Образ поета-борця і пророка в ліриці Т. Осьмачки

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 821.161. 2 - 1 «Т.Осьмачка»

Образ поета-борця і пророка в ліриці Т. Осьмачки

(«Деспотам», «Скарга», «Монолог»)

Барчан В.В.

Доктор філологічних наук, професор

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Ужгород

Анотація

Поетична творчість Т.Осьмачки своєю тематикою, ідейним пафосом належить до української літератури опору. У жодному творі митець не виявив ілюзій щодо революції, а пануючий режим сприймав як ворожий людині й народові. Громадянська позиція Осьмачки, усвідомлений обов'язок митця найповніше виявився в його екзистенційному виборі - боротьбі проти системи. Задекларований у вірші «Деспотам» бій із нею поет зреалізував у творчості й особистому житті, втіливши в такий спосіб ідею слова і діла. Драматизм емігрантської долі спонукає Осьмачку як людину і митця до осмислення буття України в контексті історичних реалій та космічних законів, що відображено в мотивах поета-пророка («Скарга») та поета-богоборця ( «Монолог»).

Ключові слова: література опору, Т.Осьмачка, лірика, екзистенційний вибір, ідея слова і діла, поет-пророк, поет-борець.

осьмачка література опір богоборець

У контексті української літератури руху опору творчість Теодосія Осьмачки, письменника, що увійшов у літературу на початку 20-х рр. ХХ століття, видав в Україні три збірки, а далі розділив із багатьма своїми сучасниками долю емігранта, є яскравим прикладом т.зв. «опозиційної» до більшовицького режиму національної літератури. Він був із тих українських письменників, «спротив» яких виявився, за словами Л.Сеника, в «одвертому запереченні явищ і тенденцій у політиці і культурі (літературі), насильно впроваджуваних в Україні» [9, с. 4]. Осьмачка є зразком поета, в життєтворчості якого слово й діло склали зміст безкомпромісного вибору, глибоко усвідомленого обов'язку митця й громадянина. Сам поет зізнавався: «Цілий вік жити обов'язком - це бути арештантом, хоч і не пробувати в тюрмі. Але якби добровольців для такої неволі не хватило, то це й був би кінець світу» [6, с.115].

Образ невпокореного поета, на долю якого випало «лиховісне долання «дантових кіл» тоталітарного режиму, який замірився задушити творчий дух, знесилити волю, витворити раба з кожної людини» [2, с.16], Т.Осьмачка мистецьки вивершив у поемі «Поет». Цілісний, концептуальний образ творчої особистості, що стала проти самої системи, відображено у творі як уже сформований, виношений автором вираз його самототожності. Відзначимо, що, крім поеми, аспекти авторської концепції образу митця спостерігаємо у віршах як доемігрантського, наприклад, «Деспотам» (зб. «Клекіт», 1929), так і емігрантського періодів творчості - «Скарга» (зб. «Сучасникам», 1943), «Монолог» (зб. «Китиці часу», 1953). Дослідники [1;2;10;11 та ін.] розглядали ці твори в контексті ідейно-тематичної палітри всього поетичного доробку Т.Осьмачки. Образ поета в них не був предметом конкретного аналізу. Оскільки творчість Осьмачки в дискурсі української літератури опору є актуальною, наше дослідження передбачає прочитання зазначених віршів у контексті його лірики крізь призму образу поета-борця і пророка в них.

Життя і творчість Теодосія Осьмачки з точки зору протистояння більшовицько-московському режимові становлять явище унікальне. Про це писали Ю.Лавріненко [4], Є.Маланюк [5], Ю.Стефаник [13], Ю.Шевельов [14], Т.Салига[8] та ін. Осьмачка жив і працював в умовах, коли, за словами Є.Маланюка, тиснення створеної тоталітарним режимом атмосфери і її поліційно-чекістська насиченість були такими, що про них не могли й мріяти ні Аракчеєв, ні Микола І [5, с.232]. Як твердить Ю.Стефаник, «в цьому страхітливому періоді свого життя, що був таким же страхітливим для його (Осьмачки - В.Б.) батьківщини, та ще бувши повністю залежним від немилосердного ворога, поет не написав ні одного рядка в честь так зв. робітничо-селянської влади і її прославлюваних вождів» [13, с.109].

Образ незламного поета, який відчув і усвідомив трагедію України і в умовах екзистенційного вибору прийняв виклик нерівного двобою з системою, що не залишала жодного шансу на перемогу, постає в ліриці митця. Вона вирізняється драматизмом художнього світосприйняття. Поет оцінював суспільні події, зокрема революцію і все, що нею супроводжувалося, як апокаліптичні, які несуть Україні розруху, смерть, голод, хаос. Переживання, видіння, роздуми автора у першій збірці «Круча» (1922) постали у символічних образах, кольорах, узагальнених картинах. У другій -- «Скитські вогні» (1925) реалії українського буття знайшли вияв уже в конкретних картинах -- голоду, руйнації українського села, нищення селянства як основи матеріального й духовного буття нації («Лист», «Пісня з півночі», «Труни в гаях» та ін.). Свої настрої й переживання автор передає у віршах експресивно наснаженими символічними образами й картинами. Так, у поезії «Весна» відтворено крах поетових ілюзій щодо сподівань на майбутнє відродження, втілене в образі весни:

Враз мені од болю груди затріщали! -

із грудей струміла кров моя на трави…

Наче десь у горах розбилося сонце

та й стіка вогнями на холодні скелі [7, с. 41].

Наступні твори цієї ж збірки («У табори», «На Ігоревім полі» та ін.), а також вірші збірки «Клекіт» (1929) переповнені почуттями болю й розпачу, викликаних усвідомленням страшної агресії з півночі. У вірші «У табори», що є відгуком на поразку національно-визвольних змагань, ідейний пафос вкладений у промовистий епіграф «На ріках вавілонських і я там сидів…», взятий із поезії І.Франка на мотив 137 біблійного псалма. Психологічний стан митця, драматизм поетичного світосприйняття виражено тут через прийом звертання ліричного героя до власного серця, та за допомогою виразної метафори й метафоричного порівняння: «Скорботне серце моє, день і ніч ти болиш, / наче птиця жива, на ножі тріпотиш…» [7, с. 66].

Образно виразивши географічний вектор агресії на «розп'яту країну» в поезії «На Ігоревім полі» («кров'ю північ червоно заносить»), Т.Осьмачка в третій збірці «Клекіт» щораз настійніше підкреслює єдність своєї долі з долею народу («Голота», «Пам'яті Франка», «Подорожній»). У вірші «Пам'яті Франка» епіграфом «І наострю твій слух, щоб, як озвуся, / Ти чув мій голос, наче грім із хмар», взятим із твору Каменяра, він декларує духовну спорідненість із великим письменником, а також утверджує продовження втіленої Франком і закарбованої батьковим повчанням ідеї служіння митця народові:

Дивися, мій сину, й повік пам'ятай

Ту землю, що нам дає соки,

Навіки у серці своїм заховай

Той стогін народу, що чув на полях,

Займаючи скот із толоки!.. [7, с. 74].

Поет ідентифікує себе з народом, він живе його життям і страждає його болем. Тому наступні поезії Т.Осьмачки («Подорожній», «May soul is dark», «Не можу пригадать» та ін.) позначені мінорними інтонаціями, в них превалюють емоції зневіри, відчаю, безсилля, викликані неспроможністю сприймати криваві наслідки розгойданого маховика тоталітарного режиму і співпереживати цю трагедію з його жертвами. У вірші ««May soul is dark» поет розкриває стан власної душі, темної від горя, самотності й проклятості:

Я знов самотній і проклятий, --

схилився тяжко до вікна:

на мурах, ніби на розп'яттях,

ворони виють в небеса.

Їх чую крики ізнадвору

у серці зрадженім своїм…

Куди, куди втічу від горя,

від тих зловісних голосів?.. [7, с. 77].

Однак, як бачимо в наступних творах, такий крайній стан психічної напруги поета не лише не призводить до занепаду духу, а, наперекір обставинам, гартує в Т.Осьмачки намір спротиву. Він не бажає бути спостерігачем, не приймає позиції пристосуванства - «мудрості», «що псом прибитим шкандиба / І деяким поетам лиже боки, / Мов кістку, кинуту з вікна… [7, с. 78]. Навпаки, митець кидає виклик системі. У вірші «Дорогому»…» головною постає ідея екзистенційного вибору. В дусі концепції Ф.Ніцше щодо необхідності мати в собі хаос, щоб зродити танцюючу зірку, ліричний герой Осьмачки випростується духом і вітає безумство-хаос, що дає можливість відчути власну екзистенцію, пізнати справжній сенс свого буття. Він проголошує:

Благословенне єсть безумство-хаос,

Що кличе в'язнів із-за ґрат, -

На барикадах, радісно, відважно

За подих вільності вмирать [7, с. 79].

Власне ці поетичні рядки декларують екзистенційний вибір Т.Осьмачки, що передбачає свободу дій відповідно до поклику свого внутрішнього «Я». Щодо сенсу такого вибору Ю.Лавріненко справедливо стверджував: «Осьмачка був засуджений не на свободу власного вибору, а на один-єдиний шлях безкомпромісового спротиву і погибелі задля правди відродження свого народу. Він добровільно прийняв цей присуд, як свою невідкличну долю» [4, с. 229].

Поет настійно акцентує на свідомому життєвому виборі, підносить цінність людської особистості, її гідність, захищену свободою, і відкидає можливість втрати громадянського і людського сенсу власного буття: «О будь ти прокляте, життя моє, / свідомість бідної тварини», - проголошує він у творі «Не можу пригадать». А у вірші «Деспотам» Осьмачка вже відкрито кидає виклик ненависній системі. Видання книжки із цим віршем у такий складний час, за словами М.Жулинського, «дивує» [2, с.14]. Однак, на нашу думку, логіка розвитку громадянської і творчої свідомості поета дає можливість говорити про закономірність появи як збірки, так і твору антирежимного, антиколоніального спрямування. Щоправда, до цього додамо, що, окрім логічно пояснюваних фактів, у життєтворчості митця мало місце й чимало таких, які відбувалися за дії непояснюваного, але сприятливого поетові закону життєтривання. Можливо, цим і зумовлений «дивний» з боку цензури дозвіл на вихід явно антирежимної книжки Осьмачки.

Сама назва вірша - «Деспотам» говорить про чітко означені морально-етичні й ідейні основи світогляду й переконань митця. Твір уміщений у збірці «Клекіт», виданій 1929 року. Дійсно, це час, коли, за словами Ю.Лавріненка, в «Україні почався масовий соціальний і національний терор: примусова колективізація і ліквідація селянства як стану, загальне знищення української культури» [4, с.229]. Поетична картина трагізму буття українства постає у п'яти віршах, кожен з яких відтворює насильство системи над невинними жертвами: у першому - мобілізація українців на війну з Денікіним, що вторгся в Україну; у другому - конвой супроводжує до в'язниці селян, з чорними від ріллі обличчями; у третьому - українські сини, засліплені більшовицькими ідеями, «батьків женуть … у тюрми… за те…, що гнали пана із ланів»; у четвертому - повертається освячений кров'ю своїх батьків конвой із бадьорою піснею про готовність на самопожертву «за великую Расію»; у п'ятому - звучить цинічно знущальне звернення завойовника до поневоленого народу: «В ім'я твоє, народе працьовитий, / тебе заковуєм в ланці, / Ще й у казармах, каменем налитих, / тебе годуєм на заріз», що закінчується попередженням про марність на бій ставати «народну правду визволять». У цих картинах сконденсовано національний біль безмірної глибини, а семантика назви твору несе влучну, емоційно-експресивну характеристику як тих, хто його чинить - правителів із необмеженою владою, самодержців, так і самої деспотичної системи «з крайньою централізацією влади й сваволею правителя, не обмеженою законом»[12, с. 203]. Та саме такий біль і такі страждання народу, співпережиті поетом, дають його знеможеній душі надлюдські сили зруйнувати, здавалося б, нездоланні твердині тиранії і у відповідь гордо піднести свій голос борця проти неї:

- Нехай ідуть одвічними шляхами

планети в чорній глибині,

нехай однаково чоло з димами

схиляють в море наші дні,

нехай у лапах вашої гордині

в безодню тріпає земля, -

на бій із вами виступить однині

душа знеможена моя! [7, с. 85].

Як ми відзначали в попередніх дослідженнях[1], крок, здійснений

ліричним героєм твору, «випливає з екзистенціальної логіки: лише людина, володіючи такими суттєвими ознаками, як самоусвідомлення, здатність «знов опредметити власне фізіологічне та психічне становище і навіть кожне психічне переживання… також вільно може відмовитись від життя»[1, с.193].

Заявлений у творчості спротив деспотичному режимові став рушієм у житті самого поета. В умовах жорстокого терору, що переріс у геноцид українського народу, Осьмачка після невдалих спроб перейти кордон, тюремного ув'язнення, свідомо обирає спосіб боротися проти ворога слабкістю і симулює божевілля. В такий спосіб у життєтворчості митця втілюється ідея слова й діла.

Відхід Осьмачки за межі Батьківщини під час Другої світової війни обернувся для нього, замість сподіваної свободи, долею поета-втікача, блукальця й емігранта. Вона відгукнулася багатьма мотивами в художній творчості періоду перебування поза Україною. Митець не перестає аналізувати й переосмислювати, пропускаючи крізь емоційно-настроєвий і почуттєвий спектр душі ліричного героя трагічну долю України, а також свою співучасть у ній.

У вірші «Скарга» (зб. «Сучасникам»,1943) зокрема спостерігаємо інтерпретацію загальновідомого у світовій літературі мотиву поета-провидця. До античної й кассандрівської моделі Лесі Українки мотиву пророцтва Осьмаччин твір наближає бачення ліричним суб'єктом трагізму майбутньої ситуації, її невідворотності й нездатності самому зарадити біді. Осьмачка, як і Леся Українка, прагнув «розблокувати свідомість співвітчизників» [3, с. 5]. Для вираження психоемоційного стану поета-медіатора між двома світами, буття якого у світомисленні Осьмачки триває не лише в сьогочассі, але й позачасово, використано прийом порівняння його з фольклорним експресивно насиченим образом пугача, що, як і в Шевченка (поема «Сон»), виступає символом туги і смерті:

Коли ще не шумів найвищий дуб у лісі

І спав у дзеркалі небеснім теплий став,

То я, неначе пугач в обгорілій стрісі,

Майбутнє чуючи, сучасникам кричав [7, с. 124].

Пророчі «видіння» поета стали реальною дійсністю, оскільки, за фатальністю долі провидця й народу, вони - лише слова, що сприймаються як уява і не мобілізують до активних дій для запобігання поразки. Трагізм поета з його пророчою місією в тому, що він залишається самотній і непочутий:

Кричав я так без книг,

без друзів і без дому,

І тільки з тюрем луни били по дроті,

А нині я дивлюся в даль знайому,

Хоч і без лун страшних, але на самоті! [7, с. 125].

Тому-то, як бачимо у вірші «Деспотам», Осьмачка-поет сам вступив у боротьбу зі злом.

Як свідчить творчість еміграційного періоду, поет до кінця життя ніс властиве йому загострене почуття громадянської відповідальності, дійсно був «арештантом» свого обов'язку. Доля емігранта, «ще й емігранта між втікачами», як означає свій фізично-психологічний стан митець у вірші «Марево есхілового орла», оприявнила йому інші смисли концептів «воля», «самотність», «туга» «рідна земля», «чужина», «мистецтво», «душа», «митець» тощо. Їх спільною емоційно-змістовою серцевиною є для поета Батьківщина - батьківський край - «черкаська сторона», «Україна синєнебая». Вірш «Немає» (зб. «Китиці часу»,1953) розкриває усвідомлення абсурдності буття, суть якого полягає у відсутності для творчої особистості волі без Батьківщини:

І я до Бога не ішов, а линув,

не почуваючи тремтіння ніг,

та перервати рідну пуповину,

що в'яже до землі мене, не зміг [7, с. 181].

Стрижнем невигойного болю і неймовірної туги Осьмачки залишається доля занапащеної ворогом України. У поезії «Монолог» цієї ж збірки сконденсовані роздуми й почуття митця щодо майбутнього України, усвідомлення руйнування її духовних засад. Відчуття власної відповідальності настільки переповнює митця, що він, як і Т.Шевченко, насмілюється дорікати самому Богові. Підтвердженням цього є взяті за епіграф до вірша Кобзареві слова «Око, око, не дуже бачиш ти глибоко», зміст яких розкривається у докорі Всевишньому за несправедливий розподіл долі серед націй, що приводить в злиденність та занепад їх дух.

Духовність нації поет співвідносить зі свободою думки, вільним розвитком національної мови і неодмінно - «високої творчості». Усвідомлення поетом можливості втрати українством цих найдорожчих національних надбань викликає у нього спочатку безвідрадний відчай: «Ох ні… Мій Боже! ні, навіки вічні ні… / таку ганьбу зустріти краще у труні», який далі переростає у пристрасний, сповнений богоборчого пафосу виклик Творцеві:

аби за смерть таку розпука серед терній

труну мою над світом підняла,

і, Боже око, ти на дибі цій модерній

щоб висохло на муках за свої діла [7, с. 189].

У підсумку зазначимо, що поетична творчість Т.Осьмачки своєю тематикою, ідейним пафосом є виразним явищем у дискурсі української літератури опору. Громадянська позиція письменника, усвідомлений обов'язок митця найповніше виявився в його екзистенційному виборі - боротьбі проти системи. Задекларований у вірші «Деспотам» бій режимові поет зреалізував у творчості й особистому житті, втіливши в такий спосіб ідею слова і діла. Драматизм емігрантської долі спонукає його як людину і творчу особистість до осмислення буття України в контексті історичних реалій та космічних законів, що втілено в мотивах поета-пророка («Скарга») та поета-богоборця («Монолог»). Таким чином, лірика письменника презентує образ митця як духовно цілісної особистості. «Відпорність» (Л.Костенко) антинаціональній і антилюдській ідеології, фізичному тискові, безсумнівність у життєвому виборі і невідступність від нього у життєтворчості - це маркери самоідентифікації Т.Осьмачки.

Список використаних джерел

1. Барчан В. Творчість Теодосія Осьмачки в контексті стильових та філософських вимірів ХХ століття. Монографія / Валентина Барчан. -Ужгород: TIMPANI, 2008. - 432 с.

2. Жулинський М. Приречений на самотність і вигнання / Микола Жулинський // Осьмачка Т.С Поезії / Упор. та приміт. Л.Р.Світайло. Передм. М.Г.Жулинського. - К.: Рад.письм., 1991. - 252 с. (Б-ка поета).

3. Костенко Л. Геній в умовах заблокованої культури / Л.Костенко // Дивослово. - № 2. - 2001. - С. 2-7.

4. Лавріненко Ю. Теодосій Осьмачка (1895-1962) / Розстріляне відродження. Антологія 1917-1933. Поезія-проза-драма-есей / Юрій Лавріненко . - К.: Смолоскип, 2002. - С. 227-231.

5. Маланюк Є. З Київського Парнасу останніх літ / Євген Маланюк. Книга спостережень. Статті про літературу. - К.: Дніпро, 1997. - С. 231-246.

6. Осьмачка Т. Думки, що виникли під час написання книжки «Ротонда душогубців» / Теодосій Осьмачка // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. У трьох книгах. - К.: Рось, 1994. - Кн. 2. - С. 114-115.

7. Осьмачка Т. Поезії / Упоряд. та прим. Л.Р.Світайло. Передм. М.Г.Жулинського / Осьмачка Т.С. - К.: Рад. письм., 1991- 252 с. (Б-ка поета).

8. Салига Т. Нескорена муза (Штрихи до поезії УПА) / Імператив (Літературознавчі статті, критика, публіцистика) / Салига Т.Ю. - Львів: Світ, 1997. - С.188-202.

9. Сеник Л. Роман опору. Український роман 20-х років: проблема національної ідентичності / Любомир Сеник. - Львів: Академічний Експрес, 2002. - 239 с.

10. Скорський М. Тодось Осьмачка: життя і творчість / Микола Скорський. - К.: Український Центр духовної культури, 1999. - 205 с.

11. Слабошпицький М. Тодось Осьмачка: літературний профіль; Никифор Дровняк із Криниці: роман-колаж (фрагменти) / Михайло Слабошпицький. - К.: Рада, 1995. - 142 с.

12. Словник іншомовних слів / За ред. члена-коресп. АН УРСР О.С.Мельничука. - К., 1975. - С. 203.

13. Стефаник Ю. Матеріали до характеристики життя й творчості [Спогад] / Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. (у трьох книгах) / Юрій Стефаник. - К.: Рось, 1994. - Кн. 2. - С. 108-114.

14. Шерех Ю. «Поет» Т.Осьмачки / Юрій Шерех // Шерех Ю. Пороги і запоріжжя: Література. Мистецтво. Ідеології: у 3 т. - Харків: Фоліо, 1998. - Т.1 / [ред. рада: В.О.Шевчук та ін., упор. та прим. Р.М.Коргородського]. - С. 248-269. - (Українська література ХХ століття); Шерех Ю. Над Україною дзвони гудуть. / Юрій Шерех // Шерех Ю. Пороги і запоріжжя: Література. Мистецтво. Ідеології: у 3 т. - Харків: Фоліо, 1998. - Т.1 / [ред. рада: В.О.Шевчук та ін., упор. та прим. Р.М.Коргородського]. - С. 236-247. - (Українська література ХХ століття).

Размещено на Allbest.ru