"А у всіх (навіть у травинки) сміялись сльози..." (Контрастиви в поезії Павла Тичини)

Размещено на http://www.Allbest.ru/

«А у всіх (навіть у травинки) сміялись сльози...» (Контрастиви в поезії Павла Тичини)

Надія Бобух

Анотація

У статті досліджуються семантично протилежні лексеми в поезії Павла Тичини. Проаналізовано продуктивні функціональні та семантичні групи пар антонімів у поетичній мові поета. Стаття дає зрозуміти, що антитези, образний стиль яких ґрунтується на акцентованому протистоянні персонажів, понять, явищ, оцінок описаних речей, виконують різні стилістичні функції в аналізованих поетичних творах.

В результаті проведених досліджень доведено, що поетична мова Павла Тичини характеризується складною системою засобів, які мають описові та оціночні функції, а мовні опозиції - несподівані комбінації слів.

Проаналізовано продуктивні функціональні та семантичні групи пар антонімів у поетичній мові поета. У статті визначено, що поетична мова автора характеризується поширеним використанням протилежностей, які корелюють з просторовими та часовими поняттями. Аналіз матеріалів факту доводить, що тимчасові протилежні складові взагалі не називають понять з протилежними значеннями; також аналіз підтверджує, що аналізовані протилежні складові мають символічне значення.

Описано продуктивні антонімічні та синонімічні парадигми поетичної мови Павла Тичини, які використовуються для висвітлення полярних почуттів, емоційного стану ліричного характеру, психічних процесів і емоцій. Виділено метафори, в яких складові емотивних опозицій поєднуються з традиційною для поетичної лексики лексемами серця і душі. Ці метафори описують емоційний стан ліричного характеру, його настрій, емоційний досвід і почуття. Характерно для поетичного дискурсу комбінації слів з лексичними антонімами, які формують персоналізовані образи. Духовна орієнтація словесних образів надає їм особливу виразність, підкреслює зв'язок ліричного характеру з природою, що має ті ж почуття, емоційний досвід і стан.

Опозиції, складові яких представляють значення поєднання, чергування, контрастування та ідентифікації опозицій, визначаються як продуктивні. Виявлено також оксиморонні синтагми, які підкреслюють суперечливу природу зображуваних об'єктів і явищ об'єктивної реальності в поетичному словнику Павла Тичини. Стаття дає зрозуміти, що антитези, образний стиль яких ґрунтується на акцентованому протистоянні персонажів, понять, явищ, оцінок описаних речей, виконують різні стилістичні функції в аналізованих поетичних творах (створення контрастних описів персонажів, підкреслення контрасту представлених символів) об'єкти і явища об'єктивної реальності, що передають полярні емоції, зміцнюють іронічне ставлення до описуваного). Аналіз підтвердив, що стилістичні можливості антонімії в поезії Павла Тичини забезпечують створення полярних образів і картин світу, підкреслюючи взаємозв'язок людини і природи, створюючи більш виразний образ непослідовного емоційного стану ліричного характеру.

Ключові слова: антонімічно-синонімічна парадигма, компаративізм, оксиморонна синтагма, опозиція, поетичний словник, позитивна і негативна оцінність, стилістичні функції.

N. Bobukh. «And everyone's tears (even the pile of grass) were laughing» (Contrastives in Pavlo Tychyna's poetry)

This article researches semantically opposed lexemes in Pavlo Tychyna's poetry. Productive functional and semantic groups of antonym pairs in the poetic language of the poet are analyzed. The article makes it clear that antitheses whose figurative style is based on the emphasized opposition of characters, concepts, phenomena, evaluations of described things fulfill different stylistic functions in the analyzed poetic works.

Metaphors in which constituents of emotive oppositions are combined with traditional for the poetic vocabulary lexemes heart and soul are singled out. These metaphors describe emotional state of the lyric character, his / her mood, emotional experience and feelings.

Typical for poetic discourse combination of words with lexical antonyms which form personalized images are characterised. Spiritualizing of the verbal images gives them special expressiveness, emphasizes relation of the lyric character with nature that has the same feelings, emotional experience and state.

Oppositions the components of which present the meanings of combination, alternation, contrasting and identification of oppositions are identified as productive.

Oxymoron syntagms that underline contradictory nature of represented objects and phenomena of objective reality in Pavlo Tychyna's poetic vocabulary are also identified.

The article makes it clear that antitheses whose figurative style is based on the emphasized opposition of characters, concepts, phenomena, evaluations of described things fulfill different stylistic functions in the analyzed poetic works (creation of contrasting descriptions of characters, underlining the contrast of the represented objects and phenomena of objective reality, conveying polar emotions, strengthening the ironic attitude to the things described).

The analysis confirmed that the stylistic possibilities of antonymy in Pavlo Tychyna's poetry provide creation of polar images and pictures of the world, underlining interconnection of man and nature, creating more expressive image of inconsistent emotional state of the lyric character.

Keywords: antonymic and synonymic paradigm, comparativism, oxymoron syntagm, opposition, poetic vocabulary, positive and negative connotation, stylistic function.

Поезії Павла Тичини притаманні зображення епохальних подій, глибина переживань, одухотворення світу рідної природи.. «Він, - зазначав О. Гончар, - приніс образність нового часу, поетику, здатну відтворити музику космічних оркестрів, найніжнішу красу людського почуття й грозову, вкрай наелектризовану атмосферу нового світу» [Гончар 1982: 5].

Художньому мовомисленню П. Тичини властива складна система засобів з описово-оцінною функцією, несподівані асоціативні зв'язки слів як вияв мовних контрастів. Характерною ознакою його поетичного словника є широке вживання антонімічних лексем, співвідносних із просторовими й часовими поняттями. Сферу простору репрезентують опозиції: вгорі - внизу, вперед - назад, вправо - вліво, зблизька - здалеку, земля - небо, лівий - правий, ліворуч - праворуч, схід - захід, сюди - туди, тут - там та ін.

Наприклад:

Хоч би чи дощ, чи завірюха,

Бо це й не осінь й не зима.

Туман внизу. Вгорі щось сіре.

Ні неба, ні землі нема

(тут і далі цитуємо за виданням [Тичина 1983-1984]);

Як в'їжджав я у Чернігів,

де колись малим ще бігав,

вправо бачу - два собори,

вліво - церква Катерини...

Компоненти зазначених темпоральних опозицій у поетичних текстах П. Тичини здебільшого не називають понять із контрастним значенням.

Полярну оцінність субстантивів схід і захід простежуємо у віршах, де названі сторони світу репрезентують антонімічні значення `соціалістичний - капіталістичний (світ)':

кревні, незабутні....

«За радянських часів Схід символізував країни соціалістичного табору, а Захід - капіталістичний світ» [Словник 2002: 214].

Субстантивована антонімічна пара ліві - праві, компоненти якої вживаються тільки у формі множини, репрезентує протиставлення прихильників радикальної політики [СУМ, VI: 507] і представників консервативних партій або течій [СУМ, VІІ: 502]:

Праві йдуть назад, але голову намагаються держати вперед.

Ліві мчать уперед, але голову скрутили назад.

Сфера часу виявлена в опозиціях: вдень - вночі, вчора - сьогодні, день - ніч, зима - літо, спочатку - потім, сучасне - майбуття та ін.

І от вже мова луна -

а потім - трепетна, прозора...

Темпоральна опозиція день - ніч у поезії П. Тичини має переважно позитивну маркованість. Образ дня традиційно асоціюється зі світлом, теплом, молодістю, радістю, спокоєм, щастям. У такому разі художніми означеннями до лексеми день є прикметники: літній, новий, розкішний.

Наприклад:

Співав би він [вітер]. Туман, зітхаючи, досвітній

Мене в свої обійми обгорнув...

Й була б то ніч чи день розкішний, літній -

Спокійно б я лежав, немов давно там був.

семантичний антонімічний стилістичний мовотворчість тичина

У поетичних контекстах засвідчено й порівняльні звороти, побудовані на логіко-смисловому паралелізмі протиставлюваних частин доби. Оцінна конотація таких компаративізмів (позитивна чи негативна) залежить від узагальнено-символічного значення другого члена порівняння. Пор.: у компаративному звороті день як ніч позитивна оцінність першого компонента трансформована під впливом семантики другого компонента в негативну. Означеннями до лексеми ніч у таких конструкціях є епітети чорна, темна та ін., які підсилюють негативну експресію порівняння: Дні, мов ті ночі, темні; неперехожі, безрадісні далі...

Символічне навантаження протиставлюваних компонентів зазначеної опозиції в поетичних контекстах увиразнене сполученням з іменниками у формі родового присубстантивного. Іменникові назви мають позитивну і негативну оцінність:

То йдуть вагони без упину

з вантажем бойових речей -

гармат, і танків, і мечей -

на північ, захід, Україну -

у сяйві дня, у тьмі ночей...

Зафіксовано й традиційне для поетичного словника вживання опозиції день - ніч із метою протиставлення прогресивного і реакційного періодів у житті суспільства, протиставлення миру і війни: О не сумуй так страшно, Прометею: /за ніччю встане день, за ніччю день.

Полярну оцінність компонентів відзначаємо також в опозиції світлий - темний, у якій прикметники вжито в переносному значенні: світлий означає радісний, щасливий, спокійний, що має високі моральні якості, а темний - безрадісний, сумний, який приносить лихо, недобрий, відсталий. Напр.: Під гнітом царської сваволі, / у темну ніч, у ніч глуху / до світлої ішла я волі. Експлікації протилежних значень членів цієї опозиції сприяє і вживання лексеми ніч (у переносному значенні) з означенням глуха.

У поетичних творах П. Тичини воєнного періоду, сповнених героїчних і трагічних мотивів, віри в перемогу над ворогом, надії на визволення, простежуємо актуалізацію опозицій за - проти, війна - мир:

Лексема мир поєднана з дієсловами прагнем, хочем:

Продуктивні в досліджуваних творах антонімічно-синонімічні парадигми на означення полярних почуттів, душевного стану індивідуума, психічних процесів та емоцій (веселий - сумний; любов, кохання - ненависть; радість, радощі - сум, муки, біль; сміх - плач, сльози; сміятися - плакати, ридати; щасливий - нещасний; щастя - нещастя, горе тощо):

Щоб у щасті, в горі - світив він нам.

У мовотворчості П. Тичини фіксуємо метафори, у яких компоненти емотивних опозицій, поєднані з традиційними для поетичного словника лексемами серце й душа, передають психічний стан ліричного героя, його настрій, переживання, почуття:

Ще не втихли в нас у серці болі, -

а в душі вже радість на порі:

і стрункі дівчата, як тополі,

й хлопці, й героїні-матері;

В душі я ставлю світлий парус, бо в мене в серці сум.

І сміх, і дзвони, й радість тепла.

Персоніфіковані образи, ґрунтовані на семантично протиставлюваних емотивних лексемах, характеризують душевний стан людини:

Наш привіт прийміть, братове,

він, як голуб, крильми в'ється...

Хай вам щастя чорноброве після горя усміхнеться!

Оживлення, одухотворення словесних образів надає їм особливої виразності, підкреслює зв'язок ліричного героя з природою, якій властиві такі самі почуття, переживання й емоційні стани:

Стою я сам посеред нив чужих

Немов покинута офіра.

І слухає мій сум природа. Люба. Щира.

Крізь плач, крізь сміх.

«Геніальний художник, Павло Тичина звучанням слів оживив світ рідної природи. Їх поліфонічність, багатоголосся збуджує в читача особливі ліричні струни» [Єрмоленко 1999: 171].

Для ідіостилю П. Тичини характерне вживання антонімічних дієслів сміятися - плакати на позначення протиставлення веселого, радісного стану людини (сміх супроводить радощі) і стану людини, яка зазнала горя, муки, болю (сльози викликають асоціацію з нещастям, сумом, тугою). У деяких мікроконтекстах лексема плакати набуває протилежного значення, тобто передає веселий, радісний стан ліричного героя, який плаче не від горя чи болю, а від веселощів, радості, нервового збудження:

І хочеться сміятися і плакать,

бо радощів у серці через край...

О сило наша, ворога скарай!

У поетичних творах П. Тичини виявлено опозиції, компоненти яких репрезентують значення:

- поєднання протилежностей: Найбільша ж бо у всіх турбота / чужих і рідних бить панів; Гойдалась / колиска: це мати торкнулась до неї рукою / і руку в повітрі отак все тихенько водила / туди і назад...;

- чергування протилежностей: Море, о море! - тобою пройнятись, / на хвилях летіти то вгору, то вниз; А за Дніпром, в небесній оболоні / сам Київ із туману проступав - / то тут, то там...;

- протиставлення протилежностей: Все вперед дорога бігла - / рівна, пружна, як струна... / Вітоша-гора праворуч, а ліворуч - низина; Нам потрібно не вліво, а вправо. / Душно від сонця, немов у печі! / Жито нам кланялось тихо і мляво: / бідне, воно недоспало вночі;

- ототожнення протилежностей: Ну що ж, суцвіття загасали. / Але - чи зовсім? По собі ж бо / вони писали / слід яскравий. /Кінець життя - життя й початок, і де коловороту край?; Спочатку так: немов підкова / в руках у тебе гнеться бідна, / а потім раптом - мова! мова! / Чужа - звучить мені, як рідна.

Менш продуктивні антонімічні синтаксичні конструкції, у яких реалізована сильна і слабка диз'юнкція:

Й була б то ніч чи день розкішний, літній -

Спокійно б я лежав, немов давно там був;

Від сонця ж промені привіту ідуть у всі кінці землі,

Де братні нам народи світу - чи то великі, чи малі.

В останньому уривку опозиція чи великі чи малі (народи), яка репрезентує розділові відношення, під впливом поетичного контексту набуває додаткових семантичних відтінків (поєднання протилежностей): і великі і малі (усі).

Лексичне оточення може трансформувати слабко виражені розділові відношення в заперечні: Більше рабів не буде - Вільних чи невільних. Опозиція вільних чи невільних має значення `ні вільних ні невільних' (ніяких).

У поетичному словнику П. Тичини зафіксовано й оксиморонні синтагми, які підкреслюють суперечливу сутність зображуваних предметів і явищ об'єктивної дійсності: бовван... кричить мовчазливо, морози мовчазним звучать, тиша загомоніла, висока глибина та ін.

Оксиморонні синтагми, ґрунтовані на використанні емотивно-оцінних лексем, поет уживає для передачі суперечливого душевного стану персонажа:

І виходить Шевченко. Сміється та плаче.

А сонце над ним, а сонце ласкаве, гаряче;

Мовчать. В очах їх [гостей] сльози. Я веселю печаль.

На стінах тихо плачуть Шевченко і Франко.

Прийом персоніфікації посилює відповідність пейзажного малюнка почуттям та переживанням ліричного героя, які викликані певною подією чи явищем, увиразнює думку про єдність людини й природи:

З тобою обнявшись, ходили ми по братніх стежках,

Славили сонце!

А у всіх (навіть у травинки) сміялись сльози...

Антитези в досліджуваних поетичних творах виконують такі стилістичні функції:

а) створення контрастних характеристик персонажів: Тож одна сім 'я і хата, / тільки б ось, здається, жити, - / але ж батько за старе був, / син же прагнув лиш нового;

б) підкреслення контрасту зображуваних предметів і явищ об'єктивної дійсності: Ген високо в небі жене вітер хмари! /

А сонце між листом, а іволги щебет, / а шум літака, що враз тишу проріже!;

в) передавання полярних емоцій: Я привітаю, наче друга. / Ах, я давно Вас [поета] ждала, / ще як над книжкою поезій / сміялася, ридала;

г) увиразнення іронічного ставлення до висловленого: Ось плетуться два діди, / ноги - наче вшилися: /раз сюди, а два туди, / видно - розговілися.

Література

1. Гончар О. Яблуневоцвітний геній України: Передмова // Тичина П.Г. Подорож з капелою К.Г. Стеценка: [щоденник] / Упоряд.: І.Д. Блюдо, С.А. Гальченко. - К.: Радянський письменник, 1982. - С. 5-11.

2. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови. - К.: Довіра, 1999. - С. 431.

3. Словник символів культури України / За заг. ред. В.П. Коцура, О.І. Потапенка, М.К. Дмитренка. - К.: Міленіум, 2002. - С. 260.

4. Тичина П. Зібрання творів: У 12 т. - К.: Наукова думка, 1983, 1984.

Размещено на Allbest.ru