"Письменник – нервова клітина нації": специфіка національної самоідентифікації автора в "Щоденниках" Олеся Гончара

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Два останні десятиліття в українському письменстві та науці про нього виокремлюються неабиякою увагою не тільки авторів художніх творів, а й дослідників до жанру письменницького щоденника. Цьому сприяло декілька обставин: лібералізація суспільства, повернення в літературу заборонених раніше постатей, потреба у висвітленні особистого погляду на суперечливу добу ХХ віку. З'явилась низка наукових студій О. Галича, Л. Курило, Г. Мазохи, В. Пустовіт, Т. Черкашиної, Н. Видашенко, А. Черниш, А. Галича, О. Максименко, присвячених дослідженню мемуарної літератури. Саме конкретний документ, живі свідчення, достовірний опис подій, безпосереднім свідком яких був автор, більше інтригує реципієнта, ніж найоригінальніша вигадка белетриста.

Об'єктом літературознавчих розвідок стали й приватні кореспонденції [5; 2; 4] та щоденники [1; 6] Олеся Гончара. Ревний охоронець українства в усіх його проявах не лише на вітчизняних теренах, а й у вселенському масштабі, письменник разом зі своїм народом пройшов непростий шлях голодоморів, задушливої атмосфери сталінщини, нелюдських випробувань війною та відродження країни зі згарищ у післявоєнний період. Світоглядні орієнтири О. Гончара так само ідентифікували генезу народного сприйняття дійсності: від щирої апологетики соціалізму в довоєнний час, романтичного захоплення європейськими революційними ідеями, через утрати, трагедії, розчарування й невдачі війни, поступове усвідомлення справжньої сутності радянської влади, кривавих злочинів Сталіна проти власного народу, до непідробного захоплення нетривалою «хрущовською відлигою», ліквідація якої в брежнєвську добу переконала митця в необхідності демократизації суспільства, а Чорнобильська катастрофа, занепад національної духовності, витіснення української мови на маргінеси буття поставили його на чолі духовного відродження України.

Однак, незважаючи на згадані публікації науковців, досі ще в літературознавстві не було спеціальної праці, присвяченої дослідженню «Щоденників» Олеся Гончара крізь призму особливостей національної самоідентифікації адресанта.

Отже, актуальність статті зумовлена об'єктивною потребою у ретельному осмисленні специфіки національної самоідентифікації автора у діарійних нотатках автора «Прапороносців» та «Собору», а також відсутністю публікацій на цю тему.

Мета статті полягає у розкритті специфіки національної самоідентифікації автора у «Щоденниках» Олеся Гончара.

Після смерті митця вийшли у світ його «Щоденники» [3], дбайливо впорядковані В.Д. Гончар, дружиною письменника, в трьох - томне видання (2002-2004): Т. 1 (1943-1976); Т. 2 (1968-1983); Т. 3 (1984-1995). Перший запис у щоденниках прозаїка (а це десятки рукописних зошитів і просто зшитків різного формату) датовано червнем 1943 року, останній - липнем 1995 року. Вони охоплюють і воєнне лихоліття, і післявоєнну відбудову, і «хрущовську відлигу», і брежнєвський застій, і щойно народжену незалежність. У цих записах на «межі між сьогодні і вчора, між живим і неживим, між пам'яттю й історією, між документом і сповіддю» (Михайлина Коцюбинська) - розповіді

О. Гончара про радощі, болі, розкошування, поневіряння, служіння високій ідеї і пристосуванство людей, які жили й діяли в той неповторний час.

У записі від 13 грудня 1978 року письменник поділив українців за критерієм «вдача» на дві категорії: «порода хитрих» і «порода безхитрісних». Перша категорія - це «оті унтери, що тримали колись на собі імперію, постачали кадри держиморд, а при потребі вміли незрівнянно лабузнитись, ставати перед панством тихесенькі, богобоязливі, мовчки таїлися в кущах своєї невдатності та копили злість для майбутньої помсти». У наш час вони возсідають на найвищому кріслі у Верховній Раді і вважають себе наймудрішими й незамінними, бо майстерно «освоїли вміння душити подушкою, телятками підлазять до якого-небудь батечка під його протекційну руку, яка когось відсторонить, а теляткові смирненькому циці дасть» [3, Т. 2, 391].

Друга категорія, на думку О. Гончара, - це «оті безхитрісні, відкриті натури, що їх формували походи, козацька степова воля, життя в товаристві… вони дозволяють собі розкіш жити розкуто, вони не захищені панциром лицемірства й холуйства та інтриганства, і через те 'їх частіше дістають отруєні стріли, від яких вони гинуть по-лицарськи, на бранному полі» [3, Т. 2, 392], ті, «що сиділи за колючим дротом, ганяли по степах та писали» [3, Т. 3, 450].

Сам автор «Щоденників» - з «породи безхитрісних», тих, що по степах ганяли та в муках виношували, писали «Таврію», «Перекоп», «Тронку». Насамперед до них, «отих аж ніби легковажних сміливців, прямодушних, відкритих», звернене слово О. Гончара; з їхніми серцями билося в унісон його серце, з їхніми прагненнями й діяннями були суголосні його устремління і вчинки.

Щоденні нотатки О. Гончара можна умовно поділити на дві частини, які різняться за тематикою й особливостями викладу подій: воєнний щоденник (він охоплює події періоду Другої світової війни) і щоденник, який розкриває перипетії життя автора у післявоєнну добу.

Воєнний щоденник є хронікою подій 19431945 рр., що стали «пам'яткою доби». У ньому окреслено історичні обставини на фронті, перебування автора у ворожому полоні, зустріч Перемоги. Ці записи ідентифікують процес становлення особистості митця, фіксують зміни в його світосприйнятті та світорозумінні. Текст оповіді насичений елементами сюжетності, складниками якої є: полон автора - фронтові будні - перемога. Щоденні нотатки О. Гончара періоду воєнного лихоліття прикметні передовсім своєю документальністю, фрагментарністю, ретроспекцією, тяжіють до хроніки воєнної доби, де чітко виражена активна авторська позиція.

У післявоєнних нотатках автор вдався до реалістичного зображення дійсності, що дало змогу з'ясувати власну письменницьку позицію і реалізувати змістовне інтелектуальне наповнення щоденника. Основними особливостями композиції цих записів є відсутність єдиного сюжету, домінування авторського світовідчуття й світорозуміння, ретроспективний погляд на реальні події й факти, багатоплановість нарації.

«Щоденники» О. Гончара містять еволюцію поглядів автора на природу художньої творчості, започатковану опануванням поняття народності, національності: «Мистецтво (навіть циркове) не може бути безнаціональним» [3, Т. 1, 210].

Розмірковуючи над феноменом національної приналежності митця («письменник - нервова клітина нації»), О. Гончар зауважував: «Неможливо собі уявити, щоб твір художника однаково сприймався людиною, що виросла в монгольській юрті, і людиною, що виросла на Вацлавськім намєсті в Празі. Різні не просто смаки, різне художнє мислення, вся система образів і уявлень… І жахливо було б, якби все це було уніфіковано.

Саме ця різність дає Бертольда Брехта і, скажімо, Лу Сіня, а так був би один довжелезний Собко» [3, Т. 1, 211].

«Щоденники» увиразнюють важливість рідної мови в житті письменника і його активну громадянську позицію в мовних питаннях: «Якщо людина не вірить у повноцінність своєї мови, вона не вірить і в свою власну повноцінність, така мусить вважати себе людиною другого сорту» [3, Т 1, 338].

Нотатки, які О. Гончар розпочинав писати російською мовою, зафіксували еволюцію мовної особистості митця - від суто наукової філологічної рефлексії мовних явищ до усвідомлення національної детермінованості мовної рецепції світу, активного протистояння прихованій русифікації.

У записі від 17 грудня 1972 року автор «Щоденників» занотував: «Суду нема на тих, хто сьогодні цькує українську культуру, хто тебе ображає, оббріхує. По суті ми беззахисні, ніякий закон нас не захищає. Ти «винен» уже тим, що ти письменник український і що мова творів твоїх - українська.» [3, Т. 2, 175].

В іншому записі від 29 лютого 1964 року зафіксовано: «Ні, Україна, українська культура не зникне, не буде поглинута, мов Атлантида, морем стандартизації. Хоч декому й хотілось би цього» [3, Т. 1, 325].

А ось запис від 15 жовтня 1967 року, який містить усвідомлення митцем глибинної прірви між «братніми народами»:

«В оперному концерт дружби з нагоди закін[чення] російської Декади. Почувається дух змагання артистів двох республік (концерт змішаний).

Ленінградський] співак виконав дві пісні: одну - оту дику азіатську, де зовсім не по-рицарськи «он за борт ее (нещасну персіянку) бросает в набежавшую волну.», а другу проспівав українську, де «я ж тебе, милая, аж до хатиноньки сам на руках однесу.» Там - за борт після ночі оргій, а тут боїться, щоб ніженьки босії його коханої не ступили в холодну росу.

Дві пісні, дві душі» [3, Т. 1, 437].

У нотатках від 27 квітня 1968 року О. Гончар констатував: «Український народ - н а р о д - красолю б! Досить глянути на ансамбль Софіївського майдану з Богданом, на Андріївську церкву, на весь геній Києва.» [3, Т. 2, 437].

Ідея собору, соборності України, яку митець відстоював чи не в найважчі роки руйнації моралі, духовної деградації, залишилась і нині актуальною духовною концепцією.

Щоденникова проза О. Гончара випромінює енергетичну потужність, яка відіграє значну роль у становленні української національної самосвідомості читача та формуванні ідентичності нації - однієї з визначальних характеристик етносу, вкрай важливої для його повноцінного існування, збереження цілісності держави, зміцнення її в системі міжкультурних взаємин та геополітичних відносин із іншими країнами.

Діарійні нотатки прозаїка є свідченням того, що належать насамперед творчій особистості, для якої була неприйнятною дихотомія «життя/ творчість». Саме тому в них превалює наскрізна ідея про необхідність творити як жити і жити як творити.

За емоційною напругою в оцінці фактів навколишньої дійсності, реалістичності відтворення подій, їх панорамності, спрямованості в майбутнє «Щоденники» О. Гончара стилістично близькі до «щоденника-сповіді» О. Довженка.

«Щоденники» О. Гончара поглиблюють читацьке уявлення про автора як людину високого духовного заряду, людину щиру і принципову, істинного патріота рідної землі.

Литература

щоденник гончар національний письменник

1. Вельможко Я.Ю. Щоденники Олеся Гончара: проблематика, образ автора, стиль: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук: 10.01.01 «Українська література» / Яна Юріївна Вельможко; Київський університет імені Бориса Грінченка. - К., 2015. - 19 с.

2. Галич В.М. Олесь Гончар - журналіст, публіцист, редактор: еволюція творчої майстерності: [монографія] / Валентина Галич. - К.: Наук. думка, 2004. - 816 с.

3. Гончар О. Щоденники: у 3-х т. / Упоряд., підгот. текстів, ілюстр. матеріалу та передм. В.Д. Гончар. - К.: Веселка, 2002-2004. - Т. 1 (1943-1967). - 2002. - 455 с.; Т. 2 (1968-1983). - 2003. - 607 с.; Т. 3 (1984-1995). - 2004. - 606 с.

4. Курило Л.М. Творча індивідуальність Олеся Гончара в епістолярному дискурсі: [монографія] / Людмила Курило. - Луганськ: «Альма-матер», 2007. - 199 с.

5. Погрібний А. Олесь Гончар. Літературний портрет / Анатолій Погрібний. - К.: Дніпро, 1987. - 246 с.

6. Степаненко М. Літературний простір «Щоденників» Олеся Гончара: [монографія] / Микола Степаненко. - Полтава: ТОВ «АСМІ», 2010. - 528 с.

Размещено на Allbest.ru