацію драматичних текстів: міфологічну і фольклорну основу їх творів. Наявність первинних підсвідомих структур у свідомості, які виражають «глибинну суть душі» обох драматургів, помітна в своєрідному використанні митцями «одвічних» символів і міфологем, міфологічних і фольклорних сюжетів. Як стверджує більшість дослідників (Ф. В. Й. Шеллінг [6], А. Лосєв [3], В. Топоров [5], Н. Фрай [4] та багато ін.), міф виявляє себе як частина свідомості людини, він заповнює різноманітні прогалини в сприйнятті та усвідомленні буття. Використання митцями різних національних культур особливостей міфологічного мислення та міфологічної символіки уможливлювало розкриття їх власного розуміння величних, важливих світоглядних проблем шляхом актуалізації архаїчних загальнолюдських міфологічних символів. Не завжди вплив міфологічного мислення на власну художню творчість усвідомлюється автором. Ще З. Фройд висловлював думку, що «літературний чи мистецький текст є компромісною формацією між свідомими і підсвідомими інтенціями автора [Цит. за: 1, с. 107]». Тому реконструкція наявних, а почасти, можливо, неусвідомлених митцями міфологічних схем, образів у їх художніх творах дозволяє розкривати приховані як символічні смисли, закладені у глибини творчої свідомості митця, так і її внутрішні структури й механізми функціонування. Більш того, міфологія (чи то національна, чи біблійна) є цікавою в мистецькому аспекті. Саме тут вона виявляє власний зміст у багатоманітності емоційно збагачених образів. За словами Є. Яковлєва, «міф як складне, синкретичне духовне утворення несе в собі одвічні проблеми [...] і саме в художній формі передає їх наступним поколінням [9, с. 9]». Отже міфологічний зміст твору вимагає й відповідної форми вираження, яка, в свою чергу, значно розширює сферу асоціативних виявів зображеного. Адже процес сприйняття, розуміння у міфі подається через конкретно-чуттєві образи чи навіть чуттєві враження.

Своєрідна реконструкція міфологічних схем дозволяє не лише розкрити глибину творчої свідомості митця та психологію його художньої творчості, а й виявити своєрідність суто національного мислення українського та ірландського народу. За словами Є. Яковлєва, «міф, першочергово явище донаціональне, та згодом стає тією зміцнюючою структурою, тією домінантою, яка визначає багато в чому своєрідність національного художнього мислення певного народу [9, c. 9]». Тому спроба аналізу процесу розгортання ключових біблійних мотивів і символів у драматичних творах О. Олеся та В. Б. Єйтса продиктована й необхідністю по-новому поглянути на драматичні твори українського та ірландського митців в їх компаративному зіставленні.

О. Олесь та В. Б. Єйтс звертаються до міфології як до інструмента художньої організації твору й оригінального способу вираження одвічних психологічних праоснов, або усталених національних моделюючих систем. Обидва митці використовують міф також для зміщення просторово-часових відношень і для обґрунтованості символічного плану драматичного твору. Біблійний сюжет чи сюжет народної казки, легенди давав драматургам можливість показати душу героя, що в свою чергу додавало дії п'єси життєвості та глибини. У драматичних творах митців взаємодіють два плани буття - конкретно-чуттєвий і «надчуттєвий», ідеальний, в якому втілюється міф. Та міфопоетична структура творів драматургів подібна лише у своєму завданні - розширити символістський принцип взаємодії декількох планів буття (світів) до взаємодії різних універсальних природних категорій (історії і міфу) та різних рівнів естетичного сприйняття їх конфлікту сучасним читачем - але відмінна у способі реалізації. «Герой О. Олеся живе хоч і поруч із казкою, мрією, але все ж таки у реальній дійсності [2, c. 585]», - як це уже зауважила І. Мокровольська, - тобто реальне і міфологічне живуть у його драмах поруч, натомість у драмах В. Б. Єйтса - міф пронизує всю структуру його драматичних творів, максимально символізуючи й віддаляючи її від дійсності.

Поетичний вектор О. Олеся-символіста спрямований в світ «сутностей», навіть якщо відображений в людині. Як символіст він звертається до біблійного матеріалу - категорії вічного устрою, стверджуючи доцільність його існування в світі чи в людській душі. У драматичних творах В. Б. Єйтса відтворення міфологічного минулого має інший, специфічний, характер: стародавні ірландські легенди стають вмістилищем нових ідей і нових міфів. Майже всі сюжети своїх драм В. Б. Єйтс запозичував з ірландських легенд. Проте в одній драмі автор зображає язичницьку Ірландію, як, наприклад, у «Мандрах Ойсина», а в іншій - в період християнства, як то в «Графині Катлін». Легенда про графиню, яка продала душу дияволу заради спасіння душ бідних селян, стала тематичним джерелом В. Б. Єйтса, але митець її творчо інтерпретував: традиційне питання про боротьбу добра і зла, яке у зовнішній дії п'єси постає як боротьба Бога і диявола, автор вирішує, зображаючи боротьбу в душі графині Катлін. У перших варіантах п'єси В. Б. Єйтс моделює язичницьких богів, героїв кельтської міфології з метою єретичного підходу до боротьби добра і зла, тобто Сатани з Богом. Поряд з християнським у драмі подані образи язичницьких богів, наприклад, разом з Сатаною діє Балор (Balor) - верховода злих духів ірландської міфології, одноокий бог-фомор, погляд якого убивав все живе. Постійно згадується міфічна ірландська королева Маеве Маеве Круаханська (Cruachan Maeve) - королева Коннахату - одного з п'яти стародавніх ірландських королівств, столицею якого був Круахан. (Медб, Меве), яку оспівав і П. Б. Шеллі в поемі «Королева Меб». В. Б. Єйтс не дотримувався релігійної традиції: графиню Катлін, яка постає у драмі як прибічниця християнської віри, адже її саможертовність носить величний моральний з точки зору християнської релігії характер ( разом з її причетністю до таємниць духовного багатства поколінь і її покликанням служити людям - все це явища однієї ланки), автор зобразив красивою, ніжною, доброзичливою. Натомість св. Патрик у драматичній поемі «Мандри Ойсина» - жорстокий і непривабливий. Конфлікт головних героїв з оточуючим середовищем у п'єсах В. Б. Єйтса поглиблений: і церква, і суспільство разом борються проти всього живого, природного в людині. Це також головний конфлікт, але чіткіше виражений, у драматичній поемі «Земля душевних бажань». Драматург зобразив два протилежних світи в образах людей, які проповідують християнські, церковні канони і мешканців «землі душевних бажань». Два світи символізовані і протиставлені один одному також у вигляді розп'яття і осикової гілки.

Міфопоетична свідомість О. Олеся та В. Б. Єйтса була спрямована на те, щоб за допомогою міфічного образу чи міфологізації «таємничого» буття розкрити сутність світу, прихованого за дійсністю. Можна сказати, що обоє драматурги зверталися до міфу, використовуючи його у тому сенсі, якого йому надавав Ф. Шеллінг, коли стверджував, що в мистецтві міф виражається за допомогою символів: «важлива вимога міфології полягає не в тому, щоб її символи лише означували ідеї, а саме в тому, щоб вони самостійно були незалежними поняттями, багатими на різноманітні значення» [6, c. 149]. Тобто символісти, слід за Ф. Шеллінгом, вважали, що міфологія - це не лише міф як легенда, а «міфологічний океан праобразів» [6, c. 149], світ ідей і абсолютних категорій, поставлений на чолі будь-якого справжнього мистецтва. За словами Р. Якобсона, «якщо ми бажаємо осягти символіку поета, нам слід, перш за все, виявити ті постійні символи, з яких складається міфологія цього поета [8, c. 146]». У таких драматичних поемах О. Олеся, як «Над Дніпром», «Ніч на полонині», драматичних етюдах «Місячна пісня», «Злотна нитка» та у драматичних поемах В. Б. Єйтса «Мандри Ойсина», «Тіняві води», «Земля душевних бажань», «На Байловім березі» міф стає образотворчим принципом драматичної дії. Важливою системою координат для побудови художнього простору в названих драматичних творах стає символ. Сутність містичного світу драм О. Олеся і В. Б. Єйтса виражає міф, а от символ у їх творах виконує сугестивну функцію він сугерує несказане: він віщує про зв'язок зображених подій з міфом, допомагає пізнавати фрагментарні прояви «вищої» реальності.

Символічна система образів О. Олеся та В. Б. Єйтса нерозривно зв'язана з природою та її стихіями, бо природа, на думку обох митців, - це душа й тіло буття, де зберігаються його первородні елементи, творіння Всевишнього. Український та ірландський драматурги зберігають усталені підходи, використовуючи традиційні для світової літератури символи, й одночасно вносять оригінальні видозміни. Улюблений символ В. Б. Єйтса - троянда. Її образ з'являвся у найперших драматичних творах - «Мандри Ойсина», де автор порівнював троянду з яскраво-пурпуровим метеором чи з місяцем: «Та місяць розцвівся, мов ружа біла [2, с. 251]». Та найчастіше цей образ-символ В. Б. Єйтс використовував у своїй поезії (йому присвячена ціла збірка «Троянда» з різними інтерпретаціями цього символу, синтезованого із числених джерел: християнських, язичницьких і окультних). Взагалі, троянда у творчості В. Б. Єйтса символізує любов, таємницю, «бажання» серця. За словами Н. Фрая, «на Заході троянда має традиційну першість серед апокаліптичних квітів [4, с. 253]». В християнській традиції містична біла не шпичкувата троянда ототожнюється з Дівою Марією і символізує цнотливість. Більшість англомовних дослідників пов'язують центральний символ творів В. Б. Єйтса - троянду з образом його коханої Мод Гонн.

Символіка квітів О. Олеся зачасту зв'язана з образом, відомим з найдавніших часів як священний ритуальний предмет, - вінком. Вважається, що він має й захисну магічну силу оберегу. В багатьох народів світу вінок декілька тисячоліть вважається релігійним атрибутом, символом чи емблемою певного ритуалу, божества, а також особливою сакральною річчю. Наприклад, римляни вінками нагороджували переможців війни, Олімпійських ігор. Із вінка, як ознаки особливої шани, пізніше виникла корона. Магічна роль вінка дуже потужна, адже у ритуалі вінкоплетіння задіяна магія слів (пісня, молитва) та жива магія квітів (цілющі, надзвичайні властивості рослин, що вплітаються). Пісні з квітками в вінок сплітають мавки у хороводі («Ніч на полонині»), «вінок з жалів» звила Стара Парка («Злотна нитка»), вінок з польових квітів у О. Олеся - це символ природної краси («При світлі ватри»), а от юнакові-провіднику юрби дівчина сплела вінок з червоних маків і терену («По дорозі в казку»).

Погляд на компоненти міфологічного образу «вінок з маків та терну» для їх інтерпретації вимагає врахування етнокультурної інформації, яку містить кожен складник цього символічного образу, на накопичувальну функцію компонентів, а, отже, і всього складного образу, але у сфері допустимих можливостей твору. У християнській іконографії мак уособлює жахи Господні і смерть Ісуса Христа. Отже мак у творі О. Олеся можна розуміти не лише як алегоричний образ крові на основі подібності пурпурового кольору зіставлених понять, а й як біблійний символ безневинно пролитої крові¹¹ Думку, що в драматичному етюді О. Олеся мак символізує криваву долю поводирів, висловлювали О. Мелетинський, А. Василько, І. Чернова.. У міфопоетичних системах світу образ маку часто пов'язувався в першу чергу зі сном та смертю, що у контексті твору українського драматурга також має сенс, враховуючи кінцівку п'єси та притаманний для творів О. Олеся та В. Б. Єйтса стан «кризового сну» головних героїв. Другий компонент цього складного міфологічного образу - терен - також пов'язаний з численними згадками в Євангелії й трактується як символ мучеництва, фізичних і духовних страждань. Воїни римського намісника Іудеї Пілата перед тим як розіп'яти Христа, «сплівши вінець із тернини, поклали йому на голову, і дали йому в правицю тростину, і, стаючи перед ним на коліна, глузували з нього [...] і плювали на нього...[ Матф., 27, 29-30)]». Правомірним, на нашу думку, буде трактування міфологічного образу «вінок з маків та терну» як біблійного символу, покликаного з метою вираження морального та фізичного страждання. Як стверджує О. Олесь устами героїні іншого драматичного етюда «Трагедія серця»: «Вінки, що грають барвами всіма, / Що барви всі землі і неба відбивають, / Важкі занадто //». У трактуванні Олесевого образу «тернового вінка» доречно згадати міркування В. Б. Єйтса щодо природи символів, які ірландець поділяв на емоційні та інтелектуальні. Емоційні символи викликають відповідно не означувані, але все ж точні почуття, емоції. Шекспір, на думку автора, задовольнявся емоційними символами, мабуть, саме тому «він і став для нас ближчий [10, р. 162]». А інтелектуальні символи, на відміну від емоційних, «пробуджують ідеї, або ідеї впереміш з емоціями і сучасні поети їх радо використовують [10, р. 160]». «Якщо я, - стверджує В. Б. Єйтс, - кажу «білий» або «пурпуровий» у звичайному поетичному рядку, вони так винятково викликають почуття, що я неспроможний висловити, чому вони мене зворушують; та коли я вставлю їх у те саме речення разом з такими очевидно інтелектуальними символами, як хрест чи терновий вінець (виділення наше - О. Б.), я тоді думаю про чистоту або велич [2, с. 530]». Отже поодинокі алегоричні образи О. Олеся - мак, терен, поєднуються у складнішу систему - міфологічний образ - «вінок з маків і терну», де кожен компонент має свої конотації в міфології, що сприяє розширенню діапазону можливих смислових зрощень збірного образу. Спираючись на твердження О. Лосєва, який вважав, що художній алегоризм (аналізуючи творчість О. Пушкіна) нітрохи не знижує поетичної логіки автора, а радше доповнює, поглиблює [3, с. 431]; а там, де образ постає в тонах доволі яскравих, можна припускати не лише алегорію, а й справжню символіку [3, с. 432], ми схильні вважати, що конкретно-образний зміст Олесевих алегорій перевищує їх основну абстрактну думку. Тим паче, що ці образи переносяться з одного твору в інший, стають лейтмотивними: «вінок із розквітлого терну» сплела й Русалка для Пана з драматичного етюду «Місячна пісня» О. Олеся. Однак ці образи не слід трактувати надто прискіпливо. Вони, на нашу думку, покликані автором з тією ціллю, щоб збуджувати уяву та емоції, а не заради винахідливості інтелекту.

Привертає увагу також міфологічний образ «Хама» О. Олеся («Танець життя», «Хам») - збірний образ неотесаних, неввічливих людей, невігласів, які походять від Хама, за біблійним переказом, сина Ноя, який насміявся над голим виглядом свого батька і за це Ной прокляв його рід. Відомо, що імена в Біблії даються не випадково: в імені закладена доля його носія, воно говорить про головне призначення людини, про основні риси її душі. Ім'я Хам означає «гарячка», «пристрасть». Хам - людина плотська, тому його помисли спрямовані до фізичності буття. Якщо розглядати взаємовідношення трьох великих відгалужень людства - спадкоємців Сима, Хама та Яфета, то погляд синів Хама спрямований до теперішнього: відчути, пережити, закарбувати надмір миттєвості, а «символ віри» духовних нащадків Хама - «спобігти мить», «не проґавити свого», встигнути отримати чуттєву насолоду. Тому в християнстві поширене розрізнення психічного характеру людини на духовний - нащадки Сима, розумовий - нащадки Яфета та тваринний - нащадки Хама, а Ной - прабатько людства - їх об'єднання [7]. Легендарний образ Хама у драматичних творах О. Олеся, як і в Д. Мережковського - покоління «Прийдешнього Хама», є лейтмотивним образом, що символізує градаційну бездуховність людства.

Для обох митців різних культур міф - універсальна структура, за допомогою якої пам'ять культури повертається у світ цивілізації, в якій панує «міщуцький» матеріалізм, карколомний ритм життя і технічної думки, за яким - пустота, знищення природи. Використовуючи міф, О. Олесь та В. Б. Єйтс зверталися до першоджерел національної творчості, відроджували національне мистецтво у новому часі. Символ у творчості О. Олеся та В. Б. Єйтса відіграє також важливу допоміжну художню функцію - символічність їх творів слугує виражальним і музикальним компонентом образного світу драми.

Лабіринт смислоутворень символів у творах О. Олеся й В. Б. Єйтса презентує суть міфу. Важливо зауважити, що лабіринт не має такого трансцендентно-містичного пафосу, як в «туманному» символізмі таких представників цього напряму як С. Малларме, Ж. Н. А. Рембо, П. Валері та ін. Навпаки, біблійна основа символіки обох драматургів у лаконічній ясності образів, поетичній мові досягає значної концентрації змісту твору.

міфологічний єйтс олесь художній

Література

1. Антологія модерної української драми / ред. Лариса Залеська-Онишкевич. - Київ - Едмонтон - Торонто : Таксон, 1998. - 536 c.

2. Єйтс Вільям Батлер. Вибрані твори: Поезії, поеми та драми / В. Б. Єйтс пер. з англ. О. Мокровольського; передм. С. Павличко; післямова І. Мокровольської]. - К. : Юніверс, 2004. - 640 с.

3. Лосев А. Ф. Знак. Символ. Миф: труды по языкознанию / А. Ф. Лосев. М.: Изд-во МГУ, 1982. - 479 с.

4. Фрай Н. Анатомия критики. Очерк первый. / Н. Фрай // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ - ХХ вв. Трактаты, статьи, эссе : [пер. с англ.]. - М.: Изд-во Московского университета, 1987. - С. 232 - 263.

5. Топоров В. Н. Миф. Ритуал. Символ. Образ : Исследования в области мифопоэтического. Избранное / В. Н. Топоров. - М.: Прогресс - Культура, 1995. - 624 с.

6. Шеллинг Ф. Философия искусства. / Ф. Шеллинг. - М., 1966. - 492 с.

7. Якобсон Р. О. Работы по поэтике / Р. О. Якобсон ; [сост. и ответ. ред. М. Гаспарова ; вступ. ст. В. В. Иванова]. - М. : Прогресс, 1987. - 460 с.

8. Яковлев Е. Г. Искуство и мировые религии: учеб. пособие / Е. Г. Яковлев. - М.: Высш. школа, 1985. - 287 с.

9. Yeats W.B. Essays and Introductions / W. B. Yeats. - London : Macmillan & Co., 1961. - xi, 530 p.

Размещено на Allbest.ru