Космологічна концептосистема у поетичних текстах Ґреґуара Ле Руа

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Космологічна концептосистема у поетичних текстах Ґреґуара Ле Руа

кандидат філологічних наук, доцент кафедри

романської філології Київського національного

Анотація

Д. ЧИСТЯК. КОСМОЛОГІЧНА КОНЦЕПТОСИСТЕМА У ПОЕТИЧНИХ ТЕКСТАХ ҐРЕҐУАРА ЛЕ РУА

У статті досліджуються особливості космологічної концептосистеми у поетичному доробку бельгійського письменника-символіста Ґ. Ле Руа. Виділено провідні концептосфери, встановлено функціонування нуклеарних міфічно маркованих текстових структур у контексті символістської семіосфери.

Ключові слова: міф, космологія, символізм, концепт, концептосфера.

Аннотация

Д. ЧИСТЯК. КОСМОЛОГИЧЕСКАЯ КОНЦЕПТОСИСТЕМА В ПОЭТИЧЕСКИХ ТЕКСТАХ ГРЕГУАРА ЛЕ РУА

В статье исследуются особенности космологической концептосистемы в поэтических текстах бельгийского писателя-символиста Г. Ле Руа. Выделены основные концептосферы, определено функционирование нуклеарных мифически маркированных текстовых структур в контексте символистской семиосферы.

Ключевые слова: миф, космология, символизм, концепт, концептосфера.

Summary

D. CHYSTIAK. COSMOLOGICAL CONCEPTUAL SYSTEM IN THE POETIC TEXTS OF GREGOIRE LE ROY

The article deals with the analysis of peculiarities of the functioning of the cosmological conceptual system in poetic texts of Belgian symbolist writer Gregoire Le Roy. The most important conceptual spheres are determined, the nuclear mythically marked textual structures are defined in the context of the symbolist semiotic sphere.

Key words: myth, cosmology, symbolism, concept, conceptual sphere.

Літературний доробок Ґреґуара Ле Руа (1862-1941) - явище у вітчизняній і зарубіжній філологічній науці недостатньо досліджене. Хоча його поетична збірка «Моє серце плаче за колишнім» (1907) стала подією у мистецькому середовищі свого часу, а його ім'я стоїть поруч зі значно відомішими поетами-символістами Е. Вер- харном, М. Метерлінком, Ж. Роденбахом, Ш. Ван Лербергом і М. Ельскампом, подиву гідна відсутність будь- якого сучасного критичного (не кажучи вже про міфопоетичний) аналіз його текстів, нещодавно перевиданих із невеличкою передмовою соціокультурного плану Р. Бейлса [11]. Існує лише низка матеріалів із реконструкції життєвого і творчого шляху письменника, без аналітики текстів [10; 14; 19; 20; 7]. У низці літературних рецензій відзначається авторська увага до концептосфери МИНУЛЕ [8], а також впливи поезії П.-М. Верлена ЙЕ. Верхарна [14, с. 468]. З огляду на зазначене, ми поставили за мету дослідити космологічну концептосистему у поетичних текстах Ґ. Ле Руа, що має постати структурно-семантичним ядром художньої концепуталізації. Матеріалом для дослідження космологічної концептосистеми у поезії Ґ. Ле Руа вибрано дві його ранні поетичні збірки символістського періоду, «Пісня одного вечора» (1887) та «Моє серце плаче за колишнім» (1889; 1907). Тексти збірок із зазначенням сторінок цитуються за виданням Р. Бейлса [11].

Поетична збірка «Пісня одного вечора», попри обмежену кількість мовного матеріалу (27 поезій), постає чітким індикатором художньої концептосистеми Ґ. Ле Руа, актуалізуючи яскраво виражені міфопоетичні космогонічні структури. Передусім при аналізі текстів привертає увагу особливість часової структури концептів, а саме глибинна опозиція ТЕПЕРІШНЄ (негативно марковане) - МИНУЛЕ (позитивно марковане), що свідчить про особливість міфологічного світогляду, де минулий час ідеалізується з огляду на близькість до сакрального джерела «часу початку» (М. Еліаде [6, с. 16]), «ідеального праобразу життєвих форм» (Є. Мелетинський [3, с. 171]). Промовистим текстом-інтерпретантом цього світовідчуття постає діалог Платона «Менон» [5, с. 575-612], де викладена концепція знання як пригадування БЛАГА з попереднього життя душі.

Концептосистема МИНУТЕ актуалізує низку космогонічних концептів СВІТЛО, СОНЦЕ, ВОГОНЬ, НЕБО і міфопоетично маркованих концептів КОХАННЯ, МУЗИКА, ВЕСНА, ПТАХ і БОГ, а також сакральні символи «ангел» і «храм». Наведемо кілька найбільш характерних слововживань: Passe dont I'ignorance ensoleillait les cieux... [11, C. 5]; Pardonne a lafleche de feu qui te perce le coeur... [11, c. 22]; Ce n'estplus maintenant cette liqueur exquise // Que mon ame buvait sur leurs levres de feu. [11, c. 3]; La courbe de vos chairs, vos gestes gracieux //Me disent <...> la marche suave //Desparfums qui s'en vont, en ete, vers les cieux. [ll,c. 18]; Les neiges de tes seins, //Et leurs roses qui sont ecloses, //Comme unAvril en desJardins [11, c. 15]; Oh! rendez-moi les mains divines<...> //Les mains d'amour, les mains calines // Qui ne caressent que le caur [11, c. 10]; Car vous etes vraiment la femme entre les femmes! // La lampe de mon coeur, ce tenebreux reduit [ll,c. 18].

Як бачимо, у текстах Ґ. Ле Руа сакралізація ЖИТТЯ відбувається шляхом прилучення у минулому часі до КОХАННЯ, з актуалізацією античних міфем Еросу й Афродити, міфічними атрибутами яких виступають стріла (Ерот), голубки і троянди (Афродіта): в «Орфічному гімні» № LVIII Ерот іменується «крилатим стрілком» [1, с. 238], ау «Гімні до Афродити» Сапфо троянда «зроджує пахощі кохання, приворожує та оберігає» [12, с. 131], а голубки, «прекрасні провідці приносять (богиню) з Олімпу» [12, с. 130]. Саме через КОХАННЯ (як корелята анімістичної тотожності СВІТЛО = ЖИТТЯ) відбувається прилучення до позитивно маркованої концептосфери ВЕРХНЄ (концепти СОНЦЕ, НЕБО, СВІТЛО), що призводить до обожнення об'єкту закохання й вихід у сфери сакрального. Зазначимо, що й концепт МУЗИКА як найвища реалізація авторського творчого задуму маркується як прилучення через КОХАННЯ до ВЕРХНЬОГО СВІТУ: Votre voix ouj'entends les musiques benies <...>// M'ont laisser deviner ce que I'on doitgohter //En entendant au ciel les saintes harmonies [11, c. 18].

На противагу цій позитивно маркованій концептосистемі функціонує негативно маркована концептосистема ТЕПЕРІШНЄ, в якій актуалізуються негативні концепти МІСЯЦЬ, ВОДА, ВЕЧІР, НІЧ, ЗІРКА, ТЕМНЕ і СМЕРТЬ, із залученням символічного знаку «птахи». Наведемо найхарактерніші слововживання: Sur le creneaux ronges des antiques chateaux, //Laisse enpaix, cette nuit, clamer lesnoirs oiseaux//Vers la lune affligee <...> //Ce sont des souvenirs [11, c. 8]; Des appels de voix sonores // Meurent dans les eaux incolores, // Dans les eaux sales, dans les eaux//Tristes, stagnantes, sansechos, Oupleurent, des maisons croulantes // Des eaux invisibles, treslentes[ ll,c. 17].

Як бачимо, концептосфера ТЕПЕРІШНЄ маркується негативно і містить чіткі міфопоетичні маркери інфернальної семантики. «Брудні води» асоціюються з таким міфічним топосом НИЖНЬОГО СВІТУ як «ріка Ахе- ронт», змальована в «Енеїді» Вергілія як «брудна вода» [21, с. 381]. Символ «нічні птахи» можна розглядати як актуалізацію уявлення про душ-тіней-птахів, що відлітають із тіла [9, с. 147], а в Аіді «літають з криком» [9, с. 358] - образ цей, вочевидь, пов'язаний із пізньоанімістичною семантикою СМЕРТЬ = НЕБО. Інфернальна семантика увиразнюється концептом МІСЯЦЬ (приміром, в «Енеїді» він постає атрибутом богині підземного царства Гекати [21, с. 377]), який ототожнюється з ДУШЕЮ актанта. Ці спостереження дають підстави маркувати ТЕПЕРІШНЄ як проекцію міфопоетичного комплексу НИЖНІЙ СВІТ.

Оригінальним для аналізованої поетичної збірки постає концептосфера МАЙБУТНЄ, що синтезує позитивно маркований концепт КОХАННЯ і негативно маркований концепт СМЕРТЬ: у вірші «Остання відвідувачка» актант Смерть приходить до пацієнта у подобі Коханої та Матері, а сама дія смерті прирівнюється до колисання до сну: Elle entrera chez тоі сотте ипе Ьіеп-аітее <...> //Lors elle parlera doucement et tres-bas, Des choses du passe <...> //Et, maternellement. сотте I'ehtfaitта mere <...>//La chere me dira: «Veux-tu dormir unpeu ? » //Et, content de rever, je clorai та paupiere [11, c. 5-6]. Як бачимо, синтез концептосистем МИНУЛЕ (позитивно марковане, концепт КОХАННЯ) і ТЕПЕРІШНЄ (негативно марковане, концепт ХВОРОБА) гармонізується завдяки уведенню у концептосистему МАЙБУТНЄ позитивно маркованого концепту СМЕРТЬ, що передбачає нейтралізацію негативної семантики через ототожнення зі СНОВИДІННЯМ.

У поетичній збірці «Моє серце плаче за колишнім» (1907) Ґ. Ле Руа розширює спектр авторської концеп- тосистеми, але загалом лише набуває розвитку групування концептів, окреслене у попередній книжці. Концепто- система МИНУЛЕ актуалізує позитивно марковані космогонічні концепти ВОГОНЬ, ЗЕМЛЯ, ВЕРХНЄ, СВІТЛО, КОХАННЯ, ЗІРКА, НЕБО, МІСЯЦЬ, ВОДА, СНОВИДІННЯ. Як уже зазначалося, позитивна концептуалізація МИНУЛОГО свідчить про актуалізацію міфопоетичного світовідчуття. Символічний комплекс «відблиск у гроті» при пробудженні КОХАННЯ викликає асоціацію з платонівською ідеологемою Ейдосів (у творі «Республіка»), які постають у подобі «тіней, що відбиваються у світлі полум'я на стіні печери» [17, с. 65] як відсвіт життя божественного. Низка жіночих актантів (Офелія, героїні балад) постають дублетами ДУШІ ліричного суб'єкта, їхній рух обернений до МИНУЛОГО, де вони набувають сакральної сутності, прилучаючись до водної стихії: віднаходження у ній «втраченої обручки» апелює до давньогерманської міфології (зокрема до епічного середньовічного тексту «Кільце Нібелунгів», популяризованого музичною тетралогією Р. Вагнера). Наведемо ще одну міфопое- тично марковану цитату. Leurs voix etaient speciales <...>//Fleurs heraldiques et royales//Aux manteaux d'azur de mes songes [11, c. 99]. У ній вбачається алюзія на герб французької монархії, трипелюсткову лілею на лазуровому тлі: геральдика Лілеї коріниться вочевидь в ототожненні монарха з обранцем Бога (зокрема, у старозавітній «Пісні пісень»), тоді як тло символізувало небокрай [15, с. 101]. Вочевидь, у цій середньовічній інтерпретації вбачаємо актуалізацію міфопоетичної семантики КВІТКА = СВІТЛО = ДОЛЯ = НЕБО у пізньому залізному віці, наявну і у Ґ. Ле Руа, який ототожнює концепти СНОВИДІННЯ і НЕБО з символічним знаком «голос», корелят КОХАННЯ.

Концептосистема ТЕПЕРІШНЄ маркована у поетичній збірці негативно й актуалізує такі космогонічні концепти як ХОЛОДНЕ, СМЕРТЬ, СТАРЕ, СВІТЛО, ВОДА, МІСЯЦЬ, ЗІРКА, ВЕРХНЄ, ВІТЕР, а також символи Офелії, вечора, лебедя, каплиці, кладовища, снігу, прядива, церкви, лампи, сновидіння, свічки, тіні, принцеси, шибки та лілеї, міфеми Валькірія, зафіксовані передусім як дескриптори концепту ДУША.

Слововживання концепту СВІТЛО як корелята мегаконцепту ЖИТТЯ позначене міфопоетичною неолітичною семантизацією, а також у символічному комплексі «прядіння під світичем» (метафоричний корелят ЖИТТЯ за доби залізного віку, реалізований у міфемах Парок): Quelles sont ces ames mystiques // Qui, dans des salles mo- nastiques, // Sous des lampes orientales, // D'un air indolent, alangui, // Tissent des toiles pales, pales ? // Et pour qui? [11, c. 112]. Варіація цієї концептуалізації наявні й у такому фрагменті: Et, tristement, le vent du Nord//Souffle sur та chandelle morte [11, c. 91], де актуалізується анімістична семантизація ХОЛОД = СМЕРТЬ.

Яскраво вираженою космогонічною семантикою у тексті позначений концепт МІСЯЦЬ.Яих bords opalises dejune//Et deserts d'adieux eternels, //Nous errons, seules, une a une, // Veuves des lys spirituels [11, c. 94]. У цьому уривку яскраво виражена сакральна семантика: МІСЯЦЬ постає символічним дублетом актанта Діва (у давньогрецькій міфології його кореляти - богині-діви Артеміда й Геката), реалізованою також у символі лілеї (християнський символ цноти, Діви Марії, а також Христа і вірних його послідовників у «Євангелії від Матфея», 6:28). Образ «вічного прощання» може передбачати перенесення актантів із концептосфери НИЖНІЙ СВІТ до ВИЩОГО СВІТХ пов'язаного з концептами ВІЧНІСТЬ і СВЯТІСТЬ. Схожа концептуалізація наявна і у такому фрагменті: Oh! 'Vers la lune. cefou qui clame //Des mots d'amour qu'on ne comprendpas!.. // Oh! plaise qu'en mon ame en peine, // La maladepetite reine, //Au clair de lune de lafontaine, //Dorme son reve d'or au manoir de langueur! (c. 102). У цьому уривку актуалізуються інші міфологічні маркери: МІСЯЦЬ постає корелятом КОХАННЯ (у давньогрецькій міфології його корелятами постають богині Селена і Геката як покровительки кохання, зокрема у «Метаморфозах» Овідія), а метафоричні зв'язки «хвороба = смерть = кохання» притаманні концептуалізації доби залізного віку.

Іншої семантики сповнене таке слововживання. Sur les fenetres de топ coeur // Deux pales mains se sont collees <...> //Mains de la mort, mains effilees <...>//Si nocturnement illunees <...> //Pour que la mort fut sur mon seuil, //Depuis ce soir de la fenetre ? (C. 91). У цьому уривку актуалізується неолітична семантика МІСЯЦЬ = НЕДОЛЯ [2, с. 65], а також давньогрецька міфема Гекати, яка в інтерпретації Вергілія, «владарює у Пеклі» [21, с. 375] і відчиняє двері до Аїду [1, с. 277]. Оригінальним постає використання Ґ. Ле Руа міфеми Валькірія з германсько-скандинавського міфологічного ареалу: La-bas, vers се morne lointain // De lune sur des brumes pales, // Oh! ce galop triste et sans fin! // Ce galop de blanches cavales <...>// Les belles-de-bois de mon ame <...> mes Walkvries, // Toujours plus pales et plus pales, // Chevauchent au loin des prairies, // Le galop des blanches cavales [11, c. 106]. У тексті актуалізується міфема Валькірії, войовничої діви, що гарцює на конях-хмарах і вирішує долю битв згідно з волею верховного бога Одіна; при цьому концепт СНОВИДІННЯ пов'язується з міфемою Сігрдріви, яку Одін, згідно з текстом «Старшої Едди», покарав сном за відмову виконувати його наказ. О. Наговіцин слушно відзначає закріплені за цим міфологічним образом рудименти матріархального ладу у символі «войовничої жінки» [4, с. 394]. Міфема Валькірії вочевидь актуалізує анімістичну тотожність НЕБО = СВІТЛО, тоді як у Ґ. Ле Руа вона ототожнюється із концептом ДУША, неодноразово вже представленого у символі Поснулої Діви, яка актуалізує неолітичну семантику ЗЕМЛЯ = МОГИЛА. Зауважимо, що така концептуалізація розширюється до символу «поснулої церкви» [11, с. 107], що корелює з символічним комплексом «сон Бога», який також увиразнює мертвотну семантику НИЖНЬОГО СВІТУ

Синтез концептосфер МИНУЛЕ і ТЕПЕРІШНЄ у поетичній збірці «Серце плаче за минулим» розгортається у концептосфері МАЙБУТНЄ відповідно до принципу, визначеного у попередній книжці Ґ. Ле Руа. Корелятами зазначеної концептосфери постають СМЕРТЬ, МІСЯЦЬ, ТЕМНЕ. З огляду на синтез позитивної й негативної семантики концептосфер МАЙБУТНЄ семантизується нейтрально: Sur le pale etang de топ reve, // Sur ces eaux mourantes, parfois // Sinistres de I'etrange voix // Surnaturelle qui s'eleve <...> //Les cygnes blancs de la legende //S'en viennent <...>//Des colombes // Voletent autour de leur front! //Pourquoi penser qu'ils s'en iront// Vers I'autre monde et vers les tombes ? [11, c. 108]. У діалозі Платона «Федон» наявний образ передсмертного співу лебедя «у передчутті щастя виходу з життя» [16, с. 249], оскільки потойбічне життя постає очищеним від могили тілесного щасливим буттям душі, актуалізуючи анімістичну тотожність НЕБО = СВІТЛО. Недарма метафоричні зв'язки типу «душа = птах, що відлітає», наявні у численних давньогрецьких текстах [9, с. 147, с. 177], можливо, актуалізовані йуҐ. Ле Руа (символ «голубка» наявний і у християнській традиції в образі Голуба-Духа). Інше слововживання актуалізує концепт ВОДА: Nous voguerons sur I'eau quipleure <...>// Nous irons au lac de mystere //Ой s 'entend la voix eperdue //D'uneprincesse legendaire //Quipleure la, quipleure // La barque a tout jamais perdue // Au fond des eaux// Dans les roseaux [11, c. 117]. Негативна семантизація водного простору у цьому уривку може визначатися актуалізацією символіки залізного віку, де корабель постає сталим символом життя в опозиції до моря-смерті [18, с. 272, с. 442], а також речовою редуплікацією сонця, небесного човна, що запливає за обрій, потоплення човна відповідно маркується як СМЕРТЬ.

Загалом СМЕРТЬ, як і у збірці «Пісня одного вечора», семантизується як гармонізація хаотичної концептосфери ТЕПЕРШНЄ і перехід у нейтрально марковане МАЙБУТНЄ (символ «спокій»): О cette soeur de charite, // Cet ange de fatalite <...>// C'est deja la mort, dirait-on, // Tant elle a de serenite [11, c. 115]. Символ «сестра милосердя» (наявний у драмі М. Метерлінка «Непрохана», і у п'єсі самого Ґ. Ле Руа «Провісниця») маркується прикметником «свята» і виступає як актант-медіатор із міфемою Бог, а ДУША переходить із гармонізованого спокоєм часового простору у ВІЧНІСТЬ.

Таким чином, космогонічну концептосистему у поезії Ґ. Ле Руа характеризує чіткий розподіл на три концептосфери за часовим принципом. Концептосфера МИНУЛЕ маркується позитивно і виявляє функціонування таких космогонічних концептів як СВІТЛО, СОНЦЕ, ВОГОНЬ, НЕБО, ЗЕМЛЯ, ВЕРХНЄ, КОХАННЯ, МУЗИКА, ВЕСНА, ПТАХ, МІСЯЦЬ, ВОДА, СНОВИДІННЯ і БОГ, а також сакральних символів Ангел, Лілея, Обручка, міфем Ерота, Христа, Селени й Афродіти, платонівської ідеологеми Ейдос, що позначені актуалізацією анімістичної семантики мегаконцепту ДОЛЯ. Негативно маркованою постає концептосфера ТЕПЕРІШНЄ, в якій виявляються такі концепти як МІСЯЦЬ, ВОДА, ВІТЕР, НІЧ, ЗІРКА, ТЕМНЕ, ПТАХ, ХОЛОД, СТАРЕ, СВІТЛО, ВЕРХНЄ, ХВОРОБА і СМЕРТЬ, а також сакральні символи Офелія, Лебідь, Храм, Сніг, Прядиво, Лампа, Сновидіння, Свічка, Тінь, Принцеса, Вікно і Лілея, міфеми Аіду (топос «річка Ахеронт»), Гекати, Валькірії, позначені актуалізацією анімістичної семантики мегаконцепту НЕДОЛЯ. Концептосфера МАЙБУТНЄ семантизується нейтрально як синтез негативно маркованих концептів СМЕРТЬ, МІСЯЦЬ, ТЕМНЕ, ВОДА (актуалізація анімістичного мегаконцепту НЕДОЛЯ) і позитивно маркованих КОХАННЯ, СОН і ВІЧНІСТЬ (актуалізація тотемістичної тотожності СМЕРТЬ = СВІТЛО). Нуклеарною дієсхемою у поетичних текстах Ґ. Ле Руа постає рух від ТЕПЕРІШНЬОГО у МИНУТЕ та МАЙБУТНЄ для досягнення КОСМОСУ шляхом медіації опозицій ХАОСУ ТЕПЕРІШНЬОГО.

Перспективним видається проведення концептуального аналізу космологічної символіки у концептосфе- рах інших бельгійських і українських письменників-символістів для побудови концептосистеми бельгійської та української символістського семіосфери й виділення системи космологічних інваріантів, характерних для символістського семіозису.

Література

космологічна концептосистема символістська семіосфера

1. Античные гимны. М.: Изд-во МГУ, 1988. 362 с.

2. Иванов В.В., Топоров В.Н. Славянские языковые моделирующие семиотические системы (Древний период). М.: Наука, 1965. 251 с.

3. Мелетинский Е.М. Поэтика мифа. М.: Наука, 1976. 408 с.

4. Наговицын А.Е. Древние цивилизации: общая теория мифа. М.: Академический проект, 2005. 656 с.

5. Платон. Собрание сочинений в4т. Т. 1.М.: Мысль, 1990. 860 с.

6. Eliade М. Images et symboles: Essais sur le symbolisme magico-religieux. Paris: Gallimard, 1984. 244 p.

7. Gilkin I. Maurice Maeterlinck. (Une conference inedite). Annales Fondation Maurice Maeterlinck. 1956. T. 2. P. 7-36.

8. Giraud A. Gregoire Le Roy. La Jeune Belgique. 1889. Juin. P. 202-204.

9. Homere. L'Odyssee, Hymnes homeriques et Batrakhomyomakhia. Paris: Alphonse Lemerre, 1893. 486 p.

10. Jacob M.-J. La vie et les debuts poetiques de Gregoire Le Roy. Louvain: UCL, 1964. 177 p.

11. Le Roy G. Mon coeur pleure d'autrefois, La chanson d'un soir et L'Annonciatrice. Exeter: University of Exeter Press, 2005. 122 p.

12. Lyriques grecs. Orphee. Anacreon. Sappho. Tirtee. Stesichore. Solon. Alcee. Ibycus. Alcmane. Bacchylide. Pindare.

13. Theocrite. Bion. Callimaque. Synesius. Paris: Lefevre et Charpentier, 1842. 602 p.

14. Mockel A. La Jeunesse de Maeterlinck ou la poesie du Mystere. Annales Fondation Maeterlinck. I960. T. VI. P. 13-59.

15. Noulet E. Le sillage symboliste. Histoire illustree des lettres fran^aises de Belgique. Bruxelles: La Renaissance du Livre, 1958. P. 467-474.

16. Pastoureau M. Une histoire symbolique du Moyen Age occidental. Paris, Seuil, 2004. 436 p.

17. Platon. T. 1. Euthyphron. Apologie de Socrate. Criton. Phedon. Paris: Rey etGravier, 1846. T. 1. 325 p.

18. Platon. T. 10. La Republique.. Paris: Rey et Gravier, 1846. 297 p.

19. Sophocle. Les Trakhiniennes. Oidipous-Roi. Oidipous a Kolonos. Antigone. Philoktetes. Aias. Elektra. Paris: Alphonse Lemerre, 1877. 503 p.

20. VanNuffel R. Gregoire Le Roy //Nouvelle Biographie Nationale. T. IV. Bruxelles: ARB, 1997. P. 252-256.

21. Vanwelkenhuyzen G. Maurice Maeterlinck au College Saint-Barbe // Annales de la Fondation Maeterlinck. 1957. T. III. P. 22-44.

22. Virgile. L'Eneide. T. I. Paris: Delalain, 1825. 435 p.

Размещено на Allbest.r