Канадська англомовна казка: історія розвитку, наукові підходи та перспективи дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Казка є одним з найбільших, найцікавіших та, водночас, найскладніших видів народної творчості. І хоча казку ми легко впізнаємо серед інших народних оповідань, проте у лінгвістичній науці досі не існує її беззаперечного визначення.

Отже, метою статті є систематизація наукових підходів до вивчення казки та надання інтегрованого підходу до аналізу образного простору канадської англомовної казки.

Народи світу, європейські зокрема, як правило, не давали ніякого визначення цьому виду народної творчості. Лише у двох європейських мовах були спеціальні номінативні одиниці для детермінації цього поняття - це російська та німецька мови.

У російській мові слово «сказка», у своєму сучасному розумінні, з'являється не раніше XVII століття. Стародавня та середньовічна Русь такої лексичної одиниці не знали, але це не означає що казок не було взагалі, це лише наводить на думку, що раніше казки позначались якимось іншим виразом. Вважають, що такою мовною одиницею слугувала «басня», якій відповідало дієслово «баять» [19, с. 18]. Такі обороти мовлення, як «полно басни-то сказывать» або «бабьи басни и дурак любит», наведені В.І. Далем у його «Толковом словаре», вказують на те, що у сучасному мовленні під байкою може розумітися казка.

У значенні «казка» слово «байка» є в українській і польській мовах.

Номінація «казка» спочатку мало інше значення, аніж сьогодні. Воно значило сказане або написане слово, яке мало вагу документа. В усному мовленні «отобрать сказку» колись відповідало виразу «зняти показання», а в І.С. Тургенева у розповіді «Бурмістр» є така фраза, як «сказку подписать» [19,с. 19].

Отже, до XVII століття у російській мові лексична одиниця «сказка» значило щось достовірне, писемне або усне показання чи свідчення, яке мало юридичну вагу. З XVII століття навпаки відмічається ще одне, до того ж зовсім суперечне з наведеним вище значення номінації «сказка». Так, наприклад, у висловлюванні «сказки сказывать небылые», мовна одиниця «сказка» з'являється у тому ж контексті що й «басня» та чітко доводить той факт, що слово «сказка» відповідає слову «басня» і має значення вигадки.

У німецькій мові казка позначається номінативною одиницею «Marchen». Корінь Маг-- значить «новина», «звістка», -chen - це зменшувальний суфікс, тому Marchen - це «невеличка цікава розповідь» (слово зустрічається з XIII століття і поступово закріплюється у значенні «казка»).

Давні греки для позначення казки використовували таку одиницю як «міф». Окремої номінації для позначення казки не було. У латинській мові термін «казка» передається через «fabula», однак ця номінація теж не відведена тільки для казки, адже вона має й інші значення: «розмова», «плітка», «щось, що обговорюється».

У французькій мові найчастіше використовується лексична одиниця conte, що значить «розповідь», для більшої точності добавляють conte populaire - «народна розповідь», conte de fees - «розповідь про фей». Теж саме значення знаходимо і в англійській мові. Для позначення поняття «казка» використовується номінативна одиниця «tale», що значить «будь-яка розповідь», та на кшталт французького виразу використовують «fairy-tale» - «розповідь феї» [цит. за19,с.21].

Отже, можна виділити дві ознаки казки, які вміщує ця лексична одиниця: 1) казка визнається жанром оповідання, 2) казка вважається вигадкою. Для підтвердження можна привести визначення терміну «казка», надане тлумачним словником російської мови С.І. Ожегова та Н.Ю. Шведової: «сказка: повествовательное, обычно народно-поэтическое произведение о вымышленных лицах и событиях, преимущ. с участием волшебных, фантастических сил» [15, с. 720].

Говорячи про жанрове розмаїття казки, потрібно виокремити «фольклорну» та «літературну, або авторську» казки. Для кращого розуміння літературної/авторської казки багато хто з учених намагаються зіставити авторську та фольклорну казки. Так, В.П. Анікін зазначав, що казки письменників злились у свідомості людей усіх поколінь з казками народу. Це відбувається тому, що кожен письменник, незалежно від його оригінального стилю, відчуває свій зв'язок з фольклором [2, с. 22]. Учені-лінгвісти дотримуються думки, що «літературна казка повинна повторювати народну в її традиційних параметрах, вона доволі вільна як у доборі матеріалу, так і у виборі форми. Однак, є певні створені фольклором «правила гри» та риси жанру, без яких казка вже не буде казкою взагалі» [12, с. 76]. Ця ознака зближує авторську та фольклорну казку, але з іншого боку, виокремлює першу як самостійний жанр. Для цього є наступні підстави:

1. Авторська казка відрізняється від фольклорної за формальними ознаками. Авторська казка існує лише у письмовому вигляді, адже її мова відзначається індивідуальним стилем письменника, нерідко доволі образним [11, с. 25].

2. Початок та кінець авторської казки може не відповідати канонам фольклорної казки, які були описані В.Я. Проппом [11, с. 25].

3. За своїм об'ємом авторська казка може бути різною, залежно від того, до якого жанру літератури вона більше тяжіє [22, с. 22].

4. Авторській казці притаманний незвичний початок, який більше нагадує твір реалістичного характеру. Закон щасливого кінця, дуже важливий для фольклорної казки, в авторській доволі часто стає неоднозначним, с присмаком життєвого смутку [22, с. 22].

Письменник не пориває з фольклорною традицією, а нібито дає їй нове життя, знаходить у ній прихований та невикористаний досі художній потенціал [7, с. 228]. Все вище- наведене доводить, що фольклорна казка по відношенню до авторської є її архетипом, однак авторська казка є доволі далекою від першоджерела та унікальною, що робить її самостійним жанром. Узагальнюючи визначення «казки», наведені різними авторами, ми висновуємо, що термін «літературна казка» охоплює: письменницьку обробку зафіксованих народно-казкових сюжетів; творчість письменників-оповідачів, а також індивідуально-авторські казки, або власне літературні [22, с. 21].

Осмислення й переосмислення наукового доробку з проблеми дослідження казки уможливлює виокремлення таких домінантних підходів до аналізу фольклорної і авторської казки: «Міфологічна школа» стала першим етапом розвитку наукової фольклористики. Міфологічна школа аналізувала казки як матеріал, необхідний для вивчення міфів, та розглядала казку з точки зору продовження розвитку міфів [20, с. 10]. Цей підхід найбільш розгорнуто був описаний у дослідженні А.Н. Афанасьева «Поэтические воззрения славян на природу» (1866-1869), в якому він стверджував, що цілісна система міфологічних уявлень вибудовується на основі елементарних опозицій, викликаних емоційно-чуттєвим сприйняттям (світло - пітьма, тепло - холод) [1,с. 27].

Інший підхід до аналізу казок був викликаний спостереженнями, що схожі мотиви та сюжети, які зазвичай виявлялися у казок зі спільним походженням, були також характерні й для творчості народів, що не мали спільного коріння [20, с. 10]. Спроба з'ясувати причини цього споріднення була зроблена німецьким ученим Т. Бенфеєм, який видав збірник індійських розповідей «Пан- чатантра» у перекладі на німецьку мову, та вказав на схожість між санскритськими казками й казками європейських і неєвропейських народів. Подібні сюжети дослідник пояснює їхнім запозиченням, яке відбувалося під час культурно-історичних зв'язків між народами світу. У науці ця теорія Т. Бенфея отримала назву «теорії запозичення» або «міграційної теорії» [1,с. 27].

Усупереч теорії запозичення дослідники фольклору стикалися з численними випадками збігу мотивів та сюжетів у творчості народів, які не мали спільних культурно-історичних відносин, більш того, вони настільки далеко знаходились один від одного у географічному плані, що будь-які запозичення були малоймовірними, тому шотландський учений Е. Ленг запропонував іншу гіпотезу для пояснення такої схожості у творчості різних народів. За Е. Ленгом, усі народи проходять однакові шляхи розвитку, тому колективна творчість самозароджується і розвивається подібним чином. Теорія Е. Лента отримала назву «теорії самозародження», а школа - «антропологічної» [1,с. 29]. казка авторський символічний

Антропологічна школа надавала великої ваги елементам ранніх культур у народній творчості. Найбільш помітним представником антропологічної школи у Британії був Дж. Фрезер, який підкреслював окрему значущість магії у первісних обрядових актах, та під час створення пов'язаних з ними пісень й інших видів фольклору. У Німеччині антропологічна школа знайшла своє відображення у працях психолога В. Вундта і фольклористів Л. Лейстнера і Ф. фон-дер-Лейена. Відповідно до гіпотези Л. Лейстнера, основні казкові мотиви виникають зі снів. Він зробив спробу виявити взаємозв'язок між символічними снами і фольклорними мотивами, та у підтвердження своєї гіпотези зібрав численний фактичний матеріал [20, с. 10].

Водночас з антропологічними дослідженнями, не зупиняли свій розвиток і дослідження теорії запозичення. Перші вдалі спроби класифікації і каталогізації казок були зроблені вченими фінської школи фольклористів К. Кроном й А. Аарне, котрі поклали в основу своїх праць географічно-історичний метод, та вважали за мету встановлення найдавнішої «праформи» кожної з казок, її «прабатьківщини», уточнення шляхів її міграції згідно з формальними ознаками [20, с. 10]. У межах цього дослідження, К. Крон намагався систематизувати фольклорний матеріал за етнографічним принципом. Він розробив класифікацію казок, розподілив їх на чотирнадцять груп і підгруп, усередину котрих він помістив сюжетні типи. Класифікація К. Крона була доповнена одним із його учнів

А. Аарне, який склав «Вказівник казкових типів», що надалі став авторитетним посібником із систематизації сюжетних схем. Свою систематику А. Аарне побудував на основі європейських казок і поділив їх на три групи: 1) казки про тварин; 2) власне казки, які вміщують: чарівні казки, легендарні казки, новелістичні казки та казки про дурного чорта (велетня); 3) анекдоти [9, с. 118].

Одним з найбільш впливових напрямів фольклористики кінця XIX - початку XX ст. була «історична школа». Представники цього напряму вивчали фольклор, спираючись на історію народу, уточнювали обставини творення уснопоетичного твору, виявляли історичні події, відображені у ньому. Розбіжності між історичними подіями і змістом творів прибічники історичної школи пояснювали перекручуваннями тексту під час багаторазового відтворення [1, с. 36].

Історичний і соціологічний підходи не втратили своєї актуальності і сьогодні. Дослідники (Дж. Зайпс, Г. Кало, А. Нитчке, Е. Шерф та ін.) вважають, що народні казки відображають соціальний устрій, проблеми суспільства, культурні цінності й уявлення, котрі суспільство намагається прищепити підростаючому поколінню у певну історичну епоху [20, с. 11].

Структуралістські дослідження казок спираються на «структурний підхід», який вперше був запропонований у статтях А.І. Нікі- форова й у книзі В.Я. Проппа «Морфологія казки» (1928). Розглядаючи сюжети чарівних казок (викладених у вказівнику сюжетів Аар- не-Томпсона), В.Я. Пропп виявляє, що покладені в їхню основу мотиви можуть бути згруповані в обмежену кількість дій-функцій, які є притаманними певному колу персонажів. Загалом він виокремив 32 функції (від відлучення і нестачі до покарання і весілля), а також 7 персонажів (дарувальник, помічник, царівна, відправник, герой та хибний герой) [18]. Праця В.Я. Проппа показала принципово лімітований набір елементів казки і правил їхньої дії, чим зробив аналіз чарівної казки системним і більш уподібненим до лінгвістичного аналізу.

У межах структуралізму був започаткований «семіотичний підхід», який будується на положенні про те, що культура передається символами і знаками, тому під час вивчення знакових систем різних культур можливе виявлення їхніх глибинних смислів через вилучення певної інформації (наприклад, інформації, яка була зашифрована у словесних образах митцем твору). Завдяки структурно-семіотичному аналізу можливе виявлення шляхів організації тексту, а також яким чином через структуру твору вбачається його зміст. Одним з важливих понять семіотичного підходу є «код» - це система моделювання цілісної картини світу, яка відображає його бачення з позиції того, чи іншого суспільства [16]. Узагальнюючи погляди представників цього підходу, можемо зробити висновок, що казка набуває статусу репрезентативної соціокультурної системи, завдяки якій поглиблюється формування мовної, ментальної, національної, культурної, нара- тивної ідентичності. Казка є текстом із підвищеним змістотворчим й ідентифікаційним потенціалом, що, у свою чергу, перетворює процес спілкування в інкультураційний акт [цит. за 6, с. 279].

Казки також стають об'єктом дослідження спеціалістів в області психоаналізу. 3. Фрейд одним із перших звернув увагу на символічну природу казки. Згідно з переконаннями вченого, казка, як і міф або легенда, звернені до найбільш примітивних частин людської психіки. Вони пов'язують первинні, несвідомі процеси та вторинні процеси свідомого мислення, трансформують несвідомі фантазії у структуровану розповідь, яка «озвучує» у символічній формі голос бажань, та виступають посередником між тілесними і соціальними функціями [10]. К. Юнг інакше розумів зв'язок казки з несвідомим: він пов'язує міфологію та казку з ідеєю архетипу, тобто з колективно-несвідомим шаром психіки людини. Під терміном «архетип» К. Юнг позначив образи, які існують у міфології, казках, сновидіннях і фантазіях. Учений вважав, що за допомогою казок можна досліджувати анатомію психіки людини [цит. заЗ,с. 12].

Оскільки предметом нашого дослідження є образність англійської канадської фольклорної й авторської казки, то належним є визначення поняття «образність», яке йде від розуміння художнього образу, котрий витлумачують як художньо-естетичну категорію, «що характеризує особливий, притаманний лише мистецтву спосіб осягнення і перетворення дійсності» [21, с. 42].

При створенні художнього образу активно залучаються засоби словесної образності, які створюються за допомогою метафоричного, метонімічного та парадоксального [4] переосмислення значення лексичних одиниць. Словесний образ виражає взаємодію, «гру» значення та внутрішньої форми певного слова чи виразу [4]. Зазвичай, за літературним образом стоять образи дійових осіб, автора та адресата твору [5]. Під словесними розуміють автологічні образи (грец. autos «сам», logos «слово»), засновані на прямому слововживанні; та металогічні образи (грец. meta «через», logos «слово»), які базуються на переносному значенні [8] за допомогою тропів та фігур мовлення [17, с. 29], символів, знаків тощо. Іншими словами, літературно-художній образ (портретний, пейзажний та інші) має словесну оболонку, тобто втілений у фрагменті тексту, словесний образ схований у внутрішній формі слова [4]. Отже, образність визначаємо, слідом за Л.І. Бєлєховою [5], як емоційно-смислову домінанту художнього тексту.

У контексті нашої роботи на основі систематизації вищенаведених підходів ми пропонуємо інтегрований підхід до аналізу образного простору канадської англомовної казки. Образний простір, слідом за Л.І. Бєлєховою, тлумачимо як сукупність різнорідних художніх образів: словесних та персонажних [5]. Зважаючи на обсяг статті, проаналізуємо лише домінантні персонажні образи.

Інтерпретативно-текстовий аналіз канадських казок уможливив виокремлення наступних груп образів персонажів: 1) образи диких тварини, 2) образи птахів, 3) образи людей, 4) образи істот космогонічного простору, 5) образи істот потойбічного світу, 6) образи істот, які уособлюють стихії, 7) образи істот, які уособлюють рослини та 8) образи істот, які уособлюють неживу природу. Найбільш популярними є казки, де головну роль виконують дикі тварини та птахи. Асоціації, пов'язані у ментальності етносу з образами тварин, які пізніше отримують відповідне мовне вираження, спричинені фактором співвіднесення світу людини зі світом тварин. В основі таких асоціацій містяться містичні уявлення давнього народу Канади, який персоніфікував, а іноді й боготворив об'єкти навколишнього світу [14, с. 29]. Численні казки цього регіону пояснюють закони світобудови, зокрема розділення тварин за класами, походження їхнього зовнішнього вигляду і поведінки, виникнення дружби або ворожнечі між певними представниками цього світу.

Зооніми презентують символічне значення, відповідно до тих рис та ознак, якими вони наділяються. Нами попередньо виділені основні компоненти зоологічного світу, які згруповані у два класи (дикі тварини та птахи). Крім того, визначено, за допомогою яких мовних засобів вони вербалізуються та яке символічне значення актуалізують. Серед найрепрезентативніших частин мови ми виокремили іменники і дієслова, які чітко дають номінації анімалістичним компонентам та характеризують процеси і явища, пов'язані з цими конотаціями.

Персонажі казок - тварини та птахи розмовляють людською мовою, постійно зайняті пошуком харчів, подібно до людей вони доглядають своє господарство, мають певний фах діяльності, займаються полюванням, мають одяг, житло, човни та вози, на кшталт людських, та ін. Більш того, окреме місце займає елемент дружніх відносин або шлюбу між людьми та тваринами, або ж навпаки елемент ворожнечі між ними. Численні випадки використання анімалістичних образів як помічників людини (горобець, лис, ведмідь, журавель, бобер, кролик); хитрих або спритних сусідів (кролик, горобець); або дурних, довірливих і боязких персонажів (ворон, кролик, лис, ведмідь, вовк, сова). У тваринних казках зазвичай переможцями стають кволі, недолугі та малі за розмірами персонажі, але які мають гострий розум, хитрість і спритність.

Зоонім КРОЛИК є маскулинним, є найбільш популярним уособленням трікстеру (казки «How Rabbit Deceived Fox», «Rabbit and the Indian Chief»), зазвичай виступає у ролі шахрая та злодія: “he (Rabbit) was a great thief”, “she (the old robbed 'woman) had an idea thatRabbitwas the pilferer, for she had heard that he was a great thief” [«How Rabbit Deceived Fox»], “He (Rabbit) is a great brigand and a liar and a thief” [«Rabbit and the Indian Chief»], який не тільки краде харчі і бажані для нього речі, а й шкодить оточуючим його людям і тваринам, знущається, завдає їм страждань і болю, або навіть убиває (так, у казці «Rabbit and the Indian Chief» кролик шляхом прийому перевдягання спочатку обманює Велетня та його дружину Відьму “The giant woman was deceived, and she threw her arms around Rabbit ... and she did not feel his whiskers or his split lip because of the old shawl that was wrapped around his face”, а надалі він вбиває обох персонажів “with two blows of his axe”', або у казці «How Rabbit Deceived Fox» кролик, після довгої низки знущань з Лиса, боячись за своє життя, вирішує вбити його вельми жорстоким шляхом: “he (Rabbit) kindled the fire at many places all around the log on which Fox sat”), але у деяких казках знаходимо й іншу його характеристику - боягузливість: “he (Rabbit) ran home as fast as he could <...> he did not know who he (the robber) 'was, for he was too frightened to look”, [Rabbit and the Moon-Man] “poor Rabbit, trembling in hisfear” [там само], “Rabbit was much afraid and he trembled like an aspen leaf” [«How Rabbit Deceived Fox»]. Зоонім ВОРОН є завжди маскулинним, йому відводиться певна роль у процесі світобудови, але зазвичай це боягузливий і хитрий персонаж “sly fellow ” [«How Raven Brought Fire to the Indians»], який заздріть іншим “Raven grew envious of Sea-gull's possession” [там само], краде чуже майно “Raven stole Sea-gull's large storing carriage”, “We 'will steal the baby of the Chief and hold him for a ransom” [там само], використовує інших тварин через складність та небезпечність дії, та його боягузливість “Raven took good care that he would not go himselffor he was a great coward” [там само], а також уособлює жадібність “although the people clamoured loudlyfor it (fire), he would not give any of it away” [«How Raven Brought Fire to the Indians»]. Зоонім ЛИС також є завжди маскулинним, попри традиційну думку, що цей образ уособлює зрадництво, підступність та хитрість, у канадських казках також паралельно зустрічаються інші характеристики: довірливість (у казці «How Rabbit Deceived Fox» Кролик запевняє Лиса, що той у мішку не через те, що людина хоче його вбити, а тому що хоче насильно одружити, на що Лис відповідає: “I have been lookingfor a 'wife ... let me get into your place” [там само]), недоумкуватість (коли Лис подавився огірком і майже не помер: “He swallowed the cucumber at one gulp, as Rabbit told him, but the prickles stuck in his throat and he almost choked to death” [там само]).

Зоонім ПАВУК так само, як і образ ЛИСа є маскулинним, цей образ є проміжним між космогонічним середовищем - небом, та землею, він виступає своєрідним посередником [«The Fall of the Spider Man»]. Цьому персонажу властиві працьовитість “he was kept at it (work) day and night always spinning and weaving his webs” [там само], зрадництво “he grew angry and resolved to punish the Star- people <...> night after night he did this (cut the strands of the ladder), and he chuckled to himself as he saw the sky-fairies sprawling through the air” [там само], малодушність та неслухняність “the Star-fairy knew well that the Spider Man would disobey his orders” [там само], та жага до легкого життя “I would marry four wives 'who would workfor me 'while Iwould take life easy” [там само]. Аналітичний огляд наукового доробку з проблеми теорії казки, канадської зокрема, дозволив виокремити такі домінантні підходи: міфологічний, теорія запозичення, теорія самозародження, антропологічний, історичний, соціологічний, структурний, семіологічний та психологічний, а також запропонувати інтегрований підхід до аналізу образного простору канадської англомовної казки, який розуміємо як сукупність різнотипних словесних і персонажних образів. Серед персонажних образів виокремлюємо наступні: 1) образи диких тварини, 2) образи птахів, 3) образи людей, 4) образи істот космогонічного простору, 5) образи істот потойбічного світу, 6) образи істот, які уособлюють стихії, 7) образи істот, які уособлюють рослини та неживу природу.

Література

1. Азадовский М.К. История русской фольклористики. М.: Учпедгиз, 1958. 345 с.

2. Аникин В.П. Русские писатели и сказка. Сказки русских писателей / сост. В.П. Аникин. М.: Правда, 1985. С. 3-22.

3. Белехова Л.И. Методика экспликации архетипов, воплощенных в американских поэтических текстах. Журнал «Когниция, коммуникация, дискурс». 2014. № 9. С. 8-32.

4. Бєлєхова Л.І. Витоки становлення і шляхи розвитку когнітивної теорії образності. 2015.

5. Белехова Л.И. Теория образности в когнитивной перспективе. 2015.

6. Дуркапевич B.B. Казка як текст (до проблеми структурально-семіотичної інтерпретації). Актуальні проблеми слов'янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство: Міжвуз. зб. наук. ст. 2009. Вип. XXI. С. 275-282.

7. Зусман В., Сапожков С. Литературная сказка. Литера- турнаяучеба. 1987. №1.С. 228-230.

8. Квятковскнй А.П. Поэтический словарь / Науч. ред. И. Роднянская. М.: Сов. єнцикп., 1966.

9. Ким А.А. О некоторых способах классификации сюжетов и героев народных сказок. Вестник ТПГУ. Серия: «Гуманитарные науки» (История). 2006. Вып. 1 (52). С. 117-120.

10. Колакоглоу К. Сказочный проективный тест. Журнал практической психологии и психоанализа. 2003. Вып. 4.

11. Комиссарова Е.В. Лингвистические особенности литературной сказки в немецком языке: дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04. Смоленск, 2017. С. 24-28.

12. Лупанова И.П. Современная литературная сказка и ее критики (Заметки фольклориста). Проблемы детской литературы. Петрозаводск, 1981. С. 76-90.

13. Маріна О.С. Семіотика парадоксальності у когнітив- но-комунікативному висвітленні (на матеріалі сучасної англомовного поетичного дискурсу): монографія. Херсон: Айлант, 2015. 436 с.

14. Меновщиков Г.А. Об устном повествовательном творчестве народностей Чукотки и Камчатки. Сказки и мифы народов Чукотки и Камчатки. М.: Наука, 1974. 646 с.

15. Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка: 80 000 слов и фразеологических выражений. 4-е изд., доп. М.: А ТЕМП, 2006. 944 с.

16. Осипова Н.О. Структурно-семиотический подход как аспект методологии гуманитарного знания. Культурологический журнал. 2011. Вып. 3(5).

17. Пешковский А.М. Понятие отдельного слова. Методика родного языка, лингвистика, стилистика, поэтика: сб. статей. М.: Госиздат, 1925. С. 29.

18. Пропп В.Я. Морфология волшебной сказки. Исторические корни волшебной сказки / сост., науч. ред., текст, коммент. И.В. Пешкова. М.: Лабиринт, 1998. 512 с.

19. Пропп В.Я. Русская сказка (Собрание трудов В.Я. Проппа.) / научная редакция, комментарии Ю.С. Рассказова. М.: Лабиринт, 2000. 416 с.

20. Соловьева Н.В. Эволюция научных представлений о структуре, содержании и форме сказки (основные направления исследований). Вестник МГОУ. Серия: «Лингвистика». 2013. Вып. 1. С. 9-13.

21. Суворова Т.М. Система словесних образів американської фольклорної балади XVIII-XX століть: когнітивно-семіотичний та лінгвосинергетичний аспекти: дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04. Херсон, 2016. с. 42-46.

22. Цикушева И.В. Жанровые особенности литературной сказки (на материале русской и английской литературы). Вестник Адыгейского государственного университета. Майкоп: АГУ 2008. №1.С. 21-24.

Размещено на Allbest.ru