Образи польських королев в "Хроніці Польщі" Яна Длугоша: особливості джерела та його інформаційний потенціал

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Образи польських королев в «Хроніці Польщі» Яна Длугоша: особливості джерела та його інформаційний потенціал

Марія Заруба

Анотація

хроніка коронований інтелектуал королівський

Стаття присвячена дослідженню потенціалу хроніки відомого польського історика «Історія Польщі» Яна Длугоша для вивчення сприйняття коронованих жінок в середовищі польських інтелектуалів. Виділяються характеристики джерела, які вказують на прояв думки автора на рахунок статусу і діянь представниць королівського або князівського роду. В основі вибору звісток лежить емоційний «забарвлення» тексту.

Ключові слова: Ян Длугош, хроніка, королева, негативний і позитивний образ.

Аннотация

Статья посвящена исследованию потенциала хроники известного польского историка «История Польши» Яна Длугоша для изучения восприятия коронованных женщин и княгинь в среде польских интеллектуалов. Выделяются характеристики источника, которые указывают на проявление мысли автора на счет статуса и деяний представительниц королевского или княжеского рода. В основе выбора известий лежит эмоциональный оттенок текста.

Ключевые слова: Ян Длугош, хроника, королева, негативный и позитивный образ.

Annotation

This article is dedicated to research of potential of chronicle of famous Polish historian Jan Dlugosh «The history of Poland» for studies of perception of crowned women and princesses in the environment of the Polish intellectuals. We distinguished our characteristics of sources which refered to display of ideas of author concerning the status and actions of members of Royal or princely family. The selection of information inherently is based on emotional features of the text.

Keywords: Jan Dlugosh, chronicle, queen, negative and positive image.

Історія людства від давнини до має мускулінне обличчя. Жінці традиційно відводились сімейно-побутові сфери життя; досліджень, які б розкрили роль під іншим кутом - бракувало. Це значною мірою обумовлено особливістю хронік і літописів. Та серед інформаційних наративів «жіночої історії» хоч недостатньо, але не бракує. Однак, вона залишається непомітною серед описів діянь владних чоловіків (королів і князів). Але в контексті подібних описів діянь чоловіків - королів та князів можна віднайти згадки про жіноцтво. Зокрема, у середньовічних польських хроніках XV-XVI ст. закладений потужний пласт інформації про жінок королівської крові, які перебували під пильним поглядом суспільства. У цій статті ми проаналізуємо інформаційний потенціал жіночих історій в хроніці Яна Длугоша. Наш вибір був не випадковим, оскільки хроніка вважається першим твором з історії Польщі загального характеру, вписаним у контекст «світової історії». Праця Длугоша стала основою для подальших історичних праць, окрім того текст автора емоційно забарвлений, що дає змогу спробувати відтворити відношення автора до описуваних ним жіночих постатей.

Зазначимо від початку, що хроніст використовував велику кількість джерел, але вибирав їх інформацію, формуючи певну точку зору відповідно до свої переконань, специфіки поглядів своєї доби, етикетних норм, світогляду , свого стану щодо ролі жінки, зокрема дружини правителя держави.

До того ж певну роль в становленні жіночих образів та їх моделей відіграли середньовічні теологи й філософи, які намагалися з'ясувати та зрозуміти жіночу сутність. На XV ст. встановилася чітка система поглядів на добропорядну і не добропорядну поведінку, притаманну жінці. Поряд зі списком смертних гріхів (кожна людина повинна була тримати відповідь перед Богом за прояв гордині, жадібності, похоті, гніву, заздрощів, зневіри) для жінки висувалися й особливі вимоги: жінка повинна бути добропорядною, релігійною, постійно жити в страху Божому, і якщо вона освічена, читати лише релігійну літературу. Благочинність жінки має проявлятися в управлінні домом. Проповідники постійно актуалізували 12 служанок Діви Марії, які були символами жіночих чеснот: Помірність, Замкнутість, Сором'язливість, Увага, Розсудливість, Боязливість, Честь, Старанність, Цнотливість, Слухняність, Покора, Віра¹. Певний виняток могли становити жінки королівської крові. До яких суспільство ставило відмінні умови стосовно поведінки та способу життя. їх діяльність була під пильним поглядом.

Одне з питань, яке було в центрі ваги теологів: чи може жінка управляти державою. Одні вважали, що жінка - це сукупність таких негативних ознак, як нестриманість, нерозумність, балакучість, жінці притаманна пристрасність, тому вона не здатна приймати виважені вірні рішення; жінка не може управляти, вона народжена підкорятися. Але окремі середньовічні інтелектуали припускали, що жінка (особа королівської крові) здатна перебороти свою жіночу сутність, орієнтуючись на чоловічі переваги: мужність, відважність, рішучість - якості, які може мати правителька. Перебороти свою сутність правителька покликана лише в «екстремальних ситуаціях»: регентство чи наслідування престолу. В «звичайних» обставинах королева лише розділяла з чоловіком сам статус королівської персони, цим обумовлювалися її права, привілеї та обов'язки. До неї ставилися з повагою і як до дружини короля, і як до матері спадкоємця престолу. В опінії суспільства королева повинна бути доброчесною, обачною і розсудливою, вміти зберігати таємниці, дбати про освіту дітей. Більшість королев не відігравали значної ролі в житті держави та соціуму, залишені в тіні чоловіків, тому і не були удостоєні честі бути відображеними в хроніках. Однак, були такі жінки-правительки, які отримували вагому владу і відіграли значну роль в королівстві. Саме про таких жінок-королев писав Ян Длугош в «Історії Польщі».

Для реконструкції образу жінок королівської крові в творі Яна Длугоша потрібно враховувати ще такі особливості, як фанатичний патріотизм автора, бажання показати історію Польської держави в контексті світової, довести, що історія Польської держави наповнена яскравими особистостями. Окрім того, він переслідував ще й дидактичну мету: образи в творах негативні чи позитивні були своєрідними прикладами для подолання проблем, наступним королевам слугували прикладом для наслідування.

Описи Длугоша в яких фігурує королева, можна поділити на релігійні та державні. Одні жінки отримали прихильність автора за свій внесок у посилення релігійності своїх чоловіків-правителів, релігійна просвіта народу або принаймні своїм благочестивим життям. Інші королеви вершили діяння для об'єднання і посилення Польського королівства, чим також завоювали прихильність автора. Цікаво зазначити, що переважно позитивно автор оцінював жінок польської крові, але до цієї групи потрапили й самі представниці інших народів, які безпосередньо були пов'язані з Польським королівством.

У своєму досліджені за основу аналізу ми вибрали моменти, в яких яскраво проявляється авторська оцінка конкретної королеви: походження королеви; відношення до чоловіка; поведінка і риси характеру, які проявила за життя королева; звички і спосіб життя; діяння на користь Церкви; діяння, як політика (для окремих королев); шлюбні відносини.

Одразу потрібно зауважити, що хроніст емоційно проявив своє відношення до жінок-правительок, оскільки як вже зазначалося, був великим патріотом Польщі. За характером тексту можна виділити як позитивні образи, так і постаті з негативними ознаками, в чому найбільше і проявляється особисте відношення автора до конкретної постаті. Застосовуючи метод вибірки, ми обрали описи королев, в яких, на нашу думку, яскраво відображається ставлення автора, його оцінка, критика чи похвала, засудження чи прославляння.

Розпочнемо з легендарної напів-міфічної постаті княгині Ванди, доньки легендарного князя Крака. Вперше оповідь (з циклу Малопольських легенд) з'являється в «Великопольскій хроніці» та в «Хроніці» Віцентія Катлубека. Обидва ці джерела були основою давньої частини хроніки Длугоша, але вони різні за своїм описом долі княгині: за «Великопольською хронікою» Ванда принесла себе в жертву богам, за Катлубеком Ванда прожила довге життя, не виходячи заміж. Длугош обрав версію «самогубства». На нашу думку такий варіант легенди був обраний не випадково. Згадаймо, що Длугош був ревним католиком. А для середньовічного католика один з можливих жіночих святих подвигів - це збереження дівочої честі, обітниця не виходити заміж². Ванда ж попри «незрівнянну» красу, відмовилася виходити заміж: «присягнулася зберігати цнотливе життя», мотивуючи це тим, що вона не бажала віддавати землі польські і владу іноземцям: «Невже я до такої міри здаюся вашому князеві жінкою, котра прагне убогої долі шлюбу, щоб склавши велич і могутність моєї держави, а також забувши про тяжку образу, яку він заподіяв і заподіює моїй державі, погодитися підкорятися йому разом з державою і принизити гідність держави?». По-друге, Длугош показує «дикість» вчинку жертвопринесення у язичників «ця справа здатна викликати у нащадків більше здивування, ніж віри». Длугош значно розширив легенду, додаючи більше описів та діалогів. Його особисте відношення можна прослідкувати виділивши епітети, які він вживає: «прекрасна [її] зовнішність», «миловидна краса», «з прекрасним виглядом, красномовна в словах і складена з усією чарівністю, вона виголошувала перед слухачами прекрасні промови». Порівняння - «чоловіча душа оселилася в жіночому тілі», «воістину жінка твердої і мужньої душі» - один з прикладів, коли жінка перемогла свою неідеальну природу і наблизилася до чоловічої.

Ідеал свободи , обов'язку, самопожертва заради своєї країни - Ванда в оцінці хронікаря втілює в собі всі ці образи.

Ревний католик і служитель Церкви, Ян Длугош не залишає поза увагою питания прийняття християнства в Польщі, Литві, Угорщині та на Русі. Але для нас важливим моментом є одна особливість - у всі ці країни, за словами автора, християнство приносить жінка. У Польщу - чеська княжна Дамбровка, в Угорщину - польська княжна Адельгейда, в Литву - польська королева Ядвіга і на Русь - візантійська принцеса Анна. Автор з повагою і захопленням пише про ці події. Як ранній гуманіст³, Длугош з він припускає можливість, коли жінка може боротися з жіночими пристрастями і досягати чоловічого рівня розвитку. До того ж в Святому Письмі розповідається про жінок, які несли слово Господнє. Саме жінці-самарянці вперше сповістив Христос найвище духовне вчення про Бога. Цих жінок Длугош вважає Богообраними на святу місію: «дівиця відмічена святою рукою віри, стає католичкою і приймає ім'я Адельгейда», «Ось, як дивовижна, більше того, неоцінима підтримка Божої милості, що вона прихильно відвідала дві країни, а саме, Польщу і Угорщину, заради надання вічного порятунку зусиллями двох жінок». Благородні і блаженні дами княгині Дамбровка і Адельгейда стали причиною появи в цих країнах таїнств віри, врятували сотні людей від ідолопоклоніння, принесли і поширили основи християнства, наставляли у вірі своїх чоловіків, спрямовували на благочестиві діяння (будівництво храмів, утвердження архієпископств), були покровительками церковним діячам, займалися облаштуванням храмів. Проте не менш важливим було виконання ними свого жіночого покликання - народили своїм королям - синів, продовжувачів династії і майбутніх правителів держави.

Ідеальною жінкою, мудрою правителькою для автора є польська королева Ядвіга. Вона на думку хронікаря, була справжньою донькою Польщі. Длугош застосовує найбільше епітетів, описуючи королевну: «... що в ній доброчесність, краса, скромність, привабливість, благородні властивості серця, дівоча чистота... Бачили її на подив привабливою від природи прикрашеною, треновану в науках, ввічливу в поводженні, що вона зберігала авторитет не лише народженням своїм, а залишалася притому помірною, скромною і особливо сором'язливою. Небо приділило їй в дар красу і благородну фігуру, якої ніякі не бачили віки, але в ній оселилася скромність, єдина найчеснішоїжінки прикраса. Здавалося, що в колисці разом з молоком материнським її були прищепленні усі доброчесності». Шлюб Ядвіги з литовським князем Ягайло давав багато переваг для Польщі: припинення чвар з литовцями, перетворення ворога на союзника, поширення істинної віри на язичницьку Литву. Королева Ядвіга виконувала свою історичну місію, вона присвятила своє життя Польщі і цим викликала захоплення автора. Його захоплює рішення молодої дівчини відмовитися від коханої людини (Ядвіга була заручена з молодим герцогом Вільгельмом Австрійським) заради інтересів держави і навернення у віру князя Ягайла і його народу. Схвальність у автора отримують її діяння облаштування нових костелів у Литві, фундаторська діяльність - будівництво монастиря Св. Бенедикта, монастиря кармелітів біля Кракова, створення хору в Краківському соборі на честь Св. Станіслава, а також для поширення віри на новонавернених територіях заснування Краківського університету. Саме королеву Ядвігу Длугош вважає фундаторкою Академії, оскільки короля Ягайла він не вважав ревнивим католиком, і з осудом зазначав, що після смерті Ядвіги, він не так ревно здійснював справи в ім'я Церкви. Ядвіга була для автора втіленням жіночих чеснот - доброчинна, слухняна, розумна, не дивлячись на зовнішню красу, зберегла внутрішню. Вона не приділяла уваги танцям та іншим забавлянням, прикрасам і дорогоцінностям. Королева прикрашала молитвами і благочестивими діяннями душу, а не зовнішність. Королева Ядвіга - одна з небагатьох жінок в «Історії Польщі» яких Длугош вважає повноправними правительками, котрі не знаходяться в тіні чоловіка, а самі звершують чоловічі діяння. Королева Ядвіга, як зазначає автор мала всі якості справжньої правительки: витриманість, розсудливість, рішучість і впевненість. Самостійно зібравши військо вона повертає до складу Польщі відібрані угорцями міста - Галич, Львів, Перемишль, Городок, Ярослав, Теребовль та інші землі; веде переговори з Тевтонським орденом, з магістром Конрадом фон Юнінгеном з метою повернення Польщі Добжинської землі. Королева-дипломат, королева-воїн, королева-фундаторка, королева-свята - такі образи постають в творі. Автор пише, що королева була для всіх прикладом, «що всі її як зразок набожності поважали і обожнювали»⁴. Цікавим моментом,який також передає шанобливе ставлення хронікаря до королеви, є використання епітетів. В тексті про діяння королеви Ядвіги поряд з її ім'ям він вживає такі слова, як «гідна», «набожна і доброчесна», «свята жінка Ядвіга». «Нічого не було в ній поганого, жодного [прояву] гніву; ні до кого не відчувала пиху, заздрість і небажання. Жила в її душі глибока набожність, любов до Бога без меж»⁵. Длугош в своєму творі лише у двох випадках передає текст надгробної епітафії, один з них присвячений королеві Ядвізі. На мою думку, автор створює образ, якому б мали наслідувати наступні королеви, чи образ королеви, у Длугош волів би бачити на польському престолі.

В числі небагатьох жінок, які не були «доньками Польщі», але отримали похвалу хроніста, стала королева Юдифь - дружина польського князя Болеслава. Схвальне відношення вона отримала, оскільки допомогла своєму королю і чоловікові здобути більшу славу і прихильність народу: «світла дружина, королева Юдифь, пані чудової доброчесності, за допомогою жіночої чуйності і завзятості зробила милість короля ще більш знаменитою і славною»⁶. Автор розповідає, що завдяки жіночій чутливості, милосердю, мудрості і хитрості королева Юдифь врятувала життя «цвіту польської нації» - нащадкам відомих родів, наставила молодих юнаків на вірний шлях і принесла для свого чоловіка славу милосердного, розсудливого короля, віру і любов народу. Про прихильність автора до цієї жінки свідчать його слова і порівняння королеви Юдифь з ветхозавітною мудрою і благочинною Авігеєю, яка з допомогою свого красномовства рятує свого чоловіка від розгніваного Давида. Длугош називає Юдифь «благочестивою, люб'язною і благоговійною пані».

Ще однією жінкою, яка опиняється в полі зору хроніста й отримує його схвальну оцінку - це дружина польського короля Казимира ІІІ Великого Аделаїда Гессенська. Постать цієї королеви в історії драматична, оскільки вона була видана заміж за польського короля по холодному розрахунку короля Яна Люксембургського. Цей шлюб був потрібний для закріплення союзу між двома королівствами. Спочатку було заплановано, що Казимир одружиться з донькою Яна Люксембургського Малгожатою. Однак вона померла і щоб ця подія не перешкодила дипломатичним планам, було домовлено, що Казимир не одружиться без згоди свого союзника. Саме тому, польському королю швидко (щоб він не звернув увагу на ворожу для Люксембургського - Чехію) запропонували кандидатуру гессенської княжни Аделаїди⁷. Однак після одруження король Казимир відсторонив законну дружину від себе, й відіслав її до замку в Замостя, в якому вона провела багато років, ведучи вимушений аскетичний спосіб життя. Сучасні вчені пишуть, що Длугош зловживав чутками щодо сімейного життя королівської подружньої пари. Але нас в першу чергу цікавить особисте відношення хроніста до Аделаїди і специфіка поданої ним інформації. Автор стає на бік жінки й з осудом (тричі) описує негідний вчинок короля, її чоловіка. Він з похвалою зазначає, що Аделаїда як ревна католичка, вона жила за законами віри і «... це чоловікове презирство і зневагу, зносила з рідкісним терпінням, живучи здалека від усіх тілесних спокус»⁸. Історики припускають, що причиною відсторонення була безплідність королеви, що це викликало політичну кризу в країні і стало драмою її життя. Ставлення до жінки, яка не могла мати дітей, в середньовіччі було неприхильним і, навіть, жорстоким⁹. Аделаїда стає взірцем жіночої вірності і слухняності жінки чоловікові і господаря, образом витримки, смирення, з якою вона зносила свою нелегку долю. Однак Длугош не залишив, або не захотів залишити (потребує дослідження) інформацію про спроби королеви «виграти бій»: вона писала до Папи Римського ( у 1356 р. і 1357 р.), а також до імператора Карла IV з проханнями захистити її права, як законної королеви Польщі у зв'язку з повторним одруженням її чоловіка короля Казимира. До смерті короля вона не залишала боротьби за свої права, чим довгий час перешкоджала новим одруженням чоловіка. Але «сильні світу» того часу, зорганізувавши династичний союз Казимира і Ядвіги, доньки Генріха V Залізного, залишили королеву Аделаїду без підтримки¹⁰. З огляду на подану інформацію, перед нами постає сильна, горда і амбітна жінка, яка розумілася на тонкощах політичної гри.

Захоплення у Длугоша викликала також княжна Марія, сестра князя Русі Ярослава - перша жінка з Русі, яка була удостоєна почестей коронації. Вона ототожнювала ідеальну дружину для польського короля: високого князівського роду, вродлива і доброчесна, в якості посагу забезпечила союз Русі та Польщі, мир, територіальні і матеріальні надбання. До того ж, вона стала на шлях прийняття «істинної віри Христа» й відмовилась від «неправильного» грецького обряду¹¹. Союз короля Казимира і князівни Марії справдив очікування: Марія (Доброгнева) народила своєму королю і чоловікові чотирьох синів і одну доньку, прожила довге життя й була похованана в Краківській королівській усипальниці з усіма почестями.

Однією з перших жінок, які не завоювали прихильність Длугоша й представлені ним у негативному світлі була королева Рікса, дружина Мешка ІІ Ламберта, мати Казимира І Відновника. Хроніст застосовує дуже емоційну критику королеви, Зовсім протилежна тенденція щодо образу королеви Рікси. Він вживає критичні оцінки, описуючи її правління: «опинилася в такій страшній ситуації і біді, що королівство ....дійшло майже до загибелі...», «введених хитрістю й задумом королеви Рікси», «сама королева Рікса, довгий час ненависна полякам.». Парадоксальність ситуації в тому, що в джерелах на які спирався Длугош, подана протилежна оцінка цієї королеви. Галл Анонім розповідає про Ріксу, як «гідну жінку», яка вміло правила королівством, але не змогла знайти спільну мову з сановниками, і її було вигнано з королівства. Віцент Катлубек передає історію, ближчу до опису Длугоша - пише про підтримку Ріксою німецьких феодалів, що стало її причиною вигнання. Але ні Галл Анонім, ні Катлубек не описують її настільки критично. Спільною особливістю цих хронік є те, що королева Рікса постає як сильна особистість, високоосвічена, розумна жінка, якій довірили управління королівством. Особлива заслуга Рікси, яку відмічають обидва хроністи, і Длугош також - це достойне виховання сина Казимира, майбутнього короля Польщі: «А королева Польщі Рікса, бажаючи досягнути для свого сина Казимира ще більших прикрас його доброчинності і виховання, більше тих, які дала йому природа, запросила для нього вихователів і слуг, дала необхідні засоби, відправила його для вивчення наук в Париж»¹². Як патріот своєї Батьківщини, Длугош негативно сприймає політику Рікси - залучення до державних справ німецьких феодалів, надання їм земель. Негативно ним сприймається її податкова політика, яка розповсюджувалася на польських феодалів. Втім хроніст звинувачує польських вельмож у невірному рішенні, оскільки її вигнання з сином призвело до «громадянської війни», бо вона отримала авторитет у суспільстві, своїми справами на користь віри. Також вигнання Рікси стало причиною втрати польської скарбниці: коронаційні корони, прикраси та ін.

На нашу думку, таке ставлення Длугоша можна пояснити його суровим ставленням до «чужих» в королівській династії (наприклад, він не любив чужу династію Ягеллонів). Німецька і польська культури, ментальність, політичні традиції різняться, їх поєднання призводить до негативних результатів, як і вийшло у випадку з Ріксою, котра стала одноосібною правителькою, і не змогла знайти спільну мову з польською знаттю, що призвело до політичних наслідків.

Більшість негативних описів, які є в хроніці Длугоша, пов'язані не з діяльністю королев, а з їх рисами характеру, які вони не змогла перебороти. Саме це дає нам змогу побачити авторські стереотипи щодо жіноцтва загалом і жінок-правительок зокрема. Наприклад, королева Сицилії Іванна, дружина чеського королевича Андрія, описана Длугашем, як гордовита, безстрашна жінка, яка вела негідний спосіб життя і скоїла жахливий вчинок, позбавившись життя свого чоловіка. Хроніст описує її,як жінку, яка одержима «дьявольским духом» і він вважає абсолютно заслуженою цієї жінки смерть «Іванну... задушив... А так Іванна за вбивство чоловіка свого.справедливе отримала покарання»¹³. Ця жінка стала символом зради і жіночої підступності в хроніці Длугоша, її життя слугувало доказом того, що погані вчинки не залишаються без покарання.

Прикладом жінки, яка провела життя в розвагах, не піклуючись про стан душі, стала дружина короля Казимира, донька литовського князя Гедимінаса Анна. З одного боку Длугош похвально характеризує її, як жінку, яка була вірною своєму чоловікові, займалася благочинними справами і пожертвуваннями, а з іншого весь вільний час Анна проводила в танцях та забавах, що викликає осуд з боку хроніста. Він пояснив її поведінку тим, що вона не зовсім покинула звичаї, прищеплені їй язичницькою релігією і батьками. Власне за свої гріхи Анна понесла покарання - страшну смерть: «Потім на засудженні її вчинків, якими вона була відома за життя, говорять, що вона зійшла зі світу особливою і страшною смертю»¹⁴.

«Історія Польщі» є основним джерелом біографії королеви Софії - руської княжни Гольшанської. Енергійна, розумна, амбітна, цілеспрямована королева заслуговує неоднозначну оцінку

Длугоша: з одного боку, автор подає негативну критику, а з іншого боку - використовує хвалебні слова. Спробуємо розібратися чому у автора склалося подібне відношення до його королеви, поглянувши через призму світогляду, патріотичних і політичних переконань автора.

Як і його покровитель Збігнев Олесницький, Длугош не симпатизував литовському князю Вітовту, і негативно оцінював вплив князя на короля Владислава (Ягайло). Четверте одруження короля на молодій 17-річні Софії -з литовського роду князів Гольшанських означало перемогу Вітовта, оскільки вона була його племінницею¹⁵. Це означало крах планів Олесницького одружити короля на племінниці імператора Сигізмунда, принцесі Люксембурзькій (цей союз міг принести для Польщі перспективу отримання Сілезії). Це був перший фактор, який спричинив негативне ставлення хроніста до королеви: «благословив немилий шлюб полякам, а королю, який вже наблизився до старості, не потрібний»¹⁶. Другим фактором, було власне литовсько-руське походження і православне віросповідання королеви, хоча вона після одруження прийняла католицьку віру, але можна припустити, що не зовсім покинула «рідну» віру - (перед смертю Софія заповідала, щоб її поховали за православним звичаєм в західній частині каплиці Святої Трійці Вавельского кафедрального костелу). Третім фактором була молодість і краса королеви, а також молодіжні «нові» тенденції, звичаї, які з'явилися при дворі з появою королеви: «діва, красою більше ніж доброчинністю рекомендована». По-четверте, в репутації королеви було декілька плям, які зіграли не на її користь: її звинуватили в зраді королю та отруєні принцеси Ядвіги, під час яких королева дала публічну присягу. По- п'яте, Длугош і Олесницький не схвалювали зацікавленість і допомогу з боку Софії гуситському руху в Чехії та її підтримку кандидатури Свидригайла на литовський престол.

Однак саме королева Софія, стала матір'ю довгоочікуваних синів, у короля Польщі Владислава-Ягайла з'явився спадкоємець престолу, це, безумовно, діяло на користь королеви. Автор вказує «...Матір'ю стала трьох королівських синів гідних». Королева відіграла свою політичну роль в державі, навколо неї формувалися різні угрупування. Безумовно, всі її вчинки і дії були направлені на закріплення влади для її синів. Длугош оцінює її діяльність як гідну, проте, оскільки, вона не завжди находила спільну мову з патроном і кумиром Длугоша єпископом Збігневом Олесницьким, що також діяв в інтересах Польщі, образ Софії у хроніста виявився контроверсійним. Зближення королеви і єпископа відбувалося лише в моменти, коли питання наслідування польського престолу загострювалося, а потім знову відносини охолоджувалися.

Оцінка Длугоша королеви Софії значиться в характеристиці, поданій після її смерті: благочинна, особливо для Краківського костелу і набожна, але сварлива і схильна до гнівних спалахів, засуджує автор надмірну схильність королеви до моди і дорогоцінностей - що призвело до заборгованості польської казни. Безпосереднє ставлення передає епітафія королеві, подана в творі. Якщо, порівняти епітафію королеві Софії з епітафіями королеві Ядвізі чи принцесі Ядвізі, то ми бачимо кардинальну різницю. В останніх автор розсипається в похвалах, звеличує гідність, красу і цноту цих жінок, перераховує заслуги і діяння. У випадку королеви Софії Длугош нагадує читачеві до яких висот злетіла руська князівна і що найбільша гідність королеви - це її сини Казимир-Андрій і Владислав. Він не називає чеснот королеви, а лише приводить слова-прохання молитви за її душу: «Ви, ті які напис читаєте, згадайте про душу Софії і не погребуйте помолись за неї і її вічний відпочинок»¹. Протягом життя, Длугош так не зміг змінити своє ставлення до Софії, надто багато політичних факторів зіграло свою роль у його ставленні до неї. Він залишив нам детальний опис її життя й діянь, передав зміст наклепів на королеву ( не аналізуючи їх достовірність), але він не зміг переступити через свої політичні принципи і змінити своє власне ставлення до своєї королеви, якій мав служити, як і королю.

У більшості випадків твір Яна Длугоша використовують для реконструкції політичної історії описаних ним країн або церковної історії. Часто праця Длугоша виступає основним джерелом для дослідження біографії королів, тоді як жіночий прояв гендерних студій залишається цілком не задіяним. Як ми спробували показати, в тексті «Хроніки Польщі» лежить потужний пласт інформації для дослідження жіночої історії. Нами були вибрана лише частина персон, тоді як більш детального дослідження потребують ще багато інших жіночих образів. Хроніка описує особливості життя та діяльності королев, вказує на значення династичних шлюбів для країни, підкреслює роль жінки-правительки в історії своєї держави. Втім не слід забувати про особливості сприйняття хроністом «жіночої теми» Визначення особливостей поглядів та ментальних стереотипів хронікаря Яна Длугоша дає нам змогу реконструювати систему сприйняття жінки-королеви одним із найбільших інтелектуалів та церковних діячів в Польщі в XV ст., його колами та оточенням.

Література

1 Рябова Т Б. Женщина в истории западного средневековья. - Иваново, 1999. - С. 24

2 Там само. - С. 45.

3 Погодин А. Л. Лекции по истории польской литературы. Средние века и польско-латинский гуманизм первой половины XVI в. Ч. 1. - Харьков, 1912. - С. 45.

4 «...ze wszyscy jq jak wzor swi?tobliwosci czcili i uwielbiali...». - Т. 3. - S. 505.

5 Zadnej nie widziates w niej ptochosci, zadnego gniewu; nikomu nie okazata pychy, zawisci i niech?ci. Tlata w jej duszy gt?boka poboznosc, mitosc ku Bogu bez granic // Jana Dtugosza kanonika krakowskiego. Dziejow polskich ksiqg dwanascie. Przektad Karola Mecherzynskiego. T 3. - Krakow, 1868. - S. 502.

6 Електронний ресурс. - Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/rus5/Dlugos/framepred.htm

7 J. T?gowski. Poczet zon krolewskich. - Warszawa, 1987. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// ruinyizamki.pl/poczet-zon/html

8 «T? wzgard? m?zowskq i zniewag?, znosita z rzadkq cierpliwosciq, zyjqc powsciqgliwie i z dala od wszystkich pon?t cielesnych». Jana Dtugosza kanonika krakowskiego. Dziejow polskich ksiqg dwanascie. Przektad Karola Mecherzynskiego. T 3. - Krakow, 1868. - S. 193.

9 T?gowski J. Poczet zon krolewskich. Magazyn Razem. - Warszawa, 1987. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ruinyizamki.pl/poczet-zon/html

10 Електронний ресурс. - Режим доступу: http://ruinyizamki.pl/poczet-zon/html

11 Електронний ресурс. - Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/rus5/Dlugos/framepred.htm

12 Там само.

13 «A tak Joanna za zamordowanie m?za i brata swego sprawiedliwiq, odniosta kar?». // Jana Dtugosza kanonika krakowskiego. Dziejow polskich ksiqg dwanascie. Przektad Karola Mecherzynskiego. T 3. - Krakow, 1868. - S. 376.

14 «Zaczem na ohydzenie jej post?pkow, z jakich znana byta za zycia, mowiono, ze zeszta ze swiata smierciq osobliwq i strasznq» //Jana Dtugosza kanonika krakowskiego. Dziejow polskich ksiqg dwanascie. Przektad Karola Mecherzynskiego. T 3. - Krakow, 1868. - S. 158.

15 J.T?gowski. Poczet zon krolewskich. Magazyn Razem, 1987. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ruinyizamki.pl/poczet-zon/html

16 «Dopetnit obrz?du Maciej biskup Wilenski, pobtogostawiwszy matzenstwo niemite Polakom, a krolowi juz nachylajqcemu si? do starosci niepotrzebne i niestosowne. Wesele odbyto si? w Nowogrodku z wielkq okazatosciq; byty-to gody nierownych wiekiem malzonkow, Wtadystawa krola podesztego w latach, i rzeczonej Zofii, kwitnqcej na ow czas dziewicy, a urodq wi?cej nizli cnotami zaleconej» // Jana Dtugosza kanonika krakowskiego. Dziejow polskich ksiqg dwanascie. Przektad Karola Mecherzynskiego. T. 4. - Krakow, 1868. - S. 269.

17 «Wy, ktorzy ten napis czytacie, westchnijcie za dusz? Zofii, i nic zatujcie zmowic za niq wieczny odpoczynek» // Jana Dtugosza kanonika krakowskiego. Dziejow polskich ksiqg dwanascie. Przektad Karola Mecherzynskiego. T. 3. - Krakow, 1868. - S. 308.

Размещено на Allbest.ru