Творча особистість Т.Г. Шевченка в періодиці української діаспори США

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Творча особистість Т.Г. Шевченка в періодиці української діаспори США

Біловус Л.І.

(кандидат філологічних наук, доцент кафедри

документознавства, інформаційної діяльності та

українознавства Тернопільський національний

економічний університет)

Стаття присвячена питанню огляду в україномовній діаспорній періодиці США проблем шевченкознавства. Акцентується на суто інформативній ролі преси з приводу даної проблеми, об'єктивності подання матеріалу та врахування різновекторності поглядів на творчу особистість Т. Шевченка.

Ключові слова / Key words: Т. Шевченко, шевченкознавство, періодика діаспори, інформація, стаття, творча особистість / T. Shevchenko, Shevchenko's studies, Diaspora's periodicals, information, article, creative personality.

«Шевченко - це те тільки те,що вивчають, а й те, чим живуть, у чому черпають сили і надії»

Іван Дзюба

Напевне, немає в Україні постаті відомішої, і водночас загадковішої, міфотворчої, ніж Тарас Шевченко. Сьогодні дослідження літературної та художньої спадщини цього митця перевершують можливості їх опрацювання. Кожен фахівець, який працює у сфері гуманістики, хоча б раз у своєму професійному житті звертався до постаті цього великого й одіозного українця.

Нам хотілося б звернутися до розвідок та матеріалів, що зроблені далеко від матірної України, зокрема у США, а ще конкретніше: висвітлення їх в американській україномовній діаспорній пресі.

Серед науковців, котрі зверталися до наукової рецепції Т. Шевченка в діаспорі, можемо назвати І. Братуся, С. Волинця, Г. Грабовича, Д. Горбачова, О. Кулєшова, Б. Рубчака, Ю. Шевельова та ін.

На жаль, сьогодні ще не зроблена спроба узагальнити всі шевченкознавчі дослідження нашої діаспори у США, а тому привернення уваги до них робить актуальною нашу статтю. Однак обумовимо одразу: обсяг останньої та широта охоплення матеріалу аж ніяк не сприяє всебічному освітленню. Тому порушена тема тільки ставиться, ми ж спробуємо окреслити її грані.

При першому ж знайомстві із досвідом вчених-шевченкознавців та дописувачів періодики з діаспори пересвідчуємось, що вони переважно одностайні в оцінці Кобзаря. Як узагальнення цієї думки можемо навести слова професора Миколи Глобенка, сказані ще у другій половині минулого століття, які, однак, конденсують зміст усіх шевченкознавчих розвідок, зроблених колись і тепер: «Так, Шевченко - той, коли зайнялося й запалало, Пророк, Геній, Поет Нації, тобто народу, що саме в його творчості усвідомив себе, своє місце і свою мету. І до творчості його ми підходимо як до священної для кожного українця книги. І дні його народження і смерті - це великі дні для нас» [2, с. 270].

До речі, сама постать Т. Шевченка відіграла значну роль у формуванні, збереженні і розвиткові української спільноти на американській землі. Зокрема, перше число «Свободи» (від 15 вересня 1893 р.) на першій сторінці, під заголовком газети, містило Шевченкове: «Учітеся, брати мої, думайте, читайте і чужому научайтесь, свого не цурайтесь!», - а ще нижче - «В своїй хаті своя правда і сила, і воля!». Цей шевченковий синтез свого і чужого ніби став дороговказом для американських українців. Ще через півроку засновано першу в США крайову українську організацію Український Руський (сьогодні - Народний) Союз, а опис цієї події знову ж супроводжує цитата Кобзаря: «І, о диво, трупи встали і очі розкрили! І брат з братом обнялися і проговорили - слово тихої любови!». Відтоді Шевченкові ідеї допомагали надавати змісту діяльності української спільноти в Америці.

Характерно, що саме представники української діаспори вперше зробили спробу системно проаналізувати творчість Т.Г. Шевченка (П. Зайцев, Василь Барка, Л. Білецький, Юрій Шевельов, М. Шлемкевич тощо), нещадно критикуючи усіх, хто вдавався до спроб фальсифікації творчості нашого поета, як-от: пропагування атеїзму у «Кобзарі», стосунки поета з російськими літературними діячами, влив лише зовнішніх чинників на творчість Шевченка та повне заперечення національного підґрунтя і т. ін.

Однак на сучасному розвиткові суспільства та мистецтва усе частіше на шпальтах діаспорної україномовної періодики можемо побачити інтерв'ю, матеріали досліджень, що презентують думку нової генерації науковців, які не схильні канонізувати Т. Шевченка, а подають останнього як людину (хоч і надзвичайно талановиту), котра мала свої вади, а не все, написане і намальоване, було вдалим.

Цікавим та пізнавальним з точки зору шевченкознавства видається інтерв'ю з мистецтвознавцем та культурологом, професором Дмитром Горбачовим. Науковець зробив чимало сміливих заяв, що стосуються творчої особистості Т. Шевченка. Зокрема, поділився своїм відкриттям щодо футуристичних особливостей творчості поета: «Як багато у Шевченка спільного з Бурлюком, Маяковським, Паблом Нерудою. І ні в кого з поетів ХІХ століття, крім, можливо, Бодлера та Рембо, я не бачив таких ознак, що випереджають свій час, - тільки у Шевченка. […] У деяких творах Шевченко вдається до дадаїзму. …У ХІХ ст. цим майже ніхто не займався. А Шевченко у своїх творах цитує: в «Єретику» папську буллу, у вірші «Холодний яр» - науковий трактат історика А. Скальковського, з яким він не погоджується» [6]. Д. Горбачов погоджується із думкою О. Забужко (висловлену в книзі «Шевченків міф України») з приводу освіченості та блискучої ерудиції українського митця, наводячи як приклад повість «Художник», написану на засланні, без доступу до енциклопедій чи спеціалізованих видань, але рясніючу подробицями й глибоким аналізом творчості десятків європейських художників. Узагалі, для Т. Шевченка культура загалом і релігія була своєрідним психологічним порятунком для нього самого. Саме естетичне начало, на його думку, могло спрямувати людство на шлях кращого майбутнього. Однак така світоглядна платформа Т. Шевченка стала каменем спотикання у його стосунках з народниками. Д. Горбачов, услід за футуристами, вважає, що саме народники зробили із Т. Шевченка «плаксивого стариганя». Але «по-перше, це не плаксивість - це плачі, рівня пророка Єремії, а по-друге, він бум митцем далеко не тільки трагічного світосприйняття...» [6]. Науковець наводить чимало прикладів, котрі презентують Кобзаря як блискуче іронічну людину, з прекрасним почуттям гумору. Також професор Д. Горбачов не міг оминути у своєму дискурсі й російськомовності Т. Шевченка, того факту, про який зазвичай уникають говорити українські дослідники. Так, наш талановитий земляк розмовляв російською мовою, його прозові твори написані по-російськи, але тут немає нічого дивного, адже митець інтелектуально формувався у російськомовному культурному середовищі і це жодною мірою не применшує його ролі як українського генія. Дослідник зазначає: незважаючи на тодішню ментальну близькість українців і росіян, Т. Шевченко прекрасно розумів, що Україна - не Росія, а тому сьогодні просто «не помічати» його російськомовної прозової спадщини - означає збіднити не тільки українську, а й світову культуру.

На нашу думку, саме у такій обмеженій, успадкованій ще з радянських часів рецепції творчої особистості Кобзаря Д. Горбачов убачає сучасне, часто примітивне трактування творчості Т. Шевченка. Адже таке стереотипне сприйняття останнього як людини, яка «любила народ і ненавиділа панів» - надзвичайно однобічне (він мав слугу, після присвоєння звання академіка гравюри автоматично ставав дворянином). У цьому контексті, мабуть, більш промовистими стануть самі слова Т. Шевченка, що їх цитує Д. Горбачов на підтвердження своїх слів: «Якщо по правді вам сказать, то дуже вже мені й самому набридли тії мужики, та паничі, та покритки, - хотілося б зогнать оскому на коронованих главах…» [6]. Тобто, український митець сприймав реальність дуже широко, абсолютно не зациклюючись на багатьох речах, що відігравали важливу роль у його становленні і формуванні. Науковець вважає, що якби упродовж кількох поколінь образ Т. Шевченка не ідеалізували, то ми б не мали стільки бруду, що виливається сьогодні на голову славетного українця. За словами Є. Сверстюка, у багатьох працях «Шевченко й матеріаліст, і атеїст, учень російських революціонерів-демократів, борець проти українських націоналістів тощо» [9]. Д. Горбачов акцентує на тому, що ми мусимо усвідомити передусім, що Т. Шевченко - жива людина, хоча й неймовірно талановита. Тому про все у його творчості говорити «Геніально!» - значить компрометувати Т. Шевченка як митця, бо не всі його роботи однаково сильні з художнього погляду, а особливо це стосується картин. Однак на питання інтерв'юера: чому Україна майже не змінила свого ставлення до постаті Т. Шевченка сьогодні? - Д. Горбачов вбачає відповідь у певному побоюванні шевченкознавців уводити Шевченка у контекст світової культури. І аргументовано заперечує такі побоювання щодо «потьмяніння шевченкової слави»: «Шевченко легко витримує таке «випробування світовим масштабом» - і як поет, і як прозаїк. Навіть більше: світове тло для нього вигідне, бо на ньому Шевченко стає особливо виразним - як поет, як майстер так званої інвективи, тобто оскарженні і плачів. Тут він іде від Біблії, від Псалмів Давидових, і тут із ним ніхто не може зрівнятися. І в цьому дуже виразно проявляється його пророчий дар» [6].

Загалом, проблема, як видно з публікацій, - у вихованні читача. «Шевченко - свій поет для морально здорових і релігійно вироблених, обізнаних з абеткою християнської культури. І чужий для пласких людей ринку і побутово-ужиткових вартостей» [9]. І хоча за останні десятиліття з'явилися справді вартісні праці у галузі шевченкознавства, вони не в змозі переважити фальсифікації, що нагромаджувалися на книжкових полицях і в головах людей впродовж сімдесяти років. Тому й вирішення цього питання дослідники вбачають, передусім, у формуванні грамотного читача, і це стосується рецепції не тільки творів Кобзаря. Певним чином розв'язанню цього вузла сприяють інформаційні матеріали, що їх ми знаходимо у періодиці української діаспори. Без зайвого апломбу та ажіотажу, спокійно, як і належить документу, тижневики та часописи фіксують події (як в Україні, так і діаспорі), що мають відношення до творчої особистості Т. Шевченка. Наприклад, під промовистим заголовком «У Львові вийде безцензурний Кобзар» інформується про видання «Кобзаря» без цензури із усіма ілюстраціями, що їх ще у 1960-х роках підготувала український графік Софія Караффа-Корбут [11]. Або повідомлення про те, що завдяки фонду М. Томенка «Рідна країна» та інших доброчинців вийшло перевидання книги Михайла Чалого «Життя і твори Тараса Шевченка». Особлива значимість цього факту полягає у тому, що це одна з перших біографій Кобзаря, що останній раз видавалася 1882 р., написана його сучасником, і хоча не передає повною мірою всі етапи діяльності митця, проте стала основою для інших біографів Т. Шевченка [1]. Тобто, діаспорна періодика фіксує усі події, навіть ті, про які в Україні з різних причин не вважали за потрібне сказати.

Важливими документальними свідченнями того, що Т. Шевченко - свій у середовищі української громади США, що його творчість добре знають та цікавляться нею, є чимала кількість друкованого матеріалу в діаспорній пресі, подана пересічними громадянами, тобто людьми, які не займаються фахово проблемами шевченкознавства.

Наприклад, активним дописувачем діаспорної періодики є адміністратор Українського національного музею в Чикаго Марія Климчак, яка періодично подає замітки щодо виставок, присвячених Т. Шевченку. Однак її матеріали сприймаються не просто як звіт відповідальної особи, а людини, котра щиро вірить у важливість й актуальність своєї роботи. Розлогі замітки М. Климчак поширені ілюстраціями з детальними коментарями. Зокрема, кілька років тому Український національний музей у день народження поета відкрив нову експозицію, експонатами якої стали рідкісні видання Шевченкових «Кобзарів». Матеріали, подані до друку в діаспорних часописах, подають інформацію, що ці видання були подаровані книгозбірні музею упродовж його діяльності (понад 60 років) різними видавцями і добродіями, колекціонерами та гостями з України. Тут, зокрема, як зазначає М. Климчак, є «Кобзар», виданий товариством ім. Т. Шевченка у Львові в 1893 р., перший том творів Т. Шевченка, виданий «Просвітою» (Львів, 1912), народне видання «Кобзаря» з поясненнями і примітками д-ра Василя Сімовича, видане в Катеринославі (1921) тощо. Загалом географія видань досить широка: Вецляр, Київ, Прага, Регенсбург, Буенос-Айрес, Нью-Йорк та інші. Як бачимо, необхідність покинути межі батьківщини та сприятливі умови на чужині утворили підґрунтя для заснування українських діаспорних видавництв, хоча багато з них сьогодні вже не діють. Однак та важлива праця, зроблена ними у свій час для збереження творчої спадщини Т. Шевченка, це справжній подвиг [5].

До речі, перший архівар Українського національного музею Олекса Ганкевич ініціював створення спеціального відділу, де зосереджувалися матеріали про Кобзаря. Книжки намагалися збирати щонайменше по три примірники з перспективою передати їх студентським та просвітницьким організаціям в Україні, коли остання змінить свій статус (стане суверенною). Сьогодні українська громада Чикаго може пишатися бібліотекою музею. Дописувач розглядає «Кобзар» як подію величезного значення не тільки і історії української літератури, а й в свідомості українського народу. Також М. Климчак у своїй розвідці торкається й історії видання спадщини Кобзаря в США, зокрема 14-томника у видавництві М. Денисюка, а також розкриває долю найбільшого діаспорного дослідника Т. Шевченка Василя Доманицького, який першим достовірно хронологізував поетичну спадщину і за редакцією якого повністю надруковано «Заповіт» [5]. Загалом, надрукований матеріал підводить до висновку, що кожен «Кобзар», котрий зберігається в Українському національному музеї в Чикаго, має свій окремий наратив про своїх видавців, невідомих читачів, які вирушаючи з батьківщини в далеку Америку разом із сімейною Біблією брали й Шевченків «Кобзар».

Вже від початку ХХ ст. щороку у діаспорних громадах впродовж березня відбуваються дні вшанування пам'яті Т. Шевченка. Такі імпрези зазвичай проходять на досить високому культурному та мистецькому рівні, широко висвітлюються у періодичних виданнях, і брати участь у них вважають своїм моральним обов'язком навіть не дуже активні члени громади. Святкування, як довідуємось з періодики, найчастіше організовують Школи українознавства, Українські Культурні центри, Громадські комітети різних міст, де є громада українців, та відділи Українського Конгресового Комітету Америки. Святкування шевченківських днів відбувається більш-менш традиційно, за одним алгоритмом: привітання голів Громадських комітетів чи відділів УКККА, українських консулів, відзначення незаперечної ролі Т. Шевченка у становленні та розвитку української поезії, мови, мистецтва, в єдності української нації. Після закінчення урочистої частини - концертна програма, зазначаються поіменно усі, хто брав у ній участь, причому із короткими, місткими відгуками про виступи. Кінці заміток також рясніють детальним перерахунком усіх, хто зробив хоча б найменший вклад у підготовку свята. Не обходиться і без подяки інформаційним та фінансовим спонсорам (радіо, редакціям часописів, кредитівкам, окремим меценатам тощо). З надрукованих матеріалів видно, що молоде покоління українців у США знає історію України, літературу, значних людей своєї історичної батьківщини. Самі українці в діаспорі акцентують увагу на питаннях: хто вони? чиї нащадки? - і вважають, що творчість Т. Шевченка якраз і виступає тією ланкою, що поєднує з рідним, що не дає забути українське, своє коріння: «Завжди існує якийсь зв'язок сучасного з минулим та майбутнім, проходить і ця нитка нетлінного буття через усю творчість Тараса Шевченка, бо усі його твори ніби осучаснені, ніби щойно написані» [8].

Про масовість таких заходів свідчить те, що повідомлення різних дописувачів про проведення можуть зустрічатися навіть в одному номері газети чи журналу, авторами ж інформаційних матеріалів стають організатори, учителі шкіл українознавства, громадські діячі. Статті друкуються під промовистими, навіть агітаційними, заголовками: «Шевченко сьогодні, завтра і завжди», «Дух Тараса - завжди з нами», «Весна починається з Тараса» та под. [3, 8, 10].

Проте із збільшенням кількості емігрантів четвертої хвилі, сам дух святкування «шевченківських днів» та ідейна спрямованість публікацій з цього приводу дещо змінюються. Ушанування Кобзаря стає символом відродження культурного життя українців у США, засобом передачі культурної спадщини від одного покоління до іншого, знаком того, що громада поповнилася новими талановитими і професійними людьми. Марта Фаріон згадує, що протягом багатьох років вона та її покоління (це третя хвиля) ходили на такі ритуальні заходи більше з почуття обов'язку, ніж для приємності, бо розуміли необхідність для своїх батьків увіковічнити пам'ять про боротьбу за свободу України, можливість реалізувати свій моральний обов'язок через форму таких концертів [12]. Однак багато українців у США, хоча і не є американцями, проте вони асимільовані в американський світ, а тому ніби ведуть подвійне життя: мешканця Америки та етнічного українця. Для наступних поколінь Україна - це щось таке, що знаходиться серед самої української діаспори: церкви, громадські організації, суботні школи та табори, - світ, що його створили їхні батьки в США задля збереження українського патріотизму, національної ідентичності та культури. Однак самі емігранти та наступні покоління зберегли пам'ять про Україну такою, якою вона була на момент їхнього виїзду за кордон, розмовляють тією фіксованою українською, яку передали їхні бабусі та дідусі. Зміни, які відбувалися у їхньому житті стосувалися, передусім, розвитку та змін в американському, а не українському суспільстві. Натомість четверта хвиля еміграції, якою б не була згубною для матірної України, внесла свіже повітря в середовище української громади в США: молодий вік, нетерплячість, агресивність у плані здобуття економічних та професійних можливостей, близькість контакту з материковою батьківщиною, сучасна жива мова. І тим містком, що з'єднав різні покоління українських емігрантів став саме Т. Шевченко: так само як він об'єднує різні покоління українців різних переконань в ім'я свободи і любові до своєї землі. «Слова нашого Тараса Шевченка провокують роздуми про новий етап в українській сучасності, і для того, щоб зрозуміти зв'язок, який з'являється між всіма хвилями еміграції, - треба послухати слова Шевченка» [12].

україномовний діаспорний періодика шевченкознавство

Висновки

Отож, як можемо резюмувати навіть із такого короткого дослідження, на противагу виданням, що виходять в Україні і то канонізують постать Т. Шевченка (і не дуже охоче відходять від такого погляду), то, навпаки, зводять його творчу особистість до примітивізму, періодика української діаспори притримується іншої позиції. У публікаціях (хоча і не таких численних, як на материковій Україні) чітко простежуються дві тенденції: традиційна та модерністська, причому друкуються матеріали (рубрики: Культура, Пам'ять, Постать, Українське Чикаго) як діаспорних науковців і громадян, так і дослідників з України. Така відкрита позиція сприяє діалогу, швидше полілогу, коли кожен може висловити власну думку, а обґрунтовуючи свою точку зору в полеміці з іншими, виснувати цілком нове бачення творчої особистості Кобзаря. А тому вважаємо, що питання рецепції постаті Т. Шевченка діаспорною періодикою США ще потребує свого подальшого дослідження.

Література

1. Вийшла біографія Шевченка, написана його другом /повідомлення УНІАН // Час і Події. - 2011. - 09 березня.

2. Глобенко Микола. Живий Шевченко / Микола Глобенко // Тарас Шевченко. Том ХІІІ. Шевченко і його творчість: Зб. Праць і статей / За ред. Б. Кравцева. - Чікаго: Вид-во Миколи Денесюка, 1963.

3. Журавська В. Дух Тараса - завжди з нами / В. Журавська // Час і Події. - 2007. - 15 березня.

4. Кирилова К. Поетичні суперечки з Богом // К. Кирилова // Час і Події. - 2006. - 16 березня.

5. Климчак М. Виставка «Кобзарів» Т. Шевченка в Українському національному музеї в Чикаго / М. Климчак // Час і Події. - 2007. - 01 березня.

6. Ключковська Г. «Дунет ветер еще раз…» або … І ще раз про Шевченка / Г. Ключковська // Час і Події. - 2007. - 04 квітня.

7. Кононенко Є. Гарвардський професор / Є. Кононенко // Час і Події. - 2007. - 02 серпня.

8. Плугатор Л. Весна починається з Тараса / Л. Плугатор // Час і Події. - 2007. - 15 березня.

9. Сверстюк Є. Тарасові залізні стовпи. Творчість Шевченка і християнська віра /Є. Сверстюк // Час і Події. - 2011. - 09 березня.

10. Ткачук К. Шевченко сьогодні, завтра і завжди / К. Ткачук. - Час і Події. - 2012. - 02 травня.

11. У Львові вийде безцензурний «Кобзар» / за матеріалами zaxid.net // Час і Події. - 2011. - 09 березня.

12. Фаріон М. Шевченківські перлини нашої громади / М. Фаріон // Час і Події. - 2006. - 16 березня.

Размещено на Allbest.ru