Жіночі ініціації в чарівних казках Закарпаття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жіночі ініціації в чарівних казках Закарпаття

Оксана Тиховська

Анотація

героїня казка асиміляція сюжетний

У статті розглянуто різновиди жіночих ініціацій в чарівних казках Закарпаття крізь призму психоаналізу.

Ключові слова: чарівна казка, архетип, анімус, психологічна ініціація.

Resume

The women initiation in magic fairy-tales of Transcarpathia.

In the article the varieties of woman initiations in magic fairy-tales of Transcarpathia are considered through the prism of psycho-analysis.

Keywords: magic fairy-tale, archetypeanimus, psychological initiation.

У казках, де головна роль належить дівчині, переосмислення обряду ініціації відбувається по-іншому, ніж у казках, де в центрі уваги чоловік. Такі твори майже не містять описів битв з демонічним чоловічим чи жіночим персонажем, а ініціація казкової героїні полягає у випробуванні її духовних і моральних якостей. Отже, ця ініціація, на відміну від ініціації казкового героя, містить переважно лише психологічні чинники. Власне, цей факт, очевидно, дав підставу В. Давидюку стверджувати, що "про проходження ініціальних випробувань жінками у казкових сюжетах не йдеться" [2, с. 89].

Особливості сценаріїв жіночих ініціацій в українських чарівних казках розглянула О. Олійник. Дослідниця слушно спостерегла, що "для дівчини-неофіта про-цес ініціації відбувається не так суворо [як для хлопця - О.Т.]: вона не вступає в бій зі Змієм, її не ковтає потойбічний монстр, їй не задають непосильних завдань" [12, с. 13]. На думку О. Олійник, жіночу ініціацію можна поділити на два різновиди - активну й пасивну. Дослідниця зазначає, що "під час пасивної ініціації героїня поводиться як жертва, вона є “нагородою” для переможця; у цьому разі активізується чоловічий тип ініціації. Під час активної жіночої ініціації внаслідок ритуального відок-рем-лення дівчина проходить різні випробування (казки “Про кобилячу голову” та “Про дідову дочку і бабину дочку”) і часто сама влаштовує свою долю" [12, с. 13]. Думаю, це дискусійне твердження, адже в "чоловічих" казках, як це читаємо у працях М.-Л. фон Франц, С. Біркхойзер-Оері та інших учених, реалізується сценарій ініціації власне чоловіка, а героїня є персоніфікованим образом Аніми героя, розвиток і визволення якої символізує процес визволення фемінності в його душі. На думку А.-Н. Малаховської, слід вести мову про існування активних і пасивних героїнь, а не сценаріїв активних чи пасивних ініціацій, адже активна казкова героїня ніколи не зустрічається в казках поряд з активним казковим героєм [10, с. 97]. Це закономірно, оскільки активну героїню ми бачимо в "жіночих" казках, а активного героя - в "чоловічих". У світлі психоаналізу казка відображає процес індивідуації особистості, розщепленої на архетипи, і коли в центрі уваги жіночий персонаж, то й герої чоловіки будуть сприяти психологічній ініціації героїні, виконуючи тим самим допоміжну функцію. Як зазначає М.-Л. фон Франц, "герой казки репрезентує аспект Самості, пов'язаний з формуванням его, котрий підтримує розвиток і розширення останнього. Попри це, герой постає архетипною моделлю і зразком (патерном) правильного типу поведінки" [15, с. 235].

Активна казкова героїня, - це, "як правило, "проста" дівчина, - на відміну від Івана-царевича, який коли не у всіх, то в багатьох казках, постає передусім "царевичем", тобто царським сином. А героїнею казки виявляється не царівна, а донька селянина або купця" [10, с. 97].

Цікаву класифікацію "жіночих" казкових сюжетів запропонував В.Люсін, виокремивши дві підгрупи: "традиційна жіночість" та "амазонка". "кожній з яких відповідають певні типи поведінки і, очевидно, час зародження" [9, с. 95]. Відтак, на його думку, можна вести мову про активний ("амазонка") і пасивний ("жіночість") сценарії поведінки героїні [9, с. 95]. До першого типу належать казки, в яких дівчина здатна фізичною силою або хитрістю перебороти юнака, до другого - сюжети про пасербицю та її протистояння з мачухою чи відьмою. В обох варіантах героїня сама вибудовує свою долю, тому назва "пасивний сценарій" умовна.

У чарівних "жіночих" казках події найчастіше вибудовуються за сценарієм подолання пасербицею перешкод, які чинить підступна й ненависна мачуха або інша жінка, котра має семантику Страшної Матері. На думку Є. Мелетинського, "боротьба мачухи і пасербиці - це не боротьба відьми або злої, деспотичної жінки зі слухняною і доброю дівчиною, а чужих один одному родів. Мачуха звичайно діє з допомогою своїх родичів - брата або сестри. Пасербиця шукає допомоги в рідної тітки - сестри матері (в пізніших, християнізованих варіантах - в хресної матері), але частіше за все - в рідної матері, котра допомагає дітям після смерті, а також у фантастичних сил материнського роду. В багатьох казках пасербиці допомагає чарівна тварина - корова, коза, кіт і т.д. Іноді це перетворена матір або священна тотемна тварина…" [11, с. 156]. У своєму тлумаченні згаданого мотиву Є.Мелетинський відштовхується від думки про те, що в казках прозоро відбилося родове протистояння та перехід від ендогамії до екзогамії.

Цю концепцію підтримує й В. Люсін, котрий вважає, що "головним ворогом героїні у фольклорних переказах є не деспотичний Цар, не безвольний батько, а інша жінка […] Жорстокість жінки до жінки у фольклорному світі не має меж. Наявність багатьох жінок, що претендували на одного чоловіка, - риса як архаїчної "свободи", так і патріархальної множинності - змушували жінку іти на все. Так, першоджерело ненависті мачухи - не пасербиця. "Крізь неї" вона бачить її матір і знищує дитину від першої жінки. Економічні корені ревнощів: тепер рід мачухи переможе, її діти від того ж батька успадкують все" [9, с. 96].

Думаю, більш доцільно, спираючись на психоаналітичні концепції, простежити психологічну основу сюжетів "жіночих" казок, у тому числі мотиву протистояння пасербиці і мачухи чи персонажа з подібною семантикою. С. Біркхойзер-Оері відзначила, що проблема фемінності у казках часто пов'язана з мотивом переслідування пасербиці мачухою: "Складається враження, що казки, в яких досить докладно змальовано процес жіночої індивідуації, просто не можуть обійтися без теми переслідування. Очевидно, жінці, приреченій на індивідуацію, необхідно укласти договір з темною материнською фігурою, яка спочатку постає у формі її індивідуальної Тіні, а потім - як частина її Самості" [1, с. 45].

У казці "Про дідову і бабину доньок" [7] ( СУС - 480С, 510А - частково) виразно простежується метафоричний процес індивідуації жінки, який полягає в асиміляції Тіні. У центрі твору - пасербиця, "дідова донька", яка разом зі своєю зведеною сестрою (персоніфікований образ Тіні) проходить випробовування на людяність, чемність і доброту. Стимулом до психологічної ініціації героїні стає підступна поведінка "бабиної доньки", котра викрадає в неї веретено й хвалиться батькам своєю вправністю в прядінні. Розгніваний видимим "лінивством" доньки, батько виганяє героїню з дому, що стає початком її ініціації. На перший погляд, поведінка батька казкової героїні необдумана, але "правильна" психологічно, - доводить Р.Єфімкіна. - Чому "правильна" поведінка батька це бути пасивним і не заступатися за доньку перед своєю жорстокою і несправедливою жінкою? Чому "правильно" відіслати рідну доньку на смерть? Тому, що замість батька ми повинні бачити чоловіка, який між двома жінками вибирає ту, яка може бути його партнеркою […]. Завдання дівчини, що стала дорослою, - покинути батьківську територію і знайти "свого" чоловіка. Таким чином, розмірковуючи про "правильну" поведінку, для батька "правильно" мати одну сексуальну партнерку, а не двох, в іншому випадку він буде мати справу з інцестом, на який накладено табу" [3, с. 128-129].

Героїня, котру батько зопалу виганяє з дому, успішно долає всі перешкоди, ґречно поводиться зі стареньким дідусем, до якого її привела лісова стежка, за що отримує винагороду. Вона пересадила діда через поріг, зготувала для нього їжу, помила йому голову, прибрала в його хаті. На перший погляд, героїня виконує звичайну домашню роботу, але за нею насправді криється важливий психологічний зміст. К.-П. Естес трактує мотиви домашньої роботи в казках як символи розвитку жінки: "Всі ці метафори пропонують нові способи обдумування, вимірювання, годування, насичення, виправлення, очищення, впорядкування життя душі" [17, с. 102]. Виконуючи, здавалося б, нескладну роботу в хатинці незвичайного дідуся, казкова героїня насправді розкриває нові грані своєї особистості, розширює межі своєї свідомості. Тому Х. Гьотнер-Абендрот, аналізучи казку про "Пані Холле", веде мову про подорож героїні в підземний світ, яка відбувається за сценарієм схожим до того, що бачимо в казці "Про дідову й бабину доньок". Відтак, дослідниця пригоди героїні трактує як матріархальну ініціацію, зазначаючи, що героїня "під час свого перебування на тому світі ініціюється й практично, адже навчається матріархальним мистецтвам" [Цит за: 10, с. 15].

Бабина дочка в аналізованій казці робить все навпаки: цілеспрямовано йде до старого, щоб отримати такі ж скарби, як сестра. Але зустрівши дивного дідуся-дарувальника, не впізнає його, не виконує його прохань, відмовляється займатися прибиранням та приготуванням їжі й не здатна зрозуміти його застережень і порад - вона ніби не чує його, а тому гине.

У закарпатській казці "Про дідову і бабину доньок" старий радить обом дівчатам не відкривати вночі дверей хлопцям, які будуть їх кликати до танцю. Персоніфікований архетип Духа попереджає героїнь про небезпеку демонічного маскулінного начала (хлопців, що кликатимуть до танцю). Дідова донька прислухалася до поради дідуся й змусила "легінів" виконувати її вказівки (приносити їй все нові й нові речі, щоб було в чому, мовляв, піти з ними на вулицю) аж поки не почало світати. Тоді "красні легіні" зникли, оскільки це були чорти - жителі потойбіччя, котрі бояться й уникають світла. Бабина донька не прислухалася до поради дідуся й відкрила двері легіням-чортам, пішла з ними до танцю й загинула. "Танець з дияволом, - на думку М.-Л. фон Франц, - це архетипний мотив, котрий зустрічається у всьому світі. Можна сказати, що він відображає якусь негативну одержимість" [14, с. 83]. Танець з чортами коштував бабиній доньці життя, а тому його можна сприймати як варіацію теми передчасного посвячення.

Про такий казковий сюжет у слов'янському фольклорі, але не в українському писав Є. Мелетинський: "У слов'янському фольклорі популярною є казка про те, як пасербиця перехитрила "нечисту силу": в лісі (або лазні) дівчина змусила біса (чорта і т. ін.) носити їй, по одному, різні предмети і так провела час до перших півнів, коли "нечиста сила" зникла. Рідна дочка мачухи загинула. Подібні казки типові для білоруського і західнослов'янського фольклору, але є й […] російські варіанти" [11, с. 169].

Мотив передчасного посвячення зустрічається і в античних історіях про Амура і Псіхею, про Орфея і Евредіку, а також в казці братів Грім "Співучий жайворонок", зміст якого зводиться до того, що все має свій час. За спостереженням М.-Л. фон Франц, "одержимість, часто стає причиною систематичної нетактовності з боку жінки. Зіткнувшись з будь-якими ознаками життя, вона не може стримати свою цікавість. І в результаті все, що мало б залишатися у пітьмі заднього плану свідомості, все, що потребує пітьми для свого зростання, витягається на світло і гине" [15, с. 196]. Так, бабина донька, не подолавши своєї інфантильності (котра виявляється в емоційному зв'язку з матір'ю), спробувала перейти в інший віковий період, але заборонену межу переступила завчасно, а тому не змогла стримати своєї цікавості й дозволила несвідомому запанувати над нею ("легіні" - архетипний образ демонічного аспекту колективного несвідомого), що спричинило її несподівану смерть. Варто згодитися із спостереженням К.-П. Естес, що "мачуха та її доньки уособлюють нерозвинуті, але вражаюче жорстокі елементи душі. Це тіньові елементи, тобто ті аспекти особистості, котрі Ego вважає небажаними або непотрібними і тому витісняє у пітьму" [17, с. 90].

На думку В. Люсіна, існує певна закономірність між сюжетною роллю героїні й розв'язкою: "Архетип жінки поділяється на дві нерівні частини: "погана жінка" володарює, але програє; "хороша" є пригніченою, але виграє" [9, с. 96]. Бабина донька (негативна Тінь героїні) наприкінці казки асимілюється (помирає), оскільки вже виконала свою функцію - змусила дідову дочку пройти через випробування й у такий спосіб досягти вищого рівня свідомості. Героїня у процесі індивідуації позбувається своєї тіньової сторони, а в казці це метафорично виражається через смерть злої зведеної сестри.

Казка "Цорка (дочка) і пасербиця" [5] (СУС 480, 480), яку записав О.Кольберг, є варіантом казки "Про дідову та бабину доньок". Тут дід за намовою мачухи відвозить свою дочку в ліс, залишає в порожній хатинці, де вночі з'являється персоніфікований образ архетипу Духа - кобиляча голова. Із таємничим зооморфним гостем (так само, як і з дідусем у попередній казці) героїня поводиться чемно, виконує всі його прохання: пересаджує через поріг, годує, кладе спати. І за це отримує винагороду - витягає гроші, одяг і карету з її вух.

У цій казці замість старого дідуся постає зооморфний образ колективного несвідомого - кобиляча голова, яка, за твердженням Є.Мелетинського, уособлює "надзвичайно архаїчний магічний фетиш, скоріше за все тотемного походження. Культ коня й кінського черепа, в якому нібито втілено могутній дух, грав суттєву роль в первісних обрядах різних народів. Казка про кобилячу голову первісно, безперечно, відображала "посвячення", набуття духа-помічника" [11, с. 167]. Отже, можемо говорити про семантичну близькість уявного тотемного предка й зооморфного архетипу Духа, який часто з'являється в чарівних казках, виконуючи функцію дивовижного помічника чи порадника.

У казці є й інші образи "дарувальників", котрі обдаровують дівчину за роботящість і чемність. Це яблунька, піч і криниця, яким вона допомогла. Отже, героїня вдало проходить вікову ініціацію, виявляючи й знання всіх видів роботи, якою займалися жінки. Бабина дочка робить усе навпаки - відмовляється допомагати тим, хто просить про допомогу, брутально й зверхньо розмовляє з кобилячою головою, за що отримує покарання. Тому коли кобиляча голова каже їй потягнути за мотузок, що виглядає з її вуха, дівчина тягне, "а то як зачнуть вискакувати з вуха шайтани, та як не зачнуть танцювати, ганятися за дівкою - за одну мить лиш кістки з неї посипалися по хаті" [5, с. 250].

Казка виглядає дещо незавершеною, оскільки про одруження дідової дочки навіть не згадується, а це передбачає або наступні етапи на шляху до індивідуації героїні, або ж свідчить про втрату логічної кінцівки. Так само казка, яку записав О. Маркуш ("Про дідову й бабину доньок"), підкреслює незавершеність ініціації героїні: "А дід з своєю донькою жили в щасті та злагоді. Може, й нині живуть, коли дід не видав свою дочку заміж" [7, с. 220]. Оскільки героїні обох казок залишаються під впливом батьківського Анімуса, персоніфікованим образом якого є дід, вони не позбуваються певної інфантильності, а тому про їх одруження не йдеться.

У казці "Про дідову дочку та бабину дочку" [4] (СУС 480, 480), яку записала Олена Пчілка, з'являються декілька зооморфних образів архетипу Духа (колективного несвідомого) - Кобиляча Голова, Ведмежа Голова і Вовча Голова, які стають провідниками героїні на шляху її ініціації. Голови тварин посвячують героїню шляхом об'єктивації в її свідомості зримих образів інстинктивної сфери, без визнання існування яких її індивідуація неможлива. Дівчина прислухається до прохань таємничих голів, і отримує винагороду за свою "чемність" (тобто здатність прислухатися до голосу несвідомого): вона заглядає кожній з них у праве вухо (мотив пасивного поїдання) й знаходить там одяг, посуд, худобу, хліб і городину. Натомість бабина дочка відмовляється прислужитися Кобилячій, Вовчій та Ведмежій Головам, за що вони її з'їдають ("активне" поїдання), а "кісточки в торбинці надворі повісили" [4, с. 214]. Як слушно зазначила Р. Єфімкіна, "лжегероїня, на відміну від героїні, не розгледіла в дарувальникові могутню, грізну й невблаганну силу Несвідомого, вона поводиться свавільно й безпечно, сперечається, за що завжди отримує покарання, а інколи й смерть" [3, с. 110].

На відміну від двох попередніх, наприкінці цієї казки згадується про те, що героїня вийшла заміж ("дідова дочка пішла заміж" [4, с. 214]) - адже саме перехід у клас заміжніх жінок був завершальним етапом вікових жіночих ініціацій, метафоричним сценарієм яких, власне, є чарівні казки.

Уособленням тіньової сторони особистості героїні закарпатської казки "Про дідову дочку й бабу-босорканю" [7] (СУС - 480 частково) є не лише мачуха, а ще й її сестра-босорканя. На символізмі образу казкової мачухи наголошувала Фр. Ленц: "Коли в чоловіка, що живе згідно з традиціями і дбає про дух, померла спіритуальна душа - справжня дружина, то дуже скоро до нього поселяється несправжня - "інша жінка". Вона стає господаркою в домі тіла і злою мачухою для доньки, народженої зі справжньої дитинності; вона односторонньо обернена лише до чуттєвого світу, любить лише себе" [8, с. 175].

В аналізованій казці мачуха, прагнучи знищити доньку свого чоловіка, відсилає її до своєї сестри-босоркані. Очевидно, мачуха і її сестра є персоніфікованим образом негативної Тіні, вони намагаються знищити дівчину підступністю і брехнею, однак це призводить до реалізації потенційних здібностей головної героїні.

Про те, чарівних казок, в яких розповідається про героїню та її Тінь, не так вже й багато, писала М.-Л. фон Франц, відзначаючи, що "звичною моделлю таких казок є банальна історія про добру і злу сестру, наприкінці якої одна повертається з багатими подарунками, а інша зазнає суворого покарання. Ще одна модель - це історія дівчини, котра зазнає гонінь злої мачухи, яка змушує її виконувати найважчу роботу або ж виганяє її з дому"[15, с. 168].

Пройти через важкі випробування героїні у казці "Про дідову дочку й бабу-босорканю" допомагають чарівні помічники - мишка і ящірка (інстинктивна Тінь), яких дівчина рятує з біди. Вони дають їй добрі поради, завдяки чому героїня рятує своє життя. Парадоксально, але героїню "не треба вчити вести переговори з лісовими звірами, а треба вчити домовлятися з домашніми тваринами (наприклад, з коровою) і з предметами, які символізують родючість" [10, с. 97], що, на нашу думку, можна пояснити тим, що образи героїв, пов'язані з реаліями чоловічого "світу" з його агресивністю й боротьбою за виживання, сягають своїм корінням ще епохи мисливства. Відтак, казкові лісові звірі, пов'язані з магією мисливства, є архетипами, що домінують у свідомості чоловіків, а казкові домашні тварини й речі, що допомагають героїням, мають стосунок до культури землеробства й позбавлені проявів агресії, вони ближчі до психології жінок.

Чарівним предметом, що остаточно допомагає пасербиці уникнути переслідування босоркані, є рушник, що перетворюється на річку, яка відділяє дівчину (жительку "цього" світу) від відьми (мешканки потойбіччя). В українській міфології річка трактувалася як сакральна межа між світами, за нею живуть істоти "іншого" світу, що протистоять героєві. Тому закономірно річка постає як "місце проведення ритуалів", що пояснюється її межовою функцією [13, с. 374-376].

Розкидання на шляху позад себе якихось предметів трактується М.-Л. фон Франц як характерна ознака "чарівної втечі": "Акт викидання цінних речей має значення жертвоприношення; як правило, речі кидають через своє плече покійнику, духам або дияволу, щоб задобрити тих, кому ми не маємо права дивитися в очі без страху" [15, с. 186]. Закономірно, що босорканя увібрала в себе риси і мерця, і диявола, і духа, вона є персоніфікованим образом негативної Тіні дівчини, а разом із позитивними аспектами тіньової особистості героїні, мишкою і ящіркою, босорканя залишається "за межею" - за рушником, який перетворився на річку. Покинувши казковий ліс, героїня метафорично звільнилася з полону несвідомого, позбулася руйнівного впливу Тіні, й повернулася у "цей", реальний, світ, збагачена досвідом архетипних переживань.

У "Казці про гоніння мачухи" [4] (СУС 511 частково), опублікованій П.Кулішем, індивідуації героїні сприяє не Тінь, як у попередній казці, а зооморфний архетип матері. Дідова дочка має чарівного помічника-охоронця - корову, яка є втіленням архетипу матері, і виконує роль померлої матері дівчини. Про прояв архетипу матері у вигляді корови як тварини-помічника писав К.-Г. Юнг [16, с. 50]. Про це завуальовано сказано у казці: "Як були собі дід та баба, і було в них по дочці. У діда й корова була" [4, с. 56].

Корова розмовляє з героїнею й допомагає їй у складних ситуаціях. Вона не випадково виступає містичним тотемним охоронцем дівчини. За словами А. Малаховської, відмінність сюжетних ситуацій та образів казкових помічників залежить від того, хлопець чи дівчина є головним героєм: "Різниця між ними в тому, що казковому герою в таких випадках, коли він зовсім втрачає надію, інколи допомагає його жінка-чарівниця, а казковій героїні на допомогу коханого розраховувати не доводиться: його самого треба розчаровувати, йому самому треба допомагати. Якщо хтось і допомагає дівчині у безвихідних ситуаціях, то це корова або лялька, благословення матері" [10, с. 100-101]. Справді, герой завжди є об'єктом, за якого героїні протягом казки доводиться боротися.

Типовий для європейських казок сценарій ініціації героїнь постає в казках "Сирітка Ганька" (запис М. Гиряка) та "Золотий черевичок" (запис І. Рудченка).

Отже, проаналізовані "жіночі" казки акцентують увагу на ініціації героїнь. Успішність її проходження гарантує казковій героїні стабільне соціальне становище, багатство, одруження; в іншому випадку її чекає вигнання з соціуму та врешті смерть. Виокремлено два сценарії ініціації жінки відповідно до того, як вона долає вікову кризу. Головна героїня казок успішно проходить межу між життям і смертю, а її сестра (сестри) гинуть або зазнають невдачі через неможливість позбутися інфантильності. У "жіночих" казках переосмислення обряду ініціації відбувається по-іншому, ніж у "чоловічих". У них майже нема описів битв, а ініціація казкової героїні полягає передусім у випробуванні її духовних і моральних якостей ("Про дідову і бабину доньок", "Цорка (дочка) і пасербиця", "Про дідову дочку та бабину дочку"). Отже, жіноча ініціація передбачає переважно психологічні чинники. У "жіночих" казках героїня активна, а герой виконує допоміжну функцію, репрезентуючи внутрішню маскулінність героїні - її Анімус. Таким чином, казка відображає процес індивідуації особистості, розщепленої на архетипи, а коли в центрі твору жіночий персонаж, то герої-чоловіки сприяють чи заважають її психологічній ініціації.

Героїня чарівних "жіночих" казок (переважно пасербиця) найчастіше показана у процесі подолання різних перешкод, які чинить мачуха або інша жінка, котра має семантику Страшної Матері ("Про дідову дочку й бабу-босорканю", "Про німу графиню і її трьох синів", "Як стала королевою чередарева донька", "Золотоволоса похресниця"). Така ініціація є необхідною умовою дорослішання героїні, зміни її соціального статусу. Метафоричне протистояння пасербиці і мачухи, або дівчини й злої баби, або принцеси і відьми є передумовою й поштовхом до індивідуації. Символізм казкової ініціації полягає в усвідомленні незалежності від материнського архетипу, асиміляції руйнівних тенденцій, персоніфікованих в образі негативної Тіні. Асимілювавши власну Тінь (мачуху, злу бабу, відьму, зведену сестру тощо) і встановивши тісний зв'язок зі власною маскулінністю, Анімусом (принцом, царевичем, графським сином), героїня наближається до осягнення власної Самості, утвердження себе як особистості. Тому такі "жіночі" чарівні казки є метафоричним сценарієм становлення жінки як особистості, а глибока символіка казкових образів дає змогу читачеві пережити психологічну ініціацію на рівні архетипів.

Література

1. Биркхойзер-Оэри С. Мать: архетипический образ в волшебной сказке / Сибилл Биркхойзер-Оэри ; под ред. М.-Л. фон Франц ; пер. с англ. В.Мершавки. - М. : Когито-Центр, 2006. - 255 с.

2. Давидюк В. Ф. Первісна міфологія українського фольклору / Віктор Феодосійович Давидюк. - Луцьк : Волинська обласна друкар ня, 2005. - 310 с.

3. Ефимкина Р. Пробуждение Спящей Красавицы. Психологическая инициация женщины в волшебных сказках / Римма Ефимкина. - Спб : Речь, 2006. - 263 с.

4. З живого джерела : Українські народні казки в записах, переказах та публікаціях українських письменників / [упоряд., літературна обробка, вступ. ст. та примітки Л. Дунаєвської]. - Київ : Радянська школа, 1990. - 512 с.

5. Казки Карпат : Українські народні казки / [упоряд., вступ. ст., прим. та слов. І. В. Хланти]. - Ужгород : Карпати, 1989. - 418 с.

6. Казки зелених гір : Закарпатські казки Михайла Галиці / [запис., упоряд. та ред. П. Лінтура, І. Чендея ; вступ. ст. П. Лінтура]. - Ужгород : Карпати, 1965. - 238 с.

7. Казки Буковини. Казки Верховини / [під ред. М.Г. Івасюка, В.С. Басараба, П.М. Окунця]. - Ужгород, 1968. - 223 с.

8. Ленц Фр. Образный язык народных сказок / Фридель Ленц ; [пер. с нем. Т.М. Большакова, Л.В. Кунина]. - [2.изд.]. - М. : Evidentis, 2000. - 328 с.

9. Люсин В.Н. Особость архетипов женского/девичьего успеха в русской сказке / В.Н. Люсин // Общественные науки и современность. - 2000. - № 4. - C. 88-102.

10. Малаховская А. Н. Наследие Бабы-Яги : религиозные представления, отраженные в волшебной сказке, и их следы в русской литературе ХІХ-ХХвв. / Анна Наталия Малаховская. - СПб : Алетейя, 2007. - 344 с.

11. Мелетинский Е.М. Герой волшебной сказки / Елезар Моисеевич Мелетинский. - М.-СПб. : Академия Исследований Культуры, Традиция, 2005. - 240 с.

12. Олійник О.Г. Антиномія категорій "свій" / "чужий" у просторі української народної чарівної казки : автореф. дис... канд. філол. наук : 10.01.07 "Фольклористика" / Оксана Григорівна Олійник. - Львів, 2007. - 19 с.

13. Топоров В. Н. Река // Мифы народов мира. Энциклопедия : В 2т. - М. : Советская Энциклопедия, 1992. - Т.2.- С. 374-376.

14. Франц М.-Л. фон. Архетипические паттерны в волшебных сказках / М.-Л. фон Франц ; [перевод с англ. В.Мершавки]. - М. : Независимая фирма "Класс", 2007. - 256 с.

15. Франц М.-Л. фон. Психология сказки; Толкование волшебных сказок; Психологический смысл мотива искупления в волшебной сказке / М.-Л. фон Франц ; [перевод с англ. В.Мершавки] . - СПб. : Б.С.К., 1998. - 360 с.

16. Юнг К.-Г. Психологические аспекты архетипа матери / Карл Густав Юнг // Структура психики и архетипы. - М. : Академический Проект, 2007. - С. 44-79.

17. Эстес К.-П. Бегущая с волками. Женский архетип в мифах и сказаниях / Кларисса Пинкола Эстес ; [пер. с англ. Т.Науменко]. - М. : ИД "София", 2006. - 496 с.

Размещено на Allbest.ru