Трансформація способів конструювання хронотопу в історичних повістях XXI століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 821.161.2:82-31

Запорізький національний університет

ТРАНСФОРМАЦІЯ СПОСОБІВ КОНСТРУЮВАННЯ ХРОНОТОПУ В ІСТОРИЧНИХ ПОВІСТЯХ XXI СТОЛІТТЯ

Верба Т.Ю.

Постановка проблеми. Аналіз історичних повістей ХХ! ст. дає підставу визначити новаторські способи конструювання художнього часу і художнього простору, розкрити різновиди їх вияву, ознаки і функції, використовуючи по няття «хронотоп».

«Хронотоп» (грец. сЬгошоб: час і topos: міс це) -- «істотний взаємозв'язок часових і просто рових зв'язків, художньо освоєних літературою», за допомогою яких визначається жанр та жанрові різновиди, «образ людини в літературі» [6, с. 564]. Жанрово-стильове значення часових і просторо вих відношень розкрив М. Бахтін: «Можна пря¬мо сказати, що жанр і жанрові форми визнача¬ються саме хронотопом, до того ж у літературі провідним началом у хронотопі є час. Хронотоп як формально-змістова категорія визначає (зна¬чною мірою) і образ людини в літературі, цей об¬раз завжди істотно хронологічний» [1, с. 122].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. За¬кономірно постає потреба звернення до розвідок, теоретичні засади яких стали підґрунтям до роз¬роблення методики хронотопного аналізу. Це, на-самперед, праці М. Бахтіна, М. Кодака, Д. Лихачова, Ю. Лотмана та ін. Цікавим дослідженням є праця Н. Копистянської «Час і простір у мис тецтві слова». До проблеми хронотопного аналізу зверталася у дисертаційній праці В. Сікорська «Художній часопростір в історичних романах Павла Загребельного».

Виділення невирішених раніше частин за гальної проблеми. Актуальність дослідження по лягає у спробі дещо по-новому розглянути роль хронотопу в сюжетно-композиційній структурі історичних повістей сучасних авторів, моделю ванні історичних постатей як художніх особис тостей, що майже не досліджено в сучасному літературознавстві, висвітлити здобутки гли бинного змісту текстів, індивідуально-авторські трансформування способів зображення реалій, співвідношень документа, домислу і вимислу.

Формулювання цілей статті. Виокремлення малодосліджених сторін проблеми зумовило ви конання таких завдань: становлення основних ін варіантних й оновлених тенденцій співвіднесення хронотопу з жанром, темою, часом і місцем дії; визначення сукупності хронологічних і топоніміч них різновидів, проведення їх класифікації та ви світлення специфіки типологічних ознак; вияв лення особливостей хронотопного відображення, замовчуваних або сфальсифікованих фактів істо рії України, національної ментальності.

Виклад основного матеріалу. Еволюція іс торичної повістевої прози ХХ! ст. пов'язана з інтенсивним урізноманітненням хронотопних структур текстів, виводячи їх на новий, менш об межений жанровими традиціями ступінь осмис лення реалій минулого, через бінарні опозиції «людина-час», «людина-батьківщина» з виявами можливостей патріотичного й морального зрос тання особистості, рівнів життєрозуміння і жит тєдіяльності.

Відсунувся далі інерційний процес продуку вання історичних повістей, у яких згідно ідеоло гічних вимог автори в інтерпретації народних по встань, визвольних війн, видатних постатей дбали передусім про соціальні акценти, спрямовували творчу фантазію в напрямках, визначених того часними орієнтирами. Активнішали поліваріантні зв'язки древнього й сьогоднішнього, трагедійної долі рідної землі й родового покликання духо вності істини і західноєвропейського модерну.

Дві лінії розгортання сюжету -- найістотніші засоби відтворення подій у повісті Р. Іванченко «Розлилися круті бережечки». У козацький табір під Білою Церквою прибуває посланець від брац- лавського воєводи Адама Киселя з місією схили ти «повстанців» на мир із Річчю Посполитою. Але зустрічає спротив сподвижника Б. Хмельницько го полковника Філона Джалалія. Ця перша сю жетна лінія відтворює намагання коронного геть мана Миколи Потоцького вести своє військо з-під Черкас на Запорозьку Січ. Події походу поляків мають насичену часову конкретизацію: «Вісім днів весни сонце обпалювало обличчя шукачів легкої слави. Вісім днів вимірювали стежки і ви балки, продиралися крізь діброви, перепливали повноводні ріки. Де він, той ворог?» [2, с. 23]. Піс ля того, як угледіли воїнство самого Хмельниць кого, «ніч минула в тривозі. А ранок виявився пекельним... Заговорили козацькі гармати... Це було 6 травня 1648 року» [2, с. 24-25].

Часові маркери значно збагачують інформа тивність тексту: «16 травня 1648 року польсько- шляхетські війська почали відступати чотири кутним табором.» [2, с. 26].

В осягненні історичних подій Р. Іванченко ак тивно послуговується документальними джере лами. До текстової площини повісті вона залу чила понад два десятки прямих цитувань листів, послань Б. Хмельницького до російського царя і його відповідей, до турецького султана, а також із грамот, наказів тощо. Кожна цитата почина ється із вказівки на дати. Наприклад: «Травень 1649 року. Б. Хмельницький до царя Олексія Ми хайловича: «.Щоб Ваша царська величність не тільки від свого, але й від нашого послання все зрозуміли, вислали ми єсми пана Федора Веш няка, полковника Чигиринського, од усього Вій ська Запорозького, вручивши йому, щоб з Вашою царською величністю усно розмовляв і всю іс тину ісповідав. нас, слуг своїх, до милості цар ської своєї величності прийми і благослови. раті свої на загарбників наших пошли.» [2, с. 32].

Цей інтертектуальний прийом дає змогу письменниці якнайчіткіше відобразити час іс торичний у поєднанні з індивідуальним, що не лише розширює хронологічні межі твору, а й ви формовує узагальнені картини історичного бут тя. Точне включення історіографічних даних, документальні «тексти в тексті» уводять в час епічний, який відриває персонажів від щоденної конкретики й укрупнює виміри інформативності твору. Але їх стислість не збіднює художність, естетичну домінанту трактування історії як дер жавотворення, боротьби за збереження націо нальної самототожності.

Особливу увагу зосередила Р. Іванченко на художньому моделюванні Переяславської ради 8 січня 1654 р. і можна сказати, що протиставила його кон'юнктурному висвітленню на догоду про пагуванню російсько-українського «возз'єднання» в романі Н. Рибака «Переяславська рада».

Сьогоднішня історіографія констатує, що за гальна рада «не мала всенародного характеру, не була передбачена попередніми домовленостями царя і гетьмана. На ній були присутніми близько 300 чоловік. На раді гетьман виступив із промо вою і змалював тяжке становище України, в яко му вона опинилася після шестирічної виснажли вої війни за незалежність» [11, с. 371].

Р. Іванченко конструює таке художнє пред ставлення: «Площа заніміла. І ніби від тої тиші прокинулися очі гетьмана. Гетьманові очі не мовби заглянули в душу свого народу -- одві чного страдника і борця. Але нескореного. Ніби закам'янілого од вічних мук» [2, с. 35]. Красно мовними є зокрема такі часові панорами в промо ві Б. Хмельницького щодо аргументації переходу в підданство російського царя: «Аби ви самі собі обрали господаря з чотирьох, які пропонують нам поміч. Цар турецький єсть бусурман: усім відо мо, як утискує він православних греків і скільки нашої крові пролив. Кримський хан -- також бу сурман, котрого ми поневолі собі в дружбу при йняли. Але скільки нестерпних бід, яке нещадне пролиття християнської крові зазнали від нього! Польські пани. Знову горить Поділля й на полях конають тисячі наших братів. А православний государ, цар російський, з нами одної благочестивої віри. Зжалившись над нами, над нашими шестирічними молитвами, тепер милостиво до нас прихилив своє серце. І прислав до нас своїх наближених людей із царською милістю своєю... Окрім його царської руки благотишнійшого при станища не знайдемо.» [2, с. 36].

Р. Іванченко, на відміну від Н. Рибака, дета лізує бажання гетьмана: «Ми хочемо, щоб і цар- самодержець заприсягся нам у своїй вірності. Аби не зламав ніколи свого слова й не видав Війська Запорозького. А ще хочемо, боярине, щоб наші завойовані вольності не порушувалися ніколи.» [2, с. 37]. Акцентовано також прохання полков ницької депутації, щоб і глава посольства боярин Бутурлін присягнув від імені царя, і його реак цію: «Бутурлін щиро посміхається: що за недові рливі люди. За царя ніхто не може присягти!..» [2, с. 38]. Часові координати повісті виконують не лише структурну роль, а й психологічну.

Межа повістевого часу розтикається: нова сила, нова надія гримлять у церковних дзвонах, у пісні народу: «Гей, гей, щоб наша червона ки тайка, / Гей, гей червоніла, / А щоб наша ко зацька слава, / Гей, гей не змарніла!» Богдан слухав ту пісню-грім і витирав сльози радості. Не знав іще, яку дорогу підступу і зрад уготов лять йому і його народові самодержавні володарі, щоб зламати оцю радість завойованої волі і кри ла для злету у вись. Іще не знав.» [2, с. 39].

Часофіксування у повісті В. Чемериса «Царго- родська галера» має розгорнутий ретроспектив ний план у передмові «Обитель щастя на Босфорі», в якій простежено хронологічний образ Стамбула. У часовій послідовності подано хронологічний об раз колишнього Константинополя, столиці хрис тиянської Візантії, що з 1453 р. стала столицею «молодої, але достоту хижої» Османської імперії. Напруженою сконденсованістю позначена автор ська оповідь про загарбницьку політику османів із називанням дат захоплення територій, міст, усього Південного Причорномор'я та Босфору. «Почина ючи з 1475 року -- встановлення Османського па нування в Криму та перетворення татар на своїх покірних васалів, -- усі чорноморські порти Криму відійшли до Туреччини (ханству милостиво за лишався тільки Гьозлев -- Євпаторія). Литовська держава втратила тоді чорноморське узбережжя між гирлами Дніпра та Дністра -- район сучасних Херсону, Очакова, Одеси, де було слов'янське на селення, -- все це перейшло до татар, а через них і до турків. У 1492 році було споруджено Очаків ську (Кара-Кермен у татар) фортецю, яка закри ла слов'янам вихід з Дніпра» [13, с. 52].

Історико-документальні підкріплення фор мують сталий ефект достовірності завойовниць ких захоплень господарів Чорного моря: «Піс ля 1572 року Туреччина поділила всі території на дві категорії. Перша -- територія миру (дар ас-сульх), якщо вона виплачувала данину, і те риторія війни (дар аль-харб), якщо не корила ся. Україна з козацькими теренами опинилася у другій категорії -- як територія війни, де осма- ни чинили все, що хотіли, а населення чекало лише одне -- рабство» [13, с. 52].

Ущільненню часових вимірів, ототожненню хроносу з міждержавними, міжетнічними аспек тами служать такі узагальнення: «Французь ким, англійським, голландським, венеціанським суднам -- не кажучи вже про українські та ро сійські -- ходити по Чорному морі заборонялося. А з'яву козаків на Чорному морі турки оголо шували як ворожий акт, тому запорозькі чайки (як і донські струги) оголошувалися поза законом і підлягали знищенню. І все ж козаки -- запо розькі та донські -- плавали по обох морях, Чор ному та Азовському, і «султани двох морів» нічо го з ними не могли вдіяти. Козаки постійно вели боротьбу за право виходу у море.» [13, с. 53].

Конкретизовано і тогочасні жорстокі знущан ня над полоненими козаками: наведено докумен тальні свідчення, зокрема турецького літописця Мустафи Наїма, про розправу в 1621 р. осман ського війська: «.часть их на цели для стрельбы из луков обратило, а из тех нескольких сам сул тан собственными пронзил стрелами; других разорвано слонами; некоторых на растерзание крюками либо на полурастягивание и на даль нейшее ужасное обрекло мучение.» [13, с. 56].

Історіографічні джерела покликані перекона ти читача, що й люта смерть не була тяжчим ви дом покарання за ту, що чекала бранців на гале рах (військових суднах), званих по-турецькому каторгами. Саме на них «час од часу» спалахува ли повстання рабів. «Деякі з них закінчувалися успішно. Хоча б у роках 1606, 1607, 1613, 1627, 1662, 1656, 1665-му. У Європі ще не вщухла яса про повстання галерних рабів у 1627 році на флагманському кораблі Османської імперії, одне з найбільших, що відбулося біля острова Міді- лю (Лесбос, тепер Мітіліні), коли здобули волю 242 раби-гребці, як восени 1642 року в Білому морі, неподалік від Стамбула, спалахнуло нове, ще більш вражаюче повстання, коли волю здобу ли 280 рабів -- про це й наша повість-сказання» [13, с. 57]. Отже, у передмові документально ар гументована хронікальна концепція твору.

Сюжетний час у повісті характеризується не ймовірними випробуваннями, душевними пере живаннями, напруженими протистояннями, що формують конфлікт у межах однієї лінії. Його початок означено датою: «1 листопада 1642 року о третій годині пополудні, коли сонце, підняв шись у зеніт, заливало жаркою, все ще літньою спекотою, хоч була вже пізня осінь, Чорне море, зване в турків Кара-Деніз, себто зле, чорне море, а з ним і протоку Босфор, голубу затоку Золотий ріг із Мармуровим морем та весь огром неміря ний Стамбула. в міській порт зі спущеними ві трилами, наїжачена гарматами різних калібрів. входила знана серед морського флоту Туреччини військова галера під командуванням Анти-паші Маріоля» [13, с. 57]. сюжетний композиційний повість топонімічний

Зображувану подію супроводжує авторське мовлення: «Поверталася кадирга з далекого по ходу, що тривав мало чи не все літо. За її кор мою вже залишилися бурхливі простори Чорного та Азовського морів, що їх переміряли довже лезними, тяжкими веслами невольники-гребці, прикуті ланцюгами до банок!» [13, с. 57]. Із хроні кальною стислістю проінтерпретувавши історію Чорної фортеці, що загороджувала козакам ви хід у море і була їм «як більмо на оці», В.Чемерис вдається до ретроспекції полону: «Чорною вона стане в житті багатьох січовиків -- в тім числі й у житті отамана Івана Симоновича. Турки тоді вирядили проти козаків тридцять галер, не ра хуючи допоміжних суден із великою кількістю військ, та влаштували засаду. Десять чайок із передового загону щось там не догледіли (чи того разу їхня розвідка не спрацювала як слід) і по трапили під перехресний вогонь із веж Ачі-Кале (турецька назва Чорної фортеці) і з бортів га лер. Треба було будь-що протриматися до під ходу головних сил запорожців або повернути на зад у Дніпро і шукати виходу в море в іншому місці. Козаки вирішили прориватися, але буря, яка до того була підмогою козакам, раптово стих ла. Турки почали бити прицільніше. Фальконети з чайок, та ще на значній відстані, не були їм загрозою. Снаряди вибухали ближче й гучніше. Один із них потрапив у чайку, на якій був Іван Симонович. Козацьке судно рознесло на тріски, оглушених та вцілілих запорожців з їх екіпажу турки повихоплювали з води баграми й, оголо сивши їх полоненими, повезли бранців до свого Стамбула на невільницький ринок» [13, с. 69].

Головні контури структури оповіді в історич них повістях XXI ст. створюють «топоніми (грец. topos: місце і onima: ім'я) -- географічні назви» [6, с. 489]. Серед вживаних у досліджених пові стях виділяємо такі їх різновиди: хороніми (на зви територій), ойконіми (назви поселень), гідро німи (назви водних об'єктів).

Хороніми опрацьовуються, як правило, мо вознавцями, а у літературознавчому плані на укові визначення і розвідки зустрічаються рідко. У проаналізованих творах часто вжиті хороні ми -- макротопоніми -- назви держав для показу глобальних подій та явищ. Простежуємо їх в ав торському мовленні («Оточена вороже настроє ними сусідніми державами ця Україна жадала допомоги щирої і незрадливої» [2, с. 36]) і в мові персонажів («-- Будемо служити вірою і прав дою матері нашій Україні» [2, с. 21]). «А ще ж були значні територіальні здобутки внаслідок воєн турків із Венецією, Австрією, Польщею, Ро сією (1645-1681)» [13, с. 52]. Вжито і давню назву: «Прибули посланці з Московії» [2, с. 26], адже назву «Росія» офіційно затверджено у 1721 р.» [11, с. 328]. Домінує і давня назва «Річ Посполита (від польс. rzecz -- справа і pospolita -- народна, тобто республіка) -- держава в Центральний Єв ропі, що утворилась в 1659 р. на основі підпи сання Люблінської унії між Польщею та Литвою, була федеративним об'єднанням, у якому про відну роль відігравала Польща» [11, с. 425].

До хоронімів віднесено і назви великих тери торій: «На весь тривалий час... вистачало Івано ві Іскрі згадок про похід Хмельницького на Во линь» [2, с. 29]; «Знову горить Поділля й на полях конають тисячі наших братів.» [2, с. 36].

Тексти історичних повістей насичують ойконі- ми -- назви міст, хуторів, що локалізують місця подій, перебування історичних осіб. Просторове ойконімічне осягнення Р. Іванченко завершує мо делюванням Переяслава, точніше -- локусом його площі: «З усіх вулиць Переяслава до соборної церкви Успенія стікається люд. Уже нема куди ступити. І ще за мить -- і всі побачили, як, ве личаво розвіваючись, проплив над головами геть манський бунчук: то вже Богдан Хмельницький із генеральною старшиною -- писарем, обозним, оса вулом -- виходить до козацького поля.» [2, с. 35]. Тут відбулася історична Переяславська рада.

Дуалістичним назвемо зображення Стамбула в повісті «Царгородська галера». З одного боку, краса: «У той час, про який іде мова, Стамбул являв собою гігантське об'єднання, агломерацію, як нині модно казати (злиття багатьох міст і на селених пунктів у єдине міське поселення) й ді лився водним простором на три частини: власне Стамбул на чималому мису між Золотим Рогом і Мармуровим морем, Галату і Перу на північно му березі Золотого Рогу і Ускюдар на азіатській стороні, де з'єднуються Босфор із Мармуровим морем. Найгустіше населеною частиною з пере важною більшістю мешканців-турків була пер ша -- історичний Константинополь. Там, у старій частині міста, склався, як свідчать історики, по літичний, релігійний та адміністративний центр імперії. Там розміщувалися урядові установи та відомства, найбільші торгові фірми та реміс ницькі майстерні. Там була й резиденція сул тана -- палац Топкапи на високому горбі кінце вої частини Стамбульського мису, що нависав над водами Мармурового моря, з чудовими кра євидами на всі частини міста, протоку і море» [13, с. 72]. А з іншого, поєднано непоєднуване -- смертоносність: «Зрештою, там, у старому Стам булі, здіймалася ще з часів Константинополя найгрізніша фортеця, що мала трохи аж роман тичний вигляд, -- замок Едикуле, себто Семиба- штовий. У тій башті було з давніх-давен лобне місце для найвишуканіших тортур і найлютіших страт -- «секір башка!» [13, с. 72-73].

У конкретизації координатів подій дієвим за собом стали гідроніми (назви рік, морів, лиманів, островів). Закономірно постав образ Дніпра -- го ловної ріки України, що перетинала Вольності Війська Запорозького Низового -- території, якою володіли запорожці: «Уже увійшов у свої береги Дніпро. Уже дійшли чутки, що військо Хмель ницького разом із татарами виступило з Січі на Україну» [2, с. 23], «У 1492 році було споруджено Очаківську (Кара-Кермен у татар) фортецю, яка закрила слов'янам вихід із Дніпра» [13, с. 52].

У повісті «Розлилися круті бережечки» на устах у персонажів ріка Жовті Води, на якій під час Визвольної війни з 19 квітня по 6 травня 1648 р. відбулася переможна Жовтоводська битва армії Б. Хмельницького. Наприклад: «Те, що під Жовти ми Водами сталося, те мало статися» [2, с. 22].

Багато інформації про Чорне море і його узбе режжя, про захоплені турками виходи з нього, про Причорномор'є подає В. Чемерис. Письмен ник експресивно зафіксував закріплену в добу козаччини назву Великий Луг -- комплекс плавнів у долині Дніпра, що «став символом лицарської звитяги, символом військової слави, волі й неза лежності України» [11, с. 59-60]. Навіть на каторзі в Стамбулі невільники перегукувалися: «Ми ж бо козаки матері нашої Січі і батька нашого -- Вели кого Лугу. Пугу, пугу!.. -- Всі ми козаки з Лугу! -- дружно озивалися невільники» [13, с. 64].

Висновки

Дослі дження трансформації способів конструювання хронотопу у формуванні сюжетно-композицій них особливостей художніх текстів виявило їхнє змістотвірне навантаження. На основі системного аналізу запропоновано класифікацію форм часу і простору та визначено їх специфіку і взаємо залежність як вираження індивідуального стилю автора. Виявлено типологічні ознаки у хронотоп- ному відображенні національної ментальності.

Перспективи дослідження визначаються тим, що воно орієнтовано на повнішу сукупність іс торичних повістей ХХ! ст., на розширення на укових інтерпретацій різноманітних за змістом і структурою способів конструювання хронотопу, на компаративний аналіз.

Список літератури

1. Бахтин М. Литературно-критические статьи / Михаил Бахтин. - М.: Худ. литература, 1986. - 541 с.

2. Іванченко Р. Розлилися круті бережечки... Повість / Раїса Іванченко // Вітчизна. - 2004. - № 11-12. - С. 21-39.

3. Лотман Ю. Текст у тексті / Юрій Лотман // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. - Львів: Літопис, 1996. - С. 428-442.

4. Сікорська В.Ю. Художній часопростір в історичних романах Павла Загребельного: автореф. дис. канд.-філол. наук (10.01.01) / Вікторія Юріївна Сікорська - Кіровоград, 2007. - 20 с.

5. Українське козацтво: Мала енциклопедія. - К.: Генеза; - Запоріжжя: Прем'єр, 2002. - 568 с.

6. Чемерис В. Царгородська галера: Повість / Валентин Чемерис // Вітчизна. - 2009. - № 3-4. - С. 46-106.

Анотація

У статті на прикладі історичних українських повістей ХХІ ст. Раїси Іванченко «Розлилися круті бере жечки» і В. Чемериса «Царгородська галера» зроблено першу спробу визначити новаторські способи конструювання хронотопу в сюжетно-композиційній структурі творів та моделюванні історичної постаті як художньої особистості. Встановлено розмаїття хронологічних топонімічних різновиді, проведено їх кла сифікацію і виявлено типологічні ознаки у відображенні національної ментальності.

Ключові слова: історична повість, хронотоп, сюжет, композиція, хронологічні й топонімічні різновиди.

В статье на примере исторических украинских повестей ХХІ века Раисы Иванченко «Разлились кру тые бережочки» и В. Чемериса «Цареградская галера» сделана первая попытка определить нова торские способы конструирования хронотопа в сюжетно-композиционной структуре произведений, моделирований исторической фигуры как художественной личности. Установлено разнообразие хро нологических и топонимических разновидностей, проведена их классификация и выяснены типологи ческие признаки в отображении национальной ментальности.

Ключевые слова: историческая повесть, хронотоп, сюжет, композиция, хронологические и топоними ческие разновидности.

In the article on the example of historical Ukrainian stories of XXI century of Raisa Ivanchenko «Spaced steep banks» and V. Chemeris «Tsargorodskaya galerea» was made the first attempt to determine the innovative ways of constructing a chronotope in the plot composition of works and modeling the historical figure as an artistic personality. A variety of chronological toponymic types was established, their classification was made and typological features were revealed in the reflection of national mentality.

Keywords: historical novel, chronotope, subject, composition, chronological toponymic varieties.

Размещено на Allbest.ru