Образи й мотиви чарівної казки крізь призму обряду ініціації та психоаналізу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Науковий вісник Ужгородського університету

УДК 82.09:008(477)

ОБРАЗИ Й МОТИВИ ЧАРІВНОЇ КАЗКИ ( ЗБ. „КАЗКИ ВЕРХОВИНИ” ) КРІЗЬ ПРИЗМУ ОБРЯДУ ІНІЦІАЦІЇЇ ТА ПСИХОАНАЛІЗУ

Оксана Тиховська

Фантастичні „Казки Верховини” - це один з чотирьох розділів збірки „Казки Буковини. Казки Верховини”, яка була надрукована у 1968 році в Ужгороді. Тут ми знаходимо 11 казок, записаних на Закарпатті у 1 пол. XX ст. фольклористами П. Лінтуром і О. Маркушем, а також „Казку про бідного чоловіка і його синів”, передруковану зі збірки Б. Мартиноновича „Подкарпатские сказки” ( Ужгород, 1930). Ці фантастичні, як їх названо в збірці, або ж чарівні казки не були предметом окремого дослідження, то ж ми спробуємо зупинитися на міфологічних й демонологічних мотивах цих творів, виявити в них залишки давніх обрядів та ритуалів, а також розглянемо сюжети цих казок крізь призму обряду ініціації та психоаналізу. Методичною базою нашого дослідження будуть праці В. Проппа „Історичні корені чарівної казки”, Є. Мелетинського „Герой чарівної казки” та М.-Л. фон Франц „Психологія казки. Тлумачення чарівних казок”.

Ропочинаються „Казки Верховини” казкою „Про бідного чоловіка і його синів” (СУС - 300, частково), в якій ми бачимо класичну казкову ситуацію, коли батько відсилає трьох своїх синів заробляти гроші. Наймолодший повертається ні з чим і втрачає право жити вдома. На думку О. Ранка, саме „ молодшому сину випадає роль героя, який вносить соціальний порядок, - тому що він найбільш небезпечний для батька ( є небезпечного віку ), в той час як батько, старіючи, все менше здатен опиратися...Для розради батька казка робить молодшого найменш небезпечним дурником...” [ 2 ,70 ] . І, відповідно, щоб убезпечити себе, в казках батько найчастіше проганяє саме молодшого сина, відчуваючи загрозу з його боку. По-іншому трактує образ наймолодшого сина Є. Мелетинський, зазначаючи, що цей юнак стає героєм і переможцем над злим началом в казках за законом мінорату - на момент утворення казки існував звичай - майно після смерті батька переходило саме до молодшого сина, й саме він підтримував культ предків. Тому, на нашу думку, справедливим є зауваження Є. Мелетинського, що „казковий мінорат міг стати формулою будь-якого сюжету чарівної казки” [2 ,155] .

У казці „Про бідного чоловіка і його синів” хлопець, покинувши дім батька, потрапляє в ліс і саме тут починаються його пригоди. Як слушно зауважує В. Пропп, казковий ліс своїм прототипом мав ліс або хащу, де відбувався обряд ініціації. А саме потрапляння героя в ліс натякало, що на нього чекають випробовування й небезпеки, подібні до тих, що зазнав юнак під час вікової ініціації. І попри завуальовану інтерпретацію певних етапів цього обряду, принаймні один з них ми знаходимо в кожній чарівній казці.

Потрапивши в ліс, герой казки „Про бідного чоловіка і його синів” зустрічає велетня, що, очевидно є уособленням жерця, котрий здійснював колись цей обряд. Велетень пропонує юнаку йти до нього в найми - причому житло його розташоване в гущавині лісу. Зовсім прозорим натяком на обряд ініціації є згадка, що велетень навчає хлопця їздити на коні, володіти шаблею, рахувати, читати, писати. А потім випробовує його вміння і сили, посилаючи битися з трьома упирями. Прикметно, що в цій казці ми не бачимо властивих упирям дій - про висмоктування крові з живих істот тут не згадується.

Кожен з упирів асоціюється з певним кольором. Кожен з них є певного кольору, такого самого кольору його житло, одяг, зброя й тварини, що живуть з ним у замку. Так, спочатку герой б'ється з чорним упирем, потім з червоним і нарешті - з білим. Й кожна наступна битва є складнішою за попередню. А, як відомо, червоний, а згодом білий - це кольори смерті в язичників. Чорний колір прийшов їм на зміну відносно недавно. Отже, чорний, червоний і білий упир можуть трактуватися як символи смерті. Тричі герой зустрічається з персоніфікованим демонічним образом смерті й долає його, і забарвлення упиря визначає ступінь важкості його подолання.

Крім символіки кольору в казці присутня символіка чисел - число три кілька разів повторюється протягом розвитку подій у творі: три брати, три упирі, три замки, три дні герой в дорозі.

Цікавим образом-персонажем казки є велетень, який зникає з поля зору перед битвою Івана з драконом. Відповідно до психоаналітичної теорії М.-Л. фон Франц, образ велетня може трактуватися як енергетичний еквівалент, архаїчна форма батька, коли герой покинутий на призволяще долі. І те, що поряд з героєм нема батька, а велетень перебирає на себе його функції може означати, що в свідомості героя більше нема керуючого начала і тому воно регресувало до своїх архаїчних форм.

Згідно з теорією В. Проппа про зв'язок чарівної казки з обрядом ініціації образ велетня може розглядатися як переосмислений образ жерця, котрий проводив обряд ініціації й скеровував юнака в потрібному напрямку. На користь цього припущення свідчить те, що велетень звертається до хлопця: ”синку !”, що завуальовано натякає на його причетність до „хрещення” юнака, але хрещення це, чи краще сказати посвячення, відбувається не в церкві, а в дрімучому лісі - через випробовування сили, мужності, різного роду вмінь і сили. Можна припустити, що загалом ціла казка є розгорнутим зображенням обряду ініціації, який складається з кількох етапів: битв з упирями та драконом. І після подолання останньої демонічної потвори Іван одружується з царівною - а саме одруження, як відомо, було логічним завершенням постініціального періоду в язичників. Адже ініціація переводила юнаків у розряд чоловіків і давала їм право на створення сім'ї.

У казці „Про бідного чоловіка і його синів” ми також бачимо переосмислення обряду жертвоприношення. Царська дочка мала бути принесена в жертву драконові, щоб він не прирік цілий народ на голодну смерть, з'ївши усю худобу. Таким чином казковий дракон за своєю руйнівною силою прирівнюється до стихійного лиха, або ж до якогось божества, тотема чи демонічної істоти, які нібито могли впливати на життя наших предків і яких постійно треба було вмилостивлювати.

Але казка виникла тоді, коли сам обряд жертвоприношення занепав, і тому в казках, і зокрема, в цій казці царівна врятована Іваном. Вчинок хлопця трактується казкою як героїзм. І, як належно героєві, Іван отримує винагороду - дружину царського роду.

У „Казці про пташку, що несла золоті яйця” (СУС-567), записаній П. Лінтуром в с. Горінчеві Хустського району від А. Калина, дуже химерно переплетені тотемні уявлення, залишки обряду ініціації й мотив витіснення жіночого начала, як руйнівного фактора в житті чоловіка.

Тотемні уявлення втілені в образі чарівної пташки, що несе золоті яйця - тобто наділена магічною силою. Але це ще не всі її приховані „властивості” - під лівим крилом її було написано: „Хто з мене з'їсть голову - буде царем, а хто з'їсть серце, той буде мати золота, як кінська голова” [1 ,163]. Однак, пташка не наділена вмінням розмовляти чи ще якимись антропологічними рисами, вона - пасивний об'єкт, через який досягають своєї мети інші герої казки. Спочатку її використовує бідний чоловік, щоб розбагатіти, потім - випадково - його малі діти, з'ївши голову й серце пташки, котрі були спечені не для них (а для їх вчителя - коханця матері).

У цій казці ми бачимо образи двох жінок, що керуються виключно егоїстичними інтересами, переступаючи і через материнську любов, і через кохання відданого чоловіка. Спочатку це матір, яка наказує лісникові вбити її синів і принести їй їх серце й голову, бо саме про це попросив коханець. Пізніше з'являється образ молодої вродливої дівчини, яка використовує одного з братів (котрий вже на той час став дорослим), щоб розбагатіти - хитрістю видурює в нього серце пташки. Вчинивши це зло, дівчина не отримує покарання, і, як не дивно, хлопець повертається до неї, й вдруге стає жертвою її хитрощів - дівчина викрадає в нього чарівне сідло, що вмить переносить будь-куди.

І лише коли зрада була виявлена беззаперечно, Василь вирішує покарати невірну коханку. Тут з'являється мотив метаморфози - елемент мандрівного сюжету про перетворення людини в тварину після того, як вона скуштувала чарівні фрукти: Василеві «запахло…абрикосами. Знайшов абрикоси, з'їв, і стався з нього олень. І так він обертався на всі звірки… Напослідок знайшов красні груші, з'їв, і стався з нього чоловік» [1,166]. Далі герой повертає собі і серце пташки, і чарівне сідло, пригостивши невірну коханку абрикосами. Ще жорстокіше покарана матір хлопців , які розповідають батькові та сестрі, «як вона губила своїх дітей,…нараз їй серце розірвалося, і вмерла» [1 ,167]. Відштовхуючись від психоаналітичних теорій про походження чарівної казки, можна припустити, що тип злої матері, що знайшов своє продовження в образі невірної коханки, є уособленим виявом негативної тіні, що сприяє осягненню героєм його самості й сприяє реалізації потенційних здібностей через подолання ряду труднощів.

Позитивним архетипним образом жіночого начала в цій казці виступає сімдесятирічна жінка, що живе в старій хижці в лісовій хащі. Саме вона виступає еквівалентом матері хлопців у казці: «баба дуже зраділа двом красним хлопцям…Жили хлопці з бабою п'ять років по-доброму, слухали бабу»[1,164]. Й саме ця стара виступає мудрим порадником, висилаючи юнаків подивитися, як будуть коронувати царя. І так один з них - Юрко - стає царем, а Василь - його помічником. Навіть сама дорога до хижки баби допомагає юнаку знайти вихід зі складної ситуації. Василь несподівано зустрічає двох чортів, що б'ються через чарівне сідло, обдурює їх й забирає цю річ собі. (СУС - 518). казка обряд ініціація герой

Загалом, випробовування, які випадають на долю Василя теж можна частково співвіднести з обрядом ініціації, оскільки він набуває надзвичайних вмінь, здобуває чарівні предмети й перемагає всі труднощі. Однак в цій казці нема згадки про одруження юнака, тоді як постініціальний період завершувався

саме відмовою від соціального статусу холостяка або ж вступом до «чоловічого дому».

В іншій казці - «Іванко - цар звірят» (СУС - 318, частково) - зв'язок з обрядом ініціації є більш тісним, тут ми можемо чітко простежити навіть окремі його етапи.

Починається казка з того, що чоловік-вдівець відводить своїх малих дітей (Іванка і Маріку) в ліс за намовою коханки, щоб вони там заблудилися. Як відомо, „вік, у якому діти піддавалися обряду посвячення, був різним, але існувала тенденція здійснювати цей обряд ще до настання статевої зрілості... Коли наставав вирішальний момент, діти так чи інакше відправлялися в ліс...” [ 3,82]

І саме в лісі з дітьми починають відбуватися незвичайні пригоди. Вони “лягли спати рядком на різні боки” [1,169], і завдяки цьому залишилися живі, бо лісові звірі налякалися “двоголового трупа”. Забутий у вогнищі хрін перетворюється на чарівну хлібину , яку ніяк не можна з'їсти. Далі в казці охарактеризовано перебування дітей в лісі дуже лаконічно: “ходили діти по лісах багато років” [1, 169] . Це блукання завершується чудесною знахідкою: ”Бачить Іванко на одній рівнині явір у вісімнадцять метрів високий, без жодного сучка, лиш на самім вершку три стовбури. Але дивиться далі, а на яворі блищать шабля, рушниця і красна сорочка... На сорочці написані золоті букви: хто буде такий мудрий, щоб зліз на явір і взяв цю сорочку, той буде дужий на сім держав; а хто би взяв рушницю та з-під явора сім куль та коби встрілив, куля вбила би третю частину світу і знову вернулася б на те місце під явір. А шаблю хто би зняв, зарубав би нею , скільки задумає”, [1, 169]. Хлопець зважується пройти випробування - вилазить на явір і дістає всі три чарівні речі. Отже, як і слід було очікувати, героєм стає хлопець, адже тільки юнаки мали право проходити обряд ініціації, а ”для жінок навіть наближення до місця, де відбувалося посвячення загрожувало смертю” [3 ,82]. Далі Іван з Марійкою знаходять в підземеллі хижку, де живуть 12 розбійників і прислуговує сімнадцятирічна дівчина. Тут можна провести паралель з чоловічим домом і сестрицею, про яких згадує В.Пропп: „Чоловічі доми - це своєрідний інститут, властивий родовому устрою... У певних випадках частина чоловічого населення, а саме - юнаки, починаючи з моменту статевої зрілості і до одруження, вже не жили в сім'ях своїх батьків, а перебиралися жити у великі спеціально збудовані будинки, котрі прийнято називати ” чоловічими домами” або ”будинками холостяків”[3, 112-115]. В.Пропп простежує відображення цього історичного явища в чарівних казках. ”У казці така комуна часто живе ще завдяки другій прфесії. Це брати -розбійники...Розбійництво лісових братів також має свою історичну давність. Новопосвяченим часто давалося право на грабіжництво по відношенню до сусіднього племені, або, набагато частіше по відношенню до свого власного...” [ 3 ,119]. Так, дванадцять розбійників у казці „Іванко - цар звірів” своїми прототипами мають братів-розбійників з „чоловічого дому”, про які згадує В. Пропп.

Сімнадцятирічна дівчина, яка прислуговує цим братам, може трактуватися як переосмислений образ спільної дружини братів-розбійників. Її в чарівних казках такого типу часто називають „сестрицею”.

Однак „сестриця” у цій казці негативно ставиться до „лісових братів», і радо вітає Іванка, котрий вбиває розбійників і звільняє її, щоб згодом одружитися з нею. Розвиток подій у казці майже точно відображає долю „сестриці” в історичній дійності. Після шести - семи років проживання в чоловічому домі, дівчина або виходила заміж за одного з братів, або її віддавали заміж за якогось іншого чоловіка.

У казці „Іванко - цар звірів” ми бачимо дещо незвичне ставлення сестри до брата. Маріка рятує одного з дванадцяти розбійників, стає його дружиною й спільницею: вони разом осліпляють Іванка, забирають в нього чарівну сорочку, меч і рушницю. Сам той факт, щов ліс потрапляє не тільки хлопець, але й дівчина,( тоді, як відомо, на це було накладено табу) і те, що дівчина супроводжує свого брата під час обряду ініціації, наштовхує на думку, що образ сестри Маріки треба розуміти як alter ego героя, як його тінь. „Сам по собі образ тіні частково належить особистому несвідомому, частково - колективному. У чарівних казках може виявлятися тільки колективний аспект, наприклад тінь героя. Цей образ виникає в якості героя-тіні, більш примітивного й інстинктивного, ніж сам герой...” [5,123]. І дійсно, Маріка змушує брата активізувати свою внутрішню енергію і здібності - змушує його полювати на вовка, ведмедя, принести води з криниці між горами, що б'ють одна одну, дістати борошна з млинів, що мелють людські кістки, прагнучи вбити його. Отже, Маріка є персоніфікованим руйнівним аспектом тіні героя. Оскільки Іванко надто добрий, Маріка уособлює його ще не асимільовані темні емоції і прагнення - ненависть і кровожадність. Однак в цієї злої сестри, чи то тіні, є суттєва, важлива функція - вона вигадує завдання, завдяки яким Іванко зважується на героїчні вчинки, і в такий спосіб зла тінь набуває позитивного значення.

Зраджений сестрою Іванко за дев'ять років зміг набратися сили, повернути собі зір і знайшов спосіб забрати назад від розбійника й сестри чарівні предмети, які вони видурили в нього й сліпого пустили у світ. Прикметно, що сліпота вважалася ознакою смерті й практикувалася під час обряду ініціації - неофіти обов'язково тимчасово позбувалися здатності бачити.

Образ Маріки асимілює образ розбійника, і він сприймається як частина її ідейної постаті, виконуючи ту ж функціональну роль. Подібно до Мефістофеля, Маріка стає знаряддям духовного зростання Іванка. І ця чарівна казка показує, як злі помисли здатні стати джерелом розширення свідомості людини.

Для того, щоб виконати складні завдання, що ставить перед ним Маріка, Іванкові необхідна допомога іншої сторони тіні. І цією стороною в казці стають звірята, які ближче до кінця оповіді все більше й більше перебирають ініціативу на себе. Між Іванком і звірятами встановлюється тісний зв'язок, і таким чином герой отримує допомогу з боку інстинктів у вигляді позитивної тіні. Звірята допомагають Іванкові дістати борошно з чортівських млинів, повернути наречену, двічі оживляють його, скропивши мертве тіло цілющою і живущою водою, перешкодивши задуму Маріки вбити брата. ( Як відомо, під час обряду ініціації юнак нібито помирав і воскресав зовсім іншою людиною).

Саме звірята (позитивна тінь, уособлення інстинктів) вбивають і Маріку, і цигана, який за відсутності Маріки, як діючої сили, перебирає на себе функціональну роль злої сестри й негативної тіні героя. Циган видає себе за переможця в битві зі змієм і має отримати у винагороду царівну за дружину. Тобто прагне зайняти місце Іванка, показавши псевдодокази своєї перемоги - відрізані кінці язиків з голів змія. Циган, як і Маріка з розбійником, прагне у легкий спосіб отримати певні вигоди. А прагнення отримати більше ціною менших зусиль також має свій прихований психологічний зміст. Людям загалом властиво ухилятися від важких, індивідуальних шляхів вирішення життєвих проблем. І як зазначає М.-Л фон Франц, „ схожа поведінка відображає загальнолюдський недолік, бо тінь за своєю природою - невихована, хамувата істота й діє саме таким чином. І якщо є можливість отримати від справи прибуток, не докладаючи великих зусиль, тінь просто не може не скористатися такою можливістю” [5, 21].

Отже, у казці „Іванко - цар звірят” ми бачимо дві персоніфіковані іпостасі тіні - тваринний двійник героя (звірята) і лихий антропологічний двійник, який втілений в образах трьох героїв: Маріки, розбійника і цигана. Ми можемо виділити два різновиди тіні, один з яких - позитивний, другий - негативний. Звірята є безмежно відданими Іванкові й залишаються з ним надалі, а Маріку попри нібито кровну спорідненість з Іванком нічого не зв'язує. Вона не шкодила брату, поки він не зіткнувся з невідомим - зі світом магії й зі своїми прихованими здібностями. Маріку вбивають звірята після двох її спроб умертвити брата. І якщо трактувати образ Маріки як негативну тінь, то її смерть є логічно закономірною. Оскільки негативна тінь - це частина душі, котра не знаходить розуміння й з презирством відкидається, то їй більше нічого не залишається як загинути. „Якщо ми йдемо занадто далеко в подавленні тіні, якщо наша позиція по відношенню до неї залишається незмінно жорстокою і суворою, то не усунутий комплекс повинен померти...” [5 ,22]. І розвиток подій в аналізованій нами чарівній казці підпорядкований саме цій закономірності: Іванко не наважується сам вбити сестру, вибачає їй зраду, своє осліплення, вигнання, перше вбивство і лише після другого замаху на його життя, герой дозволяє звірятам робити з сестрою все, що завгодно.

Прикметним є й те, що Маріка зважується на відверте вбивство брата вже після того, як він одружився з царівною. А згідно з теорією М.-Л. фон Франц, царівна в чарівних казках трактується як аніма героя, одружившись з якою й подолавши свою негативну тінь, герой досягає гармонії з собою - своєї самості. Тобто негативна тінь, не зумівши перешкодити поєднанню героя з його анімою, намагається вбити його й гине сама.

Отже, усі три проаналізовані нами казки перегукуються своїми мотивами з обрядом ініціації, а шлях до мети героїв можна трактувати як шлях людини до осягнення своєї самості через подолання труднощів, породжених діями негативної тіні - злотворців, спираючись на допомогу персоніфікованої позитивної тіні - інстинктів.

Література

1. Казки Буковини. Казки Верховини. - Ужгород, 1968.

2. Мелетинський Є. Герой волшебной сказки. - М.,1958.

3. Пропп В. Исторические корни волшебной сказки. - Ленинград,1986.

4. Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. - Л.: Наука, 1979.

5. Фон. Франц М.-Л. Психология сказки. Толкование волшебных сказок. - СПб, 1998.

6. Фон Франц М.-Л. Процесс индивидуации / Человек и его символы / Под общ. редакцией С.Н.Сиренко.- М.: Серебряные нити, 1997. - С.155-226.

Анотація

У статті увага акцентується на зв'язку чарівних казок Закарпаття з обрядом ініціації, проводяться паралелі між казковими подіями та етапами обряду посвячення. Образи героїв та мотиви трактуються крізь призму психоаналізу.

Ключові слова: архетип, ініціація, тінь, аніма, самість, мінорат, тотемні уявлення, метаморфоза, мотив, образ-символ, чарівна казка.

In the article the accent is made on the connection of magic fairy tales of Transcarpatia and the custom of initiation, the parallels are drawn between fairy events and the stages of the rite of initiation. The image of the characters and motives are interpreted through the prism of psychoanalysis.

Key words: archetype, initiation, shade, anima, loneliness, minorat, totemic notion, metamorphosis, motiv, image-symbol, magic fairy tale.

Размещено на Allbest.ru