Постановка проблеми у загальному вигляді, аналіз останніх публікацій. Віршований дискурс доби французького модернізму (кін. 19 - 1 пол.20 ст.) повсякчас перебуває у колі філологічних зацікавлень вітчизняних і закордонних науковців [15; 16;! 8; 4].

Французький віршований дискурс доби модернізму - дискурс особливої природи, який репрезентує переломний момент тотальної руйнації старих і народження цілої плеяди якісно нових форм художньо-естетичної свідомості. Це той випадок, коли "фазовий перехід у художньому дискурсі відбувається у момент ломки текстової системи", а "тиск нестійких станів в художніх текстах у різних письменників примушує систему радикально трансформуватися" [9, с. 193]. У контексті нашого дослідження розгляд конкретних фрагментів концептосфери французького соціуму доби на зламі 19 - 20 століть надає змогу дослідити провідні концепти французького модерністського дискурсу, які представляють собою важливі елементи модерністського світобачення. Ми виходимо з позицій лінвопоетологічного підходу до аналізу феномену художньо-естетичної діяльності, де концепт постає як особливий інформаційний конструкт, засіб репрезентації світоглядних інтенцій автора та втілення естетико-мистецьких настанов у межах поетичного дискурсу певної доби.

Мета статті - окреслити застосування методу дискурс-аналізу у дослідженні дискурсного середовища побутування художніх концептів літературних, зокрема поетичних, творів французьких авторів-модерністів.

Виклад основного матеріалу. Підкреслимо: наші студії присвячено висвітленню загальних тенденцій розвитку історії французького віршованого письменства кін. 19 - 1 пол.20 ст. як цілісного динамічного процесу еволюції художніх концептів крізь призму відкритої системи модерністської літератури та у межах включеності до художньо-естетичної мистецької діяльності Франції зазначеного часового періоду. Відповідно виникає методологічна потреба у встановленні меж дискурсу, тобто "відносно деякого періоду часу, сфери людської практики, області знань, типології тексту та деяких інших параметрів" [6]. У нашому випадку ідентифікації системи художніх концептів французького віршованого дискурсу кін. 19 - 1 пол.20 століть провадиться у межах розгляду особливостей французької мовно-поетичної свідомості доби модернізму. Зокрема, у нашому дослідженні інтерпретація поетичного дискурсу здійснюється через розуміння художньо-естетичної маніфестації як акту творення віртуальної реальності, що фіксується таким дискурсним продуктом як віршований твір.

На наше переконання, саме ракурс тлумачення художнього концепту спонукає до апелювання щодо дослідів відносно природи поетичного дискурсу як феномену розумово - мовленнєвого ґатунку, комплексної комунікативної події (Т. ван Дейк), що виконує роль середовища динамічної активності художнього концепту через апелювання останнього до сфери поетичних смислів.

Наголосимо: у контексті нашого дослідження вагомим є сприйняття неподільної взаємозумовленості дискурсу та мовної особистості в аспекті розуміння того, що за кожним дискурсним продуктом, текстом, стоїть мовна особистість, що володіє системою мови [2, с.27]. При цьому сам дискурс визначається, услід за Ю.С. Степановим, явищем особливого використання мови, оскільки за ним "встає особлива граматика, особлива лексика, особливі правила слововжитку й синтаксису, особлива семантика" [7, с.43].

Пригадаємо, що першопочатково дискурс-аналіз фокусувався на проблемах мовного спілкування та аналізі мовних структур у межах дискурсу [5, с.14]. Наразі ж основні стратегії і тактики дискурс-аналізу, репрезентовані різноманітними міждисциплінарними студіями, характеризуються багатоманітністю як способів постановки проблем інтерпретації, так і їхнього вирішення у плані потрактування змісту текстів: від простих, екстенсивних (маніфестуючих) до дескриптивних, інтерпретативних (латентних). Відповідно, застосуванню підлягають елементи загальної методики дискурс-аналізу, що мають здатність виявити не тільки явно присутні та фіксовані текстові дані, проте й латентні, приховані смисли повідомлення [1].

Мета дискурсивного аналізу убачається у визначенні історичного місця кожної дискурсивної події (у нас - події поетичного письма), оскільки дискурс реалізується у висловленнях, притаманних одній формації. Тобто під час аналізу говоримо про дискурс у термінах відповідної мовної формації по відношенню до соціально та історично визначеної суспільної практики [10, с.149, 152]. Таким чином, ми звертаємося до методології соціокультурних дослідів, що її розроблено культурологом К.М. Шапінською, в аналізі так званого тематичного дискурсу [11, с.430] та аналогізуємо її до розгляду процесів експлікаторного функціонування поетичних смислів відносно системи художніх концептів. Ключовою для нашої розвідки постає думка про те, що поетичні смисли оформлюються і відтворюються саме у дискурсній маніфестації.

На першому рівні аналізу необхідно виділити тему літературного дискурсу, присутню у різних практиках. У контексті наших студій тема дискурсу пов'язується із визнанням побутування у межах дискурсу того чи іншого поетичного смислу. При цьому дослідник стикається з надзвичайним розмаїттям текстів та прагне до виділення відмітних рис текстів [11, с.432-433]. У нашому випадку маємо справу із закріпленими за віршованими текстами художніми концептами як розпізнавальними позначниками щодо активації поетичних смислів. Наприклад, із текстовими актуалізаціями у творах французьких авторів (серед них - В. Ґюго, Ш. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо) художнього концепту "soleil couchant" спливає така тема як час (інкарнація інформаційної сутності "temps"). На даному рівні тематичного розпізнавання доречними видають такі процедури дискурс - аналізу: вивчення макроструктури дискурсу (зміна та мотивація сюжетів, мотивів, жанрів тощо) та мікроструктури дискурсу (іменування концептів щодо специфічного вживання у зіставленні з повсякденною мовою) [8, с.28].

Ураховуємо: у літературі власне французького модернізму (Парнас, декаданс, символізм та ін.) захід сонця - це природний феномен, явище, що, перебуваючи у фокусі поетичної події, закріплює статус художнього концепту і постає у віршованому дискурсі Франції кін. 19 - 1 пол.20 століття за характеристикою своєрідної естетичної провокації. Отже, саме на цій основі, інфосутність soleil couchant піддається художній концептуалізації та отримує мовну "упаковку". Наприклад, згадаємо низку трансформацій у змістовому наповненні пропонованого художнього концепту: Т. де Банвіль, Л. де Ліль - soleil couchant mйlancolique, Ж. Лафорґ - soleil couchant dйmystifiй, pessimiste, П. Верлен - soleil couchant comme pulsion de mort, А. Рембо - soleil couchant fantomatique тощо.

На другому рівні аналізу увага дослідника має зосереджуватися на імплікаціях теми з акцентуванням на повторі [11, с.433]. Тобто поетичні смисли сприймаються як "варіації на тему" за об'єднавчого повторювального елементу - одно й того ж художнього концепту. У такий спосіб, із темою "temps" отримуємо, наприклад: "fuite du temps","temps aboli", "йphйmиre du temps" тощо. На перший план аналізу виходять структурні моделі (поетичні смисли отримали своє оформлення), які вже можуть функціонувати поза контекстом (тут - не є закріпленими, на відміну від художніх концептів, за певними авторськими літературними творами) і які носять рухливий характер ітерабельності (тут - можуть бути встановлені відносно будь-якого художнього концепту з цілісної системи). Упровадження та побутування таких моделей у межах художнього дискурсу будь-якої історико-культурної спільноти забезпечується характеристикою ітерабельності, оскільки умова функціонування цих моделей спочиває на семіотичному феномені повторюваності знака [11, с.433-434]. Це спонукає нас звернутися до концепції знака Ж. Дерріди, якому ми завдячуємо використанням терміну ітерабельності як якісної характеристики знака будь-якої природи, який не вичерпується даним контекстом поточної своєї інскрипції (реалізації - О.Т.), одночасно є здатним до повторення у відсутності та за її межами [13, с.47-48].

Художні концепти повсякчас піддаються уточненню та модифікаціям, оскільки вони репрезентують певні сутності не стільки через власне пред'явлення своїх концептуальних ознак, скільки силою тяжіння до поетичних смислів у межах дискурсного середовища та видозмінюються, еволюціонують (найчастіше - збагачуються різними характеристиками). У контексті поетичної творчості художній концепт "переживається" крізь призму великої кількості смислів, тобто навіть через "ті, які не маються на увазі у художньому творі" [3, с.37]. Тобто художній концепт постає продуктом маніпуляцій індивідуально-авторської свідомості у процесах креативного засвоєння (прирощення) продуктів смислотворення, що можна представити у вигляді декількох паралельно існуючих інваріантів системи поетичних смислів-атракторів (від лат. attrahere "притягую до себе"; термін використовується у теорії самоорганізації). У контексті нашого дослідження останні набувають ролі модуляторів текстової віртуальної реальності творів поетів-представників віршованого дискурсу доби французького модернізму. Проілюструємо пропоновані вище теоретико-методологічні позиції прикладом.

У випадку французької романтичної мистецької практики текстова віртуальна реальність розгортається довкола поетичного смислу-атрактора "fuite du temps" ("швидкоплинність часу, що минає"): Le soleil s'est couchй ce soir dans les nuйes. / Demain viendra l'orage, et le soir, et la nuit; / Puis l'aube, et ses clartйs de vapeurs obstruйes; / Puis les nuits, puis les jours, pas du temps qui s'enfuit! [19].

Натомість у творах авторів-символістів свою присутність виявляє інший поетичний смисл-атрактор - "temps aboli" ("знівельований, скасований час"). У сонеті Ш. Бодлера "Harmonie du soir" прочитується драматизація процесу заходу сонця як сакрального ритуального дійства жертвопринесення через пред'явлення образу світила, що потонуло у власній крові: Le soleil s'est noyй dans son sang qui se fige [14].

У свою чергу, продовжуючи втілення настанов французького символістського письма, П. Верлен ініціює образною парадигмою свого широковідомого імпресіоністського твору "Soleils couchants" задіяння іншого поетичного смислу-атрактора, "йphйmиre du temps" ("ефемерність часу"), де відчувається усвідомлення поетом недосяжності осягнення Ідеї - Таїни Буття і, як результат, відбивається поєднання естетки безнадії (меланхолія) та естетики ефемерного: Une aube affaiblie / Verse par les champs /La mйlancolie /Des soleils couchants. // La mйlancolie / Berce de doux chants /Mon coeur qui s'oublie / Aux soleils couchants [20].

Відтак, для розуміння унікальності "soleil couchant" як концепту зі статусом художнього варто виходити з того положення, що він є маркером діяльності індивідуально - авторської свідомості поета-модерніста, спрямованої на інтерпретацію результатів пізнання (ір) реального світу.

Продовжуючи втілення ідеї ітерабельності відзначаємо, що відтворюваність знака не є оказіональною, оскільки техніка його можливого прочитання є вписаною власне у структуру [17, с.183]. Як ілюстрацію наведемо поетичний смисл-атрактор "temps aboli" ("знівельований, скасований час"), пов'язуваний і з художнім концептом "soleil couchant" (зокрема, твір Ш. Бодлера "Harmonie du soir") і з концептом "automne mentale": Mon automne йternelle ф ma saison mentale [12] (поема "Signe" Ґ. Аполлінера).

Резюмуючи, зауважимо, що дискурс-аналіз виявляється дієвим у дослідах актуалізації художніх концептів, а також у розпізнаванні інших когнітивних структур - поетичних смислів-атракторів.

З позиції когнітивно-дискурсивного підходу до аналізу актуалізації художніх концептів у межах поетичних текстів перспективним видається подальше усталення методики комплексного, інтегративного аналізу системи художніх концептів літературного твору.

Література

поетичний дискурс модернізм французький

1. Дискурс-анализ. Гуманитарная энциклопедия [Электронный ресурс] // Центр гуманитарных технологий, 2010-2016. - Режим доступу: http://gtmarket.ru/concepts/7232

2. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность / Ю.Н. Караулов. - М.: Наука, 1987. - 264 с.

3. Маслова Ж.Н. Художественная концептуализация и когнитивное варьирование / Ж.Н. Маслова // Когниция, коммуникация, дискурс. - 2016. - № 12. - С.36-51.

4. Ніколенко О.М. Поезія французького символізму. Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо / О.М. Ніколенко. - Х.: Ранок, 2003. - 144 с.

5. Павленко В.В. Дискурсивний аналіз і критичний дискурсивний аналіз медіадискурсу: до постановки проблеми / В.В. Павленко // Держава та регіони. Серія: Соціальні комунікації. - 2015. - 1 (21). - С.13-16.

6. Самкова М.А. Основы лингво-синергетического подхода к изучению дискурса [Електронний ресурс] / М.А. Самкова. - Режим доступу: wwww.sworld.education/simpoz2/106. pdf

7. Степанов Ю.С. Альтернативный мир Дискурс, Факт и принципы Причинности [Електронний ресурс] / Ю.С. Степанов // Язык и наука конца XX века: сб. статей. - М.: РГГУ, 1995. - С.35-73. - Режим доступу: http://philologos. narod.ru/ling/stepanov. htm

8. Темнова Е.В. Современные подходы к изучению дискурса / Е.В. Темнова // Язык, сознание, коммуникация: Сб. статей / Отв. ред.В. В. Красных, А.И. Изотов. - М.: МАКС Пресс, 2004. - Вып.26. - С.24-32.

9. Фоменко Е.Г. Синергетика художественного дискурса / Е.Г. Фоменко // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія. - 2014. - № 10. - Т.1. - С. 190-193.

10. Чернявская В.Е. Лингвистика текста: Поликодовость, интертекстуальность, интердискурсивность / В.Е. Чернявская. - М.: Диект-Медиа, 2014. - 267 с.

11. Шапинская Е.Н. Дискурсивный подход / Е.Н. Шапинская // Вопросы социальной теории. - 2008. - Т.2. - Вып.1 (2). - С.423-434.

12. Apollinaire G. "Signe" [Електронний ресурс] / G. Apollinaire. - Режим доступу: https: // www.poetica. fr/poeme-1278/guillaume-apollinaire-signe/

13. Aydinalp E. B. Le concept de l'йcriture chez Jacques Derrida. - Une analyse descriptive et thйmatique [Thesis] / E. B. Aydinalp. - Ocak, 2014. - 115 p.

14. Baudelaire Ch. "Harmonie du soir" [Електронний ресурс] / Ch. Baudelaire. - Режим доступу: http://poesie. webnet. fr/lesgrandsclassiques/poemes/charles_baudelaire/harmonie_du_soir.html

15. Bertrand J. - P. Les poиtes de la modernitй / J. - P. Bertrand, P. Durand. - P.: Йditions du Seuil, 2006. - 332 p.

16. Brix M. Poиme en prose, vers libre et modernitй. - P.: Editions Kimй, 2014. - 149 p.

17. Cecala P. Jacques Derrida. La responsabilitа come "segreto" della deconstruzione / P. Cecala. - Tesi dottorato di ricerca in Filisofia, 2012. - 353 p.

18. Dayre E. Modernitй et romantisme / E. Dayre, P. Nйe. - P.: Champion, 2001. - 395 p.

19. Hugo V. "Soleils couchants" (VI) [Електронний ресурс] / V. Hugo. - Режим доступу: http://www.poesie-francaise. fr/victor-hugo-les-feuiUes-dautomne/

20. Verlaine P. "Soleils couchants" [Електронний ресурс] / P. Verlaine. - Режим доступу: http://poesie. webnet. fr/lesgrandsdassiques/poemes/paul_verlaine/soleils_couchants.html

Размещено на Allbest.ru